Индивидуально-психологические особенности агрессивности личности

15

Індивідуально-психологічні особливості агресивності особистості

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Зміни у житті сучасного українського суспільства характеризуються наявністю труднощів не тільки у соціально-економічній та політичній сферах, але й у етико-психологічній. Дестабілізація економіки, спад виробництва, руйнування старої системи цінностей, зниження життєвого рівня значної частини населення країни відбивається на психологічному самопочутті людей, породжуючи внутрішні конфлікти, напругу, агресію, а іноді й жорстокість. Особливе занепокоєння викликає рівень криміналізації у дитячому середовищі. На сучасному етапі існування і розвитку суспільства спостерігається зниження вікового цензу осіб, які скоюють злочини: проблема вчинення суспільно небезпечних діянь дітьми у віці до досягнення віку кримінальної відповідальності все більше загострюється. У цьому контексті у психолого-педагогічній науці особливої актуальності набувають дослідження, спрямовані на пошук засобів профілактики та зменшення проявів агресії у дітей і підлітків. Результати цих студій у свою чергу можуть бути використані з метою попередження дитячої злочинності. Агресивна поведінка, суттєвою рисою якої є загроза життю, здоров’ю та гідності людини, завжди привертала до себе увагу практиків і теоретиків та залишається предметом постійних дискусій. У центрі уваги дослідників перебувають такі аспекти, як експлікація поняття, визначення функцій агресії, її біологічних та соціальних детермінант, механізмів засвоєння й закріплення, умов, що визначають прояви агресії, виявлення індивідуальних і статево-вікових особливостей агресивної поведінки та способів запобігання їй (А.Адлер, 1908; А. Бандура, 2000; А. Басс, 1971; Л. Берковіц, 2001; Дж. Доллард, 1932; Д. Зільманн, 1983; К. Лоренц, 1963; Н. Міллер, 1948; З. Фішбах, 1964; В. Франкл, 1983; З. Фройд, 1931; Е. Фромм, 1973; Б.Г. Ананьєв, 1980; Ю.М. Антонян, 1995; З.Н. Дубінко, 2000; М.І. Єникеєв, 1996; О.Р. Ратінов, 2000 та ін.). Під агресією звичайно розуміють усвідомлені дії, що заподіюють чи мають намір завдати шкоди об’єкту нападу. Е. Фромм (1973) визначає агресію широко, як завдання шкоди всякому об’єкту, у тому числі й неживому. Якщо говорити про внутрішньовидову агресію, то визначення стає ще більш коротким і має бути пов’язане із заподіянням шкоди іншій людині чи групі людей. Незважаючи на певні розходження у визначенні поняття агресії у різних авторів, ідея умисного заподіяння шкоди іншому суб’єкту присутня практично у більшості дослідників (Buss В.А., 1961; Berkowitz L., 1962; Lorenz К., 1963; Baron A., Richardson D., 1994 та ін.). Агресивна поведінка виконує важливу функцію для самої особистості – сприяє (зрозуміло, у викривленій формі) її самовиявленню. Традиційно агресія розглядається як своєрідна форма девіантної поведінки (індивідуальної чи колективної), як дія, що суперечить нормам співіснування людей, спрямована на мотивоване заподіяння фізичної шкоди чи створення психологічного дискомфорту об’єкту нападу. Слід зауважити, що у сучасних наукових дослідженнях розрізняють поняття «агресія», «агресивність» та «агресивна поведінка» (Ю.М. Антонян, В.В. Гульдан, С.В. Жабокрицький, А.О. Реан). Більшість дослідників визначають агресивність як відносно стійку властивість особистості, що проявляється у готовності до агресивних дій; це схильність діяти агресивно й ворожо. Під агресію звичайно розуміють окремі агресивні дії, вчинки. Агресивна поведінка – це цілеспрямована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей в суспільстві, націлена на завдання шкоди об’єктам нападу. Агресивність, на відміну від її традиційного розуміння як особистісної властивості, розглядається нами як певне комплексне психологічне утворення, що включає в себе взаємопов’язані елементи як емоційно-вольової, так і ціннісно-нормативної сфери, що детермінує, спрямовує і забезпечує реалізацію агресивної поведінки. Запропонований підхід до розуміння агресивності як особливого психологічного утворення дозволяє, на нашу думку, виявити роль, значення і межі впливу різних її компонентів у різноманітті форм і проявів агресії, оскільки агресивна поведінка є інтегральним результатом взаємодії різних сторін людської індивідуальності. Агресивний поведінковий акт – результат взаємодії біологічних (генотип, метаболізм, церебротип), індивідуально-психологічних (темперамент, характер) і соціально-психологічних (комунікативні, лідерські якості) властивостей особистості (Т.Н. Курбатова, Н.Ю. Максимова, В. Еіchelman). Вивчення феномену агресії показало, що агресивну форму поведінки не можна розглядати з позиції тільки зовнішніх ознак. Визначення наявності чи відсутності у поведінці особи ознак агресії повинно відбуватися із урахуванням мотивації суб’єкта діяльності. Поведінкові проблеми вимагають не поверхневого опису, а поглибленого розуміння причин даного явища і можливостей його корекції. Багатофакторний підхід до аналізу причин агресивної поведінки з позицій психології, медицини, педагогіки, соціології, філософії, юриспруденції, пенітенціарії є найбільш доцільним і науково виправданим (Н.В. Алікіна, А.Г. Амбрумова, Ю.М. Антонян, О.Б. Бовть, В.О. Глушков, М.В. Костицький, О.С. Кочарян, С.Д. Максименко, О.Ю. Михайлова, Г.О. Радов, О.Р. Ратінов, В.М. Синьов, С.А. Тарарухін). Із багатьох існуючих визначень агресії варто виділити те, що було запропоноване О.М. Морозовим (1998) у створеній ним міждисциплінарній класифікації агресії: агресія – це все те, що створює загрозу, може мати наслідком напад, моральні, фізичні або матеріальні збитки. Вагомий внесок у дослідження психології агресивної поведінки зокрема належить А.Г. Амбрумовій, Ю.М. Антоняну, О.М. Бандурці, О.В. Беці, В.М. Волкову, В.О. Глушкову, В.В. Гульдану, А.Ф. Зелінському, М.В. Костицькому, В.С. Медведєву, В.Г. Самовічеву, О.П. Севєрову, В.М. Синьову, С.А. Тарарухіну, Г.Ф. Хохрякову, І.В. Шмарову. Проте, як констатують, зокрема О.О. Бухановський (1996), Г.О. Радов (1997), проблема агресивної поведінки залишається недостатньо розробленою. Існуючі закордонні методики, створені спеціально для вивчення психології агресії, не захищені від установочних відповідей, а тому потребують удосконалення (О.О. Бодальов, В.В. Столін, 1987; О.О. Бухановський, 1996) тим більше, що отримані за їх допомогою результати далеко не завжди дозволяють психологам визначитись щодо детермінант агресивної поведінки, не дають змоги спостерігати динаміку та прогнозувати розвиток агресивних тенденцій. Особливої актуальності набуває необхідність дослідження агресивності та її проявів у підлітковому віці, який є найбільш сенситивним періодом у плані прояву агресії. У цьому контексті уявляється важливим вивчення агресивної поведінки делінквентних підлітків, оскільки саме правопорушники характеризуються підвищеною агресивністю, схильністю до жорстокості і насильства.

Об'єкт дослідження – індивідуально - психологічні особливості агресивності в підлітковому віці.

Предмет дослідження – якісні складові та індивідуально-типові особливості агресивності особистості в підлітковому віці.

Мета дослідження – визначити індивідуальні особливості проявів агресивності в підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Дослідити теоретичні й методологічні підходи до вивчення проблеми агресії та агресивності, визначити види агресивності особистості в підлітковому віці.

2. Провести емпіричне дослідження психологічних особливостей агресивності в підлітковому віці.

Методи дослідження. Для вирішення першого завдання використовувався теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми індивідуально-психологічних особливостей агресивності особистості в підлітковому віці. Для розв’язання другого завдання використовувались наступні методики, а саме:

• Опитувальник рівня агресивності Басса - Дарки

• Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В.Бойко

• Психогеометричний тест Сьюзен Деллінгер

Емпірична база дослідження. Досліджувались учні 9-го класу Бучанської ЗОШ І—ІІІ ступенів №2. Загальною кількістю - 30 осіб, з них: 20 дівчат і 10 хлопців.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1. Психологічні особливості розвитку емоційної сфери підлітків

Психологічним аспектам становлення особистості підлітка присвячено безліч робіт. У цьому віці остаточно формується інтелектуальний апарат, що робить можливим осмислене конструювання свого власного світогляду, індивідуальної системи цінностей і Я-концепції. Образ Я в цей час нестабільний, менш позитивний в порівнянні з молодшим шкільним віком, пік цих змін припадає приблизно на 12-13 років. Саме в цей період починається інтеграція та осмислення всієї інформації, що відноситься до Я [16]. У епігенетичної концепції Е. Еріксона підлітковий вік займає центральне місце, підліток вирішує базову завдання, яка полягає у розвитку почуття рольової ідентичності, яке вбирає в себе не тільки систему актуальних рольових ідентифікацій, а й досвід, накопичений на попередніх етапах становлення, синтезує його і стає базою для подальшого розвитку особистості дорослої людини [1]. Встановлено, що з віком діти починають краще ідентифікувати емоції, в підлітковому віці кордону «емоційних» понять стають більш чіткими: так, маленькі діти застосовують один і той самий термін для позначення більш широкого кола емоційних явищ, ніж старші діти. У підлітків зафіксовано значне розширення словника емоцій у міру дорослішання і збільшення числа параметрів, за якими розрізняються емоції [6]. Дослідження показали, що підлітки переживають з приводу самих різних життєвих подій більш яскраво та інтенсивно порівняно не тільки з дорослими, але і з дітьми. Це стосується як і позитивних так і негативних емоцій. Якщо підліток щасливий, так «на всі сто», але сіли його щось защеміло серце, то він відчуває себе страшно нещасним. Ці стани нестримної радості і глибокого відчаю можуть швидко змінювати один одного, переважна навіть протягом одного дня настрій підлітка рідко буває «чорним» або «білим», але зазвичай «смугасте як зебра» [8]. За результатами дослідження П. Лафренье, підлітки почувалися дуже щасливими в шість разів частіше батьків, а дуже нещасними-в три рази частіше. Крім цього, підлітки, за їх словами, набагато частіше, ніж дорослі відчували себе незграбними і хвилювалися, а також нудьгували і випробовували апатію. Такий сплеск в емоційному житті підлітків багато авторів перш за все пов'язують з балансом двох основних видів нервових процесів-збудження і гальмування. У підлітковому віці, в порівнянні з «середнім дитинством» (віком 7-11 років) і з дорослістю, загальне збудження наростає, а всі види гальмування-слабшають [12]. Таким чином виходить, що одні й ті ж життєві події викликають у підлітків більш яскравий емоційний відгук і заспокоїться їм набагато складніше. Між тим, емоції і почуття підлітків більшою мірою відносяться до їх внутрішнього життя. Зовні ж вони виражаються в меншій мірі, ніж у дітей. І навіть в самих довірчих бесідах підлітки часто говорять не про всі свої переживання. Ще одна важлива особливість емоційної сфери підлітків-можливість співіснування емоцій і почуттів протилежної спрямованості. Наприклад, молоді люди можуть любити і ненавидіти кого-то одночасно, і при цьому обидва почуття можуть бути зовсім щирими. Емоції звичайно ділять на позитивні (радість, інтерес і т.п.) і негативні (страх, гнів, огиду і т.д.). Всі ці емоційні переживання корисні, оскільки вони допомагаю людині регулювати свою поведінку, і наповнюють його існування особистісним змістом. Але будь-які емоції можуть перетворитися з корисних на шкідливі і відбувається це тоді коли вони стають занадто інтенсивними або неадекватними [15]. На думку Є.П. Ільїна, підлітки більш схильні до вияву радості, ніж гніву, страху і печалі. Схильність до гніву виражена дещо яскравіше, ніж до страху і печалі. Радість, гнів і смуток найбільш інтенсивно переживаються у віці 12-13 років, а вираженість страху в цей період, навпаки, зменшується [13]. Поряд з позитивними і негативними емоціями існує і стан так званого «емоційного нуля» - нудьга. Його небезпечність полягає в тому, що у підлітків воно позитивними емоціями змінюється з працею, а негативними-дуже легко. Якщо підліток, якому стало нудно, не зуміє швидко знайти для себе захоплюючу справу, то його нудьга посилитися роздратуванням, злістю чи тугою. Коли людина в такому стані відправляється «шукати пригоді», ні до чого хорошого це не призведе. Дуже багато агресивні дії, які вражають своєю безглуздістю й безглуздістю, відбуваються саме під впливом нудьги [17]. Є дані (Л. А. Регуш, О. А. Реан), що так звані «важкі» неблагополучні підлітки (схильні до порушень дисципліни, протиправним вчинкам) яскраво відрізняються від своїх однолітків благополучних в тому числі і тим, що особливо часто і інтенсивно переживають нудьгу. Тобто не вміють зробити своє життя яскравим, різноманітною та цікавою. Емоційний розвиток хлопчиків-підлітків відрізняється від дівчаток. Вважається, що дівчатка більш емоційні і вони інтенсивніше, ніж хлопчики переживають по самих різних приводів, більше люблять розмовляти про свої почуття. Ось тільки пов'язано це з тим, що в нашому суспільстві прояви та емоцій та почуттів вітається у дівчаток, а у хлопчиків – ні [24]. Однак у них відрізняються емоційні реакції на складні ситуації. У дівчаток частіше відбуваються «збої» в емоційній сфері-різко змінюється настрій, з'являються сльози і т.п. Хлопчики ж більшою мірою реагують зміною поведінки-наприклад, можуть спалахнути, нагрубити. Емоції ж як такі вони проявляти найчастіше уникають. Зате ведуть себе більш шумно, багато їх дії супроводжуються непотрібними рухами (не можуть всидіти на місці, крутять що-небудь у руках і т.п. Подібні бурхливі реакції-спроба перекласти відповідальність за невдачі з себе на навколишні обставини або просто «скинути» внутрішню напругу в криках і непотрібних рухах. За даними Л.А. Регуш, пік емоційної нестійкості у хлопчиків припадає на вік 11-13 років, а у дівчаток - 13-15 років. Виходить, що 13 років-вік піку емоційної нестійкості і в тих і в інших. Саме в цьому віці найбільше складнощів у взаємодії між підлітками та дорослими. Так, учителі відзначають, що дисципліна найчастіше порушується учнями 7-х класів, тобто у віці 13 років. Багато дорослих відзначають і сплеск своєрідного зловтіхи у 13-річних підлітків: наприклад, вони знаходять смішними неприємності інших людей, вороже ставляться до літніх та інвалідам тощо [7]. Як вважає В.Г. Казанська, підліткам властиво застрявати на своїх емоціях, як позитивних, так і негативних. У результаті підлітки, особливо дівчатка, іноді буквально «купаються у своїх переживаннях» І без особливого ентузіазму реагують на спроби оточуючих допомогти їм, захопити яким-небудь конкретною справою. У число найбільш значимих для підлітків областей проблемних переживань входять відносини з батьками і з однолітками. Такі життєві області, як дозвілля і школа, теж викликають у них занепокоєння, хоча і в меншій мірі. А переживання, пов'язані з власною персоною і протилежною статтю зазвичай поступаються за значущістю зазначеним вище життєвим сферам. Крім цього, як показали дослідження (А. І. Подільський, О. А. Ідобаева) на першому місці у більшості підлітків джерелом переживань є життєва сфера «майбутнього». Що чекає їх далі, як складеться подальше життя, чи вдасться здійснити свої плани і втілити мрії. Причому більше переживань, пов'язаних з майбутнім, відзначається у тих підлітків, у яких вища загальна тривожність і у тих, хто більш інтелектуально розвинений [2]. Враховуючи, що підлітковий вік характеризується як період підвищеної емоційності, що проявляється в легкій збудливості, мінливість настрою, поєднанні полярних якостей, які виступають поперемінно, а також не забуваючи про те, що деякі особливості емоційних реакцій перехідного віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах, слід припустити , що в цей період життя підростаючого людини з легкістю можуть виникнути підвищена тривожність, агресивність, різні страхи і тривоги.

1.2. Сутність агресії та її види

Поняття агресія, жорстокість і насильство у ряду авторів носять ідентичний характер. У житті ми часто зустрічаємося з ними в тій чи іншій мірі, будь то війни чи дитяча сварка. В даний час більше 80% програм і фільмів, що демонструються на телебаченні, містять у собі в тому чи іншому роді агресію. Агресія - безліч різноманітних дій, які порушують фізичну чи психічну цілісність іншої людини, завдають йому матеріальної шкоди, перешкоджають здійсненню його намірів, суперечать його інтересам або ведуть до його знищення. Індивідуальне агресивна дія відбувається всупереч прийнятій системі цінностей, і свідчить про неблагополуччя не суспільства в цілому, а самого індивіда та його оточення. У даному випадку, ми можемо навести як приклад зраду одного з подружжя, який виправдовує свій вчинок тим, що багато хто так поступає, що це є нормою і не засуджується за часту не тільки друзями, але і оточуючими. Природно, на даний вчинок, як і на будь-який інший слід відповідна реакція, а в якій формі - залежить від індивіда [20]. Агресія представлена ​​множинними термінами в повсякденній мові. Агресія "доброякісна" (наполегливість, напористість, спортивна злість, мужність, сміливість, хоробрість, відвага, воля, амбіції), агресія "злоякісна" (насильство, жорстокість, нахабство, хамство, нахрапом, зло) і власне агресивний, деструктивний тип агресії ( за Фроммом) [21]. Деструктивна агресія завжди асоціювалася з такими філософсько-моральним поняттям як зло. Дискусії про те, чи є зло іманентним для людини, або він за своєю природою добрий, тривали протягом багатовікової історії людства. Вже в найдавнішої філософії присутні полярні точки зору з цього питання. Китайський філософ Сюнцзи вважав, що людина має "злу природу". Інший китайський філософ Менцзи проголосив ідею про те, що всі люди народжуються добрими або щонайменше морально нейтральними, а потім вплив порочних суспільних чинників може призвести до того що людина стане злим. Філософ був переконаний, що раз людина по своїй природі добрий, то, отже, примушувати його до здійснення зла значить примушувати до вчинення протиприродного. Хто не стикався з агресією, яка виникає як реакція на загрозу, як самооборона?! У всіх без винятку ця реакція проявиться, якщо торкнутися життєво важливі інтереси кожного, чи то саме життя, або весь комплекс цінностей, без якого наше життя немислима, як без повітря. Такого роду агресія не веде до руйнування, вона лише грає роль сторожа наших інтересів. Можна її навіть назвати "доброякісної агресією". Зовсім по-іншому визначається прагнення людини панувати, що нерідко в нашому суспільстві, або руйнувати, або розважити себе способами, часом відрізняються небаченою жорстокістю. Таку агресію можна назвати "злоякісної". Ці два види агресій дуже тісно пов'язані, подібно ліані, що звисають коріння якої переплетені зі стволом. За своєю оборонної реакції людина багато в чому схожий з твариною, але з-за специфічних умов свого існування він на більшість подразників проявляє більш сильну агресію. Це відбувається тому що : По-перше, кожен індивід наділений даром передбачення і фантазії, тому він реагує не тільки на миттєву загрозу, а й на небезпеку в майбутньому. По-друге, людина дозволяє себе умовити, маніпулювати собою, керувати, переконувати. Чудовим прикладом цьому може служити більшість воєн. Найчастіше небезпека була лише вигадкою спецслужб. По-третє, сфера вітальних інтересів людини набагато ширше, ніж тварини. Крім фізичних аспектів, у людини існує також велика система ціннісних орієнтацій - будь то ідеали, предки, батьківщина, клас, причому захист відбувається як від замаху на життя. Накопичення інтересів, особливо у правлячих груп, часом в гіпертрофованих формах, призводить до воєн. Війна розбурхує всі глибинні аспекти людської особистості, несе переоцінку всіх цінностей. Можна порівняти її з бажанням підняти адреналін при стрибку з парашутом, тільки в масштабах нації. Як говорив Еріх Фромм, ". На війні людина знову стає людиною, у нього є шанс відзначитися, його соціальний статус громадянина не надає йому привілеїв ..." [21] У мирний час в індивіда також є прагнення постійно приводити нервову систему в збудження, прагнення втекти від нудьги. Способи при цьому можуть бути різними: від божевільної роботи до наркоманії, жорстокості й убивства. Виявилося, що у людини значно більш сильне збудження викликають гнів, сказ, жорстокість і жага руйнування, ніж любов чи творчість. Така деструктивність людини може виявлятися й у прагненні дізнаватися про злочини, розповідати про них, чому дуже яскравим прикладом може служити наше телебачення, в якому без кінця тільки це і показують. Деструктивність може також виявлятися у прагненні дивитися жорстокі й криваві сцени [11]. Намір. Як тільки суб'єкт вирішить, що інший має наміру йому нашкодити і виникне гнів, то змінити після цього таку атрибуцію можна лише з великими труднощами, чим і пояснюється так званий ефект персеверации атрибуції. (Навмисно чи вчинено дію або помилково). Очікування досягнення мети агресії і відплати за агресивну поведінку. У дієвості очікування відплати вирішальним виявляється обставина, піддався суб'єкт покаранню чи ні. "Рівновага страху", ситуація нагадує стратегію паритету понад - держав, які володіють ядерною зброєю. Сприяють агресії ключові подразники (кадру з фільмів, пропаганда зброї). Задоволення, що приносилося досягнутим в ході агресії результатом. Безпосереднє задоволення суб'єкту приносять будь-які реакції жертви, які виражають її страждання [9]. Зазвичай насильство розглядається як прояв агресивності в міжлюдських стосунках. Агресивність, насильство і жорстокість являють собою нерозривну єдність і боротьбу протилежностей, дві сторони однієї медалі - відносин між суб'єктами громадянського суспільства. Також психологія агресії підрозділяється на безліч підходів. Нормативний підхід, означає, що в дефініціях агресії особливий акцент робиться на її протиправності, «суперечливостей» суспільним нормам. О. Мартинова визначає агресію як «цілеспрямоване деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у ​​суспільстві». Термін «кримінальна агресія» також визначається в рамках нормативного підходу і означає «поведінка, націлене на умисне заподіяння фізичної та моральної шкоди іншій живій істоті, у силу чого дії агресора вступають в протиріччя з нормами кримінального права, хоча сам він не завжди стає об'єктом кримінально- правового впливу ». Т. Румянцева висловлює думку про те, що поведінка може називатися агресивною при наявності двох обов'язкових умов: а) коли мають місце згубні для жертви наслідки; б) коли порушені норми поведінки. Глибинно-психологічні підходи стверджує інстинктивну природу агресії. У даному випадку, агресія є природженим і невід'ємним властивістю будь-якої людини. Найбільш яскравими представниками даного підходу є психоаналітична та етологічна школи (К. Юнг, З. Фрейд, Г. Гартман, Е. Кріс, К. Лоренц, Ардрей, Морріс)[14]. К. Лоренц вважає, що "агресія в людей є абсолютно таке ж мимовільна інстинктивне прагнення, як і в інших вищих хребетних тварин». Крім того, у своїй роботі «Агресія» він зазначає, що у деяких тварин «агресивна» поведінку за своїми проявами практично не відрізняється від сексуального. Цільові підходи містять в собі визначення агресії з точки зору її функціональності. Так, агресія розглядається як інструмент успішної еволюції, самоствердження, домінування, адаптації або присвоєння життєвоважливих ресурсів. Шваб, Коероглоу бачать в агресії «специфічно орієнтоване поведінка, спрямоване на усунення або подолання всього того, що загрожує фізичної і (або) психічної цілісності організму» (Shwab, Couroglou). Х. Кауфма стверджує, що «агресія - це засіб, за допомогою якого індивідууми намагаються отримати свою частку ресурсів, що, у свою чергу, забезпечує успіх у природному відборі». Е. Фромм розглядає злоякісну агресію як інструмент домінування, що виражається в прагненні «людини до абсолютного панування над іншою живою істотою». Іноді агресію розглядають як невід'ємну частину гомеостазу людини. Гомеостаз - це нормальний стан рівноваги органічних та інших процесів у живій системі і агресія, в даному випадку, являє собою інструмент психічної саморегуляції[21]. Емоційні підходи приділяють особливу увагу чуттєвої складової акту агресії. Тому, агресія розуміється як «прояв в почуттях і діях індивіда (соціальної групи) ворожості - антагонізму, недружелюбності, неприязного ставлення, ненависті ...» (Трифонов Е.В.) Ю. Щербина розуміє мовну агресію як «образливе спілкування, словесне вираження негативних емоцій , почуттів або намірів » [18]. Багатоаспектні підходи включають в себе всі перераховані вище підходи чи їх комбінацію, найбільш доцільну з точки зору окремого автора. Наведемо ряд прикладів. Агресія - це цілеспрямоване руйнівний, наступальне поведінку, що порушує норми і правила співіснування людей у ​​суспільстві, що завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), що заподіює фізичний збиток людям і що викликає у них психічний дискомфорт, негативні переживання стану страху, напруженості, пригніченості (Семенюк, 1991; Еніколопов, 1994). Агресія (агресивність) - системне соціально-психологічна властивість, яке формується в процесі соціалізації людини і яке описується трьома групами факторів: суб'єктивними (внутрілічностнимі, що характеризують психологічну діяльність агресора), об'єктивними (характеризують ступінь руйнування об'єкта і заподіяння йому шкоди) та соціально-нормативними, оціночними факторами, такими як морально-етичні норми або кримінальний кодекс. Недиференційовані підходи, як правило, відображені в приватних психологічних теоріях і не пояснюють суті агресії, визначаючи її у вузько-теоретичних рамках. Біхевіоризм трактує агресію «як драйв», «природний рефлекс людини», «як наслідок фрустрації» або форму відреагування на фізичний і психічний дискомфорт і т.д. (Д. Доллард, С. Фішбах, Л. Берковіц). Представники когнітивних теорій вважають, що "агресія - це результат навчання» (А. Бандура). Інші дослідники вважають, що агресія - це «тенденція наближення до об'єкта чи віддалення від нього» (Л. Бендер), або «внутрішня сила, що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам» (Ф. Аллан). У рамках інтеракціонізму агресія розглядається як наслідок об'єктивного конфлікту інтересів, несумісності цілей окремих осіб і соціальних груп (Д. Кемпбелл, М. Шериф). Подібні визначення, як уже говорилося, є загальні формулювання і не завжди зрозуміло пояснюють, що ж таке агресія [22]. Незважаючи на велику кількість підходів, жоден з них не дає повного і вичерпного визначення агресії, відображаючи лише ту чи іншу грань даного явища.

1.3. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки у підлітків

Здобуває особливу актуальність дослідження девіантного поводження неповнолітніх і шляху його корекції в зв'язку зі зниженням вікових границь. Найчастіше корені агресивності і підвищеної тривожності ідуть у раннє дитинство, чи закріплюючи згладжуючи в більш пізньому віці. У літературі різними авторами запропонована безліч визначень агресії:

1) Під агресією розуміють безліч різноманітних дій, які порушують фізично або психічну цілісність іншої людини (або групи людей), наносячи їй матеріальну шкоду, перешкоджають її інтересам або ж ведуть до її знищення.

2) Під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження.

3) Під агресією розуміються акти ворожості, атаки руйнування, тобто дії, що шкодять іншому чи обличчю об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі нанести чи шкоду збиток чи особистості суспільству.

4) Агресія - реакція, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули.

5) Агресія - фізична дія погроза такої дії з боку однієї особи, що зменшують волю генетичну пристосованість іншої особи.

6) Агресія - злісне, неприємне, що заподіює біль навколишнім, поведінка.

З цієї безлічі визначень агресії жодне не є вичерпним і загальновживаним. У побуті термін "агресія" має широке поширення для позначення насильницьких загарбницьких дій. Агресія й агресори завжди оцінюються різко негативно, як вираження наявності культу грубої сили. В основному ж під агресією розуміється шкідливе поводження. У понятті "агресія" поєднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від злих жартів, пліток, ворожих фантазій, до бандитизму й убивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми насильницького поводження, обумовленого в термінах "задерикуватість", "драчливість", "озлобленість", "жорстокість". До агресивності близько підходить стан ворожості. Ворожість більш вузька по спрямованості стан, що завжди має визначений об'єкт. Часто ворожість і агресивність сполучаються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих відносинах, однак ніякої агресивності не виявляють. Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не харчують [26].

Питання про ті, чому люди проявляють небезпечні агресивні дії, довго було предметом серйозної дискусії. Висловлювались подивися відносно причин виникнення агресії. Її природи, факторів, що впливають на її виникнення. Ці погляди дуже відрізняються один від одного. Алі при всій різноманітності висунутих теоретичних висновків, більшість з них припадає під одну з чотирьох наступних категорій.

Агресія відноситься в першу чергу до:

1) вроджених схильностей або задатків

2) потреб, які активізуються зовнішніми стимулами

3) пізнавальних та емоційних процесів

4) актуальних соціальних розумів у сполученні з попереднім навчання.

У теорії соціального навчання, запропонованого Бандурою, агресія розглядається як деяка специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується так само саме, як і багато інших форм соціальної поведінки. Згідно з Бандурою, вичерпний аналіз агресивної поведінки потребує обліку трьох моментів:

1) способу засвоєння подібних дій

2) факторів, провокуючих їх появу

3) розумів, при яких смороду закріплюються.

Теорія соціального навчання розглядає агресію, як соціальну поведінку, що включає в собі дії, за якими стояти складні навички, потребуючи усебічного вивчення. Деякі знання про агресивну поведінку не даються при народженні, люди повинні навчитися вести собі агресивно. У теорії соціального навчання особливо підкреслюється роль навчання і без посереднього досвіду в засвоєнні агресії, але не відштовхується також внесок біологічних факторів, тобто здійснення агресивної дії залежить від основних нейрофізіологічних механізмів.

Ще один спосіб засвоєння людиною широкого діапазону - пряме заохочування такої поведінки. Отримання заохочення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії будуть повторюватись і далі. Поряд з цим способом велику роль грає навчання агресії за допомогою спостереження за іншими.

Коли агресивні реакції засвоєні, на перший план виступають фактори, відповідаючи за їх регуляцію - контроль, посилення та зберігання. Існують три види заохочення та покарання, які регулюють агресивну поведінку:

- матеріальне заохочення і покарання, суспільна хвала або засудження, та послаблення або підсилення негативного відношення з боку інших регулюється вікарним досвідом

- людина може сама собі назначити заохочення або покарання.

Також можна описати деякі форми прояву агресії. Дві найважливіші форми, з якими доводитися стикатися батькам, вчителям, робітникам правопорушник органів, є наступні.

1. Недеструктивна агресія. Тобто, стійка, неворожа чи самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої цілі. Ця агресія викликана частіше вродженими механізмами, які служать для адоптації в навколишньому середовищі, для задоволення бажань та досягнень цілей. Ці механізми функціонують, хоча і досить примітивного, з моменту народження.

2. Ворожачи деструктивність. Тобто зла, жорстока поведінка, яка причиняє біль навколишнім. Злість, бажання помсти, які також можуть бути формою захисту, але не несуть за собою більшість особистих проблем та змушують страждати навколишніх людей. Ворожачи деструктивність, на відміну від не деструктивної агресії, не проявляється відразу після народження. Вона викликається й активізується частіше за усіх у результаті сильних неприємних переживань.

Науково обґрунтованими і досить інтересними для батьків, педагогів, психологів є характеристики форм агресивних реакцій, які виділили А. Басс та А. Дарка.

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншого лиця.

2. Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (лемент, зварювання) так і через зміст словесних звертань іншим особам (погроза, прокляття).

3. Непряма агресія - використання проти інших осіб пліток, жартів, та прояв не спрямованих та неупорядкованих вибухів люті.

4. Негативізм - опозиційна форма поведінки, спрямована проти авторитету та керівництва, яка може наростати від пасивного опору до активних дій проти вимог, правил, законів.

5. Роздратування - схильність до роздратування готовність при найменшому збуджені вилитися в різкість, грубість.

6. Підозрілість - схильність до недовіри та обережному відношенню до людей, впевнення, що навколишні мають намір зробити шкоду.

7. Образа - проявлення заздрості та ненависті до навколишніх, замовлені почуттям гніву, незадоволеність кимсь або всім світом за дійсні або вигадані страждання.

8. Аутоагресія - почуття провини, відношення і дії до собі та навколишніх, які виникають з можливого переконання самого досліджуваного в тому, що він є поганою людиною.

Подібні форми агресії в тій чи іншій мірі зустрічаються в поведінці підлітків. Ці форми представляють собою своєрідний захисний механізм. За класифікації Е. Фрома виділяється два види агресії:

"доброякісна" - виявляється в момент небезпеки і носити оборонний характер, небезпека зникає і загасає даний агресія.

“злоякісна" - являє собою деструктивність, буває спонтанною, пов'язана зі структурою особистості [21].

Р. Берон та Д. Річардсон у своїй роботі “ Агресія" виділяли чотири основні детермінанти агресії:

- соціальні;

- зовнішні;

- індивідуальні;

- біологічні.

На думку цих авторів, ключова роль у розвитку агресії належить індивідуальним, особистісним детермінантам. Під ними розуміють передумови для виникнення та розвитку агресії, зосереджені в основному в стійких рисах характеру та схильностях потенційних агресорів. Часто в агресії велику роль відіграють атрибуції відносно намірів інших. Коли люди вважають, що незрозумілі дії інших викликані дурними намірами, смороду швидше за усі відплатять їм тім же самим, ніж коли смороду розуміють, що ці дії викликані зовсім іншими мотивами. Подібні випадки викликають інтерес до наступної особистісної характеристики - тенденції переписувати іншим ворожі наміри, навіть якщо таких намірів і немає. Ця тенденція відома як атрибуція ворожості. Це може привести індивіда до більш частих, ніж звичайно, агресивним зіткненням з іншими. Деяку роль у причинах агресивної поведінки відіграють і такі риси, як дратівливість та емоційна чутливість. Відмічений взаємозв'язок між тенденцією відчувати сміттям та відповідати агресією. Люди, відчуваючи провину, також відчувають гнів та ворожість - смороду сердяться на самих собі за ті, що своєю поведінкою примусили собі засумніватися у власній цінності. Таке відчуття потім переноситися на тихнув, через кого виникла провина [10].

Значимість соціальних детермінант обумовлена тім, що сама агресія не виникає в соціальному вакуумі. На агресивну поведінку впливають присутність та дії інших людей з соціального оточення. Найбільш пильну увагу психологів приваблює така соціальна передумова агресії, як фрустрація, тобто блокування цілеспрямованих реакцій. Пересічення одним індивідом цілеспрямованої поведінки іншого може виявитися детонатором агресії. Друга специфічна передумова агресії - вербальний чи фізичний напад. Пряма провокація фізичними діями часто викликає аналогічну відповідь. Вербальна провокація також може викликати агресивні дії. Наявність проблемних провокацій говорити про те, що агресія - це процес взаємодії по меншій мірі двох людей. Тобто агресія виникає не в соціальному вакуумі, а являється відповіддю на реальні або придумані дії та наміри інших людей. Розрізняють типи ординарної і парадоксальної соціалізації агресії.

Ординарна - безпосереднє засвоєння навичок агресивної поведінки і розвитку агресивної готовності особистості, або в результаті прямого, діяльного досвіду, або - як наслідок спостереження, скоює на особистість навіть більший вплив, ніж безпосередній діяльний досвід.

Парадоксальна - при даному типі агресії відповідні зміни особистості відбуваються поза залежністю від наявності безпосереднього досвіду агресивної взаємодії або спостереження агресії. У даному випадку агресивність формується внаслідок значного досвіду пригнічення можливостей самореалізації (пригнічення здійснюється поза агресивним контекстом, без прояву фізичної або вербальної агресії без ворожості, навпаки, блокування актуальних особистісних потреб пов'язано з зайвою “ турботою” про дитину, розпещеністю, гіперопікою).

Агресію не завжди викликають слова або вчинки інших людей. Вона може статі наслідком дії особливостей середи (зовнішня детермінанта). Найбільш сильний вплив можуть чинити параметри фізичної середи, які створюють дискомфортні умови - спека, гамір, тіснота, забруднене повітря. Також сюди можна віднести засоби масової інформації. Дослідження показали, що вплив екранного насилля підкріплює агресивність, знижує контроль над агресивними реакціями. Також агресивну поведінку можуть викликати і біологічні процеси. У цьому випадку мова іде про біологічну детермінанту агресивної поведінки. Тобто на агресію впливають такі фактори, як захворювання головного мозку, особливості психодинамічних якостей людини та інше.

Корекційна робота з профілактики поводження, що відхиляється, з підлітками має свої особливості. На початкових етапах не показані групові форми. Не говорячи вже про практично неминучу негативну консолідацію підлітків у групі, індивідуальна робота з підлітком є більш ефективної. Із самого початку, паралельно, необхідно починати роботу з родиною. Після діагностики сімейних відносин і ступеня їхній дисгармонічності повинна випливати психо-корекційна робота як індивідуальна, так і групова. Але основний акцент варто робити на індивідуальній роботі з підлітком. Зовсім неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність "добре поводитися"[19].

Особливе місце в корекційній роботі варто приділяти формуванню кола інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка - "часу дозвільного існування і неробства" за рахунок залучення до позитивно формуюча особистість заняттям: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом і т.д [23].

При непродуктивній діяльності в період вільного часу - неминуче швидке повернення підлітка в асоціальну компанію і рецидив делінквентной.

Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, а підліток прагне до затвердження себе, своєї позиції, як дорослий, серед дорослих, то необхідно забезпечити включення підлітка в таку діяльність, що лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості підлітку реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих [4].

Д.И. Фельдштейн виділив соціально визнану і соціально схвалювану діяльність. Психологічний зміст цієї діяльності складається для підлітка в тім, що беручи участь у ній, він фактично прилучається до справ суспільства, займає в ньому визначене місце й утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. У процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності [26]. Але методи і принципи такої діяльності вимагають значного коректування при включенні в неї підлітків, що відрізняються підвищеною агресивністю. Насамперед необхідна організація системи розгорнутої діяльності, що створює жорсткі умови і визначений порядок дій і постійний контроль. За умови послідовності, поступовості прилучення агресивних підлітків до різних видів соціально визнаної діяльності - трудовий, спортивної, художньої, організаторський і інших, - важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, наступності, чіткого побудови цієї діяльності [5].

Висновки до першого розділу

1. У підлітковому віці остаточно формується інтелектуальний апарат, що робить можливим осмислене конструювання свого власного світогляду, індивідуальної системи цінностей і Я-концепції. Образ Я в цей час нестабільний, менш позитивний в порівнянні з молодшим шкільним віком, пік цих змін припадає приблизно на 12-13 років. Саме в цей період починається інтеграція та осмислення всієї інформації, що відноситься до Я.

2. Дослідження показали, що підлітки переживають з приводу самих різних життєвих подій більш яскраво та інтенсивно порівняно не тільки з дорослими, але і з дітьми. Це стосується як і позитивних так і негативних емоцій. Ще одна важлива особливість емоційної сфери підлітків-можливість співіснування емоцій і почуттів протилежної спрямованості. Наприклад, молоді люди можуть любити і ненавидіти кого-то одночасно, і при цьому обидва почуття можуть бути зовсім щирими.

3. За даними Л.А. Регуш, пік емоційної нестійкості у хлопчиків припадає на вік 11-13 років, а у дівчаток - 13-15 років. Виходить, що 13 років-вік піку емоційної нестійкості і в тих і в інших. Саме в цьому віці найбільше складнощів у взаємодії між підлітками та дорослими. Так, учителі відзначають, що дисципліна найчастіше порушується учнями 7-х класів, тобто у віці 13 років.

4. Враховуючи, що підлітковий вік характеризується як період підвищеної емоційності, що проявляється в легкій збудливості, мінливість настрою, поєднанні полярних якостей, які виступають поперемінно, а також не забуваючи про те, що деякі особливості емоційних реакцій перехідного віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах, слід припустити , що в цей період життя підростаючого людини з легкістю можуть виникнути підвищена тривожність, агресивність, різні страхи і тривоги.

5. Агресія - безліч різноманітних дій, які порушують фізичну чи психічну цілісність іншої людини, завдають йому матеріальної шкоди, перешкоджають здійсненню його намірів, суперечать його інтересам або ведуть до його знищення. Індивідуальне агресивна дія відбувається всупереч прийнятій системі цінностей, і свідчить про неблагополуччя не суспільства в цілому, а самого індивіда та його оточення.

6. Х. Кауфма стверджує, що «агресія - це засіб, за допомогою якого індивідууми намагаються отримати свою частку ресурсів, що, у свою чергу, забезпечує успіх у природному відборі». Е. Фромм розглядає злоякісну агресію як інструмент домінування, що виражається в прагненні «людини до абсолютного панування над іншою живою істотою».

7. Розрізняють 2 види агресії: "доброякісна", "злоякісна".

8. Р. Берон та Д. Річардсон у своїй роботі “ Агресія" виділяли чотири основні детермінанти агресії: - соціальні; - зовнішні; - індивідуальні; - біологічні.

9. Д.И. Фельдштейн виділив соціально визнану і соціально схвалювану діяльність. Психологічний зміст цієї діяльності складається для підлітка в тім, що беручи участь у ній, він фактично прилучається до справ суспільства, займає в ньому визначене місце й утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. У процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності.

РОЗДІЛ 2

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ АГРЕСИВНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Основним завданням роботи на емпіричному етапі є дослідження особистостості за допомогою експресивних проективних методик. У другому розділі висвітлено методики дослідження, наведено їх результати.

2.1. Обґрунтування методики дослідження. Методики дослідження

Для дослідження особистості використовувалися методики:

• Опитувальник рівня агресивності Басса - Дарки

• Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В.Бойко

• Психогеометричний тест Сьюзен Деллінгер

Опитувальник агресивності Басса - Дарки призначений для виявлення рівня агресивності респондентів. Опитувальник складається з 75 тверджень. А. Басс, сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожість і визначив останню як: «... реакцію, розвиваючу негативні почуття і негативні оцінки людей і подій». Створюючи свій опитувальник, диференціює прояви агресії і ворожості, А. Басс і А. Дарки виділили такі види реакцій:

Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

Непряма - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).

Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.

Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

Підозрілість - в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і приносять шкоду.

Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваються їм докори сумління. При складанні опитувальника використовувалися наступні принципи:

- питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

- питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання. Інструкція. Уважно прослухайте затвердження. Якщо ви згодні з твердженням, то ставте знак «+», якщо ні, ставте знак «-». Наведемо для прикладу деякі запитання з цієї методики:

1. Часом я не можу впоратися з бажанням заподіяти шкоду іншим.

2. Іноді пліткують про людей, яких не люблю.

3. Я легко дратуюся, але швидко заспокоююсь.

4. Якщо мене не попросять по-хорошому, я не виконаю.

5. Я не завжди отримую те, що мені належить. За Рогову Є.І., нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21 ± 4, а ворожості - 6,5-7 ± 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності. Хван А.А. з співавт. пропонує складнішу схему. Сирі бали за кожною шкалою необхідно помножити на коефіцієнт, мета якого - привести максимальне значення за кожною шкалою до 100 балів. Потім ці бали переводяться в стіни. Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В.Бойко призначена для діагностики схильності особистості до проявлення агресії в різних ситуаціях міжособистісного спілкування. відмінністю даної методики є не тільки доступність, але і широта і інтегральність діагностичного діапазону. Крім тонких форм проявів агресивності та потреби в ній, вона дозволяє визначити і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи переключення агресивності. Опитувальник дозволяє вивести індекс агресії з урахуванням 11 параметрів, кожен з яких оцінюється окремо в інтервалі від нуля до 5 балів. За кожну відповідь, відповідний ключу, нараховується один бал; чим вище оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності. Методика включає в себе наступні вимірювальні шкали: 1. Спонтанність агресії. 2. Нездатність гальмувати агресію. 3. Невміння перемикати агресію на діяльність, або неодухотворений об'єкт. 4. Анонімна агресія. 5. Провокування агресії у оточуючих. 6. Схильність до відображеної агресії. 7. Аутоагресія. 8. Ритуализация агресії. 9. Перейняття агресії натовпу. 10. Задоволення від агресії. 11. Розплата за агресію. Інтерпретація даних. Відсутність або дуже низький рівень агресії (від 0 до 8 балів) звичайні але свідчить про нещирість відповідей респондента, його прагненні відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються у людей із зниженою самокритичністю і завищеними домаганнями. Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається у більшості досліджуваних. Він зазвичай обумовлений спонтанною агресією і пов'язаний з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (в цьому, можливо, немає необхідності). Середній рівень агресії (21-30 балів) зазвичай виражається в спонтанності, деякою анонімності і слабку здатність до гальмування. Підвищений рівень агресії (від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерний для її середнього рівня, зазвичай додаються показники розплати, провокації. Дуже високий рівень агресії (41 і більше балів) пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняті агресії натовпу, провокуванням агресії у оточуючих. Опитувальник складається з 55 тверджень. Приблизний час тестування 20-30 хвилин. Інструкція до тесту. У бланку для відповідей поряд з номером судження поставте свої відповіді у формі «так» або «ні». Наведемо для прикладу деякі запитання з цієї методики:

1. Часом я несподівано «вибухаю» злістю, гнівом.

2. Якщо я бачу, що моє роздратування або злість передається іншим, то зазвичай тут же беру себе в руки.

3. Якщо мені хамлять, я, як правило, стримуюся і не допускаю різкості.

4. Час від часу мене немов тягне посваритися з ким-небудь.

5. Бувають хвилини, коли я ненавиджу або зневажаю себе.

Психогеометричний тест Сьюзен Деллінгер була представлена ​​в 1978 році. Цей тест дозволяє: - миттєво визначити тип Вашої особи і особи, що Вас цікавить; - дати докладну характеристику особистісних якостей і особливостей поведінки людини звичайною, зрозумілою мовою; - спрогнозувати поведінку кожного типу особистості; - визначити рівень вашої психологічної сумісності з певними типами людей. Цей тест посилює і дозволяє частково усвідомити наше підсвідоме, інтуїтивне “відчуття” інших людей. Тому, виконуючи його, намагайтеся дослухатися до своєї інтуїції і, по можливості, “відключити” раціональну логіку, логічну частину нашого “Я”. Інструкція: Виберіть із п’яти фігур ту, стосовно якої ви можете сказати: це – Я. Спробуйте відчути свою форму! Якщо вам буде важко зробити це, то виберіть фігуру, яка першою привернула вашу увагу. Потім прорангуйте фігури, які залишилися поза вашою увагою і запишіть їхні назви під відповідними номерами. Остання фігура під номером 5, буде точно не вашою формою, тобто формою, яка підходить вам найменше.

Коротка психологічна характеристика основних “форм” особистості. Фігура, що опинилася на першому місці, – це Ваша основна фігура чи суб’єктивна форма. Вона дозволяє визначити Ваші основні, домінуючі риси характеру чи особливості поведінки. Риси фігур, які Ви обрали наступними, – це риси, які Ви демонструєте тим рідше, чим далі від першої знаходиться та чи інша фігура. Остання, п’ята фігура вказує на форму людини, взаємодія з якою викликає у Вас найбільші труднощі. Може статися, що жодна фігура Вам, чи іншій людині, не підходить. Тоді людину можна описати комбінацією з двох або навіть трьох форм. Також, може статися, що Вам важко вловити інтуїтивне відчуття форми себе чи іншої людини. Тоді почніть з характеристик, що наведені для п’яти форм, намагайтеся використати їх для розуміння людей даного типу та прогнозу їх поведінки і поступово тренуйте в собі відчуття геометричної форми цих людей. Квадрат. Якщо вашою основною формою є квадрат, то ви невтомний працівник. Працелюбність, наполегливість, потреба доводити розпочату справу до кінця, старанність, яка дозволяє досягати завершення роботи, – це те, чим відомі істинні “люди-квадрати”. Витривалість, терпіння і методичність зазвичай роблять їх висококласними спеціалістами у своїй галузі. Цьому сприяє невтомна потреба в інформації та колекціонування найнеймовірніших відомостей. “Люди-квадрати” скоріше “вираховують” результат, аніж здогадуються про нього. Вони надзвичайно уважні до деталей, дрібниць, а також люблять раз і назавжди заведений порядок. Усі ці якості сприяють тому, що “квадрати” можуть стати відмінними адміністраторами, виконавцями, але рідко бувають хорошими розпорядниками, менеджерами. Звичайно, всі названі чесноти “людей-квадратів” мирно співіснують зі слабкими місцями. Трикутник. Ця форма символізує лідерство, і багато “трикутників” відчувають у цьому своє призначення: “Народжені, щоб бути лідерами”. Найхарактернішою особливістю “людей-трикутників” є здатність концентруватися на головній меті. Вони – енергійні, сильні особистості, які ставлять прозорі цілі і, як правило, досягають їх. “Люди-трикутники” дуже впевнені в собі, хочуть постійно відчувати свою правоту. Це робить їх особистостями, які постійно конкурують з іншими. “Трикутник” – це установка на перемогу. Із “Трикутників” виходять прекрасні менеджери найвищого рівня управління. Саме до таких висот вони і прагнуть. І допомагає їм у цьому ще одна якість – майстерність “політичної інтриги”. Взагалі, “Трикутники” дуже симпатичні, привабливі люди, які змушують все і всіх обертатися навколо себе і без яких наше життя втратило б усю гостроту відчуттів. Прямокутник. Символізує стан переходу та змін. Це люди, незадоволені тим способом і стилем життя, який вони ведуть у даний час, а тому перебувають у пошуках кращого становища. Найбільш характерні риси “Прямокутників” – непослідовність і непередбачуваність вчинків упродовж перехідного періоду. Тим не менш, як і у всіх людей, у “Прямокутників” виявляються і позитивні якості, що приваблюють до них оточуючих. Це, перш за все, допитливість, жвавий інтерес до всього, що відбувається, та сміливість. Правда, зворотним боком цього явища є надмірна довірливість, навіюваність, наївність. Тому “Прямокутниками” легко маніпулювати. Якщо ви дійсно маєте “прямокутну форму”, будьте обережні! І пам’ятайте, що “прямокутність” – це лише стадія. Вона мине – і ви вийдете на новий рівень особистісного розвитку та збагатитесь набутим досвідом. Коло. “Люди-кола” – це найкращі комунікатори серед п’яти форм, насамперед тому, що вони найкращі слухачі. Їм характерна висока чутливість, розвинута емпатійність – здатність співпереживати, співчувати, емоційно відгукуватися на переживання іншої людини. “Людина-коло” відчуває чужу радість і відчуває чужий біль, як свій власний. “Люди-кола” відмінно “бачать” людей і в одну мить можуть розпізнати облудника та брехуна. Вони “вболівають” за свій колектив і високопопулярні серед колег по роботі. Але, як правило, вони слабкі менеджери і керівники у сфері бізнесу. По-перше, “Люди-кола”, через їх спрямованість скоріше на людей, ніж на справу, надто намагаються догодити кожному. По-друге, “Кола” не відрізняються рішучістю. Якщо їм випадає керувати, то вони обирають демократичний стиль керівництва і намагаються обговорити практично будь-яке рішення з більшістю та заручитися підтримкою. Зизгаг (хвилясті лінії). Ця фігура символізує креативність, творчість. Це найбільш унікальна і єдина розімкнута фігура з п’яти. Якщо ви чітко обрали хвилясту лінію як свою основну форму, то ви, скоріше за все, істинний “право-півкульний” мислитель, вільнодумаюча людина. “Зигзаги” схильні бачити світ постійно змінним. Тому для них немає нічого більш нудного, ніж речі, які ніколи не змінюються: постійність, шаблон, правила та інструкції; люди, які завжди з усім погоджуються або роблять вигляд, що погоджуються. “Зигзаги” просто не можуть продуктивно працювати у добре структурованих ситуаціях, їм необхідна різноманітність, високий рівень стимуляції та незалежність від інших на своєму робочому місці. “Зигзаг” – найзбудливіша з усіх п’яти фігур. При цьому “людині-зигзагу” не вистачає компромісності: вона нестримана, дуже експресивна, що разом з ексцентричністю часто заважає їй втілювати свої ідеї в життя.

2.2. Результати дослідження та їх аналіз

Досліджувались учні 9-го класу Бучанської ЗОШ І—ІІІ ступенів №2. Загальною кількістю - 30 осіб, з них: 20 дівчат і 10 хлопців.

Методика діагностики показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки

Таблиця 2.2.1. Показники рівнів агресії загальної вибірки.

З наведених вище результатів виявилося, що у виборці (30 осіб) найбільший відсоток рівня агресії із середнім рівнем 43,3% учнів, високий рівень 36,2%, та найменше виражений низький рівень агресії 20,5%.

Таблиця 2.2.2. Рівні прояву агресії у підлітків різної статі.

Отримані нами дані показують значні відмінності у прояві агресивності хлопців та дівчат підліткового віку. Високий рівень вираженості агресії спостерігається у 53,3% хлопців та 33,3% дівчат, а середній рівень агресії виявлений у 40% хлопців та 46,7% дівчат. Низький рівень проявився лише у 6,7% хлопців та 20% дівчат (Таблиця 2.2.2.).

Таблиця 2.2.3. Зіставлення рівнів та форм агресії учнів підліткового віку.

Отримані дані свідчать, що середній рівень агресії найбільш широко представлений різними формами агресії, але найбільше виражений показник непряма агресія (13,4%). Це вказує, що для учні більш характерним є використовувати агресію, спрямовану на іншу особу непрямим способом. Високий рівень яскраво представлений фізичною формою агресії (26,6%) це вказує на те, що учні здатні використовувати фізичну силу проти інших. Велика кількість респондентів вважають припустимим використовувати фізичну агресію в різноманітних ситуаціях міжособистісної взаємодії та вважають себе здатними до застосування фізичної сили по відношенню до інших людей. Низький рівень агресії представлений формою агресії як образа (10%). Це свідчить про те, що учні у невеликій мірі заздрять та ненавидять тих, що оточують їх, обумовлена відчуттям гіркоти, гніву на весь світ за дійсні або уявні страждання. Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В.Бойко

Таблиця 2.2.4 Показники рівнів комунікативної агресивності загальної вибірки.

Результати методики визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В. Бойко в цілому показали, що усі досліджувані проявляють тільки середній та високий рівні комунікативної агресивності. З високим рівнем вираженості агресивності спостерігалось 43,3% учнів це свідчить про те що учні пов'язані з отриманням задоволення від агресії, перейняті агресії натовпу, провокуванням агресії у оточуючих, з середнім рівнем – 56,7% зазвичай додаються показники розплати, провокації, та з низьким рівнем – 0% (Таблиця 2.2.4.). Таблиця 2.2.5. Рівні прояву комунікативної агресивності підлітків різної статі.

Нами було помічено, що результати дослідження нерівномірно розподілилися між представниками чоловічої та жіночої статі. Високі показники агресії характерні для 66,7% хлопців, що свідчить про те що хлопцям більш ніж дівчатам характерна агресивна комунікативна поведінка, отримання задоволення від агресіїу більшій мірі провокування агресії у оточуючих та показники розплати. У дівчат 20% високий рівень, що свідчить про те, що у них зазвичай агресія виникає спонтанно і пов'язана з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти. Також зазвичай виражається в спонтанності, деякій анонімності і слабкій здатності до гальмування. Середнім рівнем володіють 33,3% хлопців та 80% дівчат (Таблиця 2.2.5.).

Таблиця 2.2.6. Представленість форм агресивності у досліджуваних з різними рівнями агресії.

При зіставленні рівнів та форм комунікативної агресивності було визначено, що з високим рівнем агресивності мають 10% осіб, для яких характерні мимовільність агресії та аутоагресія – це свідчить про навмисну (усвідомлювану чи несвідому) активність, спрямовану на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах. Аутоагресія проявляється в самозвинувачення, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, аж до самогубства, саморуйнівної поведінці (пияцтві, алкоголізмі, наркоманії, ризикованому сексуальній поведінці, виборі екстремальних видів спорту, небезпечних професій, провокуючому поведінці). При таких формах агресивності учні можуть стати агресивними аж до фізичного насильства, можуть опуститися до інфантильною реакції; вперто триматися звичного способу дій, відмовляючись сприймати пропоновані ним зміни, навіть самі розумні; та «опустити руки», втративши всі ознаки ініціативності і присутності духу, тобто, реагувати аутоагресивної.; 6,7% надають перевагу нездатності гальмувати агресію та задоволення від агресії. Для 16,6% підлітків, які мають середній рівень агресивності, характерна аутоагресія; для 10% – розплата за агресію, ритуалізація агресії. Показники 3,3%; 0%; 6,7% вказують на відсутність значної переваги (Таблиця 2.2.6.). Психогеометричний тест Сьюзен Деллінгер З метою визначення впливу агресивних чинників на особистісні властивості та якості, ми визначили основні домінуючі особливості особистості.

Таблиця 2.2.7. Вплив агресивних чинників на особистісні якості учнів.

Отримані дані свідчать про те, що серед учнів з високим рівнем агресії 38,5% тих, що бачать себе у формі квадрату та кола; 7,7% – зигзагу, 15,4% – трикутника (Таблиця 2.2.7.). Досліджувані, що надають перевагу квадрату, поєднують у собі наступні якості: скрупульозність, організованість, анаметичність розуму, охайність, практичність, любов до праці, інтравертованість. Ті ж, хто надає перевагу колу, відрізняються балакучістю, високою емпатією, спокійністю, сентиментальністю, доброзичливістю, нерішучістю, контактністю. В цілому можна сказати, що досліджувані, які обрали квадрат, в основному відносяться до чоловічої статі (маскулінного типу), а ті, хто обирає коло, – до жіночої статі (фемінінного типу). У нашій виборці (30 осіб) виявлено те, що на прояв агресії практично рівномірний вплив мають як фемінінні, так і маскулінні якості. Низький рівень агресії притаманний підліткам з позитивною установкою на все нове, але з менш стійкими особистісними якостями. Середній та вище середнього рівні агресії характерні для підлітків, що прагнуть до лідерства, ризику і проявляють упевненість в собі та енергійність.

Висновки до другого розділу

За результатами психологічного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. У результаті визначення рівня агресії було виявлено, що більшості підлітків притаманний середній рівень агресії. Високий рівень агресії спостерігається частіше у хлопців, ніж у дівчат; При зіставленні рівнів та форм агресії було встановлено, що підлітки з високим рівнем агресії в основному надають перевагу фізичній і вербальній формі, із середнім рівнем – непрямій формі прояву агресії, з низьким – образі.

2. Результати методики визначення інтегральних форм комунікативної агресивності у цілому показали прояв тільки середнього й високого рівнів агресивності. Отримані дані свідчать про наявність діаметрально протилежних показників: якщо у хлопців домінує високий рівень комунікативної агресивності, то середній проявляється у дівчат. Такий результат знайшов підтвердження в отриманих раніше даних, які свідчать про те, що дівчата менш агресивні, ніж хлопці; Найбільшу комунікативну агресивність мають ті підлітки, для яких характерна мимовільність агресії, аутоагресія, нездатність гальмувати агресію й задоволення від агресії; Підлітки із середнім рівнем комунікативної агресивності надають перевагу розплаті за агресію й ритуалізації агресії.

3. З метою визначення впливу агресивних чинників на особистісні властивості та якості підлітків ми відмітили основні домінуючі риси особистості. Відповідно до результатів «Психогеометричного тесту» С’юзен Деллінгер, можна сказати, що досліджувані, які обирали квадрат, у більшості своїй відносяться до чоловічої статі (маскулінного типу), а ті, хто обрав коло, – до жіночої статі (фемінінного типу). Низький рівень агресії притаманний підліткам з позитивною установкою на все нове, але з менш стійкими особистісними якостями; Середній та вище середнього рівні агресії характерні для тих, хто прагне до лідерства, до ризику, проявляє впевненість у собі, енергійність.

ВИСНОВКИ

1. У підлітковому віці остаточно формується інтелектуальний апарат, що робить можливим осмислене конструювання свого власного світогляду, індивідуальної системи цінностей і Я-концепції. Образ Я в цей час нестабільний, менш позитивний в порівнянні з молодшим шкільним віком, пік цих змін припадає приблизно на 12-13 років. Саме в цей період починається інтеграція та осмислення всієї інформації, що відноситься до Я.

2. Дослідження показали, що підлітки переживають з приводу самих різних життєвих подій більш яскраво та інтенсивно порівняно не тільки з дорослими, але і з дітьми. Це стосується як і позитивних так і негативних емоцій. Ще одна важлива особливість емоційної сфери підлітків-можливість співіснування емоцій і почуттів протилежної спрямованості. Наприклад, молоді люди можуть любити і ненавидіти кого-то одночасно, і при цьому обидва почуття можуть бути зовсім щирими.

3. За даними Л.А. Регуш, пік емоційної нестійкості у хлопчиків припадає на вік 11-13 років, а у дівчаток - 13-15 років. Виходить, що 13 років-вік піку емоційної нестійкості і в тих і в інших. Саме в цьому віці найбільше складнощів у взаємодії між підлітками та дорослими. Так, учителі відзначають, що дисципліна найчастіше порушується учнями 7-х класів, тобто у віці 13 років.

4. Враховуючи, що підлітковий вік характеризується як період підвищеної емоційності, що проявляється в легкій збудливості, мінливість настрою, поєднанні полярних якостей, які виступають поперемінно, а також не забуваючи про те, що деякі особливості емоційних реакцій перехідного віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах, слід припустити , що в цей період життя підростаючого людини з легкістю можуть виникнути підвищена тривожність, агресивність, різні страхи і тривоги.

5. Агресія - безліч різноманітних дій, які порушують фізичну чи психічну цілісність іншої людини, завдають йому матеріальної шкоди, перешкоджають здійсненню його намірів, суперечать його інтересам або ведуть до його знищення. Індивідуальне агресивна дія відбувається всупереч прийнятій системі цінностей, і свідчить про неблагополуччя не суспільства в цілому, а самого індивіда та його оточення.

6. Х. Кауфма стверджує, що «агресія - це засіб, за допомогою якого індивідууми намагаються отримати свою частку ресурсів, що, у свою чергу, забезпечує успіх у природному відборі». Е. Фромм розглядає злоякісну агресію як інструмент домінування, що виражається в прагненні «людини до абсолютного панування над іншою живою істотою».

7. Розрізняють 2 види агресії: "доброякісна", "злоякісна".

8. Р. Берон та Д. Річардсон у своїй роботі “ Агресія" виділяли чотири основні детермінанти агресії: - соціальні; - зовнішні; - індивідуальні; - біологічні.

9. Д.И. Фельдштейн виділив соціально визнану і соціально схвалювану діяльність. Психологічний зміст цієї діяльності складається для підлітка в тім, що беручи участь у ній, він фактично прилучається до справ суспільства, займає в ньому визначене місце й утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. У процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності.

10. У результаті визначення рівня агресії було виявлено, що більшості підлітків притаманний середній рівень агресії. Високий рівень агресії спостерігається частіше у хлопців, ніж у дівчат; При зіставленні рівнів та форм агресії було встановлено, що підлітки з високим рівнем агресії в основному надають перевагу фізичній і вербальній формі, із середнім рівнем – непрямій формі прояву агресії, з низьким – образі.

11. Результати методики визначення інтегральних форм комунікативної агресивності у цілому показали прояв тільки середнього й високого рівнів агресивності. Отримані дані свідчать про наявність діаметрально протилежних показників: якщо у хлопців домінує високий рівень комунікативної агресивності, то середній проявляється у дівчат. Такий результат знайшов підтвердження в отриманих раніше даних, які свідчать про те, що дівчата менш агресивні, ніж хлопці; Найбільшу комунікативну агресивність мають ті підлітки, для яких характерна мимовільність агресії, аутоагресія, нездатність гальмувати агресію й задоволення від агресії; Підлітки із середнім рівнем комунікативної агресивності надають перевагу розплаті за агресію й ритуалізації агресії.

12. З метою визначення впливу агресивних чинників на особистісні властивості та якості підлітків ми відмітили основні домінуючі риси особистості. Відповідно до результатів «Психогеометричного тесту» С’юзен Деллінгер, можна сказати, що досліджувані, які обирали квадрат, у більшості своїй відносяться до чоловічої статі (маскулінного типу), а ті, хто обрав коло, – до жіночої статі (фемінінного типу). Низький рівень агресії притаманний підліткам з позитивною установкою на все нове, але з менш стійкими особистісними якостями; Середній та вище середнього рівні агресії характерні для тих, хто прагне до лідерства, до ризику, проявляє впевненість у собі, енергійність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков: Учеб. пособие. – СПБ: Изд-во Михайлова В.А., 1998.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л., 1968.

3. Анастази А. Дифференциональная психология. – М.: Апрель-пресс; Эксмо-пресс, 2001.

4. Блонский П.П. Очерки детской сексуальности. – Л. – М., 1935.

5. Вікова психологія /М-во освіти УРСР, Наук.-дослід. інс-т психології УРСР. За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1972.

6. Возрастные особенности психологического развития детей /Под ред. И.В. Дубровиной, М.И. Лисиной. – М., 1982.

7. Гусева А.Г. Психологические механизмы развертки представлений юношей и девушек о своей внешности и понимания личности. Вопросы психологи межличностного познания и общения. – Краснодар, 1985.

8. Заброцький М.М. Вікова психологія: навч. посібник. – К.: НАУП, 1998.

9. Мельников В.М., Ямпольский Н.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. – М.: Просвещение, 1985.

10. Мак-Кей М., Роджерс П., Мак-Кей Ю. Укрощение гнева. – СПБ., 1997.

11. Психология человеческой агрессивности: Хрестоматия /Сост. К.В. Сельченок. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001.

12. Психология современного подростка /Под ред. Д.И. Фельдштейна; Науч.-исслед. ин‑т общей и педагогической психологи Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1987.

13. Психология личности в трудах отечественных психологов /Состав. Л.В. Куликов – СПБ.: Питер, 2000.

14. Психология личности в трудах зарубежных психологов /Под. ред

А.А. Реана. – СПБ.: Питер, 2000.

15. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становлення личности. – М., 1994.

16. Реан А.А. Психология изучения личности: Учеб. пособие. – СПБ., Изд-во Михайлова В.А., 1999.

17. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология – СПБ.: Изд-во «Питер», 2000.

18. Семенюк Л.М. Психологические особенности агресивного поведения подростков и условия его коррекции: Учебное пособие. – М., Клинтон, 1998.

19. Спілкування, сутність, діагностика, тренінг. Метод. посібник за ред. Сидорова В.М. – Донецьк: ДОДССМ, 1996.

20. Фридман Л.М., Кулачина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991.

21. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М., 1994.

22. Фурманов И.А. Детская агрессивность. – Минск, 1996.

23. Шевандрин Н.И. Психодіагностика, коррекция и развитие личности. – М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 1999.

24. Юферева Т.И. Формирование психологического пола. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту. – М., 1987.

25. Ясперс К. Общая психопатология. – М., 1997.

26. Яценко Т.С. Психологічні основи групової корекції // Навч. посібник, К.:Либідь, 1996.