Інтимна лірика Шевченка

Тема: Інтимна лірика Шевченка

Мета: Навчити старшокласників виразно читати поезію Шевченка,

розуміти її. Усвідомити, яку роль відігравало кохання у творчості

великого українського поета; виховувати почуття святості

юнацьких поривів, стосунків.

Обладнання: портрет поета, поезії, картини Шевченка, портрети

жінок, музичне оформлення.

Слово вчителя (лунає музика).

Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін... На «любовному небосхилі» Гете залишилось жодного нерозкритого сузір'я - усе знайдено, названо, видрукувано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання не випадковість? І хіба мають рацію люди, які кажуть: «Яке кому діло до кохання?»

Ні, ці люди не мають рації. І тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їх творчості, їхньої тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханій жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки ,коханої, дружини, і прагнув вийти із самотності особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його інтимна лірика будуть темою нашого сьогоднішнього літературного журналу.

Спробуємо зрозуміти, яку роль відігравало кохання у творчості великого
українського поета. Визначимо, чи суголосною було воно коханню інших відомих письменників.

Вч. Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко. Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями І стала покриткою.

Уч.

Ми вкупці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому
Веселеє колись село,
Чомусь тепер мені, старому,
Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

Уч.

Чи жива

Ота Оксаночко? - питаю

У брата тихо я. «Яка?»

«Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого же ти, брате, зажурився?»

«Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена. Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась...»

Вч. Історія знеславлення Оксани, скупі братові слава про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Наймички», «Сліпої», «Катерини», пройшовши через поеми і повісті Шевченка. І ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту «справжню» подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві вважалася йому Оксана.

Уч.

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама.

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає -

У якому краю мене заховають,

Де я прихилюся, навіки засну.

Коли нема щастя, нема талану.

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає.

Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває,

Тільки його й долі, що рано заснув».

Чи правда, Оксана? Оксана чорноброва!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий.

Як побачить диво - твою красоту.

Вч. Схожою на Оксану була польська швачка Гусиковська, теж «чорноброва» - друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона навчила дворового козачка пана Енгельгарда польської мови, по-сестринськи жаліла його; зустрівшись з нею, майбутній поет вперше гостро відчув різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

Уч. Студентом Академії художества Петербурзі Шевченко переживає третє своє захоплення натурницею, яку він вивів під ім'ям Паші в повісті
«Художник». 13-ти річною входить у його академічну мансарду ця дівчина, а тридцятирічною знову відвідує ту саму майстерню тепер уже немолодого хворого Шевченка в 1859 р.

1839р. студент Шевченко малює портрет молодої натурниці, з розпущеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима . На цій акварелі художник уперше і востаннє підписався не Шевченко, а Чевченко. Мабуть, натурниця не могла вимовити його слов'янського імені чисто і, підсміюючись, на догоду їй, поет підписав своє ім'я на портреті так, як вона вимовляла.

Уч. Навчаючись в Академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і відомими портретистом, їде Шевченко в 1843 році в рідну Україну і саме в ці роки 1843-1847 - переживає він справжнє своє, єдине велике кохання.

До цього він зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність, з'являється в поета те характерне для нього і вже незмінне впродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переросло в гостру душевну потребу.

Уч. Ганна Закревська. Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це робив, як виняток для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Миколаївни Рєпніної, присвятивши їй «Тризну», і для маленької дівчинки Мар'ни. Лише на засланні Шевченко стає відвертішим у віршах, пише про своє кохання, про те, що «снилось-говорилось». Вірю, «Якби зустрілись ми знову», всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схований під двома літерами -Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

Уч.

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала
Сказавши: «Снилося, дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доля чорнобрива!

Якби побачив, нагадав,

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє,

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми - водою розмилось

Колишнєє святеє диво!

Уч. Маєток князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського, старшого брата віце-короля Саксонії, генерал-губернатора, а нині дворянина-поміщика, який був у царській немилості і вважався опозиціонером, знаний в усій Полтавській губернії. Саме сюди, в Яготин, і привіз молодого Шевченка Капніст. Родина князя складалася зі старої княгині, онуки останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, сина Василя з дружиною і незаміжньої дочки Варвари.

Уч. Варвара Миколаївна, енергійна, худа, тоненька, з великими живими
виразними очима жінка, на кілька літ старша за Тараса, легко захоплювалася,
спалахувала, мов порох. Була добра, дотепна, мила і люб'язна, допомагала бідним і нещасним, роздавала їм, що в неї було, і виявляла співчуття до всіх, хто до неї звертався за допомогою і порадою.

(Виходить Варвара Рєпніна)

Молитви і притлумлені пристрасті, широкий світогляд, моральна вимогливість до себе й інших, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготії і яка одразу покохала поета.

Уч. Рєпніна (читає з листа княгині Рєпніної до Шарля Ейнарда).

Шевченко здався меня простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю
людиною... Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему «Слепая». О, коли б я могла передати вам усе, що я пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям... Яка м'яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика... Шевченко зайняв місце в моєму серці. «Ви вмієте розмовляти з ангелами, - сказала я, - розкажіть же нам, що вони говорять». Він вхопив листок паперу, що лежав на столі, й почав писати:

Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать.
И дар Господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священно действовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихострунными речами

Мечты о рае пробудил.

Він передав мені листок, я перечитала; чиста й солодка радість наповнила моє серце, і коли б я піддалася почуттям, я кинулася б йому на шию. Але я сказала йому: «Дайте мені ваше чоло», і поцілувала його чистим поцілунком тому, що це зроблено в присутності Тані і Глафіри. Я розмовляла з ним ще кілька разів, і щораз більше в'являвся мій потяг до нього, він відповідав мені деколи теплим почуттям, але пристрасним - ніколи.

Нарешті настав день і час його від'їзду. Я зі сльозами кинулася йому на шию,

перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що я втратила голову. Я ж дуже прив'язана до нього й не перечу, що коли б бачила з його боку кохання, я б може відповіла б йому пристрастю.

Вч. У зимку 1854-1855р. йому знову зблиснуло кохання - і обірвалося.
У Новопетрівську фортецю, на зміну коменданту Маєвському, приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкову душу, були діти. Поет палко полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкуватися з дітьми, палку любов і ніжність до них, є десятки зворушливих свідчень. Взагалі характер Шевченка не можна зрозуміти повністю, не знаючи його любові до дітей і старших.

Уч.

На Великдень на соломі
Проти сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.

- Мені мати купувала.

- Мені батько справив.

- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.

- А я в попа обідала, -

- Сирітка сказала.

Уч.

І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленьке внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком : «Де ж те лихо?

Печалі тії вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

И собі пішов опочивати.

Вч. Захоплення дітьми перейшло у схилення перед матір’ю. Агата Ускова довго здавалася йому найвищою досконалістю. Ускова.

Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний. Говорив гарно, плавно, особливо добре читав уголос. У товаристві тримався скромно. Карт не любив. Жіночого товариства не шукав.

Кожна команда у казармі мала свій город, де сіяла огірки і редьку. У саду для мене був поставлений літній будиночок, а трохи далі поставили шатро, в якому Шевченко міг працювати, там же була зроблена і землянка, в якій Шевченко ховав свої малюнки. Шевченко бував у нас, як у рідній сім'ї, усі його дуже любили. Надя тоді була ще в пелюшках. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою. І Наталя біля нього всім серцем. Співала йому. Вона була улюбленицею Шевченка. Він вчив її українським пісням. Увечері, поклавши дітей спати, ми з ним виходили в сад. Тарас Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав. А як він любив квіти! Прості польові ромашки, маки, дзвіночки.

Уч. Але хтось пустив брудну плітку. Хтось комусь щось сказав.
Дійшло до коменданті. І вона замість прогулянок стала сидіти вдома і невтомно грати з гостями в преферанс. Повітряний замок, побудований поетом, розвалився. Чарівність, що йому примріялась, незвичайність цієї жінки, щастя від зустрічей з нею - усе відразу зникло. Твердий розум Тараса Шевченка, на хвилину одурений, побачив Ускову такою, якою вона була насправді - звичайна провінціальна дама з міщанськими інтересами. Агафія в «Матросе. . .» і Агафія Омелянівна в «Художнике» - це вона, Агата
Ускова.

Уч. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю. Він постарів, хворий, змучений, лисий. Вигляд аж ніяк не парубоцький. А проте, застрявши по дорозі до Петербурга в Нижньому Новгороді на 5 місяців, він закохується в молоденьку актрису Катерину Піунову і освідчується їй, незважаючи на двадцять років різниці між ними.

Уч. Піунова. Це було в 1857 році. В одному із спектаклів, в якому я грала, в
антракті наш антрепренер прийшов з якимсь незнайомим. Цей незнайомець був
великим українським поетом Тарасом Григоровичем Шевченко. Я, як і інші актори,
була представлена йому. Він усміхнувся і сказав: «А вами я завжди милуюся, коли бачу вас на сцені». Під гримом я почервоніла до вух.

Ми всі знали, що Т.Г. Шевченко живе в Новгороді, знали про його повернення із заслання, але познайомитись і поговорити з ним ніхто з нас і не мріяв. Прийшовши додому, я довго думала про нього.

Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, почав приходити до нас.
Незабаром до Нижнього Новгорода приїхав знаменитий актор Михайло Щепкін. Тарас Григорович і Михайло Семенович вчили мене української мови. А скільки страху я натерпілась, коли Щепкін призначив мені роль Тетяни у п'єсі «Москаль - чарівник».

Спектакль пройшов успішно. Я була щаслива, я відчувала, як у глибокій великій натурі Шевченка зароджується щось таке, що примушувало мене з кожною наступною зустріччю не вважати його чужим, особливо любив моїх молодших братиків і сестер.

Одного разу Шевченко заявив, що йому потрібно сказати щось важливе. Він попросив покликати моїх батьків, і коли всі забралися, сказав: «Слухайте, батьку і матко. І ти, Катрусю, слухай. Ви давно мене знаєте, бачите: ось я який є - такий і буду. У вас є товар, а я купець - віддайте за мене Катрусю».

Я вся горіла, думки плуталися. Як впіймане звірятко я дивилась то на Тараса Шевченка, то на своїх батьків і не знала, що мені робити. Мені хотілось кинутись до нього, обняти його дорогу, геніальну голову, але. . . грізні очі моєї матері показували мені на двері, і я кинулася з кімнати.

Вчит. Шевченкові не відмовили прямо. Але його не запрошували в дім, і сама
дівчина уникала його. Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому приходить відмова.

Якби з ким сісти, хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі. . .

А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або... Ні. Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люди так собі пожнуть.
І скажуть: «Десь його убито,
Сердешного, на чужині...»
О горе, горенько мені!

Уч. Сум і відчай минають, з'являється нова надія одружитися зі своєю, з
кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиків Картошевських дівчину - кріпачку
Ликеру Полусмакову - і знову довірливо закохується.

Уч.

Ликері

Моя ти любо! Мій ти друже!
Не ймуть невіри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа,
Раба, невольники недужі!
Поставлю хату і кімнату,
Садочок - райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті
Та в однині - самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє - колишній та ясний
Присниться сон мені!.. І ти!...
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха -
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотній.

Уч. Ликера Полусмакова - останнє кохання поета. На жаль, дівчина не зрозуміла, наскільки сильним було почуття Шевченка. Набагато пізніше вона приїхала на його могилу і доглядала до самої смерті.

Вч. Ось і перегорнули ми останню сторінку журналу.. .Кожен із вас побачив у Тараса Григоровича не тільки поета, а й звичайну людину, яка прагнула... До речі, чого прагнув знайти у коханні Тарас Шевченко?

- Чи досяг він своєї мрії;

Вч. (Читає вірш «Минули літа молодії»..) «

- Чи співзвучна інтимна лірика Шевченка з інтимною лірикою інших поетів?
Наприклад, Пушкін і Шевченко.

Уч. У поезії Шевченка звучать завжди сумні мотиви, мотиви безвиході.

- Чи відкрили для себе нового Шевченка?

- Чи зрозуміли трагізм його лірики? (особливого життя).

Усний журнал

Інтимна лірика Шевченка

Підготувала

учитель української мови та літератури

Єлісєєва Ю. С.