Формування комунікативної компетенції шляхом використання сучасних освітніх технологій на уроці німецької мови (из опыта работы )

Формування комунікативної компетенції

шляхом використання сучасних освітніх технологій

на уроці німецької мови

Підготувала учитель німецької мови

Бабцева Ніна Вадимівна

Донецьк

бАБЦЕВА НИНА ВАДИМОВНА «УВК «ГАРМОНИЯ» Г. ДОНЕЦК»

Вступ

1.1. Компетентнісний підхід: цілі і зміст

Компетенція модернізаці освіти, що закладена у Державному стандарті, визначає цілі та завдання загальної середньої освіти та підкреслює необхідність орієнтації освіти не тільки на засвоєння учнями певної суми знань, але і на розвиток їхньої особистості, їхніх пізнавальних та творчих здібностей.

Відповідно до основних положень Державного стандарту загальноосвітня школа повинна формувати цілісну систему універсальних знань, умінь і навичок, а також особистої відповідальності учня за результати навчання, тобто ключової компетентності, що визначають сучасних зміст та якість навчання.

Компетентнісний підхід у визначенні цілей і змісту загальної середньої освіти не є чимось новим, і тим більше чужим для української школи. Орієнтація на засвоєння умінь, способів діяльності завжди була основною у роботах наших вітчизняних педагогів, проте не завжди була визначальною, вона практично не використовувалась при складанні навчальних програм, критеріїв оцінювання, написанні підручників. Саме тому сьогодні для реалізації компетентнісного підходу потрібна опора на міжнародний досвід з урахуванням нашихтрадицій і потреб.

Компетентнісний підхід вперше почав застосовуватися в Англії. Це підхід, який орієнтує на таку систему забезпечення якості підготовки учнів, яка б відповідала потребам сьогодення. Таким чином, впровадження компетентнісного підходу в освіті – це спроба привести у відповідність потреби суспільства з однієї сторони та потреби інтеграції особистості з іншої. Компетентнісний підхід – це один із підходів, який протистоїть так званому „знаннієвому”, що характеризується як накопичення учнями і передачу вчителем готових знань, інформації, довідок тощо. Введення компетентнісного підходу, на думку А.В.Хуторського, в нормативну і практичну складову навчального процесу дозволить вирішити проблему, типову для української школи, коли учні володіють теоретичними знаннями, проте зазнають значних труднощів в діяльності, що вимагає використання їхніх знань для вирішення конкретного завдання чи проблемної ситуації.

У різноманітних публікаціях, що мають відношення до проблем реалізації в навчальну практику компетентнісного підходу, використовуються як базові такі терміни як компетентність і компетенція.

Компетентність – це результат особистісної підготовки учня, що дозволяє найбільш ефективно і адекватно здійснювати освітню діяльність і забезпечує його розвиток. Це готовність і здатність людини діяти в тій чи іншій сфері діяльності.

У наш час значно зросла освітня значимість вивчення іноземних мов, їхня професійна функція на ринку праці, що і підвищило мотивацію до їх вивчення. Суттєво змінився також соціокультурний контекст вивчення іноземних мов у всіх країнах Європи, включаючи нас. Факт входження у1996 році до Ради Європи визначив також необхідність погодження освітніх стандартів держави з загально европейськими освітніми стандартами.

У матеріалах Ради Європи видокремлено два види компетенції у сфері вивчення іноземної мови: загальні компетенції та комунікативна мовна компетенція.

Загальні компетенції складаються з:

• здатність вчитися;

• екзистенціальної компетенції;

• декларативних знань;

• умінь і навичок.

Комунікативна компетенція складається з:

• лінгвістичної компетенції;

• соціолінгвістичної компетенції;

• прагматичної компетенції.

1.2. Компоненти комунікативної компетенції

Метою навчання іноземних мов у школі, як уже зазначалося, є формування комунікативної компетенції.

Прийнято виділяти такі компоненти комунікативної компетенції:

• лінгвістична компетенція – це здатність вибудовувати граматично правильні форми і синтаксичні структури, а також розуміти змістові відрізки мови та використовувати їх в тому значенні, в якому вони використовуються носіями мови. Лінгвістична компетенція є основним компонентом комунікативної компетенції. Без знання слів і правил формування граматичних форм та побудови осмислених фраз неможлива ніяка вербальна комунікація;

• соціолінгвістична компетенція – здатність вибирати і використовувати адекватні мовні форми та засоби в залежності від цілі і ситуації спілкування та соціальних ролей учасників спілкування, тобто від того, хто є партнером по спілкуванню;

• мовленнєва компетенція – здатність побудови цілісних, зв’язних та логічних висловлювань різних функціональних стилів в усній та писемній мові на основі розуміння різноманітних видів текстів у читанні та аудіюванні;

• соціокультурна компетенція – знання культурних особливостей носія мови, його традицій, норм поведінки і етикету, уміння розміти і адекватно використовувати їх у процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм нішої культури. Формування соціокультурної компетенції в своїй основі має на меті інтеграцію особистості в систему світової та національної культури;

• стратегічна компетенція – це уміння компенсувати особливими засобами недостатні знання мови та мовленнєвого і соціального досвіду спілкування в іншомовному середовищі.

ІІ. Сучасні освітні технології – шлях до формування комунікативної компетенції

2.1. Інтерактивні технології НВП

Оволодіння мовою як засобом спілкування для сприйняття світу, людей і ідей проходить ефективніше в рівноправній співпраці, активному пошуку, в вирішенні проблемно-пошукових завдань і досягненні значимих цілей через подолання перешкод. Організація мовленнєвої діяльності в аспекті предметної навчальної компетенції має включати завдання: тренувальні, умовно-мовленнєві, направлені на формування мовленнєвих навичок і умінь у процесі творчої діяльності і вирішення проблемно- пізнавальних завдань На уроці пропоную цікаву проектну технологію. Така робота може проходити у взаємній співпраці учителя і учнів, коли учитель називає поняття, наприклад „Gesunde Lebensweise” і запитує у учнів інформацію про те, які слова пов’язані (асоціюються), на їх думку з цим поняттям.

2-й етап. Підбір матеріалу

Учні дома самостійно підбирають вирізки із газет, фотографії, тексти, картинки і т.д. по заданій темі.

Свої власні думки, враження, повідомлення по заданій проблемі учні пишуть на листах паперу невеликого розміру.

3-й етап. Обговорення матеріалу в мікро групах.

На цьому етапі учні обговорюють, як саме потрібно розмістити матеріал, щоб виділити найбільш важливу інформацію, яка найбільше відображала зміст даного поняття.

4-й етап .Оформлення колажу.

Кожна група наклеює відібрані тексти (фотографії, картинки ...)

5-й етап. Обговорення колажу в класі (захист проекту).

При цьому важливо, щоб учень, що відповідає від кожної групи, зумів пояснити чому був вибраний той, або інший текст, та чи інша фотографія.

6-й етап. Оцінки проекту учителем і учнями.

2.2. Рольова гра як засіб реалізації мовленнєвої діяльності

Одним із ефективних засобів навчання іноземної мови став метод – рольова гра. На своїх уроках я широко впроваджую ігрові прийоми та рольові ігри, які допомагають урізноманітнити форми роботи на уроці як в молодших, так і в старших класах. Мовленнєва діяльність може бути реалізована в ході рольової гри типу „конференція” або „круглого столу”, „У лікарні”, або „В бібліотеці” тощо, що дозволяє учням в умовах, наближених до реальних, продемонструвати навички мовлення, критичного оцінювання чужих висловлювань, уміння висловити та обгрунтувати свою точку зору, а також використати такі види підготовленого мовлення як звіт, доповідь, огляд тощо.

Будучи одночасно способом контролю за засобом активного навчання, рольова гра дозволяє учням говорити як можна більше в обмеженому відрізку часу шляхом створення умов для творчого використання вивченого мовного матеріалу.

Необхідно пам’ятати, що особливістю рольової гри є направленість на самоcтвердження, орієнтація на мовленнєву діяльність. На думку І. Кона, „єдиний спосіб отримати непідготовлене мовлення учня – це поставити його перед близькою йому проблемою, котра заставить його самостійно мислити і формувати висновок”.

Організація спілкування учнів у навчанні іноземних мов повинна проходити з використанням рольових, а на старшому етапі навчання і ділових ігор. Як зазначає Н .Гез, „ситуація рольового спілкування є стимулом до розвитку спонтанного мовлення, якщо вона пов’язана з вирішенням певних проблем і комунікативних завдань. Ціль рольової гри – концентрація уваги учасників на комунікативному використанні одиниць мови”.

Навчальна ділова гра є практичним заняттям, котре моделює різноманітні аспекти професійної направленості учнів. Вона створює умови для комплексного використання знань учнів, а також сприяє більш повному оволодінню іноземною мовою. Ключовим моментом у ділових іграх є можливість виконання різноманітних ролей. Ігри допомагають засвоювати нові прийоми вирішення проблемних завдань.

Для мене не секрет, що учень навчається успішно саме тоді, коли йому цікаво. Саме інтерес зумовлює мотивацію навчання. А мотивація може перейти в пізнавальний інтерес, і тоді процес оволодіння іноземною мовою стане творчістю. Тому треба робити все, щоб підтримати дитячу цікавість уже з перших хвилин уроку. Вважаю, що від того наскільки яскраво, нешаблонно він розпочнеться, наскільки вільно я введу учнів в атмосферу іншомовного спілкування, залежить успіх комунікативної діяльності учнів на уроці.

Інтерактивні методи навчання допомагають мені створити такі умови, за яких і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними об’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, уміють, і вільно висловлюють свої думки.

Література

1. Б.О. Житник. Методичний порадник. –Х; Вид. група «Основа»,2005,с.43

2. О. Коваленко. Формування компетентнісного підходу до вивчання іноземних мов // Deutsch, №22 (150), August, 2008

3. Г.К. Селевко. Энциклопедия образовательных технологий.,Т.1 -2006, с.228, с.239, с.280.