Життя – немов ріка, часом тече спокійно і повільно, а буває – так швидко несе, неначе бурхливий потік!
Скажу відверто, не можу повірити у свій вік! Ніби і прожила на світі небагато, а вже стільки спогадів!
Все частіше замислююсь – як прожила, чи здійснила свої мрії, чи реалізувала свої здібності? Хто я, чого досягла? Чи саме тим шляхом йду, про який мріяла? Проте, долю не обриють.
Ще в дитинстві, я вимушена була стати вчителькою. Так, так, саме вимушена. Першою моєю ученицею стала молодша сестра, а за нею і всі сусідські дітлахи, яких приводили до мене їх молоді батьки – приглядіти. От і стала «школа» нашою улюбленою грою. Я порозписувала крейдою всі двері, шафи, своє піаніно, малювала кружечки, трикутники, квадратики, потім букви… Батьки лаяли, та не дуже, все ж більше дякували, бо розуміли, як то важко вгледіти за малими. А коли сестричка почала розповідати маленькі віршики, називати букви, батько сказав «Будеш, певно, вчителькою!» Тоді вперше замислилась над майбутньою професією вчителя.
В школі, де я навчалась, всі вчителі були найкращі! Я дуже вдячна долі, що дала мені щастя вчитися у таких чудових педагогів і прекрасних особистостей! Дябелко Майя Варнамівна, Каніфольська Людмила Олександрівна, Сологуб Мар’яна Олександрівна, Тросиненко Валентина Володимирівна, Дудьєв Петро Андрійович, Бєлова Ніна Андріївна, Траченко Ольга Петрівна - це ж ціла зіркова плеяда вчителів - особистостей! А ще була музична школа. Мій перший педагог, тепло якої ніколи не забути – Кулікова Алла Іванівна. А у художній школі моїм найпершим і найкращим другом та порадником став Єрибакан Дмитро Дмитрович! Погодьтесь, зустріти в житті таких Особистостей не кожному щастить, є за що подякувати долі.
Щирість, душевне тепло, розуміння тривог, почуттів маленької людини, доброта і вимогливість, уважність до вихованця, все це мене навіть дивувало. Звідки вчителька знає, що мені так погано зараз, що мама захворіла, і тривога в душі. Просто підійшла і сказала «Не хвилюйся – все буде добре» і стало спокійно і веселіше. Це ж бо вчителька сказала! А вона краще знає! От тільки звідки вона дізналася?
Кожен з нас йде своєю дорогою життя. І шлях цей, людина обирає кожну мить. З бездушної, духовно пустої людини, не вийде гарного вчителя. Навіть, якщо на високому рівні, вчитель володіє своїм предметом, як би він методично бездоганно не будував урок, без любові до своєї праці, без творчості, без емоційної взаємодії зі своїми учнями, неможливо вчити! Проте, не тільки навчати повинен вчитель! Він виховує! І в першу чергу своїм прикладом, своєю діяльністю, відповідальністю, працьовитістю, творчістю, своєю зацікавленістю, закоханістю у свій предмет, готовністю самому постійно навчатися і, навіть, у дітей. А якщо ти не є особистість, то кого ж ти можеш виховати чи навчити? Хіба ж ти зможеш стати вчителем?
Я щаслива, коли зустрічаю своїх колишніх учнів, їх батьків, бачу бажання поспілкуватись, щирість і вдячність в їх очах. Я спокійна - цю дитину, я навчила не тільки здобувати знання, я віддала їй частинку своєї душі, свого серця і тепер, як би не складалась доля, та увага і тепло вже тече від дорослої людини до мене!
Життя – як ріка… Буває спокійна і лагідна, буває бурхлива і норовиста. Та попри всі бурі, негаразди, в першу чергу потрібно залишатися Людиною. Людиною, в середині якої постійно зростає маленька дитина-особистість, що стримиться до досконалості. Можливо, в цьому і є сенс життя…
