Основні поняття морфології. Словосполучення. Речення

Морфологія як розділ граматики

Предмет морфології. Основні поняття морфології

Морфологія (від грец. morphe - форма, logos - слово, вчення) є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і систему їх словозміни.

Об'єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що виражає відповідні граматичні категорії, властиві лексико-граматичним розрядам слів. Відповідно до вияву граматичних значень слово може видозмінюватись, утворюючи усталену мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою.

Видозміни слова, що служать для вираження його синтаксичних властивостей (відношень між словами), називаються словозміною. А система форм, співвідносних із певною системою синтаксичних граматичних значень, називається його парадигмою. Своєрідність видозміни слів, що належать до іменних частин мови, на відміну від дієслова, відбита в термінах відмінювання (для іменних частин мови) і дієвідмінювання (для дієслів).

У словах, що не виражають граматичних видозмін як синтаксичних властивостей слова (у них це нульовий показник), виступає одна словоформа. Це так звані незмінювані слова.

Словозмінні значення в сучасній українській мові в основному виражаються словозмінною морфемою - флексією. Однак система відмінювання та дієвідмінювання, крім флексій, включає й систему відповідно оформлених основ з урахуванням морфонологічних явищ (чергувань звуків, перенесення наголосу в слові та ін.), наприклад: дуг-а, дуг-й, дуг-дю, дуз-ї, дуг-и, дуг, дуг-ам, дуг-ами; водж-у, вод-иш, вод-ить, вод-имо, вод-ите, вод-ять.

Об'єктом морфології є також словоформи, в яких виражаються граматичні характеристики слова незалежно від його синтаксичних властивостей, наприклад, форми ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієприслівник.

Частини мови і принципи виділення їх

Граматична характеристика слів знайшла своє з'ясування в теорії частин мови. Частини мови розглядаються як класи слів, що характеризуються спільністю:

• а) загал ьнокатегоріального (частиномовного) значення;
• б) морфологічних категорій і парадигматики;
• в) морфемного складу і словотворчих засобів;
• г) синтаксичних функцій

Кожний клас слів має своє загальнокатегоріальне лексичне значення: предметності, статичної ознаки предмета, кількісності, узагальненої вказівки на предметність, ознаки або кількості, динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки дії (або іншої ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів називають повнозначними. Класи слів, що виражають певні відношення між повнозначними словами, надають додаткових семантичних, модальних відтінків словам, словосполученням, реченням або служать для зв'язку слів, тобто свого загал ьнокатегоріального значення самостійно не виражають, називаються неповнозначними.

У сучасній українській мові до класів повнозначних слів належать такі частини мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник.

До неповнозначних частин мови належать прийменник, сполучник, частки. Вигук посідає проміжне місце як клас слів, що служить для вираження (не називання) почуттів і волі.

Кожна частина мови має властиві їй граматичні категорії, що дістає.свій вияв у системі словозміни, в її парад иг мати ці.

У сучасній українській мові до змінюваних слів належать: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови об'єднують незмінювані слова.

Вираження граматичних категорій через відповідні граматичні значення в кожній повнозначній частині мови дістає своєрідне вираження за допомогою граматичних засобів - флексій, афіксів, морфонологічних чергувань, що в основному закріплюються за моделями будови слів певної частини мови або мають місце лише в межах певного класу слів (чергування, наголос).

Усе це позначається на морфологічній будові слова і виявляється у словотворчих типах кожної частини мови. Порівняйте, наприклад: два, двійко, двійка, двійня, двічі; синій, синька, синяк, синіти. Кожне з названих слів має різне граматичне оформлення, за формальними показниками і словотворчими суфіксами можна чітко визначити належність слова до певної частини мови.

Слова кожного класу мають свою систему парадигми (або її не мають). Кожна словоформа є морфологічним засобом вираження певної основної функції в реченні та додаткових синтаксичних функцій. За синтаксичними функціями частини мови поділяються на самостійні і службові. Самостійні слова виступають у реченні в типовій для кожної частини мови синтаксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки сполучуваності і синтаксичних зв'язків.

Службові слова виступають у синтаксичних зв'язках не самостійно, а в єдності з повнозначними словами або є граматичними засобами вираження певних синтаксичних відношень.

Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До службових належать прийменники, сполучники і частки.

Увага! Значення роду мають порядкові числівники та кількісні: один, одна, одне, два, дві, обидва, обидві. Значення числа має числівник один (одні).

Частини мови

Граматичні значення можуть виражатися: закінченням (хата - Н. в., хатою -Ор. в.); суфіксом (виступати - недок. вид, виступити - докон. вид); перенесенням наголосу (весни - Р. в. оди., весни - Н. в.іин.); вживанням службового слова (співала б, більш вдалий, буду читати, на землі, хай будує).