Співпраця сім’ї та школи у духовно-моральному вихованні як чинник становлення повноцінної особистості

Співпраця сім’ї та школи у духовно-моральному вихованні як чинник становлення повноцінної особистості

Мета: залучити батьків до спільного осмислення духовно-моральних цінностей; розширити можливості розуміння батьками своїх дітей; поліпшити релаксацію взаємин; сприяти становлення молодої людини, здатної вести самовідповідальне життя, осягнути власну гідність та визначити своє місце у суспільстві.

Обладнання: презентація, матеріали для анкет.

Методи і прийоми: лекція, бесіда, анкетування.

Епіграф: «ЯК НЕ НАВЧИТЬ БАТЬКО – НЕ НАВЧИТЬ І ДЯДЬКО».

Вчитель. Шановні батьки! Сьогодні нашу розмову хочеться розпочати з притчі «ПРИТЧА ПРО ТЕ, СКІЛЬКИ ЧАСУ ВАРТО ПРИДІЛЯТИ ДІТЯМ»

Після нелегкого робочого дня повернувся батько додому. Час був пізній, він змучився і втомився, але зрадів, побачивши, що п’ятирічний син чекає його на порозі будинку.

– Тату, – привітавши батька, тихо промовив малюк, – можеш відповісти? Я чекав, щоб запитати …

– Звичайно, питай! – Вигукнув батько.

– Скільки грошей ти отримуєш?

– Та хіба це твоя справа ?! Нема чого тобі про це знати!

Дитина підняла на нього сумні очі.

– Я дуже-дуже прошу тебе, скажи, скільки ти заробляєш за одну годину?

– Ну, припустимо, п’ятсот. І що далі? Тобі-то яка різниця?

– Будь ласка, тато, – дуже серйозно промовила дитина, – позич мені триста рублів.

Батько вийшов з себе і закричав до сина:

– Ти поводиш себе огидно! Я так втомився, але змушений стояти тут і слухати твою порожню балаканину! Думаєш тільки про іграшки, чекав мене лише для того, щоб випросити грошей на всякі дурниці!

Опустивши голову, хлопчик зник за дверима дитячої. А батько, розсерджений і засмучений, так і стояв, притулившись до стіни. «От нахаба, – думав він, – який же мій син егоїстичний. Однак … Може, і я був не в усьому правий? .. Я даремно на нього накричав, адже зазвичай дитя ніколи не просить у нас з матір’ю грошей. Значить, дитина звернулась до мене неспроста».

Він тихенько зайшов до кімнати сина і сів біля дитячого ліжка.

– Ти ще не заснув, мій хороший? – Шепнув він.

– Ні, я лежу і думаю …

– Не гнівайся на мене, синку, я сьогодні страшенно втомився, тому й нагрубив тобі. Ось, візьми гроші і, будь ласка, вибач мене.

Малюк обійняв батька за шию, його оченята радісно засвітилися.
– Тату, спасибі, велике-велике спасибі!

Хлопчик витягнув з кишені піжами кілька зім’ятих банкнот і додав до них щойно отримані купюри. Батько знову почав бурчати:

– У тебе, як виявилося, предостатньо грошей, а ти скупишся і просиш ще.
– Ні, татко, мені якраз цих трьохсот не вистачало. Ось тепер я зібрав рівно стільки, щоб купити одну, всього лише одну годину твого, тату, часу. Можна? Я дуже прошу, прийди завтра трохи раніше, щоб ми сіли вечеряти всі разом: ти, мама і я …

Зараз усім зрозуміло, що духовне обличчя нашого молодого сучасника значною мірою обумовлене багатьма позитивними і негативними явищами сьогоднішнього суспільства. Але не можна скинути з терезів таке надзвичайно важливе середовище, як сім'я. То ж ви здогадались, напевно, що сьогодні мова йтиме про «Співпраця сім’ї та школи у духовно-моральному вихованні як чинник становлення повноцінної особистості» (Додаток 1 слайд1)

Епіграфом нашої розмови стануть будуть слова народної мудрості «ЯК НЕ НАВЧИТЬ БАТЬКО – НЕ НАВЧИТЬ І ДЯДЬКО». (Додаток 1 слайд 2)

Сьогодні освіта – це освіта для конкретної людини і людства взагалі. В усі часи школа була Храмом Науки, де сіялось і сіється розумне, добре, вічне. Сьогодні поряд із категорією «навчання» на одній сходинці стоїть категорія «виховання» - цього вимагає час, суспільство, соціум.

Розвиток сучасного суспільства зумовлений докорінними змінами в духовно-моральній сфері життя людини. Перехід до нових соціально-економічних умов життя, зміни в духовно-моральному кліматі суспільства, відкриває переосмислення ціннісних орієнтацій і ціннісних відносин, висунення нових проблем і пошуку їх вирішення.

Існують виховні впливи на дитину: (Додаток 2 слайд 3)

• Сім’я, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління;

• Школа, яка покликана стати осередком виховання, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості;

• Соціальні інститути (позашкільні заклади, психологічні служби тощо), які виступають суб’єктами виховання дітей і дають змогу покращувати та корегувати виховання школярів.

Серед сучасних гуманістичних тенденцій функціонування і розвитку системи освіти можна виділити головну – орієнтацію на духовно - моральний розвиток особистості людини.

Духовно-моральне виховання особистості формується з: (Додаток 2 слайд 4)

• Загальнолюдських цінностей;

• Сталих моральних якостей;

• Гуманістичного бачення світу та свого місця в ньому;

• Почуття доброти;

• Засад гендерної рівності;

• Поваги одне до одного, до оточуючих, родини.

Особистісно-зорієнтоване виховання, ідеї гуманізації та демократизації навчання як основні проблеми перебудови сучасної освіти докорінно змінюють організацію і здійснення навчально-виховного процесу.

Духовний розвиток особистості на сьогоднішній день є проблемою загальнонаціонального значення. Майбутнє України залежить від того рівня духовності, доброти, уваги, турботи, який отримає від дорослих молоде покоління. Тільки високодуховна і високоморальна людина може з повною віддачею працювати в ім’я блага і процвітання України.

Сім'я, родина - найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженню та холодності - всі ці якості набуваються в сім'ї.

 Сімейне виховання - загальна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім'ї з метою досягнення бажаних результатів.

Очікуванні результати: (Додаток 3 слайд 5)

• Сформувати уявлення про моральні принципи, норми, що регулюють суспільні відносини;

• Сформувати основні етичні та моральні якості (чесність, чуйність, любов, доброта, працьовитість, самостійність, справедливість, шанобливість, ввічливість);

• Вибороти вміння аналізувати вчинки відповідно до певних норм;

• Вибороти вміння втілювати у практичну діяльність певні норми, ідеали, переконання, почуття та принципи.

Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації.

Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах.

  Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано.

         Чи бувають виховні рецепти на всі випадки життя? Адже кожна дитина – неповторна. Звичайно ж, ні. І все ж спробуємо обговорити деякі проблеми виховання та шляхи їхнього вирішення.

Загальновідомо, що атмосфера для нормального виховання дітей визначається насамперед нормальними взаєминами їхніх батьків (чоловіка і дружини).То ж спробуємо за допомогою тесту визначити свій сімейний мікроклімат.

Психологічний тест для батьків "Ваш сімейний мікроклімат ".

"Вік із вікувати – не пальцем перекивати", – каже народна мудрість.

Кожна одружена людина знає, що як би вдало не склалось її життя, розрив між мрією і дійсністю завжди існує. У кожній сім'ї є свої труднощі, дрібні сутички і серйозні конфлікти – життя неможливе без них. (Додаток 3 слайд 6)

Чи трапляються у Вас конфліктні ситуації?

А як Ви з них виходите?

Хто поступається?

Чи буває так, що Ви помиляєтесь?

Ви визнаєте перед дітьми свої помилки?

(Батьки висловлюються.)

Особливо часто між членами сім'ї виникають непорозуміння, коли діти досягають підліткового віку. Складний, суперечливий процес переходу від дитинства до юності, коли змінюються уподобання, ламаються стереотипи, нерідко супроводжується конфліктами та нервовими зривами, і для дитини вихід – орієнтація на дорослих. А чи завжди ми, дорослі, чинимо правильно? Чи завжди є прикладом для своїх дітей?

(Батьки висловлюються.)

Вплив сім’ї на дитину (Додаток 4 слайд 7)

(Додаток 4 слайд 8)

Діти вчаться того, що бачать у своєму оточені:

• Якщо дитина оточена критицизмом – вона вчиться звинувачувати.

• Якщо дитина бачить ворожість – вона вчиться битися.

• Якщо над дитиною насміхаються – вона буде нерішучою.

• Якщо дитину постійно присоромлюють – вона вчиться відчувати себе винною.

• Якщо дитина оточена терпеливістю – вона вчиться бути терпеливою.

• Якщо дитину підтримують – вона вчиться впевненості.

• Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.

• Якщо з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.

• Якщо дитина відчуває себе в безпеці – вона вчиться довіряти.

• Якщо дитину схвалюють – вона вчиться поважати себе.

• Якщо дитину приймають і поводяться з нею дружелюбно – вона вчиться знаходити любов в цілому світі.

Коли батьки будують «ДІМ», в якому буде жити дитина, важливо турбуватись про якість окремих «цеглинок» і правильність їх «укладки». Але дуже важливо пам’ятати, що одночасно ми будуємо «ХРАМ» життя і долі дитини, «СОБОР» її душі. І від нас залежить, на скільки цей храм буде наповнений світом радості, духовності і людяності.

«Амфора любові»

На розвиток духовності великий вплив має те, на скільки ми вміємо постійно підтримувати почуття самоцінності дитини, тобто наповнювати «амфору» її душі любов’ю.

(Додаток 5 слайд 9)

Амфора любові (за Ю. Б. Гіппенрейтер)

«Амфора нелюбові» «Амфора любові»

Дитині потрібно, щоб її любили, визнавали, поважали, щоб вона могла себе реалізувати, розвивати свої здібності, самовдосконалюватись. Дитина народжується як «амфора», яку необхідно заповнити любов’ю. Перші краплини любові, духовності дитина отримує від сім’ї. Якщо «амфора» дитини не наповнена любов’ю, то вона наповнюється «не – любов’ю»: ненавистю, гнівом, агресією, страхом. Якщо ці почуття переповнюють «амфору», то вони виплескуються назовні у вигляді бездуховної поведінки та аморальних вчинків.

Сама дитина не може наповнити свою «амфору». Сім’я, школа, оточуючі повинні зробити це. І коли «амфора» наповниться Любов’ю (почуттям самоцінності, самоповаги, духовністю), то дитина щиро віддасть світу душевну щедрість, доброту і любов.

Підсумок.

У тому, про що ми говорили, немає, ніби, нічого екстраординарного. Ми не відкрили сьогодні якихось особливих нових методів виховання. Та й чи варто? Вони здавна існують в народі, передаються з покоління в покоління.

Чи є мудріший вчитель, ніж народ? Це вічне джерело педагогічної мудрості.

Завжди па’ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. І, навіть, тоді, коли ми не помічаємо, наші діти спостерігають за нами і вчаться бути такими, як ми.

На згадку про сьогоднішню розмову даруємо вам пам'ятку "З чарівної скриньки батьківського досвіду", яка є коротким узагальненням нашої бесіди. А ще дякуємо вам за участь, Бажаємо всім здоров'я, щастя, взаєморозуміння у ваших сім'ях.

(Додаток 6)

«П'ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.                  -

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

         Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

         Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спіл­куванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли одне задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»

         Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

         Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї   різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

         Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що  річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кіль кістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

         Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.   

(Додаток 6)

«П'ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.                  -

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

         Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

         Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спіл­куванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли одне задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»

         Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

         Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї   різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

         Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що  річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кіль кістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

         Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.