Донецкий республиканский институт дополнительного педагогического образования
Педагогический конкурс «Марафон-проект» по теме «Волшебный мир литературного краеведения».
Тема урока «Урок литературы родного края. Авторские песни, которые стали народными. М.Петренко «Дивлюсь я на небо».
6 класс.
Автор – Воронова Елена Владимировна,
учитель украинского языка и
литературы
МОУ «Школа №132 города Донецка»
УРОК в 6 класі
ТЕМА.Урок лiтератури рiдного краю. Авторськi пiснi, що стали народними. М. Петренко «Дивлюсь я на небо»
Очiкуванi результати: на цьому уроцi учнi систематизують знання про лiтературнi пiснi як жанр лiтератури,ознайомляться із життєвим і творчим шляхом М.Петренка, основними темами і мотивами його творчості; вiдчують почуття гордості за творчість письменників рідного краю, розвинуть читацький інтерес.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу, урок-мандрiвка
Обладнання: презентацiя, фонотека пісень, твори М.Петренка
ХІД УРОКУ
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
І. ОРГМОМЕНТ
ІІ. МОТИВАЦIЯ НАВЧАЛЬНОI ДЯЛЬНОСТI.ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ 1. Вступне слово вчителя (слайд 2) Край Донецький має давню історію. Давним-давно, багато століть тому, теперішня територія Донецької області була "полем чистим", "землею незнаною". Прадавній степ покривався духмяним чебрецем, квітами, полином та ковилою Земля ця споконвічно знаходилася на перехресті важливих історичних шляхів, якими кочували різномовні народи. По ній колись скакали на своїх конях амазонки, в різні часи тут жили кимерійці, скіфи, сармати, готи, пізніше - хазари, печеніги, половці, монголо-татари. (слайд 3) На степових просторах було чути свист бойових стріл, брязкіт щитів, войовничі крики - це проходили славнозвісні битви поміж хазяїв цих безмежних земель та зайшлими племенами кочівників. Тут пролягали чисельні шляхи - чумацькі, торгівельні, "соляні", "вугільні".
Проходили століття... Тепер ми пізнаємо минуле нашого краю з давніх літописів, українських пісень та дум, художніх творів письменників. (слайд 4)Таємничий відгук давнини зберігся і в половецьких кам'яних бабах, і в Святогірському монастирі, і в Савур-Могилі, і в багатьох географічних назвах донецького краю. (слайд 5)
Земля наша овіяна міфами, легендами, бувальщинами, сказаннями, що прославляють наш край. В народі говорять, що у піснях прихована людська душа. Тому що народжуються вони ніби-то саме у душі. Чи то в радості та горі, чи то у нестерпній розлуці з рідними та близькими, в тузі за батьківським порогом, родиною та рідним краєм, чи то через нерозділене кохання до судженого або єдиної на всім білім світі. 2.БЕСIДА 1.Яку роль виконує пiсня в нашому життi? 2.Коли люди спiвають? 3.Звiдки в нашому життi з'явилися пiснi?
4.Яку пiсню можна вважати народною?
Cаме з такою пiснею, яка стала народною, та її автором ми познайомимося на уроцi. (слайд 6) 12 серпня 1962 року в космічний політ стартував корабель “Восток 4” з льотчиками-космонавтами СРСР О. Г. Ніколаєвим і П.Р.Поповичем на борту. (слайд 7) Яке ж було здивування керівників Центру управління, коли незабаром із космосу долинула пісня “Дивлюсь я на небо...” (Слухання частини фонограми пісні «Дивлюсь я на небо...») (слайд 8)
Це Павло Попович тільки так міг передати почуття, які переповнювали його душу і серце. Чому саме ця? Тому, певне, що саме в ній знайшли втілення філософські роздуми народу про Всесвіт і безкінечність, і ще тому, що вона, як і інша загальновідома пісня на слова Михайла Петренка “Взяв би я бандуру...” належать до тих, які з найбільшою повнотою і силою втілюють душу народу. Недарма ж вони набули статусу народних. Давайте помандруємо в далеку iсторiю, з'ясуємо, хто написав пiсню ,i яка доля спдiкала її автора.А допоможуть менi в цьому нашi дослiдники .
ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1.ВИСТУП ДОСЛIДНИКIВ
(слайд 9)УЧЕНЬ 1. Так сталося, що донедавна біографія українського поета-романтика прогресивного напряму XIX століття Михайла Миколайовича Петренка була майже невідома. Були, щоправда, деякі скупі уривчасті свідчення, які важко було підтвердити. Зусиллями викладачів і студентів філологічного факультету Слов'янського педінституту майже тридцять років тому було незаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в Слов'янську і, як говорить його перший біограф А.Метлинський, “проживав та вивчав мову і побут в місті Слов'янську і його околицях”. З слiв родичiв поета правнучки Світлани Антонівни Петренко та родича поета — Антона Костянтиновича Петренко “Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович...” УЧЕНЬ 2. Розповідають, що батько поета був людиною м'якої вдачі, прекрасним рибалкою і мисливцем. Любив природу, але господарювати не вмів. Та й землі було мало. Одружився. Зростала сім'я. Разом з нею зростала й матеріальна скрута. Михайлів батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці. Тут Марченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай з баштану.Хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи.Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. (слайд 10)Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів “Слов'янськ”, у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет “радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади і луги навколо міста”. Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайло навчався в університеті.
Слов’янськ, Слов’янськ!
Як гарно ти По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
I так красуєшся собі!
Проте з Слов'янськом пов'язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бідної сім'ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тим часом батьки одружують Галю з багатим і знатним нареченим і вона нібито виїхала з ним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші про нерозділене кохання, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює як автобіографічні.
( Слухання фонограми пісні «Взяв би я бандуру…»)
(слайд 11)УЧЕНЬ 3. 1836 року Михайло Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. У роки навчання поета у Харківському університеті посилилась увага до української історії, української народної культури На жаль, дослідники не мають сьогодні свідчень про те, чим займався поет одразу після закінчення Харківського університету. Висуваються припущення, що він працював десь за межами України. Підставою для таких висновків служать рядки одного вірша:
Далеко від родини
І на чужій землі,
немилій стороні
Броджу понурим я за краєм
України, Один живу поміж чужими...
(слайд 12)УЧЕНЬ 1.Потім М.Петренко став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей, Микола і Людмила.Інших біографічних даних майже ніде немає. Не залишилося навіть його портрета. Краєзнавець А. І. Абрамов писав також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлу — Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівля згоріла. Натомість була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни, в 1942 році. УЧЕНЬ 2(слайд 13.).Ще один цікавий і дуже важливий для характеристики поета факт наводить у листі подружжя Шептіїв: “Незабутньою подією в житті Михайла Петренка було відвідання його в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можна сумніватись”. УЧЕНЬ 3. Михайло Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841 — 48 років в харківських альманахах “Сніп”, “Молодик”, “Южный русский сборник”. Є відомості, що він написав п'єсу “Панська любов”, але вона не збереглась. . Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв встановлена точна дата кончини поета, з Лебединської метричної книги за 1862 рік. Вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин —колезький асесор. У вересні 1987 року з нагоди 170-річчя славетного земляка у Слов'янську біля однієї з найкращих нових споруд міста — центральної міської бібліотеки для дорослих — відбувся багатолюдний мітинг на честь відкриття пам'ятної меморіальної дошки. На ній викарбувано: “У 1817 році в Слов'янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко”....”
(Слухання фонограми пісні «Дивлюсь я на небо...»).(слайд 14)
УЧИТЕЛЬ. Дякуємо нашим дослiдникам за цiкаву мандрiвку. Тема рідного краю, Донеччини, увійшла досить широко у творчість Михайла Миколайовича Петренка. Це збігалося з поетичним кредо поета: милі серцю краєвиди Слов’янська, давня і недавня історія України стали предметом його поетичної уяви. А тепер давайте повернемося до пiснi «Дивлюсь я на небо».Вона була покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою i швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою, Т. Г. Шевченко цього вірша власноручно записав собі в альбом. 2.ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ ПОЕЗII Дивлюся на небо та й думку гадаю,
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крильців не дав?
Я землю б покинув і в небо злітав!
Далеко за хмари, подальше від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у зірок і сонця просить,
У світі їх яснім все горе втопить;
Бо долі ще змалку здаюся не любий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся лихом, привіту не знаю,
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо, — моя сторона.
І на світі гірко; як стане ще гірше,
Я очі на небо, мені веселіше!
1 в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я землю б покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув,
І в хмарах навіки од світа втонув! 3.АНАЛIЗ ПОЕЗIї. БЕСIДА 1. Чи сподобалась вам поезiя? Чим саме? Давайте з'ясуємо , що робить цей твiр таким привабливим. 2. Вiд якоi особи ведеться оповiдь? 3. Хто цей лiричний герой? Проiлюструйте рядками з твору. 4. До кого звертається герой? Чого прагне? 5. Як називае себе лiричний герой? Скласти асоцiативне гроно. (слайд 15) (НЕ любий, наймит,хлопцюга приблудний,чужий у долi , людей, сирота). 6. Як живеться сиротi в свiтi ? Якi художнi засоби i прийоми допомогають розкрити внутрiшнiй стан героя? (слайд 16) (епiтети «приблудний хлопцюга», «далекеє небо», метафори: «горе втопить», “кохаюся лихом», «вiк коротаю»).
7. Який вихiд вiн вбачає для себе? Що вважае порятунком?
8. Про що мрiє герой? З ким себе асоцiює? Чому? 9. Якi символи використовує автор? 10.На скльки частин можна подiлити поезiю? (4- роздуми, мета, причини, мрiї ) 11. Якi речення переважають в поезiї ? ( 3-окл. 2-пит. 2-розпов.) Прокоментуйте. 12. Визначити тему i iдею поезiї Тема: звернення до небес бiдного сироти. Iдея: прагнення знайти кращої долi в уявному свiтi на небi .
ІV. ПЕРЕВІРКА ЗАСВОЄНОГО МАТЕРІАЛУ
1.Робота в групах(слайд 17) . Учнi обєднуються в 2 групи I отримують завдання:
1 ГРУПА «Художники». Намалювати уснi малюнки до поезii 2 ГРУПА «Лiтетатори».Отримує завдання написати 3 сенкани «Небо», «Земля», «Сирота».
V. ПІДСУМКИ УРОКУ. РЕФЛЕКСIЯ (слайд 18) 1. «Мiкрофон» Чим мене вразила поезiя М.Петренка. 2. Оцiнювання. 2. Виконання пiснi ученицею.
VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. (слайд 19) 1. Пiдготувати звiт про мандрiвку. 2.Вивчити пiсню напам'ять. 3.Намалювати iлюстрацiї.
14 315
1 954 
