Як попередити страх перед школою у першокласників

Цього свята всі першокласники чекають з особливим хвилюванням. Вони сподіваються, що у школі буде цікаво і весело.  Як же у школі може бути погано?! Гарний портфель, нові олівці і ручки, красиві зошити, новий одяг, квіти для вчительки… Святкова лінійка, де дитина бачить посмішки батьків, відчуває гордість за себе – я вже школяр (школярка)!

Але минає свято 1 Вересня і навчальна діяльність, нові умови для багатьох стають великим стресом. Частина дітей уже з перших тижнів навчання починає протестувати, деякі діти тримаються місяць-два, а потім категорично відмовляються іти до школи чи хворіють.

Щоб запобігти труднощам адаптації малюка у школі, будьте завбачливі і допоможіть дитині заздалегідь. Адже вже першого вересня в ньо­го виникне багато запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здаватимуться дрібницями, а для нього – най­важчими завданнями.

Запитайте малюка:

1. Як звертаються до вчительки?

2. Як привернути до себе увагу, якщо потрібно про щось запитати?

3. Що сказати, якщо потрібно ви­йти в туалет?

4. Що таке урок?

5. Як дізнаються, що пора починати урок?

6. Що таке перерва?

7. Для чого вона потрібна?

8. Як називається стіл, за яким діти пишуть?

9. На чому пише крейдою вчитель, коли пояс­нює завдання?

10. Що таке оцінка?

11. Які оцінки гарні, а які погані?

12. Що таке шкільний щоденник?

13. У класі вчаться діти одного віку чи різного?

14. Що таке канікули?

Важливо, щоб дитина відповіла прин­ципово правильно, можна і без уточнень.

Порівняйте її відповіді з правильними:

1. На ім'я і по батькові, на Ви.

2. Мовчки підняти руку, так, щоб її було видно.

3. Підняти руку і сказати: «Вибачте, можна вийти?»

4. Це той час, протягом якого діти вчаться чогось нового: слухають пояснен­ня вчителя і відповіді учнів, роблять впра­ви і не виходять із класу.

5. Дзвенить дзвоник, коридори порож­ніють, діти біжать у класи.

6. Перерва — це проміжок часу між уроками.

7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, відпочити, пограти, поснідати.

8. Парта.

9. Вчитель пише на дошці.

10. Оцінка — це бал, яким оці­нюють успіхи: правильно або непра­вильно, добре або погано учень вико­нав завдання.

11. Щоденник — це такий зошит, куди вписується розклад уроків, діти записують домашнє завдання, а учи­тель виставляє оцінки.

12. В одному класі вчаться звичай­но діти одного віку, одного року народ­ження.

13. Канікули — це перерва в на­вчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть у наступний клас.

Якщо дитина відповіла правильно:

• на 13—14 запитань — у шкільних правилах для неї не буде несподіванок;

• на 7—10 запитань — непогано, але можна поговорити або почитати про школу;

• на 4—6 запитань — необхідно до­кладніше поговорити про шкільні пра­вила і повернутися до гри;

• на 1—3 запитання — запитайте самі в себе «А чому Ви так мало розповідали їй про школу?»

Пограйте в цю саму гру, придумав­ши нові запитання, і попросіть бути вчителем кого-небудь із знайомих.

Десять справ, які повинні зробити батьки першокласника 1-го вересня

1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.

2. Приготуйте маленький подарунок, барвисто оформлений і покладіть поряд з її подушкою.

3. Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку або незвичайний олівець.

4. Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос.

5. Відкладіть усі справи, візьміть вільний день на роботі. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.

6. Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.

7. Повертаючись з дитиною зі школи, розпитайте, що їй сподобалось, що вона робила, похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть якщо це не так).

8. Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.

9. Не забудьте сказати дитині, як щиро Ви її любите.

10. Лягаючи спати, дайте собі слово і надалі бути до маленького школяра таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.

Більшість проблем першокласника пов’язана зі стресом. Коли ми перебуваємо у стресовій ситуації, наш мозок всі ресурси використовує для того, щоб з цією ситуацією впоратись, вижити і забезпечити безпеку. Дитина більш чутлива до стресів, ніж дорослий, бо її мозок ще незрілий. У стані стресу дитина не може оцінювати ситуацію, прогнозувати наслідки своїх дій, аналізувати, які дії першочергові, а які неважливі.

Основна задача дорослих – допомогти першокласнику впоратись із стресом, щоб він не став хронічним. Саме на це слід звернути найбільшу увагу при обговоренні проблем першокласників.

Закінчується свято і починаються звичайні шкільні будні. Перший місяць навчання є дуже важливим для дитини. Маленький першокласник стикається з рядом проблем, подолати які зможе лише за допомогою чуйного ставлення вчителя та батьків.

Проблема 1. Шкільні вимоги

Сидіти рівно, тихо цілий урок, не бігати, не викрикувати, не битись, не губити речі, бути уважним та зосередженим, правильно виконувати завдання, поводити себе добре… Цей список неповний, бо він безкінечний. І для вчорашнього дошкільника він надзвичайно важкий!

Переключитись із свободи дитячого садочка (хоч і з заняттями) на вимоги школи для дитини дуже важко. Потрібно виконувати нецікаві завдання, інколи складні. А хтось обов’язково напише кружечок краще, а з кимось ти обов’язково зіткнешся і буде сварка, а хтось зламає твій олівець – як тут бути спокійним та врівноваженим?!

А потім дитина приходить додому, хоче пожалітись, відпочити, а батьки додають своїх вимог – ти уже школяр, ось тобі нові обов’язки! І ніяких іграшок – ти вже дорослий!

Стрес накопичується і в один «прекрасний» момент відбувається вибух – хтось гнівається, хтось хворіє. Хтось замикається в собі і тихо ненавидить весь світ.

А що потребує дитина? Підтримки. Почути від мами і тата, що тебе розуміють, готові допомогти, розуміють твої переживання і готові підтримати навіть тоді, коли все навколо погано.

Щоб витримати нові вимоги, потрібно достатньо відпочивати (вночі спати, а вдень мати час на ігри), свіже повітря та рухливі ігри, збалансоване харчування, спокійна атмосфера у сім’ї. І, звичайно, слова підтримки, обійми, спільно проведений час (не тільки за уроками).

Проблема 2. Сльози

Зовні дитина ніби спокійна, витримує навантаження, але найменша подія викликає сльози – дитина плаче і не може заспокоїтись. Чи варто реагувати і як заспокоювати?

Реагувати однозначно потрібно. Дитина плаче тому, що переживає складний період в житті, їй важко і вона сама не може впоратись із ситуацією. Не залишайте дитину саму, вона потребує вашої підтримки.

Послухайте дитину, запитайте про її проблеми. Але не випитуйте, не витягуйте кожне слово. Слухайте уважно, скажіть, що розумієте дитину, запитайте, чи потрібна їй ваша допомога. Якщо допомога потрібна – допоможіть, якщо дитина просто хоче висловитись – послухайте, підтримайте і запевніть, що ви готові допомогти, коли потрібно.

Поясніть, що інколи буває важко і в такі моменти нам здається, що ми нічого не можемо зробити. Але ми можемо заспокоїтись і придумати, що робити з цією проблемою.

Варто пам’ятати, що деякі діти «зловживають» сльозами. Це відбувається тому, що іншими способами батьки їх не сприймають. Якщо дитина говорить, що їй потрібна допомога, а від неї весь час відмахуються, і батьки реагують тільки на сльози – будьте впевнені, дитина з часом стане плакати дуже часто.

Проблема 3. Невдачі у навчанні

Страх перед невдачею і саме переживання невдачі, коли не виходить так, як хотілося – це проблема не тільки дітей, а й дорослих. Дитина може боятись відповідати на уроках, поганих оцінок та критики, боятись помилитись, щоб не сміялись.

«Ти завжди повинен бути першим!» говорять батьки своїй дитині (інколи без слів), карають за погані оцінки, дуже засмучуються через відсутність очікуваних успіхів.

Страх помилитись у своїй основі має високі вимоги батьків, щоб дитина все робила добре, без помилок, краще всіх. Або ж цей страх може бути проявом загальної невпевненості в собі.

Батькам варто знизити вимоги до дитини, не чекати від неї тільки перемог та успіху. Для багатьох це важко визнати, але дитина має право на помилку, саме на помилках дитина отримує важливий досвід.

Для дитини важливо відчувати, що її люблять незалежно від досягнень, оцінок. Така впевненість дасть відчуття впевненості в собі – я можу помилятись, але любов батьків не втрачу.

Проблема 4. Конфлікти з однокласниками

Для першокласника важливо навчитись спілкуванню з однолітками. Це одна із задач молодшого шкільного віку.

Дитина прагне дружити з однолітками, вчиться домовлятись, грати у колективі та вирішувати конфлікти без насилля. Гладко цей процес не проходить, проте варто звернути увагу на певні ситуації.

Коли дитина постійно конфліктує з однокласниками, б’ється, ображає слабших, причини такої поведінки закладаються в сім’ї. Дитина вчиться такої поведінки у батьків або ж таким способом вимагає їхньої уваги та любові.

Коли дитина стає об’єктом насмішок та знущань, це найчастіше є свідченням низької самооцінки дитини. Низька самооцінка формується під впливом батьків, які постійно критикують дитину, карають, ставлять високі вимоги. Така дитина росте з переконанням, що вона погана, нічого не варта і у неї нічого не вийде.

Коли у дитини немає друзів серед однокласників – це теж стає проблемою. Як правило, після двох місяців діти уже можуть назвати з ким дружать. Якщо друзі не з’являються, можна на прикладах мультфільмів, казок показати правила дружби, яким повинен бути друг.

Проблема 5. Спілкування з учителем

Для першокласника учитель – такий же авторитет, як батьки. І якщо дитина не отримує потрібної їй уваги, це може стати катастрофою.

Інколи дітям потрібен час для того, щоб звикнути. Вчитель, який спочатку не подобався, пізніше може стати кращим другом. Варто також не вимагати від учителя неможливого, адже у нього в класі не одна дитина і уваги дитині не може бути стільки, як вдома.

Якщо проходить час та всі зусилля налагодити спілкування з педагогом марні, варто задуматись про переведення в інший клас чи школу. Але це рішення має бути прийнято виважено, а не на емоціях, адже для дитини це теж буде стресом.

Чи це всі проблеми першокласників? Звичайно, не всі. У кожної дитини свої труднощі, для кожної дитини свій підхід. І вихід шукати потрібно обов’язково, бо невирішені проблеми будуть накопичуватись і ставати складнішими.

Для психопрофілактики і корекції страху перед школою також використовують казко терапію — читання казок та їхнє обговорення, складання власних казок. Чарівні історії допомагають дитині справлятися зі своїми страхами. Складання казок допомагає малюку справлятися і з іншими страхами, що притаманні різною мірою усім людям (страх пожежі, стихійних лих тощо).

У казках присутні різні страшні дійові особи: Баба Яга, Кощій Безсмертний, Змій Горинич, різні чудовиська. Як не дивно, але такі образи допомагають дитині боротися з власними проблемами. Метафори і символи казок запускають глибинні механізми підсвідомого, допомагають пережити важливі життєві кризи розвитку дитини.

Казки діють не тільки напряму. При ідентифікації дитини з одним із головних героїв, опосередковано казки допомагають зберегти психічну цілісність шляхом впливу на підсвідомість.

Не треба боятися читати дітям страшні казки, складати власні страшні казки, треба підбирати їх відповідно до віку. Щоправда, краще це робити вдень, а не ввечері, детально обговорювати все прочитане, придумане з дитиною — і тільки так можна краще пізнати дитину і допомогти їй подолати її труднощі, страхи.

Отож, ще до навчання дитини у школі, бажано читати їй казки про веселе шкільне життя, у якому є свої труднощі, та про шкільних друзів.

Кошеня Максик

Жило-було на світі кошеня Максик. Ви скажете, що так не буває, що кошенят називають Васька або Мурчик, але наше кошеня звали саме Максик. І було воно звичайнісіньким кошеням: любило гратися, бігати, дивитися мультики і не любило лягати спати, прибирати іграшки і доїдати суп до кінця. Як і всі діти, воно поступово зростало, розумнішало і виросло таким розумним, що захотілося йому багато чого довідатися. Дізнатися, чому дме вітер, як працює телефон, чому зірки не гаснуть і куди сонечко спати лягає. І тоді вирішив Максик піти зі свого теплого затишного будинку, щоб бродити по білому світу і шукати країну Знань.

Довго чи недовго блукало кошеня полями, лісами, але дійшло воно до хатинки на курячих ніжках. І зустріла його там бабуся – чи то Яга, а чи то не Яга. Та це й не дуже важливо. Важливим є те, що вона його не з’їла, а вказала йому дорогу до країни Знань, та ще й про труднощі цього шляху попередила. І ось що йому розповіла:

– Початок цієї дороги гладкий, рівний і святковий. Квіти, подарунки уздовж неї покладені. Вступаєш на неї і радієш, що весь шлях до Знання можна легко, весело, швидко пробігти. Але не знаєш, що скоро почнуться скелясті і льодові гори, на які дертися щосили доведеться. Гір тих багато, але є серед них три найголовніші, найкрутіші.

Перша гора називається «Важко». Так, дійсно, дуже важко по ній підніматися, і хочеться все кинути. Так само важко, як важко літери писати або ж читати вчитися. І здається, що ніколи нічого не вийде.  Але ти пам’ятай мою підказку: «Якщо важко – будь сміливішим і старайся сильніше», пошепки її промовляй і тоді здолаєш ти цю гору, навчишся справлятися з труднощами і підійдеш до другої гори.

Вона називається «Нудно». І начебто легко по ній підніматися, але так само нудно, як, наприклад, літери у рядку акуратно писати. І так хочеться схопитися з місця, побігти, погратися з ким-небудь, так хочеться все кинути, але ти не кидай, а вивчи мою підказку: «Роботу ти скоріш кінчай і з радістю відпочивай».

І тоді навчишся ти справлятися з нудьгою і підійдеш до третьої, найкрутішої гори. Дуже важко по ній підніматися і боляче падати. Називається вона «Невдача». Начебто все виходить, але помилки на шляху постійно закрадаються, і невірні стежки самі вибираються. І все навколо, навіть вітри, сварять тебе за помилки. А сонце так сердиться, що погрожує зайти за хмару. А дерева навколо стежки ніби у «двійки» шикуються і шепочуть: «Заслужив ти за помилки твої». Але ти завчи мою підказку: «Коли помилка трапиться, буду я на ній вчитися, буду я на ній вчитися, не засмучуватися». І тоді подолаєш ти і цю гору і станеш Вченим Котом, вченим котом-відмінником.

Подякувало Кошеня добрій бабусі і впевнено пішло дорогою до країни Знання і Мудрості. Знало воно тепер, що шлях його чекає довгий і не завжди легкий. Але воно обов’язково пройде його до кінця і допоможе іншим кошенятам, мишенятам, слоненятам і всім дітям, яких зустріне на шляху. І будуть тоді його називати не кошеням, а Котом, який багато знає. І буде йому жити тоді радісно і цікаво, тому що дуже цікаво багато знати і дуже радісно знати, як допомагати людям.

Запитання для обговорення після прочитання казки:

1. Навіщо кошеняті знадобилося знання?

2. Перерахуйте гори, про які розповідала Яга. В чому сенс кожної з них?

3. Чи доводилося тобі їх долати?

4. Перерахуйте всі підказки. Що значить кожна з них? Як їх можна використовувати в житті?

5.  Як ти думаєш, що далі сталося з кошеням?

6.  Чи згоден ти з тим, що цікаво і радісно багато знати? Якщо так, то чому?

Казка «Як Зайчик став сміливим»

В одному лісі жив маленький Зайчик. Найбільше йому хотілося бути сильним, сміливим і зробити щось добре, корисне для оточуючих. Але на ділі у нього нічого не виходило, бо він всього боявся і не вірив у себе. Тому всі його прозвали в лісі боягузом. Від цього йому ставало сумно, образливо, і він часто плакав, коли залишався один. І був у нього один-єдиний друг – Борсучок.

Одного разу друзі пішли гратися до річки. Найбільше їм подобалось наздоганяти один одного, бігаючи через невеликий дерев’яний місток. Першим наздоганяв Зайчик, але коли Борсучок біг через місток, одна дошка раптом зламалась і він впав у річку. Борсученя не вміло плавати і стало кликати на допомогу. А Зайчик, хоча і вмів трішки плавати, але дуже боявся. Він бігав по березі і кликав на допомогу, сподіваючись, що хтось врятує його друга. Але нікого поблизу не було. І тоді Зайчик зрозумів, що лише він може врятувати свого товариша. Він сказав: «Я нічого не боюся, я вмію плавати і врятую Борсучка!». Не думаючи, зайченя кинулося в воду і попливло, а потім витягнуло свого друга на берег. Борсучка було врятовано!

Коли Зайчик повернувся додому і розповів про випадок на річці, ніхто спочатку не повірив. Коли ж звірі впевнились в цьому, то почали хвалити Зайчика, і сказали, щоб він запам’ятав корисне правило: «Вір в себе і завжди покладайся на свої сили!». І з тих пір більше ніхто і ніколи не прозивав його боягузом!

Запитання для обговорення після прочитання казки:

1. Чому Зайчика називали боягузом?

2. Який випадок допоміг зайченяті перебороти свій страх?

3. Що за пораду дали звірі Зайчику?

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

• Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт з батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання. Зафіксуйте і власні уявлення щодо проблем кожного конкретного малюка.

• Ознайомлюючи дітей з правилами поведінки в школі, проведіть гру – заняття, де можна використати ці правила. В такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається (профілактика страху зробити щось не так, бути покараною).

• Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками.

• На перших заняттях використовуйте прийом гуманної особистісно орієнтованої педагогіки співробітництва – «відповідь на вушко».

• Надайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б: те, чого вони бояться, насправді зовсім не страшне.

• Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружніх, приязних стосунків між дітьми (профілактика страху самотності, страху конфлікту). Проведіть гру «Ланцюжок компліментів»: педагог говорить комплімент одному з учасників гри, той дякує і говорить комплімент наступному гравцю. В такий спосіб кожна дитина зможе потренуватися в умінні знаходити в людях, які її оточують, гарні риси і щиро їм про це говорити.

• Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняття кулачків, великого пальчика вгору, скандування тощо).

• Проводьте один раз на тиждень «день гарного настрою», «день усмішки» тощо.

• Визначте відразу дітей, які схильні усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забули запрошувати їх до свого товариства.

• Уникайте змагань та будь-яких видів робіт на швидкість.

• Не порівнюйте дитину з іншими.

• Частіше використовуйте вправи на релаксацію.

• Демонструйте впевнену поведінку, будьте у всьому прикладом для дітей.

• Не висувайте до дітей завищених вимог.

• Намагайтесь робити дитям якнайменше зауважень.

• Не принижуйте їх, караючи.

• Будьте послідовні у вихованні.

Використана література та інтернет - ресурси:

1. Лабиринт души: Терапевтические сказки/ под ред. Хухлаевой О.В., Хухлаева О.Е. – 5-е изд. – М.: Академический Проект, 2007. – 176 с. – (руководство практического психолога).

1. Фопель К. Как научить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения: Практическое пособие / Пер. с нем.; в 4-х томах. 2-е изд. Стер. – М.: Генезис, 2003. – 160 с.: ил.

1. Пилипко Н.В. Громова Т.В., Чибисова М.Ю. Здравствуй, школа! Адаптационные занятия с первоклассниками: Практическая психология учителю. / под ред. Пилипко Н.В. – М.: УЦ “Перспектива”, 2002. – 64 с.

1. https://www.psymama.info/single-post/5problempershoklasnyka

1. https://dytpsyholog.com/2016/08/03