Навчальна мотивація. Методичні рекомендації

Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але  є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Мотив -це  внутрішнє спонукання особистості до того або іншого виду активності, пов'язане із задоволенням певної потреби.

Однією з проблем, що заслу­говує особливої уваги, є відсут­ність інтересу до навчання, неба­жання дитини ходити до школи. Мотивація, її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів.

В молодшому шкільному віці вона ще є. Ідучи до школи першокласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Бажання бути кращим, подобатись іншим. Діти навіть ображаються якщо їм не задають домашнє завдання, не оцінюють.

Учням старших класів допомагає вчитися думка про те, що це потрібно мені і лише мені. Ми самі будуємо своє майбутнє, і рівень наших знань теж повинен хвилювати в першу чергу нас!

У дітей присутня сильна потреба у спілкуванні з однолітками, вони охоче відгукуються на групові форми роботи з інтерактивними методами навчання,  де є можливість суперничати, вигравати, все це також позитивно впливає на бажання вчитися.

Педагогічна наука і шкільна практика підтверджують, що найбільш успішно навчання учнів здійснюється за умови їх позитивного ставлення до навчальної діяльності. Тоді вони докладають багато зусиль для засвоєння знань, оволодіння вміннями і навичками, уважні на уроках, намагаються якомога краще виконати навчальні і трудові завдання.

Серед найвдаліших методів і прийомів створення позитивного настрою учнів на уроці вчителі відзначають такі:

1. Створення ігрових ситуацій;

2. Нестандартний початок уроку;

3. Нестандартний урок;

4. Застосування цікавих розвивальних завдань;

5. Використання додаткових позапрограмних матеріалів.

Найоптимальнішими методами і прийомами мотивації навчальної діяльності вчителі вважають:

1. проблемно-пошукові, актуальні, практичні, інтерактивні, особистісно орієнтовані  методи і принципи роботи;

2. індивідуальні, парні, групові форми роботи, співпрацю вчителя і учнів на уроці

3. бесіда, лекція, змагання, гра та ін.

Нетрадиційний, нестандартний урок!... Ця форма класичних занять все наполегливіше утверджується в шкільній практиці. Багато вчителів вбачають у ній засіб подолання стереотипу уроку, зміни звичних способів спілкування, демократизації взаємовідносин між вчителями та учнями. Що ж дає нестандартний, нетрадиційний урок?
    По-перше, активізацію розумової діяльності учнів. Стимулює мислити, думати, порівнювати, аналізувати, виправляючи свої помилки і помилки свого товариша.
    По-друге, розвиток пізнавальних інтересів учнів до навчання. Їм цікаво вчитися, прагнучи знати якомога більше, щоб виступати в ролі вчителя, контролюючи чи перевіряючи товариша.
    По-третє, розвиток зв'язного мовлення та творчих здібностей учнів. Вони вчаться правильно, грамотно і красиво говорити. В даному випадку мотивація навчання іде підсвідомо і без всяких примусів до навчання.

У формуванні мотивів навчання і позитивного ставлення до предмету велику роль може відіграти сам учитель. Тут, насамперед, йдеться про стосунки, які склалися між ним і кожним учнем зокрема. Якщо вони доброзичливі, довірливі, передбачають взаємодопомогу.

Розвиток мотивів навчання.
1. Через саму діяльність навчання школяра, яка повинна чимось зацікавити його.
На першому шляху головне завдання вчителя полягає в тому, щоб, з одного боку, донести до свідомості дитини ті мотиви, які суспільно значимі, але мають досить високий рівень дійсності. Прикладом може служити бажання отримувати хороші оцінки. Учням необхідно допомогти усвідомити об'єктивну зв'язок оцінки з рівнем знань і умінь. І, таким чином, поступово підійти до мотивації, пов'язаної з бажанням мати високий рівень знань і умінь. Це, у свою чергу, має усвідомлюватись дітьми як необхідна умова їх успішної, корисної суспільству діяльності. З іншого боку, необхідно підвищити дієвість мотивів, які усвідомлюються як важливі, але реально на їх поведінку не впливають. У психології відомо досить багато конкретних умов, що викликають інтерес школяра до навчальної діяльності. Розглянемо деякі з них.
2. Спосіб розкриття навчального матеріалу. Зазвичай предмет постає перед учнем як послідовність окремих явищ. Кожне з відомих явищ вчитель пояснює, дає готовий спосіб дії з ним. Дитині нічого не залишається, як запам'ятати все це і діяти показаним способом. При такому розкритті предмета є велика небезпека втрати інтересу до нього. Навпаки, коли вивчення предмета йде через розкриття дитині сутності, що лежить в основі всіх приватних явищ, то, спираючись на цю сутність, учень сам отримує окремі явища, навчальна діяльність набуває для нього творчий характер, і тим самим викликає в нього інтерес до вивчення предмета. При цьому мотивувати позитивне ставлення до вивчення даного предмета може як його зміст, так і метод роботи з ним. В останньому випадку має місце мотивація процесом навчання.
3. Організація роботи над предметом малими групами. Принцип набору учнів при комплектуванні малих груп має велике мотиваційне значення. Якщо дітей з нейтральною мотивацією до предмета об'єднати з дітьми, які не люблять даний предмет, то після спільної роботи перші істотно підвищують свій інтерес до цього предмету. Якщо ж включити учнів з нейтральним ставленням до цього предмету в групу люблячих даний предмет, то ставлення у перших не змінюється.
4. Відношення між мотивом і метою. Мета, поставлена ​​вчителем, має стати метою учня. Для перетворення мети в мотиви-мети велике значення має усвідомлення учнем своїх успіхів, просування вперед.
5. Проблемність навчання. На кожному з етапів уроку необхідно використовувати проблемні мотивації, завдання. Якщо вчитель робить це, то зазвичай мотивації учнів знаходяться на досить високому рівні. Важливо відзначити, що за змістом вона є пізнавальною, тобто внутрішньої.