Літературний салон: вечір поезії Райнера Марія Рільке «РІЛЬКЕ - ОРФЕЙ ХХ століття»

Літературний салон: вечір поезії Райнера Марія Рільке

«РІЛЬКЕ -  ОРФЕЙ ХХ століття»

Мета: 

• висвітлити життєвий і творчий шлях Р. М. Рільке, , звернувши особливу увагу на зв’язки письменника з Україною,

• розвивати виразне читання віршів українською та німецькою мовами, творче уявлення одинадцятикласників;

• виховувати почуття любові до рідної землі, гордість за неї; інтерес до світової літератури.

Ведучий : Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії, до позитивних цінностей.

Яскравий приклад такого пошуку - творчість австрійського поета. (P. M. Рільке.)

Чтець: Der Dichter

Du entfernst dich von mir, du Stunde.

Wunden schlägt mir dein Flügelschlag.

Allein: was soll ich mit meinem Munde?

mit meiner Nacht? mit meinem Tag?

Ich habe keine Geliebte, kein Haus,

keine Stelle auf der ich lebe

Alle Dinge, an die ich mich gebe,

werden reich und geben mich aus.

Ведучий: Ти один сказав Богові щось нове. ( М.Цвєтаєва )
Ті люди, що живим поета знали, не відали,
яким єдиним він зі світом був: його лицем
ставали ці води, гори, ниви цих долин. ( Р.М.Рільке)

Вчитель зар.лит: Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,

замкни мій слух — я все ж тебе почую.

І я без ніг до тебе помандрую,

без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки — я тоді тебе впіймаю серцем,

наче між долонь,

а спиниш серце — мозок запульсує;

коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,

тебе в крові палючій понесу я.

Доповідач: Рільке пише Цветаєвої :

«Касаемся друг друга. Чем? Крілами.

Издалека свое ведем родство.

Поет – один. И тот, кто нес его,

Встречается с несущим временами.»

« … Рильке – моя последняя немецкость. С тех пор, как его не стало, у меня нет ни друга, ни радости»,- призналась она в 1930г. « Ті моя последняя надежда на всю меня, которая есть и которой без тебя не быть…»

Ведуча : Поетичну спадщину ХХ століття неможливо уявити без творчості австрійського поета Райнера Марії Рільке. Пройшовши у своєму творчому становленні основні етапи розвитку літератури на рубежі віків, Рільке здобув репутацію «пророка минулого», «Орфея ХХ століття».

Читці:

I

Ось дерево звелось. О виростання!

О спів Орфея! Співу повен слух

І змовкло все, та плине крізь мовчання

новий початок, знак новий і рух.

Виходять звірі з лісової тиші,

покинувши кубельця чи барліг;

вони, либонь, зробилися тихіші

не з остраху, не з хитрощів своїх,

а з прислухання. Рев, скавчання, гам

змаліли в їх серцях. Їм за пристанок

недавно ще була маленька хижа,

де крилася жадливість їхня хижа

і де при вході аж хитався ґанок, —

там ти воздвиг їх прислухання храм.

I

Da stieg ein Baum. O reine Übersteigüng!

O Orpheus singt! O hoher Baum im Ohr!

Und alles schwieg. Doch selbst in der Verschweigung

ging neuer Anfang, Wink und Wandlung vor.

Tiere aus Stille drangen aus dem klaren

gelösten Wald von Lager und Genist;

und da ergab sich, daß sie nicht aus List

und nicht aus Angst in sich so leise waren,

sondern aus Hören. Brüllen, Schrei, Geröhr

schien klein in ihren Herzen. Und wo eben

kaum eine Hütte war, dies zu empfangen,

ein Unterschlupf aus dunkelstem Verlangen

mit einem Zugang, dessen Pfosten beben,—

da schufst du ihnen Tempel im Gehör.

Ведучий : Рільке створив зразки новітньої філософської лірики, сягнувши вершин модерністської літератури.

Ведуча : Видатний австрійський поет-символіст Райнер Марія Рільке народився
4 грудня 1875 року в Празі у родині скромного службовця залізничної компанії.

Ведучий : За шість днів до Різдва хлопчика охрестили і нарекли Рене Карлом Вільгельмом Йоганном Йозефом Марія.  Його батько, Йозеф Рільке, був людиною меланхолійною, а мати, Софія Рільке, навпаки, – жінкою з нелегким характером, проте надзвичайно обдарованою.

Чтець:

II
В мені немов жило дівчатко гоже
і вибігло, зачувши ліри спів,
сяйнувши крізь вуаль весільних днів,
у вухах в мене примостило ложе

й заснуло там. Все стало сном її, —
все, що мене вражало, наче диво.
побачені дерева, луки, ниви,
всі ці далекі і близькі краї.

Вона снить світом. Як, співучий боже,
ти, всупереч самій, її створив?
Поглянь: вона звелася, хоч вві сні.

Де смерть її? Чи знайдеш ти мотив,
докіль не вб'ють її твої пісні?
Де зникло з мене?.. те дівчатко гоже...

Ведуча : Дитинство та юність поета були затьмарені перебуванням в австрійській військовій школі (1886-1891), про яку він все життя згадував зі страхом і відразою. На сімейній раді було вирішено, що Рене повинен стати офіцером і обійняти таку посаду, яку не зміг свого часу отримати батько.

Чтець:

Einsamkeit

Die Einsamkeit ist wie ein Regen

Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen:

Von Ebenen, die fern sind und entlegen,

geht sie zum Himmel, der sie immer hat.

Ведучий : Незважаючи на суворі порядки, Рене був одним з кращих учнів, а його наполегливість і дисциплінованість сприяли тому, що шкільні керівники дозволили йому писати вірші й декламувати їх перед усім класом. Це були хвилини справжнього щастя в житті майбутнього поета.

Чтець:

III

Бог це зумів, та чи пройти людині

крізь вузькість ліри так, як бог-співець?

Двоїться мисль. На схрещенні сердець

не зводять Аполлонові святині.

Той спів, якого вчиш, не пожадання,

не клич сягти досяжних ще вершин.

Спів — здобич бога. Спів — це існування.

А як же нам, коли оберне він

І землю, й зорі вбік на нашу путь?

Не буде, хлопче, добре задля тебе,

як спів тобі розірве рот, — забудь,

що ти співав. Час одзвуки всі витер.

По-іншому співать насправді треба.

Не подих в пустку. Віддих в бога. Вітер.

Ведуча : Писати вірші Рільке почав рано. У 1894 році вийшла його перша збірка "Життя і пісні". Наприкінці XIX століття з'являються наступні твори: "Вінчаний снами" (1896), "Свят-вечір" (1898) і "Мені на свято" (1900). Ранній Рільке - переважно неоромантик та імпресіоніст. У його віршах відтворюються основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX століття - самотності, природи й кохання.

Чтець:

VII

Славити! Слави обранець спливе

вгору із надр, як руда — з брил мовчання.

Серце його — о давильні стискання —

людям вино витискає живе.

Звуку пісень його порох не вкриє,

якщо на божий співатиме лад.

Скрізь — виноградник і скрізь — виноград,

що на осонні південному зріє.

Ні королі, перетлілі в труні,

слави його не принизять, ані

тіні богів не дадуть на образу.

Він є одним з вічносущих гінців,

котрий приходить до Брами Мерців,

овочів славних тримаючи вазу.

Ведучий : Сподівання батьків, що син згодом посяде солідне місце на службі, не здійснилися: 6 липня 1891 року Рене звільнили за станом здоров’я. Юнак поїхав навчатися до торгової академії міста Лінц, однак уже через півроку повернувся до Праги. Там жив його дядько, який займався юриспруденцією і хотів згодом передати племінникові у спадок свою адвокатську контору.

Ведуча : У 1895 році поет вступив на філологічний факультет Празького університету, відвідував лекції з філології та мистецтвознавства в Мюнхені й Берліні.

Читці:

XXVIII

Прийди і відійди. Сливе дитя,

враз дотанцюй фігуру того танцю

небесних зір, в якому наостанці

перемагаєм хоч на мить буття,

що нами владно править. Ти звелась,

заслухавшись в далекий спів Орфея.

Ти з тих часів стривожена якась

і мало не чужа для нас душею,

коли вагалось дерево, — чи йти

вслід за тобою там, де він співа,

де, наче сховок, звуки ліри чути.

Туди знайшла путі прекрасні ти,

бо прагнула до світел торжества

лице і кроки друга обернути.

XXVIII

O komm und geh, Du, fast noch Kind, ergänze

für einen Augenblick die Tanzfigur

zum reinen Sternbild einer jener Tänze,

darin wir die dumpf ordnende Natur

vergänglich übertreffen. Denn sie regte

sich völlig hörend nur, da Orpheus sang.

Du warst noch die von damals her Bewegte

und leicht befremdet, wenn ein Baum sich lang

besann, mit dir nach dem Gehör zu gehn.

Du wußtest noch die Stelle, wo die Leier

sich tönend hob—; die unerhörte Mitte.

Für sie versuchtest du die schönen Schritte

und hofftest, einmal zu der heilen Feier

des Freundes Gang und Antlitz hinzudrehn.

Ведучий : У 1901 році Рільке одружився з Кларою Вестхоф. Молоде подружжя оселилося в невеликому німецькому містечку Вестерведе, де народилася їхня донька Рут. Але матеріальна скрута стала причиною родинних конфліктів та непорозумінь. Через два роки Рене і Клара розлучилися.

Читці:

XX

Пане, що можу — скажи ти мені —

скласти тобі на посвяту і я?

Спогад мій давній про день навесні,

вечір в Росії, і луг, і коня...

Десь із села приблукав він, сиваш,

сплутаний путами по ногах,

щоб на лугах ночувать пустон?аш;

хльоскає гриви розхристаний змах

шию його в такт буянню снаги,

грубо вгамованій в прагненні мчать.

Як його крові ключі клекотять!

Як він вслухається в шир навкруги!

Чує й співає,— ввімкни в круг билин

образ цей.

Є посвятою він.

XX

Dir aber, Herr, o was weih ich dir, sag,

der das Ohr den Geschöpfen gelehrt?—

Mein Erinnern an einen Frühlingstag,

seinen Abend, in Rußland—, ein Pferd....

Herüber vom Dorf kam der Schimmel allein,

an der vorderen Fessel den Pflock,

um die Nacht auf den Wiesen allein zu sein;

wie schlug seiner Mähne Gelock

an den Hals im Takte des Übermuts,

bei dem grob gehemmten Galopp.

Wie sprangen die Quellen des Rossebluts!

Der fühlte die Weiten, und ob!

der sang und der hörte—, dein Sagenkreis

war in ihm geschlossen.

Sein Bild: ich weih's.

Ведуча : У 1907 році вийшла збірка «Нові вірші», у якій Рільке висловив свої міркування щодо сутності людського буття. Темою одного з найкращих віршів стала розповідь про подорож Орфея у царство могутнього Аїда заради визволення коханої Еврідіки. У його основі – міф про Орфея тайого кохання до Єврідіки.

Чтець:

II

Майстер, на аркуш поглянувши радо,

в ньому вже бачить твір

здiйсненний свій,

так от в собі відбиває й свічадо

посміх дівочий, єдиний, святий;

так воно мірить ранкове проміння

й сяйво смеркове послужливих свіч.

Згодом у подих реальних облич

падають тільки відбитки світіння.

Що наші очі змогли розпізнати

в прискові огнища довго жаркому?

Образ життя, що минуло навік.

Земле, чи змірив хто-будь твої втрати? —

Тільки отой, чия пісня, мов крик,

вславила серце, рожденне в усьому.

Ведучий : Спогад Стефана Цвейга про Рільке:
«А я пригадую його голубі очі. Коли він дивився на когось, висвітлювали зсередини його обличчя, яке не дуже запам'ятовувалось. Можливо, тисячі людей пройшли повз цю молоду людину, не підозрюючи, що це поет, причому один із найвеличніших у нашому столітті.»

Чтець:

VI

Ти царюєш, трояндо,— для людства за давніх сторіч

просто келихом тонкогранчастим була ти,

а для нас ти — це цвіт незліченно багатий,

до кінця невичерпна річ.

Ти зі свого багатства на вбра?нні пишаєшся вбранням,

тільки з сяйва складається тіло твоє;

в тебе кожна пелюстка є всяких прикрас відкиданням,

запереченням всякого одягу є.

Нам твій запах упродовж століть

був твоїм найсолодшим найменням,—

він в повітрі, як слава, і зараз бринить.

Ми не знаємо й досі, як зветься по-справжньому він,

І вертаємо в згадках до нього, й з натхненням

в нього молим собі довгожданих годин.

Ведуча : У 1897 році доля подарувала Рільке зустріч з Лу Андреас-Саломе.
За словами поета, вона стала для нього коханою жінкою і другом на все життя.

Відео-пісня «Пантера»

Чтець:

Der Panther

Sein Blick ist vom Vorübergehn der Stäbe

So müd geworden, daß er nichts mehr hält.

Ihm ist, als ob es tausend Stäbe gäbe

Und hinter tausend Stäben keine Welt.

Der weiche Gang geschmeidig starker Schritte,

der sich im allerkleinsten Kreise dreht,

ist wie ein Tanz von Kraft um eine Mitte,

in der betäubt ein großer Wille steht.

Nur manchmal schriebt der Vorhang der Pupille

Sich lautlos auf – dann geht ein Bild hinein,

geht durch der Glieder angespannte Stille –

und hört im Herzen auf zu sein.

Ведучий : Лу познайомила Рільке з Україною, яку він вважав своєю духовною батьківщиною. Під впливом подорожі до України були написані збірки «Книга годин» та «Книга картин».

Доповідач:

Як писав Рільке у листі до Леоніда Пастернака, «в очікуванні майбутньої подорожі я почуваю себе так, немов дитина перед різдвяними святами». Зустріч з Україною і Києвом, а особливо – з Києво-Печерською лаврою зачарувала поета.

Поет навіть мріяв поселитися у Києві, цьому «близькому до Бога» місті, і прийняти православ’я, але кохання сплутало всі карти… «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки і охоплює душу сум, що мене там немає», - записав поет у щоденнику 1 вересня 1900 року.

Читці:

Herbst

(Aus dem Buch der Bilder)

Die Blätter fallen, fallen wie von weit,

als welken in den Himmeln ferne Gärten;

sie fallen mit verneinender Gebärde.

Und in den Nächten fällt die schwere Erde

Aus allen Sternen in die Einsamkeit.

Wir alle fallen. Diese Hand da fällt.

Und sich dir andre an; es ist in allen.

Und doch ist Einer, welcher dieses Fallen

Unendlich sauft in seinen Händen hält.

Herbsttag

(Aus dem Buch der Bilder)

Herr, es ist Zeit. Der Sommer warsehr groß

Leg deinen Schatten auf die Sommeruhren,

und auf den Fluren laß die Winde los.

Befiehl den letzten Früchten voll zu sein;

gib ihnen noch zwei südlichere Tage,

dränge sie zur Vollendung hin und jage

die letzte Süße in den schweren wein.

Wer jetzt kein Haus hat, baut sich keines mehr

Wer jetzt allein ist, wird es lange bleiben,

wird wachen, lesen, lange Briefe schreiben

und wird in den Alleen hin und her

unruhig wandern, wenn die Blätter treiben.

Ведучий : Рільке був щиро вражений Софійським собором і Києво-Печерською Лаврою, про які згадував у своїх творах:
«Сьогодні кілька годин мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир... В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми».

Доповідач: : «Сьогодні годинами ходив печерами (не вищі за чоловіка середнього зросту і завширшки як плечі) повз келії, де жили святі й пророки, які замикалися в собі перед святим безумством; зараз у кожній келії стоїть широка срібна домовина. І той, хто жив тут тисячу років тому, лежить обгорнутий у коштовну тканину, в коштовній труні — нетлінний...» (8.VI. 1900 р.).

У поезії «Ти монастир господніх ран» чітко описує форму Києво-Печерської лаври:

«Ти монастир господніх ран: з коралу там тридцять два собори збудували й високих п’ятдесят церков з опалу, і світиться бурштином кожен храм.

У дворі речі всі помалу вкриває сріблом дзвін хоралу, і бовваніє мідне чоло брам.

В будинках довгих тут і там, живуть по келіях черниці.

Буває іноді якась біля колодця зупиниться; а та стоїть, мов щось їй сниться, в вечірнім сонці заіскриться і в тінь алей сковзне струнка»

Ведуча : Збереглися відомості про інтерес Рільке і до Миколи Гоголя. Особливо імпонували австрійському поетові зв'язки творчості Гоголя з українською національною традицією та історією України.

В листі до Горького він характеризував його як «глибоко українську людину».

Читці:

XII
Зажадай переміни. Хай пломінь тебе надихне,
якщо річ, загордівши од зміни, тебе уникає;
творчий дух, що накреслює й ревно майструє Земне,
у накресленні явищ одні лиш пунктири вбачає.

Ціпеніє усе, що себе замикає в бутті,—
де воно заховається, вкрите наплинулим жахом?
Зачекай,— все тверде зачапіє ще більш в майбутті.
Леле! Молот незримий підноситься змахом!

Хто спроможен, мов ключ, розливатись,— того
і здобуте пізнання осяйно крізь простори творчі веде,
де кінець може стати початком, початок — кінцем.
Всякий про?стір щасливий — він син або внук розставання.
Навіть Дафна, зміняючись в лавра гілля молоде,
вже як лавр, тоді прагне, щоб зробився ти вітерцем.

XVII

Старче, отам, в глибині

світобудови,

б'ють джерела потайні,

коренів схови.

Сурми, шоломи, щити,

чвари могутні,

люди — як люті брати,

діви — як лютні...

З віттю сплелася віть,

тьма — по всім ширу.

Хто там? О йдіть... ідіть...

Хай ще бредуть по лісах. —

Той же, що верху досяг,

вже зводить ліру.

XVIII

Двигіт нового — його

чуєш ти, Пане?

Це — передвістя того,

що в світі стане.

В дужій цій гуркотні

звуки зникають,

тільки машини одні

вславлень чекають.

Глянь,— двигуни

крутяться мстиво і люто,

щоб нас здолати й знебути.

З нас набираючись сили,

нам же тоді збайдужіло

служать вони.

Ведучий : 29 грудня 1926 року Райнер Марія Рільке помер у Швейцарії після тривалої боротьби з рідкісною формою невиліковної лейкемії.

Читці:

I

(Переклав Микола Лукаш)

Устало древо. О гінке зростання!

Орфей співа. О вгору вольний гон!

I вмовкло все. I з того от мовчання

Постав новий зачин, новий закон.

Із лісу, що у лагоді світлішав,

Ринули звірі з леж своїх і гнізд;

Не лють їх гнала і не хижий хист,

Не ляк їх упокорив і утишив,

А слухання, вчування. Рев і рик

Змалів їм у серцях. I де допіру

Хіба яка хибарочка у хащах

Хилялася до первісних слухащих,

Де темна хіть чаїлась потай миру,—

Їм храм воздвиг співливий чарівник.

Вчитель німецької мови: Der Tod des Dichters

Er lag. Sein aufgestelltes Antlitz war

bleich und verweigernd in den steilen Kissen,

seitdem die Welt und dieses von-ihr-Wissen,

von seinen Sinnen abgerissen,

zurückfiel an das teilnahmslose Jahr.

Die, so ihn leben sahen, wußten nicht,

wie sehr er Eines war mit allem diesen;

denn Dieses: diese Tiefen, diese Wiesen

und diese Wasser waren sein Gesicht.

O sein Gesicht war diese ganze Weite,

die jetzt noch zu ihm will und um ihn wirbt;

und seine Maske, die nun bang verstirbt,

ist zart und offen wie die Innenseite

von einer Frucht, die an der Luft verdirbt.

Смерть поэта

Его недвижный отчужденный лик

приподнят в изголовий отвесно.

Весь внешний мир с тем, что ему известно

об этом мире было, канул в бездну,

в довременьи и безучастьи сник.

Никто на свете ведь не знал о том,

насколько тесно он был с этим связан:

с водою этой, с глубью этой, с вязом,—

что было это все его лицом.

Идо сих пор его лицо — приманка

для шири, что была ему верна.

Мертвеет маска, но пока она,

как тронутая воздухом изнанка

плода, какой-то миг еще нежна.

Ведуча : Не зводьте пам’ятників. Хай для  слави троянда тут щороку 
розцвіта. Бо то Орфей...                                      Р.М. Рільке

..I вірю я, що вічності хоч трохи несу в собі... Р.М. Рільке

Відео- композіція