"Формування просторової компетентності учнів під час навчання історії.»

У сучасному світі важливим є вміння застосову­вати теоретичні знання у реальному житті. Ще на­прикінці 80-х років XX ст. експертами Міжнарод­ної організації праці було введено поняття «ком­петентність» згідно з вимогами ринку праці щодо якостей, якими мають володіти випускники освіт­ніх установ.

Компетентнісний підхід, як зазначено в Дер­жавних стандартах освіти та «Критеріях навчальних досягнень учнів», означає переорієнтацію з проце­су навчання на його результат, у зміщенні акценту і накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях. Згідно з ви­значенням О. Пометун, компетентнісний підхід — це спрямованість освітнього процесу на формуван­ня і розвиток ключових (базових, основних) і пред­метних компетентностей особистості.

Дослідники Т. Волобуєва, І. Родигіна, Н. Бухлова у праці «Упровадження компетентнісно - орієнтованого підходу в НВП» визначають компетенцію як готовність учня використовувати засвоєні знан­ня, навчальні уміння та навички, а також спосо­би діяльності в житті для розв'язання практичних та теоретичних завдань.Компетентність — це володіння людиною певними знаннями, компе­тенцією; компетентний (від лат. — відповідний, зна­ючий) — обізнаний у певній галузі. В освіті ком­петентність виступає як певний зв'язок двох ви­дів діяльності учнів: сьогоднішньої — освітньої та майбутньої — практичної. Таким чином, сучас­ні стандарти життя вимагають від освіти сформувати в учнів здатність ефективно діяти за межами навчальних ситуацій, успішно розв'язувати в жит­ті реальні проблеми.

Одна з головних цілей вивчення шкільного кур­су історії - формування в учнів предметних компетентностей — хронологічної, просторової, інформаційної, мовленнєвої, логічної, аксіологічної.

Формування просторової компетентності учнів шляхом застосування картографічних джерел набу­ває першочергового значення, адже історія — предмет, у процесі вивчення якого події розглядаються і в просторі, і в часі.

Методиці роботи з картою на уроках історії присвячено багато досліджень. Так, за радянських часів цю проблему досліджували Л.І.Стражев, Ф.П.Коровкін, розробкою цих питань займа­ються й сучасні науковці. Праці О.І.Пометун присвячено формуванню в школярів просторової компетентності на уроках історії. Варто відмітити, що у дослідженнях О.Г.Фідрі, вчителя Рівненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10, показано шляхи формування картографіч­них умінь та навичок.На державному рівні ряд вчителів-методистів займають­ся розробкою методики застосування карт у систе­мі мультимедійних презентацій тощо.

Однак питання формування в учнів просторо­вої компетентності шляхом використання карто­графічних джерел зали­шається недостатньо розробленим.

Просторова компетентність — знання, вміння , досвід й ціннісні орієнтації учнів, що на науковому рівні забезпечують розуміння простору як основи розвитку історичного процесу. Ядро просторової компетентності становлять вміння. Що забезпечують орієнтацію учнів в історичному просторі, вміння читати історичну інформацію з історичної карти, вміння здійснювати аналіз-синтез просторово-історичних об’єктів та зв’язків в історичному просторі та вміння , що дозволяють учням осмислювати й розуміти роль і значення географічного фактору в розвитку історичного процесу. Спираючись на вищесказане,ми можемо спробувати визначити орієнтовний перелік знань, умінь, досвіду і ціннісних орієнтацій, що становлять структуру просторової компетентності.

Структура просторової компетентності.

Основним джерелом для формування просто­рової компетентності на уроках історії є історична карта. Робота з картою – це один із важливих ас­пектів навчання історії. Історична карта є умовно-графічною наочністю, а наочність завжди відігравала велику роль у процесі засвоєння учнями знань. «Знати карту – це означає знати не тільки її умовну пунктуацію, її символіку, міста, кордони, ріки та ін., а й бачити за цими умовними знаками живу історичну діяльність, складність політичних, соціально-економічних і культурних взаємовідно­син», — наголошував відомий дидакт А.І.Стражев. Задача вчителя – переконати учнів, що карта – це засіб для більш свідомого сприй­няття ними подій та явищ в історії.

Історичні карти створюються на географічній основі і є зменше­ним узагальненим образно-знаковим зображенням історичних подій чи періодів. Зображення демонструються на площині у певному масш­табі з урахуванням просторового розташування об'єктів. Карти в умов­ній формі показують розміщення, сполучення і зв'язки історичних подій і явищ, що відбираються і характеризуються відповідно до призначення даної карти.
Історичні карти відрізняються від географічних. Звичні для учнів кольори географічних карт мають інше значення на історичних картах. Зеленим кольором показують не тільки низовини, але й оази­си, а також найдавніші райони землеробства і скотарства. Інша особ­ливість історичних карт - розкриття динаміки подій і процесів. На географічній карті все статично, а на історичній легко побачити ви­никнення держав і зміну їх територій чи шляхи руху військ, торгових караванів і т. д. Пересування людей, військові удари на карті показу­ють стрілками, місця боїв - схрещеними мечами, райони повстань-крапками або вогнищами.
Історичні карти поділяються на основні (огля­дові) та додаткові (тематичні). Основні – це карти, що відображають усі важливі події та явища, які по­трапили в певний хронологічний період. Додатко­ві – карти, що відображають вузькі, конкретні пи­тання (війни, повстання тощо).

Карти мають таку структуру: назва; масштаб; легенда; картографічна сітка; елементи змісту. Іс­торичні карти не дають реального зображення і не є ілюстраціями конкретних подій, вони лише фік­сують місце, де вони відбувалися.

Функції карт різноманітні. Серед них дослідник Темушев В.Н. виділяє такі:

• інформаційна – нанесення на карту певного набору історичних відомостей;

• ілюстративна – фіксування основних подій та явищ на карті; карта надає можливості розкрити певні історичні явища та процеси в динаміці (ви­никнення та формування територій держав, хід во­єнних дій, розвиток господарства тощо);

• виховна – формування просторового мис­лення, уявлень про місце рідної країни, її істо­рії, подій, що з нею пов'язані, на світовій карті. Вивчаючи історію України, учень повинен чіт­ко уявляти місце батьківщини на карті. Усвідом­лювати, що Україна – європейська держава, має вигідне географічне та геополітичне положення, саме тому часто була ареною політичних та соці­альних рухів.

Робота з картою потребує в учнів сформованих на певному рівні картографічних умінь та нави­чок. Картографічні уміння та навички – це вмін­ня «читати» карту. Під час формування цих умінь та навичок виділяють два етапи: підготовчий та основний.

На підготовчому етапі формуються такі навички:

• обирати карти за назвою;

• розрізняти оглядові та тематичні карти;

• користуватися легендою карти;

• визначати масштаб карти;

• локалізувати положення об'єкта (визначати його географічне положення відносно відомих гео­графічних об'єктів зі словесним описом або без ньо­го; визначати межі об'єктів; орієнтуватися за сто­ронами світу; знаходити один і той самий об'єкт на різномасштабних картах; знати правила показу об'єктів на карті).

Основний етап характеризується вмінням опи­сувати історико-географічний об'єкт.

До основних картоописових умінь та навичок належать:

• опис географічного положення місця історич­них подій, явищ;

• опис рельєфу;

• опис природно-кліматичних умов.

Формування цих умінь потребує досить трива­лого часу.

До картометричних умінь та навичок належать:

• визначати протяжності та відстані за масш­табом;

• вимірювати площу;

• порівнювати розміри площ;

• порівнювати відстані;

• визначати зміни у розмірах територій;

• отримувати цифрову інформацію з таблиць, графіків, діаграм.

Ці вміння епізодично застосовуються на уро­ках історії.

Картоаналітичні вміння та навички – це вміння відбирати, систематизувати, класифікувати та пояс­нювати факти; встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. До них належать такі вміння та навички:

• встановлювати за картою вплив природно-географічного чинника на наявність або відсутність певних історичних подій, явищ;

• встановлювати за картою взаємозв'язки між просторовими характеристиками території та пере­бігом історичних подій;

• порівнювати за картою особливості прояву одного й того самого історичного явища, події на різних територіях;

• встановлювати за картою залежність між природно-географічними особливостями території та заняттями, релігійними віруваннями, суспільним устроєм та побутом населення;

• встановлювати вплив природно-географічних умов на розміщення галузей господарства;

• давати загальну оцінку впливу природи на розвиток господарства;

• встановлювати вплив природно-географічних умов для пояснення історичного процесу;

• встановлювати вплив геополітичних чинни­ків на тенденції та характер міжнародних відносин;

• складати картограми та картодіаграми.

Принцип «жодного уроку без карти» для вчите­ля є визначальним. Карта на уроці не повинна бути декорацією. Вона є джерелом інформації та засобом пізнавальної й творчої діяльності учнів.

Питання розробки методики формування в учнів картографічних умінь та навичок стає важливим, актуальним тому, що завдання на перевірку про­сторової компетентності та картографічних умінь включені до завдань ЗНО.

Звичайно, робота з картою – це лише фраг­мент уроку. Неможливо зробити урок повноцін­ним, якщо вчитель поруч з «читанням карти» не буде використовувати інші наочні посібники, яскра­ву розповідь про події. Внаслідок цього карта буде виконувати роль своєрідного наочного конспекту, що систематизує фактичний матеріал і фіксує по­дії в просторі та часі.

Використання карт на уроках історії

При роботі з картами варто врахувати, що учням буває складно співвіднести загальну і тематичну карти. Тому на уроці на початку вивчення теми доцільно мати дві карти, що показують місце розташу­вання того чи іншого об'єкта (держави) на загальній карті, наприклад карті світу, а потім уже на тематичній. Застосування карт можна поєд­нувати з використанням інших видів наочності, наприклад аплікацій.
Щоб створити уявлення про простір і місце розташування до­сліджуваної країни на карті земної кулі, застосовують одночасно істо­ричну і географічну (фізичну) карти чи загальну і тематичну. На них вміщено один і той самий об'єкт, але зображено його у різних масш­табах. Навчання може йти від одиничного до загального чи від за­гального до одиничного. У першому випадку вчитель демонструє історичну карту (одиничне), потім по конфігурації суші і морів, кон­турах берегової лінії, напрямках річок учні знаходять ту саму терито­рію на фізичній карті півкуль (загальне). Учні переконуються, що на історичній карті відображена менша частина земної поверхні. її обрис крейдою вчитель наносить на фізичну карту, і учні ще раз порівнюють положення рік, морів з контурами історичної карти.

У сьогоднішній ситуації відсутність у ряді шкіл настінних карт корисно прислухатися до рекомендацій найстарших методистів В.С. Мурзаева і Д.Н. Никифорова, які радять креслити на дошці добре запам'ятовується дітьми географічний контур з подальшим його заповненням. Так, наприклад, Апеннінський півострів легко уподібнюється чоботу, Африка та Індія - трикутнику, Піренейський півострів - профілю голови в капюшоні і т.д.

Контур Африки 

Контури Греції та Італії 

Одним з найважливіших напрямків у роботі з картою є навчання школярів умінню орієнтуватися в ній. Воно включає пошук потрібних об'єктів, правильний показ на основі точних орієнтирів і словесне їх обговорювання. В якості орієнтирів при показі по карті потрібно використовувати знайомі дітям об'єкти - міста, річки, моря, частини суші. Корисним методичним прийомом у цій роботі є «подорож по карті»:дітям пропонують рухатися за течією річок, перетинати країни і континенти, плисти в морях і океанах. 
Подоланню багатьох труднощів при орієнтуванні по карті сприяє ряд методичних прийомів. Однією з таких труднощів є чітке засвоєння сторін горизонту, як допоміжного способу знаходження та локалізації історичного об'єкта. При цьому можна використовувати заздалегідь виготовлені зі сторонами світла компаси з паперу: регулярне їх накладення сприяє подоланню труднощів і перешкоджає появі негативних формулювань в позначенні об'єкта типу: «вище-нижче», «вправо-вліво». Описуючи прийом локалізації історичних подій на карті, тобто віднесення їх до певного місця, методист А.А. Вагін пропонував виявляти прискорює або сповільнює вплив географічного середовища. Наприклад, для Стародавньої Греції, Англії - роль мореплавання і торгівлі. Зарадити цьому, покликана демонстрація поряд з картою картини або невеликої аплікації. Такий допоміжний прийом методист назвав «живою» картою або «пожвавленням» карти. Прикріплення силуетів, фігурок сприяє запам'ятовуванню місць історичних подій. Корисно також їх пересування по карті. Наприклад, пересувають фігурку варвара на кордоні Римської імперії, зображення верблюда вздовж Великого Шовкового шляху, каравелу на шляхах Великих географічних відкриттів. За допомогою «живої» карти вчитель отримує можливість виокремити, підкреслити потрібні елементи історичної карти, зосередити увагу школярів на найважливіших об'єктах, полегшуючи процес запам'ятовування. У той же час А.А. Вагін попереджав, що умовна наочність карти не повинна підмінятися образотворчої. 

Працюючи із картою, треба навчити учнів завжди і без нагадування вчителя читати її заголовок. Особливу увагу на це слідує звернути при знайомстві з першими історичними картами.

Визначивши з учнями, яка частина земної кулі зображена на карті „Давній Схід, Передня Азія та Єгипет", вчитель перелічує основні країни, які тут розташовані: Єгипет, Дворіччя, Мала Азія. Після цього вчитель повідомляє, що ці країни прийнято називати Сходом, бо вони розташовані від Західної Європи на схід. Оскільки учні вивчають їх історію в давності, то ці країни називають давнім Сходом. На дошці записують цей термін. Далі вчитель звертає увагу учнів на першу частину заголовку карти, відповідно до запису на дошці. Потім вчитель каже, що учні починають вивчати історію давнього Єгипту, тому на карті в другій частині заголовка вказана ця країна. Він пропонує за підручником визначити : яку країну вони будуть вивчати після Єгипту. Діти відповідають „Південне Дворіччя", вчитель показує його на карті й каже, що цю місцевість прийнято називати Передня Азія, бо вона лежить попереду інших країн Азії(відповідно Європи).

При вивчені перших історичних карт учні нечітко уявляють собі реальні розміри зображених країн. Щоб допомогти їм розібратися у цьому питанні, необхідно порівняти величину вивчаючих країн на картах з однаковим масштабом. Наприклад, учні вивчають давній Китай. Вчитель каже, що це була велика країна. По ній протікали дві великі річки: Хуанхе та Янцзи. Розміри Китаю можна показати, порівнюючи його з Індією, на тій же карті півкуль. Порівняння допоможе дати правильні уявлення про істинні розміри цих країн.

Ігри під час роботи з картою

Під час гри з умовною назвою "Правильно розташуй" учням пропонується розташувати відомі з курсу історії міста (або країни) у зв'язку зі значними історичними подіями у певній послідовності (з заходу на схід і т.п.) і показати їх на карті. Наприклад, учням необхідно розташувати із заходу на схід чи з півночі на південь такі міста: Вавилон, Мемфіс, Афіни, Бібл, Лоян, Фіви, Пергам, Спарту, Рим, Пантікапей, Гавгамели.

Гра "Покажи відповідь на карті" належить до історико-географічних вікторин. Учитель ставить запитання на перевірку картографічних знань учнів, а ті показують відповідь на карті. Наприклад: "Гори на півночі Італії?" (Альпи); "Море, що омиває береги Італії зі сходу?" (Адріатичне); "Море, що омиває береги Італії із заходу?" (Тірренське); "Найбільша річка Італії?" (Тибр); "Вулкан на Аппенінському півострові?" (Везувій) тощо.

Під час гри "Так чи ні" вчитель (ведучий) загадує певний історико-географічний об'єкт. Гравці намагаішїся^найти відповідь, ставлячи запитання, що потребують відповіді "так", "ні", "і так, і ні". Ця вправа навчає складати розрізнені факти в єдину систему, уважно слухати й чути своїх товаришів. Після проведення гри обов'язково аналізуються самі запитання, адже мета цієї гри - не просто відгадати об'єкт безладним переліком питань, а й навчити дітей виробляти стратегію визначення географічного місцезнаходження об'єкта на історичній карті.

У грі "Допоможи вчителю" викладач здійснює пошук на карті певного історико- географічноґо 6бтєкта, але "Не може його знайти". Учні мають словами "допомогти" вчителю "знайти" відповідний об'єкт. Гра розвиває вміння описувати географічне розташування об'єкта. Наприклад, щоб допомогти вчителеві знайти острів Крит, учні мають зазначити, що цей острів знаходиться в східній частині Середземного моря, поблизу півострова Пелопоннес. Інший варіант цієї гри - "Допомога учню". Учням пропонується словами визначити розташування історико- географічного об'єкта на карті, але щоб показати його на карті, слід звернутися по допомогу учнів. Гра розвиває вміння знайти й показати місцезнаходження об'єкта за описом. Наприклад, країна знаходиться на півдні Балканського півострова (Греція), між річками Тигр та Євфрат (Месопотамія), у північно-східній частині Африки (Єгипет) тощо.

Гра «Німа карта». Учитель показує об’єкт на карті, а учні мають назвати його.

Використовуючи інформаційну базу атласу, «Українські землі у другій половині ХVІ - у першій половині ХVІІ ст.» , «Розміщення населення на українських землях у складі Речі Посполитої (ХVІ- перша половина ХVІст.)»,

«Церковне життя на українських землях у складі Речі Посполитої (ХVІ -перша половина ХVІІст.)» , «Культура України у ХVІ - першій половині ХVІІст.» скласти, або розгадати кросворд.

Гуманізм - течія в західноєвропейській культурі з середині XIV ст. до

середини XVI ст., яка визнає людину найвищою цінністю у світі, де існує

повага до гідності та розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей. Гуманістична течія була поширена на українських землях.

1. Місто - центр воєводства на сході українських земель, яке у 1618р.

було приєднано до Речі Посполитої (Чернігів).

2. Місто на річці Стир, у якому за наказом литовського князя Любарта

зведений замок для захисту від татар (Луцьк).

3. Столиця держави, яка межувала з Річчю Посполитою (Москва).

4. Найпоширеніше віросповідання на українських землях у XVI–XVIII ст.

(православ’я).

5. Місто, у якому перебувала резиденція київського митрополита у 1458

році (Новогрудок).

6. Місто, в якому була затверджена угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (Люблін).

7. Одне з найстаровинніших міст Західної України, було столицею князівства, згодом - центром воєводства у складі Першої Речі Посполитої (Белз).

8. Школа вищого ступеню, відкрита в м. Острог у 1578р. (академія).

Робота з контурною картою.

Контурні карти застосовуються для закріплення повою матеріалу на уроці: для опрацювання вивченого на попередніх уроках, для контролю знань у вигляді виконання на карті спецішіьних завдань. Починати вчиги учнів роботі з контурними картами слід з найпростіших завдань по заповненню карт: обвести кордони держав, написат и їхню назву, вказати дати основних фактів Потім учні співставляють свій атлас і контурну карту, вчаться впізнавати обриси ділянок суші і морів.

Робота з контурними картами може відбуватися як на уроці так і вдома. Якщо це робота на уроці, то доцільно виконувати лише найпростіші завдання, що не потребують багато часу. Наприклад, під час уроку історії у 8 класі при вивченні теми «Початок національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та перші переможні битви» учні після вивчення кожної битви малюють поступово на карті переможний шлях козацького війська, починаючи із Запорізької Січі і аж на Західну Україну до Львова, позначаючи місця битв під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями на цьому шляху разом із датою цієї події. А от завдання позначити території, що увійшли до складу новоствореної Гетьманської держави Б. Хмельницького доцільніше виконувати вдома, так як це потребує часу.

Отже контурні карти дають учням можливість кращого просторового сприйняття історичної інформації.

Загальні правила використання історичної карти в навчанні

можуть бути зведені до таких положень:

1. жодного уроку історії без карти чи інших картографічних засобів;

2. використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань і умінь школярів.

3. паралельно з формуванням знань на основі карти треба навчати учнів прийомам навчальної роботи з різними типами картографічних посібників;

4. при переході від однієї карти до іншої забезпечується наступність між ними, або співвіднесення із загальною картою, чи характеристикою їхніх часових відносин;

5. робота з настінною і настільною картами за можливістю ведеться паралельно і скоординовано;

6. постійним компонентом домашніх завдань з історії є робота школяра з контурною картою над питаннями нової навчальної теми.

ВИСНОВКИ

Історія як предмет є унікальним. Він впливає на формування системи мислення людини, озброює її знанням історичного досвіду, дозволяє самотійно оцінювати сучасні соціально – політичні процеси, надає можливість людині вільно пересуватися в історичному просторі.

Розширення кордонів, збільшення можливостей, що відкриваються перед молоддю в умовах сучасної міграції, викликає потребу швидко орієнтуватись у змінюваному світі

Тому на уроках історії вчителю необхідно формувати просторові

компетентності.

Список літератури

1. Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: Монографія / К.О. Баханов. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. – 384 с.

2. Баханов К.О. Організація особистісно-орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя історії. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 159 c.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред.
   В. Т. Бусел] – К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2004. – 1440 c.

4. Вяземский Е. Е. Методические рекомендации учителю истории: основы профессионального мастерства / Е. Е. Вяземский, О. Ю. Стрелова. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 160 с.

5. Вяземский Е. Е. Теория и методика преподавания истории: учеб. [для студ. высш. учеб. заведений] / Е. Е. Вяземский, О. Ю. Стрелова. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 384 с.

6. Годер Г. И. Приемы формирования пространственных представлений (V класс) / Г. И. Годер // Преподавание истории в школе. – 1983. – № 5. – С. 45–51.

7. Методика обучения истории в средней школе: пособие для учителей. Ч. 1. / [отв. ред. Ф.П. Коровкин]. – М.: Просвещение, 1978. – 288 с.

8. Пометун О. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О. Пометун // Історія в школах України. – 2007. – № 6. – С.3–12.

9. Фідря О. Чи можливо зрозуміти історію? (Методологія історії та формування хронологічних і просторових компетенцій учнів) / О. Фідря // Історія в школах України. – 2004. – № 5. – С.2–7.

10. Фідря О., Фідря Н. Просторова компетенція й картографічні вміння та навички у шкільних курсах історії / О. Фідря, Н. Фідря // Історія в школах України. – 2008. – № 5. – С.25–30.

11. Фідря О., Фідря Н. Просторова компетенція та картографічні вміння й навички у курсах шкільної історії / О. Фідря, Н. Фідря // Історія в школах України. – 2008. – № 11–12. – С.26–33.

12. Фідря О., Фідря Н. Просторова компетенція та картографічні вміння й навички у курсах шкільної історії / О. Фідря, Н. Фідря // Історія в школах України. – 2009. – № 5. – С.17–21.

13. Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: Монографія / К.О. Баханов. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. – 384 с.

14. Баханов К.О. Організація особистісно-орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя історії. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 159 c.

15. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред.
    В. Т. Бусел] – К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2004. – 1440 c.

16. Вяземский Е. Е. Методические рекомендации учителю истории: основы профессионального мастерства / Е. Е. Вяземский, О. Ю. Стрелова. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 160 с.

17. Вяземский Е. Е. Теория и методика преподавания истории: учеб. [для студ. высш. учеб. заведений] / Е. Е. Вяземский, О. Ю. Стрелова. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 384 с.

18. Годер Г. И. Приемы формирования пространственных представлений (V класс) / Г. И. Годер // Преподавание истории в школе. – 1983. – № 5. – С. 45–51.

19. Методика обучения истории в средней школе: пособие для учителей. Ч. 1. / [отв. ред. Ф.П. Коровкин]. – М.: Просвещение, 1978. – 288 с.

20. Пометун О. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О. Пометун // Історія в школах України. – 2007. – № 6. – С.3–12.

МАНГУШСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
ВІДДІЛ ОСВІТИ
РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Доповідь за темою:

«Формування просторової компетентності учнів

під час навчання історії.»

Підготувала

вчитель історії та правознавства

Портовської ЗОШ І-ІІІ ст.

Чубарова В. І.

2016 р.