Виховний захід "Забави козачат на сучасний лад"

Автор розробки вчитель російської мови та 1

зарубіжної літератури Криворізької

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 99

Лисякова Тамара Миколаївна, старший вчитель,

спеціаліст вищої категорії

«Забави козачат на сучасний лад» (посвята в козачата)

Виховний захід

Цільова група:

учні 5 - х класів

Тривалість:

45 хв.

Мета:

• Формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до своєї Батьківщини, оберегів українського народу, козацьких оберегів;

• Виховувати гордість за свій народ, Україну;

• Долучити до козацьких традицій, використовуючи навички військово-патріотичної гри «Джура»

• Формувати любов до українського народу, його традицій та звичаїв

• розвивати естетичну свідомість, загальнокультурні і художні компетентності, здатність до самореалізації.

Оперативні цілі (завдання):

Після закінчення заходу учень

знає

• спеціальну термінологію козацтва;

• засоби художньо-образного відображення духовного свiту козаків Запорізької Січі та сучасних козачат;

• умови козацької гри «Джура» 2

розуміє

• організаційні одиниці козачат, джур козацьких та молодих козаків, їх підпорядкування;

• як вітаються з козачатами, джурами козацькими і молодими козаками

всі учасники виховного процесу на заняттях, фіналах, військово -

спортивних святах, в повсякденних зустрічах та спілкуваннях.

вміє

• чітко промовляти девіз загону козачат, куреня козацької організації учбового закладу;

• співати козацьку пісню загону;

• змагатися в «козацьких розвагах»;

• працювати в команді;

• керуватися набутими знаннями та вміннями.

може

• презентувати результати спільної роботи в команді;

• адекватно оцінювати свої особисті результати;

• доводити, що він справжній юний козак, який знає, як поводити себе у козацькому загоні;

• толерантно відноситись до інших під час заходу..

Методи і техніки:

«Гронування»;

робота в групах;

«Art-Естафета» гра з практичним завданням;

«Мозковий штурм»;

презентація.

Обладнання: 3

мультимедійний проектор;

фонограми козацьких пісень;

спортивне обладнання: гімнастичні палиці, канат, мішки;

козацькі страви: макітри з кашею, вареники в тарілках, узвар в глечиках;

козацькі стяги куренів;

козацький одяг.

Допоміжні матеріали:

Додаток 1 – видрук матеріалу для гри «Art-Естафета» (портрети гетьманів з додатковою інформацією);

Додаток 2 – «Art-Естафета»: опис гри з планом її проведення;

Додаток 3 – «Гранування»;

Додаток 4 - видрук матеріалу для вікторини

Хід уроку:

1. Вступна частина

1.1.За тиждень перед запланованим заняттям, за бажанням, оберіть чотирьох учнів (надалі ведучі та кошові), яких підготуєте індивідуально для проведення теоретичної частини свята та «козацьких розваг».

1.2. За два тижні перед запланованим заняттям запропонуйте учням 5-х класів разом з класним керівником обрати ім’я гетьмана для назви майбутнього козацького загону, пісню, девіз; батьківському комітету класів запропонуйте виготовити прапор козацького загону, знаки відрізнення козачат.

1.3. Повідомте учням 5-х класів тему та мету заходу. Нагадайте

видатних гетьманів України, зброю козаків Запорізької Січі,

використавши підготовлену мультимедійну презентацію. Після показу 4

презентації запропонуйте учням назвати імена видатних гетьманів України та пояснити, чим вони зарекомендували себе у житті. Ви можете використати слайди, фотографії, ілюстрації з альбомів, виготовлених учнями (додаток 1)

Вед. 1: Сьогодні в нашому дитячому об’єднанні, як і у всій країні, свято – День захисника Вітчизни, який припадає на велике козацьке свято Покрови, і ми запросили до учнів 5 класу козацьких старшин 10-х класів, щоб вони провели посвяту в козачата нових своїх друзів.

Але це свято не просте. Щоб довести свою гідність називатися козачатами, треба куреням козачат позмагатися в силі, спритності, винахідливості, кмітливості так, як змагалися колись козаки Запорозької Січі на своїх забавах, які проводились під час відпочинку.

Треба показати знання про гетьманів України, козацьку зброю, традиції.

Вед. 2: Ми запросили на наше свято також кошового головного козацького куреню школи для проведення наших козацьких забав. Він знає, як проводити змагання козаків, правила, за якими вони відбуваються, і допоможе вам всім сьогодні почути себе справжніми козачатами.

(виходять учні 10 класу - кошеві в костюмах кошових із знаками відрізнення, з шаблями на боці та шапках. Разом з ними виходить головний кошовий шкільного козацького куреню – викладач фізичної культури. )

1. Представте їх учням, повідомте тему та мету заходу. Розкажіть, що саме козаки захищали свободу і незалежність України. Серед них – славні гетьмани України, які все своє життя поклали на побудову щасливої країни – України. ( покажіть слайди презентації про гетьманів України)

Запропонуйте козачатам промовити назву загону, девіз. Прослідкуйте, як чітко виконують команди отамани козацьких загонів.

Кошовий 1: Козацтво! На дві команди з однаковою кількістю дітей шикуйся!

• Козацтво, рівняйсь, струнко! До переклички приготуватися! 5

• Козацький курінь імені П. Сагайдачного, ваш девіз!

1-й отаман: Наш девіз: (Всі козачата промовляють)

Нехай знає рідна мати –

Вільна Україна –

Козаки ми трохи юні,

Зате гідна зміна

Кошовий 2: Козацький курінь .імені Б.Хмельницького, ваш девіз!

(промовляють всі козачата куреня)

2-й отаман: Наш девіз:

Ми козацького роду,

Славних предків діти.

Ми вчимося все життя

Рідний край любити.

Кошовий 1: Добром світиться, козачата,

Даруйте Україні вірність,

Довічно вчіться захищати

Домівку, рідний край та гідність.

Незалежність українського народу

Нам треба, друзі, оберігати.

Недаремно кров лилася за свободу,

Волю здобували козаки.

Розкажіть учням про особливість життя і розваг козаків на Запорізькій 6

Січі, їх побут, страви.

Вед. 1: Відомо, що козаки були фізично здоровими і сильними людьми,

добрими вершниками. Наприклад, Іван Підкова міг зігнути підкову,

П. Сагайдачний змалку навчився натягати лук, був витривалий.

Вед. 2: Під час проведення змагань козаки показували силу свого тіла, їзду

верхи, кулачництво, здатність переплисти всі пороги Дніпра.

Кошовий 2: А сьогодні ми подивимось, яка в нас підростає зміна юних козачат, захисників України.

2. Основна частина

2.1. Після слів ведучих про призначення свята, назви теми та мети заходу, звернення до майбутніх козачат кошових з 10 класу запропонуйте кожному

загону шикуватися та промовити девіз загону, заспівати козацьку загонову пісню.

2.2. Запропонуйте учням зіграти в гру «Art-Естафета». Поясніть, що дана гра є одним із шляхів закріплення інформації про козаків Запорізької Січі, їх традицій, особливості козацьких розваг, страв та створити презентації козацьких страв, пропонуючи всім присутнім скуштувати їжу, виготовлену кожною командою.

2.3. Об’єднайте учнів у дві групи за назвами козацьких загонів: імені Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького, обговоріть правила гри «Art-Естафета» Роздайте роздрукований текст (додаток 2). Гравці повинні ретельно попрацювати з інформацією та прийняти участь в козацьких розвагах згідно програми. Поясніть учням, що кожна команда одночасно приймає участь в розвагах, отамани шикують команду, всі

промовляють назву. девіз, кошовий звітує про готовність змагатися. 7

Представте «консультантів – кошових, старших козаків», які спостерігають за ходом козацьких змагань та рахують бали. Попередьте, що козацькі розваги триватимуть 20 хвилин.

2.4. Представте членів журі з поясненням їхньої посади у шкільному курені – осавула, головного писаря, кошового;

2.5. Після закінчення «козацьких змагань», в яких приймають участь в основному хлопці, але є деякі змагання і для дівчаток, «консультанти - кошові» пропонують дівчаткам створити презентацію козацьких страв з захистом (столи для презентації страв оформлюються напередодні заходу у козацькому стилі – вишитими рушниками, квітами, зробленими руками дівчаток – майстринь, творчі роботи – малюнки про козаків та їхній побут для огляду розташовані на стендах поруч).

2.6. Запропонуйте козацьким командирам - отаманам зіграти в гру-вікторину «Чи добре знаю я козацьку зброю, історію козацтва?» (додаток 3), яка допоможе закріпити вивчений матеріал. Для командирів кожної команди зачитуються питання. Команда може допомагати у разі необхідності. Поясніть правила проведення вправи «Мозковий штурм» під час вікторини учням. На це завдання відведіть 5 хвилин. По закінченню вікторини кожна команда отримує результат змагань.

3. Підсумкова частина

3.1. Підведіть підсумок заходу шляхом «зворотнього» зв’язку. Станьте з учнями в одне козацьке коло, в якому козацькі кошові, батьки, вчителі приколють знаки відрізнення козачатам, потом усім треба взятись за руки. Запропонуйте поділилися своїми думками, починаючи зі слів: «Мені сьогодні сподобалось тому що…», або «Мені сьогодні не сподобалось тому що…» і подякуйте один одному за співпрацю.

3.2. Домашнє завдання буде ознайомитись та звернути увагу на 8

доручення козачат, обрати для себе те доручення, яке сподобається. Запропонуйте познайомитись ближче з традиціями козаків Запорізької Січі, їх зброєю;

намалювати своє представлення козацького биту, зацікавитись пов’язаними з Січчю історичними подіями, почати оформлювати літопис козацького загону.

9 Додаток 1

Матеріал для гри «Art-Естафета»

1 команда «Козацький загін ім. Петра Сагайдачного»

Інформація про гетьмана П. Сагайдачного

ПЕТРО "САГАЙДАЧНИЙ" КОНАШЕВИЧ (1614-1622)

Петро Сагайдачний, православний шляхтич, родом із Самбора, що в Червоній Русі, був син Конона (за тодішньою вимовою «Конаша») Сагайдачного, звідки й походить його ім'я по батькові, яке вважають, звичайно, за родове. Про виховання Петра Конашевича відомо тільки те, що він навчався в училищі, яке виникло завдяки опіці князя Костянтина Острозького в Острозі на Волині. Чи продовжував далі освіту, ніхто не знає. Але факти його біографії, які дійшли до нас, дають підставу стверджувати, що він належав до надто освічених людей свого часу. Це засвідчує, зокрема, його постійна турбота про розвиток шкіл та освіти в Україні, а також власноручна праця «Розмова про унію», яку один із високоосвічених сучасників, литовський канцлер Лев Сапіга визначав як «прекоштовний твір».

Закінчивши школу, Сагайдачний в останні роки ХVІ-го чи на 10

початку XVII століття вступає до лав Запорозького Війська. Тут Петро Конашевич завжди відзначався своєю хоробрістю; маючи значний розум і дотримуючись політичного такту, він швидко висунувся зі свого середовища й посів перше місце серед запорожців. Король Сигизмунд III мріяв про нездійснене для себе завдання — завоювати Москву й заволодіти престолом Івана Грозного. Тривала війна, яка спалахнула внаслідок цих намірів на східних рубежах Речі Посполитої, й не дала змоги польському урядові навести лад серед козацтва. Він обмежився тим, що оголосив запорожців непослухами, а їхніх керівників самозваними ватажками й низкою наказів закликав запорожців розійтися по домах, не чинити наскоків на турецькі володіння й не вдиратися збройними загонами в межі залюдненої України, погрожуючи, що, у випадку непослуху, вживе проти непокірних збройну силу й суворо їх покарає. І, нарешті — заборонив доставляти на Запорожжя харчі.

Але всі ці заходи виявилися недійовими, позаяк польський уряд не мав достатніх сил здійснити свої погрози. Конашевич не тільки продовжував далі походи супроти турків, а й став зараховувати до зверхності свого війська цілі терени України, в міру того, як мешканці цих країв, вигнавши поміщиків, зверталися до нього й просили записати їх до козацького війська. Нам відомо, що 1618 року населення містечок і сіл, розташованих у басейнах Тетерева та Ірпеня, утворили козацькі сотні й визнали себе частиною Запорозького Війська.

Замість того, щоб приборкати цей поступовий рух Запорожжя, король змушений був усе-таки побічно ствердити його. Того ж 1618 року він організував сміливий похід з метою захистити свої права на Московському престолі. Було досягнуто самої столиці, але через несплату грошей на утримання його військо вернулося додому. Король залишився із жменькою жовнірів на ворожій землі.

Врятувати короля від загибелі треба було будь-якими засобами. І польський уряд попросив допомоги в невизнаного й переслідуваного ним Запорожжя. Петро Конашевич погодився на це. Орудуючи 11

20-тисячною армією козаків, Сагайдачний рушив через Сіверщину в межі Московської держави, здобувши міста Лівни та Єлець. Він розбив ополчення, яке очолювали воєводи і князі Пожарський та Волконський. Гетьман перейшов через Оку й прибув до табору короля. Таким чином Сигизмунда III було врятовано, і він зміг без перешкод повернутися на батьківщину, уклавши вигідне перемир'я. За це король віддячив козацтву. Із московського походу Петро Конашевич прийшов уже не на Запорожжя, а до Києва і взяв під свою опіку місто. З поширенням титулу гетьмана на ту частину України, що визнавала себе козацькою, польський уряд не згоджувався. Але пам'ятаючи недавню допомогу козаків і Сагайдачного, не протестував. Між іншим, гетьман використав своє становище і ще міцніше зв'язав свою політику з народною справою, захистивши релігійні інтереси України. Скориставшись тим, що 1620 року в Києві перебував єрусалимський патріарх Теофан, він схилив його висвятити нового православного Київського митрополита і п'ятьох православних єпископів для єпархій, ієрархи яких підписали унію.

Султан Осман на чолі майже півмільйонної турецько-татарської армії стояв на Дністрі, нахваляючись перетворити Польщу на турецьку провінцію. Стягнувши всі свої сили, поляки могли протиставити туркам тільки народне рушення в 57.000 жовнірів, що під орудою королевича Владислава й гетьмана Ходкевича стояло табором під Хотином. Королевич знову попросив Сагайдачного допомогти. Гетьман зустрівся з королевичем у Львові й пообіцяв вийти на порятунок польському військові з тією умовою, що уряд визнає владу козацького гетьмана над усією Україною й скасує розпорядження, яким обмежували козаків, й одмовиться підтримувати того старшого над реєстровими козаками (тобто наставленого урядом), чию владу він визнавав досі законною. Королевич пристав на це, бодай виконання залежало лише від ухвали сейму. Звільнивши старшого реєстрових козаків Бородавку, королевич передав його до рук Сагайдачному, що очолив тоді реєстрове козацтво. 12

Конашевич негайно вирушив із 40-тисячною армією козаків до Хотина і там з'єднався з польською армією. Всі намагання турків були безсилі зламати об'єднання християн, й після сорока днів облоги й численних атак Осман вернув на свої володіння. Головним героєм цього захисту Хотина став Петро Сагайдачний, його досвід, хоробрість, рішучість. Навіть польські письменники відзначали роллю гетьмана в успішному завершенні цієї війни.

Але й Конашевич заплатив життям за свою діяльність: укритий численними ранами, які він отримав під час Хотинської облоги. Сагайдачний їхав додому, лежачи на возі, подарованому йому королевичем, в супроводі королівського лікаря. А 20 квітня 1622 року Петро Сагайдачний помер у Києві, поділивши заповітом своє майно між дружиною та братськими школами: Київською і Львівською. Поховали його в Богоявленській Церкві Київського братства.

2 команда «Козацький загін ім. Богдана Хмельницького»

Інформація про гетьмана Б. Хмельницького

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648-1657)

Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595 року. Спочатку навчався в Київській братській, 13

далі, за твердженням польських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном. Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого часу людиною, вільно володів польською і латинською мовами, а Пізніше Ще й турецькою та французькою.

Здобувши освіту, Хмельницький, подібно до Сагайдачного, вступив до лав козацького війська, брав участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 років. У цій війні вбито його батька, а Богдан тоді потрапив до турецькі неволі, пробувши в полоні два роки в Константинополі. Повернувшись додому, Хмельницький прибув на Запорожжя і час від часу ходив у морські походи з козаками на турецькі міста. Найуспішніше в серпні 1621 року, коли гетьман Сагайдачний мужньо відбивав під Хотином атаки багатотисячних військ Османа. Зібравши десять тисяч відважних козаків, Хмельницький потопив на Чорному морі дванадцять турецьких галер, а решту переслідували козацькі чайки аж до самісінького Царгорода. Успішний був і другий похід 1629 року, коли козаки «окурили мушкетним димом» мури Царгорода, спаливши передмістя столиці й з багатою здобиччю щасливо вернулися на Січ. Згодом Хмельницький прибув у рідні краї, до Чигирина, одружився з переяславкою Ганною Сомківною і одержав чин чигиринського сотника...

Польський уряд, узявши на свою службу й утримання реєстрових козаків і зробивши їх привілейованим станом, намагався протиставляти їх запорожцям, відмежувати від народу.

У цей час Хмельницький не раз перебував у козацьких посольствах до короля і до сейму зі скаргами про тяжке становище українського народу для захисту його прав. Під час однієї з таких місій король Владислав IV відправив Хмельницького до Франції, щоб найняти козаків на військову службу у війні з Іспанією. 1646 року 2400 козацьких добровольців виїхали до Франції, де відзначились у взятті фортеці Дюнкерка.

Приборкавши козацько-селянські повстання, польська шляхта посилила свій гніт і свавілля над українським народом. Жертвою цієї політики став і сам Богдан Хмельницький. 1646 року чигиринський 14 підстароста Чаплинський силоміць захопив у Хмельницького його хутір Суботів і побив на смерть десятилітнього сина. Даремно Хмельницький шукав захисту й справедливості в суді, навіть у самого короля. Владислав IV нібито відповів Богданові: «Ви воїни й носите шаблю, то хто вам забороняє захистити себе?» Скривджений Хмельницький хотів прислухатися до поради короля й зі зброєю в руках захистити свої права, а водночас і знедолену свою Батьківщину, тобто підняти народ на збройне повстання. Коли ж про це довідався коронний гетьман Потоцький і намагався ув'язнити Богдана, то останній, видуривши в черкаського полковника Івана Барабаша королівську грамоту про збільшення козацького війська й право будувати чайки для морських походів проти турків, у грудні 1647 року втік на" Запорожжя. На козацькій раді, коли Хмельницький оголосив свої плани підняти народ на збройну боротьбу, запорожці підтримали його й почалася підготовка національно-визвольної війни. Селяни масами прибували на Січ, а сам гетьман поїхав до кримського хана шукати собі союзника.

Польські гетьмани Потоцький і Калиновський, довідавшись про дії Хмельницького, рушили разом із реєстровими козаками проти запорозьких повстанців. Одначе козаки перейшли на бік Хмельницького і 8 травня 1648 року в урочищі Жовті Води польський загін був розгромлений, а його ватажок, молодий син коронного гетьмана Стефан Потоцький убитий. 16 травня під Корсунем польське військо знов було розтрощене, а його керівники потрапили до полону, їх віддали татарам. Переможці захопили всю артилерію, обоз, військові припаси. Корсунська перемога рішуче вплинула на піднесення народного духу.

Селяни скрізь вступали під стяги Хмельницького. По всій Україні полилися річки крові гнобителів, палали шляхетські маєтки, гинули пани, орендатори, єзуїти, євреї. Україна здобула цілковиту свободу. Залишилось тільки зміцнити новий суспільний лад. Але замість того, щоб негайно рушити з козацькими загонами до Польщі, де тоді помер король Владислав IV, Хмельницький чотири місяці вів даремні переговори з поляками. 15

У вересні 1648 року козацьке військо під Пилявцями знову розгромило 30000 армію польської шляхти, яка, перелякавшись чуток про наближення великої татарської орди, покинула свої обози. Хмельницький рушив до Львова, обложив місто, взяв викуп. Запорожці дійшли до Замостя, звідки їм відкрився шлях на Варшаву Але гетьман знову марно простояв місяць, очікуючи виборів нового короля. Ян Казимир прислав Хмельницькому листа і просив його очікувати комісарів, які мали висунути умови миру. Гетьман у грудні урочисто вернувся до Києва, де його зустріли кияни, вище духівництво, дзвонили дзвони, стріляли з гармат. Хмельницького вітали як «нового Мойсея», що визволив Україну з лядської неволі.

Слава про могутність козаків хутко розлетілась по сусідніх державах, і до Хмельницького в Переяслав прибувають посли: від Туреччини, Молдавії, Валахії, семиградського князя, а також із Москви. Приїхали посли й від польського короля, які вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву і стяг. Богдан і козаки розуміли марність будь-яких переговорів із Польщею. Гетьман відверто заявив послам, що він визволить із шляхетської неволі весь український народ, що живе також на Волині, Поділлі та Галичині, і об'єднає українські землі в одне незалежне князівство.

Наближалася нова війна з поляками, і під прапори Хмельницького стали шикуватися добровільці з усієї України. Навіть міщани, війти, бургомістри писалися до козацтва. Хмельницький поділив Україну на 24 полки. Найвища влада зосереджувала в своїх руках військову й адміністративну владу, яку за давнім звичаєм обирали на козацьких радах.

Весною 1649 року Хмельницький разом із ордою хана Іслам-Гірея взяв облогою польське військо під Збаражем. На допомогу осадженим вирушив сам Ян Казимир з 20000 армією, але її раптово оточив і розгромив Хмельницький. До гетьмана потрапив сам король, однак Богдан змилостився над ним, і під Зборовом Ян Казимир розпочав переговори. Умови висувалися такі: гетьман визнавався найвищим керівником козацького війська, яке мало налічувати. 40000 і поповнювалося із мешканців України: 16

Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Тут забороняли перебувати польським військам і жити євреям. Всі посади обіймали українці; єзуїтам не дозволяли відкривати в Києві свої школи; київський митрополит отримував місце в сенаті, скасовувалась унія.

Умови Зборівської угоди свідчать, що в цей час Хмельницький ще гуманно уявляв своє історичне покликання й не передбачав наслідків того руху, який очолив. Згодом гіркий досвід, низка невдач, тяжких розчарувань навчили його по-іншому дивитися на світ. Але тоді він ще зумів вести справу так, як цього вимагала доля та сподівання народу. Гетьманові слід було використати до кінця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, піти в глибину Польщі зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, і вже тоді висунути перед поляками свої умови миру, які б забезпечували остаточне політичне визволення українських земель і створили б у майбутньому можливості добросусідських відносин з Річчю Посполитою. Адже в усьому краї не лишилось жодного поміщика, ксьондза, єврея. Зборівська угода зовсім не відповідала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалася з політичними й соціальними вимогами народу, оскільки Хмельницький виріс і виховувався у польсько-шляхетському середовищі, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких грунтувався тодішній політичний і громадський лад Речі Посполитої. І тому не можна було очікувати, що гетьман відразу стане на бік народного ідеалу, який цілком заперечував ці порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободу віри й незалежне становище православної церкви, захистити Україну від повернення ненависних народові євреїв та жовнірських постоїв, збільшити кількість постійного козацького війська — і всі причини невдоволення польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще більшою помилкою Хмельницького, яку він допустив, підписуючи Зборівську угоду, було те, що козацький реєстр обмежувався тільки 40000 козаками, тобто стільки козаків отримали земельні ділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж маса повсталого народу мала стати до кріпосницької 17

праці своїх поміщиків. Це була величезна несправедливість щодо переважної більшості населення України. Адже в козацькому повстанні, яке підняв Хмельницький і яке забезпечило йому успіх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький стан, як раніше, а весь народ, впевнений у своєму визволенні. Здобутками народних перемог і скористався Хмельницький, підписуючи Зборівську угоду. Звідтоді колишня популярність Хмельницького на Україні значно похитнулась. Можна твердити, що Збаразька битва завершила перший блискучий період історії війн Хмельницького — це була вершина могутності українського народу та слави його вождя. Після неї починається другий період із нещасними й тяжкими випробуваннями.

Розпустивши військо, Хмельницький восени 1649 року заходився складати козацький реєстр, запроваджував військовий і цивільний порядок на Україні. З гетьманською булавою король віддавав Хмельницькому все Чигиринське староство. Ось чому Чигирин з того часу стає столицею всієї України.

Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборівської угоди. Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво не допустило посісти місце в сенаті, польська шляхта поверталася, незважаючи на встановлений кордон, на українські землі; Потоцький, який зазнав татарського полону, розправлявся на Поділлі над українськими селянами. Сама угода не мала сили, бо її не затвердив сейм і навіть у грудні 1650 року відхилив. Шляхта не хотіла припиняти війну. Вона гарячкове озброювалась. Та шаноба до Хмельницького серед українського народу була вже підірвана, і в козацькому війську занепав колишній дух. Народ проти дружби гетьмана з татарами, які у союзництві не соромилися грабувати українські села й забирати до неволі жінок і дітей.

Весною 1651 року Хмельницький вирушив із козацьким військом до Збаража, і тут довго очікував кримського хана, який прибув сюди за велінням турецького султана. 19 червня козаки зіткнулися з поляками, 18

які розташувалися на широкому полі під Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, під час якої кримський хан залишив Хмельницького і відступив разом зі своєю ордою. Гетьман кинувся йому навздогін, сподіваючись зупинити його, але й сам потрапив до татарського полону. Козацькі війська під орудою Филона Джеджалія хоробро оборонялись, але змушені були відступити до річки Пляшевої, на болотисту місцевість. Тут вони й зазнали страшної поразки і підупав їхній дух.

Тим часом татари понад місяць тримали Хмельницького в себе. Визволившись, гетьман прибув під, Паволоч. Своєю несхитною мужністю на козацькій раді Масловому Броді Канівського повіту він заспокоїв народ, вдихнув у нього нове завзяття та віру.

Польське військо прийшло на Україну; козацькі полки були безсилі його зламати. Водночас з півночі на Україну наступав із великими загонами литовський гетьман Радзивілл, який захопив Чернігів та Київ. Незабаром польсько-литовські війська зійшлися під Вілою Церквою. 17 вересня 1651 року й була підписана угода, за якою козакам виділяли тільки одне Київське воєводство, а кількість козацького війська скорочували до 20000 і селяни мусили виконувати свої повинності, євреям же дозволяли жити скрізь на Україні. Народ був невдоволений умовами Білоцерківської угоди, нарікав не Хмельницького, закидаючи йому, що він піклується тільки про власні вигоди й козацьку старшину, і простий люд знову віддає панам під батоги, на паколи та шибениці. У безвихідному становищі селяни масово почали оселятися на Слобожанщині, біля Путивля й Рильська. Острозький полк весь перебрався на береги Тихої Сосни й заснував тут місто Острогозьк. Це був перший слобідський український козацький полк у межах Московської держави.

Сам гетьман не зовсім добре почувався в Чигирині і змушений був стратити кількох полковників, які підбурювали проти нього народ. Весною 1652 року старший син Хмельницького Тиміш разом із козацьким загоном вирушив до Молдавії, маючи намір одружитися з донькою молдавського господаря, з якою вже був заручений. Але польський гетьман 19

Калиновський заступив Тимошеві дорогу. В урочищі Батіг сталася кривава битва, в якій польське військо зазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував нову війну, але йому бракувало коштів. Гетьман розумів, що кровопролитні сутички з Польщею можуть тривати безмежно.

Шестирічна війна коштувала українському народові величезних жертв, не вщухали безконечні тривоги, сили і народу виснажувалися. Стало очевидним, що власноруч Україна не переможе шляхту, не доведе до звитяжного кінця розпочату битву, їй конче потрібні союзники. З цією метою Хмельницький вже раніше вів переговори з Туреччиною, Семиградським князівством і навіть зі Швецією, переконуючи ці держави виступити разом з ним проти Польщі. Кримський хан вважався ненадійним союзником, як це й довела битва під Берестечком.

Весною 1653 року польський загін під орудою Чарнецького вдерся на Поділля, спустошивши багато містечок і сіл по річці Бугу, по-варварському знищивши кілька тисяч народу. Восени проти гетьмана виступив сам король і великим табором розташувався під Жванцем, на березі Дністра. Сюди ж прибули й козаки зі своїми союзниками татарами, які перетнули полякам шлях до відступу. Настали холоди, не вистачало харчів, і польське військо опинилося в скрутному становищі. Але їх врятували татари, яким король зобов'язався сплатити 100000 червінців воднораз і по 90000 злотих щорічно. Крім того, король дозволив татарам протягом 40 днів ловити на українських землях бранців, внаслідок чого тисячі безневинних людей потрапили до татарської неволі.

Тепер надії Хмельницького були спрямовані на Москву. В цей час він писав цареві, що польське військо рушило на Україну для наруги над святими церквами й вірою і що турецький султан запрошує козаків у своє підданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8 січня Переяславська Рада, на якій були оголошені договірні статті, ухвалила приєднати Україну до Росії. Суть статей договору така:

• Україна зберігає всі свої колишні порядки і своє самоврядування 20

• під владою виборних старшин і гетьмана, яких обирають вільними голосами.

• Гетьман має право приймати послів і налагоджувати відносини з чужоземними державами; всі українські стани зберігають за собою свої давні права й вольності: кількість козацького війська збільшується до 60 тисяч.

• Набирати ще й добровільні полки; гетьманський уряд зобов'язується видавати велику платню цареві; збір якої доручали місцевим урядовцям, без втручання російських збирачів.

• Зі свого боку, цар обіцяв захищати Україну своїми військами від зазіхань Польщі.

Народ присягав повсюди, але вищі українські стани з деяким недовір'ям і тривогою за недоторканість своїх прав і старих звичаїв зустрічали перехід у московське Підданство. Київський митрополит і духівництво відмовилися присягати й не допускали підлеглих до неї своїх слуг і взагалі людей, що проживали в їхніх маєтках. Ковацька старшина й православні шляхтичі, які пристали до неї під час повстання, неохоче йшли під «московську Йротекцію», бо з їхніх голів не вивітрився план незалежної Української держави.

Весною 1654 року цар Олексій Михайлович оголосив Польщі війну, і сам з військом вирушив на Литву й хутко оволодів Могилевом, Полоцьком, Вітебськом і Смоленськом. Тоді ж російські полки захопили Мінськ, Койель і Вільно. Цар урочисто заїхав у столицю Ягеллонів і прийняв титул великого князя Литовського. У цей же Час шведський король Карл Х почав військові дії супроти поляків і захопив Познань, Варшаву, й, нарешті, Краків. А гетьман із півдня вступив до Галичини й Волині, розгромивши польське військо під Городком, і взяв в облогу Львів. Польща опинилася на краю загибелі, і король Ян Казимир втік до Сілезії. Звідси він двічі просив Хмельницького не допустити знищення Речі Посполитої. Старий гетьман відповів: «Хай поляки відмовляться навіки від усього, що належало 21

давнім князівствам землі Руської, хай відступлять козакам усю Русь до Володимира, Львів, Ярослав, Перемишль і формально проголосять її вільною, подібно до того як іспанський король визнав вільними голландців. Тоді ми житимемо з Польщею як друзі і сусіди, а не як піддані й раби, і тоді ж підпишемо мир на вічних скрижалях. Але цьому не бувати, доки в Польщі існують пани; не буде же і миру між руськими й поляками».

Одначе королеві вдалося схилити до миру московський уряд, обіцяючи цареві польський престол після смерті кволого й бездітного Яна Казимира. 1656 року у Вільно був підписаний мирний договір між Олексієм Михайловичем і Польщею. Хмельницький намагався відкрити очі московському урядові на цю угоду й не вірити підступам польської шляхти, але це було надаремно.

Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький Із сумом бачив, що десятилітня його праця й зусилля Не довели розпочату справу до бажаного кінця й майбутні рідної землі вимальовувалося перед його зором у сумному вигляді. Він не втерпів і скористався одним випадком зробити ще останню спробу здійснити своє заповітне бажання: на початку 1657 року гетьман уклав таємний договір з шведським королем Карлом Х і семиградським князем Юрієм Ракочієм про переділ Польщі. Згідно 9 угодою та успіхом союзників Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі державою. Тоді гетьман послав на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Одначе поляки повідомили про дії Хмельницького московський уряд, і цар передав через своїх бояр суворе попередження гетьманові за союз із царськими противниками. Але вони настирливо добивались зустрічі з гетьманом, дорікали йому, вимагали, щоб відряджений загін повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького і змусила їх зректися своїх планів.

Місяців зо два перед смертю Богдан скликав у Чигирині козацьку раду, на якій мали вибрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козаків Із прощальним словом, подякував їм за вірність і послух, 22

мовивши «Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити цю війну так, як хотілося: по-перше, ствердити навіки незалежність і вільність нашу; по-друге, звільнити від ярма Польського також Волинь, Покуття, Поділ і Полісся, одне слово — усі землі, якими володіли великі українські князі, і схилити їх під високу руку всеросійського монарха. Бог задумав інакше. Не встиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде після мене. Прошу вас, братове мої, доки я живий, виберіть собі вільними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю, то спокійно ляжу в могилу».

Козаки, бажаючи зробити приємне своєму улюбленому вождеві, вибрали на свій найвищий уряд його неповнолітнього сина Юрія.

Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботові у кам’яній церкві, яку він спорудив і яка збереглася до наших днів. Але 1664 року польський воєвода Стефан Чарнецький, спустошуючи Чигиринське староство, спалив Суботів і звелів викинути з домовини Для ганьби кістки славетного гетьмана.

23

Додаток 2

«Art-Естафета»: опис гри «Козацькі розваги»

ТРИВАЛІСТЬ: 20 хв.

ОБЛАШТУВАННЯ:

Скам’ї, канат, м’ячи для змагань в групах;

козацькі страви, рушники, український посуд;

малюнки учнів на тему заходу.

ОБЛАДНАННЯ:

Видрук матеріалу (план) для гри «Art-Естафета», матеріали для оформлення презентації козацьких страв;

Дана спортивна козацька гра є однією з форм розвитку фізичних здібностей, свідомості, навичок позитивного спілкування в команді. Темою гри буде пізнання видів козацьких розваг, традицій козацтва Запорізької Січі.

Запропонуйте учням об’єднатися у дві групи за назвами «Козацький загін ім. Петра Сагайдачного», «Козацький загін ім. Богдана Хмельницького»,

кошовим – старшим козакам - роздати видруки планів гри для кожної групи відповідно напрямку гри «козацькі розваги» (допоміжний матеріал №2). Гравці повинні ретельно дивитись за порядком змагань та швидко шикуватись на кожне нове змагання. Нагадайте учням про культуру поведінки під час розваг.

Запропонуйте кожній команді на столах для презентації страв

розмістити глечики з узваром, макітри з варениками, кулешем, 24

тарілки з пирогами… «Консультанти ведучі» разом з батьками, членами журі оглядають страви, оформлення столів, виставку творчих робіт учнів, куштують страви. Нагадайте дівчаткам, які презентують страви, що презентація триває лише 3 хвилини, під час презентації можна співати народні українські пісні, обов’язково треба бути одягненим в український одяг. Дайте сигнал починати «Art-Естафету» і презентацію одночасно. Така форма роботи залучає до роботи всіх учасників – дітей, дорослих.

Пам’ятайте, що класні керівники, педагог-організатор повинні бути тільки пасивними спостерігачами –втручайтеся тільки у випадку суперечки або конфлікту.

Порядок проведення козацьких розваг

Козацькі розваги починаються з шикування кожної команди, промовляння назви козацького загону та девізу, потім починаються розваги:

1. Естафета «Осідлай коня» Всі учасники «скачуть» на конях від одного стільця до другого і повертаючись назад. На коня сідають наступні козаки, і так до останнього учасника команди. Кошові рахують бали разом з членами журі.

2. «Гурт – єдина команда» - перетягування канату. До хлопців приєднаються також дівчатка. Працює вся команда – козацький загін у рівному складі.

3. «Бій подушками» Перемагають найсильніші та витриваліші козачата. Бій відбувається на скам’ї.

4. «Сила козака – в умінні швидко їсти» Конкурс для отаманів – командирів загонів. Дівчатка приготували вареники з сиром і картоплею. Треба якомога швидше з’їсти 5 вареників. Перемагає найспритніший отаман.

5. «Тунель. Самий швидкий». Треба проповзти по скам’ї якомога швидше і передати естафету наступному козаку, швидко повернувшись 25

назад. Перемагає команда, яка закінчила естафету першою і шикувалась.

6. «Конкурс на краще виконання козацької пісні»

Додаток 3

Вікторина «Чи добре знаю я козацьку зброю, історію козацтва?»

Метод «Мозковий штурм»

ТРИВАЛІСТЬ: 3-4 хв.

ОБЛАШТУВАННЯ:

Стільці (скам’ї) розміщені для роботи в групах

ОБЛАДНАННЯ:

Матеріали для вікторини (питання) в руках козацьких отаманів.

Гра допоможе в закріпленні матеріалу про традиції та звичаї козаків, їх чини та знаки відрізнення.

Кожна команда для підтримки своїх командирів має стрічки – жовтого та блакитного кольорів, якими махають в підтримку вірної відповіді. На це завдання відведіть 3-4 хвилини.

1. Що означає слово «козак»? (забіяка)

2. Де знаходиться Запорозька Січ? (острів Хортиця)

3. Як називається місце, де жили козаки? (курінь)

4. Кого на січі називали джурою? (зброєносця)

5. Чи були на Січі жінки? Чому? (не було)

6. Як називалися козацькі судна? (чайки)

7. Назвіть атрибути влади гетьмана? (булава, клейноди) 26

8. Хто зруйнував Запорізьку Січ? (імператриця Катерина – ІІ)

(журі оголошує остаточні результати, підсумовує, визначає переможця)

Додаток 4

Метод «Гронування». Назві прилади козацької зброї

Шабля

самопал

Козацька зброя

мушкет

пістоль

гармата

рушниця

кинджал

спис

сагайдак

келеп

27

Інформаційна картка.

Запропонуйте кожній команді скористатися інформаційною карткою та обрати серед назв зброї лише ті, які відповідають зброї козаків Запорізької Січі (пропонується кошовим покласти на стіл перед кожною командою окремі картки з надписом назви зброї)

Українське козацтво збагатило вітчизну та її світову військову практику самобутнім озброєнням, як й в всіх арміях світу того часу, основна роль належала холодній зброї, застосування якої диктувалося недосконалістю зброї вогнепальної. На озброєнні у козаків були чекани списи, ножі, кинджали . На початку визвольної війни , тобто до 1648 р. основною зброєю козаків стала шабля, що було символом волі та бойового побратимства й разом із тім, найефективнішою у ту тяжку годину зброєю.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. козаками починає широко застосовуватись вогнепальна зброя. Широко застосовувались самопали, аркебузи, мушкети, пістолі та рушниці, як й холодна зброя, вогнепальна зброя у козаків також був в основному трофейною. Використовувалися важкі турецькі рушниці із масивними нарізними стовбурами й кремінно-ударними замками іспанського типу, а поряд з ними – стройові армійські рушниці різних країн із кремінно-ударними замками французького батарейного типу й навіть легкі мисливські .

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер утверждает, що рушницями, як й шаблями, запорізьких козаків першим озброїв 1511р. Остафій Дашкович. Наприкінці XVI ст. Еріх Лясота зі зброї запорізьких козаків називає лише гармати, пострілами із яких Запорізьке Військо зустрічало і проводжало посла германського імператора. У козацькій думі про Федора Безрідного кінця XVI ст. сказано,

що коли товариші його ховали, «то шаблями землю копали й із 28

семип'ядельних пищалей стріляли ». Яків Собеський на початку XVII ст. каже, що багато хто із козаків не користувався шаблями, але й рушниці були у всіх. У тому ж столітті про зброю козаків пише Боплан: у запорожців були у вжитку фальконети, ядра, порох, пищалі і шаблі; вирушаючи в похід, кожен козак брав одну шаблю, дві пищалі, шість фунтів пороху, причому важкі боєприпаси складав у човен, а легкі залишав при собі. Пищалі, як зауважив Боплан, були « звичайною » зброєю козаків, із якої смердоті дуже влучно стріляли. 1648 р. запорізькі козаки вітали Богдана Хмельницького пострілами із мушкетів. У тому ж XVII ст. у актах, котрі дійшли до нас, є вказівка, що запорізькі козаки застосовували гармати і пищалі для охорони фортець. У тому ж XVII ст. про зброю запорізьких козаків згадує літопис Самовидця: у запорожців були у вжитку самопали, шаблі, списи, стріли і обухи, тобто келепи чи бойові молотки. У середині XVIII ст. про зброю запорізьких козаків пише Мишецький, вказуючи, що у запорізькому війську, як у старого, то й у малого був вогниста зброя, рушниці чи флінги, пістолети, холодна зброя — списи і шаблі, а порох й свинець купували в Польщі і Україні — свій хоч й робили, але й він не відзначався доброю якістю. Більшість цієї зброї козаки здобували у поляків, росіян й особливо у татар й турків. Головна маса пороху спочатку йшла від польського уряду, а згодом, після переходу запорізьких козаків у підданство російського царя, від російського: із Москви у Сич щороку надсилалося жалування запорізьким козакам, а разом із ним російський уряд надсилав їм певну кількість пудів пороху.

Переважна частина запорізьких гармат, що дійшли до нас, польського, турецького і російського виробництва, деякі генуезького: «Гармат запорожці у собі не мають, а використовують несподівано захоплені на турецьких кораблях й галерах». У самій Польщі гармати ( мідні ) почали відливати не раніше XV ст .