СДЕЛАЙТЕ СВОИ УРОКИ ЕЩЁ ЭФФЕКТИВНЕЕ, А ЖИЗНЬ СВОБОДНЕЕ

Благодаря готовым учебным материалам для работы в классе и дистанционно

Скидки до 50 % на комплекты
только до 18.05.2025

Готовые ключевые этапы урока всегда будут у вас под рукой

Организационный момент

Проверка знаний

Объяснение материала

Закрепление изученного

Итоги урока

ТРУДНОЩІ У ВИВЧЕННІ МОРФЕМНОЇ БУДОВИ СЛОВА Й СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ (на мовному матеріалі 5-6 класу загальноосвітньої школи)

Нажмите, чтобы узнать подробности

ТРУДНОЩІ У ВИВЧЕННІ МОРФЕМНОЇ БУДОВИ СЛОВА Й СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

(на мовному матеріалі 5-6 класу загальноосвітньої школи)

Просмотр содержимого документа
«ТРУДНОЩІ У ВИВЧЕННІ МОРФЕМНОЇ БУДОВИ СЛОВА Й СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ (на мовному матеріалі 5-6 класу загальноосвітньої школи)»

78





ТРУДНОЩІ У ВИВЧЕННІ МОРФЕМНОЇ БУДОВИ СЛОВА Й СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

(на мовному матеріалі 5-6 класу загальноосвітньої школи)


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ РОЗДІЛУ «БУДОВА СЛОВА, СЛОВОТВІР» У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


    1. Зміст і обсяг знань з розділів «Будова слова» і «Словотвір» у чинних програмах і підручниках

    2. Зв'язок словотвору з будовою слова, фонетикою, лексикографією, морфологією, орфографією

    3. Принципи, методи й прийоми вивчення будови слова і словотвору у школі


РОЗДІЛ 2. ТРУДНОЩІ У ВИВЧЕННІ БУДОВИ СЛОВА, СЛОВОТВОРЕННЯ

2.1. Типологія й причини виникнення труднощів під час вивчення «Будови слова» і «Словотворення»

2.2. Шляхи подолання труднощів під час вивчення будови слова й словотворення


ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ




ВСТУП

Актуальність дослідження. Модернізація змісту шкільної освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти [15], державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.») [39], концепцій мовної освіти [19] спрямована на становлення і розвиток національно-мовної особистості, яка має вільно володіти нормами усної і писемної форм літературної мови, цілеспрямовано і майстерно використовувати мовні засоби в різних мовленнєвих ситуаціях, дотримуючись комунікативного кодексу.

Головне завдання вчителя-словесника чинна програма визначає як розвиток в учнів уміння вільно спілкуватися українською мовою в різних мовленнєвих ситуаціях. Рівень знань, умінь, навичок у школярів визначається через сформованість мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенції [31;4].

Державний статус української мови, концепція її навчання вимагають безперервної лінгвістичної освіти, глибокого засвоєння мовних норм, підвищення рівня культури мовлення, постійного вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок.

Формування мовної культури не можливе без вивчення розділу «Будова слова. Словотвір», який допоможе учням правильно утворювати слова, аналізувати лексичний склад мови, не робити помилки у своєму мовленню, зробить їх літературну мову більш досконалою.

Проблемі вивчення у шкільному курсі української мови розділу «Будова слова. Словотвір» надавали свого часу важливого значення такі відомі лінгводидакти, як М.Пентилюк, М.Плющ, О.Блик, В.Горпинич і сьогодні ця тема є предметом досліджень лінгвістів (Б. Ананьєв, П.Гальперін, Г.Люблінська, Н.Менчинська, Г.Орлова, Н.Тализіна та ін.), дидактів (М. Данилов, Б.Єсипов, В.Онищук, М.Скаткін, А.Кухта, А.Мороз, О.Савченко та ін.) і лінгводидактів (.Вашуленко, М.Львов, М.Пентилюк, Л.Федоренко, Т.Чижова та ін.) [41].

Питання вивчення словотвору на уроках рідної мови в загальноосвітньому навчальному закладі у своїх працях висвітлювали В.Горпинич, М.Львов, М.Мункан, Г.Передрій, М.Плющ, Т.Рамзаєва, З.Сікорська та ін. [34]. Ураховуючи той факт, що словотворення є основним засобом поповнення лексичного складу мови, вони обґрунтували необхідність ознайомлення школярів з найпоширенішими способами творення слів. Результати досліджень вітчизняних науковців переконливо довели, що свідоме засвоєння учнями основ словотвору та будови слова не лише сприяє збагаченню, уточненню та систематизації їхнього словника, а й створює підґрунтя для вільного володіння граматичною, орфографічною і стилістичною нормами української літературної мови.

Проте спостереження за організацією процесу опрацювання морфеміки і словотвору в обох ланках загальноосвітнього навчального закладу, аналіз шкільних підручників і програм, бесіди з учителями дали змогу зробити висновок про далеко не повну реалізацію принципів наступності й перспективності у практиці роботи. Однією з причин цього є недостатня розробленість лінгводидактичних засад забезпечення безперервної мовної освіти школярів на основі втілення цих принципів. Водночас удосконалення навчальної роботи, спрямованої на засвоєння учнями 5-6 класів знань з морфеміки і словотвору і формування в них відповідних мовних умінь, є актуальною методичною проблемою, що вимагає ґрунтовного вивчення [29].

Отже, вибір теми дослідження "Труднощі у вивченні морфемної будови слова, словотворення та шляхи їх подолання (на мовному матеріалі 5-6 класу загальноосвітньої школи)" зумовлений недостатнім рівнем розробленості теоретичного й практичного аспектів цієї проблеми в методиці навчання української (рідної) мови.

Об'єктом дослідження є процес вивчення морфеміки і словотвору української мови в 5-6 класах.

Предмет дослідження – методика навчання морфеміки і словотвору в 5-6 класах загальноосвітньої школи.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, розробленні й методичної системи безперервного навчання школярів 5-6 класів морфеміки і словотвору української мови .

Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання:

  • з’ясувати лінгвістичні характеристики, які спричиняють труднощі при вивченні будови слова і словотвору;

  • проаналізувати чинні програми й підручники з української (рідної) мови для 5-6 класів в аспекті досліджуваної проблеми;

  • виявити рівні засвоєння учнями 5 і 6 класів теоретичних понять із названих розділів і сформованості (кількісні показники) мовних умінь школярів із морфеміки і словотвору;

  • визначити основні методичні прийоми, спрямовані на подолання труднощів під час вивчення будови слова і словотвору у 5-6 класах;

  • розробити систему вправ, яка сприяє подоланню труднощів під час вивчення будови слова і словотворення

Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження:

  • теоретичні – вивчення й аналіз сучасної педагогічної, психолінгвістичної, лінгводидактичної літератури з проблеми дослідження з метою відбору й систематизації теоретичного матеріалу;

  • емпіричні – бесіди з учнями й учителями; моделювання уроків і окремих завдань, спрямованих на засвоєння учнями програмного матеріалу з розділу «Будова слова. Словотвір» і подолання труднощів під час вивчення.

Методологічними засадами дослідження є праці – філософів про мову як кодову номінативну систему (З.Баллер, Гегель, З.Мукашев, Ф.Константинов, І.Фролов, В.Шинкарук та ін.), психолінгвістичних досліджень про особливості засвоєння мовних категорій (Б.Ананьєв, П.Гальперін, Г.Люблінська, Н.Менчинська, Г.Орлова, Н.Тализіна та ін.), дидактів з питань закономірностей формування не стійких мовленнєвих навичок (Ф.Гербарт, В.Дистервег, А.Коменський, М.Корф, Г.Песталоцці, Ш.Ганелін, М.Данилов, Б.Єсипов, В.Онищук, М.Скаткін, А.Кухта, А.Мороз, О.Савченко та ін.), лінгводидактичні дослідження з проблеми вивчення системи словотвору та морфеміки і словотвору на уроках рідної мови в 5-6 класах (О.Блик, М.Плющ, Б.Кулик, С.Бондаренко, О.Пінчук, Г.Передрій, Т.Рамзаєва, І.Хом’як) [25].

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

  • розроблено систему вправ;

  • вивчення будови слова й словотвору з урахуванням вікових особливостей учнів середньої ланки освіти, прогнозування й запобігання труднощів засвоєння структури мовних одиниць школярами;

  • уточнено методичні прийоми та поради подолання труднощів;

  • набуло подальшого розвитку дослідження методичних підходів до способів засвоєння словотвірних особливостей української мови учнями загальноосвітньої школи.

Практичне значення роботи труднощів, Які виникають під час засвоєння словотвірних моделей: будови лексичних одиниць учнями 5-6 класів загальноосвітньої школи; розробці системи вправ для запобігання й подолання означених труднощів.

Структура дипломної роботи. Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 77 сторінок. Основний зміст викладено на 57 сторінках. Список використаних джерел містить 42 найменувань та 4 додатки. У тексті роботи вміщено 2 таблиці.






РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ РОЗДІЛУ «БУДОВА СЛОВА, СЛОВОТВІР» У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


    1. Зміст і обсяг знань з розділів «Будова слова» і «Словотвір» у чинних програмах і підручниках


Будова слова – традиційний розділ шкільної програми, в якому розглядаються значущі частини слова, відношення між спорідненими словами.

Словотвір як окрема дисципліна пройшов декілька етапів становлення. Спочатку його розглядали як набір комбінацій морфем і включали до складу морфології. Потім цю теорію заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності, визначенні «похідної основи», звернено увагу на створення структури і семантики кожного слова [34].

На сучасному етапі у лінгвістиці пропонуються три напрями в дослідженні словотвору:

  1. Синтаксичний (трансформаційний). Цей підхід започаткував Н.Хомський. За цією теорією семантику і структуру дериватів розглядають у лінгвістиці як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов’язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі – він трубач).

  2. Ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М.Докуліла. Ономасіологічна теорія в своїй основі має принцип номінації, тобто до номінативного акту словотвірне значення включається як частина підготовленого для означування мисленнєвого змісту. На перший план виходить не формальне вираження словотвірного компонента (префікс, суфікс), а його номінативне значення, здатність надавати нових значеннєвих відтінків до первинного змісту слова (білий – біл-і-ти – ставати тим, що називає мотивуюча частина). Нове словотвірне значення виникає на основі перерозподілу та доповнення елементів інформації і при згортання мовної форми.

  3. Функціонально-семантичний (формально-семантичний), який синтезує досягнення попередніх двох підходів. Цей підхід у словотворенні є традиційним [36].

Як правило, поняття «словотвір» трактують у двох значеннях:

  • Розділ науки про мову, що вивчає творення нових слів на основі наявних у словниковому складі, які мотивують похідні утворення; це вчення про будову похідних слів, про засоби і способи їх творення.

  • Процес (або результат) творення нових слів на основі однокореневих слів або словосполучень за певними моделями і закономірностями, які існують у мові. Відповідно до того, які способи використовуються для вираження дериваційного значення похідного слова [28].

Саме процес творення нових слів різко відрізняє словотвір від поняття «словозміна», де в основі лежить творення граматичних форм. У словотворі відношення між словами формально-семантичні (легко помітні як зміни «форми», так і зміни словникового індивідуального значення). Цим словотвір відрізняється від лексики, де відношення між словами насамперед семантичні (фізичні форми слів зазвичай не зупиняють на собі увагу мовця) та від морфології, в якій переважають формальні відношення (семантика граматичних категорій людьми зазвичай не контролюється) [15].

На необхідності паралельного розгляду будови слова і словотвору, розкриття сутності морфологічного способу словотворення в курсі рідної (російської) мови неодноразово наголошує Т.Рамзаєва. З метою взаємозв’язаного вивчення морфеміки і словотвору вона пропонує поєднувати морфемний і словотвірний аналіз слів, пояснювати школярам моделі словотворення тощо.

Про доцільність опрацювання будови слова і словотвору в тісному взаємозв’язку, з урахуванням наступності і перспективності свідчить наявність спільних завдань вивчення цих розділів на уроках мови в основній школі. Серед них варто виділити такі:

  • сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова й спільнокореневі слова;

  • забезпечити знання особливостей, у тому числі й стилістичних, значущих частин слова;

  • забезпечити засвоєння системи понять і їх визначень: закінчення й основа слова, корінь слова, префікс і суфікс, твірна основа, морфологічні і неморфологічні способи творення слів;

  • навчити учнів здійснювати морфемний і словотвірний аналіз слова;

  • осмислити способи і засоби творення слів [23].

Для розроблення теоретичних засад експериментальної методики взаємозв’язаного вивчення морфеміки і словотвору української мови в загальноосвітньому навчальному закладі нами проаналізовано праці вчених-лінгвістів, які досліджували словотворчу систему ( І.Білодід, В.Виноградов, Г.Винокур, В.Земська, І.Ковалик, М.Плющ, М.Шанський, І.Ющук та ін.). Незважаючи на існування певних розбіжностей у трактуванні основних понять цієї галузі мовознавства, більшість авторів схиляється до думки, що словотвір – відносно автономний розділ мовознавчої науки, який “…вивчає будову слова і способи творення слів” (І. Білодід) [26].

Отже, формулювання теми нашого дослідження відбувалося з огляду на таке розуміння поняття словотвір сучасної української мови.

Основною метою опрацювання розділу «Будова слова. Словотвір» у 5-6 класах є засвоєння учнями теоретичного матеріалу та застосування його на практиці, після чого школярі повинні засвоїти наступне:

  • поняття про спільнокореневі слова й форми того ж слова;

  • особливості значущих частин при написанні слова, розборі, з’ясуванні граматичних ознак;

  • ознайомитися з методикою користування морфемними і словотворчими словниками.

Вчителі-словесники разом із учнями повинні опрацювати та засвоїти такі поняття:

  • будова слова;

  • основа і закінчення;

  • спільнокореневі слова і форми слів;

  • значущі частини слова, їх роль у словотворенні і формотворенні;

  • складні слова;

  • чергування звуків в основі слова;

  • творення слів;

  • морфемний і словотвірний словники.

Об’єктом вивчення розділу «Будова слова. Словотвір» є:

  • значущі частини слова;

  • спільнокореневі слова та форми слова;

  • формотворчі та словотвірні одиниці;

  • способи творення слів;

  • способи творення слів та їх форми;

  • морфемний, словотвірний аналіз.

Вивчення будови слова та словотвору сприяє:

  • успішному засвоєнню частин мови і їх форм, орфографії;

  • усвідомленню творення морфологічних форм;

  • усвідомленню принципів виділення морфем;

  • формуванню вмінь аналізувати морфемну структуру слів.

Методика навчання будови слова і словотвору виконує такі завдання:

  • сформувати в учнів стійкі уміння розрізняти форми слів і спільнокореневі слова;

  • забезпечити значення особливостей значущих частин слова;

  • навчити здійснювати морфемний і словотворчий аналіз слова;

  • формувати уміння і навички користуватися словниками;

  • активізувати морфемний канал.

Методика навчання розділів «Будова слова. Словотвір» має певні особливості, які полягають у :

  • поетапному формуванні умінь і навичок ділити слова на морфеми, здійснювати морфемний і словотвірний аналіз слів;

  • у зв’язку з вивченням морфеміки, словотвору і морфології, лексики та правил орфографії;

  • осмислювати прийоми, розрізнення морфологічних і неморфологічних способів творення слів.

Опанування розділів «Будова слова. Словотвір» стає ґрунтом для засвоєння правопису слів, тому у зв’язку з вивченням словотвору та будови слова подається правила написання префіксів, суфіксів, чергування приголосних при словотворенні.

З метою досягти бажаних результатів під час вивчення словотвору педагог має дотримуватися принципів наступності і перспективності, які реалізуються внаслідок зв'язку в роботі вчителів 1–4 і 5–7 класів, достатньої підготовки учнів 5-6 класів, правильної організації повторення в основній школі тощо. Наступність передбачається як у змісті, структурі, обсязі матеріалу, його розміщенні, так і в організаційних формах діяльності вчителя й учнів [21].

Опрацювання цих розділів має велике значення як з точки зору виконання загальнопедагогічних завдань (розвиток пізнавальних здібностей учнів і навичок самостійної пошукової діяльності тощо) , так і з погляду досягнення цілей теоретичного і практичного засвоєння мовного матеріалу.

Уміння виділяти в слові його складові частини – основу й закінчення, корінь, префікси і суфікси є головною передумовою для успішного вивчення частин мови та їх форм, зв’язків між словами, стилістичних функцій морфологічних засобів. Без засвоєння будови слова неможливе свідоме сприйняття семантики багатьох слів, а отже,й поповнення лексичного запасу цілими рядами споріднених (спільнокореневих) лексем.

Розуміння структури слова – необхідна умова й засвоєння орфографії, передусім тих правил, що базуються на морфологічному принципі.

За Державною національною програмою «Освіта» [15] на вивчення будови слова відводиться 42 години. Також чинною програмою передбачаються пропедевтичне ознайомлення з будовою слова та словотвором у початкових класах, а систематичне починається з 5-6 класу. Тут школярі на науковій основі ознайомлюються з основними словотвірними поняттями, з словотвірними моделями й будовою лексичних одиниць української мови.

За чинною програмою з рідної мови для основної ланки [14] відомості про морфемний склад і способи творення слів подано у двох розділах: «Будова слова. Орфографія» та «Словотвір. Орфографія». В опрацюванні цього матеріалу дотримано певної послідовності. Відомі п’ятикласникам поняття з морфеміки доповнюються новими ознаками, узагальнюються й упорядковуються. Учні закріплюють набуті в початковій школі вміння членувати слово на значущі частини, добирати спільнокореневі слова і слова з однаковими префіксами і суфіксами, розрізняти форми слова і спільнокореневі слова. На нашу думку, така робота сприяє усвідомленому опануванню словотворчого матеріалу, який, починаючи з 5 класу, вивчається на різних етапах шкільного курсу мови. Вимоги програми щодо вивчення словотвору на морфологічній основі дозволяють виробити в учнів уміння утворювати похідні слова з урахуванням специфічної для кожної частини мови системи словотворчих афіксів.

Автори чинної програми залишили поза увагою розвиток словотворчих умінь учнів 8-9 класів. Ми вважаємо, для цього контингенту школярів були б доцільними спостереження за точним уживанням слів з різними словотворчими афіксами як в окремих реченнях, так і текстах різних типів і стилів.

У 2003 році Міністерством освіти і науки України було затверджено альтернативну програму з рідної мови для загальноосвітніх навчальних закладів, укладену професором І.Ющуком [18]. У її структурі виділено три частини. У першій уміщено основні вимоги до вмінь і навичок, яких набувають учні у процесі вивчення рідної мови. Друга частина визначає кількість і види творчих робіт, що повинні виконати школярі за період навчання в певному класі. Третя частина є основною. У ній подано теоретичний матеріал, що формує в учнів наукове уявлення про системний характер мови, а також висвітлено питання правопису і культури мовлення.

Згідно з цією програмою розділ “Будова слова” вивчається у 5 класі упродовж 6 годин. За цей час актуалізуються теоретичні знання з морфеміки, вдосконалюються набуті в початковій ланці вміння щодо аналізу слів, пояснення значення і призначення кожної з виділених морфем. Як і в програмі для початкової школи, зроблено акцент на формуванні в учнів уміння розрізняти споріднені слова і різні форми того самого слова, тобто розмежовувати словотворення і словозміну [25].

Словотворчий матеріал вивчається у два етапи. За програмою І.Ющука учні 6 класу спочатку опрацьовують розділ “Словотвір”, в якому подано інформацію про основні способи творення слів (префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безсуфіксний), а також питання орфографії (написання складних, складноскорочених слів і графічних скорочень) та фонетики (чергування, злиття та випадіння приголосних). Особливості творення слів кожної частини мови школярі засвоюють під час вивчення морфології у 6 і 7 класах.

Як і укладачі чинної програми з рідної мови [14], проф. І.Ющук залишив поза увагою розвиток словотворчих умінь учнів 8 і 9 класів. Недоречною, на нашу думку, є пропозиція укладача програми щодо опрацювання правил написання префіксів у розділі “Фонетика і правопис”. Учні зможуть швидше засвоїти правопис префіксів пре-, при- під час вивчення розділу “Будова слова”, з’ясовуючи, якого значення надають словам вищезазначені морфеми.

Аналіз навчальних програм з рідної мови для початкової та основної ланки свідчить, що значна частина запропонованого матеріалу з розділів “Будова слова” і “Словотвір” має яскраво виражений орфографічний характер, тобто розглядається в основному як засіб засвоєння школярами морфологічного принципу правопису. Автори чинних програм з рідної мови для 1-4 і 5-11 класів загальноосвітньої школи вважають, що вміння учнів членувати слово за морфемним складом є ключовим у роботі над правилами української орфографії.

Проте ознайомленню учнів із семантикою афіксів відводиться другорядна роль. Так, це питання висвітлюється лише у новій чинній програмі з рідної мови для початкових класів (3 клас). Під час вивчення будови слова і словотвору в основній ланці загальноосвітньої школи цей аспект розглядається частково (у 5 класі на уроках літератури під час опрацювання художніх творів діти ознайомлюються зі словами, що мають суфікси зменшувально-пестливого значення та суфікси на означення згрубілості). На нашу думку, такий підхід до викладання матеріалу з розділів “Будова слова” і “Словотвір” не сприятиме успішному використанню словотворчої роботи як засобу ознайомлення учнів з лексичним значенням слова, забезпеченню органічного зв’язку їх мовної освіти та мовленнєвого розвитку [31].

Зазначені недоліки програм, на наш погляд, негативно впливають на практику вивчення словотворчого матеріалу як у початковій, так і в основній ланці загальноосвітньої школи, не сприяють усвідомленню вчителями початкових класів і вчителями-предметниками необхідності оволодіння методикою словотворчої роботи в аспекті збагачення лексичного запасу школярів.

Відповідно до змісту розділів “Будова слова” і “Словотвір” перед вчителями-словесниками основної школи поставлені завдання щодо опрацювання згаданого матеріалу (див. таблицю 1).

Таблиця 1.

Зміст завдань щодо опрацювання розділів “Будова слова” і “Словотвір” у загальноосвітній школі


Початкова ланка

Основна ланка

  • сформувати в учнів поняття про час­тини слова;

  • забезпечити усвідомлення молодшими школярами ролі морфем;

  • сформувати вміння здійснювати морфемний розбір;

  • сформувати в учнів уміння розрізняти форми слова і спільнокореневі слова;

  • забезпечити практичне оволодіння морфологічними способами творення слів (без називання термінів);

  • сприяти збагаченню словника учнів.

  • забезпечити засвоєння системи понять про частини слова та їх визначень;

  • розширити й уточнити поняття про морфемний склад слова;

  • забезпечити усвідомлення значущості морфем;

  • сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова і спільнокореневі слова;

  • сформувати вміння утворювати слова морфологічними і неморфологічними способами;

  • навчити школярів здійснювати морфемний і словотвірний аналіз слова;

  • виробити навички користуватися морфемним і словотвірним словником;

  • сприяти збагаченню словника учнів похідними словами – різними частинами мови.


Цілком очевидно, що у представлених в таблиці завданнях, як і в змісті чинних програм з рідної мови, передбачено реалізацію принципу наступності та перспективності у процесі викладання матеріалу розділів “Будова слова” і “Словотвір”. Їх розв’язання вимагає від учителів додержуватись єдиних вихідних позицій у формуванні знань, умінь і навичок учнів з морфеміки і словотвору [31].

У процесі вдосконалення змісту розділів “Будова слова” і “Словотвір” у програмах з рідної мови для 1-4 та 5-11 класів загальноосвітньої школи, на нашу думку, важливо передбачити:

  • проведення вже з 1 класу словотворчої роботи пропедевтичного характеру, враховуючи уявлення, набуті дітьми в дошкільний період;

  • посилення уваги до семантики афіксів під час вивчення структури слова;

  • засвоєння дітьми взаємозв’язку у слові морфемного складу та лексичного значення;

  • розвиток логічного мислення учнів, удосконалення їх комуні­кативних умінь.

Урахування вищевказаних аспектів у навчанні рідної мови учнів початкової й основної ланки, на наш погляд, забезпечуватиме її якісне засвоєння, сприятиме успішному розв’язанню питання безперервної освіти в Україні [14].

Діючі програми з української мови для середньої школи підвищили вимоги щодо вивчення морфемної будови слова і словотвору. Згідно з цими вимогами учням подаються відомості про корінь, префікс, суфікс як значущі частини слова. Закінчення вивчається як засіб зв'язку слів у словосполученні і реченні. Учнів навчають членувати слова за їх морфемним складом, розпізнавати значення морфем, визначати, як утворилося слово.

З морфемною будовою слова і великими можливостями творення слів за допомогою суфіксів і пріфіксів діти знайомляться вже в 1-3 класах. Першокласники навчаються добирати й утворювати споріднені слова, визначати в них спільну частину, тобто корінь слова [29].

У 2 класі учні визначають у слові всі його значущі частини: префікс, корінь, суфікс, закінчення. Роль кожної з морфем і зв'язок між ними школярі усвідомлюють у процесі розбору конкретних слів. Вони виконують вправи на добір, а також на творення однокореневих слів за допомогою префіксів і суфіксів. Вивчення кореня слова пов'язується з засвоєнням вимови і правопису дзвінких і глухих приголосних у коренях слів. Ознайомлення з префіксами здійснюється в протиставленні з засвоєнням роздільного написання прийменників. Учні вивчають уживання апострофа після префіксів перед буквами і, є, ю, я, правопис префіксів без-, роз-.

Знання про морфемну будову слова узагальнюються в 3 класі під час вивчення частин мови. Учнів навчають знаходити відмінкові та особові закінчення слів, знайомлять з правилами правопису закінчень, допомагають усвідомити роль їх для зв'язку слів у словосполученні й реченні [26].

У 4 класі поглиблюються знання про значущі частини слова, вивчається чергування звуків у коренях слів. Членування слів за морфемною будовою пов'язується з формуванням міцних навичок практично використовувати ті орфографічні правила, що регулюють правопис коренів і префіксів. Вивчення морфеми підготовляє школярів до усвідомлення морфологічного способу творення слів, сприяє розвитку логічного мислення учнів, збагаченню їхнього словника, піднесенню культури мовлення.

На основі знань про корінь, префікс, суфікс як значущі частини слова в 5 класі поглиблюється поняття про такі різновиди морфологічного способу творення слів: суфіксальний (комбайнер, тракторист), префіксальний (недруг, задовго), префіксально-суфіксальний (подорожник, прибережний), безсуфіксальний (переказ, заклик), словоскладання (атомохід, лісопарк). Учнів знайомлять з неморфологічними способами творення слів: злиття в одне слово сполучень слів (вічнозелений, довготривалий), перехід слів з однієї частини мови в іншу (вартовий, майбутнє). Вивчається зміна приголосних у коренях слів при творенні іменників і прикметників, а також відповідні правила правопису. Вдосконалюються навички членувати слова за їх морфемним складом (морфемний розбір складних слів, розпізнавання значення морфем); учні навчаються визначати, від якої основи або від якого слова утворилось дане слово (словотвірний розбір) [30].

Опрацьовуючи морфемну будову слів і способи їх утворення, учні навчаються розрізняти форми одного й того самого слова (ракета — ракети) від похідних слів (ракетний, ракетник), оволодівають умінням членувати слова за їх морфемною будовою, знайомляться з системою способів творення слів в українській мові, що сприяє кращому розумінню значення слів і збагаченню словника учнів. Усвідомлення чергування голосних і приголосних у коренях слів пов'язується з поглибленням теоретичних знань з фонетики.

Вивчаючи морфемну будову слів і систему способів словотворення, школярі готуються до усвідомлення і засвоєння багатьох орфографічних правил, а знання системи закінчень змінюваних слів створює необхідну основу для вивчення синтаксису, зокрема засобів зв'язку між словами в словосполученні і реченні [30].

Вивчення морфемної будови слова і словотворення не завершується опрацюванням відповідних тем — «Будова слова і орфографія» (5 клас) і «Словотвір і орфографія» (5 клас). У процесі викладання частин мови в 6-7 класах поглиблюється поняття про особливості їх словозміни і способи словотворення, вдосконалюються навички морфемного і словотвірного розбору.

Важливими завданнями вивчення будови слова і словотворення в 5-6 класах є:

  • розширення й уточнення поняття про морфемну будову слова. Вивчаючи морфемну будову слів і способи їх творення, учні усвідомлюють, що є слова прості (літак, ракета), складні (пароплав, атомохід), складноскорочені (комсомол, вуз). Значна кількість простих слів, що не мають форм словозміни, на морфеми звичайно не розчленовуються (тут, там, ой). Але серед незмінних слів є й такі, що на морфеми поділяються, наприклад: добре, недобре. Серед простих слів, що мають форми словозміни, є слова з непохідною (клен, дуб) і похідною (кленовий, дубовий) основами. Складні слова можуть мати в своїй структурі два корені (атомохід, водолаз) або й більше (паровозоремонтний, електро-соковижималка);

  • засвоєння системи понять: закінчення й основа слова, корінь слова, префікс і суфікс, твірна основа, морфологічні і неморфологічні способи творення слів;

  • навчання учнів не тільки членувати слова за їх морфемним складом, а й визначати, від якого слова або від якої основи і як утворилось те чи інше слово, який смисловий відтінок вносять у його зміст суфікс, префікс. Усе це має велике значення як для розвитку логічного мислення, так і для засвоєння багатьох орфографічних правил [34].

Вивчення будови слова і словотвору спрямовується й на те, щоб школярі усвідомили різницю між словозміною і словотворенням, навчилися розрізняти морфологічні і неморфологічні способи творення слів, поглибили знання про зв'язок словотворення з лексикою і морфологією. Необхідно добиватися розуміння учнями того, що в результаті словотворення з'являється слово з новим лексичним значенням, що кожне нове слово оформляється як та чи інша частина мови, що в системі кожної частини мови є свої особливості словотворення [28].

Враховуючи вікові та індивідуальні особливості учнів, їхній словниковий запас, необхідно дотримуватися послідовності в переході від елементарних фактів словотворення до складніших. Так, для словотвірного розбору спочатку можна брати слова тракторист, ракетник, а потім уже й такі, як прикордонник, вихід, переїзд та ін.

Слід брати до уваги реально існуючі словотвірні зв'язки і властиві слову граматичні форми, а також послідовність словотвірного процесу, в результаті якого в мові з'являється слово, наприклад: колгоспник--колгосп—колективне господарство.

Опорою для ознайомлення з іншими способами словотворення — злиттям сполучень слів в одне слово та переходом слів з однієї частини мови в іншу — є синтаксичні відомості. У першому випадку це відомості про словосполучення, компоненти якого втрачають семантичну самостійність, перетворюються в одне слово: загально відомий - загальновідомий, вище відзначений - вищевідзначений, вічно зелений - вічнозелений. Слід сказати, що при злитті ніяких змін у морфемній будові слів не відбувається, тому слова типу повнокровна до цього способу словотворення не належить. Перехід слів з однієї частини мови в іншу пов'язаний із зміною її синтаксичної функції: Черговий учень навів порядок — Черговий навів порядок (беручи на себе функції іменника, слово черговий перестає бути прикметником) [41].

Працюючи з учнями над словотворенням, слід систематично звертати увагу на звукові зміни, що відбуваються при творенні слів — чергування (рука - ручний), спрощення груп приголосних (проїзд - проїзний), накладання звуків, що входять до двох морфем (Одеса + ський - одеський), в процесі якого також відбуваються чергування (Овруч+ський - овруцький).

Уявлення учнів про словотвірні процеси поглиблюються і конкретизуються під час опрацювання частин мови та їх окремих семантичних груп, а також під час розгляду способів творення ряду граматичних форм (напр., дієприкметників і дієприслівників, ступенів порівняння прикметників).

Отже, на вивчення розділу «Будова слова. Словотвір» у 5-6 класах відводиться достатньо часу для усвідомлення всіх теоретичних питань з цього розділу та закріплення їх на практиці.




    1. Зв'язок словотвору з будовою слова, фонетикою, лексикографією, морфологією, орфографією


Більшість лінгвістів вважає словотвір окремим розділом науки про мову. В радянському мовознавстві цю думку вперше висловив Л.Щерба, однак досі питання про завдання й межі словотвору лишається проблематичним. Такий стан значною мірою пояснюється тісним зв’язком словотвору з іншими розділами мовознавчої науки, особливо з морфологією. Як окрема галузь мовознавства словотвір склався внаслідок відокремлення, відщеплення різних за своїм характером (морфологічних, синтаксичних, фонетико-акцентуальних, лексико-семантичних) процесів від уже існуючих розділів мовознавства і об’єднання їх на основі спільності наслідку цих процесів: творення нових слів. У завдання словотвору входить, таким чином, дослідження найрізноманітніших мовних явищ, які мають характер стереотипу, зразка, за яким творяться нові слова. Засвоєння таких стереотипних зразків, за яким творяться нові слова. Засвоєння таких стереотипних зразків творення слів – дуже важливий фактор розвитку мови [28].

При вивченні будови слова і словотвору здійснюється випереджувальне навчання морфології: будова слова і способи словотвору учні розглядають на прикладах слів – різних частин мови. Розбір за будовою має велике практичне значення при вивченні морфології, оскільки допомагає розкрити внутрішню будову слова, організацію значущих частин у ньому, а також полегшує засвоєння правопису кожної частин мови [31]. Розбір за будовою доцільно застосовувати під час вивчення відмінкових закінчень іменників, прикметників, займенників, числівників, особових дієслів, при з’ясуванні питання про творення дієприкметникових та дієприслівникових форм, при вивченні прислівника.

Словотворення органічно пов’язане з живими процесами розвитку лексики. Постійні зміни в суспільному житті, в суспільних відносинах, розвиток науки й техніки, сільського господарства, мистецтва, культури відбивається в лексиці. Частина слів випадає з активного словника і з часом забувається, але разом з тим з’являється велика кількість нових слів на визначення нових понять – відбувається збагачення словника.

Потреба в нових термінах, лексичних словосполученнях для вираження певних понять викликає створення нових слів за існуючими словотворчими моделями [14].

Продуктивність чи непродуктивність окремих словотворчих типів органічно пов’язана із живими процесами розвитку лексичного складу мови, в якому безпосередньо відбиваються всі зміни в суспільстві. В сучасній українській мові продуктивними є, наприклад, складні іменники типу картоплесаджалка, буряконавантажувач, вугледробарка, землечерпалка, бетономішалка, торфосос.

Малопродуктивні або й зовсім непродуктивні в сучасній українській мові іменникові утворення з суфіксами –ух (пастух), -ур (качур), -ильн- (-о) (ціпильно) та ін. Ці приклади свідчать про найтісніший зв'язок словотворення з лексикою, свідчать про історичну змінність засобів української мови.

З другого баку кожен словотворчий тип пов'язаний з внутрішніми закономірностями розвитку української мови, з закономірностями розвитку граматичної будови мови [34].

Як правильно зазначає В.Виноградов, словотворчі категорії тісно пов’язані з граматичними категоріями і процесами; словотворення кожної мови визначається системою живих морфологічних і лексичних відношень, властивих певній конкретній мові. Нові слова обов’язково оформляються за граматичними законами певної мови, підводяться під відповідні лексико-граматичні розряди (частини мови).

Робота над будовою українських слів та їхнім творенням має важливе значення для вивчення лексики і розвитку мовлення учнів. Знання структури слова і способів словотвору значно полегшують засвоєння словникового запасу української мови, розуміння семантики й етимології слів, що становлять власне українську лексику, і формування навичок слововживання та конструювання словосполучень і речень.

Засвоєння учнями будови слова й українського словотвору вимагає використання елементів історичної фонетики і граматики, без яких їм важко зрозуміти і засвоїти ті явища, які властиві тільки українській мові (відмінні, специфічні) [2].

Під час вивчення словотвору учні знайомляться з основними способами творення слів. Опанування словотвору стає ґрунтом для засвоєння правопису слів, тому в зв’язку з теми із словотвору подаються орфографічні правила написання складних слів, чергування приголосних при словотворенні тощо.

Засвоєння розділів «Будова слова. Словотвір» має велике значення у формуванні правописних навичок учнів, оскільки з вивченням будови слова і словотвору пов’язане усвідомлення і запам’ятовування складних орфографічних правил. Йдеться, зокрема, про чергування голосних звуків о – а, е – і , е – и, о, е з і, е - о після ж, ч , ш, й; и, і після ж, ч, ш, та г, к, х у коренях слів; найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків; зміни приголосних при творенні слів: іменників із суфіксом –ин(а) від прикметників на –ськ(ий), -зьк(ий), -цьк(ий); іменників і прикметників з буквосполученням –чн-(-шн-); іменників на –зтв(щ), -цтв(о), -ств(о) від прикметників на –ськ(ий), зьк(ий), цьк(ий); сполучені е, о в складних словах; написання разом і через дефіс слів з пів-; дефіс у складних словах; вимову і написання префіксів з- (зі-,с-), роз-, без-, пре-, при-, прі- [23].

Вивчаючи корінь слова, діти повторюють і закріплюють основні правила з орфоепії, зумовлені позиційними змінами звуків (вимова ненаголошених голосних, уподібнення, спрощення тощо).

Робота над будовою слова і словотвором продовжується під час вивчення частин мови. Знання учнів розширюються: більше уваги звертається на розкриття граматичних функцій морфем, семантику слів. Учні дізнаються, що закінчення, префікси і су­фікси виражають граматичні значення слів, знайомляться з продуктивним і регулярним способами словотвору і морфемами, опановують умінням конструювати слова і розкривати їхнє зна­чення на основі структурних елементів.

При вивченні частин мови розкриваємо учням граматичні
функції закінчень як засобів виражений граматичних категорій
роду, числа, відмінка в іменниках, прикметниках, займенниках,
числівниках і способу, часу ,числа , особи - в дієсловах [2].

Вивчення частин мови зумовлює засвоєння префіксів і су­фіксів як показників граматичних ознак слова. Так, знаючи, що суфікси -ник, -ар властиві тільки іменникам чоловічого роду, а суфікс -ість - іменникам жіночого роду, учні легко визначають частину мови і рід слів лірик, кобзар, щедрість,, якість.

При вивченні ступенів порівняння прикметників, прислівни­ків, видових та інших форм дієслова наголошуємо на тому, що за допомогою префіксів і суфіксів утворюються не нові слова, а форми того самого слова: веселий - веселіший, добрий - предобрий, іти — прийти, далеко - дальше, читати — читаний — читавши.

Про словотворчу функцію префіксів, суфіксів і закінчень говоримо при вивченні прислівників: вгору, по-моєму, риссю.

Кожна частина мови характеризується своїми словотворчими моделями, якими учні опановують у процесі її вивчення. Так, на уроках вивчення іменника учні переконуються, що найбільш продуктивним для іменників є морфологічний спосіб словотвору [20].

Таким чином, ми бачимо, що словотвір тісно пов'язаний з морфологією, лексикою, граматикою, орфографією, орфоепією. Вивчення будови слова й українського словотвору - тривалий процес, який продовжується протягом усього часу вивчення мови [14].



    1. Принципи, методи, прийоми вивчення будови слова й словотворення

Принципи (від лат. ргіncipium — начало, основа) — основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання та закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання усіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, засоби й прийоми навчальної роботи.

Принципи тісно пов'язані із закономірностями навчання. Вони відображують дидактичні закони та закономірності. На рівні гносеологічного явища принципи об'єктивно відображують сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу.

Вимоги принципів навчання реалізуються через систему правил. Правила — це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи того принципу.

Принципи навчання будови слова і словотвору поділяються на загальнодидактичні, лінгводидактичні та власне методичні (специфічні).

До загальнодидактичних принципів належать принципи:

  • Науковості;

  • Систематичності;

  • Доступності;

  • Наступності;

  • Перспективності;

  • Послідовності;

  • Проблемності;

  • Зв’язку теорії з практикою;

  • Наочності та ін. [34]

До лінгводидактичних належать наступні принципи:

  • Встановлення зв’язку у вивченні морфеміки і словотвору з орфографією, лексикологією, граматикою;

  • Уважного ставлення до будови слова і словотвору;

  • Комунікативно-практична і функціонально-стилістична спрямованість у навчанні будови слова і словотвору. [26]

До власне методичних принципів відносяться:

  • Урахування структури, семантики значення значущих частин слова;

  • Встановлення зв’язку з лексикологією, граматикою, орфографією;

  • Свідомого виділення морфем у слові;

  • Засвоєння лексичних одиниць здатних для творення нових слів, також слів, які характеризуються єдністю афіксів, творчої основи;

  • Здійснення зв’язку з роботою над розвитком зв’язного мовлення [14].

Реалізація цих принципів буде зумовлюватися додержанням таких вимог:

  • Врахувати досягнення сучасної лінгвістичної науки (принцип науковості);

  • Подавати матеріал у стрункій логічній послідовності;

  • Пов’язувати теоретичні відомості з мовленнєвою практикою учнів (принцип зв’язку теорії з практикою);

  • Враховувати при відборі і структуруванні навчального матеріалу, а також форм і методів роботи вікові особливості учнів, рівень їх загальної мовної підготовки (принцип доступності);

  • Спиратися на знання, здобуті учнями в початкових класах, і готувати їх до усвідомленого сприйняття матеріалу, що вивчатиметься згодом (принцип наступності і перспективності);

  • У навчанні українського словотвору додержувати органічного зв’язку зі словотвором російської мови, спираючись на спільне (транспозиція) та відмінне (інтерференція) (принцип взаємозв’язку у навчанні споріднених мов) [13].

У лінгводидактиці принцип наступності розглядається як важлива передумова успішного засвоєння школярами мовних явищ (М.Вашуленко, М.Львов, К.Плиско та ін.). На думку М.Львова, наступність полягає в послідовності та систематичності розміщення матеріалу, в опорі на вивчене і досягнутий учнями рівень мовленнєвого розвитку [6]. К.Плиско зазначає, що цей принцип передбачає раціональне використання набутих раніше знань і навичок при вивченні нового мовного матеріалу і підготовку до свідомого сприймання наступних тем [11, 39].

Практично наступність виражається в тому, що вивчення систематичного курсу мови відбувається на основі знань, засвоєних дітьми в початкових класах. Наступність спрямовує увагу вчителя на врахування логіки предмета і його окремих розділів, на своєчасне підвищення вимог до учнів на наступних етапах навчання [9]. Як зазначає М.Пентилюк, наступність у навчанні мови реалізується через опору на вже відомий учням матеріал [17]. Такий підхід передбачає взаємодію старих і нових знань, а, отже, сприяє утворенню системи міцних і глибоких знань, умінь і навичок.

Вивчення мовних явищ відбувається за принципом від простого до складного, від неповного знання до більш повного. Це сприяє тому, що система раніше засвоєних знань і вмінь, на яку спираються учні, ускладнюється через уведення нових структурних одиниць. Отже, як зазначає О.Глазова, наступність характеризується осмисленням пройденого на новому, вищому рівні, підкріпленням уже наявних знань новими, розкриттям нових зв’язків, завдяки чому рівень знань, умінь і навичок учнів постійно зростає [3].

Як справедливо вважають дослідники, наступність тісно пов’язана з перспективністю навчання. Тому, опрацьовуючи мовні явища, вчитель повинен не тільки спиратися на вже відоме учням, а й встановлювати зв’язок матеріалу, що вивчається на даному етапі, з наступним. Перспективне вивчення мови дозволяє розглядати виучуваний матеріал ширше, створює базу для міцного засвоєння тем і розділів [7, 39].

Передумовою успішної реалізації наступності та перспективності є не лише встановлення взаємозв’язку між раніше набутими і новими знаннями, а й додержання єдиних вихідних позицій у навчанні рідної мови (М.Львов, М.Пентилюк), що відбито в Державних стандартах, а саме в їх основних змістових лініях: комунікативній, лінгвістичній, лінгвокраєзнавчій (лінгвокультурологічній) та діяльнісній [4, 5]. Ці ж лінії пронизують і зміст чинних програм з рідної мови для початкової та основної ланки загальноосвітньої школи, що сприяє їх «стикуванню». Так, відомо, що початкова школа з одного боку звернена до дошкільних закладів, а з іншого – до основної школи.

У лінгводидактиці існує струнка система опрацювання розділів “Будова слова” і “Словотвір”. Про це свідчить той факт, що питанню практичного ознайомлення дітей зі словотворчими процесами приділено увагу й у програмі виховання і навчання дітей дошкільного віку “Малятко” [13]. Аналіз вищеназваної програми свідчить, що словотворча робота у дошкільному закладі розглядається як засіб збагачення й уточнення словника вихованців та формування в них умінь уживати слова з афіксами в мовленні. Тому в початковій ланці мають бути створені умови для вдосконалення неповністю сформованих на рівні дошкілля словотворчих умінь [16, 7].

Даючи загалом позитивну оцінку вищезгаданій програмі, слід відзначити, що її авторами допущено ряд неточностей у визначенні змісту словотворчої роботи з дітьми підготовчої групи. Так, вони пропонують “… вчити дітей… утворювати від одного кореня споріднені слова” [13] (загальновідомо, що нові слова творяться від слів). Не можна погодитись і з пропозицією “… утворювати синонімічні відтінки слів: пестливості (котик, кошеня, кошенятко), збільшення (вовк – вовчище, рука – ручище), зменшення (будинок - будиночок)” [13, 18]. Натомість треба було зазначити таким чином: “… утворювати слова із суфіксами зменшувально-пестливого значення та суфіксами на означення згрубілості”.

Вивчаючи розділ «Будова слова. Словотвір» застосовують такі методичні прийоми навчання мови (Додаток 5):

  • Слово вчителя (розповідь, пояснення);

  • Бесіда (евристична бесіда);

  • Спостереження, аналіз мовних явищ (з елементами проблемного програмованого навчання, алгоритмізації);

  • Робота з підручником;

  • Вправи;

  • Спостереження над структурою, семантикою, функціонуванням значущих частин слова;

  • Добір та зіставлення спільнокореневих слів;

  • Виділення морфем у структурі слова;

  • З’ясування семантики слова;

  • Утворення слів за допомогою різних афіксів;

  • Морфемний та словотвірний розбір;

  • Робота зі словниками. [14]

На першому уроці словотвору можна застосувати наочність, бесіду, самостійні спостереження учнів. На початку уроку використовуємо узагальнювальну таблицю.

Таблиця 2

Розділи науки про мову


Розділ науки про мову

Фонетика (вивчає звуковий склад мови)

Графіка (вивчає способи позначення звуків мовлення на письмі)

Лексика (вивчає словниковий склад мови)

Будова слова (вивчає морфемний склад слова)

Словотвір (вивчає способи творення слів)

Морфологія (вивчає частини мови)

Синтаксис (вивчає словосполучення і речення)

Стилістика (вивчає стилі мовлення)

Орфографія (вивчає правила написання слів)

Пунктуація (вивчає правила вживання розділових знаків)


За допомогою метода бесіди можна запропонувати учням пригадати назви всіх розділів і дати відповіді на запитання : що вивчається в розділах «Будова слова. Словотвір»? для чого треба знати будову слова? за допомогою яких значущих частин утворюються слова?

Робота з підручником проводиться при вивчення розділу «основа слова і закінчення змінних слів».

За підручником мови, який видається для кожного із середніх класів окремо, учні самостійно чи з допомогою вчителя набувають знання та навички і вдосконалюють їх. Робота з підручником вимагає вміння правильно читати і розуміти текст, осмислювати прочитане, добувати з нього потрібні факти, узагальнення, записувати висновки.

При вивченні розділів «Будова слова. Словотвір» використовують метод вправ. Вправи на зіставлення словотворчих понять з морфемами дають змогу краще усвідомити поняття словотвору твірної і похідної основи, зрозуміти особливості творення слів; на спостереження і порівняння мовних явищ дають змогу усвідомити, що слова мають певну форму; морфемний розбір – для усвідомлення будови слова, розуміння застосування орфографічних правил. Тренувальні вправи підсилюють увагу до морфемної і словотворчої будови слова, допомагають краще усвідомити лексичне значення слова, творчі збагачують, активізують словник учнів, створюють умови для застосування орфографічних правил. Диктанти сприяють формуванню правописних умінь і навичок контролю засвоєння знань [14].

З метою трансформації знань учнів в уміння й навички доцільно використовувати систему тренувальних вправ і завдань, як от:

  • Випишіть з тексту або доберіть самостійно до запропонованого слова форми або спільнокореневі слова;

  • Доберіть слова, що складаються з певної кількості морфем;

  • Визначте звуки, на які закінчується основа слова;

  • Визначте корені, в яких відбуваються звукові зміни (чергування);

  • Згрупуйте за спорідненістю слова з омонімічними коренями;

  • Доберіть антоніми, що відрізняються від поданих слів лише префіксами;

  • Доберіть слова з тим самим префіксом або суфіксом;

  • Доберіть слова з певним значенням (наприклад, назви мешканців міст), згрупуйте їх за суфіксами;

  • Розподіліть слова за частинами з накресленням їх структурних схем або заповненням таблиці;

  • Поясніть роль тих чи інших афіксів, наприклад суфіксів пестливості або згрубілості тощо.

Відповідно до змісту виучуваного матеріалу вправи поділяються на морфемні та словотвірні.

Морфемні вправи, що розвивають в учнів уміння визначити структуру слова. Передусім такі вправи:

  • Знайдіть (випишіть, підкресліть) слова, що мають префікси, суфікси (або певну структуру);

  • Позначте графічно частини слова;

  • Доберіть слова з певними суфіксами тощо (або з певною структурою);

  • Виконайте графічний диктант (запис схеми, а не слова)

  • Згрупуйте слова за наявністю в них різних префіксів (суфіксів, закінчень тощо);

  • Розберіть слова за будовою;

  • Визначте, у якому зі слів префікс (суфікс тощо) не виділяється

Словотвірні вправи, що розвивають у школярів уміння встановлювати структурно-семантичні, зв’язки й визначати спосіб творення слова, наприклад:

  • Визначте від якого слова й за допомогою яких засобів утворене певне слово;

  • Складіть ланцюжок спільнокореневих слів (у порядку їх);

  • Визначте спосіб творення слова;

  • Доберіть спільнокореневі слова д запропонованого слова [14].

Найважливішими методами теоретико-практичного опрацювання матеріалу є морфемний, словотвірний та етимологічний аналіз слова, тому вони знаходять широке застосування на уроках. Кожному вчителеві-словеснику необхідно оволодіти найбільш раціональними прийомами їх проведення.

На уроках з української мови велике практичне значення має засто­сування морфемного аналізу, який допомагає розкрити внутрішню будову слова, організацію значущих частин у ньому, а також полегшує вивчення учнями правопису кож­ної частини мови. Морфемний розбір доцільно застосову­вати не тільки при вивченні теми «Будови слова» у IV класі, а й на уроках морфології в V—VI класах під час вивчення відмінкових закінчень іменників, прикметників, займенників, числівників, особових закінчень дієслів; при з'ясуванні питання про творення дієприкметникових та діє­прислівникових форм; при вивченні прислівника [12].

Морфемний склад слова — це сукупність виділюваних у ньому значущих частин, що утворюють лексико-грама­тичну єдність лексеми. Морфемний розбір відображає су­часну структуру слова: його системно пов'язані між собою морфеми і специфіку відношень, у яких вони перебувають. Так, у слові передосінній виділяються такі морфеми: корінь (-осін-), префікс (перед-), суфікс (-н-) і закінчення (-ій). Корінь як морфема, в якій закладено основний елемент лексичного значення (понятійний зміст) слова і всіх спо­ріднених слів, стоїть у центрі. Префікс і суфікс як морфеми, які уточнюють понятійний зміст кожного слова в, гнізді споріднених (осінь, осінній, передосінній, по-осінньому, осінньо-зимовий), стоять поряд з коренем: префікс — по­переду, суфікс — після кореня (поряд з ним). Закінчення (разом із суфіксом) оформляє це слово як прикметник, вказуючи на зв'язок його з іменником (передосінній час,, передосіння пора, передосінні ночі, передосінні дні).

Щоб правильно зробити морфемний аналіз слова, треба враховувати специфіку відношень між морфемами і їх функ­ції. Пор.: у словоформах іменника синів (сини) і присвійно­го прикметника синів (синів зошит) виділяються неодна­кові морфеми:

сини — синів , але син — синів (зошит)

Корінь тут один і той же, але прикметниковий суфікс -ів уточнює цей поняттєвий зміст: прикметник виражає не осо­бу за спорідненістю, а приналежність особі певного пред­мета. Закінчення -ів в іменнику виражає граматичне зна­чення множини, родового відмінка, а в прикметнику нульове закінчення вказує на чоловічий рід, однину, називний відмінок. Оскільки кожна частина мови має свій набір словотворчих і формотворчих афіксів і систему словозміни (або характеризується незмінністю форми), то при мор­фемному аналізі необхідно визначати частини слова, на­явні в мові: суфікси, префікси, постфікси закінчення імен­ника, прикметника, дієслова і т. д. Пор.:

син- ів — в іменнику;

син-ів — у прикметнику;

син-і-в, син-і-л – у дієслівних формах минулого часу (дієслова синіти — від синій).

Поділ слова на морфеми — необхідна передумова за­своєння учнями словотворчого аналізу, однак морфемний і словотворчий аналіз повинні тільки доповнювати один од­ного, але осмислюватися як прийоми, що забезпечують різні аспекти тлумачення структури слова [23].

Морфемний аналіз слова дозволяє побачити його дійсну будову з точки зору сучасного стану. Цим морфемний ана­ліз відрізняється від етимологічного. Характерною озна­кою живої морфеми є, повторюваність її у сполученні з різними морфемами (напр., повторюваність кореня вод- словах вода, водний, водяний, водичка, обводнення, заводь; повторюваність суфікса -н- у словах водний, мідний, річ­ний; повторюваність суфікса -ичк- у словах водичка, вер­бичка, спідничка; повторюваність флексії в іменниках жіночого роду; -ий— у прикметниках чоловічого роду, займенниках прикметникової форми, порядкових числівни­ках).

Найголовнішим умінням, необхідним для здійснення аналізу слова за будовою, є уміння добирати та зіставляти спільнокореневі слова, змінювати форму слова.

Аналіз слова за будовою найкраще починати з відокремлення закінчення (якщо воно є) і поступового вичленування префіксів та суфіксів шляхом зіставлення зі спорідненими словами, що відрізняються від аналізованого одним якимось елементом. Наприклад, непривітний— привітний дозволяє вичленувати префікс не-, привітний — привітати — привіт — суфікс -ян-, привітати — вітати — префікс при-. Кінцевим результатом буде встановлення кореня – віт — як значущого елемента, що дальшому розчленуванню не підлягає [13].

Такий підхід дозволяє попередити досить поширені випадки необґрунтованого виділення частин слова. Скажімо, якщо у слові цеглина можна виділити суфікс -ин на основі зіставлення зі словом цегла, то у словах глина чи малина цього суфікса нема, оскільки нема споріднених слів без звукосполучення ин (слово малий не є спорідненим, бо нічого спільного у

Зразок морфемного аналізу слова

Одним з ефективних прийомів, що допоможе глибоко засвоїти будову слова і виробити навички визначати її, є, безумовно, розбір за будовою. Для правильного членування слова за будовою учні вчаться зіставляти слова (наприклад, зіставляються похідні слова з однокореневими, а також різні форми одного слова), пізнають систему суфіксів і префіксів в українській мові.

Послідовність розбору

  1. Закінчення і його значення;

  2. Основа;

  3. Корінь (добір одного- двох однокореневих слів);

  4. Суфікс (добір одного-двох однокореневих слів з такими самими суфіксами; значення суфікса, якщо доступно);

  5. Префікс (добір одного двох однокореневих слів з такими самим префіксом, значення його, якщо доступно).

Спершу виділяється закінчення на основі зміни слова. А зміна слова залежить від того, до якої частини мови воно належить. Наприклад, якщо це іменник, то він відмінюється за числами і відмінками: дорог-а, дорог-и, дороз-і, дорог-ою і т.п. Отже, незмінна частина дорог – основа, а змінна –а, -и, -і, -ою – закінчення. Якщо аналізується прислівник дорого, то відзначаємо, що це слово незмінне і воно не має закінчення. Якщо слово, закінчується, наприклад, на –ю: стою, необхідно, пам’ятати, що букви на позначення голосних (я, ю, є) передають у слові або два, або один звук. У слові стою, ю передає два звуки (й-у) і один з них (й) належить до основи, а другий (у) становить закінчення (стой-у). Букви (я, ю, є) – передають завжди один звук після приголосного (пісня).

Основа може бути м’якою, що позначається м’яким знаком. У цьому випадку м’який знак відноситься до основи: день. У слові день закінчення немає (нульове закінчення) [25].

Корінь слова виділяється шляхом зіставлення зі словом, від якого утворилося аналізоване слово.

На виділення суфікса важливо вміти добирати приклади слів з тим же суфіксом: читач, слухач, збирач і т.п. Якщо аналізується складне слово, то виділяється сполучний голосний.

Префікс також вичленовується шляхом добору однокореневих слів.

Проте при виділенні префікса необхідно уважно подумати, чи він не етимологічний, як у словах поїзд, поїздка,; показ, показник і т.п.

Зразок усного розбору:

Вершник наближався все ближче і ближче (В.Уткін)

У слові вершник нульове закінчення. Воно вказує, що це іменник чоловічого роду, називного відмінка однини. Основа слова вершник, вона складається з кореня і суфікса. Корінь слова верш-, спільнокореневі слова: вершина, верхом. Суфікс –ник уживається на означення людини за родом діяльності. Цей суфікс мають слова: провідник, городник, господарник.

Зразок письмового розбору

Ой, скажи, дай пораду, як прожити без долі?! Як одрізана гілка, що валяється долі. (Леся Українка)

Одрізана – од\різ\а\н\а

Словотворчий аналіз дозволяє побачити, яким способом воно утворене. При словотворчому аналізі головним є встановлення семантико-словотворчої відповідності похідної і твірної основ через зіставлення з словами того самого кореня, і наявними в мові, та з одноструктурними словами інших коренів і з'ясування того, що являє собою аналізо­ване слово у словотворчому відношенні на сучасному етапі-розвитку мови. Отже, словотворчий аналіз також слід відрізняти від етимологічного. Так, слово газівник з ура­хуванням сучасних семантико-словотворчих відношень слід розглядати як похідне від іменної основи газ-, до якої до­дається суфікс -івник. Іменниковий суфікс -ик в сучасній українській мові у назвах осіб за родом діяльності став непродуктивний, бо приєднується не до прикметникової ос­нови, як раніше (піч — пічний — пічн-ик), а, минаючи цей етап, приєднується відразу до іменникової основи. Суфікс -ик виступає в ускладненому вигляді: -ник, -овик, -івник, -альник. Іменникові основи, до яких приєднується суфікс -ник (або його варіанти), можуть і не мати співвідносних прикметникових основ: газівник (прикметник газовий, а не газівний), топільник (прикметник топівельний), кіннот-, -ник (прикметники кінний і кіннотний): Внаслідок зрощення суфіксів відбувається перебудова словотворчого типу: імен­ники творяться від іменникових, а не прикметникових основ, незалежно від того, чи наявний у мові прикметник з су­фіксом -н- (кіннотний), чи такий прикметник не утворюється напр., компліментник від комплімент при відсутності при­кметника компліментний).

При проведенні словотворчого аналізу використовують­ся елементи морфемного розбору, адже для того, щоб ви­явити мотивуюче слово, треба знайти його в гнізді спорід­нених слів. Опорою для цієї процедури є поняття кореня як морфеми, що виражає основний елемент лексичного зна­чення слова і всіх з ним споріднених. У визначенні того, яке слово вторинне, а яке мотивуюче, також враховується ступінь ускладненості будови слів, хоч далеко не завжди вторинне слово складніше за будовою від первинного (пор.: закладати — закладання-і закладати — заклад). Однак да­лі морфемний і словотворчий аналіз не збігаються, тобто словотворчий уже не спирається на морфемний [25].

Так, у слові розрядка (політична розрядка в світі) при морфемному аналізі виділяються чотири морфеми роз – ряд – к - а, однак при встановленні твірної основи (розряджати) виявиться, що воно утворено суфіксальним способом, хоч у його складі наявний також префікс: роз­рядка — від розрядити — розряджати.

Словотворчий аналіз повинен виявити, що слово розряд­ка належить до іменників (тут спираємось на морфемний аналіз: закінчення разом із суфіксом -к- є покажчиком того, що це іменник жіночого роду, І відміни); що основою послужила дієслівна твірна основа (розряджати); що слово утворено за допомогою словотворчого суфікса -к- (су­фіксальним способом), який включає цей іменник до сло­вотворчого типу назв узагальненої дії: «Дієслівна префіксована основа + суфікс -к-» (нарізати — нарізка, розкла­дати — розкладка, обточити — обточка, промивати — про­мивка); що воно в гнізді споріднених слів входить у другу чи третю і т. д. ланку [26].

Словотворча мотивація слова встановлюється через зі­ставлення слів того самого кореня, одне з яких сприйма­ється як організуюча вершина словотворчого поля з цим коренем. У гнізді споріднених слів усі слова перебувають у певних послідовно фіксованих зв'язках, утворюючи не суцільний ланцюг, а частіше кілька ланцюгів, у яких розрізняють перший, другий, третій і т. д. етапи словотво­рення.

Отже, поділ слова на рівні словотворчому вимагає на­самперед виявлення основи, від якої виводиться слово; дані морфологічного членування слова для словотворчого ана­лізу не мають визначального характеру. Тільки через вста­новлення співвідношень між похідним словом і тим, від якого воно безпосередньо утворене, можна правильно ви­значити спосіб словотворенням [12].

Так, наприклад, іменники ноша, клад, синь мають ос­нови, що дорівнюють кореню, але ці слова похідні: шляхом словотворчого аналізу, враховуючи семантичні відношення між парами слів носити — ноша, класти (кладти) — клад, синій — синь, встановлюємо, що твірними основами висту­пили дієслівні (нос-, клад-) і прикметникова син-, оскільки в названих парах слів процес і ознака передують предмет­ності. На підставі словотворчого аналізу встановимо, що слова ноша, клад, синь утворені відкиданням афіксів діє­слова (прикметника). Такі утворення відносять до безафікс­них або називають словами з нульовим суфіксом, Так само тільки на рівні словотворчого аналізу можна виявити, що в іменниках безбровий, безрогий, безкрилий закінчення -ий виконує не тільки граматичну (вказує на чоловічий рід однини, називного відмінка), ай словотворчу роль. Такі слова творяться відіменникової основи бров-(а), ріг-, кри-л-(о) способом одночасного приєднання префікса без та афікса -ий, що поєднує в собі значення словотворчого су­фікса і словозмінної морфеми,— флексії [8].

Словотворчий аналіз дозволяє також виявити омонімію твірних основ та омонімію афіксів. Наприклад, гнізда слів стелити, стелитися, застилати,, постіль, постільний, слати­ся, що містять корінь -стел-, -етил (-ел-) із значенням «покривати щось чимось» і слати, відіслати, переслати (пере­силати), посилка, посильний, що містять корінь -сл- (-сил-) із значенням «передавати щось, комусь, у якийсь спосіб», маючи омонімні корені, можуть виступати як омоніми, хоч омонімія нейтралізується завдяки приєднанню різних афіксів, які включають ці основи в різні словотворчі типи: по­слати (постіль) і послати (когось). Від першого дієслова не можна утворити назву особи за дією, яку вона виконує (покриває ліжко ковдрою, розбирає ліжко для спання). Від другого дієслова утворюється іменник посланець (по-сла-ти — посла-н-ий — послан-ець). Пор. ще: заслати (ди­ван), застилати — застилання (при невживаному «заслан­ня»), але: заслати,, засилати — заслання; від постелити, послати (посилати) утворено постіль, а від послати — посилати посла-нн-я, посила-нн-я; від постелити —

постіль утворено прикметний постіль-н-ий; від посилати, посильний (який тепер вживається як іменник) [5].

Разом з тим спостерігається омонімія словотворчих афіксів, яка, в свою чергу, нейтралізується в силу того, що та-афікси вирізних словотворчих типах взаємодіють з різними твірними основами, виражаючи неоднакове словотворче значення. Наприклад, суфікс -ак (-як), наявний у назвах людей за національною чи територіальною ознакою (поляк, подоляк); у назвах конкретних предметів (держак, кущів (березняк); тварин (рисак), де твірні основи дозволяють мотивувати, за якою ознакою дається назва особи, предмета, куща, тварини: належить до польського народу, житель з Поділля; частина предмета, за яку треба держати; березові кущі; кінь, призначений для верхової їзди, риссю. Пор. ще утворення з префіксом про-: провесна і прокат. Префікс про-, приєднаний до іменника весна, означає переддень весни, а префікс про-, за допомогою якого утво­рено дієслово прокотити, вносить відтінок перебігу або поширення руху в певному напрямку (проходити, проїздити проносити, прослизнути, пробігти). У похідному від нього іменнику прокат префікс про- зберігає це значення (те, що пройшло стадію прокату). Пор. дієслова: просмолити,, прогріти, промити, де префікс про- виражає значення на­скрізної дії, процесу. У словах цього типу твірними висту­пають основи дієслів (рідше віддієслівних іменників), що позначають активно здійснювані фізичні дії, спрямовані на об'єкт, який зазнає зміни внаслідок застосування по від­ношенню до нього певної дії [2].

Словотвірний аналіз допоможе розрізнити інтерфікс (або словотворчий голосний) у складному слові і суфікс твірної прислівникової основи (вагон-о-вожатий, але ви­сокоавторитетний); інтерфікс і кінцевий голосний твірної; основи слів іншомовного походження (глин-о-зем, але кі­нопрокат, радіолюбитель).

Нарешті, при застосуванні словотворчого аналізу (че­рез виявлення мотивуючого слова або твірної основи) лег­ко відрізнити спосіб основоскладання (пар-о-плав) від суфіксального способу (пароплав-ств-о); розрізнити складноскорочене слово і похідне від нього, утворене суфіксаль­ним способом (колгосп і колгосп-н-ий, НАТО і нато-в-ськ-ий); утворення, що виникло внаслідок субстантивації (наречений, вартовий) або адвербіалізації (рядочком) і афіксальні утворення в межах частин мови, від яких вони утворилися (дієприкметник наречений, прикметник варто­вий, орудний відмінок іменника рядочок); слова, що виникли внаслідок переосмислення відомих слів, афіксальні, мотивуючі їх слова (напр.: Жовтень і жовт-ень від жов-т-ий; «Смерічка» і смеріч-к-а від смерек-а).

Отже, морфемний аналіз слова з'ясовує, з яких значущих частин (морфем) воно складається з урахуванням сучасної живої мовної практики у вираженні лексичних (включаючи й словотворчі) і граматичних значень. Для з’ясування живої, функціонуючої словотворчої системи необхідно застосовувати словотворчий аналіз, основним принципом якого є встановлення твірної основи, виявлення відношень між мотивованим і мотивуючим словами та словотворчого значення, що видозмінює значення твірної основи (мотивуючого слова), і засобу вираження його; з'ясування способу словотворення. Цей основний принцип забезпечується на основі урахування омонімії словотворчих засобів, особливостей словотворчого типу в межах кожної частини мови [3]. Під час розгляду словотворчих типів субстантивованих або адвербіалізованих слів виявляється, що між морфологічним і морфологічно-синтаксичним слово­творенням мають місце перехідні ланки. Так, якісні при­слівники на , в сучасній українській мові вже утворю­ються від прикметникових основ одиничним актом афік­сального слововиводу, в той час як обставинні творяться іншим способом — адвербіалізації. Так само іменники, ти­пу ланкова, вожата, військовозобов'язаний і под. творяться способом афіксації (перші два в прикладах) або осново-складанням (третій приклад) і відразу входять до імен­ників, хоч за флективними ознаками подібні до прикмет­ників.

Таким чином, за аналогією до словотворчих типів і моделей, що виникли історично як наслідок тривалих процесів, у су­часній українській мові можуть творитися нові слова вже морфологічними способами (шашлична, кулішна, варенична за аналогією до булочна — колись: булочна крамниця). Такі слова сприймаються відразу як іменники прикметникового відмінювання. Їх не можна відносити до субстантивованих прикметників, які поступово втратили прикметникові ознаки і набувають інших, властивих іменникам (військовий, хворий, шампанське, накладна, пальне).

Для морфологічно-синтаксичного словотворення, внаслідок якого з'являється похідне слово як лексико-граматичний омонім до вихідного, характерним є входження слова в нову частину мови без зовнішніх формальних змін (тобто похідне слово не відрізняється в звуковому оформленні від свого вихідного) [25]. Але слова ці сприймаються як різі за лексичним значеннями і граматичними ознаками.

Словотвірний аналіз тісно пов'язаний з морфемним, він базується на вмінні добирати спільнокореневі слова, будувати словотвірні ланцюжки. Для з'ясування способу творення слова треба зіставити його з найближчим попередником, тобто, по суті, зробити лише перший крок морфемного аналізу: дошкільник утворене від дошкільний за допомогою суфікса -ик. При тому правильність рішення доцільно перевірити тлумаченням слова: дошкільник — дитина дошкільного віку. Це застерігає від безпідставних зіставлень і, отже, помилок [26].

Аналізуючи творення слова, необхідно враховувати семантичні зв'язки, не піддаватися гіпнозові зовнішньої подібності. Дореволюційний, надхмарний виводяться не від слів революційний, хмарний, а від сполучень до революції, над хмарами. Отже, спосіб його утворення префіксально-суфіксальний. Цей висновок необхідно перенести і на ті слова, де семантична відмінність між безпрефіксним і префіксальним прикметником не настільки очевидна (дошевченківський і т. п.).

Необхідно мати на увазі, що не завжди можна точно встановити спосіб утворення слова. Наприклад:

причесати

причесатися

чесатися

Таке явище в лінгвістиці називається подвійною мотивацією. Розгляд подібних прикладів програмок не передбачений, але іноді трапляються незаплановані ситуації, коли вчитель повинен сказати, що обидва способи пояснення однаково правомірні.

Сказане стосується всіх різновидів морфологічного розбору творення слів, коли доводиться знаходити твірну основу чи твірне слово, визначати словотвірні афікси, їх роль, а також роль закінчення в оформленні приналежності слова до певної частини мови [23].

При аналізі слів, утворених способом складання, слід знайти сполучення слів, які послужили словотвірною базою, і охарактеризувати механізм творення слова: складання слів (школа і інтернат = школа-інтернат), складання основ без сполучення звуків (кіно, театр, кінотеатр), складання слова і основи (постачання води = водопостачання), складання основ і суфіксація (Чорне море = чорноморський). Вказати на твірне словосполучення необхідно при аналізі слів, утворених злиттям (загально доступний = загальнодоступний, все охоплюючий = всеохоплюючий).

Аналіз складноскорочених слів вимагає повного розшифрування вихідного словосполучення і визначення ступеня скорочення кожного з вихідних компонентів [23]. Словотвірний аналіз слів, утворених внаслідок переходу однієї частини мови в іншу, полягає в зіставленні синтаксичних функцій слова до і після переходу (Вчительська кімната знаходиться на другому поверсі. – Вчительська знаходиться на другому поверсі).

Нижче подаємо схему словотворчого розбору слова.

Зразок словотворчого розбору слова

Послідовність розбору:

  1. До якої частини мови належить аналізоване слово, з’ясувати його лексичне значення;

  2. Порівняти склад слова з однокореневим чи найближчим спорідненим і виявити твірну основу і ту частину слова, з допомогою якого воно утворено;

  3. Визначити, від чого утворена основа.

Організовуючи словотвірний розбір, треба спершу визначити, якою частиною мови виступає аналізоване слово, його лексичне значення (наприклад, читач – іменник, той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів). Далі шляхом порівняння складу аналізованого слова з однокореневим визначити твірну основу (читач – від твірної основи чит-) і охарактеризувати: похідна вона чи не похідна [25].

Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною. Наприклад, основа ліс- є твірною для слова лісний (ліс-н-ий), основа лісн- -є твірною основою для слова лісник (лісн-ик), а основа лісник- - виступає твірною для слова лісництво (лісни-цтв-о).

Основа, що складається тільки з кореня (не має ні суфіксів, ні префіксів) є непохідною: ліс, рук-а, сил-а, нос-ить.

Основа, утворена від іншої основи за допомогою суфіксів та префіксів, називається похідною: лісн-ий, ручн-ий, силенн-ий.

Після цього називається засіб, за допомогою якого утворено слово (слово читач утворено за допомогою суфікса -ач).

Нарешті визначається спосіб творення слова читач. Воно утворене суфіксальним способом.

Зразок усного розбору:

Гудить ніч по вулицях зимових, у провулках вітром завива (В.Сосюра)

Провулок – іменник, має значення: обмежений двома рядами будинків простір для їзди та пересування між двома вулицями; найближче споріднене слово вулиця; слово провулок утворилося за допомогою префікса про- і суфікса – ок. Слово утворене суфіксально-префіксальним способом – про-вул-ок (вулиця).

Зразок письмового розбору:

За-тін-ок – тінь

Книг-о-люб – книгу любить

Громадськ-ість - громадський

У практиці вивчення будови слова і словотвору застосовується етимологічний аналіз, що є органічним продовженням словотворчого. Учителю потрібно звернутися до історичного пояснення слова, використовуючи елементи етимологічного аналізу [24, 25]. Це треба робити тоді, коли важко встановити прямий зв'язок між твірними і похідними словами, бо найбільших змін у процесі історичного розвитку мови зазнають корені слів, що викликають труднощі у встановленні твірної основи. Наприклад: дух і тхнути. Бувають мертві префікси і суфікси: дар від дати, шило від шити, весло від вести і под.

Елементи етимологічного аналізу необхідні при розборі власне українських слів, що не мають спільнокореневих відповідників у російській мові. Діти чітко таким чином легше запам’ятовують не лише процес творення таких слів, а й семантику та написання. Слово кпилити (глузувати, глумитися) утворене від іменника кеп (дурень, глум); порівняймо ще: кеп – кепкувати. Етимологічний аналіз застосовується прив’язуванні значень слів іншомовного походження, в т.ч. лінгвістичних термінів, поясненні правопису окремих слів тощо. Так аналізуються слова грецького походження синтаксис – побудова, зв'язок, єднання; синонім – однойменний; демократія – влада народу і под. Написання слів болеро – назва іспанського танцю, водевіль – вулична міська пісенька у Франції, вид легкої комедії, елемент – складова частина будь-чого цілого засвоюється учнями лише на основі з’ясування їхнього значення і походження [25].

Етимологічний аналіз дозволяє виявити первісне зна­чення слова. Складна процедура етимологізації може здійснюватися в кількох варіантах. Одним із можливих прийо­мів є встановлення спорідненості аналізованого слова, внаслідок чого може виявитися, що слово в давні часи мало іншу подільність, якась його морфема на сучасному етапі стала мертвою. Наприклад, у словах правда, кривда суфікс –д-; словах ожина, калина — суфікс -ин-.

Отже, існує дуже багато принципів, методів та прийомів вивчення будови слова й словотвору, також використання цих засобів, а особливо морфемного і словотворчого аналізу при вивченні частин мови, зокрема їх словотворень сприятиме глибшому опануванню учнями матеріалу та кращому засвоєнню ними правопису.




















РОЗДІЛ 2. ТРУДНОЩІ У ВИВЧЕННІ БУДОВИ СЛОВА, СЛОВОТВОРЕННЯ


2.1. Типологія й причини виникнення труднощів під час вивчення «Будови слова» і «Словотворення»

Виникнення труднощів у школярів 5-6 класів під час вивчення розділу «Будова слова. словотвір» у наш час стало поширеною проблемою, учням важко даються деякі правила, вони не можуть застосовувати теорію на практиці. Дослідженням цієї проблеми у своїх працях займалися лінгводидакти ( М.Пентилюк, М.Плющ, В.Горпинич), дидактик (М.Данилов, В.Онищук, О.Савченко), лінгвісти (П.Гальперін, Г.Люблінська, Г.Орлова) [25].

На думку вчених однією з причин великої кількості помилок у письмових роботах учнів є розрив між теоретичними знаннями та вміннями й навичками, тобто невміння зовнішні дії переносити у внутрішній, розумовий план .

Складними для учнів видаються ті морфологічні зміни, які супроводжуються стягненням звуків, усіченням основи тощо. В українській мові є чимало слів, утворених за допомогою суфіксів -ськ-, -ств, що переходять інколи у сполуки –зьк-, -зтв-,- цьк-, цтв-. На відміну від російської мови, творення українських слів з цими суфіксами має ряд особливостей.

  1. У словах на –ськ-, -ств- в одних випадках це суфікс, а в інших – сполуки. Якщо твірна основа закінчується звуком –с, то при додаванні суфіксів –ськ-, -ств- виникає сполука –ськ-, -ств- (два звуки с стягуються в один): парнас – парнаський, матрос – матроський. Таке саме стягнення відбувається і при творенні слів з кінцевим –х-, -ш-: волох – волоський, чех – чеський, товариш – товариський – товариство. В інших випадках суфікси –ськ-, -ств- зберігаються як морфеми: Україна – український, студент – студентський – студентство. Коли ж твірна основа закінчується суфіксом –ськ-, відбувається повне його поглинання (усічення): Омськ – омський, Хабаровськ – хабаровський.

  2. зьк-, -зтв-, -цьк, -цтв- - не суфікси, а сполуки кінцевого приголосного основи з суфіксами –ськ-,-ств-. Сполуки –зьк-, -зтв- виникають тоді, коли твірна основа закінчується звуками г, ж, з: Калуга- калузький, убогий –убозтво, Запоріжжя – запорізький, Кавказ – кавказький. Сполуки –цьк-, -цтв- виникають тоді, коли твірна основа закінчується звуками к, ч, ц: козак – козацтво, читач – читацький, ткач – ткацтво, німець – німецький. Ці сполуки вчені називають «морфемними швами».

  3. Творення іменників жіночого роду за допомогою суфікса –ин- має свої особливості. Вони утворилися від прикметникових основ на –ськ-, -цьк-, -зьк-, де внаслідок додавання суфікса –ин- відбулися зміни, які дали довгий ч: або сполучення шч –щ. Наприклад: Німецьк +ин+а = Німеччина; Одеськ + ин+ а = Одесьчина+ Одещина. [26]


Вивчення цієї теми викликає в учнів певні труднощі. Вони пов’язані з тим, що діти:

  • аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

  • враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими слова парк і сад (місце, де ростуть дерева);

  • не враховують того, що в коренях слів можливе чергування звуків (сніг – сніжок) ;

  • не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

  • «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня в слові заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж інших слів: співати, спів, співак – корінь буде виділено правильно);

  • «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий і визначити корінь робот – робіт, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів у тому, що –от-, -іт- – суфікси, а не частини кореня);

  • «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визначають у слові слоненятко суфікс –енятк- або –ятк-, насправді ж тут три суфікси – -ен-, -ят-, -к-);

  • «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають як суфікс –ка).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, учитель повинен приділити належну увагу попередженню цих типових учнівських помилок.


Вивчення теми «Будова слова. Словотвір» також викликає в учнів певні труднощі. Ці труднощі пов’язані з тим, що діти:

  • Не можуть правильно визначити слова з похідною та непохідною основами (Додаток 1);

  • Не вміють аналізувати теоретичний матеріал та правильно визначати способи творення слів (Додаток 2), писати складні слова та визначати їх творення (Додаток 3);

  • Не співвідносять теорію з практикою при написанні складноскорочених слів (Додаток 4);

  • Аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

  • Враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо, слова парк і сад (місце , де ростуть дерева);

  • Не враховують того, що в коренях слів можливе чергування звуків (сніг - сніжок);

  • Не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

  • «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня в слові заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж інших слів: співати, спів, співак – корінь буде виділено правильно);

  • «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий і визначити корінь роботробіт, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів у тому, що -от-, іт- суфікси, а не частини кореня);

  • «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визначають у слові "слоненятко" суфікс –енятко- або –ятк-, насправді ж тут три суфікси - -ен-, -ят-, -к-);

  • «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають суфікс –ка-).[27]

Великі труднощі в учнів викликають чергування, які потребують особливої уваги. Це чергування о – а; о,е – і; о,е – після шиплячих та й; г, к, х – з, ц, с (друге перехідне пом’якшення), яке відбувається у словах, що мають в російській і українській мовах спільний корінь: гарячий – гарячий, ніж – нож, сіл – сел, чотири – четире, пшоно – пшено, нозі – ноге, руці – руке.

Ці та інші звукові зміни складні для засвоєння і спричиняють помилки інтерферуючого характеру. Тому вчитель повинен домагатися, щоб діти засвоїли особливості історичних чергувань в українській мові, застосовуючи зіставлення і порівняння тих слів і форм, що відображають відмінні, специфічні або частково схожі явища в обох мовах.

Учні долають значні труднощі при розрізненні таких понять, як форми слова й однокореневі (спільнокореневі) слова, визначення морфемної будови слова, особливо в тих випадках, коли звуко-буквений вигляд кореня змінюється внаслідок чергування звуків. Словотвірний розбір змішують з морфемним, не розрізнюють твірну основу і корінь, неправильно визначають твірну основу [35].

Під час членування слів за їх морфемною будовою учні інколи помилково називають префіксами або суфіксами ті частини слова, які не є такими. Наприклад, у слові високий безпідставно визначають префікс ви-, а у слові глина — суфікс -ин-. Помиляються і при визначенні кореня у словах будинок, будильник, буденний. Такі помилки зумовлені тим, що учні виділяють значущі частини слова (префікси, суфікси, корені) за звуковою подібністю, не враховуючи значення слова. Для попередження таких помилок доцільно під час морфемного розбору з'ясувати значення слова і приналежність його до певної частини мови, а потім визначити морфемну структуру слова [23].

Певну трудність для учнів становить утворення слів шляхом відкидання певних частин слова (закінчення і суфіксів) – єдиний з усіх способів, при якому похідне слово структурно простіше від твірного: переглядати – перегляд, зелений – зелень. Застерегти від помилок у визначенні напряму словотвірного процесу і в цьому випадку допоможе орієнтація на семантику: утворені іменники є назвами ознак і дій, отже, утворилися вони від прикметників та дієслів.

Деякі специфічні труднощі становлять спосіб складання, тобто утворення нових слів шляхом об’єднання в одне ціле двох чи більше основ або цілих слів. Подолати їх можна лише при умові уважного зіставлення слів з тими мовними засобами, що послужили для них словотвірною базою.

Виділити в слові лексичну основу й закінчення не завжди легко. Наприклад, якщо виділити основу й закінчення в словах агрономія, демократія, малюю, малюєш, малюють письмі на, то ці слова членуються так: агрономі-я, демократі-я, малю-ю, малю-єш, малю-ють. Якщо у словах цього типу виділяти основу й закінчення за звуками, то межа між ними пройде в іншому місці: агрономій-а, демократій-а, малюй-у, малюй-еш, малюй-уть.

Хоч у програмі й не зазначено, проте підручники не передбачають засвоєння учнями поняття нульового і повного (матеріально вираженого) закінчення: дуб – дуби, стіл – столи, зірок – зірки. [24]

У словах закінчення виражається в усній мові звуками, а на письмі – відповідними буквами. Наприклад: у слові зірка закінчення називного відмінка однини виражається звуком /а/ (на письмі буквою –а), закінчення орудного відмінка однини виражається звуками /ойу/ (на письмі буквами -ою) – зіркою. Але бувають випадки, коли закінчення в певній словоформі не виражається звуками (а на письмі буквами). У реченні На небі багато зірок слово зірок стоїть в родовому відмінку множини, але закінчення родового відмінка иножини тут не виражається звуками (на письмі буквами). Це нульове закінчення. Отже, слово зірка в називному відмінку множини має закінчення –и, в давальному множини - -ам, в орудному множини - - ами, а в родовому відмінку множини – нульове закінчення (зірок).

Щоб навчити учнів правильно визначати нульові закінчення, треба засвоїти низку правил [23]. В українській мові нульове закінчення мають:

  • Іменники ІІ відміни чоловічого роду, що означають назви неістот, в називному і знахідному відмінках однини: стіл, ліс, дуб, степ, приклад, масштаб, пароплав, одяг, ланцюг, берег;

  • Іменники ІІ відміни чоловічого роду, що означають назви істот, у називному відмінку однини: землероб, книголюб, сторож, водолаз, боцман, верхолаз, біолог, дід, верблюд, екскурсовод;

  • Іменники І відміни жіночого роду на –а, (-я) в родовому відмінку множини: бомба – бомб, спроба – спроб, вправа - вправ, нива – нив, дорога – доріг, надія – надій;

  • Іменники жіночого роду ІІІ відміни у називному відмінку однини: піч, ніч, тінь, сіль, сталь, мідь;

  • Іменники середнього роду ІУ відміни в родовому відмінку множини: курчата – курчат, імена – імен;

  • Іменники І відміни жіночого роду на –а (-я) у знахідному відмінку множини: сестра – сестер, дівчата – дівчат;

  • Дієслова минулого часу в чоловічому роді однини: читав, сидів, ніс, писав, а також дієслова наказового способу в другій особі однини: кинь, ріж, стань, сядь;

  • Іменники середнього роду на –а (-я) в родовому івідмінку множини: завдання – завдань, хвилювання – хвилювань, сподівання – сподівань, закінчення – закінчень;

  • Присвійні прикметники на –ин, -ів та короткі форми прикметників у називному відмінку однини: мамин платок, батьків портфель, зелен сад.

Отже, говорити, що в словоформах типу атомохід, кінь, їхав немає закінчень, - допускати помилку наукового характеру. Тут треба сказати, що ці слова мають нульве закінчення, оскільки вони відсінюються. Закінчень не мають незмінні слова: сьогодні, вночі, вчора, швидко, весело, читаючи, прочитавши, раптом, нашвидкоруч і под.

Та найскладніше навчити учнів добирати твірне (мотивуюче) слово до похідного (мотивованого). Наприклад: яке твірне (мотивуюче) слово до похідного (мотивованого) землянка? Тобто від якого слова утворився іменник землянка – від іменника земля чи від прикметника земляний? Єдиного критерію, за допомогою якого можна було б визначити твірне (мотивуюче) слово для всіх без винятку похідних (мотивованих), немає. Найпліднішим є структурно-семантичний критерій, тобто визначення твірного слова для заданого похідного за значенням та словотворчою будовою.

Якщо слово вжите в прямому значенні, то воно є твірним (мотивуючим) для слова з переносним значенням: іменник крило (будинка, літака) є похідним від іменника крило (птаха), оскільки в першому слові значення переносне, а в другому - пряме. Отже, слово крило (птаха) є твірним (мотивуючим) для слова крило (літака).

Але значно важче дібрати твірне слово тоді, коли задане похідне співвідноситься з двома мотивуючими: землянка – земля, земляний.

Якщо задане похідне слово має два або більше суфікси чи префікси, то напрямок мотивації (твірне слово) можна визначити. Виходячи з тези Г.О.Винокура, що кілька морфем в процесі словотворення приєднуються до основи не як єдиний комплекс, а в розчленованій послідовності [35]. Тобто не як А (основа) + (В+С). а як А+В потім +С. На цій підставі можна думати, що слово вербичка, яке має два суфікси –ич- (з –иц-), -к-, утворилося так: верб(а)+ -иц –а = вербиця, вербиц-а+к-а= вербичка. Отже, для похідного іменника вербичка твірним є не верба, а вербиця. За цим принципом землянка утворилося від земляний. А не від земля: земл(а)+ -н-ий=земляний, землян(ий) + к-а=землянка.

Слід звернути увагу учнів від змішування твірної основи з основою слова. В лексичну основу слова обов’язково входять всі морфеми, крім закінчення, наприклад, в прикметнику синівський лексична основа синівськ-. До твірної основи входять не всі морфеми, а лише ті, які потрібні для утворення похідного слова: в слові синівський твірна основа син-. Порівняємо ще кілька прикладів: прибережний – лексична основа прибережн-, а твірна –бережн-, заспівати – лексична основа заспівати-, а твірна - -співати; крижаний – лексична основа крижан-, а твірна – криж-; березовий – лексична основа березов-, а твірна – берез-.

Також діти часто змішують поняття твірного слова і твірної основи. Але ці поняття не збігаються. Твірна основа завжди менша від твірного слова і виділяється з нього. До твірної основи ніколи не входять закінчення, що є обов’язковим елементом відмінюваних твірних слів, та окремі суфікси. Наприклад, для іменника бакинці твірним словом є прикметник бакинський, а твірною бакин-; для іменника подарунок твірним словом є дієслово подарувати, а твірною основою – подару-; для дієприкметника читаючи твірним словом є дієслово читають, а твірною основою – читай-. [26]

Часто діти неправильно визначають спосіб творення слова. Наприклад, наявність суфікса ще не говорить про суфіксальний спосіб. Наприклад, у слові прилисток є суфікс –ок (лист, листок), але воно утворилося префіксальним способом (за допомогою префікса при + слово листок), а не суфіксальним. Приклади цього типу: підпанок (під+панок), підлісок (під+лісок), підмайстер (під+майстер), запросто (за+прсто), заклинок (за+клинок), заклепка (за+клепка).

Наявність у слові суфікса і префікса не говорить про суфіксально-префіксальний спосіб. У прикметнику зародковий без всякого сумніву виділяються префікс за- і суфікс –ов-ий. Але чи утворився цей прикметник суфіксально-префіксальним способом? Для відповіді на це запитання треба знайти твірне слово. Легко встановити, що прикметник зародковий співвідноситься з іменником зародок. Він є твірним словом. Шляхом зіставлення цих слів виявляється формат –ов-ий. [24]

Отже, хоч прикметник зародковий і має префікс і суфікс, проте утворився він суфіксальним способом. Порівняймо подібні приклади: відсотковий (відсоток), відрубаний (відрубати), заслужений (заслужити), засновницький (засновник). [25]

Отже, проведений нами аналіз засвідчив, що недоліки в знаннях і вміннях учнів з теми найчастіше пояснюються: однобічним підходом до опрацювання навчального матеріалу – недостатньою увагою до орфоепічного аспекту; недостатньою сформованістю в частини учнів умінь знаходити в слові наголошений звук, відсут­ністю у них реакції на наголос як на динамічне явище, що є характерним для української мови; недостатньою сформованістю в учнів навички виконувати аналіз морфемної будови слова; слабкою активізацією слов­никового запасу учнів, невмінням швидко дібрати до контрольного слова ряд спільнокореневих слів, серед яких є слово з наголошеним сумнівним звуком; невда­лим добором тренувальних вправ для вироблення в учнів передбачених програмою умінь і навичок.


2.2. Шляхи подолання труднощів під час вивчення будови слова й словотворення

Вивчення словотвору й формотворення є органічною складовою частиною шкільного курсу української мови. Розуміння цих


лексико-граматичних явищ не лише позитивно впливає на словник учнів, а й створює ґрунт для свідомого опанування ними синтаксичної, морфологічної та орфографічної систем української літературної мови. Досягнення в галузі вивчення словотвору дають змогу поставити це питання в школі на належний науковий рівень і пов'язати його з під­несенням мовної культури наших вихованців. [23]

На вивчення словотвору й формотворення в школі належну увагу звертає і діюча програма. Тут зокрема підкреслюється, що «слід домогтися того, щоб учні розуміли способи словотворення в українській мові, вміли визначити, від якого слова утворене дане сло­во, могли розрізняти різноманітні смислові відтінки морфем, з яких слово складається», бо «вміння швидко знаходити в слові його значу­щі частини є важливою умовою вироблення міцних навичок практич­ного використання орфографічних правил». [14]

З усіма способами словотвору учні ознайомлюються в процесі ви­вчення курсу морфології у 5—6 класах. Найпоширенішим і найпродуктивнішим в українській мові є мор­фологічний спосіб творення слів за допомогою суфіксів (годинний, го­динник, годинникар), префіксів (пагін, паморозь, сутінь), суфіксів і префіксів одночасно (сучасний, передчасний) та відкидання, афіксів (винахід від винаходити, виліт від вилітати, виклик від викликати тощо). Продуктивний також морфологічно-синтаксичний спосіб слово­твору — творення складних і складноскорочених слів (газопровід, культпохід, вуз, ) та перехід слів з одного лексико-граматичного розряду в інший (наприклад: червоний — іменник і прикметник); Лексико-синтаксичний (утворення фразеологізмів та стійких лексичних словосполучень: вахта миру, дитячий садок тощо) і лексико-семантичний (переосмислення старих слів, розширення чи звуження значення слова, запозичення з інших мов, наприклад: піонер — першовідкривач і член дитячої організації, левада- запозичення з грецької мови) способи словотвору порівняно менш продуктивні і не так безпосеред­ньо пов'язані з граматикою. Вони майже не розглядаються в підруч­нику з української мови. Тим часом із словами такого походження учні стикаються під час читання художньої літератури, використовують їх у щоденній усній та писемній мові. Тому, на нашу думку, ознайомлення дітей на уроках української мови з цими способами словотвору буде доцільним і воно сприятиме глибшому та більш свідомому засво­єнню ними лексики. [28]

Учні нерідко помиляються, визначаючи спосіб творення слів типу догляд, запис, перегородка, першокласник тощо. Щоб навчити їх ро­зуміти морфологічну структуру слова і уникнути допущення помилок під час проведення словотвор­чої роботи, треба: 1) розрізняти словотвір і формотворення; 2) чітко розмежовувати словотвірний, морфемний і етимологічний аналізи; 3) враховувати всі можливі форми слова, споріднені й одноструктурні з ним слова; 4) бачити різницю між похідними й непохідними осно­вами. [16]

Поняття словотвір охоплює як творення нових слів, тобто слів з новим лексичним значенням, так і творення слів, що мають якесь за­барвлення. Наприклад, за допомогою суфіксів і префіксів від кореня голос були утворені нові споріднені слова голосний, поголос, голоси­ти, голосно тощо, які відмінні не тільки за морфологічною структурою та способом творення, а й за лексичним значенням. З цим же коре­нем утворилися іменники голосок, голосочок, голосище, з яких перші два мають відтінок зменшеності, пестливості, а третій — відтінок згру­білості чи зневажливості.

Але є також суфікси й префікси, які не змінюють ні лексичного значення слова, ні відтінку цього значення, а служать для творення граматичних форм того чи іншого розряду слів. Наприклад, дієслово косити охоплює такі слова, як косити — скосити, кошу — скошу, ко­сив — скосив, коси — скоси, кошений — скошений, косячи — скосивши, які називаються його формами. Якісні прикметники теж мають форми вищого й найвищого ступенів (високий — вищий — найвищий, темний — темніший—найтемніший). Процес утворення форм слів за допомо­гою формотворчих засобів називається формотворенням. [27]

Способи й засоби формотворення та словотвору однакові: форми слів, як і нові слова, найчастіше утворюються морфологічним спосо­бом за допомогою суфіксів та префіксів. Цим формотворення подібне до словотвору і відрізняється від словозміни, внаслідок якої виникають форми для вираження певного граматичного значення (напри­клад: форми числа голос, голоси; відмінкові форми — голосом, го­лосу; родові форми — голосний, голосна, голосне тощо). Але для тво­рення форм слова використовуються не всі суфікси й префікси, що є в мові. Формотворчими виступають здебільшого префікси най-, пров-, на- (найбільший, найдорожчий; писати — написати, читати — прочита­ти), суфікси -ш, -іш-, -и-, -ну- (ширший, добріший; ступати — ступити, стукати — стуконути) тощо. Що ж до словотвору, то тут суфіксів та пре­фіксів набагато більше. [27]

Послідовне й систематичне розрізнення цих категорій сприятиме виробленню в учнів мовного чуття, розкриватиме перед ними багатст­во словотворчої системи української мови, яка дає змогу утворювати-слова, щоб ними не тільки називати, а й виражати найтонші відтінки почуттів у ставленні до всього, що оточує людину. При цьому велику роль відіграє словотворчий аналіз, який у практиці іноді змішують з морфемним й етимологічним. [25]

За допомогою словотворчого аналізу з'ясовуємо спосіб творення слова, визначаємо засоби; за допомогою яких воно утворене, та основу, від якої його утворили, тобто структуру слова розглядаємо; виходячи із системи словотвору сучасної української мови. Наприклад, проводячи словотворчий аналіз іменника продуктивність, говоримо, що він утворений морфологічним способом за допомогою суфікса вість від прикметника продуктивний; так само утворені іменники мужність, ніжність, молодість тощо. А морфемний аналіз слів розкриває тільки будову слова. Наприклад, в іменнику продуктивність виділяємо корінь продукт- і суфікси -ивн- та -ість.

Спосіб творення багатьох слів визначити буває легко. Наприклад,,
у таких словах, як читач, переддень тощо, морфемний і словотворчий
аналізи збігаються: перше слово складається із кореня і суфікса, за
допомогою якого воно й утворене, а друге утворене за допомогою префікса. [25]

Але дуже часто трапляються випадки, коли морфемний і слово­творчий аналізи по-різному характеризують слово. Навіть якщо в слові є тільки один суфікс, морфемний аналіз може не збігатися із слово­творчим. Наприклад, шляхом морфемного аналізу прикметника лежа­чий встановлюємо, що в ньому є корінь, суфікс і закінчення. Та це ще нічого не говорить про творення цього прикметника, бо утворений він не за допомогою суфікса (морфологічний спосіб творення), а шляхом переходу дієприкметника лежачий у розряд прикметників (морфоло­гічно-синтаксичний спосіб творення). Адже прикметники від дієслів утворюються тільки за допомогою суфіксів -лив- і -к- (дбати — дбайливий; гнути — гнучкий). Тому, коли йдеться про творення прикметників від дієслів, добирати приклади для ілюстрації та для вправ треба лише із цими суфіксами. [26]

Таким чином, під час морфемного аналізу в основі слова виділяємо всі морфеми (наприклад, в основі іменника учительство називаємо чотири морфеми: уч-и-тель-ств-), а під час словотворчого аналізу визначаємо тільки дві частини: словотворчу основу й словотворчу морфему, за допомогою якої було утворене слово (так, слово учительство утворене від учитель додаванням суфікса -ств-). [26]

Під час розгляду способів та засобів творення слів треба вказувати і на роль словотворчих засобів та їхні стилістичні функції, адже одні суфікси надають слову ознак збільшеності чи згрубілості, зневаги (дівчисько, носище, злодюга, балакуха), зменшеності та пестливості (сонечко, личко, сестриця, дощик), інші вживаються для творення слів на означення осіб (шахтар, сіяч, будівник, боєць, радист) абстрактних понять (завдання, боротьба, плутанина, автоматизація} предметів (вимикач, холодильник, читальня, морозиво), території (Донеччина, Київщина), збірності (дітвора, сосняк) тощо. На прикладі ряду слів баба бабуня — бабусечка (М. Вовчок, «Інститутка») можна показати учням, як в тому самому слові різні, суфікси на означення пестливості показують різні ступені міри цієї ознаки. Останнім часом досить часто можна почути слово малюк, у якому суфікс - юк надає зменшено-пестливого відтінку. Тим часом первісне значення цього суфікса зовсім протилежне — колись він вживався на означення зневаги (наприклад, селюк, багнюка). Цей приклад свідчить про що в семантиці суфіксів із часом можуть статися зміни. [26]

Постійна увага до слова, до найменших відтінків у його значенні, які вносяться суфіксами й префіксами, виробляє в дітей мовне чуття. Цьому великою мірою сприяє словотворчий аналіз. Він порівняно з морфемним дає більші можливості для розвитку мови учнів, краще забезпечує свідоме засвоєння граматичної системи мови. [24]

Через те, що в морфологічній структурі багатьох слів нашої мови з часом сталися зміни, доводиться, як наголошує, і програма української мови, вдаватися і до етимологічного розбору, який «сприяє піднесенню інтересу до занять з мови, виховує любов до них, а отже, і допомагає в розв'язанні одного з важливих завдань навчити учнів грамотно писати». Метою етимологічного аналізу є розкриття походження слова з обов'язковим урахуванням його первісного значення та його історії. Останнім він і відрізняється від словотворчого аналізу, при якому не можна виходити за рамки сучасного стану мови. [10]

Іноді словотворчий аналіз збігається з етимологічним, як у словах учитель, білизна, ходити. Але це буває не завжди. Адже етимологічний аналіз проводимо для того, щоб з'ясувати минуле життя слова. Його ж значення, структура нерідко бувають відмінними від сучасних, а то й неясними, бо суфікси й префікси, скажімо, таких слів, як дар, павук, пасіка тощо, давно втратили свою продуктивність і зараз не використовуються для творення нових слів. [17]

Звичайно, захоплюватись етимологічним аналізом не варто. Його слід проводити лише в тих випадках, коли для з'ясування способу творення слова конче потрібно звернутися до його історії. Так, розповідь про історію виникнення деяких з погляду сучасного стану української мови непохідних, слів типу вікно, наперсток тощо допомагає учням краще усвідомити значення, стилістичні функції та правопис слів, по­стійний розвиток і вдосконалення мовних засобів, життя слів у мові, їхній зв'язок з іншими словами рідної та близьких мов. Крім того, в учнів пробуджується інтерес до вивчення предмета, активізується ува­га, виховується вдумливе ставлення до слова, їм стають зрозумілішими окремі правописні норми сучасної української мови.

Отже, морфемний аналіз розкриває будову слова, словотворчий
аналіз показує спосіб творення слова з погляду словотворчої системи
сучасної української мови, а етимологічний аналіз з'ясовує походження слова, спосіб його творення і первісне значення. Всі три аналізи
доповнюють один одного, сприяють міцному засвоєнню учнями програмового матеріалу. При проведенні кожного з них особливо важливо
змішувати їх один з одним, не підмінювати одного одним, не зводити словотворчу роботу до морфемного аналізу та не переоцінювати
значення етимологічного аналізу. Все ж найбільше уваги слід приділяти саме словотворчому аналізу. [26]

Щоб уникнути помилок, словотворчий аналіз найдоцільніше про­водити через порівняння певного слова з однокорінними (поприбігали— вибіг, забіг; прибіг, побіг, біганина, бігати, біг та інші) або одноструктурними з ним словами (поприбігали — поприносили, поприводили, попривозили тощо) та різними формами цього слова. Такий принцип вважається основним принципом словотворчого аналізу. [23]

Споріднені слова добираються для того, щоб безпомилково визначити корінь слова, суфікс і префікс. Порівняння ж одноструктурних слів дає змогу виявити ступінь продуктивності словотворчих засобів, допо­магає розкрити їхнє значення. Наприклад, порівнюючи одноструктурні слова провесна, прозелень, прохолода тощо, ми доходимо висновку, що префікс про- вживається для утворення слів із значенням непов­ного вияву того, що названо їхніми коренями. Так само порівняння форм однини іменників небо, чудо (небом, неба;,чудом, чуда) з фор­умами множини (небеса, небес, небесам; чудеса, чудес, чудесам) допомагає встановити, що суфікс -ее у цих іменниках не словотворчий, а формотворчий, використовується він для творення форм множини. Формотворчі також суфікси -єн-, ат, -ат- в іменниках середнього роду ІУ відміни ім'я, плем'я, курча, теля (імені, племені, курчати, теляти; імена, племена, курчата, телята) та суфікс -ер-, за допомогою якого створяться форми непрямих відмінків іменника III відміни мати (матері, матерям) тощо. [16]

При цьому слід стежити, щоб учні не змішували омонімічних коренів, таких, як гора і горіти, вода і водити. Треба мати на увазі й омонімічність словотворчих засобів, інакше, проводячи словотворчий аналіз, наприклад, слова учительство, учні можуть поділити його на учи-тельств(о) (від учити). Слово незалежність можна поділити на не-залежність (від слова залежність) і незалежн-ість (від незалежний). Нібито однаковий звук о в словах кіноапарат і водовоз в першому слові належить до його основи, а в другому — є сполучною морфемою. Отже, для правильного виділення словотворчих засобів потрібно знати значення слова та словотворчі засоби мови і пам'ятати про можливу омонімію останніх. [24]

Важливим принципом словотворчого аналізу є визначення співвідношення між похідною і непохідною основами. Так, словотворчий аналіз слів виписка, перепустка покаже, що вони утворені способом суфіксації від похідних префіксальних дієслівних основ, тобто таким чином писати — виписати — виписка; пустити — перепустити — перепустка Слова ж припічок, ошийок тощо утворені за допомогою суфіксів і пре­фіксів від непохідних іменникових основ. А проведений з урахуванням співвідношення між непохідними і похідними основами словотворчий аналіз слів степовик, лісовик, лісник, випускник, вісник, помічник по­казує, що суфікси в них різні: у перших чотирьох словах виділяється суфікс бик, бо їхніми словотворчими основами є степов(ий), лісов(ий,) лісн(ий), випускн(ий), і тільки в двох останніх виступає суфікс - ник, бо утворені вони від іменників, вість, поміч. [31]

Учні повинні добре усвідомити різницю між похідною і непохідною основами, знати, що похідна основа, крім кореня, обов'язково має ще словотворчі або формотворчі афікси (розклад, візник; писати — написати, ходив — ходила) і що обидві вони можуть бути словотворчими, тобто такими, від яких утворюються нові слова. Так, у нашому прикла­ді (писати — виписати - виписка) непохідна основа писати виступає словотворчою щодо утвореної від неї основи виписати, а ця, похідна основа — словотворчою щодо дальшої похідної основи — виписк(а).

Під час словотворчого аналізу корисно вдаватися і до зіставлення окремих явищ української мови з явищами спорідненої російської.
Це сприяє виробленню спостережливості в учнів та уміння порівнювати, знаходити спільне й відмінне. Наприклад, в обох мовах є однакові
суфікси й префікси, але їхня продуктивність різна. Так, порівнявши
українські слова пакунок, рахунок, дарунок та інші з російським рисунок діти помітять, що суфікс -унок в українській мові набагато продуктивніший, ніж у російській. [34] .

Разом з тим треба застерігати учнів від неправильного перенесення в українську мову особливостей словотвору російської мови. Так, суфікс -ав- продуктивний в українській мові із значенням неповноти якості (білявий, жовтавий), а в російській мові він не продуктивний і вживається з іншим значенням (кровавый, ржавый); на неповноту ж. якості тут вказують суфікси -оват, -еват (сероватый, красноватый).

Словотвір заслуговує великої уваги. Але вивчення його в школі принесе користь тільки за тої умови, якщо будуть дотримані всі пере­раховані тут принципи такої роботи.

Таким чином, при вивчення будови слова та словотвору виникає багато труднощів, які виникають у тому разі, якщо діти невміло застосовують теорія на практиці, не вчать добре правил та відносяться до навчання недбало. Отже, вчителям-словесникам є над чим працювати.
















ВИСНОВКИ

Розділ «Будова слова. Словотвір» є традиційним у шкільній програмі, у якому описується структура слів, способи утворення нових слів та їх видозміна. Опрацювання цих розділів має велике значення для розвитку мовленнєвої компетенції школярів у подальшому навчанні, для правильного використання слів та їх утворення, для удосконалення своєї мовленнєвої діяльності. Не дарма за національною програмою «Освіта» на вивчення будова слова та словотвору відводиться 42 години.

Будова слова та словотвір тісно пов’язані із багатьма розділами мовознавства, такими як морфологія, лексика, орфоепія, граматика, графіка, синтаксис.

Вчені виділяють таки принципи навчання будови слова і словотвору, як загально дидактичні, лінгводидактичні та власне методичні (специфічні). Вивчаючи вище зазначені розділи, застосовують такі методичні прийоми навчання мови, як слово вчителя, бесіда (евристична бесіда), спостереження, аналіз мовних явищ, робота з підручниками, вправи, робота зі словниками та ін., які допомагають краще засвоїти теоретичний матеріал та закріпити його на практиці.

Важливу роль при вивченні будови слова та словотвору відіграють власне методичні прийоми, такі як морфемний, словотвірний та етимологічний аналіз. Морфемний аналіз допомагає розкрити внутрішню будову слова, організацію внутрішніх частин в ньому, а також полегшує вивчення правопису частин мови; словотвірний аналіз дозволяє побачити, яким способом воно утворене, з’ясовує, з яких значущих частин воно складається з урахуванням живої мовної практики у вираженні лексичних і граматичних значень; етимологічний аналіз дозволяє виявити первісне значення слова, його витоки.

При вивченні розділу «Словотвір. Будова слова» вчителі-словесники повинні домогтися, щоб учні добре засвоїли способи творення слів в українській мові, вміли визначати, від якого слова утворене дане слово, розрізняли різноманітні смислові відтінки морфем, з яких складається слово. Але не зважаючи на те що, вчителі добре володіють всіма методами та прийомами методики навчання будови слова та словотвору, в учнів виникають труднощі та вони допускаються помилок.

Найтиповіші помилки, що роблять учні під час вивчення будови слова та словотвору, виникають при:

  • Визначенні способу творення слів;

  • Застосуванні словотвірного та морфемного аналізу на практиці;

  • Відокремленні основи слова;

  • Відрізненні словотворчого аналізу та етимологічного;

  • Розмежуванні кореня, суфікса і префікса у словах;

  • Доборі однокореневих слів;

  • Розрізненні похідної та непохідної основи.

Отже, для подолання вище перелічених труднощів вчителям-словесника потрібно добре опрацювати теоретичний матеріал з методики викладання будови слова та словотвору, застосовувати на своїх уроках різні методи та прийоми навчання мови, принципи, дидактичний та ілюстрацій ний матеріал. Всі ці методи треба добирати з урахування вікових та психологічних особливостей учнів, застосовувати індивідуальний підхід до кожного школяра та розробляти спеціальні програми, презентації, використовувати різноманітну наочність.










ДОДАТКИ

Додаток 1

Вправи, які використовуються під час виникнення труднощів з визначенням похідної та непохідної основи в учнів 5-6 класів


1. Виписати спочатку слова з похідною, потім з непохідною основою, підкреслити в них корені.

Співак, молодь, чесність, підтримувати, здрібнілий, розмовляти, друкарня, багатий, радянський, кожний, далекий, стіна, п'ятий, спечений, хоробрість, настільний.

2. Зробити морфологічний розбір слів за схемою, записуючи в неї спочатку слова з непохідною, а потім з похідною основою.


Зразок:

Основа

Закінчення

префікс

корінь

суфікс


-

лопат

а

Лопата, хліб, предобрий, молодець, переказати, вікно, пагорб, міжпланетний, хатина, піонерський, паморозь, правнук, глибина, наслідок.

3. Назвати слова, від яких утворено подані слова. Підкреслити твірну основу. Сказати, яка вона: похідна чи непохідна.

Зразок: певність — певний.

Сусідній, промовець,. побудувати, синька, безверхий, схід. переддень, лікарня, матуся, змагання, білизна, прадід, вовчисько, антифашистський, передмова, гейкати, підполковник.

4. До кожного з поданих дібрати по кілька споріднених слів так, щоб наступне слово було утворене від попереднього.

Зразок: учити — учитель — учительський.

Село, вода, сміти, мовити, лякатися, патріот.

5. Переписати подані слова так, щоб кожне попереднє слово було твірним для наступного.

Зразок: борона, боронувати, боронувальний, боронувальник.

Підводний, вода, підводник; моряк, моряцький, море; переказати, переказування, казати, переказувати; селянський, селянин, село; готувати, перепідготовка, підготувати, перепідготувати.

6. Сказати, від яких слів утворилися подані слова.

3 р а зо к: переказування — переказувати.

Дубище, розумний, синька, вміння, промовець, переддень, дубовий, напис, борт-механік, місяцехід.

7. Зіставивши пари слів, визначити твірну основу, підкрес­лити її.

Зразок: продавець — продавати.

Хоробрість — хоробрий, заземлення — заземлити, беззубий — зуб,. ручний - рука, відтворити — творити, переказ — переказати, переляк — перелякати, дієслівний — діє­слово, відлив — відливати.
















Додаток 2

Вправи, які використовуються під час виникнення труднощів із способами творення слів в учнів 5-6 класів


1. Переписати слова, підкреслити твірну основу. Сказати, яким способом утворене кожне слово.

Безрогий, передумова, надприбуток, небагатий, прабатьківщина, прохолода, згуртувати, роз'єднати, закопати, неспокійний.

2. Виписати слова, утворені префіксальним способом, підкреслити твірну основу й словотворчий префікс.

Приклад, привезти, приказка; запевнення, заговорити, завеликий, задум; премуд­рий, премудрість; правнук, прадідівський; передбачення, передсвятковий, передбачити, передпокій; надпис, надсипати, надлюдина, надзвичайний, надходження.

3. Від поданих слів утворити за допомогою префіксів нові слова. Визначити, до якої частини мови належать твірні й похідні слова.

Мова, бабуся, горб, весна, широкий, малий, вечірній, летіти, дати, виконати, со­лити, голосно, довго.

4. Скласти таблицю «Способи творення слів» (таблиця складається за аналогією до використаної під час пояснення матеріалу. Демонст­рується друга частина цієї таблиці —приклади. Учні напам'ять від­творюють першу частину, за аналогією до написаних слів самостійно добирають приклади).

5. Виписати окремо слова, утворені різними способами.

Селянство, криголам, напис, безаварійний, птахолов, заземлення, гурток, ручний, вишняк, закут, семилітній, вичитування, праліс, список, батько-мати, райво, перекоти­поле, лісок, завуч, втридорога, мати-й-мачуха, провесна, бандурист, поверх, лісо­руб, літгурток.

6. Прочитати слова, пояснити їхнє значення. Сказати, як вони утворені.

Горицвіт, тонна-кілометр, добраніч, Нетудихата, сімсот, вищезазначений, півострів, запанібрата, трикутник, ракета-носій.

7.Пере­писати, утворюючи від кожного з поданих слів два нових слова — з новим значенням і з іншим смисловим відтінком у значенні; в утворе­них словах підкреслити твірну основу і словотворчий суфікс.

Зразок: голова — голов-н-ий, голів-к-а.

Батько, ріка, вікно, хлопець, білий, старий, молодий, зелений, сад.

8. Згрупувати подані слова відповідно до способів творення, під­креслити в них словотворчі суфікси і префікси.

Творець, безпідставний, бетоняр, напарник, прибічник, нероба, підліток, принести, настільний, Прибалтика, антинауковий, міжпланетний, дослідник, суглинок, суміжний, безаварійний, дожовтневий, надшвидкісний, рослинність.

9.Визначивши твірні основи, схематично показати послідовність творення слів.

Новий, новина, новенький, обнова, новинка, обновити, мова, мовити, промовляти, мовець, промовець, промова, прамова, мовлення, земля, земляний, земельний, безземельний, підземний, підземел­ля, землянка, заземлити, заземлення.

Схема матиме такий вигляд:

нов— еньн — ий

Новий нов— ин — а новин-к-а

об —нов — и — ти обнов-а

10. Сказати, яким способом утворено подані слова і до якої частини мови вони належать.

Робітник, заводський, посадити, польовий, стежечка, безперебійний, придбати, сусідній, дослідник, відважний, Волгоград, рослинність, оцінка, легкоатлетичний, світо­гляд, ліворуч, юннат, міжпланетний, вуз, міськрада, задумати.

Зразок:

Слово

Спосіб творення

Частина мови

робітник

суфіксальний

іменник

сусідній

суфіксальний

прикметник

придбати

префіксальний

Дієслово


























Додаток 3

Вправи, які використовуються під час виникнення труднощів при написанні складних слів та їх творенні в учнів 5-6 класів


1. Переписати, підкреслюючи складні слова. Усно пояснити, як вони утворилися.

1. Я бачив світ. Я пройшов пів-Європи. 2.Мічурін запрошує кожного з присутніх з’їсти півяблука й півабрикоса нових сортів. 2.Балабуха укинув у рот одразу півпирога. 3. Ленінград - колиска революції. 4. Місяцехід передав зображення навколишньої місцевості.

2. Від поданих слів утворити складні, пояснити творення і право­пис .

Червоний прапор, ліва рука, волю любить, прапор носить, сеанс кіно, світлий і сі­рий, ясно чоло, правий берег, листи носити, кригу ламає, босі ноги, все перемагає, Середня Азія, зв'язок по радіо, життя писати.

3. Переписати слова, пояснити правопис їх.

Сталевар, життєдайний, деревообробний, шестиденний, російсько-український, дов­гоносик, трьохактний, життєрадісний, телебачення, сорокавосьмиденний, працездатний, краєвид, радіомовлення, всеосяжний, біло-червоний.

4. Переписати, підкреслити слова, утворені від складних твірних основ за допомогою суфіксів.

5. Утворити від поданих слів за допомогою суфіксів нові слова.

Таксі, комуна, комсомол, хімія, колгосп, викладач, трава, люди, Умань, правда, мужній, білий, чавун, читати, ходити.

6. Виписати подані слова за способами творення.

Морозище, передбачення, передчасний, зелень, орденоносець, телефільм, ручний, повістяр, безвухий, юнь, вузівець, виставка, прабатьківщина, контрреволюція, безробітний, антинауковий, сталевар, надкусити, зозуленька, зміюка, боєздатний, трикутний, відмовити, тихенький.






























Додаток 5

Методи навчання «Будови слова. Словотвору»


Додаток 4

Вправи, які використовуються під час виникнення труднощів при написанні складноскорочених слів

1. Записати по кілька складноскорочених слів, утворених різними способами.

2. Переписати подані слова, згрупувавши їх за способами творення. Визначити рід кожного слова.

Дитвидав, рацс, райво, облдержадміністрація, міськрада, міськвиконком, ООН, вуз, редколегія, радгосп, ТУ-114, агіткомпанія, завуч, білосніжний, краєзнавство, сталевар, лісопарк, РФ, юннат, ЖЕК.

3. Прочитати складноскорочені слова, пояснити, як вони утворені.

ЗІЛ, МДУ, спортзал, Донбас, МХАТ, міськвикон­ком, ФРН, піонертабір, землетрус, кулемет, життєлюб, свинопас, овочерізка.

4. Утворити складноскорочені слова від поданих словосполучень. Пояснити правопис їх.

Заробітна плата, вищий учбовий заклад, Київський політехнічний інститут, профспілковий комітет, головний бухгалтер, ощадна каса, міський відділ освіти, медичний санітарний батальйон, поїздка на один день, той, хто любить працювати, подібний до кулі.

5. Виписати спочатку складні, а потім складноскорочені слова. Пояснити творення їх та правопис.

Водоспад, машинобудування, самоцвіт, сількор, небосхил, стінгазета, кругозір, піваркуш, світло-червоний, Донбас, зерносховище; комдив, народногосподарський.

6. Переписати подані слова, згрупувавши їх за способами творення.

Запис, підніжка, пилосос, антинауковий, ООН, орденоносний, газетний, розбити, столик, агітпункт, стінгазета, землемір, передрукований, вчорашній, просіка, овочесховище, беззвучно, братик, лісорозробка, підполковник, чесний, нарукавник, броненосець





























СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / Ахманова О.С. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 608 с.

  2. Біляєв О.М. Методика вивчення української мови в школі / Біляєв О.М., Пентилюк М.І., Мельничайко В.Я. – К.: Радянська школа, 1987. – 246 с.

  3. Бєляєв О.М. Методика вивчення української мови в школі / Бєляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Передрій Г.Р. – К.: Радянська школа, 1987. – 137 с.

  4. Блик О.П. Практикум з української мови. Будова слова. Словотвір. Морфологія / Блик О.П. – К.: Вища школа, 1979. – 174с.

  5. Блик О.П. Українська мова / Блик О.П. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 397с.

  6. Блик О.П. Вивчення української мови в пятому класі / Блик О.П. – К.: Радянська школа, 1995. – 116с.

  7. Блик О.П. Вивчення української мови в 6 класі / Блик О.П. – К.: Радянська школа, 1977. – 116с.

  8. Бондаренко С.Ф. Питання словотвору і формотворення на уроках мови / Бондаренко С.Ф. // Українська мова і література в школі. – 1969. - №8. – С. 56- 60.

  9. Бондаренко Н.В. Українська мова 5 клас / Бондаренко Н.В., Ярмолюк А.В. – К.: Освіта, 2005. – 270 с.

  10. Бондаренко Н.В. Українська мова 6 клас / Бондаренко Н.В. – К.: Освіта, 2006. – 246 с.

  11. Бурлак С.В. Поради вчителю / Бурлак С.В. – К.: Знання, 1993. – 236 с.

  12. Дмитровський Є.М. Методика викладання української мови в середній школі / Дмитровський Є.М. – К.: Наукова думка, 1965. – 248 с.

  13. Вихованець І.Р. Граматика української мови / Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. – К.: Радянська школа., 1982. – 209с.

  14. Городенська К.Г. Словотвірна структура слова / Городенська К.Г., Кравченко М.В. – К.: Наукова думка, 1981. – 195с.

  15. Горпинич В.О. Дослідження з словотвору та лексикології / Горпинич В.О., І.І. Ковалик, І.С. Олійник. – К.: Вища школа, 1985. – 162с.

  16. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір / Горпинич В.О. – К.: Радянська школа, 1977. – 117с.

  17. Денисовець Г.П. Поради до вивчення розділу «Словотвір» у 5 класі / Денисовець Г.П., Семенюченко М.Л. // Українська мова і література в школі. – 1973. - №7. – С. 61-64.

  18. Державна національна програма «Освіта» ("Україна XXI століття"), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. N 896 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 576 ( 576-96-п ) від 29.05.96

  19. Єрмоленко С.Я. Рідна мова 5 клас / Єрмоленко С.Я., Сичова В.Т. – К.: Грамота, 2005. – 236 с.

  20. Кващук А. Будова слова в українській мові / Кващук А. // Українська мова і література в школі. – 2002. - №7. – С. 39-42.

  21. Ковалик І.І. Основні проблеми вивчення про словотвір / Ковалик І.І. // Українська мова і література в школі. – 1970. - №11. – С. 22-29.

  22. Концепція загальної середньої школи (12-річна школа), схвалена колегією Міністерства освіти і науки України, президією академії педагогічних наук України від 22.11.2001 N 12/5-2.

  23. Методика викладання української мови: [ наук. ред. Пентилюк М.І.]. – К.: Ленвіт, 2004. – 400 с.

  24. Методика викладання української мови: [наук. ред. Дорошенка С.І.]. – К.: Освіта, 1992. – 135 с.

  25. Методика викладання української мови: [ наук. ред. Олійник І.С.]. – К.: Освіта, 1991. – 215 с.

  26. Мукан Г.М. Вивчення розділу словотвір / Мукан Г.М., Передрій Г.Р. // Українська мова і література в школі. – 1971. - № 9. – С. 76-82.

  27. Національна доктрина розвитку освіти України, затверджена указом Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002.

  28. Ощипко І.Й. Вивчення теми «Будова слова» й «Словотвір» у школі / Ощипко І.Й. – Л.: ВНТЛ, 1998. – 33 с.

  29. Пентилюк М.І. Вивчення української мови в школах з російською мовою навчання / Пентилюк М.І. – К.: Рута, 2000. – 128 с.

  30. Пінчук О.Ф. Вивчення словотвору в школі / Пінчук О.Ф. // Українська мова і література в школі. – 1972. - №4. – С. 16-24.

  31. Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі / Плющ М.Я. – К.: Радянська школа, 1978. – 127с.

  32. Пометун О.С. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання / Пометун О.С. – К.: А.С.К., 2004. – 82 с.

  33. Програми для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова. 5–12 класи. – К., 2008.

  34. Рожило Л.П. Методика викладання української мови в середній школі / Рожило Л.П. – К.: Вища школа, 1979. – 175 с.

  35. Розенталь Д.Э. Словарь-справочник лингвистических терминов / Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. – М.: Просвещение, 1985. – 399 с.

  36. Романюк Є. У майстерні слова / Романюк Є. // Українська мова і література в школі. – 2004. - №4. – С. 8-15.

  37. Скуратівський Л.П. Орієнтовне календарне планування уроків та тематичного контролю за рівнем навчальних досягнень учнів 5-11 класів з рідної (української) мови / Скуратівський Л.П., Шелехова Г.М. // Укр. мова і літ. в школі. – 2002. – № 6, 7. – С. 13-14.

  38. Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / [ ред.-упоряд. Пентилюк М.І.] – К.: Ленвіт, 2003. – 149с.

  39. Універсальний словник. Українська мова та література. – Харків: Торсінг плюс, 2008. – 448 с.

  40. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 487 с.

  41. Яворська С. Будова слова і словотвір / Яворська С. // Українська мова і література в школі. – 1997. - №5-6. – С. 39 – 42.

  42. Ярошенко В.Л. Уроки з використанням інноваційних технологій / Ярошенко В.Л. – К.: Основа, 2006. – 67 с.



Скачать

Рекомендуем курсы ПК и ППК для учителей

Вебинар для учителей

Свидетельство об участии БЕСПЛАТНО!