Формування особистості громадянина на засадах надбань світової та української культури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра управління освітою

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ГРОМАДЯНИНА

НА ЗАСАДАХ НАДБАНЬ

СВІТОВОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ВИПУСКНА РОБОТА

Коломицевої Лариси Петрівни,

слухача курсів підвищення кваліфікації

заступників директорів, які відповідають

за методичну роботу,

заступника директора з НВР

КЗ «ЛШ І-ІІ ступенів №35»

Луганськ

2014

ЗМІСТ

стор

ВСТУП 3

Розділ І Формування ідеї громадянського виховання в світовій 6

історії

1.1 Історія виникнення ідеї громадянського виховання 6

1.2 Розвиток громадянського виховання на сучасному етапі 11

Розділ ІІ Громадянське виховання у формах і змісті виховної 14

діяльності освітніх закладів

2.1 Громадянська спрямованість уроків 14

2.2 Громадянське виховання в змісті, формах і методах позаурочної

роботи 18

2.3 Виховання громадянськості в сім’ї 20

Розділ ІІІ Реалізація ідеї громадянської освіти в комунальному

закладі «Луганська школа І-ІІ ст. №35» 23

3.1 Форми та методи роботи по вихованню особистості громадянина в

школі №35 м. Луганська 23

Висновки 28

Список використаної літератури 30

Додатки

ВСТУП

Спостерігаючи за розвитком суспільства в якому ми живемо, за тим, з якою швидкістю рухається науково-технічний прогрес, відбуваються зміни соціально-політичних формацій, зазначимо, що духовний, моральний, соціальний розвиток індивіда не встигає здійснюватися такими ж прискореними темпами. Питання щодо позитивно спрямованої діяльнісної життєвої позиції людини у сучасному світі актуальне і очевидне. Виховання громадянина як нагальна проблема визначається багатогранністю суспільного життя, його розмаїттям. ЇЇ розв’язання потребує нових перспективних поглядів, прогресивних підходів. Тому важливо зрозуміти передумови зростання уваги до розвитку громадянської освіти. Вони втілилися у такі напрями:

• політичний; • соціальний;

• економічний; • екологічний;

• національно-демографічний; • соціокультурний.

Названі причини виникнення потреби у вихованні громадянської свідомості мають загальнолюдський характер і властиві будь-якій країні. Пошук компромісу задля ефективного їх розв’язання – справа важлива для кожного суспільства. Проте насамперед питання виховання громадян сучасного світу стосується освітян.

Актуальність обраної теми обумовлена проблемою вирішення питання гармонійного розвитку особистості, однією з головних рис якої є високий рівень громадянської свідомості.

На кого ж має бути спрямована дія громадянської освіти? Освітяни європейських країн розробили декілька варіантів відповідей на це запитання. Різняться вони підходами до визначення об’єктів спрямування такої дії. Отже, об’єктами громадянської освіти є:

• суспільство;

• учнівська молодь;

• міжнародне суспільство.

Філософський і соціальний аспект ролі виховання громадянина був освітлений у працях Л.Архангельського, В.Лісовського, Г.Смирнова, Г. Білонова Л.Буєвої та інших.

Психологічні особливості формування особистості і створення умов для усвідомлення нею цілесообразності регуляції поведінки, як умови формування громадянськості і моральності, досліджені в працях І.Беха, Л.Божович, Л.С.Виготського, О.Вишневського, В.Давидова, І.Жадан, Л.Мицик та інших.

Проблеми громадянського і морального виховання розглядають у своїх роботах Ю.К.Бабанський, М.М.Берулова, І.Ф.Харламов, М.В.Шепель та інші.

Мета роботи: розкрити сутність громадянського виховання та проаналізувати форми і методи виховної роботи, спрямовані на формування ключових компонентів у учнів.

Ця цільова установка визначила конкретні задачі дослідження:

• проаналізувати спеціальну літературу, яка розкриває дану проблему;

• дати характеристику поняття «громадянська освіта»;

• визначити основні форми та методи громадянського виховання в сучасній школі;

• навести приклади виховних заходів, що призводять до формування особистості громадянина.

За структурою робота складається зі вступу, 3-х розділів, у свою чергу розбитих на параграфи, висновків та списку використаної літератури. У І розділі надається історія виникнення ідеї громадянського виховання та показано розвиток громадянського виховання на сучасному етапі, у ІІ розділі йдеться про форми і зміст виховної діяльності освітніх закладів, а саме про

громадянську спрямованість уроків, позаурочної роботи, роль сім’ї у вихованні особистості громадянина, ІІІ розділ наводить приклади реалізації ідеї громадянської освіти в комунальному закладі «Луганська школа І-ІІ ст. №35». У висновках підбито підсумок роботи .

При підготовці до даної теми мною вивчено ряд джерел, які допомогли краще зрозуміти сутність громадянської освіти та шляхи її розвитку.

Головний підручник у розкритті цієї теми – робота П.І.Ігнатенко, В.Л.Поплужного, Н.І.Косарєвої, Л.В.Крицької «Виховання громадянина». [6] Цей посібник висвітлює актуальні проблеми громадянського виховання дітей та молоді, формування в них національної свідомості, характеру, почуття належності до українського народу, патріотичних поглядів і переконань, любові до своєї Батьківщини – незалежної України. У книзі Уайт Патрісії «Громадянські чесноти і шкільна освіта: виховання громадян демократичного суспільства» [12] автор пропонує нове бачення сутності громадянської освіти в демократичному суспільстві. Це книжка про роль, яку може й повинна відігравати школа у вихованні молодих людей гідними громадянами демократичного суспільства. Книга В.Л.Омеляненко, А.І.Кузьмінського «Теорія і методика виховання» [8] розкриває сутність, місце й роль педагогіки в життєдіяльності сучасного суспільства, принципи, методи і засоби виховання молодого покоління, шляхи досягнення виховної мети.

Матеріалами про демократію, громадянське суспільство, правову демократичну державу, права, свободи й обов’язки людини і громадянина розглядаються у посібнику «Громадянська освіта – для демократії», [2] укладачами якого є В.К.Терещенко, С.І.Солодкая. У збірниках «Проектні технології у виховній роботі навчальних закладів Луганщини» [9-10], які уклали Т.М.Сорочан, І.І.Цимбал, Б.А.Дьяченко, О.М.Рудіна, О.П.Омельченко, О.В.Касьянова, Л.М.Михайлова, представлено матеріали з досвіду роботи педагогів Луганщини стосовно використання проектної технології у виховній системі загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів. Посібник «Громадянська освіта: теорія і методика навчання» [3] , над яким працював авторський колектив, координаторами якого є Т.Клекота, А.Тарновський, дає змогу ознайомитись з метою і завданнями громадянської освіти, світовим і національним досвідом її втілення. Різноманітними матеріалами з досвіду роботи привертає увагу збірник «Культурна спадщина Луганщини у виховній системі школи». [7] Укладачі Т.М.Сорочан, І.І.Цимбал, Б.А.Дьяченко, О.М.Рудіна.

Розділ І Формування ідеї громадянського виховання в світовій історії.

В усі часи і епохи суспільство, педагогіка, школа ставили перед собою завдання — сприяти становленню громадяни­на — людини з відповідними правами і обов'язками, яка поважає і дотримується норм і правил співжиття, прийня­тих у даному суспільстві, вміє у правовий спосіб задоволь­няти свої законні інтереси.

1.1. Історія виникнення ідеї громадянського виховання

Ідея громадянської освіти і громадянського виховання сягає античних часів, класичних республік Греції і Риму. Саме в них зародилася республіканська модель громадян­ськості, яка розглядає особистість як члена політичного су­спільства, його складову. Фундаментальними принципами такої моделі є: відчуття належності до політичної спільноти як частини загального громадянського життя; вірність своїй вітчизні, що передбачає лояльність до правових норм суспі­льства; першочерговість громадянських обов'язків над ін­дивідуальними інтересами.

Платон, який протягом декількох десятиліть займався педагогічною діяльністю в Афінах, у праці "Держава" ви­світлює етичні засади функціонування уявної ідеальної дер­жави. У творчості Платона вперше була розвинена ідея сус­пільного виховання як функції держави. За Платоном, за­кон досконалої держави ставить собі за мету не благо й за­доволення інтересів індивіда чи певного прошарку суспільства, а всю державу в цілому. Він зазначав, що ніякої корис­ті не дадуть найкращі закони, якщо громадяни не будуть привчені до державного порядку, якщо вони не будуть ви­ховані в його дусі. Філософ наголошує на необхідності гар­монійного взаємозв'язку морального, правового та політич­ного начал у становленні громадянина. Ідеал античності — мужність, сміливість, фізична досконалість у поєднані з громадянськими чеснотами.

Аристотель, слідом за Сократом і Платоном, розвинув нову модель культури, в основі якої лежить раціоналізм і гуманізм, виражені через слово й думку. Його виховні ідеї відштовхують­ся від нових підходів до знання як до результату раціональної й творчої активності.

Педагогічні ідеї трактуються Аристотелем як частина те­орії держави і суспільства. Філософ ставив над усе інтереси держави й цілковиту залежність від неї громадян, тому у громадянському виховані бачив не лише віддане й осмисле­не служіння державі, а й формування доброчесного та законослухняного громадянина. "Законодавець повинен поста­витись із винятковою увагою до виховання молоді, оскільки в тих державах, де цього немає, сам державний лад зазнає шкоди", — писав він в "Нікомаховій етиці". [2, 16]

Таким чином, республіканська традиція громадянськості акцентує увагу на належності до колективу й на розвитку обов'язку, відповідальності.

У середні віки проблеми громадянської освіти були своєрі­дними і в певній мірі парадоксальними. З одного боку, роз­ширюються предмети громадянознавчого циклу (політична філософія, державне право, цивільне право, історіографія, теологія), з другого — знецінюється поняття "громадянськість" і широко розповсюджується заповідь: "Всяка душа хай буде покірна вищим властям". Церква виходила з того, що люд­ська природа недосконала, над нею тяжіє первісний гріх і тому земне життя людини підпорядковується нерівному фео­дальному праву. Права належать людині в залежності від то­го, яке місце вона посідає у суспільній ієрархії.

Інакше це питання розглядали діячі Реформації XVI сто­ліття, яка стала прологом до революцій ХУП-ХУПІ століть і появи представницьких демократій. Так, Т. Лютер наголо­шував на тому, що головна свобода, яка належить кожній людині і якої її неможливо позбавити, — це свобода совісті. Саме голос совісті підказує людині, де добро і зло, який вчинок є справедливим і який — несправедливим. Тому князівській владі слід підкорятися, але не ціною відмови від своїх переконань.[ 2,17]

Ідея необхідності громадянської освіти і виховання була
реалізована в період Відродження, зокрема Т. Мором і Т. Кампанеллою. Освіта і виховання повинні бути зосере­джені в руках держави, яка піклується про всіх громадян. Чим людина більше знає і вміє, тим більшою пошаною вона
користується в суспільстві. На думку Кампанелли, навчан­ня і виховання дітей має бути таким, щоб із шкіл не вихо­дили "дармоїди і злодії".

Інший підхід до поняття громадянськості йде від Дж. Локка, Т.Джефферсона, шотландського Просвітництва та пури­танських поселень північноамериканського континенту. Всі ці напрямки базувалися на ідеях Розуму та Откровення як іма­нентно присутніх людині та людській суспільності; природних прав, а також природних почуттів прихильності та доброзич­ливості, притаманних моральному індивідууму. Була розвине­на ідея про індивідуум, в якому соціальне міститься в особис­тості, а універсальне втілюється в індивідуальному; основою соціального порядку є солідарність або взаємна довіра між членами суспільства. Саме тоді сформувались базові цінності західної цивілізації, завдяки яким країни Заходу прийшли до утворення правових держав, до ефективної демократії в управлінні. Саме тоді сформувалася ліберальна модель громадянськості, яка базується на ідеях свободи і права індивіда. Центральна ідея поняття прав людини — всі індивіди рівні між собою і мають однакові представницькі права, незалежно від будь-яких обов'язків і за будь-яких обставин.

Одним із батьків головних ідей сучасної демократії і прав людини вважається Дж. Локк ("Два трактати про правлін­ня"). Локк виходить із того, що всяка людина має не­від'ємні права на життя, власність і свободу, без яких її іс­нування як людини взагалі неможливо. Ніхто з людей у до­брому розумі не погодиться жити у суспільстві, в якому у них можуть забрати життя, власність і свободу. Завдання держави посягає у захисті прав людини, забезпеченні миру, безпеки і блага суспільства. Суспільство наділяє державу владою для виконання цих завдань і воно ж пильнує за тим, щоб держава не зловживала владою (так звана доктри­на "суспільного договору"). "Влада суспільства чи запрова­дженого людьми законодавчого органу ніколи не може по­ширюватися далі, ніж це необхідно для загального добра; ця влада зобов'язана охороняти власність кожного... І хто б не мав законодавчої чи верховної влади в будь-якій держа­ві, він зобов'язаний управляти згідно з встановленими по­стійними законами, проголошеними народом і відомими на­родові... управляти з допомогою неупереджених і справед­ливих суддів, які повинні вирішувати суперечки з допомо­гою цих законів, і застосовувати силу спільноти в країні тільки у разі виконання таких законів..." Ці ідеї Локка ста­ли абеткою сучасної демократії, а його "суспільний договір" став прообразом укладання майбутніх конституцій. [2,18]

За створення в країні нового порядку на ідеях свободи, рів­ності і братерства виступили французькі просвітителі XVIII ст. Клод Адріян Гельвецій у творах "Про роздум" і "Про люди­ну, її розумові здібності та її виховання" твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум — для правди, щоб виховати патріо­тів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов'язана з ідеєю добра народу. Треба, на думку Гельвеція, прищеплюва­ти правила раціональної моралі, яка виходить із особистого інтересу, погодженого з інтересами суспільства.

Г. Гегель своє розуміння громадянського суспільства, йо­го відносин із державою виклав у роботі "Філософія права". На відміну від англійського лібералізму, він вважав необхідним розрізняти громадянське суспільство і державу. Громадянське суспільство, за Гегелем, утворилося лише в нові часи, як особливий тип зв'язків, що об'єднали людей. Громадянське суспільство — це сфера задоволення потреб із допомогою праці, це сфера правового захисту набутої влас­ності і особистих інтересів людей, це сфера суспільної допо­моги нужденним і захисту суспільного блага й інтересів. Якщо індивідуальна поведінка людей регулюється нормами моралі, то відносини громадянського суспільства спирають­ся на звичаї і закони. Громадянське суспільство, з точки зору Гегеля, підпорядковане державі, яка є втіленням ідеї на землі. Держава піднімає індивіда до духовного життя і може вимагати від нього беззастережної відданості собі.

Але саме на європейському континенті було прийнято один із найвидатніших правових актів Французької рево­люції — Декларація прав людини і громадянина 1787 р. У ній проголошувалося, що метою всякого політичного союзу є забезпечення таких природних і невід'ємних прав люди­ни, як свобода, власність, безпека, вільне висловлювання думок, свобода друку та інші.

Визначення прав людини з того часу стає незаперечним надбанням прогресивної громадської думки. У XIX— XX століттях на захист цих прав виступають І. Кант, В. Гумбольдт, Дж.С. Мілль, Б. Констант, наші співвітчизники— М.Драгоманов, М. Грушевський, В. Вінниченко та ін.

У діяльності емігрантів із Європи, які започаткували утворення США і Канади, пріоритет віддавався громадянсь­кому суспільству, а на державу покладалася лише мініма­льна кількість обов'язків, головним чином, пов'язаних з охороною власності, громадського правопорядку і безпеки.

Боротьба північноамериканських колоній за незалежність і утворення самостійної держави ведеться під гаслами ви­знання прав людини. Права людини наголошуються у Де­кларації прав Вірджинії (1776 р.), Декларації незалежності (1776 р.) США, в тексті нової Конституції (1787 р.) США. Піз­ніше (у 1798 р.) визнання прав людини входить до складу Конституції США у вигляді Білля про права. Прихильники американської конституції довели, що представницька де­мократія здатна подолати вади і обмеження безпосередньої демократії і забезпечити стабільність держави.

У Сполучених Штатах винятково важливою стала роль школи. З 1890 року шкільний предмет під назвою "Соціаль­ні студії" покликаний грати ключову роль у громадянській підготовці молоді. Соціальні студії включають курси з міс­цевого врядування та врядування штатів, врядування США, історії США, права, а також громадянознавство (сивікс), які викладаються у 6—12 класах. Етнічні студії інтегровані в курс історії США. Деякі початкові класи або школи мають спеціальні програми з громадянськості (наприклад, "вихо­вання особистості" або "навчання через громадську робо­ту"), Центр громадянської освіти також здійснює ряд соціа­льних навчальних програм ("Ми — народ" та інші).Учителі "соціальних студій" дають учням знання про світ, в якому живуть, про людей, з котрими поділяють цей світ, розвивають взаєморозуміння, терпимість, повагу до інших, відповідальне ставлення до навколишнього середо­вища, формують почуття власної гідності у відносинах з іншими, в тому числі із владою, вчать шанувати таку гід­ність у інших.

ВИСНОВОК

Ядром громадянської освіти є викладання і вивчення прав людини, законів сучасного демократичного суспільства, вміння розв'язувати політичні, соціальні, куль­турні, ідеологічні, екологічні проблеми, що виникають, уміння критично оцінювати досвід минулих поколінь і сво­єю працею примножувати її досягнення, багатства.

1. 2. Розвиток громадянського виховання на сучасному етапі

XX століття стає особливим етапом у розвитку і поши­ренні прав людини. Остаточно права людини стають скла­довою частиною міжнародного права після утворення Орга­нізації Об'єднаних Націй (1945 р.) і прийняття нею Загаль­ної Декларації прав людини (1946 р.). На основі Загальної Декларації прав людини ООН були розроблені і прийняті дві міжнародні угоди — Пакт про громадянські права та політичні права (1966 р.) і Пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.). У сукупності ці три документи називають Хартією прав людини, що визначає міжнародні стандарти визначення прав людини.

На відміну від ХУП-ХІХ ст., у сучасному розумінні права людини утворюють розгалужену систему прав. У перших деклараціях прав людини йшлось лише про особисті права (права людини) і політичні права (права громадянина). Су­часне розуміння розрізняє декілька видів прав людини:

1) громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні — за сферою їх

реалізації;

2) індивідуальні і колектив­ні — за суб'єктами (носіями) цих прав

3) загальні і особли­ві — за умови застосування цих прав.

Ідея громадянського суспільства як співдружності само­стійних моральних індивідуумів, які визнають свої обов'язки перед спільнотою і мають передусім почуття соціальної соліда­рності (на чому базується довіра і можливість договору) та го­тові вносити свій вклад у суспільний добробут, зазнала значної зміни в період бурхливого розвитку ринкової економіки.

Значні політичні та соціальні зміни, пов'язані з демокра­тичними перетвореннями в багатьох країнах наприкінці 80-х — на початку 90-х років, висунули на перший план проблему громадянства та ролі освіти у його розвитку.

Залежно від потреб суспільства, можливостей школи і навчальних програм коло питань, які розглядають у межах громадянознавства в різних країнах може мати різний об­сяг. Але обов'язкові знання і навички потрібні для реалізації громадянських прав і свобод і користування інститутами сучасної правової демократичної держави. Саме в процесі вивчення прав людини накопичувався досвід і кристалізу­валися принципи громадянської освіти.

Початком європейської програми громадянської освіти можна вважати 1978 рік, коли у зв'язку з тридцятою річ­ницею Загальної Декларації прав людини ЮНЕСКО провела Міжнародний конгрес з викладання прав людини. У роботі конгресу взяли участь більш як 200 експертів із 60 країн і 50 спостерігачів із неурядових організацій, що займаються освітою в галузі прав людини. Конгрес підготував для ЮНЕСКО рекомендації щодо освіти в галузі прав людини.

У цьому ж році Комітет міністрів Ради Європи прийняв резолюцію "Про вивчення прав людини", в якій були конк­ретизовані рекомендації міжнародного конгресу ЮНЕСКО:

• вводити навчання правам і свободам людини в систему освіти;

• заохочувати дослідження в галузі прав людини;

• навчати правам людини державних службовців (як гро­мадянських, так і військових). У наступні роки Комітет міністрів і Парламентська асам­блея Ради Європи неодноразово зверталася до питань освіти в галузі прав людини.

У 1993 році ЮНЕСКО провела Міжнародний конгрес "Освіта — для прав людини і демократії" і Всесвітню кон­ференцію з прав людини, які пройшли у Відні. На цих фо­румах, зокрема у Віденській Декларації, була підкреслена необхідність введення до навчальних програм таких тем, як права людини, гуманітарне право, демократія тощо.

У 1997 році Рада Європи розпочала проект "Освіта для демократії", метою якого було вивчення ціннісних орієнта­цій та вмінь, необхідних особистості для того, щоб стати ак­тивним громадянином демократичного суспільства, шляхів отримання цих умінь та передання їх іншим. Робоча група проекту складалася з представників міністерств освіти, спеціалістів міжнародних організацій та НДО країн-членів Ради Європи, що працюють у галузі освіти для демокра­тії. Предметом аналізу було шість ключових аспектів викладання громадянської освіти в 16 країнах. Отриманні результати підтвердили загальні поло­ження інших подібних досліджень щодо спільності інтересів, розуміння важливості та загальних підходів до громадянської освіти в багатьох країнах. Зокрема, були зроблені висновки, що у розумінні цілей та підходів до громадянської освіти важливу роль відіграють так звані контекстуальні чинники (історичні традиції, географічне положення, соціально-політична структу­ра, економічна система, процес глобалізації) та культурні тра­диції окремої країни. Система, що успішно працює в одній країні, не може бути автоматично перенесена в іншу. Змінився підхід до громадянської освіти з вузького, орієнтованого на знання, на більш широкий, що охоплює знання, практичний досвід та формування системи установок і цінностей учнів, їхніх умінь та нахилів. Важливою є координація та поширення вда­лих підходів, програм, ініціатив у галузі освіти для демократії, що можна реалізувати шляхом створення національних і між­народної бази даних громадянської освіти.

ВИСНОВОК Проблему громадянського виховання буде успішно розв’язано, якщо використовуватимуться всі можливості навчально-виховного процесу. Навчити можна всього, та головне – якими засобами досягається успіх і як він відбивається на розумовому, фізичному і психічному розвитку учнів.

Розділ ІІ Громадянське виховання у формах і змісті виховної діяльності

освітніх закладів.

2.1. Громадянська спрямованість уроків

Аналіз практичного досвіду виховання доводить, що на формуван­ня громадянськості школярів впливають і матеріал шкільних пред­метів, і методика навчання, і комунікації між учнями.

Звичайно, одні предмети справляють вплив на цей процес безпо­середньо, наприклад, завдяки великій емоційній насиченості ідей і фактів, що містяться в матеріалі, інші — опосередковано. Можна виз­начити загальні принципи підходу до змісту навчання з позицій фор­мування громадянських якостей. Насамперед це його наповненість народознавчою, зокрема національно-державницькою, тематикою і проблематикою.

Якщо можливості предметів природничо-математичного циклу обмежені в забезпеченні національного компонента, то таких дисциплін гуманітарного циклу, як українська мова, історія і географія України, музика, образотворче мистецтво досить широкі.

Ці обов'язкові предмети, що належать до державного компонента і висвітлюють загальнолюдські цінності, повинні давати учням знання основ наук на рівні світових стандартів. Проте вони не відображають достатньою мірою сучасний рівень матеріальної та духовної культури, новітніх досягнень української і світової наукової думки. Новий зміст освіти з пріоритетом загальнолюдських цінностей, що ґрунтується на національній основі, вимагає нового покоління підручників, навчально-методичних посібників з усіх предметів.

Необмежені, по суті, можливості для використання народознавчого матеріалу, а відтак – і формування громадянських якостей учнів, мають такі вибірково-обов'язкові предмети, що належать до шкільного компонента, як власне україно(народо-)знавство, історія і культура рідного краю, людина і суспільство, етика і психологія сімейного жит­тя, етнографія і фольклор України тощо. Окрім базового навчального плану, в якому визначено ці державний і шкільний компоненти, іс­нують десятки інших навчальних планів — для шкіл різних типів, ступенів, з різними режимами роботи, мовами навчання, для спе­ціалізованих закладів різних профілів та ін., що дає змогу, враховуючи місцеві, регіональні й етичні особливості та умови, наявність ма­теріально-технічної бази та склад педагогічних кадрів, вибирати різні варіанти навчальних планів і будувати зміст освіти школярів на міцній українознавчій основі.

Найбільші можливості для виховання в учнів громадянських якостей має українське народознавство. Весь його зміст, структура, форми й методи викладання, по суті, спрямовані на формування в них національної свідомості, патріотичних поривань, почуття належності до українського народу, громадянської позиції.

Окрім функції навчального предмета, українське народознавство виконує ще дві, а саме; додаткового джерела знань про рідний народ, його матеріальну й духовку культуру під час вивчення всіх інших шкільних дисциплін і засобу формування громадянина в системі виховної роботи, яку здійснюють школа, сім’я, громадськість.

Вивчення українського народознавства, що має супроводжувати дитину протягом усього навчання в школі, дає їй суму знань про Україну та її народ у певній закономірності та послідовності: від про­стого до складного, від ситуативного до глибоко усвідомленого. Відпо­відно й учень має пройти подібний шлях у громадянському змужнінні від розуміння себе як члена своєї родини, найменшої частинки народу до усвідомлення себе як громадянина з власною позицією, патріотич­ною спрямованістю та готовністю брати особисту відповідальність за долю України.

На уроках інших предметів можуть бути використані приблизно такі народознавчі знання.

Українська мова. Правдива історія про походження і розвиток української мови, намагання імперських і тоталітарних режимів асимілювати, русифікувати, ополячити, мадяризувати українське гро­мадянство. Живлюще джерело материнської мови. Висловлювання ви­датних людей про українську мову, її багатство, красу, мелодійність. Народні прислів'я, приказки, поговірки, загадки у вправах і завданнях учнів. Етноніми місцевих назв сіл, вулиць, річок. Місцеві діалекти і говірки, їх походження. Державність української мови.

Українська література. Доповнення програмових творів усної народної творчості тими, що побутують у даній місцевості. Записи учнів народних творів, їх використання на уроках. Отчий край у літо­писних пам'ятках. Народне життя, побут героїко-патріотичні мотиви в творах письменників. Відомі письменники-земляки, громадянські й патріотичні ідеї в їхній творчості. Безсмертність народу в творах письменників.

Історія. Племена на території краю, історичні події, відображення їх, народних героїв у легендах, переказах, народних думах, піснях, літописах. Культура, освіта в краї у різні періоди історії. Видатні діячі минулого — вихідці з даної місцевості. Перебування в краї відомих людей. Земляки — борці за свободу й незалежність України. Пам'ятні історичні місця. Рідний край — складова України.

Географія. Етнічна територія держави Україна. Етнічний склад населення краю, його еволюція, причіпні міграції, втрата у війнах, під час голодоморів. Історичний аспект господарсько-економічної та ви­робничо-господарської діяльності українців. Народний досвід раціонального природокористування. Народне погодознавство. Турбота українського громадянства про навколишнє середовище, збереження флори і фауни.

Математика. Народна мудрість як джерело математичних фізичних знань. Народні математичні й геометричні знання. Видатні вчені і їхній вне­сок у математичну науку.

Фізика. Народні прикмети і тлумачення їх фізичною наукою. Застосування техніки в господарській і виробничій діяльності. Народ­не раціоналізаторство і винахідництво. Народний досвід використання природної енергії (вітряки, млини та ін.). Народна астрономія. Українські вчені-фізики у світовій науці.

Біологія. Народна ботаніка, зоологія, ветеринарія. Рослини і тва­рини як народні символи, як прогностики погоди. Народні погляди на людину, гігієну тіла і душі. Народна лікувальна практика. Фітотерапія. Запаси лікарських трав у даній місцевості, їх збереження і примно­ження. Народна психотерапія. Українські зцілителі.

Правознавство. Право і судочинство в історії України. Народні засади правових і етичних норм, моральних принципів українців. На­родне звичаєве право в громадянських і сімейно-шлюбних взаємовід­носинах. Громадський характер правового регулювання, обов'язок і відповідальність.

Музика, мистецтво. Народні пісні, танці, мистецтво, їх жанрове розмаїття. Хоровий спів, церковна музична культура. Народні мелодії й мотиви в творах місцевих композиторів і художників. Пам'ятки об­разотворчого мистецтва, архітектури. Співоча слава солов'їної України.

Трудове навчання. Культ праці в народних звичаях і обрядах. Трудові традиції української сім'ї, розподіл праці. Індивідуальні та громадські форми організації праці, толока. Художні промисли і ре­месла. Навчання учнів народному способу обробки дерева, металу, ка­меня, шкіри, вовни, волокон, виготовлення виробів із глини, скла, ло­зи, соломи. Різьбярство, ковальство, гончарство, гутництво, плетіння, бондарство, теслярство. Вирощування технічних культур і їх переробка в сировину. Феномен української вишивки. Рушникарство, ткацтво, ліжникарство. Писанкарство. Обслуговуюча праця в житті і побуті українського громадянства. Народна кулінарія, приготування їжі. Особливості виготовлення українського одягу.

Фізкультура, допризовна підготовка юнаків. Народні ігри, забави, змагання Козацькі традиції загартування організму, лицарського виховання.

Перелічені предмети належать до державного компонента змісту освіти. Ширші ж можливості для використання народознавчих знань, а відтак і формування громадянських якостей учнів, мають дисципліни шкільного компонента: рідний край (людина і світ), етнографія, історія і культура рідного краю, людина і суспільство, профільний спецкурс. Власне, зміст цих предметів здебільшого й будується на народознавчій основі. При цьому величезна роль належить між предметним зв’язкам.

ВИСНОВОК

Завдання вчителя – виховати учнів так, щоб потрібне і важке вони завжди виконували не тільки з інтересом, а ще й відповідально.

2.2. Громадянське виховання в змісті, формах і методах позаурочної роботи

Громадянські якості формуються в процесі безпосередньої участі учнів у навчально-виховних заходах, що здійснюються на уроках учи­телем, а в позаурочний час — школою, сім'єю, громадськістю. І такі заходи надзвичайно багатопланові, всеохоплюючі. Через це перша ви­мога до них: вони мають спиратися на знання, здобуті на уроках, поглиблювати та розширювати їх, адже тільки на ґрунті знань формуються стійкі переконання і відповідні стереотипи поведінки та дій. Друга вимога: заходи громадянського змісту повинні логічно продовжу­вати урочну роботу, мати певну систему, враховувати принцип по­слідовності, наступності, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні інтереси й бажання. Третя вимога: виховні заходи мають бути до­ступними, цікавими, емоційно-наснаженими, щоб у процесі їх прове­дення струмувала учнівська творчість, самостійна ініціатива, самови­раження, щоб кожен співпереживав, відчував від участі в них задово­лення й насолоду.

Виховні українознавчі заходи громадянської наповненості можна класифікувати за різними параметрами й ознаками:

за метою — поглибити знання учнів історії і культури народу, його традицій, розвинути творчі здібності й таланти учнів, виробити вміння та навички збирати й записувати зразки народної творчості, навчити технології виготовлення художніх виробів, виявити рівень сформованості патріотичних і громадянських якостей тощо;

за формою — навчальні, ігрові, змагальні, художні, індивідуальні, гуртові, клубні та ін.;

за методом — роз'яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, диспути, зустрічі та ін.), дослідно-пошукові (експедиції, екскурсії, вивчення історичних джерел, опрацювання зібраних матеріалів тощо);

за місцем проведення — школа, громадські місця, на природі, в домашніх умовах і т. ін. )

Водночас їх можна умовно поділити на:

суспільно корисні: охорона пам'яток історії і культури, екологічні рухи (районні, обласні й всеукраїнські), експедиції (суто дитячі і ра­зом із дорослими) — "Моя земля — земля моїх батьків", "Козацькими шляхами", "Пам'ять втрачених сіл", "Репресоване краєзнавство", патріотичні акції дитячих, юнацьких, молодіжних організацій "Пласт", "Січ", "Сокіл", "Січове братство", шкільні козацькі республіки тощо;

трудові: свята першої борозни, ожинок, приліт птахів, толоки (учнівські й участь у дорослих), археологічні розкопки, освоєння традиційних ремесел і народних промислів тощо;

пізнавально-розвивальні: вікторини, турніри, диспути, літературні студії, клуби народної творчості, конкурс "Обдарованість", народні університети мистецтв, наукові товариства, музейно-етнографічна робота, екскурсії на різні теми та ін.;

художньо-естетичні, розважальні : вечори поезії, пісні, танцю, свята рідної мови, фестивалі дитячої творчості, ярмарки народних промислів і ремесел;

військово-спортивні: спартакіади з народних видів спорту, змагання з козацьких єдиноборств, козацькі забави, естафети національних ігор, військово-спортивні ігри тощо.

ВИСНОВОК Знання та вміле використання різноманітних методів, форм роботи значною мірою сприятиме підвищенню результативності у вихованні громадянських почуттів дітей та молоді.

2.3 Виховання громадянськості в сім’ї

Громадянське виховання має бути тісно пов’язане з сімейним, адже саме в сім’ї діти одержують перші уроки громадянськості.

Як підкреслював В. Сухомлинський, вічно живим і неза­мінним джерелом патріотичних почуттів і переконань є любов дітей до батьків і батьків до дітей, "взаємна відданість і вірність, яка ство­рює честь сім'ї. Честь батьків, дідів і прадідів, гордість моральним над­банням сім'ї — все це ідейне, моральне, громадянське коріння людської особистості, все це перша колиска громадянськості". [11,137]

У сім'ї громадянськість виховується всім укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями — усім тим, з чим вона на­родилася і залишає цей світ. Тут насамперед дитина засвоює такі за­гальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, гарне і по­творне, корисне і шкідливе, — тобто ті морально-етичні принципи, на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.

Народна мудрість вчить: дитину треба починати виховувати, коли вона лежить ще поперек лави. І тут найпершим вихователем є ненька. Вона вкладає в серце й вуста маляти свою душу та розум, мудрість і мову, ніжить і пестить своїми натрудженими руками, виховує лагід­ністю, щирістю та любов'ю, дбає про формування в дитини працьови­тості, чесності й гідності, Привчає її з раннього віку господарювати в домі, на подвір'ї, в городі, шити, вишивати, готувати їжу, прати тощо. Ми у вічному й невідплатному боргу перед нею!

Батько виховує в дітей, передусім у синів, мужність, фізичну до­сконалість, відповідальність у виконанні доручень, привчає їх брати на себе важку роботу, проявляти турботу про всіх членів родини, дбати про матеріальний достаток.

Мудра берегиня сімейних традицій і звичаїв бабуся виховує онуків прилученням їх до народного мистецтва, казок, пісень, приповідок; ґрунтуючись на власному досвіді, вчить добра, ніжності, чесності, скромності, прищеплює навички охайності, догляду за своїм тілом, зовнішністю. Дідусь

своїми розповідями про війну чи далекі походи формує в онуків мужність, сміливість, любов і повагу до предків, пе­редає життєву мудрість.

А всі разом старші члени сім'ї всебічно готують дітей до са­мостійного життя і праці, до продовження роду, сімейних традицій.

Це в ідеалі, і в багатьох родинах такий ідеал справді реальний.
Старші турботливо ставляться до дітей, і діти шанують старших. Між
ними встановлюються стосунки доброзичливості й злагоди, взаємотурботи й співпереживання.

Виховувати у сім'ї справжніх громадян України на матеріалі українознавства пропонують М. Стельмахович, В. Постовий та інші сучасні дослідники родинного виховання. При цьому варто дотримува­тися певних педагогічних умов. Перша полягає в тому, щоб дорослі члени родини передавали дітям найдоступніші їм відомості і українознавства: про милозвучність української мови, власний родовід, походження прізвища, історію своєї оселі, рідного села (міста), особ­ливості місцевої флори й фауни, фольклорні надбання тощо. Друга пе­дагогічна умова — заохочення дітей ділитися з батьками знаннями, набутими в школі, про Україну (її етнос, долю, природу, мову, екологію, державу, ментальність, культуру, військо) та українців (відомих українських учених, письменників, митців, державних діячів, національних героїв та ін.), про цікаві події в Україні.

Систематичний українознавчий вплив родини на дітей сприятиме виникненню в них здорової громадянськості, стоятиме на перешкоді появі в їхній свідомості внутрішнього малоросійства, національної соромливості й меншовартості.

Життя кожної сім'ї — це частина життя країни. Для виховання громадянськості необхідно, щоб сім'я жила в одному темпоритмі з усім народом, щоб цілі, прагнення і турботи українського народу були і її цілями, прагненнями і турботами. Адже громадянськість — це по­чуття нерозривного зв'язку з народом, його державою, усвідомлення відповідальності за її безпеку, поступ по шляху історичного прогресу. Виховати громадянина — означає підготувати підростаючу особистість до участі в розв'язанні нагальних і перспективних завдань нашої моло­дої держави, до управління її справами, виконання функцій трудівни­ка і господаря, керівника і виконавця, громадського діяча і захисника Батьківщини.

Виховання громадянськості в дітей позитивно впливає і на зро­стання почуття громадянськості самих батьків. Вже сам факт наяв­ності дітей загострює інтерес батьків до справ держави. Адже, як справедливо зазначав

Ф. Ніцше, "маючи на увазі щастя своїх потомків, природно брати участь в обговоренні проблем держави, в роботі всіх державних інституцій та їх зміні".[] Намагаючись виростити дітей гід­ними українськими громадянами, батьки вимушені постійно вдоско­налювати власні громадянські якості.

ВИСНОВОК

Багаторічний досвід спостереження за роллю сім’ї у вихованні особистості громадянина свідчить, що родина є важливим фактором розвитку громадянської освіти дитини.

Розділ ІІІ Реалізація ідеї громадянської освіти в комунальному закладі

«Луганська школа І-ІІ ст. №35»

3.1 Форми та методи роботи по вихованню особистості громадянина в

школі №35 м. Луганська

З глибин віків дійшла до нас мрія людства про вільну, всебічно розвинену, гармонійну особистість, і немає підстав і сьогодні відмовлятися від неї як від висо­кої мети. Для нашого педагогічного колективу виховання саме такої людини є дуже важливим напрямком в роботі з молоддю.

Виховання успішне, коли воно системне. Цілісність природи особистості потре­бує і цілісного підходу до її виховання. Історія світової школи, досвід вітчизняної педагогіки вказують на єдиний правильний шлях у формуванні системи вихован­ня — звертатися до тих загальнолюдських цінностей, які викристалізовувалися століттями, протягом всієї історії педагогіки.

Саме цим шляхом впевнено рухається педагогічний колек­тив 35-ої школи. У фундамент системи виховання покладено громадянське вихован­ня, від якого, подібно поверхам будівлі, бере початок морально-етичне, естетичне, патріотичне, трудове виховання учнів. І сьогодні кожен учитель школи розуміє, що коли в Україні відбуваються економічні, політичні та суспільні зміни, саме вихо­вання громадян, які здатні побудувати відкрите громадянське суспільство, набуває дуже важливого значення.

Громадянське виховання та освіта — основні засоби формування громадянської культури, а її складовими, безперечно, є освіченість, компетентність, патріотизм, повага до історії держави, нації, людей, що творили історію, любов до рідної землі, своєї малої Батьківщини. Впевнені: справжній громадянин — це той, хто свято бе­реже й примножує традиції рідної землі, плекає мову і, разом з тим, виконує за­повіт Великого Кобзаря: "Учитеся, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурай­тесь..." Не цуратися свого рідного, а вивчати та поважати його, вчать педагоги нашої школи своїх вихованців. Слід зазначити, що робота ця є саме системною, а не випад­ковою, тому склався певний досвід у цьому напрямі, і ми, вчителі, бачимо результа­ти своєї кропіткої, повсякденної роботи у вихованні любові до рідного краю.

Маю намір поділитися з колегами тим, як у нашій школі реалізується один з напрямків громадянського виховання — залучення школярів до культурної спад­щини Луганщини.

Як відомо, високі поняття "батьківщина", "національна гідність" починаються саме із знання рідного краю, історії міста, вулиці, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Вони передаються із покоління в покоління мелодією на­родної пісні, багатоголоссям рідної мови. Почуття любові до рідного краю, глибока повага до вікових народних традицій — невичерпні джерела духовності, мораль­ності та культури сучасної людини. Знання рідного краю духовно збагачує її, вихо­вує відданість Вітчизні, вчить шанувати свій народ.

Краєзнавство є безцінною скарбницею збереження досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної і духовної культури. Ця скарбниця є тим містком, який зв'язує покоління минуле з поколінням сучасним.

Виховна практика нашої школи багата різноманітними формами роботи. Сьо­годні в школі велику популярність мають гуртки та об'єднання. Саме учні нашої школи під керівництвом Муравченко Ірини Миколаївни разом з комітетом самоврядування селища Вергунський Роз’їзд, де й знаходиться школа, відновили історію селища, створили музей селища за допомогою «Благовіста» [див. Додаток 1]. Мету роботи цього учнівського об'єднання важко переоцінити: пробудити у своїх однолітків цікавість до історії рідного краю, закріпити, якщо можна так висловитись, любов до своєї "домівки". Цікаво те, що діти залучають до своєї краєзнавчої роботи не тільки друзів, а й учителів, бо історія як наука — це усвідомлення зв'язків мови, історії, географії та інших наук про людину та Землю. Залучилася до роботи і я, але не тільки як заступник директора школи чи вчитель початкових класів, а й як мати двох дітей, бо добре ро­зумію: хто не знає свого минулого, не може розуміти і поважати сьогодення, розра­ховувати на повагу в майбутньому.

Одним із напрямків громадянського виховання у школі є робота з ветеранами ВВВ, довгожителями селища. Ось чому стало можливим проведення пошукової роботи рідних загиблих у роки ВВВ воїнів, що поховані у братській могилі у парку біля школи. Результатом пошукової роботи стала зустріч з доньками загиблого сержанта А.Цепельова, що мешкають у Росії.

Листування з ними не припиняється і сьогодні [див. Додаток 2].

Чи може вчитель відчувати більше задоволення від своєї роботи, чим те, коли розуміє: його знання, щоденна праця корисні учням? Це ж їм творити нову історію міста, свого краю – малої Батьківщини завтра. І від того, чому ми їх навчимо сьогодні, які якості виховуємо, – залежить, якою буде ця історія.

Одним із важливих напрямків краєзнавства історичного є краєзнавство літературне. Важко сперечатися з утвердженням, що художня література є правдивим і пророчим голосом народу, що вона є літописцем його історичної долі в минулому та духовним провідником сучасності. Літературна географія Луганщини віддавна знаменита літературними іменами, серед яких В.І.Даль, Б.Д. Гринченко. Не пропускають нагоди вчителі школи використати культурну спадщину цих видатних діячів нашого краю у виховних заходах. Крім того наші учні відвідують зустрічі з письменниками і поетами. Це дає змогу виховувати дітей за допомогою прямого спілкування з видатними людьми рідного краю.

Протягом існування школи в ній проводиться робота з охорони природи рідного краю. Особливо в останні роки, коли екологічна ситуація в регіоні все більше загострюється , питанням охорони природи рідного краю приділяється багато уваги. На уроках і позакласних заходах вчителі розкривають тему взаємодії людини і природи. З цих уроків та заходів учні дізнаються більше про природу рідного краю, проникають душею в її проблеми, щоб стати добрішими, милосерднішими, тому що природа теж жива й так, як людина, потребує допомоги й захисту.

1. 2. 3.

Вчителі образотворчого мистецтва Ю.М.Кітаєва (фото1), трудового навчання

Ю.М.Кітаєва.(фото 2), фізичного виховання А.Ю. Бондаренко (фото 3) приділяють багато уваги вихованню особистості громадянина через засоби спілкування з природою.

Доброю традицією стало проведення ярмарку, до організації якого залучаються батьки. Зазвичай, це доброчинний ярмарок присвячений Дню селища.

Одним з найулюбленіших заходів по громадянському вихованню діти вважають «Козацькі розваги». На них діти не тільки знайомляться з історією козацтва, а й самі можуть проявити свою майстерність у різних змаганнях.

Доброю традицією школи стали свята: День здоров’я, Свято Матері, Свято Перемоги. Щорічно в школі проходять тижні: права, української мови, екологічний, що також є невід’ємною часткою у вихованні громадянина.

Завдання нашої школи – не просто виростити і виховати дитину, а й допомогти їй стати особистістю, розкрити свою індивідуальність. За словами психолога С.Л.Рубінштейна, тільки в любові пізнається і затверджується особистість. І кому, як не нам, дорослим, призначено допомогти дитині знайти своє місце в житті, бути корисним для суспільства, для рідного селища.

ВИСНОВКИ

"У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу", — так писала Софія Русова у XIX столітті, але її слово актуальне й сьогодні.[2, 55] Від того на­скільки швидко громадянська відповідальність стане мора­льним імперативом освітян, настільки вдало буде відбувати­ся процес соціалізації молодого покоління, підвищення життєздатності самого суспільства. Як зазначав В.О. Сухомлинський, "...громадянськість — це пристрасть людського серця, і донести до юних душ її можна лише тоді, коли сам постаєш перед своїм вихованцем як громадянин". [2,55] Грома­дянська освіта не може бути вичерпана одним чи навіть кі­лькома навчальними предметами, успішність її значною мі­рою залежатиме від того, чи вдасться так узгодити зміст навчальних програм з різних предметів, або максимально використати можливості міждисциплінарних впливів.

Однією з концептуальних засад побудови громадянської освіти має бути відмова від простого інформування в проце­сі навчання на користь умов для розвитку емоційної та оці­ночної складових, що потребує пошуку нових шляхів і ме­тодів педагогічного впливу. Ділові ігри, тренінгові заняття з метою засвоєння навичок комунікації, особистісного зрос­тання, формування толерантності, плюралізму, готовності до компромісу в конфліктних ситуаціях, дискусії з актуаль­них проблем громадянського і політичного життя, робота вчителів та учнів у громадянських організаціях, залучення молоді до участі в роботі гуртків і творчих колективів, які вивчають витоки ментальності власного народу, — це фор­ми впливу на становлення громадянської позиції школярів.

Концептуально значущим аспектом становлення грома­дянської свідомості є облаштування шкільного життя у від­повідності з принципами громадянської культури демокра­тичного суспільства, істотна зміна акцентів у системі взаємин педагог — учень, учень — учень, батьки — діти, без чого неможлива інтеріоризація (перенесення суспільних уявлень у свідомість окремої особи) демократичних ціннос­тей. З огляду на те, що норми і цінності демократії ще не є регуляторами суспільного життя і в повсякденній практиці молодь не має можливості здобувати досвід демократичної поведінки, для успішного вирішення завдань громадянської освіти в школі ідеальну модель демократичних взаємин, яка б сприяла формуванню у молоді позитивного досвіду громадянських дій.

Тільки за таких умов можна сподіватися на дійсне усвідом­лення старої істини: щоб життя в країні змінилося на краще, нам треба змінюватися самим.

Громадянська освіта — це не тільки знання. Вона — пе­редвісник змін для школи в її культурі, кліматі, меті, стру­ктурі управління, навчально-виховному процесі. Вона може "відкрити" навчально-виховний план школи і зібрати всіх учителів для зацікавленого неформального обговорення і планування нового, об'єднати, згуртувати, надихнути на творче співробітництво. Неповторні, унікальні якості осві­тян дають можливість українській школі в цей нелегкий час не зупинятися і йти вперед.

Сьогодні вже неможливо виховувати традиційно. У центрі виховання повинен бути учень з його індивідуальністю. Від його творчої активності залежить успіх. Саме тому проблема, над якою я працюю, носить назву «Формування особистості громадянина на засадах надбань світової та української культури». Так у плануванні виховного процесу, з метою виховання в учнів громадянськості, педагогічний колектив залучає такі види роботи як: зустрічі з представниками правоохоронних органів, соціальних служб, письменниками, перегляд документальних фільмів на різні тематики, вечори, конкурси, нетрадиційні уроки, уроки пам’яті, відвідування театрів, цирку, вистав, музеїв, подорожі по рідному місту та містах області та ін.

Праця вчителя творча, і слід шукати оптимальні методи, форми і прийоми роботи , щоб викликати у дитини бажання бути громадянином. Творчість вчителя особлива: вона запалює в дитячому серці вогник допитливості, робить його внутрішнім постійно діючим стимулом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Громадсько-активні школи в Україні: кроки до дій: Посібник зі створення та

управління громадсько-активною школою. / Уклад. Н.Софій, Ю.Найда –

Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» – К.: СПД-ФО Парашин К.С. 2008. –

164 с.

2. Громадянська освіта – для демократії: Посібник для самостійної роботи

слухачів курсів підвищення кваліфікації / Укладачі: В.К. Терещенко,

С.І.Солодкая. – Луганськ: Знання, 2007. – 57 с.

3.Громадянська освіта: теорія і методика навчання – Київ: ЕТНА -1, 2008, 174 с.

4. Громадянське виховання у формах і змісті виховної діяльності освітніх

закладів / Уклад. Л.М.Архипенко. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.–

171 с.

5. Єльникова Г., Даниленко Л., Сорочан Т., Клокар Н., Софій Н., Ворон М.

Організація та розбудова громадсько-активної школи як осередку розвитку

громади: Навчально-методичний посібник / За заг. ред.. Г.Єльникової.

Всеукраїнський фонд «Крок за кроком». – К.: СПД-ФО Парашин К.С., 2007.

– 172 с.

6. Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л., Косарєва Н.І., Крицька Л.В. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – 252 с.

7.Культурна спадщина Луганщини у виховній системі школи. З досвіду роботи

заступників директорів шкіл з виховної роботи / За загальною редакцією

О.М. Рудіної. – Луганськ: Знання, 2006. – 200 с

8. Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І. Теорія і методика виховання: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 415 с.

9. Проектні технології у виховній роботі навчальних закладів Луганщини: У 2ч. / Уклад. Сорочан Т.М., Цимбал І.І., Дьяченко Б.А., Рудіна О.М., Омельченко О.П., Касянова О.В., Михайлова Л.М. – Луганськ: Знання, 2007. – Ч.1.–250 с.

10. Проектні технології у виховній роботі навчальних закладів Луганщини: У 2ч. / Уклад. Сорочан Т.М., Цимбал І.І., Дьяченко Б.А., Рудіна О.М., Омельченко О.П., Касянова О.В., Михайлова Л.М. – Луганськ: Знання, 2007.– Ч.2. – 276 с.

11. Сухомлинський В. 0. Бесіди про громадянськість // Вибр. твори: В 5 т. — К., 1977. – Т. 1. — С. 137

12. Уайт Патрісія Громадянські чесноти і шкільна освіта: виховання громадян демократичного суспільства: [Монографія] / Пер. з англ. та перед. В.О.Коломієць. – К.: Вища шк., 2002. – 118 с.

32