Кохання… Яке воно є? І чи є взагалі?!
Кохання-найсильніше і найніжніше почуття,яке Бог подарував людині. Кохання приносить щастя,воно окрилює людину. Що людина без любові? Мабуть,те,що риба-без води,птах-без повітря!
Ви пригадайте Ромео і Джульєтту,які загинули,рятуючи любов. Не можна забути кохання Рустама й Фатуми. Їм заборонено було любити,а вони знаходили один одного. Хіба можна розрізати надвоє серце? Адже серця люблячих це одне-єдине, і роз’єднати їх неможливо. Розуміючи,що кохання Рустама і Фатуми непереможне ,вороги вирішили знищити їх,знищуючи тим самим і їхнє кохання . Зранку сурми сповістили,що на центральній площі міста має відбутися щось незвичайне.
Зібралися тисячі людей:від мала до велика .В центрі площі було все готове для великого вогнища. Хвилини чекання…Які вони довгі!Раптово юрба замовкла,на площу вели двох:гордого ,нескореного юнака і ніжну й лагідну юнку. Юнак міцно тримав кохану за руку,допомагаючи зійти на високий поміст ,де височів чорний стовп.
Їх підвели до цього стовпа,поставили спиною один до одного так,щоб очі їхні не могли зустрітися. Тоді Рустам взяв маленькі,ніжні долоні своєї коханої в свої міцні мужні долоні,наче цим він міг врятувати її. У руці у ката спалахнув смолоскип . Замовкла юрба. Було надзвичайно тихо. Так тихо,що навіть птахи не наважувались порушити тишу своїм співом. Здавалось, що час зупинився.
І серед цієї тиші раптово пролунав дзвінкий, чистий, як джерельна вода, голос Фатуми: « Друзі мої! Це наші останні хвилини, але не сумуйте, як не сумуємо і ми. У людини можна забрати життя, але кохання – ніколи. Легенький вітерець рознесе по світу попіл, що залишиться від наших сердець. І знайте, любі, до кого доторкнеться попелинка, той відчує в своєму серці справжнє полум’я кохання. А, кохаючи, скаже: « У мені горить любов Рустама й Фатуми». То ж знайте, доки житиме кохання, доти житимемо й ми. Ну ж бо , витріть сльози, посміхніться. Посміхніться сонцю, небу, посміхніться життю. Посміхніться, бо зараз до вас прийде кохання».
Рустам й Фатума загинули, але кохання живе до нині, і жити йому, як кажуть, доки світ стоїть. То ж чи є кохання взагалі? Безумовно, є. Кохання це те, що тримає світ. Кохання це як клейковина, що з’єднує все навкруги, як єднальні клітини в організмі живої істоти. Не стане їх – не буде життя. Що життя без кохання? Порожнеча! Кохання в слові, в музиці, кохання в танці, на полотні художника. Скільки поетів присвятило свої найкращі твори коханим. Це і В. Сосюра, і І. Франко, і Л. Українка, Єсенін, Пушкін, Толстой і М. Цвєтаєва.
( Учні читають поезії)
Бетховен присвятив сонату №14, яку назвав «Лунною», своїй коханій.
(Прослуховування)
А скільки майстрів живопису увіковічили зовнішність своїх коханих.
Тож чи є кохання взагалі? Я скажу вам: «Так, безумовно є».
Недаремно про нього складають пісні, легенди, перекази, повір’я. Послухайте народну легенду про надзвичайну силу кохання.
«Явір, тополя й береза»
Оженила мати єдиного сина,
Узяла невістку дівку- сиротину,
Взяла і не рада – вовком вовкує,
Повсякчас бідну сирітку катує,
Шле на поругу по воду босу,
Нездягнену, простоволосу.
Сирітка плаче, по пеньках ступає,
На своїх ніженьках кров зобачає.
Прийде додому – лає катівка,
Часом ухопить за косу сирітку,
Часом по личку її затинає.
Сирітка плаче, до Бога взиває:
«Боже мій милий, Боже милостивий,
Нащо ти держиш на світі нещасливу?»
Хотіла мати навік розлучити,
Дала сину меду-вина пити,
Його дружині отрути вложила,
Каже синочок: «Вип’ємо, мила!
Вип’ємо, серце ,по одній чарці,
будем лежати в одній ямці.-
Випила мила, випив миленький,
Бере дружину, тулить к серденьку…
Ось вже сирітка очі закриває,
Миленький мліє, слово промовляє:
«Яснеє сонце, небо високе,
Земля широка, море глибоке!
Хай наша доля у вас зостане,
Хай після смерті кохання не в’яне!
Хай по всім світі ідуть про нас вісті,
хай після смерті кохаємось вмісті! –
Став молоденький зелений явір,
Стала дружина - тополя біла…
Явір к тополі вершечок схиляє,
Наче з дружино річ поводжає
( Є. Галка).
Не стало тіла закоханих, але їхні душі переселилися в дерева,і кохання залишилося з ними. Це чимось нагадує Мавку з «Лісової пісні». Пригадуєте рядки:
О, не журися за тіло,
Ясним вогнем засвітилось воно…
Вічно жива Мавка, бо вічно житиме кохання. Коли це найсильніше почуття прийде до вас, ви станете найщасливішою людиною на землі. Бережіть кохання і не зраджуйте йому.
Є такий вислів «Лебедина вірність». А чи знаєте ви що він позначає?
-- Учні висловлюють свої припущення---
VI. Прослуховування пісні «Лебедина вірність»
Я не закликаю вас до подібних вчинків, але застерігаю: не зраджуйте коханню, воно цього не вибачає. Не завжди кохання приносить тільки радість. Разом з ним приходять тривоги, сум, сердечний біль, душевний неспокій. Це і суперечки, і непорозуміння. Але ж це і завмирання серця при знайомих кроках, і стискання в обіймах, і ніжний поцілунок.
V . Кохання… Про нього мріють, його чекають. І ось воно приходить. Стільки сердечних переживань! Це почуття прекрасне не тільки своєю природністю, а й тим духовним збагаченням, котре наповнює серця закоханих. Кохання може прийти у 16 років, а може й у 60- воно не має вікових меж. Іноді це почуття переживає людину й залишається яскравим прикладом для нащадків на століття.
А зараз я передаю естафету « Говорити тільки про кохання, все інше – злочин» вам, мої друзі.
Учитель читає свій улюблений вірш про кохання, тримаючи в руках запалену свічку. Далі передає її учням, які теж по черзі читають поезії.
VI. У виконанні учениці звучить казка про кохання.
« Це було дуже давно. Коли Бог створив світ, він навчив усі живі істоти продовжувати свій рід. Послав Бог чоловіка і жінку в поле, навчив їх будувати курінь, дав чоловікові в руки заступ, жінці – жменю зерна.
Живіть і продовжуйте рід,- сказав Бог, а я піду по своїх справах. Прийду через рік і подивлюсь, як тут у вас.
Приходить через рік Бог до людини в супроводі архангела Гавриїла. Приходить рано-вранці, на сході сонця. Бачить сидять чоловік і жінка в курені. Перед ними дозрівають хліба на ниві, поруч з ними - колиска, а в колисці дитина спить. А чоловік і жінка дивляться то на яскраво- червоне сонце, то в очі одне одному. У ту мить, коли очі їх зустрілись, Бог побачив у них якусь невідому силу, незбагненну для нього красу. Ця краса була чарівніша за небо і сонце, за землю і пшеничне поле, краще всього, що зліпив і змайстрував Бог.
Бог підійшов до чоловіка, доторкнувся до його плеча своєю рукою і почав просити:
--- Навчи мене любити , людино!
Чоловік навіть не помітив дотику Божої руки. Він дивився в очі жінці. Тоді Бог закричав:
---- Ах, так! Значить ти не хочеш навчити мене кохати, людино? Будеш же ти пам’ятати мене. З цієї миті старій! Кожна година нехай уносить по краплинці твою молодість і силу. Перетворюйся в розвалину, а я прийду через 50 років і подивлюсь, що залишиться в твоїх очах, людино!
Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом через 50 років. Бачить - замість куреня хата стоїть, на пустирі сад виріс, на ланах пшениця дозріває. Доньки пшеницю жнуть, а онуки на зеленій траві граються. Біля хати сидять дідусь і бабуся, дивляться то на червону зорю, то в очі одне одному. І побачив Бог в очах чоловіка і жінки красу ще більш могутню і величну. Побачив не тільки Любов але й Вірність. Розлютився Бог.
---- Мало тобі старості, людино. Так помирай же, помирай у муках і уходь у землю, перетворюйся в прах і тлін.. А я прийду й подивлюся, у що перетворилася твоя любов.
Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом через 3 роки. Бачить, сидить дідусь над маленьким надгробком. Очі в нього сумні, але в них ще більш могутня, незбагненна й страшна для Бога людська краса. Уже не тільки Любов, не тільки Вірність, але й Пам’ять серця побачив Бог. Затремтіли у нього руки від страху й безсилля, підійшов він до людини й почав просити:
---- Дай мені цю красу. Що хочеш проси за неї, але дай!
--- Не можу, - відповіла людина. – Вона дається дуже дорого. ЇЇ ціна – смерть, а ти, кажуть, безсмертний.
--- Отримуй безсмертя, вічну молодість, тільки дай мені любов, - взмолився Бог.
--- Нічого мені не треба. Ні вічна молодість, ні безсмертя не можуть порівнятися з любов’ю,- відповіла людина.
Бог піднявся, відійшов від дідуся, повернувся до пшеничного лану та червоної зорі й побачив: біля золотого колосся стоїть юнак і дівчина, дивлячись то на червоне небо, то в очі одне одному. Схопився Бог руками за голову й пішов із Землі на Небо.
VII. Учні наводять приклади прислів’їв та приказок про силу кохання. Звучить пісня.
VIII. Підсумки .
4
35 210
508 
