"Теорія ліворукості"

Міні- лекція »Теорії ліворукості»

Трохи про історію.

Однозначної думки про лівшів не існувало ніколи. Особливо яскраво це простежувалося в давнину, наповненою міфами, легендами, переказами і різними прикметами. Більшість дотримувалося думки про те, що бути лівшею означає бути неправильним і непотрібним суспільству. Таке ставлення проявлялося навіть у тому, як називали лівшей: їх іменували незграбними /німецьке слово »linkisch»/, /від франц. »gauche»/, невідповідними. Особливо яскравою ілюстрацією може послужити норвезьке слово, що служить для позначення лівші:»kievhendt», або »неправильна рука». Таке ставлення породжувало і відповідні легенди.

Так, наприклад, вважалося, що ліворукість – це хвороба, яка виникає на генному рівні. Крім того, популярністю користувалася теорія про два племені: лівшей і правшей. Правші були розумні та хоробрі, вони розселилися по всій землі і одержали безліч славних перемог – адже щит, який вони тримали в лівій руці, надійно захищав їх, а меч, що стискався правою рукою, безстрашно наносив удари в неприкрите серце лівшів. Слід зауважити, що існували й інші легенди, в яких лівшам відводилося зовсім інше місце. Одна з них спиралася на те, що лівші – це істоти, яких Природа, як і геніїв, створює дуже рідко. Єдине, що було не дуже зрозумілим в цій теорії – мета, що переслідувалася при цьому Природою.

Ще один переказ наголошував, що лівші – це представники Касти правителів, в той час як правші належала до Касти працівників. Тому абсолютно логічним виявляється їх співвідношення: працівників набагато більше, ніж мудрих правителів. Але колись на Землі відбулася революція, і дві касти змішалися.

Звичайно, безліч легенд не дійшло до наших часів, загубившись в історії, але ті, які ще живуть в нашій пам’яті, мають право на існування і розгляд.

Теорія нашого часу

Кількість виникаючих гіпотез, на жаль, не давала можливості обробити їх всіх. Тому часом визначився кістяк, що складається з декількох основних теорій походження лівшей.

1.Генетична теорія

Мабуть, сама спірна і давня історія. Її ядром є наступна думка: все визначається на генному рівні. Навколо цього ядра обертаються дві основні гіпотези.

Згідно з першою, існує ген праворукості, а ліворукість виникає в результаті випадкової зміни генотипу. Друга ж – наполягає на існуванні обох генів – і гена праворукості, і гена ліворукості.

Обидві гіпотези залишаються без доказів, оскільки жоден з цих генів офіційно не знайдений і не вивчений.

2.Спадкова теорія

Відповідно до цієї теорії, ліворукість передається у спадок. Ця гіпотеза дуже близька за замістом другої частини генетичної теорії. На даний момент ще не з’ясовано, хто може бути носієм гена ліворукості, відомо тільки, що серед чоловіків ліворукі зустрічаються набагато частіше, ніж серед жінок.

На користь цієї гіпотези говорить наступний факт: у більшості випадків прийомні діти, у яких один з батьків був лівшею, теж стали лівшами, навіть якщо їх виховували батьки-правші.

3.Соціальні теорія

Ліворукість виникає під впливом різноманітних соціологічних факторів. Передбачається, що спочатку дитина може піти по будь-якому шляху, стати як лівшею, так і правшею. Все залежить лише від людей, які його оточують, від дій, які навколо нього відбуваються. Одним з прикладів є навчання дитини ліворукими батьками. Наслідуючи їх, малюк поступово стає лівшею.

4.Біологічна теорія

Згідно цієї теорії, домінантна півкуля визначається рівнем тестостерону /основний чоловічий гормон, в невеликих кількостях виробляється також і у жінок/, що отримується в утробі дитини від матері: чим він вищий, ти більша ймовірність, що маля виявиться лівшею. Ця теорія дозволяє пояснити, чому ліворукі чоловіки зустрічаються частіше, ніж жінки. Крім того, не слід забувати про те, що лівшею можна стати і не тільки дитинстві. Тимчасова /але досить тривала/ бездіяльність правої руки примушує людину пристосовуватися до умов, починаючи діяти лівою рукою.

Отже, існує кілька видів ліворукості: природна, генетична і передана лівшості і ліворукість.

Наш мозок складається з двох півкуль, до кожної з яких ідуть нервові шляхи від органів чуття і від усіх органів, що мають чутливість. При цьому права півкуля в основному «обслуговує» лівий бік тіла, приймає значну частину інформації від лівого ока, вуха, лівої руки, ноги тощо і передає команди відповідно лівій руці, нозі, а ліва півкуля обслуговує правий бік.

Головна відмінність лівої півкулі від правої полягає в тому, що тільки в ній розташовані мовленнєві центри, і переробка всієї інформації, що надходить у ліву півкулю, відбувається за допомогою словесно-знакових систем. Якщо бути точним, у лівій півкулі не один центр мовлення, а кілька. Є центр, відповідальний за м’язовий акт вимовляння слів, за артикуляцію. При його ураженні дитина розуміє мову, може читати (але не вголос) і писати, але не може говорити. Губи не слухаються її, коли вона хоче щось вимовити. Інший центр відповідає за розуміння мови. Хворий із дефектом цього центру може багато, але абсолютно незв’язно говорити, правильно будувати цілком безглузді речення.

Центри мовлення не випадково з’явилися в людини саме в лівій півкулі. Вже в новонародженої дитини дві півкулі нерівноцінні. Ліва ніби дробить картину світу на частини, на деталі й аналізує їх, вибудовуючи ніби причинно-наслідкові ланцюжки, схеми, класифікуючи всі об’єкти, послідовно перебираючи все те, що потрапляє в сферу її сприйняття або витягається з пам’яті. На це потрібен час - ліва півкуля діє порівняно повільно. Права півкуля, в якій немає центрів мовлення, схоплює картину світу цілісно, одночасно розглядаючи всю конкретну реальність, не дроблячи на частини, а синтезуючи цілісний образ у всій сукупності його конкретних проявів. Вона діє швидко.

Таким чином, ліву півкулю можна назвати аналітичною, класифікаційною, абстрактною, алгоритмічною, послідовною, індуктивною. Можна сказати, що їй властиве раціонально-логічне, знакове мислення.

Правій півкулі відповідають такі характеристики, як цілісна, синтетична, конкретна, евристична, рівнобіжна, дедуктивна, її називають ще емоційною, їй властиве просторово-образне, інтуїтивне мислення. Звідси випливає, що інтуїція - це не щось другорядне, а результат величезної роботи мозку, хід якої прихований від нас.

Варто пам’ятати, що в будь-кого з нас постійно задіяні обидві півкулі, і йдеться тільки про відносну активність кожної з них під час розв’язання того чи іншого завдання.

Отже, наші півкулі нерівноцінні. Вони діють спільно, «рука в руці», але кожна своїми улюбленими прийомами». Це дає нам величезні переваги, дозволяючи розв’язувати найрізноманітніші завдання. Але одні з нас, лівопівкульники, «більш охоче» користуються «послугами» лівої півкулі, інші - правої.

Відомим є той факт, що кожна півкуля головного мозку відпові­дає за свої специфічні функції. Так, наприклад, у правші (а таких у країнах Європи приблизно 42 %) за мовлення, читання, письмо та обчислювальні операції відповідає ліва півкуля головного мозку, права півкуля виконує більш глобальні операції: зорове сприйнят­тя (впізнання) обличчя, форми, кольору та інших ознак оточуючих предметів; слухове сприйняття немовленнєвих звуків, інтонації та тембру голосу. В «чистих» лівшів (їх приблизно 5-8 %) — все нав­паки. Інші 50 % населення є або правшами з ознаками ліворукості, або лівшами з ознаками праворукості.

Нейропсихологами доведено, що ліворукі відрізняються від праворуких цілим комп­лексом психологічних рис, пов'язаних з особ­ливим розподілом роботи між півкулями. То у чому їхня неоднаковість? З'ясувати це дозволили методи електростимуляції певних ділянок мозку, енцефалографії й томографії. Крім того, велику популярність отримав ме­тод Вада, що дозволяє «поспілкуватися» тільки з однією півкулею. У цьому методі людині вводять наркоз в одну із двох сонних артерій — тому засинає тільки одна півкуля, тоді як друга не спить, а виконує свої функ­ції. Виявилося, що коли працює тільки Ліва півкуля, людина перебуває в піднесеному настрої, стає надзвичайно багатослівною. Однак те, про що вона говорить, часом не має ніякого сенсу. Тобто втрачається здатність до критичного мислення. Якщо ж «лягає спати» ліва півкуля, людина робиться похмурою і мовчазною, хоча зберігає здатність розуміти мову, конструктивно мислити, вирішувати проблеми — особливо професійні (ставити ек­сперименти, писати музику). У такий спосіб з'ясувалося, що спільна робота півкуль ство­рює «баланс настрою», крім того, обидві вони беруть участь у розумінні мови. Але дещо по-різному: ліва розшифровує значення вислов­лювань, а права — розпізнає їх «музичний» вигляд. Ліворукі запам'ятовують слухомовну інформацію за меншу кількість спроб; ліворукі запам'ятовують і відтворюють у пра­вильному порядку з високим рівнем більший обсяг абстрактного вербалізованого матеріа­лу; ліворукі запам'ятовують менше одиниць зорового невербалізованого матеріалу.

«Поділ праці» між півкулями супровод­жується не тільки слуховим сприйняттям. Після сприймання предмета правою півку­лею інформація передається в ліву, котра не­мов розкладає по поличках, підклеює ярли­ки, дає імена (тобто переводить інформацію у вербальну форму). Нарешті, якщо права півкуля відповідає за дедуктивні виснов­ки, то ліва — майстер індукції. Щоб уявити відмінність в підході обох півкуль до потоку інформації, спробуйте порівняти фотогра­фію старця й дитини. Спочатку послідовно: в обох два ока й ніс, але в одного — борода, ніс, зморшки, а в іншого — гладка шкіра, маленький рот. Це — шлях лівої півкулі. А права дивиться на об'єкти загалом: так вони ж зовсім несхожі! Є відмінності й за принци­пом керування поведінкою, що здійснює кора лобової ділянки. У правій півкулі вона задає мету, тобто перетворює емоції на спонукання до дії. А в лівій добираються засоби для до­сягнення мети.

Ліворукість визначає тільки провідну руку.

Отже, підводячи підсумки з вище сказаного,

Ліворукість - це термін, який відображає перевагу, активне використання лівої руки, тобто зовнішнього прояву того, що по якимось причинам права півкуля мозку взяла на себе (тимчасово або назавжди) головну, ведучу роль в забезпеченні довільних рухів людини.

Терміном «рукість» позначають стійке, закріплене з віком на­дання переваги індивідуумом одній з рук в ігрових, побутових, на­вчальних, професіонально-виробничих діях, тобто стійка перевага одного з видів латеральної поведінки.

«Рукість» ґрунтується на анатомо-функціональній асиметрії в системі рухового аналізатора головного мозку. Дотепер немає чіткої теорії походження «рукості». Вважається, що в її походженні виконують певну роль як спадкові, так і соціальні чин­ники, причому перші переважають.

На жаль, ліворука меншість, як правило, поки залишається поза увагою медиків, педагогів, інших фахівців, що мають відно­шення до дітей і підлітків. Адже ліворуких не так вже і мало серед дітей, причому серед хлопчиків їх удвічі більше, ніж серед дівча­ток і, що цікаво, намічається тенденція зростання їхньої кількості. Отже, проблема ліворукості набуває ще більшої актуальності та со­ціальної значущості в наші дні.

Лівшість — комплексна характеристика, що відображає вели­ку активність правої півкулі головного мозку (на відміну від правшів, у яких домінує ліва півкуля).

Розглядаючи різні теорії виникнення ліворукості, необхідно згадати про дві півкулі й асиметрію мозку, про моторну регуляцію, координовану, як правило, контрлатеральною (протилежною) півку­лею, про різну функціональну організацію мозку у правшів і лівшів.

Ліворукість — це не патологія. Лівші - натури цілісні, вразливі. Багато педагогів, що працюють з лівшами, відзначають їх багату уяву, фантазію.

Існують дані про хороші музикальні здібності лівшей, серед них багато людей, що володіють абсолютно музикальним слухом.

Дорослі ліворукі, як правило, дають високі результати в таких професійних областях, як дизайн, живопис, фотомистецтво, кінематограф, архітектура, моделювання одягу, спорт. Серед ліворуких багато літераторів, журналістів, організаторів. Достовірно відомо, що ліворукими були такі видатні історичні особи, митці, композитори, вчені, як Юлій Цезар, Олександр Македонський, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Р. Вагнер, П. Чайковський, Ф.Шопен, О.Пушкін, Л.Толстой, В.Даль, А. Ейнштейн, Ч.Чаплін, М.Монро та інші.