Казка.про попа-ворожку

Піп-ворожка

Колись давно в одному селі жив піп, та такий бідний! Ніколи йому не щастило, ніяк не міг розбагатіти. Мав він трьох синів, давно треба було учитись віддати, так лишенько, - ні за що. От і байдикують весь час вдома.

Прийшов одного разу до попа церковний староста та й говорить:

• Ви, отче, такий бідний. Я можу допомогти вам розбагатіти.

• Був би дуже тобі вдячний!

• Тоді ось що зробіть: нехай сини ваші підуть увечері в поле та вкрадуть чиїх-небудь коней, та заховають їх. Тоді, прийшовши додому, скажуть вам місце схованки. Як хтось почне шукати коней, я пораджу йти до вас. А ви візьміть якусь книжку, читайте щось, немов ворожите, і скажете, де коні. Так і розбагатієте.

• Добре, так і вчиню!

Все зробив, як сказав староста. Справа вдалася, всі зверталися до попа, от він і став багатіти.

Раптом у царя зникли золоті речі, гроші. От почув цар, що є такий піп, який може знайти крадіїв. Привели його до царя.

• Кажи, та хутко, де речі царські?

• Я, - каже піп, - не знаю, де вони.

Отож кинули його в темницю та дали три дні строку. Як не вгадає – смерть спіткає, як вгадає – нагорода чекає.

Злодії, що покрали речі, як почули, що до царя привели попа-ворожку, то дуже злякались. І вирішили по черзі ходити до нього під вікно та дивитися, що він робить. Першого дня прийшов до віконця один злодій саме в той момент, коли отець читав молитву. Та й почув такі слова:

• Господи, - каже, - уже один і пройшов. Себто, про день.

Повернувся злодій весь зблідлий і говорить своїм побратимам, що піп усе знає.

• Щойно я підійшов до віконця, як піп сказав, що уже один і прийшов.

І так наступні два дні.

• Біда, - кажуть, - вгадав усе піп. Ходімо краще до нього та попросимо, щоб не видавав нас царю, а ми йому скажемо, де вкрадені речі.

Так і зробили. Піп, звісно, зрадів, що так сталося, та й говорить їм:

• Добре, пробачу вам, не видам. А тепер кажіть, де цінності?

Розповіли йому все злодії, все, як є. От пішов піп до царя. Речі познаходили, повелитель дав велику нагороду попу та відпустив додому.

Піп розбагатів та вирішив більше не ворожити. А від людей відбою нема: поворожіть та поворожіть, кажуть. А як же йому ворожити, коли сам нічого не знає?

І от що вигадали староста та піп. Побудувати новий будинок, а старий запалити, і що там буцім-то згоріла тая чудесна книга. А як приходять тепер до нього люди по допомогу, то він їм відказує:

• Не можу я тепер нічим допомогти, бо згоріла моя книга.

Розбагатів піп, живе собі, а совість його все більше та більше мучить. Дійшло до того, що вже і спати спокійно не міг. Покаявся піп перед людьми, віддав найбіднішим отримані від царя гроші. І стали всі чесно жити-поживати та добра наживати.