Компетентіссно - орієнтоване навчання у процесі формування творчої особистості молодшого школяра

Компетентіссно - орієнтоване навчання у процесі формування творчої особистості молодшого школяра

«Не силуйте душу людини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, прагнень, потреб» В.О.Сухомлинський

Змінився час, змінюються і вимоги до людини, її освіченості. Даючи базові знання учням в школі, треба навчити дітей вчитися упродовж життя, використовувати здобуті знання у практичному житті.

Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, пропонувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Тому орієнтиром змісту освіти є розвиток особистості.

Одним із принципів реалізації Державної Національної програми «Освіта» (Україна - XXI століття) є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб. У навчальному процесі впровадження цього принципу передбачає перехід від монологу викладача до його діалогу з учнем, рівноправне, доброзичливе спілкування всіх його учасників, максимальне врахування можливостей і природних задатків дитини, визнання її гідності, створення умов для самопізнання й самореалізації кожної дитини.

Закон України “Про загальну середню освіту” (стаття 5) серед першочергових завдань загальної середньої освіти проголошує “виховання громадянина України, формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань”.

Реалізація поставленої мети неможлива без використання особистісно зорієнтованих сучасних освітніх технологій, які передбачають демократизацію, гуманізацію освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня.

Особистісно орієнтована освіта передбачає впровадження нових педагогічних техногій та ефективних форм взаємодії з дитиною, вимагає від педагога високої професійної компетентності й особистісної зрілості.

У системі особистісно орієнтованої освіти підростаючого покоління найсуттєвіша роль відводиться педагогу, «якому необхідно відійти від навчально-дисциплінарної моделі і переорієнтувати педагогічний процес на головне – особистість»(О.Я.Савченко).

Особистісно орієнтоване навчання – організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, урахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.

Саме особистісно орієнтований підхід забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання і ґрунтується на принципах глибокої поваги до особистості, врахування індивідуальності.

Мета і завдання особистісно орієнтованого навчання полягають в створенні максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявленні та активному використанні його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності.

Немає не здібних, бездарних чи лінивих дітей, бо у кожної людини є задатки до певного виду діяльності. Але ці нахили у кожної людини різні.

В.О. Сухомлинський відзначав, що у однієї дитини потік думок тече бурхливо, стрімко народжуючи все нові і нові образи, а в іншої – як широка, повноводна, могутня, таємнича в своїх глибинах, але повільна ріка.

Як вчити і виховувати дітей з високими розумовими здібностями і тих, у кого знижена здібність до навчання – стало найактуальнішим питанням у професійній діяльності.

«Пам’ятайте, що кожна дитина приходить у школу зі щирим бажанням добре вчитися. Вона ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих турбот і тривог. Дитина несе його нам, учителям, з безмежною довірливістю. Цей вогник легко погасити різкістю, грубістю,байдужістю, невірою в неї, дитину.» В.О.Сухомлинський.

Аналіз педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського з позиції сьогодення дає можливість виокремити основні положення, на яких базується особистісно орієнтоване навчання. Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В. О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб'єкта навчально-виховного процесу. Це дає можливість визначити принципи особистісно орієнтованого підходу:

- принцип неповторності кожної дитини;

- принцип визнання відсутності нездібних дітей;

- принцип урахування нерівності розумових здібностей учнів;

- принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу;

- принцип урахування індивідуальних особливостей учнів;

- принцип визнання кожної дитини особистістю;

- принцип отримання позитивних відчуттів від навчання;

- принцип людяності, чуйності і тактовності у ставленні до дітей.

Кожен учень прагне розкрити свій особистий потенціал, що дала йому природа, і треба лише допомогти йому, створивши необхідні умови. Активність дитини виявляється у двох різних напрямах: адаптивності до вимог дорослих, які створюють для неї нормативні ситуації, та креативності, що дозволяє їй постійно шукати і знаходити вихід із ситуації, долати її та будувати нову, але з опорою на знання і способи дій, що вже є в її індивідуальному досвіді. При пізнанні дитиною світу - те ж саме: з одного боку - цілісне особистісне бачення світу, що формується дуже рано, з іншого- спеціальне навчання, що дає дитині науково обґрунтовані знання, які є особистісно чужими для неї. Тому особистісно зорієнтоване навчання спирається на положення про те, що тільки особистісно значущі поняття засвоюються учнем. Картина світу, створена в наукових поняттях, існує об'єктивно, від учня. Це означає, що не всі поняття, навіть логічно обґрунтовані, будуть ним сприйняті .Тому навчання, при якому нові отримані знання не стали особистим досвідом учнів, веде до формалізації знань.

Праці С.І.Підмазіна також присвячені проблемам особистісно орієнтованого навчання.

Він визначив основні положення, на які спирається особистісно орієнтований підхід у навчанні:

1.Учень завжди є суб’єктом, а не об’єктом навчання.

2.Основна мета навчання, окрім засвоєння учнем необхідних знань, умінь та навичок, - розвиток особистості учня як суб’єкта діяльності і соціальних стосунків.

Особистісно зорієнтоване навчання має сприяти саморозвитку особистості, допомогти пізнати себе, самовизначитись і самореалізуватись, що дасть можливість правильно визначити і продуктивно будувати життя. Особистісно зорієнтована модель навчання передбачає також розвиток критичного мислення учнів, що потребує неодмінно діалогічної ситуації, вільної, творчої діяльності . Тільки людина, яка вільно, активно і критично мислить, може об'єктивно оцінити події, зробити правильні висновки, досягти успіхів у різноманітних сферах діяльності.

Забезпечуючи компетентнісний підхід у навчально-виховному

процесі початкової школи, ми взяли за основу своєї діяльності

виконання чотирьох основних принципів, на яких ба¬зується

сучасна освіта:
- навчити дітей жити разом;

- навчити дітей отримувати знання;
- навчити дітей працювати;

- навчи¬ти дітей жити змістовно, гідно.
А ще обов’язково навчати дітей орієнтуватися в інформаційно-

комп’ютерному світі.

Суть та зміст особистісно орієнтованого навчання

Соціальні зміни, які відбуваються в суспільстві потребують змін й в системі загальної середньої освіти. Перш за все ми спостерігаємо зміну цільових установок, а саме: перехід від головної мети - всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління - до формування особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдарувань, наукового світогляду, як сказано в Законі України “Про загальну середню освіту” (стаття 5 ).

Для реалізації цієї мети перед сучасною педагогічною наукою стоїть питання пошуку нових підходів до організації навчально-виховного процесу, здатних перетворити традиційний навчальний заклад на особистісно орієнтований.

Уважно розглядаючи теоретичні основи реалізації особистісно зорієнтованого підходу в навчанні, учені пропонують ураховувати ряд важливих позицій, що впливають на впровадження даного підходу в практику роботи шкіл:

Складові особистісно-орієнтованого навчання

Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність учня, створюють усі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження.

Особистісно зорієнтоване навчання будується на принципі варіативності, тобто визнання змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися вчителем з урахуванням розвитку кожної дитини та її педагогічної підтримки в пізнавальному процесі.

Якість реалізації особистісно зорієнтованого навчання безумовно залежить від урахування специфічних принципів.

До числа провідних принципів особистісно зорієнтованого навчання необхідно віднести такі:

-індивідуалізація навчання, яка передбачає рішення двох завдань. По-перше, дозволити дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання в тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, дати можливість здібним або особливо обдарованим дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал;

-принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності їх постійного оновлення;

-принцип спіралеподібної будови навчального матеріалу. Урахування цього принципу дозволяє провертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

-принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ставитись до вчіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

- принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

Реалізація особистісно зорієнтованого навчання потребує розробки такого змісту освіти, в який включаються не тільки наукові знання, а й методи і прийоми пізнання. Важливою є також розробка оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів і учнів).

Сутність особистісно зорієнтованого навчання полягає в тому, щоб:

-визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти;

-формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, самопізнання, самореалізації та самовдосконалення в межах соціокультурних і моральних цінностей;

-“озброїти” учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та іншими, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому.

Отже, особистісно орієнтований підхід характеризується визнанням індивідульності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а як індивіда, наділеного своїм неповторним суб’єктним досвідом. Основне завдання особистісно орієнтованої педагогіки - розвиток здібностей учня. Реалізація особистісно орієнтованої системи потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію.

Які засоби допомагають втілити ідею особистісно орієнтованого навчання?

1. Використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що сприяє розкриттю суб’єктного досвіду учнів.

2. Створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу.

3. Стимулювання учнів до висловлювання, використання різних способів виконання завдань, без будь-якого остраху помилитися чи дати неправильну відповідь.

4. Використання під час уроку дидактичного матеріалу, який дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього вид та форму навчального змісту.

5. Оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, а й за процесом його досягнення.

6. Заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати способи роботи інших учнів під час уроку, вибирати й засвоювати більш раціональні.

7. Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дають змогу кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення умов для природного самовиявлення учня.

Виділені загальна мета та засоби організації особистісно орієнтованого уроку мають бути конкретизовані вчителем залежно від призначення уроку, його тематичного змісту.

Щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомити й прийняти мету навчальної діяльності. Необхідно чітко й переконливо інформувати учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на даному уроці, залучаючи до цього самих учнів. Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук та побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть необхідні надалі.

Для того, щоб дитина могла краще розкрити свої здібності, свій навчальний потенціал і водночас почуватися комфортно на уроці, доцільно використовувати різнорівневі завдання. Диференційований підхід - основна складова особистісно орієнтованого навчання, тому, готуючись до уроку, вчитель повинен добирати індивідуальні завдання для кожної дитини (завдання підвищеної складності, творчі, випереджувальні вправи, вправи на кмітливість, уважність тощо ), планувати роботу в парах, у групах.

Заохочування, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, створення ситуації взаємодопомоги – це прийоми психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів. Але результативність їх використання залежить від майстерності вчителя. Добираючи завдання до уроку, слід пам’ятати про те, що вони мають бути цікавими, різноманітними, посильними, а головне – у дитини завжди має бути вибір, тому вчитель не „дає” завдання, а „пропонує”. Кожен учень є рівним партнером спілкування на уроці і заслуговує на те, щоб його думку і бажання враховували.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Урок у системі особистісно орієнтованого навчання

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. В цьому разі урок підпорядковано не повідомленню та перевірці рівня знань, а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель.

На уроці мають бути створені позитивний настрой, відповідна мотивація, ситуація успіху, взаємопідтримка, переважання діалогічної форми спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи.

Забезпечується участь школярів в організації навчальної діяльності через залучення до планування роботи, вибір рівня засвоєння виучуваного матеріалу та способів його фіксації, варіантів завдань, оцінювання результатів.

Обов`язково повідомляються запитання та завдання, за якими перевірятиметься рівень знань, умінь і навичок.

Обов`язковим елементом є рефлексія учня над власною діяльністю: доцільність обраного шляху вирішення поставлених завдань, форм і методів роботи, досягнення чи не досягнення цілей.

Оцінювання школяра проводиться в порівнянні з його попередніми успіхами.

В умовах особистісно орієнтованого навчання на уроці оцінюються рівень навченості учнів (традиційне виставлення оцінки за знання ), рівень научуваності (навчальні можливості ), рівень особистісного зростання.

Процес оцінювання включає:

-визначення критеріїв оцінювання;

-ознайомлення школярів з видами самооцінки (адекватна\неадекватна, загальна, детальна тощо);

- вироблення вміння оцінювати й самооцінювати завдяки вправлянню в цьому видові діяльності.

Для вироблення навичок оцінювання можна використовувати взаємоперевірку домашніх завдань, рецензування усних відповідей, письмових робіт однокласників. Зрештою учень переходить до самооцінки власної відповіді, розказаного напам`ять вірша тощо.

При організації особистісно зорієнтованого уроку професійна позиція вчителя повинна полягати в тому, щоб знати та шанобливо ставитися до будь-якого висловлювання учня за змістом обговорюваної теми. Треба подумати не тільки який матеріал він буде повідомляти, але й які змістовні характеристики із приводу цього матеріалу можливі в суб`єктивному досвіді учнів; що варто зробити, щоб обговорити дитячі «версії» не в оцінній ситуації (правильно - неправильно ), а в рівноправному діалозі.

За цих умов учні будуть прагнути бути «почутими», стануть висловлюватися, з порушеної теми, пропонувати, не боячись помилитися, свої варіанти її змістовного обговорення. Якщо на традиційному уроці основна увага вчителя приділяється колективним (фронтальним) методам роботи, то на особистісно орієнтованому він повинен взяти на себе роль координатора, організатора самостійної роботи класу, гнучко розподіляючи дітей за групами з урахуванням їхніх особистісних особливостей, з метою створення максимально сприятливих умов для їхнього прояву.

На уроці доцільно використовувати різноманітні форми і методи організації роботи учнів, що дозволяють розкрити зміст їх суб`єктивного досвіду із запропонованої теми. Продумувати чергування видів робіт, типів завдань для зниження стомлюваності учнів. Заохочувати учнів до висловлювання оригінальних ідей і гіпотез. Прагнути до створення ситуації успіху для кожного школяра.

Важливе місце в особистісно орієнтованому навчанні посідають інтерактивні технології. Термін «інтерактивний» (з англ. Inter – взаємний, aсt – діяти), означає здатний до взаємних дій, діалогу. Інтерактивне навчання, за визначенням О.Пометун – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожний учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Це співнавчання, взаємонавчання, де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу вчителю стати справжнім лідером дитячого колективу.

Важливим аспектом інтерактивного навчання є почуття групової належності, що дає слабким, невпевненим у собі учням змогу почувати себе безпечно, вселяє впевненість у можливості подолання труднощів. Коли діти навчаються разом, вони відчувають суттєву емоційну та інтелектуальну підтримку, яка дає можливість вийти далеко за рамки їхнього нинішнього рівня знань і вмінь.

Під час використання на уроках інтерактивних методів і прийомів відбувається співпраця – спільна діяльність для досягнення загальних цілей, коли учні починають розуміти: вони можуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші з групи також досягнуть успіху. Успіх кожного - це успіх групи.

А щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомити й прийняти мету навчальної діяльності. Лише тоді для них це набуває особистісного значення. Тому важливо, щоб учні приймали її як власну, адже активність школяра залежить від вмотивованості й привабливості для нього наступної навчальної діяльності.

Сучасна методика нагромадила багатий арсенал прийомів інтерактивного навчання від найпростіших («Робота в парах», «Ротаційні (змінні) трійки», «Карусель», «Мікрофон») до складних («Мозковий штурм», «Мозаїка», «Аналіз ситуації»), а також імітаційні ігри, дискусії, дебати. Використання інтерактивних технологій не самоціль, а засоби створення атмосфери доброзичливості й порозуміння, зняття з душі дитини почуття страху, зробити її розкутою, навіяти впевненість у своїх силах, налаштувати на успіх, виявити здібність до творчості. Упровадження інтерактивних технологій потребує від учителя розуміння суті даної моделі навчання, уміння старанно планувати свою роботу, значної кількості часу, особливо на початкових етапах. Слід поступово вводити елементи інтерактивних технологій на окремих уроках, починаючи з найпростіших - робота в малих групах, парах, трійках, «мозковий штурм», «мікрофон» тощо.

Педагогу слід усвідомлювати, що змістом такого уроку є програмовий матеріал. Мета - реалізація навчальних цілей, загальний розвиток учня, надання кожному з них оптимальної можливості в особистісному становленні й розвитку, розширення можливостей самовизначення. Результат - створення дидактичних умов для ситуації успіху дитини у процесі навчальної діяльності, збагачення її мотиваційної, інтелектуальної та інших сфер.

Алгоритм роботи вчителя при проведенні таких уроку:

-визначення доцільності використання інтерактивних прийомів саме на цьому уроці;

-ретельний відбір та аналіз навчального матеріалу, у тому числі й додаткового (тести, приклади, ситуації, завдання для груп тощо);

-планування уроку - етапи, хронометраж, орієнтовний поділ на групи, ролі учасників, запитання та можливі відповіді;

-вироблення критеріїв оцінювання ефективності роботи груп, заняття;

-мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації, наведення цікавих фактів тощо;

-забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності та формування очікуваних результатів під час оголошення, представлення теми;

-надання учням необхідної інформації для виконання практичних завдань за мінімально короткий час;

-забезпечення засвоєння навчального матеріалу учнями шляхом інтерактивної вправи (на вибір учителя);

-рефлексія (підбиття підсумків) у різних формах - індивідуальна робота, робота в парах, групах, дискусія, у вигляді малюнків, схем, графіків тощо.

Інтерактивні технології навчання стимулюють пізнавальну діяльність і самостійністьучнів. Інтерактивна творчість вчителя й учня безмежна. Важливо тільки вміло направити її для досягнення поставлених навчальних цілей. Систематичне засвоєння інноваційних форм роботи дасть змогу вчителеві успішно розв`язати порушені проблеми. Для цього треба:

-визначити рівень підготовленості класу до сприйняття тієї чи іншої технології;

-провести достатню попередню підготовку;

-забезпечити послідовність в освоєнні учнями певних прийомів роботи;

-дати учням інструктивні матеріали.

Пропоную методичні поради щодо впровадження на уроках елементів інтерактивних технологій навчання:

1.Визначення доцільності використання того чи іншого інтерактивного методу чи прийому на даному уроці.

2.Ретельний відбір та аналіз навчального матеріалу.

3.Визначення етапу уроку, на якому буде використаний інтерактивний метод чи прийом.

4.Забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності та формування очікуваних результатів роботи.

5.Надання учням необхідної інформації для виконання практичного завдання.

6.Повторення учнями правил проведення даної роботи (якщо це робота в групах –визначити ролі кожної дитини)

7.Обмеження в часі

8.Використання на уроці не більше 2-3 інтерактивних прийомів.

9.Підбиття підсумків(рефлексія)

На таких уроках учні постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням.

Учитель постійно звертається до класу із запитаннями:

– Що ви знаєте про це?

– Які ознаки, властивості виможете виділити (назвати, перелічити, тощо)?

– Де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

– З якими з них ви вже зустрічалися? тощо.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей. Є різні позиції, точки зору, виділивши які, вчитель потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він має не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але її передачу організовано як “зустріч” різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки вчитель, а й самі учні. Відбувається своєрідний обмін знаннями, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно зорієнтованим. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку

Загально педагогічні

Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Орієнтація на процес навчання за методикою співробітництва.

Орієнтація на особистісні досягнення учнів.

Створення емоційно-актуального фону уроку, ситуацій успіху.

Педагогічний такт і культура мови.

Пізнавальна самостійність учнів.

Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку.

Дидактичні

Раціональне використання кожної хвилини уроку.

Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.

Використання активних методів навчання, мультимедійних систем

Зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.

Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.

Індивідуалізація, диференціація навчального процесу.

Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

Організоване закінчення уроку.

Психологічні

Врахування психологічних особливостей кожного учня.

Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.

Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.

Педагогічна етика і психологічний такт.

ГІГІЄНІЧНІ

Температурний режим.

Норми освітлення.

Провітрювання.

Відповідність нормативам шкільних меблів.

Чергування видів навчальної роботи і різноманітність.

Метою особистісно зорієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.

Оскільки осереддям особистісно зорієнтованого навчання є особистість учня, то методичну основу цієї системи складають індивідуалізація та ди -ференціація навчального матеріалу. Форми індивідуалізації та диференціації дають можливість фіксувати вибірковість пізнавальних уподобань учня, стійкість їх проявів, активність і самостійність учнів у їх здійсненні. Тому педагогічне спостереження за кожним учнем у процесі щоденної систематичної навчальної роботи має стати основою для виявлення його індивідуального пізнавального шляху.

Учитель має сам скласти “режисуру” уроку, залежно від його теми, рівня підготовки класу, цільової установки, часу проведення заняття тощо. Тому залежно від типу уроку мають існувати різні критерії ефективності його проведення. Визначимо ті з критеріїв, які дозволяють аналізувати діяльність учителя на уроці з особистісно-орієнтованою спрямованістю:

– наявність плану проведення уроку залежно від підготовки класу;

– використання проблемних творчих завдань;

– стимулювання учнів до вибору та самостійного використання різних способів виконання завдань;

– застосування завдань, які дозволяють учневі самому обирати тип, вид та форму матеріалу, який він вивчатиме (мовну, графічну, умовно-символічну);

– створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів протягом уроку; обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки нового, про що дізналися, чим оволоділи, а й того, що сподобалося (не сподобалося) та чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому;

– оцінка (заохочення) під час опитування не тільки правильної відповіді учня, а й аналіз міркування учня, використаного способу, чому і в чому помилився;

– глибока аргументація поточної оцінки навчальних досягнень, наприкінці уроку за рядом параметрів: правильність, самостійність, оригінальність;

– завдання додому вимагає від учителя не тільки визначення його теми та обсягу, а й докладного пояснення, як учневі раціонально організувати навчальну роботу, виконуючи домашнє завдання.

Орієнтовна структура уроку, створена для школи І ступеня.

І. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності.

Для ефективної співпраці учня і вчителя на уроці необхідно з самого початку створити емоційний, позитивний настрій кожної дитини на подальшу роботу.

• Діти, з яким настроєм ви прийшли на урок?

• А щоб був гарний настрій, треба потрудитися.Побажаємо один одному успіхів.Усміхніться своєму сусідові.щоб урок пройшов цікаво, всі беремося до справи.

На першому етапі уроку вчитель вмотивовує наступну діяльність, позитивно спрямовує на працю. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо проблеми уроку. Доцільно використати, залежно від предмета, психологічний тренінг, математичну розминку, підготовку мовного апарату та дихання до читання, - музичний, театральний момент, рекламу тощо.

II. Визначення мети завдань уроку.

Виробляти мету і проектувати завдання уроку бажано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка унаочнення). Разом з учителем учні складають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети. В початковій школі можна використовувати зоровий план уроку, який по суті є унаочненням його найважливіших завдань або видів роботи.З цією метою застосовуються умовні позначення.Це набір символічних малюнків, які записуються на маленьких квадратиках, їх зручно розміщати на певному місці.

Таким чином, на початку уроку учнів ознайомлюють з метою та планом уроку. Вчитель чітко й переконливо інформує учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на уроці. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу - це матеріал, пов'язаний із певною цікавою проблемою, визначенням проблемних питань. Важливо пояснити учням значення навчального матеріалу для здійснення практичної діяльності, пізнання інших наук.

III. Вивчення нового матеріалу.

Якими прийомами може користуватись учитель на цьому етапі уроку, щоб зацікавити учнів?

Відстрочена відповідь. На початку уроку вчитель ставить проблемне запитання, правильну відповідь на яке учень може сформулювати, отримуючи необхідну інформацію під час уроку.

Інтрига. На уроці природознавства під час вивчення теми “Тварини” пропонується запитання: “Кит - риба чи звір?”

Проблематизація. Постає проблема, яку треба вирішити. Наприклад: “Як вдається вижити живим організмам при низьких температурах?”

Фантастична ситуація. Вчитель доповнює реальну ситуацію фантастикою. Можна запропонувати перенести навчальну ситуацію на фантастичну планету; придумати фантастичну рослину (тварину) і розглянути її в реальному світі; розглянути навчальну ситуацію з незвичайної точки зору, наприклад, очима інопланетянина.

Впіймай помилку. Пояснюючи матеріал, учитель зумисне припускається помилки. Наприклад, пропонує першокласникам розв'язати задачу: “У Мишка 8 рибок, а в Оленки - менше. Скільки рибок в Оленки ?”

Доцільно привчати дітей миттєво реагувати на помилки, розвивати уважність і готовність відповідати швидко.

Прес-конференція. Цей прийом використовується, починаючи з 3-4 класів. Учитель частково розкриває тему, пропонуючи учням завершити її розкриття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо.

Запитання до тексту. Перед вивченням навчального тексту учням пропонується скласти до нього запитання.

IV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

На цьому етапі даються різноманітні завдання.

Вони можуть виконуватися індивідуально, фронтально чи в групі; письмово або усно);

Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше до вподоби.

V. Контроль, корекція та оцінювання знань.

Контроль знань відбувається за допомогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємоаналізу; самоаналізу і самоконтролю (виправлення учнями помилок, осмислення їх причин); взаємо- і самооцінювання (словесне, рейтингове тощо).Для того, щоб учні могли оцінити свою діяльність на уроці,можна запропонувати їм картки самооцінки. Хто вважає, що працював дуже добре на уроці зафарбує кружечок (листочок,трикутник)червоним кольором, хто працював добре –зеленим кольором, недостатньо – жовтим.

VI. Підсумковий етап -- це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами. Коли підбивається підсумок уроку, вчитель традиційної школи зазвичай ставить такі запитання: “Чого ви навчилися на уроці?”, “Що нового дізналися?”

За технологією особистісно орієнтованого підходу, на нашу думку, доцільнішими є такі запитання: “На якому етапі уроку найцікавіше працювати? Де ми витратили найбільше часу? Що нам заважало працювати злагоджено? Що треба було зробити інакше?”

VII.Домашнє завдання

Дотримуватись варіативності у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності; завдання на вибір).

Із сказаного попередньо бачимо, що наведена структура й особливості проведення особистісно-орієнтованого уроку значно складніші від технології проведення традиційного уроку. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існуюча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми? За такого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями навчального матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння.

Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.

Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотримуватися таких вимог:

- чітко формулювати пізнавальні завдання;

- спонукати до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій;

- зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;

- не створювати змагань на швидкість виконання завдань;

- навчати учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самооцінювання.

Отже, функція вчителя на уроці полягає у забезпеченні учням позиції справжнього суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності.

В особистісно орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його голосу, інтонації, мовленню. Ось приклади основних фраз, якими доречно користуватися вчителю на уроці:

Я вважаю, що найзручніше було б зробити ...

Я знаю, що люди звичайно починають з ...

Досить виконати цю частину - і ...

У складних ситуаціях учителю доводиться більш тонко реагувати:

Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це ...

Я сподіваюся, саме це нам неодмінно вдасться ...

Я просто не можу дочекатися, коли виявиться ця деталь ...

Звичайно, всім подобається, коли виконана саме ця частина роботи ...

Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ...

Саме ти і міг би зробити таку справу ...

І це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде – нічого страшного ...

На мою думку, сьогодні саме особистісно орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу задовольняє потреби та інтереси учнів,батьів і суспільства в цілому.Порівняльна таблиця особливостей традиційного навчання і особистісно орієнтованого красномовно про це свідчить:

Звернення до вчителя

Пам’ятай:

• учень- носій суб’єктного досвіду, який вона здобуває з перших днів життя;

• про унікальність молодшого шкільного віку, його виняткове значення для подальшого розвитку і становлення дитини як особистості;

• негативна оцінка формує комплекс неповноцінності;

• помилки, невдачі не лякають дитину, якщо вона завжди буде вами прийнята;

• жести,погляди,міміка, торкання, які є вираженням любові, ласки вкрай необхідні дитини для емоційного благополуччя;

• у дитини формуються комплекси, якщо її з кимось порівнюють;

• несприйняття дитиною способів впливу на неї свідчить про те, що ці дії не відповідають її індивідуальним особливстям розвитку.

Основні заповіді вчителя:

• Знай дитину! Без знання дитини немає навчання, немає виховання, немає справжнього педагога. Якомога глибше знати духовний світ кожної дитини – перше і найважливіше завдання педагога.

• Поважай дитину!Не вважай себе спроможним вирішувати ті питання.Які належить вирішити юній особистості.

• Розумій дитину!Вмій поставити себе на її місце, побачити світ її очима, зрозуміти, чим дитина живе, до чого прагне.

Зміни у суспільному житті і свідомості вимагають від нас, педагогів, визначити нову мету навчання та виховання – розвиток інноваційної особистості, здатної до життєвої творчості та самореалізації у нових соціальних умовах. Якщо говорити про дитину, то їй сьогодні потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності для успішної адаптації в швидко-змінному соціумі та сучасному світі, враховуючи те, що за останні кілька років нові інформаційні технології повели людську цивілізацію на багато кроків уперед і стали невід’ємною частиною нашого життя. Ми вчимося жити самі та навчаємо жити дітей.
Ми повинні підготувати дитину не до окремого уроку «на завтра», а до самостійного життя, тобто, створити умови для розвитку особистості, виявити творчий потенціал учнів, формувати вміння висловлювати власну думку, розв’язувати проблеми, розвивати здатність самостійно займатися власною освітою, швидко адаптуватися до інформаційного середовища. Іншими словами – сформувати такі особистісні якості, які допоможуть дитині знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та уподобань, розвинути їх, стати активним членом суспільства, компетентною, упевненою у власних силах людиною.
Сьогодні відбувається модернізація освіти, методологічна перебудова навчального процесу на принципах гуманізації і демократизації, спрямування його на особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних компетентностей, в тому числі і компетентну орієнтацію в інформаційному світі та використання його для загального розвитку дитини. Тому дуже важливим є особистісно орієнтований та компетентнісний підхід вчителя до педагогічної діяльності з молодшими школярами.

Державний стандарт початкової загальної освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 20 квітня 2011 р. № 462 ґрунтується на засадах особистісно орієнтованого і компетентісного підходів.

Особистісно орієнтовані технології ставлять сьогодні в центрі усієї шкільної освітньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних, безконфліктних умов її розвитку, реалізації природних потенціалів.
Особистісно орієнтовний підхід у навчанні спирається на такі основні положення:
1. Учень завжди є суб’єктом, а не об’єктом навчання.
2. Основна мета навчання, окрім засвоєння учнем необхідних знань, умінь та навичок, - розвиток особистості учня як суб’єкта діяльності і соціальних стосунків.
Компетентнісний підхід – це спрямованість навчально – виховного процесу на досягнення результатів , якими є такі ієрархічно – підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.
Поняття компетенції й компетентності значно ширші за поняття «знання», «уміння», «навички», бо концентрують у собі стереотипи, гнучкість мислення; характер – самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.
На компетентнісній стратегії ґрунтуються і «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи». Відповідно до цього змінюється процес контролю й оцінювання результатів навчальної діяльності школярів.
Забезпечуючи компетентнісний підхід у навчально-виховному процесі початкової школи, ми взяли за основу своєї діяльності виконання чотирьох основних принципів, на яких ба¬зується сучасна освіта:
- навчити дітей жити разом; - навчити дітей отримувати знання;
- навчити дітей працювати; - навчи¬ти дітей жити змістовно, гідно.
А ще обов’язково навчаю дітей орієнтуватися в інформаційно-комп’ютерному світі.
На своїх уроках вчителі діють так, щоб учні не просто запам'ятовували навчальний матеріал, а запитували, досліджували, творили, розв'язували, заперечували, співставляли, інтерпретували та дебатували за його змістом. Тобто формували свою компетентність.
Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну функції.
З метою забезпечення мотивації учіння уроки вчителів насичені різноманітними дидактичними іграми, вправами, що передбачають цікавий для учнів процес виконання, завданнями, що спонукають до пошуку значимих для учня результатів.
Так на уроках українського читання педагоги використовують такі ігри: « Чарівний листочок», «Хто правильно закінчить прислів’я», «Хто швидше розплутає порівняння», «Знайди зайве дерево», «Я починаю, а ти закінчуєш», «Розумники», «Розмова по телефону»; на уроках математики «Цікавинки із торбинки», «Висадка десанту», «Складемо візерунок», «Віднови число», «Естафета», «Продовж лічбу», «Числовий ланцюжок».
Проводять вчителі нашої школи також ігри, які вимагають від дітей розумових зусиль, гнучкості і швидкості мислення, наприклад, «Скажи навпаки», «Скажи одним словом», «Хто більше назве прислів’їв» , «Дай загальну назву».
На уроках природознавства в 1 класі проводять вправи, що передбачають цікавий для учнів процес виконання , наприклад, «Асоціації», «Незавершене оповідання», «Незвичайна ситуація», «Допоможи рослинці», «Дивна подорож до лісу».
Сьогоденні умови розвитку засобів навчання сучасної шкільної освіти зумовлюються зростаючими інтеграційними процесами, домінантними складовими яких є нові інформаційні технології. Починаючи з 1 класу, більшість вчителів початкової школи використовують мультимедійні засоби навчання.
На уроках трудового навчання виготовляють роботи з використанням рослинних матеріалів, природних форм, створюють об’ємні вироби з пластиліну, використовують різні техніки роботи з папером. Зразки цих робіт представлені на слайдах.
Для того , щоб молодшим школярам легше було відстоювати свою точку зору, свою позицію, ставити питання , бути ініціативними у здобутті знань ми використовуємо
індивідуальні, групові методи ( робота в парах, в трійках, змінювані трійки, карусель, акваріум), фронтальні методи ( велике коло, мікрофон, мозковий штурм, мозаїка, павутинка ), створюємо такі ситуації, коли кожний учень має можливість висловитись, проявити себе у комунікативному процесі. Саме інтерактивні методи найбільшою мірою відповідають вимогам компетентнісного навчання , оскільки використання рольових ігор моделювання життєвих ситуацій сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створення атмосфери співробітництва, взаємодії.
Компетентнісний підхід у навчанні є актуальною проблемою сьогодення, особливо у початковій школі.
Щоб сформулювати чітке уявлення про загальні завдання початкової школи, спрогнозувати результати підготовки випускника школи І ступеня й рівні їхньої компетенції, ми створили творчу групу з числа учителів початкових класів з залученням учителів середньої ланки для розробки моделі випускника школи І ступеня.
Приступаючи до розробки моделі випускника школи 1 ступеня , спочатку ми визначилися , якими компетентностями та компетенціями він буде володіти та яким критеріям відповідати, взявши за основу підходи О.Я. Савченко.
Створюючи модель випускника початкової школи, ми прийшли до висновку, що він повинен відповідати наступним критеріям.
1. Сформованість пізнавального потенціалу особистості випускника.
Показники:
- навчання учнів;
- розвиненість мислення ;
- пізнавальна активність учнів .
2. Сформованість морального потенціалу особистості випускника.
Показники:
- моральна спрямованість особистості;
- сформованість ставлення учня до Батьківщини, суспільства, родини, школи, класного колективу, себе, природи, праці.
3. Сформованість комунікативного потенціалу особистості випускника.
Показники:
- комунікативність;
- сформованість комунікативної культури в учнів.
4. Сформованість естетичного потенціалу особистості випускника.
Показники:
- сформованість естетичної культури (розвиненість почуття прекрасного та інших естетичних почуттів);
- художньо-творча активність на оптимальному для кожного учня рівні.
5. Сформованість творчого потенціалу у особистості випускника.
Показники:
- творче мислення учнів;
- здібність до самовизначення і самореалізації;
- різнобічні інтереси.
6. Сформованість фізичного потенціалу особистості випускника.
Показники:
- стан здоров’я учнів;
- розвиток фізичних якостей.
Модель випускника школи І ступеня повинна відображати:
- рівень засвоєння випускником основних і додаткових загальноосвітніх програм;
- сформованість основних груп компетентностей учня;
- домінуючий спосіб мислення випускника;
- рівень сформованості соціальних навичок випускника;
- пріоритетні особистісні риси, які мають сформуватися в учнів у процесі засвоєння освітньої програми кожного рівня.
Розробку моделі поділили на три етапи.
1 етап – визначили найвищий рівень освітніх програм, які реалізує початкова школа.
2 етап - визначили набір характеристик, які учень має отримати на момент його переходу до середньої ланки.
3 етап – виготовлення моделі у вигляді квітки , що складається з трьо шарів пелюсток.
Випускник початкових класів має такі загальні риси
Працелюбний, вольовий, уважний, старанний, емоційний, інтелектуальний.
Це дитина з розвинутою мовою, мисленням, зоровою й слуховою пам’яттю, яка вміє рефлексувати, слухати й чути, мислити й володіти почуттям самоконтролю та самостійності .
Як результат роботи нашої творчої групи, ми отримали ось таку модель випускника школи I ступеня, який володіє наступними компетентностями. Соціальна компетентність:
- уміння безконфліктно співіснувати в колективі;
- вміння приймати рішення;
- вміння робити вибір;
- уміння спілкуватися.
Самоосвітня компетентність:
- самостійність у навчальній діяльності;
- володіння основними засобами самоконтролю;
- вміння переносити набуті знання в нестандартну ситуацію для розв'язання проблем;
- уміння зосереджуватися й підтримувати увагу.
Пізнавальна компетентність:
- рівень освіти повинен відповідати Державному стандарту початкової загальної освіти;
- вміння виділяти суттєві властивості, узагальнювати, робити висновки.
Особистісна компетентність:
- уміння працювати над розвитком індивідуальних здібностей;
- активність і самостійність у пізнавальній та соціальній діяльності;
- вміння аналізувати свої думки та дії.
Компетентне ставлення до свого здоров'я:
- рухова активність;
- емоційно-позитивне ставлення до навчання;
- фізична розвиненість.

До розробки моделі ми залучили учнів початкових класів. На уроках трудового навчання учні виготовили квіточки, що складалися з трьох шарів пелюстків. У середині квітки діти писали: «Я» або малювали себе. На першому шарі пелюсток вони дали відповідь на питання «Чого ти навчився в школі: що знаєш та вмієш?». На другому шарі пелюсток написали, чому б ще хотіли навчитися, а на третьому дали визначення своїй мрії.

Для визначення рівня засвоєння випускником школи I ступеня загальноосвітніх програм адміністрацією школи проведені моніторингові дослідження на основі закритих та відкритих тестів , контрольних робіт, перевірки техніки читання , самостійних й творчих робіт, ДПА.
Також вчителі творчої групи розробили моделі випускника 1, 2 та 3 класу, визначили загальні риси та якісні характеристики учнів 1-4 класів. Розробки цих моделей є на ваших дисках.

Одним із найважливіших чинників успішного запровадження компетентнісного підходу в навчанні є готовність до реалізації поставленої мети самого вчителя.
Для успішного формування компетентної особистості сучасний педагог
повинен володіти певними якостями:
• успішно розв’язувати свої власні життєві проблеми, виявляючи ініціативу, самостійність і відповідальність;
• усвідомлювати мету компетентнісного навчання;
• планувати урок із використанням усього розмаїття форм і методів навчальної діяльності й насамперед усіх видів самостійної роботи, діалогічних, евристичних і проблемних методів;
• пов’язувати навчальний матеріал із повсякденним життям та інтересами учнів;
• оцінюючи навчальні досягнення школярів, брати до уваги не тільки продемонстровані знання і вміння, а й передусім уміння застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.

При цьому велику увагу приділяємо інноваційній діяльності вчителя та підготовці вчителя до її запровадження.
Протягом останніх 3 – х років педагогічний колектив нашої школи працює над науково – методичною проблемою : « Розвиток базових компетентностей. Підвищення якості навчально – виховного процесу » .
Вона реалізована через визначені завдання , серед яких хочу зупинитися на таких:
1. Компетентнісно – орієнтований підхід до навчання
2. Подальше вивчення і впровадження інтерактивних форм навчання – один із шляхів розвитку інноваційної особистості .
3. Продовження моніторингових спостережень за навчальними досягненнями учнів.

На засіданнях методичної ради були розглянуті такі питання: «Підсумки моніторингу навчальних досягнень учнів», «Формування ключових компетентностей через інтерактивні технології», «Формування ключових компетентностей через інтерактивні технології». Під час роботи психолого- педагогічних семінарів вчителі продовжували знайомитися з інноваціями в освіті. Були розглянуті питання : «Роль інноваційних перетворень в системі компетентнісної освіти», «Групова робота як засіб розвитку інноваційного потенціалу учнів». Поряд з традиційними формами проведення занять використовувалися інноваційні форми засідань, що активізували творчу діяльність вчителів. Наприклад: «Інтеракція – як метод організації освітнього процесу», на якому застосовані були інтерактивні методи, а саме: через роботу у групах вчителі систематизували всі технології інтерактивного навчання. Проведено семінари - практикуми «Розвиток творчих компетентностей вчителів», «Професійна компетентність вчителя» .
Відповідно до науково – методичної проблеми школи були проведені наступні педради «Науково-методичний супровід навчально-виховного процесу в умовах інноваційних змін», «Моніторинг якості навчання та життєвої компетентності учнів», «Робота педагогічного колективу школи з формування здорового способу життя, як ознака компетентної особистості», «Інтерактивні технології навчання, як один із шляхів сучасних підходів в організації навчання». Також у школі систематично проходять тижні та декади педагогічної майстерності, тренінги , ярмарки педагогічних ідей, засідання круглих столів , на яких вчителі діляться своїм досвідом, умінням ефективно організовувати навчально – виховний процес.
Такий методичний супровід забезпечує готовність вчителя до реалізації особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів. Це сприяє зосередженості вчителя і учнів на результативній складовій навчання, підвищує можливості для практико зорієнтованої освіти, мотивації дітей до навчання. Ми намагаємося дбати не лише про сьогоднішнє наших учнів, але й думати про завтрашній – успішний день. Працюємо на перспективу: створюємо умови для розвитку кожної дитини, яка буде здатна самостійно розв’язати будь – які життєві проблеми, яка в результаті матиме необхідні компетенції і основу для майбутнього усп