Коммуникативная компетенция на уроке иностранного языка

Коммуникативная компетенция на уроке иностранного языка.

Урок иностранного языка имеет свою специфику, так как, в отличие от других предметов, в качестве основной цели обучения выдвигается формирование коммуникативной компетенции учащихся. В настоящее время глобальной целью овладения иностранным языком считается приобщение к иной культуре и участие в диалоге культур. Эта цель достигается путем формирования способности  к межкультурной коммуникации.

Именно преподавание, организованное на основе заданий коммуникативного характера, обучение иноязычной коммуникации, используя все необходимые для этого задания и приемы, является отличительной особенностью урока иностранного языка. Иноязычная коммуникация базируется на теории речевой деятельности. Коммуникативное обучение иностранному языку носит деятельностный характер, поскольку речевое общение осуществляется посредством "речевой деятельности", которая, в свою очередь, служит для решения задач продуктивной человеческой деятельности в условиях "социального взаимодействия" общающихся людей. Участники общения пытаются решить реальные и воображаемые задачи совместной деятельности при помощи иностранного языка. Деятельностная сущность коммуникативно-ориентированного обучения иностранному языку реализуется в условиях гуманистического подхода к обучению. При таком подходе создаются положительные условия для активного и свободного развития личности в деятельности. В общем виде эти условия сводятся к следующему:

·учащиеся получают возможность свободного выражения своих мыслей и чувств в процессе общения;

·каждый участник общения остается в фокусе внимания остальных.

При гуманистическом подходе к обучению исчезают характерные для учебного процесса познавательные барьеры, снижающие мотивацию учащихся, побуждающие их к раздражительности. Гуманистический подход предполагает обучение, центрированное на ученике. Это означает, что учение, а точнее, взаимодействующие между собой учащиеся являются центром познавательной активности на уроке.

Заложить основы коммуникативной компетенции необходимые и достаточные для их дальнейшего развития в средней школе возможно уже на начальном этапе. Чтобы за­ложить эти основы, требуется доста­точно продолжительный срок, потому что учащимся нужно с первых шагов ознакомиться с изучаемым языком как средством общения. Это значит, что они должны учиться понимать иноязычную речь на слух (аудирование), выражать свои мысли сред­ствами изучаемого языка (говорение), читать, то есть понимать иноязычный текст, прочитанный про себя, и писать, то есть на­учиться пользоваться графикой и орфографией иностранного языка при выполнении письменных заданий, направленных на овладение чтением и устной речью, или уметь письменно излагать свои мысли. Действительно, чтобы заложить основы по каждому из перечисленных видов речевой деятельности, необходимо на­копление языковых средств, обеспечивающих функционирование каждого из них на элементарном коммуникативном уровне, позволяющем перейти на качественно новую ступень их развития в дальнейшем.

Подводя итог вышесказанному, необходимо подчеркнуть важность взаимодействия и сотрудничества учащихся, а также речевого задания для организации коммуникативного усвоения языка. Коммуникативное обучение включает формирование коммуникативной  концепции, то есть внутренней готовности и способности к речевому общению, ориентирующей учащихся на "вхождение" в иное культурное пространство.

Отчет по работе над проблемой школы на уроке иностранного языка.

Панфилова С.М.

Формування комунікативної компетенції на уроках англійської мови з теми «Україна»

У статті з досвіду роботи на заявлену тему авторка пише, що вивчення іноземних мов у середніх навчальних закладах має практичну мету - навчання учнів мовленнєвої діяльності іноземною мовою. Для того, щоб найповніше реалізувати цю мету, необхідно створити досить ефективну та надійну систему вправ і послідовно використовувати її в навчальному процесі

.

Сертифікат надіслано

Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її до європейського та світового простору зумовлюють розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування.

Як відомо сучасні нормативні матеріали орієнтують викладачів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції, тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні.

Головна мета навчання іноземної мови полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, базою якої є комунікативні уміння, сформовані на основі мовних знань і навичок.

Розвиток комунікативної компетенції залежить від соціально-культурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації в новому суспільстві. Головною метою будь-якої системи освіти є розвиток особистості учня. Навчання виступає як основа та засіб психічного і в цілому особистісного розвитку людини.

Сьогодні ми повинні навчити наших учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Ми повинні підготувати учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках іноземної мови викладач повинен формувати в учнів уміння і навички іншомовного спілкування, передбачити досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах, орієнтуватися у соціокультурних аспектах країни, мову якої вивчають.

На уроках іноземної мови потрібно впроваджувати особистісно орієнтоване спілкування, створювати всілякими засобами позитивну емоціональну атмосферу духовного взаємозбагачення, даючи можливість кожній дитині випробувати себе в різних видах творчості. Саме цьому сприяють поряд з активними формами роботи, технології інтерактивного навчання, суть яких полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Провести сучасний урок іноземної мови із застосуванням технологій інтерактивного навчання, означає створити такі комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність, навчиться бути демократичним, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити. Останнім часом методика викладання іноземних мов зазнала певних змін відносно організації процесу навчання, методів навчання, його структури та змісту. На сьогоднішній день найпоширенішим та дієвим методом викладання та навчання іноземних мов, безперечно, є комунікативно-орієнтований, який максимально наближений до реальних умов іншомовної середи.

Традиційно граматико-перекладний метод базується на прищепленні навичок читання літератури, вивченні граматичних правил і лексики, розвитку розумової дотепності. Іншими словами, цей метод базується на мовній компетенції.

Порівняно з ним, комунікативний метод зорієнтований на дещо іншу методичну мету. Її можна прослідкувати в процесі визначення особливостей цієї навчальної технології.

Комунікативний метод базується на виконанні/дії (здібності використовувати мову). За таких умов значно менше уваги приділяється майстерності вимови та структурам мовної будови. Також не фокусується увага на навичках простого читання або письма. Реальне використання мови, особливо в соціальному плані, є новим пріоритетом. Такий підхід навчає учнів ставати комунікативно компетентними, використовувати мову відповідно до даного соціально-спрямованого контексту, управляти процесом переговорів.

Комунікативний метод передбачає іншу роль вчителя в навчальному процесі. Учитель полегшує навчання учня, залучаючи його до ситуації типу "учень-учень" у вищому ступені, ніж до ситуації "вчитель-учень". Для полегшення роботи учнів вчитель має виконувати багато ролей. Наприклад, він є менеджером діяльностей у класі. Ця роль передбачає побудову ситуацій, зручних для спілкування. Під час роботи вчитель працює як радник, відповідаючи на запитання учнів та спрямовуючи їхні виступи. З іншого боку, вчитель може бути співрозмовником та учасником процесу навчання разом із учнями. У цілому роль вчителя за цих умов менш домінуюча, що дає можливість йому не бути в центрі уваги безпосередньо під час роботи.

Комунікативний підхід змінює роль учнів у навчальному процесі. Вони є комунікаторами та відповідають за своє особисте навчання. Учні активно ведуть переговори й намагаються примусити себе порозумітися, навіть коли недостатньо мовних знань. Вони навчаються спілкуватися в спілкуванні.

Комунікативний підхід призначає іншу роль самій мові. За допомогою такого підходу підсилюється розуміння учнями повноти значення мови, яку вони вивчають. Учні мають усвідомити, що реально можуть робити, використовуючи мову. Заохочується повне занурювання в мову, яка вивчається.

Заохочується групова робота.

Комунікативний підхід використовує різні технології навчання. Учні вживають мову в таких видах діяльності: ігри, рольові ігри та завдання з вирішуванням проблем. Робота часто проходить у маленьких групах, де кожен учень має певний час для переговорів. Широко використовуються автентичні матеріали.

Комунікативний підхід робить пріоритетним навчання чотирьох базових навичок мовлення, які фіксуються в певному порядку: говоріння, слухання, читання та письмо. Безпосередньо на перекладі, як навичці, не наголошується.

Комунікативний підхід по-іншому висвітлює помилки. Помилка за своєю природою має логіку й право на існування. Учні ж можуть мати неповні мовні знання та бути успішними у спілкуванні.

На сьогодні все більше поширюються традиції до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу – його наближення до реального процесу спілкування. Ось чому особливу увагу в своїй роботі я намагаюся приділяти комунікативному підходу, вивченню і вдосконаленню досвіду своїх колег і постійному пошуку найефективніших методів роботи на основі комунікативної методики.

Вважаю, що основне – це дозволити відчути впевненість у своїх силах, створювати природні життєві ситуації, де дитина зможе використати свої знання і поговорити про те, що її цікавить. Викладання є мистецтво, а не ремесло – в цьому суть вчительської справи.

Вивчення іноземних мов у середніх навчальних закладах має практичну мету – навчання учнів мовленнєвої діяльності іноземною мовою. Для того щоб найповніше реалізувати цю мету, необхідно створити досить ефективну та надійну систему вправ і послідовно використовувати її в навчальному процесі.

Як відомо, оволодіння граматикою усної мови при вивченні іноземної, становить значні труднощі для учнів. Зокрема, це виявляється у великій кількості помилок, що нерідко ускладнює комунікацію.

Комунікація є мотивованою, зверненою до когось, емоційно забарвленою та ситуативною.

Вчителі іноземної мови, в тому числі і я, використовують багато лінгвістичних вправ, вважаючи, що учні будуть сумлінно розкривати дужки, заповнювати пропуски, ставити і відповідати на запитання до тексту, і що таким чином вони зможуть прийти до мовлення.

Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Зараз вже всі визнають необхідність ситуативності. Вона, як спосіб мовної ситуації, і як умова розвитку мовного вміння необхідна для таких якостей як цілеспрямованість, продуктивність та ін.

В практиці викладання іноземних мов в середній школі на сучасному етапі все більше відчувається необхідність пошуку оптимальних засобів навчання. У сучасній методиці під впливом ряду факторів як лінгвістичних, так і соціокультурних, поняття "навчання мовам" поступово замінюється новим поняттям - "навчання мові та культурі", в тому числі культурі міжособистісного спілкування суб'єктів, що належать до різних культур, але цікавих один одному з точки зору загальної ерудиції, життєвого досвіду, фонових знань.

Міжособистісне спілкування носіїв різних мов та культур може здійснюватися за тих умов, якщо комуніканти будуть цікавими один одному, якщо вони будуть керовані однією метою - взаємопорозумінню, взаємозбагаченню засобами міжкультурної комунікації. Але, як стверджують деякі лінгводидакти, щоб бути цікавим партнером по міжкультурній комунікації, необхідно знати та розуміти свою національну (етнічну) культуру. У міжособистісному діалозі важливу роль відіграє обмін інформацією про свою культуру, традиції, звичаї народу та свого краю. Іншими словами, це той пласт культури, який в спеціальній літературі називається краєзнавством. Таким чином, краєзнавство виступає в якості реального та конкретного засобу реалізації принципів етнолінгводидактики.

Використання краєзнавчих матеріалів в процесі викладання іноземної мови є особливо актуальним при вивченні таких тем, як "Україна" та "Великобританія".

Краєзнавство - це ефективний спосіб заохочування людей до наукового процесу на ранній стадії розвитку. Воно також сприяє розвитку інтересу підростаючих поколінь до рідного краю. Мало говорити про любов до рідного краю, треба знати його минуле та теперішнє, багату культуру, народні традиції, природні умови.

Тому, впровадження краєзнавчого матеріалу в процесі викладання іноземної мови має дуже велике дидактичне значення.

Прогресуючий розвиток міжнародних контактів та зв'язків у політиці, економіці, культурі та в інших галузях зумовлює послідовну орієнтацію сучасної методики навчання іноземним мовам на реальні умови комунікації. Спрямованість до комунікативної компетенції як кінцевому результату навчання припускає не тільки володіння відповідною іншомовною технікою (тобто мовну компетенцію учнів), але й засвоєння колосальної понадмовної інформації, що необхідна для адекватного спілкування та взаєморозуміння, оскільки останнє недосяжне без принципової тотожності основних відомостей комунікантів про навколишню дійсність.

Таким чином, оволодіння англійською мовою, як і будь - якою іншою мовою можна із впевненістю кваліфікувати як компонент загальної культури особистості, за допомогою якого вона (особистість) прилучається до світової культури. Проте, представляється аксіоматичним, що міжкультурна комунікація (діалог культур), може бути реалізована тільки на усвідомленій національно - культурній базі рідної мови. Такий діалог можливий лише за тих умов, якщо учні усвідомлюють свою власну культуру, а відповідно й культуру та історію свого рідного краю.

Родючі ідеї міжкультурної комунікації можуть бути не більш, ніж модними напрямками у сучасній методиці, якщо не забезпечити учнів основами рідної культури, основами краєзнавства. Наприклад, подавати на вивчення тексти про культурні пам'ятки Лондона треба паралельно із текстами про культурні пам'ятки Києва, тобто вивчати культуру іншої країни із живим співвідношенням культури рідної країни, в цьому разі результати засвоєння будуть більш продуктивними. Оволодіння учнями цінностями рідного краю, рідної культури робить їх сприйняття іншої культури більш точним, глибоким та всебічним. "Ноша культурних цінностей, - писав академік

Д. С. Лихачов - ноша особливого походження. Вона не робить важчим наш крок уперед, а полегшує його. Чим більшими цінностями ми оволодіваємо, тим більш витонченим та гострим стає наше сприйняття інших культур - культур, що віддалені від нас у часі та просторі древніх та інших країн. Кожна з культур минулого або іншої країни стає для інтелігентної людини "своєю культурою", своєю глибоко особистісною, і своєю в національному аспекті, тому що пізнання свого узгоджено із пізнанням чужинного".

Тому, вважають, що як додатковий елемент підтримки мотивації навчальної діяльності на уроках англійської мови учнів середньої ланки можна використовувати краєзнавчий матеріал.

Бажання дітей розповісти та узнати про те, що їм близьке та знайоме, підвищує ефективність навчальної мовленнєвої діяльності на уроці англійської мови.

Деякі методисти та викладачі роблять таке спостереження, що мотивація до вивчення іноземної мови стає практично насичуваною, якщо оволодіння іншомовним спілкуванням супроводжується вивченням власної країни, регіону, міста, району, в якому живуть учні. Тому, вони роблять висновок, що зміст і теми навчально-методичного комплексу з англійської мови потребують від вчителя постійного звернення до краєзнавчого матеріалу, який допомагає формувати почуття любові до рідного краю, до своєї малої Батьківщини, усвідомлене відношення до навколишнього світу.

На уроках треба систематично звертатися до тем, що пов'язані з Україною, рідним містом, охороною природи. На рівні з освітніми задачами, вирішується задача екологічного виховання учнів. Для реалізації цих задач треба підбирати та використовувати різноманітний наглядний та індивідуальний матеріал: касети з записами, діапозитиви про Чернігів та Україну, карти України, Чернігівської області, листівки із зображеннями культурних пам'яток найбільших адміністративних міст України, експозиції книг про Україну.

На уроках повинна йтися мова про найбільші міста, визначні місця України, про красу та різноманітність рідної природи. Але, треба враховувати, що словниковий запас наших учнів не досить великий та знання про Україну недостатні, тому в деяких випадках треба, базуючись на загальній інформації, складати тексти самостійно, враховуючи реальний стан підготовки наших учнів.

Тексти повинні відповідати певним вимогам. Він повинен бути інформативним та цікавим, щоб учні мали змогу задовольнити свої пізнавальні потреби, збагатити своє світосприйняття, отримати задоволення від читання та обговорювання тексту. Але, нам потрібно пам'ятати, текст та інформація, що подається в тексті, буде цікава тільки за тих умов, якщо текст буде посильним, учні його легко зрозуміють та, в деяких випадках, захочуть доповнити своєю інформацією.

Роботу над текстом треба завжди починати з пояснення нових слів та виразів, спираючись на вже наявні знання учнів. Треба обов'язково використовувати ілюстрації до тексту, карту України, або, краще, запропонувати учням самостійно підготувати картки, листівки, намалювати географічну карту України, зробити свої підписи на ній, чи принести фото, які вони мають по темі в домашній галереї. Спираючись на це, діти швидше та краще засвоюють матеріал. На цьому етапі дуже важливо "заінтригувати" учнів, викликати в них зацікавленість до того, що їм потрібно буде прочитати та дізнатися.

Я думаю, для нас не секрет, що учень навчається успішно саме тоді, коли йому цікаво. Саме цікавість зумовлює, на мій погляд, мотивацію навчання. А мотивація може перейти в пізнавальний інтерес, і тоді процес оволодіння іноземною мовою стане творчістю. Тому необхідно намагатися робити все, щоб підтримати цікавість учнів уже з перших хвилин уроку. Вважаю, що від того наскільки яскраво, нешаблонно він розпочнеться, наскільки невимушено ми введемо учнів в атмосферу іншомовного спілкування, залежить успіх комунікативної діяльності учнів на уроці.

Після того, як відпрацьована лексика тексту та проведена фонетична робота над текстом на уроці, учням пропонується домашнє завдання для самостійної роботи над текстом. Наступним етапом роботи є робота з контурною картою та атласом України. Кожному учню видається контурна карта та географічний атлас України. Учні отримують завдання відмітити межі країни, зробити підпис назв гір та річок тощо. Учні також, можуть отримати завдання відмітити на контурній карті адміністративний поділ України на регіони, відмітити міста та районні центри, що може стати у нагоді при вивченні граматичного матеріалу з теми використання прийменників.

Учні повинні не тільки заповнити правильно контурну карту, але й дати відповіді на питання. Картки з питаннями про Україну надаються кожному учню разом із контурною картою. Учні обирають самостійно форму відповіді, усну чи письмову. Контроль виконання домашнього завдання (усний) проводиться біля карти. Іноді контроль проводять добре підготовлені сильні учні. Така робота проходить в парах.

При опрацюванні теми "Київ – столиця України" учням пропонується текст про місто Київ та його історію. Розповідь вчителя супроводжується демонстрацією слайдів про Київ або відеофільмом. Можна також запропонувати учням підготувати стінгазету або стенд, про визначні місця столиці.

Після того, як учні прослухали текст та переглянули слайди, перевіряється розуміння тексту за допомогою питань.

При опрацюванні теми "Україна" використовується перелік вправ. Вправи досить різноманітні:

учитель починає речення англійською мовою, а учні продовжують його;

скажіть речення англійською мовою;

вірні чи не вірні наступні твердження;

дайте відповіді на наступні запитання;

ми розповідаємо про нашу країну, Київ і т. д.

Сильні учні, що мають добру підготовку, отримують завдання, що потребують певної творчості. Учні обирають самі одну із запропонованих ситуацій, а вчитель чітко формулює завдання для кожного учня з урахуванням його вмінь та навичок. Наприклад, наступні ситуації:

"Наш ліцей готується до прийому зарубіжних гостей. Ви бажаєте розповісти іноземним гостям якомога більше про Україну, її визначні місця. Із чого ви почнете свою розповідь?"

"Друзі з Лондона завітали до ліцею, та в фойє їх зацікавив стенд про історію Ніжина. Що саме ти можеш розповісти про своє рідне місто?"

При опрацюванні теми "Місто" можна запропонувати учням познайомитися з іншими містами України. Наприклад, з таким містами, як Харків чи Одеса. Під час роботи над текстом учні не тільки отримують нову для себе інформацію, вони вчаться говорити, читати та оперувати новою інформацією. Наприклад, текст про Київ.

Під час роботи над текстом учні отримують наступні завдання, які допомагають зрозуміти текст та заповнити його зміст:

Read the text (прочитайте текст);

Answer the following questions (дайте відповіді на запитання);

Find the following sentences (знайдіть наступні речення в тексті);

Translate into Ukrainian (перекладіть рідною мовою).

На узагальнюючому уроці для перевірки знань учнів про свою Батьківщину можна запропонувати їм маленький тест із 10 речень, до кожного з яких дається чотири варіанти відповідей. Такий тест дозволяє перевірити також знання лексичного матеріалу. Постійна робота над лексикою, різноманітні умовно - комунікативні вправи сприяють розширенню словникового запасу учнів. Додаткові тексти та різноманітні завдання під час роботи з ними, складання мікродіалогів надають можливість дітям висловлювати свої думки.

Підсумком такої великої роботи можуть стати повідомлення окремих учнів або групи учнів за поданою темою.

Таким чином, у зв'язку із змінами, що здійснюються в Україні, перед середніми навчальними закладами постають актуальні навчальні та виховні задачі: формування нового покоління соціально-активних громадян, гідних нащадків досвіду минулих поколінь, носіїв духовної культури народу, традицій етносу та разом із тим рівноправних громадян всієї України та світового суспільства. В світі цих задач перед вчителями та вихователями виникає необхідність по-новому усвідомити роль краєзнавства в теорії та практиці навчання та виховання. Таким чином, ми робимо висновок, що сучасний етап розвитку методики викладання англійської мови характеризується пошуком ефективних шляхів навчання, нових технологій навчання, удосконалення форм, методів, а також змісту навчання. Теперішній період припускає цілеспрямоване спостереження за особливостями використання різноманітних засобів в процесі навчання міжкультурної комунікації, в тому числі у специфічному, регіональному аспекті, що характеризує мовні особливості тієї чи іншої місцевості, ментальні особливості носіїв мов.

Тому, приходимо до висновку, що необхідно враховувати ці особливості в процесі навчання англійської мови та культури. Такий підхід у викладанні є одним з напрямків у формуванні в учнів знань про рідний край та має також виховне значення, тому що сприяє розвитку поваги та любові до рідного краю та здійснює вплив на формування особистості учнів.

Ефективність мовленнєвої діяльності учнів в багатьох випадках визначається наявністю в учнів інтересу та мотивів для вивчення іноземної мови. Отже, вивчення англійської повинно відбуватися з урахуванням регіонального компонента, використання регіональних, та краєзнавчих матеріалів, що можуть подаватися в формі текстів або наглядного матеріалу, де будуть міститися факти з історії, біографій визначних співвітчизників, опис флори та фауни рідного краю, підсилює навчальний та пізнавальний ефект.

Також, ми прийшли до висновку, що в результаті здійснення лінгвокраєзнавчого підходу на уроках англійської мови відбувається оновлення деяких компонентів змісту навчання. Викладач здійснює підбір для уроку англійської мови актуальні та автентичні тексти для аудіювання та читання. Ці тексти мають велику пізнавальну та лінгвокраєзнавчу цінність. Вчитель використовує ілюстрований матеріал для розкриття змісту пропонованих текстів (листівки, мапи, меню, рекламні проспекти, слайди). Такі тексти та їх ілюстрації за допомогою прагматичного матеріалу сприяють реалізації на уроках важливих принципів навчання англійської мови (комунікативність, наочність, новизна та функціональність).

Можна також зробити висновок, що цілеспрямована робота по реалізації лінгвокраєзнавчого аспекту на уроках англійської мови сприяє, з одного боку, підвищенню інтересу до предмету, а з іншого - створює позитивну мотивацію при засвоєнні мовних засобів та набуває культурознавчої та краєзнавчої інформації за допомогою та на основі цих засобів. Це призводить до розвитку та вдосконаленню в учнів лінгвокраєзнавчої мотивації.

Цілеспрямована та постійна робота по реалізації лінгвокраєзнавчого підходу на уроках англійської мови дозволяє систематизувати види вправ, за допомогою яких вчитель навчає учнів діставати із різних джерел необхідну інформацію.

Таким чином, використання краєзнавчого матеріалу забезпечує стійкий корисно плануємий результат в області практичних навичок та вмінь з англійської мови. З одного боку, створюється міцна система навичок та вмінь по практичному використанню англійської мови як засобу міжособистісного та міжкультурного спілкування. З іншого боку, учні набувають корисних знань, що їм знадобляться в майбутньому.

Також, ми робимо висновок, що використання краєзнавчої інформації як мотиваційного засобу при навчанні англійської мови робить свій певний внесок у формуванні різних видів комунікативної компетенції учнів: мовну, мовленнєву, лінгвокраєзнавчу.

Автор: Черняк Оксана Григорівна

Посада: викладач англійської мови.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

В нашій повсякденній практичній діяльності перед нами часто постають питання:

- Як доцільніше реалізувати співпрацю вчителя з учнем?

- Як розвинути інтерес учнів до вивчення іноземної мови?

- Які стимули використовувати для активізації їх мовлення?

Всі ми добре розуміємо, що ефективність навчання іноземній мові в значний мірі залежить від чіткої та гнучкої організації навчального процесу на уроці, від вміння вчителя враховувати реальне засвоєння матеріалу кожним учнем та їх індивідуальні особливості.

Методика сучасного уроку іноземної мови тісно пов’язана з інтерактивними навчальними технологіями: розробленням проектів, парною та груповою роботою, вирішенням проблемних питань та ситуацій, прес-конференціями та ін. Це – робочі зошити, аудіо - та відео матеріали, книжки для домашнього читання, тестові завдання й багато іншого.

Вам добре відомо, що основною метою навчання іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетенції. Формування комунікативної компетенції означає оволодіння мовою як засобом між культурного спілкування, розвиток умінь використовувати мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу.

Комунікативна компетенція складається з кількох видів:

мовної (лінгвістичної) компетенції, яка забезпечує оволодіння учнями мовним матеріалом з метою використання його в усному і писемному мовленні;

мовленнєвої компетенції, яка пов’язана з формуванням в учнів умінь та навичок спілкуватися в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіювання, говорінні (монолог, діалог), читанні, письмі;

соціокультурної компетенції, яка передбачає засвоєння учнями знань соціокультурних особливостей країни, мова якої вивчається, культурних цінностей та морально-етичних норм свого та іншого народів, а також формування умінь її використовувати у практичній діяльності;

соціолінгвістичної компетенції, яка забезпечує формування умінь користуватися у процесі спілкування мовленнєвими реаліями (зразками), особливими правилами мовленнєвої поведінки, характерними для країни, мова якої вивчається;

загально навчальних компетенцій, що сприяють оволодінню учнями стратегіями мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв’язання навчальних завдань і життєвих проблем.

Отже, комунікативна компетенція формується на основі взаємопов’язаного мовленнєвого, соціокультурного і мовного розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей та інтересів на кожному етапі оволодіння іноземною мовою.

В умовах комунікативно орієнтованого викладання змінилися форми та методи організації сучасного уроку. Тому коротко зупинюсь на структурі сучасного комунікативно орієнтованого уроку.

Перш за все слід відмітити, що такий урок має бути інтерактивним. Спеціалісти, як правило, пропонують наступну структуру:

1. Мотивація

Мета цього етапу – зосередити увагу учнів на проблемі та викликати інтерес до теми обговорення на уроці. Прийомами навчання можуть бути запитання, цитата, коротка історія, невеличке завдання, розминка і т.д. Так, наприклад, на цьому етапі можуть бути використані такі інтерактивні технології як „Мозковий штурм” або „Мікрофон”. На цей етап уроку відводиться не більше 5% часу заняття.

2. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

Мета - забезпечити розуміння учнями змісту їх діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку (або позаурочного заходу) і що від них очікує вчитель.

Формулювання очікуваних результатів уроку – це принциповий момент інтерактивного навчання, бо, не усвідомивши цього, учні можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов’язану з навчальним предметом. Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати – це гарантія успіху. Оптимальною є ситуація, коли учень розуміє не тільки те, чого він досяг на даному уроці, а й те, чого він має досягти на наступному уроці, чого він взагалі хоче від цього предмета для свого життя.

Часом буває доцільно залучити всіх учнів до визначення очікуваних результатів уроку або заходу.

В цій частині інтерактивного уроку я:

- називаю тему уроку, або прошу когось з учнів назвати її;

- звертаю увагу учнів, якщо назва теми містить нові слова або проблемні запитання;

- прошу когось із учнів оголосити очікуванні результати;

- нагадую, що в кінці уроку учні перевірятимуть, чи досягли вони цих результатів.

Ця діяльність повинна зайняти приблизно 5% часу уроку.

3. Надання необхідної інформації

Мета – дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути читання або аудіювання мовного матеріалу, міні-лекція або бесіда, виконання домашнього завдання. Для економії часу на уроці і для максимального ефекту від уроку можна подавати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані таким чином, що в підручнику для учнів є достатньо інформації для виконання завдань, і яка читається ще до уроку. Під час уроку вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно – прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування.

Для забезпечення швидкого та ефективного залучення учнів до інтерактивної діяльності пропоную їм пам’ятки, які містять опис алгоритму діяльності (послідовний перелік дій, які вони мають реалізувати у певній навчальній ситуації).

Основні правила поведінки учнів на уроці:

відповідати швидко, чітко;

не перебивати товарішив;

поважати один одного;

не засмічувати мову словами-паразитами;

використовувати термінологію англійської мови.

Ця частина уроку займає приблизно 10-15% часу.

4. Інтерактивна вправа – центральна частина уроку (заходу)

Мета – практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених завдань уроку. Послідовність проведення цього елемента наступна:

- Інструктування – вчитель розповідає учням про цілі вправи, про правила, про послідовність дій і кількість часу на виконання завдання; запитує, чи все учням зрозуміло (2-3 хв.).

Поділ на групи і/або розподіл ролей (1-2 хв.)

Виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, як помічник, як ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи та навчання у співпраці (5-15 хв.).

Презентація результатів виконання вправи

На цьому етапі інтерактивного уроку доцільно застосувати такі інтерактивні вправи як: „Ажурна пилка”, „Займи позицію”, „Два-чотири-всі разом”.

Інтерактивна частина уроку займає, як правило, близько 50-60% його часу.

5. Підведення підсумків, оцінювання результатів уроку

Мета - рефлексія, усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставленої мети, як можна застосувати отримане на уроці в майбутньому. Підведення підсумків бажано проводити у формі запитань: що нового дізналися, яким навикам навчилися, як це може бути використано в житті. Крім того, можна задати питання і щодо проведення самого уроку: що було найбільш вдалим і сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі ці запитання. Для оцінювання результатів бажано лишати до 20% часу уроку.

(За матеріалами Літньої школи з громадянської освіти-2005)

Говорячи про форми та методи організації інтерактивного, комунікативно орієнтованого викладання, слід додати до всього вищезазначеного ще наступне.

Для інтерактивного, комунікативно орієнтованого уроку характерні групові форми та види робіт. Це, як мінімум, кооперативне навчання, “мозковий штурм”, групова дискусія, рольове моделювання й вправи-енергізатори.

Навчання у групі означає, що діти вчаться:

1) обмінюватись один з одним інформацією та висловлювати особисту думку;

2) говорити і слухати;

3) приймати рішення, обговорювати й разом вирішувати проблеми.

Учні, об’єднанні у групи для виконання завдання, отримують нові можливості для навчання та виховання. Збільшується ймовірність того, що вони висловлять свою думку. Спілкуючись між собою, діти розвивають уміння слухати, думати й працювати разом. Це стає додатковим мотивом для навчання.

Робота в малих групах, або кооперативне навчання

Це метод, коли в невеличких групах (від 3 до 8 осіб) учні взаємодіють, вирішуючи спільне завдання. Робота в малих групах дозволяє учням набути навики, які необхідні для спілкування та співпраці. Ідеї, котрі виробляються в групі, допомагають учням бути корисними один одному.

Елементи кооперативного навчання: позитивна взаємозалежність; особиста відповідальність за те, що відбувається в групі; взаємодія віч-на-віч; розвиток навичок роботи в команді.

Для втілення в життя кооперативного навчання необхідно:

об’єднати учнів в невеличкі групи, попросивши сісти віч-на-віч;

установити правила роботи групи й критерії оцінювання її досягнень;

надати кожному певну роль (наприклад: читець, секретар, доповідач, хронометрист);

дати спільне завдання;

запропонувати кожному поділитися своєю інформацією й матеріалами з іншими членами групи;

надати учням можливість пояснювати одне одному незрозуміле, розробляти проблему, підбивати підсумки обговорення;

дати групі спільну оцінку (винагороду);

для контролю запитувати по одному учню з групи і у випадковому порядку;

сприяти рефлексії учнів або аналізу подій, що відбуваються всередині групи в процесі її роботи.

У 1-3 класах найкраще розподіляти дітей на трійки. У 4-му класі та старше

на групи по четверо. Найкраще об’єднати в одну групу різних за статтю дітей, з різною успішністю, з різних культурних середовищ. Для підвищення ефективності навчання можна підтримувати існування тих самих груп упродовж усього курсу навчання. Це підсилює дружні зв’язки між дітьми й позитивно впливає на навчання загалом.

Робота в парах

Однією з форм роботи в малих групах є роботи в парах. Задайте учням

питання для дискусії або гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених в ситуації, дайте їм небагато часу для того, щоб продумати можливі відповіді або рішення самостійно.

Об’єднайте учнів в пари, визначте, хто з пари буде починати висловлюватись і попросіть їх обговорити свої ідеї один з одним.

Краще зразу визначити час на висловлення кожного з учасників пари і спільне обговорення. Це допомагає учням від початку звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

Мозковий штурм

„Мозковий штурм” – це ефективний і добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що використовується для стимуляції висловлювань дітей з теми або питання.

Учнів просять висловлювати ідеї або думки без будь-якого оцінювання чи обговорення цих ідей чи думок. Ідеї фіксуються вчителем на дошці, а мозковий штурм продовжується доти, поки не виснажаться ідеї або не скінчиться відведений для „мозкового штурму” час.

Порядок проведення „мозкового штурму”

1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почували себе зручно та невимушено.

2. Визначте основні правила.

3. Повідомте їм проблему, яку необхідно вирішити.

4. Запропонуйте їм висловити свої ідеї.

5. Записуйте їх по черзі надходження.

6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні.

7. Намагайтеся не допускати глузування та негативних коментарів.

8. Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.

9. На закінчення обговоріть й оцініть запропоновані ідеї.

Правила проведення „мозкового штурму”, які можна запропонувати учням:

1. Під час „висування ідей” не пропускати та не обговорювати жодної. Якщо ви будете судити про ідеї й оцінювати їх під час висловлювання, учні зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі.

2. Необхідно заохочувати всіх до висловлювання якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. В остаточному підсумку кількість породжує якість.

3. Спонукайте учнів розвивати або змінювати ідеї інших. Об’єднання або зміна раніше висунутих ідей часто веде до висунення нових, що перевершують попередні.

4. У класі можна повісити такий плакат:

А. Say everything that comes to your mind.

B. Do not discuss and criticize the ideas of others.

C. You may repeat the ideas of others.

D. It is desirable to widen the ideas of others.

Займи власну позицію

Цей метод корисний при проведенні в класі дискусії на суперечливу тему. Як проблеми слід використовувати дві протилежні думки, які не мають правильної відповіді.

Мета: це корисна вступна вправа для демонстрації різних думок з досліджувальної теми, дає учням можливість висловити свою точку зору і, наприкінці уроку, оцінити засвоєння цієї теми.

Порядок проведення

1. Розмістіть плакати в протилежних місцях кімнати. На одному із них написано

“Agree”, на іншому “Disagree”. На плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо однієї проблеми.

2. Вивісьте правила проведення вправи та обговоріть їх.

3. Попросіть учнів стати біля відповідного плакату, в залежності від їхньої думки з обговорюваної проблеми.

4. Довільно виберіть декілька учнів і попросіть їх обґрунтувати свою позицію.

5. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плакату. Учні повинні обґрунтувати причини свого переходу.

6. Попросіть учнів назвати найбільш переконливу причину протилежної сторони.

Правила проведення вправи:

1. Говорити по черзі. Не перебивати.

2. Одночасно говорить тільки одна особа.

3. Не сперечайтесь одне з одним. Наводьте нові причини або ідеї.

4. Перейти від одного плакату до іншого можна в будь-який час. Будьте готові висловити причини зміни своєї позиції.

5. Вислухайте причини та ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові відповісти, які інші причини або ідеї вам найбільше сподобались.

Мікрофон

Метод „Мікрофон” надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскільки право говорити має тільки той, у кого „символічний” мікрофон.

Коло ідей

Мета: цей метод залучає усіх учнів до дискусії. Він добре спрацьовує, коли задаються питання або виступають доповідачі від малих груп.

Порядок проведення:

1. Коли малі групи завершили своє завдання і готові представити свою інформацію, попросіть кожну групу по черзі представити лише один аспект, який вони обговорювали. Продовжуючи по колу, запитуйте кожну групу по черзі, поки не вичерпаються усі відповіді.

2. Це дозволяє кожній групі обмінятися усіма результатами своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію.

3. Цей метод також добре спрацьовує для створення списку ідей. Попросіть кожного подавати по одній ідеї по черзі.

4. Цей метод є ефективним для видів діяльності з вирішенням гострих проблем. Попросіть учнів написати свою думку або ідею на картці-індексі без імені. Вчитель збирає всі картки і складає список зазначених в них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

Метод ПРЕС

Метод ПРЕС використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання та при проведенні вправ, в яких потрібно зайняти визначену позицію з проблеми, що обговорюється.

Мета: цей метод надає учням можливість під час уроків виробити аргументи або висловити свою думку с дискусійного питання. Метод допомагає учням прояснити свої думки, а також сформулювати їх у виразній і стислій формі.

Порядок проведення

Роздайте матеріали, в яких зазначені чотири етапи методу ПРЕС:

ПОЗИЦІЯ

(Висловіть свою думку, поясніть, в чому полягає ваша точка зору)

I consider...

I think...

I guess...

To my mind...

In my opinion...

ОБГРУНТУВАННЯ

(Наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції) I think so because...

ПРИКЛАД

(Наведіть факти, які ваші докази демонструють, вони підсилять вашу позицію)

For example...

For instance...

ВИСНОВКИ

(Узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це є заклик прийняти вашу позицію)

That’s why...

Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити декілька варіантів своїх думок або прикладів.

Метод „Два-чотири-всі разом”

Варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок роботи в групі, вмінь переконувати, вести дискусію, приходити до компромісу.

Як організувати роботу

Об’єднайте учнів у пари. Задайте питання для обговорення, дискусії, дайте час (2-3 хв.) для обговорення та прийняття спільного рішення (відповіді).

Об’єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягнуті рішення

Як і в парах четвірки мають дійти згоди з проблеми та прийняти рішення.

Обговоріть результати, що отримали в четвірках, методом „Кола ідей”:

Дайте четвіркам по черзі презентувати власне рішення. Після виступу усіх обговоріть рішення, які прийняті групами.

При використанні метода „Два-чотири – всі разом” можна виносити декілька проблем на обговорення чи ставити декілька завдань одночасно. Варто лише подбати, щоб у класі над кожною проблемою на початковому етапі працювало не менше 2х пар.

Симуляційні ігри (симуляції)

Це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, що відбуваються у справжньому суспільному, економічному і політичному житті. Таким чином симуляції є „мініатюрною” версією реальності. Цей метод наближений до рольової гри, але він істотно відрізняється від неї, бо його метою не є представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів, наприклад, симуляції виборів, референдумів та інших демократичних процедур.

Організація рольових ігр

Підчас планування рольових ігор необхідно:

1. Підготувати учнів до того, що їх чекає і ознайомити їх з проблемною ситуацією, що підлягає обговоренню.

2.Обговорити ситуацію з учнями і допомогти їм прояснити пов’язані з нею проблеми.

3. Допомогти учням чітко визначити відведені їм ролі та засвоїти методику входження в роль.

4. Викликати бажаючих та вибрати з них учасників гри.

5. Дати учням трохи часу для підготовки (10-15 хв.), щоб вони могли обдумати проблему і визначити свою позицію. Видайте кожному картку, де вказується його роль.

6. Драматизувати ролі.

7. Після виконання ролей провести дискусію:

- Запитайте учнів-виконавців ролей як вони в них почувалися.

- Чому в певних ситуаціях вони поводились так чи інакше.

- Чому вони навчились, коли виконували свою роль.

- Попросіть запропонувати інші варіанти поведінки в даній ситуації.

- Підведіть підсумки гри.

7. Проведіть гру за участю інших учасників, якщо учні проявлять бажання.

Уникайте можливих помилок при організації рольової гри

Учень не повинен грати роль, що хоч якось пов’язана з його особистими проблемами. Для нього це може бути неприємно та шкідливо.

Під час аналізу ігрової ситуації обговорюйте роль, а не того, хто її грав. Тобто,

кажіть: „Секретарю не слід було...” а не „Вам не слід було...”.

Якщо можна, використовуйте у грі лише „добровольців”.

Використовуйте гру як невід’ємну частину заняття, вона не повинна служити лише для заповнення вільного часу.

Методика питань

Питання всім.

Це найбільш поширений метод. Його основні характеристики:

Задайте питання.

Почекайте поки учні добровільно дадуть відповідь.

Цей метод стимулює процес мислення, оскільки учні не знають, хто на нього має дати відповідь. Всі учні групи (класу) повинні думати над відповіддю.

Пряме питання

Основні характеристики прямого питання:

Назвіть ім’я учня, який має дати відповідь.

Зробіть паузу (порахуйте до 5).

Задайте запитання

Цей метод дозволяє „дисциплінувати” як бовтунів так і тих, які „задрімали”, а також може буди використаний по відношенню до сором’язливих учнів.

Комбіноване питання

Щоб привернути увагу учнів і уникнути при цьому тривалої паузи в очікуванні,

що хтось добровільно дасть відповідь, інколи можна використовувати комбінований

метод. Спочатку питання задається всім слухачам, а потім з них обирається той, хто буде відповідати.

Його основні характеристики :

Задайте запитання.

Зробіть паузу, порахувавши до 5.

Назвіть ім’я того, хто буде відповідати.

Доцільно

1. Розподіляти питання рівномірно між учнями.

2. Ставити пряме питання неуважному учневі.

3. Використовувати найпростіші запитання на початку уроку, а також ставити їх сором’язливим учням (щоб залучити їх до активної участі в занятті).

4. Використовувати заздалегідь підготовані запитання (повністю записані) в плані уроку.

5. Ще раз сформулювати питання, якщо воно не зрозуміле. Боріться с бажанням самому відповісти на поставлене питання. Можна сформулювати питання, використовуючи простіші терміни, чіткіше пов’язати його з темою, яку учні вже засвоїли, розширити його за допомогою деякого пояснення, або ж розбити на складові частини чи запитання, на які можна відповідати послідовно. Можна також поставити незрозуміле запитання іншому учневі.

Недоцільно

1. Ставити питання „по колу” (наприклад, з першого ряду парт до останнього).

2. Ставити довгі складні питання.

3. Ставити питання, що підказують відповідь.

4. Занадто часто використовувати запитання, що потребують відповіді „так” чи „ні”.

Вони обмежують діапазон відповіді, шанс правильно відповісти зводиться до 50%.

Можна ефектно використовувати це питання спочатку, щоб розбудити учня, котрий дрімає. Потім слід попросити цього ж учня обґрунтувати однозначну відповідь.

5. Ставити двозначні запитання, тобто запитання, які можна по-різному витлумачити. Вони викликають плутанину та суперечки.

„Акваріум”

Учні розподіляються на чотири групи.

Одна з груп сідає в центрі класу. Це необхідно, щоб відокремити діючу групу від інших учнів в класі певною відстанню. Ця група отримує лист із ситуацією і таке завдання:

Read the situation

Discuss it in your group, using the method of discussion.

Find the decision in 3-4 minutes.

Поки група займає місце, вчитель ознайомлює клас з цим завданням і нагадує

правила дискусії в малих групах. Групі пропонують вголос прочитати ситуацію та обговорити її розв’язання. Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись в хід обговорення. На цю роботу групі дається 3-5 хв. Після закінчення 3-5 хвилин група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання:

Do you agree with the ideas of this group?

Do these ideas have good arguments?

What argument is the best?

На таку бесіду відводиться до 2-3 хв. Після цього місце в „Акваріумі” займає інша група і обговорює наступну ситуацію.

Всі групи по черзі мають побувати в „акваріумі”, і діяльність кожної із них мусить бути обговорена класом.

Наприкінці, вчитель повинен прокоментувати ступень володіння навиками дискусії в малих групах різних груп та учнів і звернути увагу на необхідність та напрямки подальшого вдосконалення таких навиків – 2-3 хв. В межах „акваріуму” можна підвести підсумки уроку або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

«Формування комунікативної компетенції на уроках іноземної мови як об'єкт педагогічного процесу»

Тулун 2008

Зміст

Введення

1. Теоретичні аспекти формування комунікативної компетенції в рамках педагогічного процесу

1.1 Актуалізація лінгвістичної освіти як концептуальної основи комунікативної компетенції

1.2 Лінгвістична компетенція як одна із складових іншомовної комунікативної компетенції

2. Практичні аспекти формування комунікативного підходу у розвитку мовної особистості під час навчання іноземної мови

2.1 Комунікативна компетенція як новий тип змісту освіти в школі

2.2 Види комунікативної компетенції та способи формування у сучасному суспільстві

Висновок

Бібліографія

Введення

Сучасне російське суспільство стоїть перед обличчям найгостріших соціально-політичних, міжетнічних, міжкультурних, комунікативних проблем. Саме освіта в усі часи сприяло збереженню стійкості суспільства, модифікації форм і типів взаємовідносин людей. У теперішній час суспільство характеризується посиленням соціальної мобільності, розвитком контактів всіх рівнів, різкими змінами ціннісних орієнтирів. Все вищесказане робить особливо актуальною проблему формування толерантного свідомості та комунікативної компетенції як стабільних характеристик особистості підростаючої людини. Вирішення цієї проблеми стає сьогодні дійсним пріоритетом педагогічної науки і практики.

Особливий інтерес сьогодні представляє комунікативний чинник, що впливає на контакти між національностями, ієрархію їх цінностей, про можливість подолання расових (національних) упереджень і дискримінації. Останнім часом велика увага приділяється проблемам розвитку комунікації та компетенції. Значущими для нашого дослідження з'явилися роботи, присвячені розкриттю поняття компетенцій та компетентнісного підходу в сучасній освіті. У мовознавстві ця проблема досліджується з точки зору виявлення одиниць, що відбивають специфіку мови, проблем вербальної та невербальної комунікації при діалозі культур, мовної інтерференції. У педагогіці досліджувана проблема розглядається з точки зору загальної інтелектуальної компетенції учнів, іншомовної компетенції студентів. У той же час, як свідчить огляд стану вивченості обраної нами теми, незважаючи на досить стійкий інтерес до неї широкого кола науковців і педагогів, до цих пір немає монографічного дослідження теорії і практики формування комунікативної компетенції, учнів на уроках іноземної мови, хоча наявні роботи складають для цього серйозну наукову джерелознавчу базу.

Вищевикладене дозволяє стверджувати, що в сучасній теорії та практиці існує протиріччя між об'єктивно зростаючими вимогами, що висуваються суспільством до вирішення проблем використання комунікативної компетенції учнів, з одного боку (С. Є. Шишов), недостатньою теоретичною і практичною розробленістю принципів і методів комунікативного освіти засобами іноземного мови, з іншого боку (В. А. Кальней).

На підставі виявленого протиріччя і дослідницької установки на пошук шляхів і способів їхнього дозволу визначена проблема педагогічного забезпечення процесу формування комунікативної компетенції на уроках іноземної мови. В рамках даної проблеми було визначено тему дослідження: «Формування комунікативної компетенції на уроках іноземної мови як об'єкт педагогічного процесу».

Об'єкт дослідження: педагогічний процес комунікативного освіти учнів на уроках іноземної мови.

Предмет дослідження: умови формування комунікативної компетенції на уроках іноземної мови.

Мета дослідження полягає в науковому обгрунтуванні педагогічних умов формування комунікативної компетенції учнів на уроках іноземної мови.

Завдання:

1. Вивчити і проаналізірать літературу з досліджуваної проблеми.

2. Розкрити сутність і дати змістовну характеристику поняття «комунікативна компетенція».

3. Визначити роль комунікативної компетенції учнів на уроках іноземної мови.

4. Розкрити способи і види формування комунікативної компетенції в сучасному суспільстві

Методи дослідження: Теоретичний аналіз і синтез літератури.

Структура курсової роботи визначається її послідовністю і логікою побудови. Вона складається з вступу, 2 розділів, висновків, бібліографії.

1.Теоретичні аспекти формування комунікативної компетенції в рамках педагогічного процесу

1.1 Актуалізація лінгвістичної освіти як концептуальної основи комунікативної компетенції

Сьогодні, розглядаючи закономірності розвитку сучасного співтовариства, ми приходимо до висновку, що стрижневою лінією в даному процесі є зближення народів і мов і посилення їх взаємодії. І це тим більше актуально на тлі економічних реформ в нашій країні, що призвели за собою розкріпачення особистості індивіда, скутою партійними догмами, заборонами і законами, а також пошук російською людиною своєї мовної ідентичності, що часом супроводжується відсутністю толерантності та поваги один до одного. Все це спонукає утворену громадськість до винесення на порядок денний осмислення такого неоднозначного явища як глобалізація світу, який має свої певні протиріччя. З одного боку - об'єднання, руйнування вузького націоналізму, історичних бар'єрів між народами, з іншого - загроза стирання етнічного та мовного своєрідності народів, що веде, природно, до прагнення зберігати і захищати унікальність своєї власної мови. Ось чому в даний час перед освітою постає складне завдання підготовки підростаючого людини до життя в умовах багатонаціональної і лінгвістичної середовища, коли необхідно не тільки розвиток своєї національної мови, але й розуміння своєрідності інших мов. Виховання молоді в дусі поваги всіх народів, викорінення негативних уявлень про людей інших національностей є те завдання, що вимагає відповідної підготовки педагогів, що працюють у сфері освіти і виховання дітей.

На сучасному етапі розвитку суспільства давно вже стало очевидним, що одним поняттям «освіта» як процесу надання розумового і духовного обличчя маленькій людині ми не можемо обмежуватися. Цілісний процес становлення і розвитку особистості, прийняття нею моральних норм і оволодіння комунікації неможливе без виховання, бо вона також представляє собою певний процес у вигляді сукупності впливів на формування особистості, яка і призводить до засвоєння навичок поведінки в даному суспільстві і прийнятих у ньому соціальних норм. Говорячи ж про виховання комунікативності, ми повинні визнати, що це такий же тривалий процес, як і виховання інших людських якостей. У процесі залучення до різних мов, в процесі придбання комунікативної компетенції і вчитель, і учень проходять кілька ступенів, взаємозв'язок між якими досить діалектична і складна. До таких щаблях, зокрема, ми можемо віднести толерантність, розуміння і прийняття іноземної мови, а також способи поведінки в проблемних комунікативних ситуаціях, знання граматики та лексики. Сутність компетенції визначається відповідністю пропонованих вимог, встановлених критерій і стандартів у відповідних сферах діяльності. Компетентність у мовній освіті нерідко асоціюється з поняттям «комунікативна компетенція», що лише частково розкриває її сутність.

Роль комунікації в якості середовища розвитку кожної окремої людини дуже велика. Освіта індивіда складається і росте в ході взаємодії особистості з мовами спільноти. Чим різноманітніше і ширше зв'язки особи з лінгвістичної культурою, тим багатшою перспективи її індивідуальної освіти. І головна роль в організації цих зв'язків впродовж довгого часу належала школах, вузах і т.д. Саме вони, перш за все, виводили учнів за межі мовознавства своїй території. Проте сьогодні ситуація різко змінилася, оскільки засоби зв'язку, комп'ютерні технології явно розширили освітні можливості кожної людини.

У контексті розглянутих у цій роботі проблем ми підходимо до процесу освіти з точки зору руху особистості в єдиному мовному просторі тієї спільноти, в якому він живе. І тут розрізняються дві складові даного процесу. З одного боку, людина, рухаючись по шляху пізнання, розробляє та удосконалює свій власний словниковий запас. З іншого боку, особистість зростає в мовному середовищі рідної мови і стає її невід'ємною частиною, приймаючи норми, звичаї і звички, притаманні даному спільноті. У процесі діалогу з соціальним середовищем особистість набуває досвід дії, уяви і роздуми, що, в кінцевому рахунку, і створює передумови для подальшого її розвитку. Зіткнення особистості з оточуючими в сім'ї, в школі, суспільстві як з елементами культури розсовує горизонт освіти особистості. Саме ж освіта як якась єднальна нитка з'єднує особистість із співтовариством, і саме остання і задає контекст процесу особистісної самореалізації.

Все це певним чином формулює такі функції комунікативного освіти, як формування уявлень про різноманіття мов і їх взаємозв'язку; усвідомлення важливості мовного різноманіття для подальшої самоактуалізації особистості; виховання позитивного ставлення до мовних відмінностей; розвиток умінь і навичок взаємодії носіїв різних мов на основі толерантності і лінгвістичних знань .

Засвоєння мов представляє собою взаємоспрямованих процес, для якого справедливі всі основні закономірності комунікативної діяльності. При цьому має місце ще комунікація осмислення і переживання тієї чи іншої реальності, яка вимагає індивідуального сприйняття, і ця категорія комунікації зумовлює становлення цілісної особистості як носія своєї мови і пізнає іншою. Ось чому комунікація і є одним з ключових понять лінгвістичної освіти, в якому вона розуміється як постійно мінливі ціннісні орієнтації, колективні людьми, що живуть тут і зараз. Навіть теоретично припустиме оволодіння учнями всієї сукупністю величезної палітри мов не робить їх суб'єктами комунікації, незважаючи на зовнішні ознаки освіченості. Мова передається не в процесі пасивного освоєння готової інформації, але в особистісному спілкуванні, тобто в спілкуванні з особистістю як носієм тієї чи іншої мови. Людина одночасно може висловлювати загальну думку і реагувати на неї притаманним тільки йому особливим чином.

Сучасна педагогічна дійсність така, що доводиться враховувати в освіті, з одного боку, комунікативний чинник, з іншого, - створення умов для пізнання мови культури інших народів. У зв'язку з цим проблема комунікативного освіти привертає все більшу увагу вітчизняної педагогічної громадськості, і в центрі уваги педагогів стали знаходитися найважливіші аспекти загальнолюдської життя - національно-мовні особливості та лінгвістичні цінності.

1.2 Лінгвістична компетенція як одна із складових іншомовної комунікативної компетенції

Освітній стандарт, тобто обов'язковий мінімум змісту освіти, орієнтується на цілі, які ставляться перед тією чи іншою навчальною дисципліною. У більшості навчальних предметів, що викладаються в школі, основною метою є передача накопичених людством знань про природу, суспільство. У цьому випадку освітній стандарт включає наукові факти, закономірності, методи дослідження стосовно, наприклад, до біології, хімії тощо.

Подібний підхід неможливий при визначенні обов'язкового мінімуму змісту освіти з іноземної мови. Основною метою навчання тут є прилучення до специфічної діяльності - передачу та отримання інформації за допомогою іноземної мови, тобто участь в тих чи інших межах в комунікації. Вивчення основ мовознавства саме по собі не може забезпечити реалізації цієї мети, тому в цьому випадку принципово змінюється підхід до визначення обов'язкового мінімуму змісту. Якщо в інших предметах при відборі змісту з арсеналу науки виходять з реалізації загальноосвітніх і виховних завдань, то в іноземній мові доводиться виходити з практичного завдання - здатності вступати в спілкування. Тому загальноосвітні і виховні завдання підпорядковуються практичним і вирішуються в ході здійснення акту комунікативної компетенції на тому чи іншому рівні, тобто здатності вступати в міжкультурне спілкування. Весь процес навчання підпорядковується основному завданню - формуванню комунікативної компетенції. Комунікативна компетенція - це знання, вміння та навички, необхідні для розуміння чужих та породження власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування. З цього випливає, що при формуванні загальноосвітнього стандарту слід виходити з цієї категорії.

Комунікативна компетенція носить комплексний характер. Вона являє собою сукупність складових її окремих компетенцій: мовна, мовна, або лінгвістична. Оскільки стандарт призначений для навчання, то при його формуванні доцільно враховувати і вдосконалення навчально-пізнавальної компетенції. Сукупність зазначених компетенцій складе вихідну точку для формування освітнього стандарту з іноземних мов.

Що стосується безпосередньо комунікативної компетенції, то в минулі роки вона явно недооцінювалася. У сучасних умовах наївно було б думати, що повноцінне спілкування можливе лише на основі вміння оперувати мовним матеріалом. З позиції соціологічної теорії комунікації процес спілкування людей є обмін інформацією, при якому один з них володіє деякою інформацією, яка невідома іншому, інакше змістовного спілкування не настає. Інформаційна нерівність виникає за рахунок того, що частина знань одного зі співрозмовників є індивідуальною, тобто отриманої в результаті особистого досвіду. З іншого боку, в процесі комунікації є загальна інформація, утворює вихідний пункт для спілкування. При відсутності такої загальної інформації комунікація неможлива. Таким чином, для успішного акту спілкування необхідно не тільки володіння загальними для співрозмовників мовними засобами, а й загальним обсягом знань. Такими загальними для учасників комунікативного акту знаннями є фонові знання. Як показали у своєму дослідженні Є.М. Верещагін і В.Г. Костомаров, можна розрізнити чотири групи фонових знань.

До першої групи належать загальнолюдські знання, наприклад, такі поняття, як сонце, вітер, дерева тощо.

До другої групи можна віднести ті відомості, які мають тільки члени певної етнічної мовної спільності. Ці знання були вироблені певним народом, і відображають його культуру, побут і звичаї.

До третьої групи знань дослідники віднесли регіональні знання, характерні для мешканців певного регіону.

Нарешті, до четвертої групи дослідники віднесли професійні знання та відповідну лексику. Цілком очевидно, що цей шар понять не актуальне для середньої школи, а, отже, може бути ігнорований.

Для забезпечення справжнього спілкування навіть в обмежених рамках необхідні знання, пов'язані з четвертої групи фонових знань. У цьому полягає функція комунікативної компетенції.

«Будь-який нерідну мову, - справедливо стверджує І.Л. Бім, - допомагає рідної мови служити засобом освоєння світу, розвитку речемишленія. Він є, крім того, більш дієвим і безпосереднім засобом залучення до іншої національної культури і розвитку взаєморозуміння між народами, виступає як додатковий «вікно у світ».

Таким чином, опановуючи іноземною мовою, а, отже, елементами системи цінностей культури іншого народу, можна припустити і деякі зміни у поведінці учнів, принаймні, в комунікативній поведінці.

Переконливим аргументом справедливості цієї тези є помітні зміни в мовній поведінці. Як правило, змінюється стиль спілкування, особливо у тих, хто хоча б ненадовго опинився в мовному середовищі:

- Як правило, збільшується швидкість мовлення рідною мовою;

- З'являються характерні жести, деяка розкутість, усмішливість, емоційність, посилюється гучність мови, тобто мовна поведінка носіїв мов, що вивчаються надає своєрідне вплив на учнів.

2.Практичні аспекти формування комунікативного підходу у розвитку мовної особистості під час навчання іноземної мови

2.1 Комунікативна компетенція як новий тип змісту освіти в школі

Комунікативна компетенція, тобто готовність і здатність до взаємодії, вербального й невербальному (міміка, мова тіла), з іншими людьми, є найважливіша якість, необхідне людині у всіх ситуаціях життя. Однак, особливо в останні роки, з боку роботодавців і викладачів вузів почастішали скарги, що випускники шкіл мають цю здатність в незадовільній ступеня. Це відповідає також і спостереженнями самих вчителів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що різні альтернативні традиційному уроку відкриті форми навчання, як-то: дослідницькі проекти, що передбачають командні форми роботи, колективні обговорення та представлення результатів, спрямовані на формування ключових компетенцій, знаходяться в залежності від елементарної готовності і здатності учнів в комунікації .

У більшості західних освітніх програм комунікативна компетенція входить до числа «ключових», що означає, зокрема, перенесення «відповідальності за формування» цієї компетенції з окремою предметної області на освітній процес в цілому. Перш ніж говорити про те, що це значить і яких змін це зажадає в організації освітнього процесу в конкретній школі, на конкретному уроці, ми повинні пояснити, чому комунікативна компетенція є ключовою? Перша причина, на яку можна вказати, - це суспільний запит, або, висловлюючись сучасною мовою, «виклик часу». Якщо говорити більш конкретно, таких запитів - «викликів» декілька.

1) Запит від дорослого професійного ділового світу, який гостро відчуває дефіцит у практичних комунікативних уміннях випускників школи. Не випадково ми спостерігаємо зараз сплеск інтересу до різних комунікативним тренінгам, курсам ділового спілкування і т.п. Роль спілкування в сучасному діловому світі постійно зростає. Рішення проблеми визначається сьогодні не унікальністю мислення того чи іншого фахівця, а ефективною організацією колективної роботи різних фахівців, тобто їх комунікативної компетенції. Зросла роль електронних комунікативних систем. У зв'язку з цим з'явилося багато нових понять: «віртуальні переговори», «віртуальна угода», «телеобмен», «віртуальна конференція» та ін Можна сказати, що комунікативна компетенція стає найважливішою вимогою для багатьох сучасних професій.

2) Запит від формується громадянського суспільства. По-перше, полягає в розвитку горизонтальних громадських зв'язків на противагу вертикальним, ієрархічним, що вимагає зміни комунікативної культури суспільства. По-друге, стирання кордонів, перемішування різних етнічних і соціальних груп приводить до виникнення так званого полікультурного суспільства, що потребує розвитку компетенції в сфері міжкультурної комунікації.

3) Розвиток масової комунікації, її тотальність, використання маніпулятивних технологій вимагають від сучасної людини умінь орієнтуватися і в цій сфері, освоюючи роль «критичного глядача» або «критичного читача». Друга причина може бути сформульована виходячи з потреб самої сфери освіти. Якщо визначити основний зміст освіти як розвиток практичних здібностей / умінь, необхідних людині для досягнення успіху в особистому, професійному та громадському житті, то однією з ключових є його комунікативна компетенція. Тим більше, якщо ми подивимося на список «загальнонавчальних умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності», пропонованих Стандартом, ми побачимо, що половина з них пов'язана з комунікацією, але представлена ​​у вигляді розрізнених умінь і навичок, які не мають спільної основи:

- Адекватно сприймати усне мовлення і бути здатним передавати зміст прослуханого тексту в стислому або розгорнутому вигляді відповідно до ситуації мовного спілкування;

- Вибирати і використовувати засоби мови відповідно до комунікативного завдання і ситуацією спілкування;

- Володіти монологічного та діалогічного промовою, дотримуючись прийняті етичні норми спілкування і т.д.

Третя причина, яка висуває комунікативну компетенцію, полягає в тому, що комунікація, зрозуміла як «обмін значеннями (інформацією) між індивідами допомогою загальної системи символів (знаків)», не зводиться тільки до вербальної комунікації і є способом і одночасно умовою існування будь-якого макро - або мікрочеловеческого суспільства.

Що стосується комунікативної компетенції як освітньої мети школи, то, як це вже зазначалося вище, готовність і здатність до комунікації розглядається як передумова введення нових відкритих способів навчання. Тому в рамках програми EVA розроблені детальні посібники по систематичному розвитку елементарних комунікативних навичок учнів, починаючи з середньої ланки (6-7 класів). Робота над комунікативними навичками може відбуватися як вчасно спеціальних, інтенсивних тренінгів в спеціально виділений для цього навчальний час, так і при звичайному предметному викладанні. Цей матеріал являє собою основу для діагностики сформованості ключових компетенцій комунікації, операції з числами, інформаційних технологій, роботи з людьми, удосконалення здатності до навчання та вирішення проблем.

2.2 Види комунікативної компетенції та способи формування у сучасному суспільстві

Для початку можна відзначити, що якщо цілей, яких люди прагнуть досягти, мабуть, існує незліченна безліч, то видів компетенції, за допомогою яких можна досягти цих цілей, істотно менше, і одні і ті ж види компетенції можуть використовуватися для досягнення різних цілей . Якщо певний вид компетенції розвивався в процесі досягнення якоїсь конкретної мети, то людина буде здатна реалізувати його і при досягненні іншої мети. Тому логічно міркувати, що цілі і види компетенції, притаманні конкретною людиною, будуть змінюватися відповідно до особливостей ситуації, в якій він знаходиться. Важливо відзначити, що можна таким чином маніпулювати впливають на людину факторами оточення, що для досягнення цілей, які виражають його ціннісні орієнтації на даний момент, йому доведеться працювати на досягнення цілей, що не мають для нього актуальною цінності. Таким же чином можна маніпулювати природою ключових ознак ситуації, пробуджуючи або активізуючи різні мотиви, цінності та види компетенції, щоб у підсумку посилити прагнення досягти певних цілей. Слід зазначити, що компетенція включає в себе не тільки здібності. Вона має на увазі також внутрішню мотивацію, яка не входить в поняття здібності як такої. У минулому педагоги і дослідники ставилися до цього мотиваційному компоненту навіть ще з великою зневагою, ніж до чинника здібності. Але саме він повинен служити опорним пунктом у процесі виявлення та оцінки компетенції.

Варто ще раз наголосити, що види компетенції можуть бути перенесені з однієї категорії цінностей на іншу. Якщо певний вид компетенції розвивався в процесі досягнення певної мети, то людина буде здатна реалізувати його і при досягненні іншої мети. Але, оцінюючи компетенцію людини, не можна стверджувати, що він нею не володіє, якщо він не проявляє її у відношенні мети, яка не має для нього цінності, або навіть такої мети, яка визначається ним як високо цінний на когнітивному або емоційному рівнях, але не визначається йому досяжною в даних обставинах. Досить імовірно, що кожна людина виявляє деякі з перерахованих нами видів компетенції, переслідуючи особистісно значимі цілі. Проте, не дивлячись на те, що види компетенції проявляються у відношенні особистісно значущих цілей, часто вони представлені у вельми рудиментарних формах. Щоб люди змогли успішніше досягати поставлених цілей, ми повинні допомогти їм розвинути перераховані вище види компетенції - але щодо цілей, які вважають важливими самі ці люди.

Здатність приймати правильні рішення

Людина повинна передбачати результати найважливіших дій, а не зосереджуватися на одному або двох з них. Ця здатність потребує вміння працювати з іншими людьми і поваги до їх здібностям, а також довіри до здатності інших людей внести значний внесок у досягнення поставлених цілей.

Персональна відповідальність

Брак впевненості у своїй здатності приймати відповідальність, невміння досягати комплексного можуть бути наслідком розуміння проблеми, і брак управлінських навичок можуть бути наслідком відсутності досвіду роботи в ситуаціях, які змушують об'єднувати думку і дію в ефективних стратегіях поведінки. З огляду на сучасну тенденцію проводити різку відмінність між теоретичною і практичною діяльністю, досить імовірно, що люди так і не отримають подібного досвіду. У результаті вони не стануть розвивати ці здібності і не будуть прагнути зрозуміти що відбуваються соціально-психологічні явища. Тому потрібно домагатися мети, що вимагає узгоджених колективних зусиль, то необхідно, щоб кожен член групи був готовий брати на себе цей вид відповідальності.

Готовність дозволяти іншим людям приймати самостійні рішення

Вираз довіри до компетенції інших людей. Якщо людина прагне розвивати цей вид компетенції, йому необхідно упевнитися в тому, що інші люди розділяють його цінності і пріоритети, або принаймні він повинен бути впевнений в тому, що здатний добитися від них цього.

Увага до проблем, пов'язаних з досягненням поставлених цілей

Готовність помічати соціальні, особистісні, фізичні, організаційні, теоретичні, технічні чи комунікативні проблеми, які перешкоджають просуванню до мети, і готовність їх долати. Необхідна також чутливість до скороминущим враженням і здатність їх використовувати.

Самостійність мислення, оригінальність

Цей вид компетенції включає в себе готовність винести ті обурення, які обрушуються на будь-якого новатора, навіть якщо той намагається в міру можливості знаходитися в руслі традицій. Чи буде людина боротися за те, щоб оточуючі взяли його ідеї? Мабуть, частина людей більше думає про важливі для них проблеми, ніж інші, які можуть не помічати проблем або ж не вирішуються задуматися про них.

Самоконтроль

Здатність людини утримуватися від первинного спонукання сказати і зробити що-небудь, а потім замінювати імпульсивна поведінка на більш адекватне. Вміння уникати почуття гніву або безсилля у разі, якщо ідеї або діяльність людини піддаються критиці або нападкам. Тенденція уникати поспішних рішень, заснованих на неповній інформації.

Висновок

Кожна наука розглядає те чи інше явище зі своїх позицій і описує своєю мовою. Тому в психології, лінгвістиці, соціології та суміжних з ними областях існують свої опису комунікативної компетенції та її складу як об'єкта дослідження. Проте сфера освіти має справу не з об'єктами, які потрібно описувати, а з людиною, якій засобами існуючої культури допомагають розвивати свої здібності і освоїти уміння, що дозволяють йому жити в цьому суспільстві. Подібний сенс освіти не є загальновживаним. Основним результатом освіти в нашій масовій школі вважається сукупність предметних знань або, інакше, відомостей, засвоєних учнями. Причому, як правило, подібні знання учень не використовує в практичних ситуаціях свого життя та діяльності. Логіка компетентнісного підходу, навпаки, передбачає формування таких вмінь та розвиток на їх основі таких здібностей, які дозволяють людині максимально реалізувати себе в цьому суспільстві.

Таким чином, комунікативна компетенція, з одного боку, є характеристикою особистості людини, її здатністю, яка, з іншого боку, проявляється в його поведінці, діяльності, дозволяючи йому вирішувати життєві, практичні ситуації (у тому числі і комунікативні). Часто в трактуваннях комунікативної компетенції ці дві сторони розвиваються і протиставляються один одному.

На відміну від окремого вміння або навички, які можна тренувати кожне само по собі, розвиток компетенції вимагає включення всього комплексу здібностей і вмінь відразу. Не можна навчитися окремим вмінням, отримати конкретні навички, придбати деякі знання, потім все скласти і отримати компетенцію. Будь-яка компетенція набувається в процесі реалізації, який або осмисленої діяльності, де треба ставити цілі і визначати результати, вирішувати проблеми, а не завдання, шукати шляхи вирішення, а не отримувати їх у готовому вигляді і т.д. Причому, якщо ми говоримо про комунікативної компетенції, потрібно мати на увазі, що комунікація завжди вбудована в будь-яку діяльність і обумовлена ​​нею.

Бібліографія

1. Бім І.Л. Теорія і практика навчання німецької мови в середній школі. - М.: Просвещение, 1988. - 358 с.

2. Гальскова Н.Д.Сучасна методика навчання іноземних мов. - М.: Арті-Глассо, 2000. - 281 с.

3. Зверлова О.Ю. Програма - концепція курсу з німецької мови для загальноосвітніх установ. - М.: Березень, 2002. - 72 с.

4. Іванов Д.А. Компетентнісний підхід в освіті. Проблеми, поняття, інструментарій. Навчально-методичний посібник. - М.: АПК і ПРО, 2003. - 101 с.

5. Колкер Я.М. Практична методика навчання іноземної мови. - М.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 389 с.

6. Кузнєцова Є.С. Проблема навичок і вмінь у навчанні іноземним мовам: навчальний посібник. - Воронеж.: НОУ «Інтерлінгва», 2002.-1020 с.

7. Литвинців В.В. Міждисциплінарний підхід до розвитку міжкультурної компетенції: російський приклад / / Розвиток міжкультурної компетенції через вивчення іноземних мов: потенціал, методи, проблеми. - 2006. - № 1. - 60-65

8. Мильруд Р.П. Компетентність у вивченні мови / / Іноземні мови в школі. - 2004. - № 7. - С. 30-36

9. Маслякова Є.М. Настільна книга викладача іноземної мови: Довідкове посібник. - Мн.: Стереотип, 2000. - 522 с.

10. Рабинович Ф.М., Рогова Г.В. Методика навчання іноземних мов у середній школі. - М.: Просвещение, 1991. - 187 с.

11. Соловова Є.М. Методика навчання іноземних мов, базовий курс лекцій: посібник для студентів педвузів та училищ. - М.: Просвещение, 2005. - 239 с.

12. Сисоєв П.В. Спірні питання комунікативного контролю вмінь учнів сприймати мову на слух / / Іноземні мови в школі. - 2008. - № 1. - С. 8-14

13. Хісматуліна А.М. Філологія і сучасне лінгвістичну освіту. - Іркутськ.: ГОЛКУ, 2004. - 121 с.

14. Шатілов С.Ф. Методика навчання німецької мови у школі. - М.: Просвещение, 1991. - 187 с.

15. Язикова Н.В. Проблеми навчання іноземним мовам в рамках міжкультурного підходу / / Розвиток міжкультурної компетенції через вивчення іноземних мов: потенціал, методи, проблеми. - 2006. - № 1. - С. 142-145