«Український Страдиварі – Олександр Самійлович Корнієвський»

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти Корюківської районної державної адміністрації

Корюківська гімназія

ПРОЕКТ

«Моя Корюківщина»

тема:

«Український Страдиварі –

Олександр Самійлович Корнієвський»

Підготували: учні 1 класу

Корюківської гімназії

Класний керівник: Лагодна Д.О.

2013 – 2014 н.р.

Біографія

Народився О.С. Корнієвський 21 березня 1889 року в селі Данилівці (тепер Менського району Чернігівської області) в селянській родині. Батько Олександра — Самійло з 1861 по 1873 рік відбував військову службу на Північному Кавказі. У тому ж полку служив поручником Л. Толстой, і вони один одного добре знали. У 1896 і 1898 роках Л.Толстой інкогніто, «подорожнім селянином», збирав матеріал для своїх творів про життя малоземельних селян і причини селянських заворушень на Чернігівщині. Письменник двічі гостював у С.Корнієвського, який тоді був у Мені волосним писарем.

Олександр спочатку вчився в Данилівській початковій школі, потім у міністерському училищі в Мені. А закінчивши 1907 року тамтешнє ремісниче училище, став столяром-червонодеревником.

Коли 1904 року в Києві після організованого Українським музичним товариством «Боян» концерту бандуриста Т.Пархоменка на вдосконаленій Корнієвським бандурі слухачі почали цікавитись, де можна замовити бандуру, той радив усім звертатися до Менського ремісничого училища й називав ім'я молодого майстра О.Корнієвського.

Замовниками його часто були люди заможні, отже, доводилося враховувати побажання, щоб інструмент мав не тільки чудове звучання, а й зовні мав мистецький вигляд. На пораду М.Лисенка, В.Самійленка та інших шанувальників бандури О.Корнієвський додає підструнки для діезів та бемолів і надає бандурі хроматичного звучання, збільшує діапазон октав з двох до чотирьох-п'яти. Саме ця, нова, удосконалена бандура стала інструментом, на якому можна виконувати будь-який музичний твір. 1913 року на Всеросійській виставці бандури майстра відзначено бронзовою медаллю.

Проте удосконаленою бандурою були дуже невдоволені сліпі кобзарі, які не могли освоїти гру на ній. Їх дратувала до того ж концертна діяльність зрячих молодих бандуристів (а серед них усе більше з'являлося жінок), заробіток їхній зменшувався.

Влітку 1915 року О.Корнієвського забрали до війська. У Глухів, де він служив, дружина одразу ж привезла йому бандуру. Майстер і на фронті не забував про свій інструмент. Почав давати платні концерти, кошти від яких ішли у фонд поранених.

Коли почалася громадянська війна, О.Корнієвський повернувся в Мену, а згодом переїхав до Корюківки. У 1927 році його інструменти експонувалися на окружній виставці в Конотопі. Майстер відповідав на запитання відвідувачів, показував, як звучать його бандури, грав, співав українські народні пісні. Журі присудило О. Корнієвському першу премію. Як переможця його послали демонструвати свої бандури на республіканську виставку до Харкова (проте вона так і не відбулася).

У Конотопі діяла тоді капела бандуристів "Відродження". Проведена в місті виставка дала поштовх виготовленню бандур, кобзарського гурту побільшало до 50 осіб. Та вже сумнозвісного 1933 року капела мусила саморозпуститися. Дехто з тих бандуристів виступав і опісля до кінця 50-х років.

Не обминула лиха доля й О. Корнієвського. Непомірні податки й загроза арешту змусили його ще 1929 року виїхати до Лохвиці. У 1937 році репресували спершу синів майстра, Леоніда та Олександра, а невдовзі і його самого. Усіх без суду заслали в далекосхідні табори. Трагічна доля спіткала й інших членів родини: донька Віра загинула в блокадному Ленінграді, а дружину, Е.Корнієвську, 1943 року фашисти спалили в Корюківці у власній хаті. Тоді згоріла й велика збірка українських народних музичних інструментів, що їх майстер виготовив за давніми зразками.

О. Корнієвський і в концтаборі злагодив собі бандуру.

Після звільнення, по смерті Сталіна, дорогою до Бійська у поїзді та на вокзалах інколи діставав її і починав грати. Такого в Сибіру не бачили. Мелодії українських пісень збирали довкола бандуриста людей. Міліція перевіряла документи, але табірна довідка засвідчувала, що бандура виготовлена власноручно.

Через кілька років майстер вирушив в Україну. 1961 року купив у Корюківці хату, а наступного переселився в рідні місця.

Працював і в наступні два десятиріччя. Останню свою 180-ту двогрифну бандуру «Ювілейну» зробив 1980-го, дев'яносторічним.

Останні роки життя майстра були особливо тяжкі: ревматизм скував пальці, не даючи змоги заграти на улюбленому інструменті.

Помер О.Корнієвський 31 січня 1988 року на 99 році життя. Значну частину свого віку О.Корнієвський прожив у Корюківці.

Серед учнів Корнієвського був Ісаак Левит, бандурист із Слобожанщини.

Вшанування пам'яті

Музичні інструменти майстра відомі далеко поза Україною. Автор їх підписував і датував, тому їх легко відшукати серед музейних колекцій. Найбільшу кількість їх мають музей бандур у Ялті (завдяки художньому керівникові капели бандуристів Олексію Ниркові), Чернігівський історичний музей імені В.Тарновського, меморіальна кімната Корнієвського в Корюківці та Музей народної архітектури та побуту України (Київ). У цій останній колекції сім бандур майстра. Найдавніша з них датована 1912 роком.

В історію української культури Олександр Корнієвський увійшов як видатний майстер музичних інструментів (насамперед бандур) і як художник-оформлювач (оздоблював свої вироби різьбленням, інтарсією, інкрустацією, малюваннями). Великою втратою для історії нашої музики є те, що його виконавчу майстерність ніяк не зафіксовано.

Кобзар з Чернігівщини – Олександр Самійлович Корнієвський

Людмила Нижник, старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній"

Мало кому доля дарує нагоду прожити майже сто років. Такий довгий життєвий шлях пройшов відомий майстер по виготовленню музичних інструментів, кобзар та лірник – Олександр Самійлович Корнієвський (1889-1988).

Народився митець 21 березня 1889 року в селі Данилівці Менського району на Чернігівщині, багато років прожив у Корюківці. Ще дитиною він нераз чув пісні та думи кобзарів про життя народу, про боротьбу з ворогами та подвиги героїв. Тоді майбутній майстер зацікавився музичними інструментами. В одному з листів О.С.Корнієвський писав: “Коли мені було чотири роки, то трапилось близенько побачити скрипку, на якій грав один дідусь і почути музику, і мені більш усього подобалась головка в скрипці, я і почав собі вирізувати ту головку то з картоплі, то з буряка ножиком, аж поки вийшла приблизно така. Далі я вже з дерева почав робити іграшкові скрипочки і чіплять кишкові струни і таких скрипочок я зробив чимало і кожна краща за попередню. Дідусь цей частенько заходив до батьків і мені дещо показував грать. Добре пам’ятаю, коли пішов в школу на восьмому році, то я вже вмів сам настроювать скрипочку і дещо грав без упину. Влітку сховаюсь у кукурузу, або коноплі, і все учусь”. В шіснадцять років майбутній майстер пішов навчатися в Менське ремісниче училище. Хлопець зробив справжню скрипку, яку побачив Панас Карпович Саксаганський (1859-1940) – відомий театральний діяч, що гастролював у Мені, і високо оцінив роботу юнака.

В 1906 році до училища завітав Терентій Макарович Пархоменко (1872-1910), бандурист із села Волосківці на Чернігівщині. Він замовив О.С.Корнієвському нову бандуру, юнак виконав замовлення, за зразком старої бандури зробив нову, з якою сліпий кобзар виступав у 1908 р. у Києві. Навчаючись в ремісничому училиші, О.С. Корнієвський мав змогу відвідувати творчі вечори, що відбувалися в будинку поміщика Баранова. Саме тут Олексанр Самійлович зустрічався з М.Коцюбинським, М.Лисенком, М.Кропивницьким. В його бібліотеці було багато книжок, серед яких твори класиків української літератури Т.Г. Шевченка, М.М. Коцюбинського, Лесі Українки, Л.І. Глібова (на жаль, бібліотека згоріла в роки Великої Вітчизняної війни).

В роки першої світової війни з 1915 по 1917 рік О.С. Корнієвський служив в армії в Глухові, Чернігові, Києві. Студент педінституту Олександр Петрович Довженко, який добре знав творчість кобзарів, організував Олександру Корнієвському сольний виступ в Глухівському міському парку. І пройшов концерт з великим успіхом.

Майстер листувався з відомим бандуристом зіньківсько-харківської кобзарської школи Гнатом Хоткевичем, який був знайомий з його бандурою і манерою гри на ній.

Репресії 30-х років не оминули і кобзарів. Як писав у своєму листі Корнієвський: “Він (Гнат Хоткевич) просив прибути до нього для консультації з питання подальшого виробництва нового типу бандур, але мені поїхати так і не вдалося. Мене запросили на хвилинку в міліцію, а я, як пішов, так повернувся тільки через 25 років.” В 1937 році заарештований О.С. Корнієвський, а в 1938 р. був розстріляний Г.М.Хоткевич. Репресовані також були члени Першої капели бандуристів: М.Кошуба, І.Яценко, Г.Копан, Г.Войцех, В.Потапенко. Всі вони були знайомі з О.С.Корнієвським і мали музичні інструменти, зроблені його руками. Події 30-х років загальмували розвиток кобзарського мистецтва на багато років.
До і після заслання Олександр Самійлович товаришував з Іваном Борисовичем Панченком, кобзарем-аматором. Він на початку 60-х років відправив багажем у місто Бійськ, де жив майстер, велику колоду горіхового дерева. О.С.Корнієвський зробив з неї бандуру і вважав її найкращою по звучанню і оздобленню. Пізніше І.В.Панченко і майстер разом возили цю бандуру, щоб показати Максиму Тадейовичу Рильському (1895-1964), українському поету, громадському діячу, академіку. М.Т. Рильський був у захопленні від бандури, її оформлення та звучання, і просив зробити подібну йому. На жаль, після смерті Панченка, бандура у його сліпої матері викрадена. Для М.Т.Рильського виготовили 154-у бандуру з явора. О.С.Корнієвський робив бандури і був вчителем кобзарів Лев’янта Зальмана з Корюковки та Лавріна Чіки з Березни. Кобзарський репертуар О.С.Корнієвського нараховував 200 творів, він грав на бандурі гімни, вальси, інструментальну та фольклорну музику, твори М.Лисенка та С.Гулака-Артемовського. Олександр Самійлович був творцем київсько-чернігівської бандури та манери гри на ній.
За своє життя лише бандур зробив 180, а ще були гітари, ліри, скрипки, балалайки, бандурина (інструмент, сконструйований Олександром Самійловичем Корнієвським).

Ренат ПОЛЬОВИЙ
КОБЗАРІ В МОЄМУ ЖИТТІ

Бандурний майстер Олександр Корнієвський

Про Олександра Самійловича Корнієвського багато я дізнався від кобзаря Семена Власка з села Блистова, що на Новгород-Сіверщині. Саме тоді у мене визрів намір поїхати до містечка Корюківки Чернігівської області, де Корнієвський жив. Тому й включив відвідини Корюківки у маршрут своєї чергової мандрівки Україною на травень - червень 1967 року, до якої запросив і свого брата Василя - художника (тоді мешканця Москви).

Вранці 2 червня ми добралися до хати Корнієвського. Зустрів він нас приязно, сказавши при цьому, що про мене писав йому Власко. Був це невисокий, міцний, віком понад 75 років чоловік. Цілий день ми провели в цікавих розмовах.
Відзначався Корнієвський чудовою пам'яттю і в подробицях розповідав про давноминулі події. Так довідавшись, що проживаю я в Костянтинівці на Донеччині, згадав, що в 1920-х роках зробив бандури на замовлення тамтешніх бандуристів Жарка і подружжя Ковалевських. Дізнавшись, що я часто буваю на Кубані, розповів, що мав замовлення на бандуру від кубанського бандуриста Конона Безщасного із станиці Слов'янської. До речі, наступного року в тій станиці я знайшов хату Безщасного і розмовляв із його дружиною. Сам бандурист на той час вже помер. Останні роки життя не грав через каліцтво руки, а свою бандуру заповідав місцевому шкільному музеєві. На жаль, у зв'язку з літніми вакаціями він був зачинений.

Народився Олександр Корнієвський 21 березня 1889 р. на Чернігівщині в с. Данилівка Менського району. З дитинства виявив хист до майстрування струнних музичних інструментів, поглибив його, навчаючись у ремісничому училищі на столяра-червонодеревця. Маючи власну майстерню, виготовляв бандури, скрипки, гітари, гусла та арфи. Був знайомий із багатьма бандуристами.
У 1937-му його засудили на 10 років позбавлення волі - через те, як він говорив, що українцем родився. Офіційно Корнієвського звинувачували, що виготовляв бандури націоналістам (сам майстер розповідав, що ще з дореволюційного часу на бандури настав великий попит, приїздили всякі пани, замовляли і добре платили). Фактично потерпів він за свій фах. У часи, коли бандура стала атрибутом українського "буржуазного націоналізму" і винищувалися кобзарі, репресії не могли оминути й бандурного майстра.

Розповідав, що переслідувань зазнавав ще з кінця 1920-х років як "непман" - у той час заможних людей (підприємців) арештовувало ГПУ і погрозами та тортурами чекісти змушували віддати певні кошти на "побудову соціалізму", після чого звільняли на деякий час. Не раз "чавили золото" і з Корнієвського. А вже в 1930-х "шили політику".

Розповідав про тяжкі умови зимового етапу на Сибір, коли в "телячому" вагоні трупи померлих лежали на підлозі в замерзлих нечистотах. Щоб не впасти й не померти в нечистотах, підв'язував себе за руку до верхніх нар вагону і забувався в дрімоті.

До місця призначення прибув украй виснаженим, зовсім непридатний до тяжкої фізичної табірної праці. Але на його щастя один наглядач потребував ремонту віконної кватирки в щойно одержаному помешканні. Для виконання цієї роботи узяв на один день Корнієвського. А пропрацював він у того наглядача два тижні. За той час перенавісив у нього кілька дверей, перестелив усю підлогу, ще й розбиту гітару відремонтував. Так, не перетруджуючися фізично і непогано харчуючись, відновив свої фізичні сили.

Від одного наглядача потрапив на такі ж послуги до іншого. Потім настроїв піаніно начальнику табору. Виготовляв на замовлення високого начальства художньо виконані подарункові вироби (скриньки, рамки тощо). Отже, дякуючи своїм золотим рукам, здобув у таборі окремий статус і в табірних умовах зажив краще, ніж ті, що жили на волі. Навіть мав змогу заробляти чималі гроші.
Після звільнення надовго залишився жити у м. Бійську на Алтаї, бо сім'я його вся, крім старшого сина-військовослужбовця, трагічно загинула в окупованій Корюківці (за одного забитого радянськими партизанами жандарма німці знищили багатьох його жителів та попалили багато будинків).

Повернувшись до Корюківки, спочатку жив у сина, а згодом придбав власну хату, в якій поселився з новою дружиною. З Алтаю привіз деревину для виготовлення бандур, а також кілька готових інструментів.
Показав нам декілька своїх виробів, готових на продаж. Це були не просто бандури, а справжні витвори мистецтва, з вкритими художнім різьбленням голівками та ручками (грифами), пишно інкрустованими верхняками - дейками. Корнієвський не просто музичний майстер, він у бандурній справі - новатор, винахідник. Він настільки удосконалив бандуру, що у порівнянні з народною діатонічною бандурою фактично створив новий інструмент - бандуру хроматичну з півтонами. Вніс у бандуру металеві кілки, перемикачі з мінору ("нажаліб") на мажор ("навесело"). Бандури його визначаються чистотою звучання. Тепер і фабрики виробляють хроматичні бандури.

Врешті показав нам Корнієвський бандуру, яку сам вважав вершиною своєї майстерності. Ця бандура виготовлена на замовлення українського уряду для подарунку тодішньому генсекові Микиті Хрущову. Бандура викликала у нас захоплення: спідняк її був виготовлений із деревини горіха, а дейка оздоблена інкрустаційним зображенням усіх дев'яти давньогрецьких муз. Був художньо виконаний і футляр для неї.

Домовлятися до майстра приїздив сам заступник голови Ради Міністрів УРСР Петро Тимофійович Тронько. Узгодили термін виготовлення і ціну - 2500 карбованців. Невдовзі Тронько навідався з додатковим замовленням - виготовити бандуру в подарунок українського уряду кубинському вождеві Фіделю Кастро.
По закінченню роботи за бандурами приїхав Тронько з двома експертами. Один із них - професор київської консерваторії Баштан, прізвища другого не пам'ятаю. Стали вони навперемінку награвати на "хрущовській" бандурі, скоса позираючи на Корнієвського. Той розцінив їхню поведінку, як очікування хабаря. "Знаючи собі ціну", Корнієвський сидів незворушно. Оскільки це тривало досить довго, Тронько почав квапити експертів із висновками. Ті попросили дозволу усамітнитися для наради. Повернувшись до кімнати, Баштан категорично вирік присуд: коли б цю бандуру давали йому й даром, то він би її не взяв. Стривожений Тронько допитувався причини такого висновку, на що Баштан плутано почав пояснювати незручністю положення руки під час гри та іншими дрібницями - ніби Хрущов на тій бандурі гратиме. Поїхав Тронько без бандур, запевнивши майстра, що невдовзі той одержить за свою роботу гроші й бандури у нього заберуть. Пройшло кілька років, а від Тронька, як кажуть, ні слуху, ні духу.

До цієї події Корнієвський ставився по-філософському спокійно, мовляв, може воно й на краще. У своєму житті траплялося йому не раз, коли велика невдача чи нещастя згодом оберталася на удачу. Наприклад, коли його засудили на довге ув'язнення, він вважав тоді це за непоправне горе, вірну загибель. А вийшло навпаки, добре жилося йому в Сибіру. Якби ж проживав дома, загинув би від рук німців разом із дружиною і малими дітьми. Отак і з подарунковими бандурами. Думалося, що на зароблені гроші зробити капітальний ремонт хати, спорудити деякі прибудови, та стався крах цим планам. Біда! А тепер Хрущова знято з усіх його посад. Стережись, що постане запитання: "А хто то йому бандуру зробив?.." Було ж уже, засудили за зроблені до революції бандури, власники яких опинилися на еміграції в Чехословаччині!

Показав нам Корнієвський майстерно виготовлену тростину, руків'я якої він виготовив із уламку мамонтового ікла. На вертикальній основі руків'я в овальній рамці майстер вставив свою фотографію. Світлина була дещо завелика і не вміщалася в овалі. Роздумуючи, що залишити в овалі: верхню частину голови (до речі, на світлинах різного віку Корнієвський голомозий) чи краватку на шиї, Олександр Самійлович надав перевагу другому варіантові, чим дуже потішив як художника спостережливого Василя. Взагалі, майстер, де тільки міг, зображав свій профіль. Навіть на відлитому з алюмінію бандурному приструннику завжди є його профіль, хоч схожість із оригіналом, крім явної голомозості, дуже умовна.
До відомих старосвітських кобзарів, яких знав особисто, ставився зверхньо, мовляв, мали примітивні бандури з малою кількістю струн та й грали примітивно. Відомого сліпого кобзаря Павла Кулика вважав слабеньким гравцем на бандурі, а от Куликового учня Семена Власка хвалив як вправного музику, бо той багато перейняв виконавської майстерності від нього, Корнієвського.
Дуже обурювався Корнієвський тим, що Михайло Полотай назвав сліпого кобзаря Левка Ступака з села Озереди біля Корюківки видатним бандуристом. Казав, що не втримався й написав Полотаєві листа, щоб викреслив оте слово "видатний", бо Ступак у найкращі свої роки "ледве шкрябав по струнах", а тепер "зовсім не грає, а в'є вірьовки для колгоспу".

Себе Олександр Самійлович вважав за неперевершеного музику-віртуоза, у якого перейняли техніку гри багато бандуристів. Правда, я за численні відвідини його в різні роки не чув у його грі чогось особливого, хоч прослуховував його власні давніші звукозаписи, слухав безпосередньо його гру, записуючи на магнітофон. Не відзначався бандурист і різноманітністю репертуару. Не чув я і його голосу. Запам'яталася у його виконанні якась танцювальна мелодія, яку він назвав "Лявоніхою" (є така білоруська жартівлива пісня).

Розповідав Корнієвський і кумедні випадки. Наприклад, як після смерті бандуриста Панченка вдова розпродувала його речі. Корнієвський хотів відкупити в неї своєї роботи бандуру, але не пощастило, бо та продавала бандуру тільки разом із бекешею. Без бекеші не продавала бандури, а без бандури не продавала бекеші.
Або як, поводирюючи у Кулика, який кобзарював, їздячи возом, Власко збирав по дворах милостиню "на кобзаря". Зі словами "подайте кобзарю" зайшов на краю села до дуже бідної хатки. Там перед дзеркалом чепурилася (мабуть, до церкви) молодиця, яка йому сказала взяти в печі пирога. З тим пирогом Власко виліз на воза і поїхали. Згодом Кулик спитав, що там подали, запропонував того пирога з'їсти. Але тісто було зовсім сире. Виївши начинку (то була шовковиця), тісто віддали кобилі. Те тісто заклеїло кобилі губи, зуби й піднебіння так, що бідна тварина змушена була очищати їх, тручись мордою об голоблю.
Категорично Корнієвський не сприймав Ісуса Христа. Захоплювався давньогрецькою вірою і любив поговорити про давньогрецьких богів. Розповів якось мені про свій віщий сон під час тяжкої недуги, коли зовсім занепав духом і збирався помирати. В тому сні богиня Деметра напророкувала йому ще 30 одиниць життя. Після того сну він швидко одужав, та не міг збагнути, яку міру часу означають ті одиниці.

Спали ми з братом у його майстерні. Постелилися долі на м'яких дерев'яних стружках. Вранці купили в господаря по бандурі. Моя була багато оздоблена різьбленням та інкрустацією. Братова бандура - простіша, з дейкою Чернігівської фабрики музичних інструментів, оздобленою дрібним фабричним орнаментом (до речі, Корнієвський критично ставився до бандур роботи чернігівської фабрики, а форму її називав свинячим стегном). Майстрова господиня пригостила нас смачним обідом, і ми роз'їхалися по своїх домівках.

З того часу в різні роки я відвідував Олександра Самійловича. Придбав у нього ще одну бандуру для своєї дочки. А першу бандуру на знак своєї приязні подарував Олексієві Нирку. З того часу Нирко став щирим шанувальником великого майстра і частим його гостем, дослідником його творчості.

Листування моє з Корнієвським тривало до його смерті.
Збереглося у мене кілька його листів. В одному з них (за 23 квітня 1978 р.) він висловив стурбованість моєю тривалою мовчанкою і припущення, що я чи "помер, чи виїхав кудись за довгими рублями, або поневолений".
За своє життя Олександр Корнієвський виготовив 180 бандур. Вершиною його творчої фантазії був небачений досі інструмент із струнами з обох боків. Назвав він її бандуриною. Чи ж знайдеться хтось із музик, хто опанував би гру на ній, про що мріяв самобутній майстер?

Помер Олександр Самійлович Корнієвський 31 березня 1987 р., не доживши одного року до сторічного ювілею. Вічна Йому пам'ять!

Милостині кобзарі не беруть

Нещодавно минуло сто років відтоді, як народився принципово новий музичний інструмент – хроматична (повноголоса) бандура. Витворив її народний майстер із Корюківки, що на Чернігівщині, Олександр Корнієвський (1889—1988).
Саме до нього свого часу поїхав навчатися кобзар-лірник Василь Нечепа.

Віче №3, 2008

Страдиварі з лісової Корюківки

— Пане Василю, як вас зустрів славетний кобзар?

— Непривітно, дуже насторожено. І не лише тому, що йому тоді йшов дев’яносто четвертий рік, зрештою, навіть не тому, що мав за плечима вкрай складне життя (голодував, був гнаним, відбув сталінські табори), а тому, що, як з’ясувалося, гості часто приїздили, багато обіцяли, та нічого не робили, аби посприяти майстрові продовжити його унікальну справу.

— А ви запропонували свою допомогу…

 

Народився 1940 року в Носівці — колишньому козацькому містечку на Чернігівщині. Співуча нечепівська сім’я відіслала хлопчика навчатися до місцевого скрипаля Олександра Сопіги. Гру на кобзі та лірі опановував у відомого музики-віртуоза Олександра Корнієвського, який перейняв таємниці струнного мистецтва від славетного майстра Терентія Пархоменка (1872—1911).
Нині Василь Нечепа — єдиний представник старосвітської (вже розвинутої ним самим) чернігівської кобзарської школи, яку Гнат Хоткевич вважав найдавнішою в Україні. З унікальною виготовленою на замовлення кобзою об’їздив півсвіту. Цілісну концертну програму «В рокотанні-риданні бандур» відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка (2006). Козак-характерник, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства, заслужений артист України. Син Роман і донька Маруся — бандуристи.

— Так. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує співця Бояна. Гордо підвівши голову, він торкає струни на інструменті, подібному до цимбалів або гусел, і «пісню творить». На багатьох малюнках, де зображено славетного Мамая, можна помітити вже інший інструмент: козак тримає його лівою рукою, а грає правою. То — кобза. Вона поєднує в собі баси-бунти (довгі струни) й приструнки. Своєрідний праобраз кобзи увічнено ще в сиву давнину — на фресці Софійського собору (ХІ століття).

 Запозичивши старовинну козацьку гру — одбоєм — у свого земляка Терентія Пархоменка, Олександр Корнієвський прирівняв кобзу до арфи чи рояля, аби вона звучала в різних тональностях. Для цього довелося збільшити звукоряд, між приструнками почепити півтонові струни, а потім поставити на них перемикачі. Загалом майстер виготовив 180 бандур.

— Чим найбільше запам’ятався Олександр Самійлович?

— Працелюбністю. З мовчазної деревини він, окрім бандур, виготовив ще тисячі інструментів. Пішли до людей скрипки, гітари, арфи, цимбали, мандоліни та балалайки. Умілець використовував різні породи дерев, зокрема клен, явір, горіх, тополю. Подумки я називав Корнієвського так: маестро Страдиварі з лісової Корюківки, віртуоз. Якби це сказав хоч раз уголос, народний майстер образився б на все життя.

Три місяці й три дні навколо світу з кобзою

— Нині кобзар — це неприкаяний самітник у смушевій шапці…

— Ні й ще раз ні! Кобзарство сьогодні аж ніяк не архаїчне. Так, ми зберігаємо традиції, але співаємо не лише про минуле, а й про сьогодення. Зрештою, маловідомі думи, легенди, билини та перекази чернігівського краю, які я включаю до своїх програм, наснажені роздумами про вічні, актуальні й нині теми: добро і зло, правду і кривду, віру й зраду… Саме про це добираю сучасні пісні. З ними вже об’їздив півпланети.

До речі, здійснив і своєрідну навколосвітню мандрівку з кобзою. Маршрут накреслив такий: Росія — Балкани — Об’єднані Арабські Емірати — Індія — Австралія — Гаваї — Канада — США та країни Західної Європи. Подорожував три місяці й три дні. Великі зали завжди були переповнені. Навіть у таких країнах, як екзотичний Ліван, кобзарський спів сприймали дуже тепло. Заходив до багатьох осель і мало не в кожній бачив портрети Маркса та Леніна. Їх так і не зняли ті, хто свого часу навчався в Радянському Союзі. Кожен другий колишній студент привіз із собою дружину. По-різному склалися їхні долі, але жодна емігрантка не забула рідної мови.

«Ку день клевий, лебеню!»

— Крім кобзи, ви часто граєте на лірі.

— Так, маю колісну ліру, яку на замовлення зробили майстри Мельнице-Подільської експериментальної фабрики музичних інструментів, що на Тернопільщині. За взірець вони взяли стародавню українську ліру, але витворили оригінальну хроматичну клавіатуру. Це дає змогу грати в мінорі й мажорі без перестроювання.

— Ви — знаний козак-характерник, але часто-густо в добірному товаристві користуєтеся своєрідною кобзарською мовою…

 — А який українець живе без жартів? Коли ж серйозно, то давня справжня кобзарська мова — лебійська. Вона — своєрідний код, незбагненний для непосвячених. Колись казали так: «Ку день клевий, лебеню!». Це означало: «Добридень, діду!». Царські жандарми, які завжди переслідували кобзарів, так і не вивчили їхньої мови. Шкода, що навики давнього спілкування втрачено. А його досліджували й намагалися зберегти Пантелеймон Куліш і Микола Лисенко. Нині ми збираємо кожне словечко: хочемо випустити спеціальний довідник.

— Коли стикаєтеся з проблемами, то вдаєтеся до лебійської мови?

— Доводиться. Дедалі більше поширюється профанація кобзарства, дається взнаки заробітчанство. То не кобзар, який нібито грає-співає біля соборів, а насправді просить милостиню. Бракує інструментів, майстрів-віртуозів, та все ж бандурна справа живе. Ми наполегливо, мало не щодень повторюємо: кобзарство — самостійна цілісна наука. Протягом століть наставники вчили не лише співати, а й сіяти в людські душі зерна правди, милосердя та віри. Кобзарі — це насамперед високоосвічені просвітителі, сини свого народу. За часів Богдана Хмельницького кобзарями нерідко ставали козаки, яким у полоні викололи очі. Тоді звитяжці замість шабель брали кобзи й ішли попереду війська, закликаючи боронити Україну. Сьогодні, без перебільшення, нашу бандуру знає весь світ.

 

Розмову вів
Микола СЛАВИНСЬКИЙ

“В рокотанні-риданні бандур”

Вийшло в світ художньо-документальне видання "В рокотанні-риданні бандур" (Київ: МАУП, 2006), що стало визначною подією в культурному житті України. Ця ошатна книга є життєписом унікальної постаті українського музичного світу, творця новітнього музичного інструменту – хроматичної бандури – й способу гри на ній – Олександра Самійловича Корнієвського (1889 – 1988). Авторами-упорядниками її виступили письменник Микола Шудря та кобзар-лірник Василь Нечепа.
Як шанувальник кобзарського мистецтва автор цих рядків мав щастя бути особисто знайомим з великим маестро, протягом тривалого часу зустрічатися й листуватися з ним, про що відзначав у своїй книзі "Кобзарі в моєму житті". Тож можу поцінувати здійснений авторами-упорядниками об'ємний труд, що містить в собі значний інформативний обсяг – листування, спогадів, документів, довідкових та ілюстраційних матеріалів, який суттєво доповнив мої знання з кобзарської тематики.
Поєднуючи в собі музичний хист, високу фаховість майстра-червонодеревника, здібності винахідника, художній смак і надзвичайну працездатність, Олександр Самійлович за свій довгий вік створив величезну кількість музичних інструментів-шедеврів: арф, скрипок, віолончелей, гітар, мандолін, лір… Бандура ж стала його улюбленішим інструментом. Виготовлені ним 180 бандур мають не лише відмінні акустичні дані, але й високоестетичну зовнішність. Вони є справжніми мистецькими витворами. Вишукані обриси вдало поєднуються з оздобою художнім різьбленням й інкрустацією зовнішніх поверхонь.

За свою любов до бандури зазнав Корнієвський жорстоких поневірянь, втратив на тривалий час можливість займатися головною справою свого життя. Взявши курс на побудову новітньої комуністичної імперії на основі московського етносу, більшовицький режим у тридцяті роки ХХ століття інтенсифікував придушення української культури, репресував носіїв кобзарської традиції. Так, Корнієвського за виготовлення бандур "націоналістам" (так зазначено в судовому вироку) було вивезено етапом у сибірську каторгу на певну загибель. Але завдяки своїм золотим рукам столяра-краснодеревника йому пощастило вижити й через 22 роки повернутися в свою Корюківку, що на Чернігівщині, де місцеві можновладці ще довго таврували його як кримінального злочинця.

Незважаючи на похилий вік і підірване поневіряннями здоров'я, з новими силами й енергією поринув він у творчість. Невдовзі слава про нього як неперевершеного майстра постала в повній величі. І тепер його унікальні інструменти дзвенять у руках нащадків та експонуються в численних музеях.
Щира подяка авторам книги за їхній благородний труд у популяризації імені достойного сина України!

Ренат ПОЛЬОВИЙ, краєзнавець
Київська обл.

Репресовані бандуристи

Пам'ятник знищеним кобзарям в Харкові

Репре́сії про́ти кобзарі́в та бандури́стів були різні. Ще за царським урядом з виходу Емського указу в 1876 р. заборонялося бандуристам виступати на сцені. Міліція безпощадно била сліпих кобзарів які входили до великих міст.

Після приходу радянської влади чимало бандуристів постраждали як неблагонадійний елемент в українському суспільстві. Закони були змінені щоби контролювати розвиток кобзарства, яке вважалося режимом як форма жебрацтва. Багато сліпих кобзарів стали жертвами голодомору. Наприкінці 30-их років чимало діячів в галузі кобзарського мистецтва також були розстріляні. Загальна кількість жертв радянського терору серед діячів кобзарського мистецтва за різними підрахунками сягала від 200 до 337 чоловік.

Список деяких кобзарів та бандуристів які зазнали репресії:

Андрійчик Григорій,

Андрусенко Михайло,

Бабич Адріан,

Бажул Григорій Іванович,

Байда-Суховий Данило,

Балацький Дмитро Євменович,

Бартишевський Юрій,

Баштовий Давид Романович, 1883 р.н.,

Безпалий Гнат Іванович,

Безшасний Конон Петрович,

Безщасний Никін Петрович,

Бец-Харченко С.,

Богуславський Микола Олексійович,

Борець Іван Олексійович,

Бородай Олександр Іванович

Бриж Семен Федорович

Бут Іван,

Варрава Микита Савич,

Великівський А.,

Вереса Микола Онуфрійович,

Володарець Петро Ілліч, 1900 р.н.,

Гавриш Іван Степанович

Гаєцький Яків Семенович,

Галинський Іван,

Гамалія Олександер

Гасюк Олег,

Герасименко Василь Явтухович,

Герасько Петро

Геращенко Олекса Петрович

Глушак Никифор Іванович,

Глушко Костянтин Леонтійович, 1892 р.н.,

Глушко Федір Іванович,

Гнилоквас Семен Павлович,

Гончаренко В.,

Горіх Михайло,

Губенко Михайло,

Гузій Петро Іванович,

Гура Петро Іванович,

Гузій Петро Іванович,

Данилевський Борис Іванович,

Дарнопих Докія,

Дейнека Карпо,

Демченко Микола,

Дергій О.,

Діброва Зот Андрійович,

Діброва Федір,

Дзюбено Олексій Терентійович,

Домонтович Михайло,

Дорошко Федір Васильович,

Древченко Петро Семенович,

Дремцов Микола,

Думенко Лука,

Дядюренко Трохим Андрійович, 1904 р.н.,

Єрмак П.,

Жарко Степан Сергійович,

Жарко Федір Аврамович,

Жеплинський Богдан,

Жеплинський Роман,

Заєць Микола Мартинович,

Запорожченко Іван Данилович,

Затенко,

Зелінський Іван,

Зіньченко А.,

Зінченко Ілларіон Омелянович, 1888 р.н.,

Кабачок Володимир,

Карпюк Михайло,

Кашуба Йосип Микитович,

Книш Г.,

Колесник Пантелеймон Григорович, 1896 р.н.,

Колодуб,

Кононенко Андрій Микитович,

Кононенко Пилип Петрович,

Конопліч Кіндрат,1900 р.н.,

Копан Георгій Якович,

Корецький А.,

Корнієвський Олександр Самійлович,

Коробка П.,

Котелевець Йосип,

Кочубей Маркур Пилипович,

Кравченко Данило С.,

Красняк Марко Дмитрович, 1898 р.н.,

Крохмаль Кирило Сергійович,

Крюжковенко,

Крутько Микола Порфирович, 1899 р.н.,

Кузменко,

Кучугура-Кучеренко Іван Іович, 1938 р. Харків, Розстріл.

Лаврик Тереза,

Лавриш Петро,

Лисий Степан,

Лисий Василь,

Листопад Володимир,

Литвиненко,

Лінський Костянтин Павлович,

Матюха Максим,

Миколенко З.,

Минзаренко Дем’ян,

Мироненко Микита Іванович, 1883 р.н,

Митяй Антін,

Міняйленко Андрій,

Могильник Василь,

Могильняк Василь Семенович, 1895 р.н.,

Мота Андрій, 1941 р. Львів

Нирко Олексій Федорович,

Німченко Кузьма,

іков, Василь Павлович,

Олексієнко Петро,

Олешко Ілля,

Опришко Микола Васильович,

Осадько Василь,

Паліївець Григорій,

Панасенко Йосип,

Панченко Федір,

Паплинський Антін,

Парасочка Василь,

Пасюга Степан Артемович,

Петюх Антін,

Піка Данило,

Півень Юхим Олександрович,

Плохий Кіндрат,

Побігайло Олексій,

Попов Микола,

Потапенко Василь Васильович,

Приступа Михайло Лукич, 1894 р.н.,

Прудкий Никін,

Приступа Михайло,

Расторгуєв Сергій Андрійович, 1895 р.н.,

Рідкобородий Степан,

Розченко Пилип,

Руденко Данило,

Рябовол Микола Степанович,

Садовий Сергій Федорович, 1904 р.н.,

Садовський Геннадій,

Салата Д.,

Сарма-Соколовський Микола,

Симоненко Василь,

Синявський Олекса,

Сінґалевич Наталія,

Сіроштан Іван,

Скакун Андрій,

Скиба Іван,

Скидан Петро,

Скоба Антін,

Скрипаль Н.,

Слідюк Андрій,

Смирний Григорій,1941 р. Львів. Розстріл.

Сніжний Йосип,

Сологуб Віктор Григорович,

Соломах Никифор,

Сотниченко Настя Сергіївна,

Сотниченко Свирид,

Строкун Тихін Григорович,

Табінський Михайло,

Тертичний К.,

Тесля Омелян Степанович, 1880 р.н.,

Токар Микола,

Токаревський Микола Дмитрович,

Троневський О.,

Ульченко Василь Іванович, 1874 р.н.,

Хомин Володимир, 1941 р. Львів. Розстріл.

Хоткевич Гнат Мартинович, 1938 р. Харків. Розстріл.

Христенко Макар Тимофійович,

Худорявий П.,

Федоренко Василь,

Федько А.,

Чернігівець Тимофій,

Чумак І.,

Чумак Никифор Васильович,

Цебренко Григорій,

Цибулів Ісак,

Шеремет Іван,

Шевчук Г.,

Шуляк Микола,

Щербина Данило,

Яценко С.,

Ященко Оврам Семенович

Книга Василя Нечепи «В рокотанні-риданні бандур»: славетний кобзар про кобзаря світової слави

Автор: Литвин Юлія
науковий співробітник відділу науково-технічної інформації НДІУ

Перефразовуючи слова Івана Франка, можна сказати, що скільки людина знає пісень, стільки разів вона людина. Відомий кобзар Василь Нечепа у цьому сенсі – надлюдина...

Книга Василя Нечепи «В рокотанні-риданні бандур»: славетний кобзар про кобзаря світової слави

Перефразовуючи слова Івана Франка, можна сказати, що скільки людина знає пісень, стільки разів вона людина. Відомий кобзар Василь Нечепа у цьому сенсі – надлюдина. Здається, ті пісні із нього аж сиплять, іскряться радістю в очах і карбуються мудрістю на скронях. Тож не дивно, що все те знання про справу життя – вірну подругу бандуру, її історію створення та засновників сучасного бандурного мистецтва – вилилося у його книзі «В рокотанні-риданні бандур», презентація якої відбулася 14 липня 2006 р. в Українському фонді культури. Книга вийшла у співавторстві з Миколою Шудрею, котрий творчо обробив рукописи Василя Григоровича. Сама ж презентація книги як результат життєвих прагнень пана Нечепи була густо перемежована піснями під акомпанемент бандури та ліри.

Видання саме собою унікальне вже тим, що узагальнило досвід бандурної справи кількох поколінь. Автор присвячує книгу світлій пам’яті майстра бандури, кобзаря-віртуоза Олександра Корнієвського. Свого часу Василю Нечепі пощастило перейняти досвід у цього, сказати б, кобзаря епохи, майстра.

– Я приїхав на Чернігівщину до славетного кобзаря, коли йому йшов 94-й рік. З якоюсь недовірою сприйняв він мене, мовляв, заїжджали вже до мене всякі, та зрештою таки розговорився, – розповів про початки роботи над книгою Василь Григорович. – Багато чого навчив, показав, розказав, пісень заспівав.
Велика заслуга Олександра Самійловича в тому, що він, взявши музичний інструмент, на якому ще грав славетний Боян, та об’єднавши його з козацькою кобзою, утворив сучасну бандуру. До того ж, удосконалив її, ввівши півтонові приструнки та перекладачі, в результаті чого переробив старожитню кобзу на справді концертний інструмент з 16-а приструнками і 7-а бунтами. Аналогів такому інструменту немає у світі. Книга густо пересипана фотографіями творінь Олександра Корнієвського – бандурами рідкісного оздоблення і звучання, світлинами 20-х років самого невтомного майстра, на рахунку котрого близько 180 таких шедеврів. Творчість Корнієвського так надихнула Василя, що він свідомо (єдиний в Україні) став продовжувати стародавні традиції Чернігівської бандурної школи.

До речі, цього року виповнилося рівно 100 років відтоді, як у 1906 році заграла перша бандура, виготовлена майстром для кобзаря Терентія Пархоменка. Окрім бандури, умілим рукам Олександра Корнієвського належать численні скрипки, ліри, гітари, арфи, мандаліни, цимбали, балалайки. І кожен з цих інструментів, як стверджує Василь Нечепа, – шедевр. Цінна книга і згадками-листами Корнієвського, дослідженнями його родоводу. Щоправда, автор жалкує, що до книги не ввійшли листи періоду сибірського заслання кобзаря, який тривав 24 роки.
Не встигла книга вийти з типографії, як одержала схвальні відгуки сучасників. Платиновим сплавом ознаменував роботу Миколи Шудрі та Василя Нечепи письменник, голова Українського фонду культури Борис Олійник.

– Для книги Василя притаманна інтимна, красива любов до тих, хто будував фундамент української духовності, – відзначив на презентації унікальність праці директор НДІУ, академік Петро Кононенко. – Її пронизує мистецтво і музика як частина нашого життя. Ця книга доводить, що народ наш ніколи не був розрізненим, а єдиним.

Звичайно, в наш час розбрату цю ідею особливо важливо донести до державних мужів, а тому не випадково Василь Григорович готує у світ іншу книгу – «Життя українського народу в піснях». Символічними на знак безмежної любові до Батьківщини та самовідданості зазвучали і слова народної пісні, яку кобзар виконав наостанок:
Україно моя,
Рідна мамо,
Я ж – краплинка твоєї землі.

«На крилах бандури» - концерт, присвячений 120-й річниці від дня народження Олександра Самойловича Корнієвського

«На крилах бандури». Саме під такою назвою 11 березня, у Чернігівській музичній школі №1 ім. С.Вільконського, відбувся концерт, присвячений 120-й річниці від дня народження Олександра Самойловича Корнієвського
Олександр Корнієвський – майстер народних музичних інструментів зі світовим ім’ям, новатор і винахідник нової української бандури, відомий кобзар.
На початку концертної програми відбулась виставка музичних інструментів, створених Олександром Самойловичем. Зокрема, бандур, балалайки, скрипки, ліри, гітари та унікального інструменту розробки Корнієвського – бандурини.
За своє життя він зробив 180 інструментів.

У концерті взяли участь народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка Василь НЕЧЕПА, лауреати всеукраїнських і міжнародних конкурсів: зведена капела бандуристів музичних шкіл м. Чернігова, ансамбль бандуристів «Соколики» музичної школи №1, зведена капела бандуристів «Надія», тріо бандуристок «Журавка», «Лілея», капела бандуристів «Зачарована Десна».

«Сьогодні свято для всієї України, свято для всього світу! Бо саме зараз ми святкуємо 120-ту річницю від дня народження справжнього «українського Страдиварі», нашого видатного земляка», - зазначив у своєму вітальному слові начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Сергій МОЙСІЄНКО.

На свято також завітав Корюківський дитячий зразковий ансамбль скрипалів школи мистецтв. Заступник голови Корюківської райдержадміністрації КУН Алла Іванівна із гордощами повідомила управлінню культури і туризму облдержадміністрації про те, що за ініціативою відділу культури і туризму 10 лютого за рішенням сесії райдержадміністрації школа мистецтв відтепер носитиме гідне ім’я О.С.Корнієвського. Саме на цій землі, майже усе життя, окрім 24 років заслання, проживав Олександр Самойлович.

«Сонце сходить з Чернігівщини, козацька пісня – також із цієї славетної землі», - акцентував академік Петро КОНОНЕНКО.

Олександр МАЙШЕВ,
управління культури і туризму облдержадміністрації

1. 

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти Корюківської районної державної адміністрації

Корюківська гімназія Корюківської районної ради Чернігівської області

ПРОЕКТ

«Моя Корюківщина»

тема:

«Український Страдиварі –

Олександр Самійлович Корнієвський»

Підготували: учні 1(5) класу

Корюківської гімназії

Класний керівник: Лагодна Д.О.

2013 – 2014 н.р.

Виконавці проекту: учні 1(5)класу.

При роботі над проектом учні були поділені на 4 групи:

І група збирала теоретичний матеріал

• Радченко Діана

• Берека Катерина

• Горова Радмила

• Капітан Владислав

ІІ група займалася фотоматеріалами

• Абинашна Владислава

• Компанець Богдан

• Костюченко Даніїл

• Лантух Елеонора

• Митрофанова Ніна

ІІІ група займалась оформленням художніх робіт учнів класу

• Абинашна Мирослава

• Бабич Максим

• Грось Єва

• Колобашкіна Владислава

• Рябець Денис

• Савенко Олександр

IV група займалась систематизацією роботи та оформленням матеріалів

• Васюк Катерина

• Оніщенко Віталій

• Оніщенко Владислав

• Туревський Роман

• Цибра Владислав

Керівник проекту: класний керівник 1(5) класу Лагодна Д.О., актив класу Радченко Діана, Абинашна Владислава, Абинашна Мирослава, Васюк Катерина.

Географія проекту: м. Корюківка

• Корюківський історичний музей

• Корюківська районна бібліотека

• бібліотека Корюківської гімназії

• Чернігівський історичний музей імені Василя Тарновського та Ялтинський музей кобзарства Криму та Кубані (он-лайн подорожі)

Строки реалізації: 2013 – 2014 навчальний рік.

Тема проекту: «Український Страдиварі – Олександр Самійлович Корнієвський».

Мета проекту: зібрати довідкову інформацію про нашого земляка О.С.Корнієвського та ознайомити з нею учнів гімназії.

Мета проекту містить в собі три основні складові: навчальну, розвиваючу та виховну. Якщо говорити про навчальну мету, то важливим при роботі над проектом є збирання та опрацювання інформації з теми. Олександр Корнієвський – це відома постать в нашому районі. І крім того, тема не є якоюсь абстрактною, а безпосередньо пов’язана з історією рідного краю та м. Корюківка. А це ще більше зацікавлює учнів та сприяє налагодженню процесу роботи.

При роботі над проектом чітко прослідковується і розвиваюча мета: розвивати образне, логічне мислення, увагу, уяву. А крім того розвиваються навички роботи з комп’ютерною технікою та мережею інтернет. Адже всі матеріали оформлювалися в друкованому вигляді та за допомогою мультимедійних презентацій. А інформацію збирали не лише в бібліотечних фондах міста, а й в мережі інтернет.

Будь-яка позакласна робота завжди пов’язана з процесом виховання. А так як це проектна діяльність, то виховується самостійність, наполегливість, активність учнів, здатність самостійно вибирати цікаву та корисну інформацію та обробляти її. Крім того, важливим моментом виховання є той факт, що учні зацікавлені якомога більше дізнатися про історію рідного краю. Адже завжди цікаво дізнатись щось нове та корисне про оточуючі речі та поглянути на них з нового боку.

Відповідно до мети проекту були сформульовані завдання, над якими працювали учні.

Завдання проекту:

• Дослідити життєвий і творчий шлях видатного земляка, музичного майстра – О.С. Корнієвського.

• Провести конкурс малюнку присвячений кобзарству.

• Оформити всі зібрані матеріали документально.

Виходячи із завдань проекту, основна увага на початковому етапі приділялася пошуку інформаційних матеріалів з теми. Учні відвідали Корюківський історичний музей, районну бібліотеку, бібліотеку гімназії. В історичному музеї учні мали змогу не лише почути багато цікавого про нашого земляка, а й ознайомитися з експозицією. Значну увагу привернули музичні інструменти майстра, його особисті речі та світлини.

Виходячи з можливості користування інтернетом, ми на класних годинах здійснили «віртуальні подорожі» до Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського та Ялтинського музею кобзарства Криму та Кубані, де зберігаються інструменти майстра.

Для того, щоб показати свої творчі здібності було проведено конкурс малюнку присвячений кобзарству. Найкращі роботи оформлені у вигляді презентації. За допомогою такого виду роботи всі учні взяли активну участь в роботі над проектом.

А зібравши, на наш погляд, найцікавішу інформацію ми оформили папку проекту. Всі бажаючі можуть ознайомитися з біографією митця, фактами з життєвого та творчого шляху та зібраними фотоматеріалами.

План

роботи над проектом

«Моя Корюківщина»

тема:

«Український Страдиварі –

Олександр Самійлович Корнієвський»

№ п/п	План роботи	Час виконання
1	Підбір інформації для реалізації проекту. Огляд літератури з теми	січень
2	Відвідування Корюківської районної бібліотеки, бібліотеки гімназії	січень
3	Відвідування Корюківського історичного музею	лютий
4	Підбір фотографій та ілюстрацій з теми	лютий
5	Проведення міні-проекту «Кобзарі у барвах» (конкурс малюнків)	березень
6	Оформлення першої частини проекту (текстовий матеріал)	квітень
7	Оформлення другої частини проекту (ілюстраційний матеріал)	квітень
8	Заключний етап оформлення проекту	травень

Постановка проблеми

Така тема нашого проекту була обрана не випадково. Досить часто учні знають багато про відомих українців (Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка тощо), але зовсім нічого не знають про відомих земляків. Однією з таких постатей є майстер музичних інструментів Олександр Самійлович Корнієвський. Для того, щоб ознайомитися з історією рідного краю та життєвим і творчим шляхом О.С. Корнієвського, кожна група сформулювала проблему, над якою вона буде працювати.

При роботі над міні-проектами учні змогли реалізувати свою самостійність та активну позицію у роботі.

І група

• Радченко Діана

• Берека Катерина

• Горова Радмила

• Капітан Владислав

Проблема: аналіз друкованих та інтернет-джерел з обраної теми, підготовка теоретичної основи проекту.

Учні працювали над пошуком теоретичного матеріалу з теми, збирали інформацію відвідуючи історичний музей у м. Корюківка, районну бібліотеку та користуючись мережею інтернет.

На основі зібраної інформації формувалася подальша робота над проектом.

ІІ група

• Абинашна Владислава

• Компанець Богдан

• Костюченко Даніїл

• Лантух Елеонора

• Митрофанова Ніна

Проблема: підбір фотоматеріалів відповідно до зібраної теоретичної інформації.

Дана група працювала над збиранням фотоматеріалів. Фотографії додають проекту наочності та будуть використані при підготовці презентації роботи над проектом. Учні працювали як фотокореспонденти, а також шукали цікаві фотоматеріали в мережі інтернет.

ІІІ група

• Абинашна Мирослава

• Бабич Максим

• Грось Єва

• Колобашкіна Владислава

• Рябець Денис

• Савенко Олександр

Проблема: оформлення роботи над міні-проектом «Кобзарі у барвах».

У плані роботи над проектом було організовано проведення міні-проекту «Кобзарі у барвах» (конкурс малюнків). Учні, з допомогою вчителя образотворчого мистецтва Помаз Л.Л., створили серію робіт присвячених кобзарству. А роботою групи було переведення малюнків у цифровий формат та оформлення їх у відповідну частину презентаційної роботи.

IV група

• Васюк Катерина

• Оніщенко Віталій

• Оніщенко Владислав

• Туревський Роман

• Цибра Владислав

Проблема: робота над систематизацією зібраних матеріалів та оформлення папки проекту.

IV група займалась систематизацією роботи та оформленням матеріалів. Варто зазначити, що на перший погляд ця робота є найпростішою, але без згуртованої роботи трьох попередніх груп неможливо підготувати фінальний етап роботи над проектом.

Тому робота даної групи всіляко буде залежати від зібраних матеріалів.

Короткі теоретичні відомості роботи над проектом

Народився Олександр Самійлович Корнієвський 21 березня 1889 року в селі Данилівці (тепер Менського району Чернігівської області) в селянській родині. Батько Олександра — Самійло з 1861 по 1873 рік відбував військову службу на Північному Кавказі. У тому ж полку служив поручником Лев Толстой, і вони один одного добре знали. У 1896 і 1898 роках Толстой інкогніто, «подорожнім селянином», збирав матеріал для своїх творів про життя малоземельних селян і причини селянських заворушень на Чернігівщині. Письменник двічі гостював у Самійла Корнієвського, який тоді був у Мені волосним писарем.

Олександр спочатку вчився в Данилівській початковій школі, потім у міністерському училищі в Мені. А закінчивши 1907 року тамтешнє ремісниче училище, став столяром-червонодеревником.

Коли 1904 року в Києві після організованого Українським музичним товариством «Боян» концерту бандуриста Пархоменка на вдосконаленій Корнієвським бандурі слухачі почали цікавитись, де можна замовити бандуру, той радив усім звертатися до Менського ремісничого училища й називав ім'я молодого майстра Корнієвського.

Влітку 1915 року Олександра Корнієвського забрали до війська. У Глухів, де він служив, дружина одразу ж привезла йому бандуру. Майстер і на фронті не забував про свій інструмент. Почав давати платні концерти, кошти від яких ішли у фонд поранених.

Коли почалася громадянська війна, Корнієвський повернувся в Мену, а згодом переїхав до Корюківки. У 1927 році його інструменти експонувалися на окружній виставці в Конотопі.

У Конотопі діяла тоді капела бандуристів "Відродження". Проведена в місті виставка дала поштовх виготовленню бандур, кобзарського гурту побільшало до 50 осіб. Та вже сумнозвісного 1933 року капела мусила саморозпуститися.

Не обминула лиха доля й Олександра Корнієвського. Непомірні податки й загроза арешту змусили його ще 1929 року виїхати до Лохвиці. У 1937 році репресували спершу синів майстра, Леоніда та Олександра, а невдовзі і його самого. Усіх без суду заслали в далекосхідні табори. Трагічна доля спіткала й інших членів родини: донька Віра загинула в блокадному Ленінграді, а дружину 1943 року фашисти спалили в Корюківці у власній хаті.

Після звільнення, по смерті Сталіна, дорогою до Бійська у поїзді та на вокзалах інколи діставав бандуру і починав грати. Такого в Сибіру не бачили. Мелодії українських пісень збирали довкола бандуриста людей.

Через кілька років майстер вирушив в Україну. 1961 року купив у Корюківці хату, а наступного переселився в рідні місця.

Працював і в наступні два десятиріччя. Останню свою 180-ту двогрифну бандуру «Ювілейну» зробив 1980-го, дев'яносторічним.

Помер Корнієвський 31 січня 1988 року на 99 році життя. Значну частину свого віку він прожив у Корюківці.

Музичні інструменти майстра відомі далеко поза Україною. Автор їх підписував і датував, тому їх легко відшукати серед музейних колекцій. Найбільшу кількість їх мають музей бандур у Ялті, Чернігівський історичний музей імені Василя Тарновського, меморіальна кімната Корнієвського в Корюківці та Музей народної архітектури та побуту України (Київ).

В історію української культури Олександр Корнієвський увійшов як видатний майстер музичних інструментів і як художник-оформлювач.

У 2006 році вийшло в світ художньо-документальне видання "В рокотанні-риданні бандур", що стало визначною подією в культурному житті України. Ця ошатна книга є життєписом унікальної постаті українського музичного світу, творця новітнього музичного інструменту й способу гри на ньому – Олександра Самійловича Корнієвського. Авторами-упорядниками її виступили письменник Микола Шудря та кобзар-лірник Василь Нечепа.

Висновки

При роботі над проектом ми хочемо не лише зібрати теоретичні відомості, а й розробити збірку інформації для подальшого використання. Олександр Самійлович, без перебільшення, значна постать в історії нашого краю. І зібрані матеріали можна використати як на виховних годинах, так і на позакласних заходах.

Виходячи з мети проекту та поставлених завдань було чітко сформовано етапи роботи та розподілено її між групами учнів.

Кожна групи у процесі реалізації повинна виконати поставлне перед нею завдання та зібрати свою частину матеріалу. Для когось це життєвий і творчий шлях, для інших фотографії. А говорити про сам проект ми зможемо лише по завершенні основних етапів роботи.

Тому виходячи з плану роботи організовано роботу учнів та визначено часові рамки розробки проекту.

Список використаних джерел

1. М.Шудря, В.Нечепа «В рокотанні-риданні бандур» (Київ: МАУП, 2006)

2. Людмила Нижник, старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" «Кобзар з Чернігівщини – Олександр Самійлович Корнієвський»

3. Ренат Польовий «Кобзарі в моєму житті»

4. Ренат Польовий «В рокотанні-риданні бандур»

5. Репресовані бандуристи. http://uk.wikipedia.org/wiki

6. Микола Славинський «Милостині кобзарі не беруть» (Віче №3, 2008)

7. Литвин Юлія, науковий співробітник відділу науково-технічної інформації НДІУ «Книга Василя Нечепи «В рокотанні-риданні бандур»: славетний кобзар про кобзаря світової слави»

8. Олекса́ндр Самі́йлович Корніє́вський. http://uk.wikipedia.org/wiki

9. Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського http://www.choim.org

10. Музей кобзарства Криму та Кубані http://uk.wikipedia.org/wiki

11. Корюківська районна газета «Маяк»

18

«Український Страдиварі – Олександр Самійлович Корнієвський»

Проект підготували

учні 2(6) класу

Корюківської гімназії

О.С. Корнієвський

(1889 – 1988)

Мета проекту

• Зібрати довідкову інформацію про нашого земляка О.С. Корнієвського та ознайомити з нею учнів гімназії.

Завдання проекту

• Дослідити життєвий і творчий шлях видатного земляка, музичного майстра – О.С. Корнієвського
• Провести конкурс малюнку присвячений кобзарству.
• Оформити всі зібрані матеріали документально.

Експозиція

у

Корюківському

історичному музеї

Корюківська школа мистецтв

імені О.С.Корнієвського

Експозиція

Чернігівського історичного музею

імені В.В. Тарновського

Роботи учнів 2(6) класу Корюківської гімназії

Рябець Д.

Митрофанова Н.

Колобашкіна В.

Берека К.

Капитан В.

Лантух Е.

Костюченко Д.

Абинашна М.

Л.М. Толстой

Музичне товариство "Боян"

• Музичне товариство "Боян", назву якого було взято від імені співця, згадуваного у "Слові о полку Ігоревім", виникло з метою підтримки музики та хорового співу. Перше з них було засновано у Львові. При товаристві створювалися хорові колективи, нотні видавництва, музичні школи.

Глухів

В. Нечепа

М. Шудря

Дякуємо за увагу!