"Наш край у другій половині ХVІІІ - на початку ХІХ ст."

Тема уроку. Наш край у ХVІІI – першій половині XIX ст.

Мета уроку: конкретизувати знання учнів про історичний розвиток

українських земель у ХVІІI – І половині XIX ст. на основі

матеріалів Поділля; формувати в учнів уміння готувати

презентації з даної теми та представляти їх, прослідковувати

причинно-наслідкові зв’язки в історії, робити висновки,

узагальнення, аргументувати свою думку; виховувати в учнів

інтерес до історії рідного краю, почуття гордості за своїх

земляків.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма уроку: урок-конференція.

Обладнання: карта «Українські землі наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століть», карта «Подольськой губерніи», ілюстрації картин В. А. Тропініна, презентації, роздатковий матеріал.

Оформлення дошки: тема уроку, епіграф:

Земля ти наша, краю наш коханий,

До болю рідний нам і дорогий,

Яким ти був колись? Якими йшов шляхами?

Словами правди з нами поділись.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Ознайомлення учнів із темою, навчальною метою, планом уроку, формами роботи (заслуховування повідомлень членів науково-дослідницьких секцій, фіксація навчального матеріалу у вигляді стислого конспекту, підсумкова бесіда по матеріалах конференції).

Робота з картою

1. Які українські землі називають Поділлям?

2. Яка частина подільської землі вважається нашим краєм?

У нашому повсякденному житті ми не часто задаємось питанням, що відбувалося на теренах Поділля у давні часи. Найдавніші поселення на території нашого краю існували ще в кам'яну добу. Сліди життєдіяльності первісних людей на території Вінниччини зафіксовані поблизу сіл Кочурова Гайсинського району, Нагоряни, Яришів, Яруга, Суботівка Могилів-Подільського району.

Пам’ятки трипільської культури знайдені в селах Уланівка, Гунча, Ладижинські хутори. Сліди трипільської доби виявлені у с. Бернашівка Могилів-Подільського, с. Степанівка Вінницького, с. Сороки Іллінецького районів, біля смт. Чечельник.

У V – VІІІ ст. на землях Поділля жили слов'янські племена уличів та тиверців. Впродовж Х – ХІІІ ст. ця територія перебувала у складі Київської Русі.

З середини ХІV ст.. Східне Поділля входить до складу Великого князівства Литовського, а після укладення Люблінської унії перебуває під владою Польського королівства.

Внаслідок розпаду Речі Посполитої Поділля входить до складу Російської імперії.

Яким було становище нашого краю у ХVІІI – І половині XIX ст. ми з’ясуємо на сьогоднішньому уроці.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Економічна секція.

Виступ учнів, які працювали у економічній секції.

Господарське життя Поділля в кінці ХVІІI ст.

В кінці ХVІІI Поділля залишалось відсталим аграрним краєм, у якому зберігається феодально-кріпосницький лад. Після придушення гайдамацьких виступів помітно зростає панщина, яка складає 180-250 днів на рік. Польським магнатам належали величезні маєтки. С. Потоцький купив за 1700 тис. золотих Дашківський маєток (23 поселення), Гайсинське староство та інші землі. І наприкінці століття володів 312 селами і містами.

В руках світських власників нараховувалось 77354 димів, королівські маєтки нараховували 14703, а церковні – 3663 дими нашого краю.

На кінець ХVІІI ст.. занепадає стан міського ремесла і торгівлі, зменшується кількість цехів, ремісники займаються сільським господарством, припиняють виробляти продукцію рудні, гутні, гамарні.

«Закон про міста», прийнятий польським сеймом у 1791 р. надав самоврядні права лише Кам’янцю і Вінниці, Брацлав відвоював це право у жорстокій боротьбі в 1792 р..

Найлюднішим містом був Могилів. За переписом 1776 р. в ньому налічувалось 1167 будинків і мешкало 11670 жителів. У жодному з міст не велась така жвава торгівля – тричі на тиждень тут відбувались великі базари, а 8 разів на рік – великі ярмарки. Молдавські купці привозили до Могилева товари турецького виробництва, галицькі – полотно і сіль, бердичівські – сукно, київські - олію і дьоготь. У 1780 році місто отримало право на двотижневий ярмарок. У місті був шкіряний завод, велика броварня, ткали килими. У Могилеві діяли ткацький (61 ремісник), бондарський (175 майстрів), кушнірський (143) цехи, купецький двір нараховував 116 крамниць.

Могилів, як і інші міста Поділля, перебував у приватній власності – належав Потоцьким.

Господарське життя Поділля в кінці ХIХ ст.

Після другого поділу Речі Посполитої Поділля опиняється у складі Російської імперії і на його теренах формується Подільська губернія.

Подільська губернія — українська губернія на території східного Поділля в складі з 1797  Російської імперії  і до 1925  СРСР, нині це переважно територія Хмельницької,  Вінницької, частково Одеської, Миколаївської областей та Молдови. У 1820 році губернія складалася з 12 повітів.

В першій половині ХІХ ст.. в Російські імперії розпочався промисловий переворот і держава поступово переходить до капіталістичних відносин. На Поділля капіталізм, як і у всій імперії, розвивався пруським шляхом

В Подільській губернії в той час налічувалось 17 міст та 7327 сіл і містечок. Поміщицькі господарства прилаштувались до умов ринку і отримували значні прибутки з гуралень, броварень, млинів. На 40 – 50-ті рр.. ХІХ ст. Поділля стає найважливішим районом цукроваріння. До середини століття тут працювало 32 цукроварні. Перші цукрові заводи у краї були побудовані в 20-х роках ХІХ ст. – Бершадський(1827 р.), Джуринський (Шаргородський район, 1829 р.), Ситковецький (Немирівський район, 1836 р.).на цукрових заводах губернії вироблялось 1/9 частина російського, 1/33 європейського і 1/85 частина світового цукру.

Криза феодально-кріпосницької системи призвела до появи капіталістичних підприємств. Перша суконна мануфактура виникла на Хмельниччині. Із розвитком фабрично-заводської промисловості та ремісничого виробництва розширюється і внутрішній ринок. Протягом 1825 – 1865 рр. в 3 рази зросла кількість купців, міщан і ремісників, дрібних торгівців. У 1817 році в Подільській губернії збиралось 250 ярмарків і сотні базарів та торжків не лише у містах, а й в містечках та великих селах.

У першій половині ХІХ ст.. на Поділлі, як і по всій території Російської імперії, наступає криза феодально-кріпосницького ладу, яка спричинить загострення суперечностей і призведе до масових соціальних виступів.

1. Суспільно-політична секція.

Виступи учнів, які працювали у суспільно-політичній секції.

На початку ХІХ ст. на Поділля посилюються утиски селян поміщиками. Панщина була доведена до 6 днів на тиждень , збільшилась кількість повинностей (вартування, ремонт шляхів, прядіння, біління полотна). Гноблені селяни вдаються не лише до стихійних форм боротьби, а й до активних. Так, протягом 20-х рр.. ХІХ ст. у Подільській губернії зареєстровано 20 випадків розправи кріпаків над панами. Найяскравішим виявом антикріпосницької боротьби став виступ народного месника Устима Кармалюка.

Устим Кармалюк – національний герой, народний месник.

На Поділлі, і Вінниччині зокрема, постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в національній пам’яті українців. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.

За Сибіром сонце сходить... 

Хлопці, не зівайте, 

Ви на мене, Кармалюка, 

Всю надію майте 

З української народної пісні 

Устим Кармалюк (Кармелюк) за своїм значенням стоїть в одному ряду із Максимом Залізняком, Іваном Гонтою, Олексою Довбушем. Іменем цього безкомпромісного героя і захисника українського народу від національного і соціального гноблення названі на Поділлі долини, яри, криниці, ліси, гори і печери – місця його повстанської слави. Україноненависники і невігласи називають його звичайним грабіжником і розбійником, так як зазвичай окупанти називали гайдамаків – борців за волю свого народу. Натомість, українці оспівали його у народних піснях, легендах, переказах, про нього написано чимало художніх творів, йому присвячені славнозвісні народні пісні: "За Сибіром сонце сходить", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш". Геній Української нації Тарас Шевченко у своєму щоденнику називав Кармалюка cлавним лицарем. 
Народився народний герой Устим Якимович Кармалюк в подільському селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) 27 лютого 1787 р. в селянській сім’ї. Родина майбутнього отамана перебувала в кріпацтві у місцевого поміщика Андрія-Йосифа Пігловського. Змалечку Устим бачив панську сваволю, тому ненавидів чужинських панів і ріс непокірним хлопцем. 1806–1811 рр. він був дворовим у поміщицькому дворі, де навчився деяким манерам і здобув першу освіту, що знадобилась йому надалі. 1811 року за непокірний характер Кармалюка вперше арештовано в панській економії, і вперше він втік від покарання. У 1812 році його забрали на 25 років у рекрути до московської армії. 1813 року разом із своїм побратимом Данилом Хроном Кармалюк утікає з IV уланського полку і повертається в рідні місця, щоб почати повстанський рух зі зброєю в руках. 
Починає Кармалюк із того, що збирає ватагу таких же відчайдухів, як сам, і спалює садибу та гуральню поміщиків Пігловських. Отаман "трусить" не тільки поміщиків-чужинців, але й деяких своїх запроданців, що допомагали окупантам гнобити своїх братів, він здійснює напади на сільських багатіїв Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому. Незабаром Кармалюк був спійманий московським каральним загоном і засуджений до 500 ударів шпіцрутенами, після чого його відправили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму він втікає з-під варти і продовжує боротьбу. Повстанські загони Кармалюка поповнюють селяни і втікачі-рекрути царської армії. 1814 року повстанський рух дуже швидко розгортається по всьому Поділлі, зокрема в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.

У 1817 році московські жандарми схопили Кармалюка і засудили до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив її 25 ударами батогом, тавруванням "указными знаками" розпеченим залізом, і засланням на 10 років сибірської каторги в Іркутську губернію. Та невтомний отаман у 1818 році втікає з В’ятської етапної в’язниці і повертається на Поділля. Він діє в околицях Бару і Балтському повіті піднімаючи селян на повстання. Популярність отамана зростає, до нього приєднуються усе нові месники, селяни допомагають йому у всьому і переховують.

Місцева шляхта створює охоронні загони від нападів українських повстанців. Під час однієї з облав у 1822 р. в с. Галузинцях він потрапляє в руки жандармів і видає себе за солдата з Костроми, використовуючи підроблені документи і знання московської мови. Під посиленою охороною Кармалюка, закованого в кайдани і прикутого до воза відправляють до містечка Літина в місцеву тюрму. Під час допитів на очній ставці в Літинському нижньому земському суді із родиною, Кармалюка видає маленький син, що кинувся батькові в обійми. Невдовзі його запроторюють у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він разом з іншими в’язнями організовує втечу. Однак під час втечі він зазнає поранення, згодом його приковують залізними ланцюгами до кам’яного стовпа в одиночній камері у папській вежі Юлія II, яку згодом назвуть Кармалюковою. За спробу втечі з в’язниці в 1824 р. Кармалюк був покараний на кам’янецькому майдані 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі і засланням на вічну каторгу до Сибіру. Дружина Кармалюка "наказана розгами на площади в городе Литине и четыренедельным арестом" за те, що допомагала переховувати чоловіка. 

Після довготривалого етапного конвоювання Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольську, у 1825 році він втікає із місцевої в’язниці. Втеча з тюрми поблизу Тобольська один із відомих епізодів в бурхливій біографії подільського отамана, що проявляв дива хоробрості і кмітливості. Під час нічної бурі Кармалюк виламав ґрати, і зібравши сорочки усіх співкамерників зробив з них довге полотнище, до якого прив’язав великий камінь. По цьому "мосту" він із іншими каторжанами успішно вибрався із тюрми. Через рік, у 1826, Кармалюк уже господарював на рідному Поділлі, пробравшись сюди під виглядом чумака.

1827 року Кармалюк у с. Кальня-Деражня потрапив у полон через зраду шляхтича Ольшевського і знову був відданий під суд. Покарання відбуває в м. Летичеві. На пропозиції покаятися Кармалюк відповів: "Поки пан панує, Кармалюк не візьме плуг в руки, не складе зброї. От і моя відповідь". Згодом він був переведений до Літинської в’язниці, де здійняв бунт і зробив спробу втечі з тюрми. Боячись народного месника, адміністрація наказала прикувати Кармалюка залізними ланцюгами до стовпа в камері. Навесні 1828 р. Подільський головний суд призначив Кармалюку покарання – 101 удар батогом із засланням на довічну каторгу в Сибір у Тобольську губернію. 1829 року Кармалюк уже втретє тікає з каторги. 

У 1830 році в Ніжині Кармалюка було арештовано "за неимением письменного вида" і відправлено на військову службу в Архангелгородський піхотний полк. По дорозі Кармалюк знову втікає, але, на жаль, ненадовго. В кінці року черговий арешт у с. Нова Синява в економії пана Секлецького. Ув’язнення відбуває в Літинській тюрьмі. В грудні 1831 року Літинський повітовий суд засуджує його до покарання 101 ударом батога і заслання на каторгу. В 1832 році Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із в’язниці. 1834 року Кармалюк діє в літинських і летичівських лісах. Саме в період з 1830 по 1835 рр. активізується повстанський рух на Поділлі під проводом У. Кармалюка, і поширюється на Київщину і Бессарабію. Урядові каральні експедиції нічого не могли вдіяти, допоки був живий невловимий отаман. У 1834 році в тюрмі гине старший син Кармалюка Іван – учасник селянського повстанського руху.
Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року в с. Шляхові Кориченці (нині Хмельницька область), потрапивши у засідку через зраду. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. За легендами і переказами отамана було вбито не кулею, а срібним "замовленим" ґудзиком, тільки так можна було убити "характерника", яким вважали Кармалюка. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Згодом його поховали в м. Летичів за огорожею міського кладовища, де сьогодні височіє пам’ятник народному захиснику. Після цього московський цар Микола I викликав вбивцю до Петербургу на аудієнцію, і особисто нагородив його діамантовим перснем. 

До нашого часу дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить художнику з Поділля Василю Тропініну, одна з копій якого зберігається в Ермітажі. За хоробрість, спритність і прихильність долі (адже не раз у очі Кармалюка заглядала смерть) отамана називали "характерником".

 
Декабристський рух і Поділля.

Подільська губернія не стояла осторонь іншої форми визвольного руху – декабристського.

Після переможного закінчення війни 1812 року до Кам'янця-Подільського повернувся один з полків 2-ої армії, в якому служив В.Ф. Раєвський - друг П.І. Пестеля і О.С. Пушкіна. В 1816 році він організував у місті таємний політичний гурток "Залізні персні". Його члени виступали проти самодержавства, за встановлення в Росії демократичної республіки, дали клятву вірності поставленій меті і на знак священної дружби носили залізні персні - символ політичного союзу.

Саме на Поділлі, в містечку Тульчині, знаходилась одна з управ Південного товариства на чолі з П.І. Пестелем - людиною високоосвіченою, великої сили волі, чудовим організатором.

Програму для Північного товариства склав Микита Муравйов, Незважаючи на певні розходження, обидві організації являли собою єдиний суспільний рух. Обидві готували спільний план повстання і дотримувались єдиної тактики військового перевороту. 14 грудня 1825 року, в день присяги новому царю Миколі І, Північне товариство вивело на Сенатську площу в Петербурзі кілька військових частин чисельністю до 3 тисяч чоловік, які відмовились від присяги...

Серед декабристів були і вихідці з подільського краю. У м. Кам'янці-Подільському розпочав свою службу подолянин Олексій Петрович Юшневський, генерал-інтендант 2-ої армії, найближчий друг П.І. Пестеля, редактор "Руської правди", один із директорів Південного товариства. Вступив Юшневський на шлях революційної боротьби свідомо, Коли за світлі ідеї довелось іти на вічну каторгу, наш земляк, як і інші декабристи, поводив себе з великою гідністю. Жінок, які перебороли величезні труднощі, щоб добитися у царя дозволу на добровільне заслання в Сибір, було одинадцять. Серед них - дружина Юшневського Марія Казимирівна. Вона була вірною супутницею в уcix тяжких випробуваннях чоловіка.

Серед декабристів - подолян видне місце займав Олексій Йосипович Корнілович. Він відомий не тільки, як учасник повстання 14 грудня 1825 року, але і своєю різнобічною літературною діяльністю.

Був серед декабристів і наш земляк Павло Хомич Вигодовський. Селянин за походженням, він відрізнявся найбільш демократичними поглядами. Вигодовський був одним із тих небагатьох декабристів, які і після засудження не склали зброї, не здали революційних позицій. У своїх сибірських творах декабрист з нечуваною прямотою виступав проти старих підвалин самодержавного кріпосницького ладу. 11 листопада 1854 року в Наримі його було заарештовано вдруге.

Під час обшуку у Вигодовського знайшли 3588 аркушів рукопису - з різкими словами на адресу уряду, панівних класів. Знову суд. Знову заслання в більш віддалений район Сибіру - у Вілюйськ.

У 1856 році багатьох декабристів амністували. Але Вигодовського, царська "милість" не торкнулася. Вступивши на шлях революційної боротьби 22-річним юнаком, він пробув у в'язниці, на каторзі і в засланні 55 років, майже все своє свідоме життя.

Повстання декабристів зазнало поразки, але вогонь боротьби, ними запалений, підняв наступні покоління на революційні звершення.

Cуспільно-політичний рух на поділлі в 40-х рр. ХІХ ст.

В 40-х рр. ХІХ ст. в зв’язку із революційними подіями у Європі посилився суспільно-політичний рух на Поділлі.

У 1846 році по поділлю подорожував Т. Г. Шевченко, який відвідав Кам’янець-Подільський і соратника по Кирило-Мефодіївському братству Чуйкевича.

Саме в цей час проявилась антикріпосницька діяльність народного вчителя С. М. Олійничука.

Оригінальним бунтарем проти кріпосного рабства був виходець із кріпацької родини села Антополя (Калинівський район Вінницької області) Семен Олійничук (1798-1852). Схований батьками від поміщика, талановитий хлопець під чужим прізвищем закінчив Вінницьку гімназію і працював певний час вчителем. Лише у 1845 р. він звільнився від ненависногокріпацтва. Багато подорожуючи по Україні, щирий захисник пригноблених допомагав селянам писати скарги царю на своїх панів. Одночасно С. Олійничук написав чималий твір: «Історична розповідь природних або корінних жителів Малоросії Задніпровської, тобто Київської, Кам'янець-Подільської та Житомир-Волинської губерній про своє життя-буття».

He зважаючи на царистські ілюзії та релігійні погляди, Олійничук піддав сміливій критиці кріпосницькі порядки, за яких «дворянин міг продавати і навіть часто буває на собаку або худобу поміняти» кріпака. З особливою гіркотою автор характеризує кріпосників - вихідців із козацької старшини, які тяжко пригноблювали і знущались над «одноутробними своїми братами». Заарештований за свої погляди і перевезений, за наказом царя, до Шліссельбурзької фортеці, він у 1852 р. помер.

1. Культурно-освітня секція.

Виступ учнів, які працювали у культурно-освітній секції.

Культура та повсякденне життя мешканців краю.

Культура Подільського краю в зазначений період розвивалась під польським і російським впливами.

Лише у 1830 р. в нашому краї були скасовано польське діловодство в установах. Натомість ще наполегливіше запроваджувалась російська мова, у навчальних закладах викладання велось теж російською мовою.

Боячись українства, царизм гальмував розвиток освіти, тому 90% населення було неграмотним. Лише окремі сільські діти могли навчатись у одно- та двокласних парафіяльних училищах. На Поділлі існували середні навчальні заклади – гімназії у Кам’янці-Подільському, Вінниці, Немирові, Подільська духовна семінарія і при ній бурса на 40 осіб, дівочий пансіонат.

На Поділлі протягом ХІХ ст. працювали прогресивні діячі, письменники, науковці. Так, у 1815 р. у Кам’янці-Подільському проходив службу відомий російський письменник і поет Батюшков, у 30-х роках працював відомий лінгвіст В. І. Даль.

Тривалий час жив і творив на Поділлі видатний майстер пензля В. А. Тропінін (в с. Кукавка Могилів-Подільського району). Він по-справжньому був закоханий у подільський край, його зачаровувала наша природа, художник добре знав життя багатостраждального селянства. На своїх полотнах «Дівчина з поділля», «Українець», «Весілля в Кукавці» він увічнив образи українських селян. Саме його пензлю належить також портет Устима Кармалюка.

У 1807 році у Кам’янці почала працювати губернська друкарня, яка з 1838 року почала видавати «Подольские губернские ведомости».

В першій половині ХІХ ст. у краї розвиваються різноманітні промисли. Надзвичайно славились високохудожнє ткацтво майстрів із Холодівки на Брацлавщині та Козинця нині Липовецького району, килимарство на Ямпільщині, художнє гончарство осередками якого були Ольгопільський, Гайсинський, Могилівський, Ямпільський повіти.

Особливою сторінкою в культурі Поділля є вишивка. В цей час у краї було багато поміщицьких вишивальницьких майстерень, в яких майстрині-кріпачки вишивали речі для панського побуту. Надзвичайно славились вишивальниці в Клембівці (тепер Ямпільський район) та Яланці (Томашпільський).майстрині шовком і бісером вишивали скатерки, подушки, одяг, гаманці, чохли на меблі, які продавались не лише на Поділлі, а й користувались попитом у Санкт-Петербурзі і, навіть, за кордоном.

Побут населення різнився. Житло поміщиків носило палацовий характер, а селяни жили в звичайних глиняних хатах під солом’яною стріхою. Особливістю селянського житла був розпис стін всередині і зовні, різьблення по дереву. Основною їжею був чорний хліб, картопля, пшоняна каша. Селяни користувались глиняним посудом, який виготовляли тут таки на Поділлі (Зіньків, Бар).

Одяг виготовляли із домотканого полотна. Чоловіки носили сорочки та шаровари, а жінки – блузи-вишиванки, спідниці та запаски. Верхнім одягом були свитки, кожухи, або опанчі. Взували взимку чоботи та валянки, а влітку – постоли.

ІV. Закріплення вивченого на уроці.

Вправа 1. Виправи помилки в тексті.

В кінці ХVІІI Поділля було одним із найрозвиненіших промислових регіонів Російської імперії. На 40 – 50-ті рр. ХІХ ст. Поділля стає провідним металургійним цетром.

Посилення утисків селян на початку ХІХ ст. на Поділля спричинили масові виступи, найпотужнішим з яких був рух опришків на чолі з О. Довбушем.

Вправа 2. Гра «Так-ні, скажи чому?» із застосуванням сигнальних карток.

1. Поділля перейшло до Російської імперії за першим поділом Речі Посполитої?

2. Одним із найбільших землевласників Поділля був Потоцький?

3. У першій половині ХІХ ст. провідною галуззю промисловості на Поділлі стає цукроваріння?

4. Найлюднішим містом був Меджибіж?

5. Повстання У. Кармалюка тривало до 1845 р.?

6. Одним із центрів декабристського руху було подільське містечко Немирів?

7. Одним із найвідоміших майстрів пензля початку ХІХ ст., який творив на Поділлі був Айвазовський?

Вправа 3. «Мікрофон»

Які зміни відбулись у становищі нашого краю на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст.?

V. Підсумки уроку.

Отже, внаслідок розпаду Речі Посполитої Поділля входить до складу Російської імперії. В кінці ХVІІI Поділля залишалось відсталим аграрним краєм, у якому зберігається феодально-кріпосницький лад, але на початку ХІХ ст. на Поділлі, як і по всій імперії, починається промисловий переворот і зароджуються ринкові відносини. Процес капіталізації у краї супроводжується жорсткою експлуатацією селян і, як відповідь на утиски, активізацією суспільного життя, масовими соціальними вибухами, найпотужнішим з яких було повстання під проводом Устима Кармалюка.

Із входженням Поділля до складу Російської імперії відбулось возз’єднання більшості українських земель у кордонах однієї держави, що не могло не вплинути на розвиток культури краю. Та все ж культурне життя і побут населення подільського краю мали свої особливості в порівнянні з іншими регіонами. Тут сформувався подільський мовний діалект, своя обрядовість. Прогресивні національні діячі культури впливали на розвиток культури краю, вивчали його історію, побут, звичаї, досліджували і пропагували їх.

VІ. Домашнє завдання

Скласти тестові завдання до теми «Наш край у ХVІІI – І половині XIX ст.»

Додатки

готуються як роздатковий матеріал

Карта «Українські землі наприкінці ХVІІІcт.»

Дівчина з Поділля

Портрет Устима Кармалюка

Українець

Земля ти наша,

краю наш коханий,

До болю рідний нам і дорогий,

Яким ти був колись?

Якими йшов шляхами?

Словами правди з нами поділись.