Поети рідного краю про Кобзаря

Тема: Поети рідного краю про Кобзаря

Мета: розширювати знання учнів про життя та творчість Т.Г. Шевченка, ознайомити з поетами Мелітополя, які в своїх творах зверталися до великого Кобзаря, розвивати увагу та кмітливість учнів, виховувати почуття любові до рідного краю та поваги до відомих поетів Мелітополя.

Хід уроку

І Організаційний момент.

ІІ Актуалізація та розширення набутих знань.

1. Слово вчителя

2. Перегляд відеоролика.

ІІІ Мотивація до навчальної діяльності.

Вчитель: Зараз виконаємо тестову роботу, із вірних відповідей складемо ключове слово.

Тест

1. Скільки років прожив Т.Г. Шевченко?

к) 47;

л) 57;

м) 67.

2. Письменник народився в селі:

н) Кирилівка;

о) Моринці;

п) Семенівка.

3. Прізвище поміщика у якого служив Тарас Григорович –

а) Моринський;

б) Енгельгард;

в) Вяземський.

4. Що Шевченко змальовував у Літньому Саду в Петербурзі?

з) статуї;

і) квіточки;

к) людей.

5. Як називається збірка творів автора, що побачило світло у 1840 р.

а) Кобзар;

б) Шевченкові вірші;

в) Перші твори.

6. За яку суму викупили Т. Шевченка з крипатства?

о) 250 карбованців;

п) 50 тис;

р) 2 500.

Ключове слово: Кобзар.

І так, тема нашого уроку: «Поети рідного краю про Кобзаря».

ІV Ознайомлення з новою темою

Вчитель: Сьогодні ми поговоримо з вами про поетів Мелітополя, які зверталися до Великого Кобзаря в своїй поезії.

Мелітопольське літературне об`єднання імені Павла Ловецького.

Це один із найстаріших літературних колективів в Україні, що випустив у світ не одного поета і прозаїка, які стали відомими не тільки у нашій країні, але й у країнах ближнього і дальнього зарубіжжя.

Олег Миколайович Гончаренко

Народився поет 5 серпня 1959 року в м. Теміртау, що в Казахстані. Через два роки батьки переїхали в Україну до м. Мелітополя. Дитячі роки поета минули у нашому мальовничому місті. По закінченні восьмирічки, Олег Миколайович навчався у Запорізькому ТУ №5, потім працював у Чернігівському річному порту. У 1977 році письменника забирають до армії. Але де б він не був, натхнення не покидало його. Поет продовжував писати вірші. З 1984 року він член Мелітопольського літ об`єднання імені П. Лове- цького. Перші вірші Олег Миколайович друкував на сторінках газети “Комсомолець Запоріжжя” Перша збірка поета “Кроки дитинства” поба- чила світ у 1988 році. За цю збірку поетові присвоєно звання Лауреата обласної комсомольської премії ім. Михайла Андропова. Лауреат заохочувальної премії Спілки письменників України та фонду у «Літературна скарбниця» за 1992 рік («Петрогліфи»).

Учень: Був при мислі і при силі.

Був при кобзі і при слові.

За пісні ж йому платили Міддю чорною од крові.

А коли затих як злива,

Під вікном чужої хати, Здивувались:

“Чи ж можливо В нім Месію не впізнати?!”

Вчитель: Роль Тараса Шевченка у житті Олега Гончаренка

Найбільший вплив на творчість Олега Миколайовича мали вірші Тараса Григоровича Шевченка. У будинку поета, в окремому куточку, висить портрет батька нової української літератури, оповитий вишиваним рушником. Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю палає протягом всього життя у душі Олега Гончаренка. Він пише нарис «Поки… не затопчуть у Землю...» у якому стверджує, що по тому ж «Кобзарю» потім вже й сам він вчився читати . Слово Шевченка Олег Гончаренко пропустив через своє серце. Ось чому ми чуємо голос Кобзаря майже у кожній з його поезій “Храму голосів”.

Вчитель: Олексенко Іван Іванович

Олексенко Іван Іванович - народився в селі Миколаївці Роменського району Сумської області. Зростав у Ромнах. Закінчив техні- кум та Київський технологічний інститут харчової промисловості. Жив у Мелітополі. Перші вірші І. Олексенко надрукував у 1960 році у мелітопольській міськрайонній газеті. Видав книги поезій: "Моє серце", "На своїй землі", "Срібні дзвони","Пелюстки душі", "Сонцекрай", "Закохався в Україну", а також книжки для дітей "Прокидаюсь рано", "Ходить, вересень по саду", "Лисичка". Підсумком великої і плідної творчості поета стало прийняття його до лав Національної спілки письменників України у 1996 році. На вірші поета написано чимало пісень.

Учень: Кобзар

Цвіло дитинство наше миле,

Коли украй нас полонили

Найпоетичніші слова:

“Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…”

З сестрою в батька на колінах

Сиділи ми, а батько звільна-

Читав нам вірші Кобзаря.

І розцвітив піснями душі,

Неначе вранішня зоря. ...

Вчитель: Єременко Віктор Григорович

Народився 10 серпня 1937 року. У 1994 році прийшов до Мелітопольського літоб'єднання П. Ловецького, яке очолював з 2001 по 2008 роки.

Учень: Прийди, Тарасе , подивися-

За цю Вкраїну ти молився?

А ще, коли ночей не спав,

Про неї Бога ти прохав?

Поглянь, Тарасе, подивися;

Зелений гай знов похилився

І вже народ твій вільним став-

Як довго ти цього чекав?

Радій, що вільна Україна!

Та подивись, у тій хатині,

Де вірші ти свої писав,

Чи краще стало?

Бог не дав!

Прийди, Тарасе, помолися,

Сокири нишком доторкнися

Та ні! Не слід лихе будить.

Вже досить. Чуєш розум спить.

Вчитель: Фесюк Олександр Артемович

Народився 26 жовтня 1914 року у Петрограді, куди його батьків змусила переїхати Перша світова війна. З 1920 року родина живе У Мелітополі, Закінчивши семирічку, Олександр Фесюк, 1932 року вступив до Мелітопольського педа- гогічного технікуму і став учителем. У 1936 році вступив у Одеське художнє училище і закінчив його у 1941 році. Друкуватися Олександр Артемович розпочав у 1961 році. Його перша Поетична збірка вийшла у 1975 році, а через 20років після «Перегуку» побачила світ друга – «Облака». З 1985 по 1991 роки будував і реконстру- ював Мелітопольське літоб`еднання.

Учень: “… На полотні відтворить-ся картина,

Коли настане урочистий час.

І на прощання скаже Катерина:

- Не забувай нас, серденько Тарас”

Вчитель: Непомняща Світлана Володимирівна . Народилася 23 січня 1952 р.. Член ЛІТО з 1978 р. Художній редактор газети "Мелітополь літературний", Голова ЛІТО. Автор 11 книг (проза, поезія, для дітей). Друкувалася в місцевих, обласних, всеукраїнських, міжнародних, закордонних виданнях.

Учень: Я йду стежиною Шевченка

Туди, де щирістю колись

Його рядки відізвались

В душі поета Симоненка.

Де відгукнувся кожен дзвін

Луною міцною над краєм,

І ми пішли угору плаєм,

Куди вів думкою нас він.

І естафету їх приймаю,

Щоби продовжити цей путь,

Що приведе коли-небудь

Народ до волі водограю.

Ні, не пихата, не зухвала,

І боязко рушати з хати,

Щоб вчитись серцем заспівати

І сумнівів в душі чимало.

Але невтримно рветься слово

В блакить, з неволі на свободу,

Бо бути я хочу народу

Корисною обов'язково

Допомогти, злічити рани Зневіри.

Відродить сумління,

Щоб наблизити прозріння

І час , коли спадуть кайдани

V Підсумок уроку

Заключне слово вчителя.

VІ Рефлексія

Вправа «Мікрофон».

VІІ Виставлення оцінок

VІІІ Домашнє завдання

7