Розвиток етимології та історії фразеологізмів в українській та французькій мовах
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………….2
РОЗДІЛ І. Історія фразеології і розвиток етимології у французькій мові ….........4
РОЗДІЛ ІІ. Історія фразеології в українській мові ………………………………8
РОЗДІЛ ІІІ. Єтимологія фразеологізмів в українській мові…................................11
РОЗДІЛ ІV. Спільні семантичні компоненти українських та французьких фразеологізмів ………………………………………………………………….......15
ПІДРОЗДІЛ І. Особливості перекладу французьких фразеологізмів на українську мову ……………………………………………………………………20
Висновок……………………………………………………………………………….
Список використаної літератури…………………………………………………….
ВСТУП
Упродовж усієї історії людства мова об’єктивно відображає його виробничу діяльність. Вона є свідком і чудодійним дзеркалом, що відбиває багатогранне життя людей. „У який бік життя не поглянемо, усюди побачимо, як оригінально народ складав свою мову”1. Ця оригінальність виявляється насамперед у фразеології – надійній скарбниці здобутків культури та звичаїв. Завдяки емоційно-експресивній силі та самобутності фразеологізми є довговічними виразово-комунікативними засобами мови.
На сучасному етапі фразеологія – багатоаспектна галузь мовознавства, яка має значні досягнення в таких напрямах:
1) семантика фразеологічних одиниць ;
2) фразеологічна символіка в лігнвокультурологічному аспекті;
3) історія, етимологія і становлення фразеологізмів;
4) діалектна фразеологія ;
5) фразеологічна стилістика ;
6) дослідження фразеологічних зворотів як перекладознавчої категорії в системі внутрішньотекстових зв’язків ;
7) компаративне вивчення української фразеології .
Актуальність дослідження зумовлена потребою досліджень фразеологічних одиниць у зіставному аспекті,необхідністю ґрунтовно дослідити українську і французьку фразеологію, з’ясувати сферу використання ФО в різних стилях української і французької мови.
Мета роботи – здійснити аналіз семантики, виявити визначальні тенденції формування ФО,дослідити розвиток їх історії та їх етимології, визначити джерела та шляхи формування ФО, простежити їхній історичний розвиток та взаємозв’язок.
Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:
встановити корпус типових фразеологізмів в українській і французькій мовах;
дослідити системні зв’язки на фразеологічному рівні;
порівняти зафіксовані фразеологізми з аналогічними та ідентичними фразеолоогизмами інших мов;
визначити походження фразеологізмів;
простежити багатство використання фразеологізмів у різних стилях української і французької мов.
Об’єктом дослідження є етимологія і історія фразеології української і французької мов.
Предметом дослідження є фразеологія української і французької мов .
У роботі використано такі методи, як:
РОЗДІЛ І. Історія фразеології у французькій мові
Виникнення фразеології як науки пов’язане з іменем швейцарського мовознавця французького походження Ш. Баллі (1865-1947). Вивчення
французької фразеології має давні традиції, які відійшли у глибінь століть. Історичні дослідження показують, що встановлення французької фразеології як наукової дисципліни стало результатом багатовікової діяльності вчених і дослідників по зібранню, вивченню і систематизації фразеологічного матеріалу французької мови. Ш. Баллі вперше в історії мовознавства теоретично обгрунтував явище фразеології, започаткувавши тим самим основи сучасної фразеології. Він аргументував необхідність спеціального вивчення стійких сполучень в мові і навів приклад такого вчення у своїх роботах “Precis de stylistique” (1905) i “Traite de stylistique francaise” (1909) в яких розвинув свої концепції стосовно фразеології.
Ш. Баллі розглядав фразеологізми як стійкі словосполучення з різною
мірою спаянності компонентів. Він розрізняв зовнішні та внутрішні ознаки
цих зворотів, причому під першим розумів їх структурні особливості, а
під другим – семантичні. В якості основної смислової ознаки
фразеологізмів дослідник висунув єдність їх значення, яке на його думку,
виявляється в тотожності цілого виразу одному слову – індетифікатору.
Але згодом вчений дійшов висновку, що заміна фразеологізму одним словом
в багатьох випадках не можлива.
Згідно з цим методом вираз avoir des doutes “сумніватися”, треба вважати
фразеологізмом, він є еквівалентний дієслову douter, a prendre la
cremaillere “святкувати заручини”, які перекладається у всіх
фразеологічних словниках, треба вилучати із фразеології, тому що цей
вираз невиражений одним словом.
Відхід Ш.Баллі від висунутого правила виявився у класифікації цих
одиниць. Він виділяє дві групи фразеологізмів – фразеологічні серії(series phraseologiques) і фразеологічні одиниці (unites phraseologiques) які в семантичному відношенні не рівнозначні. Для фразеологічних одиниць характерна наявність семантичної ознаки, а фразеологічні серії являють собою словосполучення, елементи яких зберігають самостійність.
Важливе місце в історії французької фразеології займає період 19 століття. В цьому столітті вже робляться спроби наукового аналізу та освітлення фразеологічних явищ. Праці дослідників цього періоду представляють інтерес також для сучасної фразеології, в них можна взяти більш цінну інформацію щодо змістової історії фразеолоічних одиниць, ніж у працях попереднього періоду.
До найбільш відомих дослідників фразеології Х1Х століття відноситься П. Кітар (P. Quitard). Його праця «Dictionnaire étymologique, historique et anecdotique des proverbes et des locution proverbiales de la langue française» (1842) є важливим дослідженням, де зроблена спроба дати наукове пояснення щодо появи багатьох фразеологічних одиниць французької мови.
Вона яскраво відрізняється від попередніх перш за все своім науковим підхідом щодо питань етимології. Використав уперше в ній порівняльно-історичний метод дослідження, П. Кітар намагався врахувати різноманітні фактори (сематничні, фонетичні та ін.), що обоснували появу фразеологічних одиниць. Етимологізація цих одиниць, як правило, заснована на їх дбайливому історико-семантичному аналізі та зіставленні з аналогічними виразами в латинській,давньо-грецькій на інших мовах. Це було першою серйозною спробою наукового дослідження фразеологічного матеріалу французької мови.
Іншим видатним дослідженням Х1Х століття щодо французької фразеології ми можемо назвати Леру де Ленси (Le Roux De Lincy). В його фундаментальній праці « Le livre des proverbes français», що буда видана у 1842 році, вперше зроблена спроба класифікації французьких приказок та прислів»їв, фразеологічних одиниць за історико - єтимологічним та тематичним розрядами, що називаються серіями (séries), кожен з яких розглядається в окремій главі. Тут автор на багатьох прикладах розглядає випадки застосування цих виразів окремими письменниками, чим вносить новий елемент у вивчення фразеології. Все це дає нам підстави вважати роботу Леру де Ленси цінним дослідженням, науковий характер якого підтверджується також посиланнями на джерело наданих приказок та прислів»їв, а також розміщений у книзі докладної бібліографії.
Щодо інших дослідників Х1Х століття , що внесли значний внесок у вивчення французької пареміології та фразеології, потрібне згадати П. –А. де Ла Мезанжера(La Mésangère P. –A. De. Dictionnaire des proverbes français 3е éd. P., 1828), К. де Мері (Méry C. De. Histoire générale des proverbes, adages, sentences P., 1828), Ф. Женена (Génin F. Récréation philologiques, T. 1-2 P., 1856), Ш. Нізара (Nisard Ch. Curiosités de l’étymologie française. P., 1863), Л. Мартеля (Martel L. Petit recueil des proverbes français P., 1883), Д. Лубенса (Loubens D. Proverbes et locutions de la langue française P., 1888).
Фразеологізми властиві всім мовам, на якому рівні розвитку вони не знаходилися, що служить ще одним доказом того, що фразеологія – невід'ємна і органічна частина мовної системи.
Важливе значення для дослідження історії фразеології мають джерела її вивчення, основними з яких є:
а) матеріал фразеологізму різних епох, представлений в різних збірках, словниках, довідниках.
б) фразеологія літературних пам'ятників, що відносяться до різних історичних етапів її розвитку.
в) роботи, присвячені дослідженню одиниць фразеологізмів і рівень, що відображають, і характер розвитку фразеології в ту або іншу епоху.
Говорячі про етимологію фразеологізмів, необхідно пам»ятати, що фразеологічна одиниця перш ніж потрапити у письмову пам’ятку, існує певний час в усній мові. Ось чому при її етимологізації необхідно відмітити, що виникнення фразеологічної одиниці та джерело її виникнення (історичні факти, події, народні повір’я, легенди та тому подібне) можуть відноситись до різних епох та бути відокремленими один від одного століттями. Так, приклад, “se croire le premier moutardier du pape” “ставити із себе”, “задирати носа” зазвичай, пов’язуєть з ім’ям папи Іоана XXII, який жив на прикінці XIII- першій половині XIV ст. Між тим, вказаний вираз у перше зафіксовано в 1771 р. Таким чином, більш ніж 400 років відокремлює виникнення цього фразеологізму в мові від його джерела. Інший фразеологізм – “payer en monnaie de singe” “не заплатити, обдурити” бере початок у XIII ст., але до XIV ст. в літературних пам’ятках не зустрічається. А повір’я, яке лежить в основі стійкого образного порівняння “courir comme un dératé” – “бігти ломлячи голову” відноситься до античності (про нього писав Пліній Старший в “Історії природознавства”), хоча таке має письмову згадку в французькій мові лише в XIX ст. (вперше згадується в шостому виданні словника французької Академії, 1835).
Труднощі, пов’язані з етимологізацією фразеологічної одиниці та її датуванням, випливають із самої сутності цієї одиниці. Фразеологізми, будучи роздільно оформленими одиницями мови, порівняно з одиницями нижчих рівнів – фонемою, та словом – володіють більш складною лексично-граматичною та особливо смисловою структурою у створенні якої, у значно більшій мірі, беруть участь як мовні фактори, так і позамовні.
Французька мова багата фразеологічною літературою, окремі зразки якої сходять до найбільш раннього періоду його розвитку. Ця література може дати об'єктивну картину системи фразеологізму французької мови різних епох, а також дозволяє прослідкувати її еволюцію, її кількісні і якісні зміни в часі. Письмова література є найважливішим джерелом вивчення історії фразеології. Вона виступає як хранителька фразеології, властивої тій або іншій епосі, тому чи іншому ареалу, стилю і т.д. Серед різних видів літератури найбільший інтерес, поза сумнівом, представляє художня література, яка через свої функціонально - стилістичні особливості значно більше і частіше користується фразеологізмами, чим інші види літератури. А деякі форми художньої літератури, такі як комедія, фарс і ін., просто немислими без фразеологізмів.
РОЗДІЛ ІІ. Історія фразеології в українській мові.
Фразеологія має певний зв’язок з життям суспільства, вона відображає історію життя свого носія, розвиток його світогляду й уявлень, особливості формування психологічного укладу.На перших порах сучасні фразеологізми виступали як вільні словосполучення. Але, часто вживаючись (нерідко в переносному значенні), вони набули форми сталих зворотів.
В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова нерівність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.
Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і
незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності .
Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами , обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини . Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.
Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали.
Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь . Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства . Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис .
Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п’ятниць на тиждень , який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів.
Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадайте, як шанував і боявся “святої п ‘ятниці” старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького “ Кайдашева сім’я”. На відзначення “ святої п’ятниці “ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги,купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались
слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день . У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними.Так і з’явився вислів , що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.
Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому.
Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний) ; коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).
РОЗДІЛ ІІІ. Єтимологія фразеологізмів в українській мові.
Етимологія (розділ мовознавства, який вивчає походження слів) багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою.
Чимало фразеологічних одиниць української мови має книжне походження:
а) зі Святого Письма: сіль землі; пісня пісень; повертатися на круги своя; земля обітована; не хлібом єдиним живе людина; притча во язицех; лікарю, зцілися сам;
б) з античної міфології: розрубати гордіїв вузол, авгієві стайні, нитка Аріадни, сізіфова праця, піррова перемога, дамоклів меч;
в) перекладені з інших мов: тут собака заритий (з німецької), апетит приходить під час їжі (з французької), синя панчоха (з англійської), відкладати в довгу шухляду (з російської);
г) вислови відомих людей: "Іду на ви!" (князь Святослав), "Борітеся – поборете" (Т. Шевченко), "Караюсь, мучуся, але не каюсь" (Т. Шевченко), "Вогонь в одежі слова" (І. Франко), "А судді хто?" (О. Грибоєдов), "Бути чи не бути?" (В. Шекспір) .
Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими- існують лише в українській мові й утворені на ґрунті її лексики: сліпці сватають – “хочеться спати”, утерти маку, дати кучми – “побити”, на руку ковінька – “вигідно”. Реалії української історіЇ відображені такими стійкими сполученнями слів: пирятинська верства (дуже висока людина), реве як орда в таборі (несамовито кричить, як татарська орда), висипався Хміль із міха (про переможну визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького). Серед них виділяються і спільнослов’янські.Утворені вони дуже давно, тому причини їх виникнення не з’ясовані: бити в очі – “привертати увагу”, ні в зуб – “не розуміти”, бабине літо – “сонячні дні на початку осені”;спільносхіднослов’янські- притаманні лише українській, російській та білоруській мовам. Мотивація таких фразеологізмів більш прозора: під гарячу руку – “в момент великого роздратування”, ні світ ні зоря – “рано” . Деякі східнослов’янські фраземи мають конкретну історичну мотивацію: шапка Мономаха (за переказом, належала київському князеві Володимиру II Всеволодовичу (1053-1125), названому Мономахом на честь візантійського імператора Константина Мономаха, з родини якого походила мати Володимира II; імператор надіслав йому цю шапку – вінець, символ влади), вислів князя Святослава іду на ви (“йду вас воювати” – цими словами Святослав попереджав ворогів, ідучи на них походом .
Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Це, насамперед, народна мудрість, шліфована віками: дати гарбуза; як горохом об стінку; наче блекоти наївся; душа в п’ятах; їсть як іржа залізо; мов у воду опущений; що посієш – те й пожнеш; сам не гам і другому не дам; рука руку миє; як дбаєш, так і маєш.
Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження, що прижилися в народній мові як фразеологізми з образним значенням: грати першу скрипку; увійти в роль (із мови артистів); тріщати по всіх швах; сім разів відмір, а раз відріж (із мови кравців); лити воду на млин (із мови мірошників); стригти під один гребінь (із мови перукарів).
Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі .
У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа .
З розвитком науки й техніки українська літературна мова поповнилася новими фразеологізмами, які виникли внаслідок переносного вживання термінологічних словосполучень: ланцюгова реакція, зсув за фазою, спускати на гальмах, зводити до спільного знаменника, з космічною швидкістю, лакмусовий папірець, коефіцієнт корисної дії, питома вага, температура кипіння, вийти на фінішну пряму, зійти з орбіти .
Отже, фразеологія, в цілому, надзвичайно багата і різноманітна за своїм складом, володіє великими стилістичними можливостями, зумовленими її внутрішніми властивостями, які й становлять специфіку фразеологізмів.
РОЗДІЛ ІV. Спільні семантичні компоненти українських і французьких фразеологізмів.
Актуальним на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки є дослідження лексико-семантичних одиниць та аналіз слів різних мовних систем. Мова сприяє вивченню психологічних особливостей людини, через мову виражається рівень її культури, її емоційний стан і характер, мова є засобом вивчення картин світу представників різних лінгвістичних культур.Візьмемо,наприклад, дослідження семантичного поля лексичної одиниці «місяць» з точки зору психолінгвістичної інтерпретації різних мов. Мета полягає у виявленні інтегральних та диференційних ознак номінації «місяць» на матеріалі української та французької мов і передбачає виконання завдання: співставити та проаналізувати виявлені ознаки.
У латинській мові існувало дві лексичні одиниці на позначення небесного тіла – супутника Землі – luna та mensis. Ці номінації слугували на позначення «місяця як одиницю виміру часу в календарі». Латинське luna пов’язане з дієсловом luceo (світитися), а mensis походить від дієслова metior (вимірювати). Ще у народній латині існували передумови для розвитку у слова luna значення «одиниця календарного виміру часу». У Аврелія Августіна є прикметник lunaticus у значенні «що триває один місяць». Ісідорус Гіспаленсіс (VII ст.) вживав термін lunatio «місяць». Згодом виникли умови для виникнення у слова luna нового значення. Але перше значення лексеми luna було «місяць як небесне світило», а mensis – «місяць як одиниця виміру часу в календарі». Цю відмінність було збережено нащадками відповідних слів у більшості романських мов . Так, французьке lune походить з латинського luna, а mensis з часом перетворилося на mois-місяць. Так, наприклад, маємо історичне позначення срібла та богині Luna, також lunacy як позначення шаленства чи лунатизму.
Щодо української мови, то запозичення з латинської мови знайшло своє відображення у двох словах старослов’янської мови – місяць і луна. У старослов’янській мові латинське luna перетворилося на лоуна та означало «світло, блиск, відблиск, місяць, райдуга». Як назва місяця номінація луна виникла в результаті табуїстичної заміни давнішої назви mēns, звідки українське місяць. Заборона вживання первісної назви ґрунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця. Номінація mēns вважається пов’язана з часткою mē-, що означало «мріяти» . В етимології, слова на позначення супутника Землі в усі ці мови пішли від латинських слів luna та mensis . Але у ході історичного розвитку значення слів змінюються і починають розрізняти «місяць як небесне світило» і «місяць як календарна одиниця виміру часу». У французькій мові на позначення цих понять (lune фр.,– місяць як супутник Землі, а mois фр. для календарної одиниці) сформувалося два слова, тоді як в українській мові через релігійно-обрядові чинники вони інтегрувалися в одне поняття -місяць.
З точки зору структури походження –єтимології-слів бачимо,що у французькій мові від lune похідними є прикметники lunaire – місячний, нереальний; lunatique – дивний, своєрідний; luni-solaire – місячно-сонячний; luné – місяцеподібний; а іменники: lunaison – місячний місяць; lunamobile – місяцехід; lunatique – лунатик, дивак, ман’як; lundi – понеділок; lunetier – оптик; lunette – окуляри; lunik – місячник. Тут похідні дієслова відсутні, але переважають іменники. Творення похідних відбувається за допомогою суфіксації, рідше – сполученням двох основ.
В українській мові спостерігаємо такі похідні: місячник – громадська акція, періодичне видання; місячина – забезпечення натурою кріпосних селян; місячна=місячне; місяшник – лунатик; місяшники – казкові люди; місяцьоватий – місяцеподібний; безмісяччя, примісячитися, місячно-добовий, місячно-сонячний. Трапляються і терміни, що стосуються супутника Землі та його вивчення: місяцедром, місяцетрус, місяцехід. Тобто, в українській мові так само терміни формувалися основоскладанням, хоча найбільш типовим для деривації є афіксальний спосіб творення. Більшість похідних – прикметники. У французькій мові lune має такі значення:природній супутник Землі;природній супутник будь-якої планети;місяць як календарна одиниця; дамба; місячне світло;кругле обличчя.
В українській мові слово місяць означає:найближче до Землі небесне тіло, супутник Землі, що світить відбитим сонячним світлом;супутник будь-якої планети;проміжки часу (від 28 до 31 доби), на які поділяють рік у сучасному календарі, не узгоджені з фазами цього небесного тіла .
Оскільки слова мають спільну етимологічну основу, у них знаходимо спільні семантичні компоненти на позначення природного супутника Землі або будь-якої іншої планети та календарної одиниці. Але французька мова зберегла старе значення світла, а французьке lune використовувалося на позначення дамби. Згодом, запозичене слово мало додаткові відтінки, коли вживалося у фразеологічних єдностях. Розглянемо найпоширеніші з них.
У обох мовах є схожі фразеологічні одиниці (далі ФО): укр. медовий місяць, фр. lune de miel, укр. просити місяця з неба, фр. demander la lune. У французькій мові більшість ФО мають негативний зміст. У порівнянні людини з місяцем, найчастіше зустрічаємо значення дурний (comme la lune – досл. як місяць, avoir la lune dans la tête – мати місяць у голові, couillon comme la lune/con comme la lune – круглий дурень (як місяць), être dans la lune – бути розсіяним), злодій – bijoutier au clair de lune/chevalier de la lune (досл. ювелір місяця/рицар місяця), боягуз (être aussi lâche que la lune – боязливий як місяць), фантазер або брехун (pêcheur de lune – рибалка на місяці, prometteur de lune) та зраджений чоловік (confrère de la lune). З позитивним значенням є вислів il irait dans la lune – він дістане місяць з неба (він дійде до місяця) та être dans sa bonne [mauvaise] lune – бути у хорошому (поганому) настрої.
Зустрічаємо також багато фразеологізмів на позначення відсутності чогось, наприклад, à l'enseigne de la lune – під відкритим небом, без дому; chercher la lune en plein jour – шукати вітру в полі, марно намагатися (досл. шукати місяць опівдні), faire un trou à la lune – втекти без грошей, не заплативши борги (досл. зробити дірку у місяці); voir la lune – втратити цноту; il y a lune – неприємності у родині; aller rejoindre les vieilles lunes – зникнути.
Ще одним значенням французьких ФО зі словом lune є дивакуватість, нестандартність: être dans la lune – літати у хмарах; avoir des lunes – капризувати; être dans une de ses lunes – найшло щось; tomber de la lune – з місяця впасти. Значення пов’язані з часом: depuis quatre lunes – за чотири місяці; il y a des lunes – вже давно; lune de lait – період перших поцілунків (молочний місяць); lune rousse – квітневі морози у період після Великодня; prendre qn dans sa bonne lune – звернутися до когось вчасно [2].
Приказки та прислів’я, пов’язані з місяцем, теж мають негативне значення: baiser la veuve au clair de lune – бути повішаним (досл. цілувати плаху при світлі місяця); c'est un chien qui aboie à la lune – людина, яка про себе високої думки (досл. собака, яка гавкає на місяць); faire voir la lune en plein midi – показти комусь, де раки зимують (досл. показати місяць опівдні); tomber comme de la lune – звалитися як сніг на голову (досл. звалитися, як місяць); voir la lune à gauche – обманутися, побачити дурний знак (досл. побачити місяць зліва);la lune dans un puits – обман (досл. місяць у криниці). Окрім цього зустрічаємо також використання лексеми на позначення марності: garder la lune des chiens – стерегти місяць від собак, робити марну справу; la lune est à l'abri des loups – собака гарчить, а вкусити не може (досл. місяць – покровитель собак); vieilles lunes — старі марні ідеї (досл. старий місяць); vouloir prendre la lune avec ses dents — бажати нереального (досл. хотіти забрати місяць з його зубами). Щоб змінити тему чи зупинити неприємну розмову застосовують вираз as-tu vu la lune? – ти бачив місяць?. Це вказує на те, що ФО з лексичною одиницею lune мають негативне ставлення до зображувального об’єкта, який показує нам їхнє стереотипне бачення місяця як такого, що не приносить нічого хорошого.
В українській мові маємо ФО: діставати місяць з неба – робити щось незвичайне; немов з місяця впасти – зненацька з’явитися, не усвідомлювати того, що зрозуміле для всіх, дістатися кому-небудь легко, без особливих зусиль; на місяць вити - зневажл. нудьгувати, тужити; як місяць у небі - зовсім один, самітний ; брехати на місяць – без причини гавкати (про собак);місяць у місяць – кожний місяць, щомісяця ; за місяць не обійдеш (з а місяць не об'їдеш) – хто-небудь дуже товстий; у кінці місяця родився – дурнуватий, пришелепуватий (за аналогією до виробництва товарів за соціалістичної планової системи, коли треба було обов'язково "дати план", а тому в кінці місяця нерідко, поспішаючи, випускали браковану продукцію); ухопив місяця зубами - кому-небудь не пощастило . В основі українських ФО лежить порівняння та метафоризація. Їх не така значна кількість, як у французькій мові, але вони часто вживаються для опису ознак місяця (великий, світлий, тощо).
Таким чином, семантичне поле лексичної одиниці «місяць» в українській та французькій мовах має спільне походження, з історичним розвитком вона настільки інтегрувалася в мову, що набула ширше застосовування слова . Французька мова широко використовує цю лексичну одиницю у фразеологізмах для позначення негативних явищ, що характеризує картину світу французів та їх асоціації з цим небесним світилом.
Із французькою мовою пов'язані ФО з пташиного польоту (а vol d'oiseau): "А Холодну гору дамо знаєте як? — З пташиного польоту? — З космічного!" (О. Гончар); ідея фікс"нав'язлива думка", транслітерація фр. idee fixe; іти ва-банк "діяти, ризикуючи всім", неточна напівкалька з фр. va banque (досл, "іде банк"); мати зуб (зуба) (на кого) "сердитися, гніватися на кого-небудь", калька з фр. avoir une dent; як на голках, неточна калька з фр. etre sur des epines, доел, "бути на голках"; калька без задньої думки(sans arriere-pensee); калька з фр. гарматне м'ясо (chair a canon); місце під сонцем, калька з place au soleil; золота молодь, фр .jeunesse dorеe: "Так веселилася та"молодь золота", Що читачам моїм лиш з імені знайома" (М. Рильський). Є також французькі фразеологізми, запозичені без перекладу (carte blanche — перен. карт-бланш "необмежене повноваження", force majeure — форс-мажор "обставина, якій не могла запобігти особа, відповідальна за виконання зобов'язання", mauvais ton — моветон "поганий тон, невихованість" та ін.) і зафіксовані Великим тлумачним словником української мови .Спільні риси мають українські і французьки фразеологізми з анімалістичним змістом.(Додаток 1)
ПІДРОЗДІЛ І. Особливості перекладу французьких фразеологізмів на українську мову .
Протягом останніх років у нашій країні значно зріс інтерес до вивчення
іноземних мов, зокрема французької, у зв’язку з інтеграцією України до
європейського простору, поширення її контактів із Францією та іншими
франкомовними країнами. Необхідність спільної праці у різноманітних галузях
потребує досконалого володіння французькою мовою, підготовки
високоякісних фахівців у сфері перекладу. Проблема високоякісної підготовки
перекладачів зумовлює необхідність детального вивчення ряду аспектів теорії
комунікації, функціонування одиниць мови, удосконалення моделей перекладу.
Нам усім добре відомо, що повсякденна мова не містить увесь арсенал
виразних засобів, які є в літературній мові, що позначається на її якості.
Необхідне правильне застосування різних художніх засобів, тому що їх
недоречне або неправильне використання робить мову не тільки убогою, але і
стилістично неграмотною. Доречно ж застосовані фразеологізми оживляють і
прикрашають як усне мовлення, так і літературні твори. Тому слід приділяти
більше уваги французькій фразеології в аспекті зіставлення та перекладу,
оскільки без вирішення цієї проблеми забезпечення якісного перекладу з
французької мови є неможливим.
Особлива гнучкість і глибина фразеологізмів ,їхній замкнений простір дозволяє йому позначати найскладніші явища і відносини дійсності в
ємній і виразній формі.
Взагалі, з точки зору перекладу фразеологічні звороти зручно розділити на 3 групи.
- Перша група - фразеологічні звороти, які мають повну образну та змістову відповідність в мові оригіналу та в мові перекладу:tetu comme un âne - впертий як осел,c’est de l’histoire ancienne - це давня історія ,pas un iota - ні на йоту,
- Друга група -фразеологічні звороти, які виражають ту саму думку, але за допомогою іншого образу:
être aux anges - бути на сьомому небі
vieux comme les rues - старе як світ
renvoyer aux calendes grecques - відкладати у довгий ящик
être né sous une bonne planète - народитися під щасливою зіркою
- Третя група- такі порівняння, які не мають собі подібних в українській мові:
faire l’andouille - валяти дурня, дуркувати
descender dans l’arène - прийняти виклик
avoir une arairegnée au plafond - з’їхати з глузду
faire danser l’anse de panier - бути нечистим на руку
Як видно з прикладів, вирази першої групи не створюють проблем при перекладі. Вирази другої групи звичайно перекладаються українськими аналогами. Однак тут перекладач повинен керуватися уже згадуваним принципом - перекладати щось звичне таким же звичним. Образ, пов'язаний із словом, у таких порівняннях настільки зрісся з ним, що майже не сприймається як образ, і в багатьох випадках є зовсім стертим. Було би помилкою зберегти слово, яке входить у таке словосполучення, оскільки у перекладі даний фразеологічний зворот звучав би штучно і незвично, що внесло би в переклад те, чого немає в оригіналі: була б повернута яскравість звичному стертому образу, Тому приказку vieux comme les rues слід перекладати старе як світ а не старе як вулиці .
Фразеологічні звороти, що входять до третьої групи, звичайно перекладаються описово, по змісту.
Підсумовуючи вищесказане, подамо основні способи перекладу фразеологічних одиниць.
1) Найкращий спосіб - передати фразеологізм фразеологізмом.
С’est le monde renversé! - Світ перевернувся!
se faire manger par les asticots - годувати хробаків
2) Переклад фразеологічним аналогом, тобто використання в українській мові фразеологічних одиниць, які мають те саме значення, але які побудовані на іншому образі. При такому перекладі слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення:
abondance de biens ne nuit pas - кашу маслом не зіпсуєш
l’abîme appelle abîme - прийшла біда - відчиняй ворота
3) Переклад калькою, тобто спроба скопіювати французький образ і створити свою фразеологічну одиницю. При такому способі треба пам'ятати, що:
а) образ повинен бути зрозумілим, метафоричне, переносне значення повинно виходити з прямого значення:
sonner du cor - трубити у ріг
monter à l’arbre - дертися на дерево (гарячкувати)
б) якщо в перекладі є реалія, то вона повинна бути зрозумілою українському читачеві:
en costume d’Adame - у вбранні Адама (без одягу)
4) Описовий переклад, відмова від перекладу фразеологізмом:
être aux as - бути при грошах
prendre un abonnement - завести звичку
plier l’échine – підкорятися
Отже, ми бачимо, що точність перекладу полягає у функціональній, а не
формальній відповідності оригіналу. Основне завдання перекладача – це
створення адекватного перекладу, який відтворює як зміст, так і форму
оригіналу засобами іншої мови. Основними сходинками, які ведуть до цієї
мети, є три типи закономірних відповідників – еквіваленти, аналоги і описовий
переклад.
Проблеми перекладу фразеологічних одиниць є одними з найбільш
цікавих та складних для теорії та практики перекладу. Для відбору способу
перекладу необхідно виходити із існуючих зіставних описів та моделей на
матеріалі різних мов. Такий зіставний опис повинен брати до уваги як
характерні типологічні риси фразеологічних одиниць у кожній з мов, що
визначаються її лінгвістичними ознаками, так і цілу низку інших аспектів,
таких як особливості функціонування ФЗ як носіїв національно-культурного
компоненту, їх стилістичні характеристики, їх риси як одиниць переносного
способу позначення явищ дійсності.
Аналізуючи та свідомо користуючись різними способами при перекладі
фразеологічних одиниць, перекладач повинен володіти не тільки знанням обох
мов, але й уміти аналізувати стилістичні й культурно-історичні аспекти
вихідного тексту в зіставленні з можливостями мови, що перекладає, і
культури.
Висновок
Дана робота зіставлення сталих виразів французької та української мов дає змогу глибше простежити спільні та відмінні риси у фразеології двох мов, може використовуватись при вивченні французької мови з тим, щоб полегшити засвоєння іншомовних фразеологічних одиниць, а також може оптимізувати роботу перекладачів.
Хоча фразеологізми різні за походженням, суттю та вживанням, але в мові вони функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики. Проте вони набагато виразніші, ніж окремі слова, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення. Фразеологічні засоби мови є основою, сутністю чого-небудь; найсуттєвішим, найголовнішим її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги. Недарма фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Їх вивчення має особливе значення для вдосконалення мовної майстерності людини, для підвищення мовної культури.
Додаток 1.
Українські і французькі фразеологізми з анімалістичним змістом.
Назви тварин зустрічаються вже з найдавніших часів у міфології, Біблії, фольклорі. Тваринам надавалося символічне значення, вони зображувалися як священні створіння, мудрі і пророчі істоти. Людина протягом віків співіснувала з тваринами, приручала їх, вивчала їхню поведінку. У багатьох мовах зоофразеологія містить значний корпус одиниць, в основу яких покладені відомі назви тварин, що мають як подібну, так і різну символіку і служать засобом образної характеристики людини.
Відображення природи, зокрема її тваринного світу, у фразеологічних образах пов'язане з традицією ще дохристиянських часів, коли людина вважала себе частиною природи, а саму природу персоніфікувала, наділила представників рослинного і тваринного світу якостями, притаманними людині. Так впродовж років у свідомості різних культур і народів сформувались різні стереотипи, різні уявлення про представників флори і фауни, що ми можемо спостерігати зі зразків народної творчості - казок, прислів'їв, приказок тощо. Звідси ж з'явились і фразеологічні одиниці, до складу яких входять назви тварин, причому цим тваринам притаманні людські якості - чи то працьовитість, чи то вірність, лінощі, хитрість. Такі фразеологічні одиниці дістали назву анімалізми або ж зооніми. Зрештою, феномен національного світобачення та формування «мовного образного простору» також певною мірою пояснюється природними факторами. Оскільки у кожного народу своє особливе бачення природи, спробуємо з'ясувати, яке воно у носіїв англійської та української мов і як представлене у фразеології порівняних мов.
Розглянемо відображення, які отримують деякі тварини. Наприклад, значення, що пов'язані з лисицею (лисом) в порівнюваним мовах виявляють однакову спрямованість - цей звір асоціюється з хитрістю та лукавством (укр. старий лис, хитрий лис; франц.rusé comme un renard). Вовк символізує жорстокість, безжальність (злий, як вовк, вовком дивиться;франц. le loup dans la bergerie - підставити). У французькій мові образ вовка набуває тільки жорстокий зміст. Проте у свідомості українців вовкові властиві і шанобливі конотації у випадку вживання їх в переносному значенні - «людина, що багато пережила, загартована життям»: старий вовк, стріляний вовк, морський вовк.
Ведмідь в обох мовах має значення як позитивного так і негативного забарвлення. Ведмедем називають міцну, сильну людину: "to be a bear punishment" (бути витривалим), «великий, як ведмідь», «дужий, як ведмідь». Також це може бути людина незграбна («як ведмідь у танці»), ("un ours mal léché – неповоротка людина, яка має погану статуру) або груба і нетактовна -неотесана, груба людина (дослівно погано прилизаний ведмідь). В основі вище названого фразеологізму лежить старовинне народне повір’я про те, що ведмежата народжуються безформними і, лише завдяки старанному вилизуваннюведмедиці-матері, набуваютьформи ведмедя. З цим повір’ям пов’язане також виникнення фразеологічних одиниць: lécher un ours, що має значення намагатися виховати неотесану, грубу людину (буквально: облизати ведмедя) та lécher l’ours – працювати над шліфовкою якогось твору (зазвичай мистецтва або літератури)
Лев у світогляді французів отримав виключно позитивні асоціації. Він асоціюється з силою і хоробрістю "fort comme un lion" -відважний, непохитний.
Анімалізм мавпа в обох мовах набуває значення кривляки, гримасника: «мавпувати»,(франц. "malin comme un singe"). В українській свідомості «мавпячі» асоціації пішли шляхом порівняння зовнішності тварини і людини, звідси мавпа - людина негарна (в плані зовнішності і характеру).
Черепаха в обох мовах асоціюється з млявістю, повільністю(франц. Aller (або marcher) comme une tortue), осел - своєрідне втілення дурості(франц. têtu comme un âne), некмітливості, віл – працьовитості,сили(франц fort comme un bœuf).
Отже, ми бачимо, що певні риси, якими наділені тварини у французькій і українській мовах, збігаються та все ж є і відмінності. Вони продиктовані національними стереотипними уявленнями про ту чі іншу тварину.
Список використаної літератури
1. Грозен Н.Ф. Фразеологічні засоби вираження агресивної поведінки людей. //
Филол. студии. – 2001. – № 3. – С. 34–38.
2. Ларін Б.А. Про народну фразеологію // Праці Х респ. діалектол. наради. –
К., 1961. – С. 52–68.
3. Солодуб Ю.П. К вопросу совпадений фразеологических оборотов в
различных языках. // ВЯ, 1982. – № 2. – С. 209–215.
4. Теклюк В.Я. Українська фразеологія: деякі питання теорії. // Наук. записки
Він. держ. пед. ун-ту, Сер. філологія. Вінниця, 1999. – № 1. – С. 187–195.
5. Ужченко Д.В. Динамічні процеси у фразеології. // Вісник Луган. держ. пед.
ун-ту ім Т. Шевченка. – Луганськ, 2003. – С. 256–261.
6. Французько-український фразеологічний словник. – К.: Радянська школа,
1987. – 237 с.
7. Чередниченко О.І. Фразеологія мови як джерело фонових знань //
Мовознавство, 1984. – № 5. – С 17–21.
8. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. – Х.: Вища шк., 1987.
9. Білоножко В., Гнатюк І. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія.–Х: ФОЛІО, 1999.
10. Культура і побут населення України: навч. Посібник/ В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, Ф.В.Горленко та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1996.
11. Рогач О. Етнос. Мова. Фразеологізм. //Дивослово. –1998. – № 9, С14 – 15.
12.Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. – К., Наук. Думка, 1973.
13. Фразеологічний словник української мови. В 2-х. – К.: 2000. – 450 с.
14.Майборода О.А. Історико-етимологічні довідки у фразеологічному словнику // Вестник Международного славянского университета. - Серия “Филология”. - №4. – Харків: ХЛО, 1999. – С.107-109.
15.Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: «Перун», 2005.
16. Фразеологічний словник української мови//за ред. Бойко Ю.І. та ін. – К.: Наукова думка, 1993. – Т.4. – С. 754.
17.Етимологічний словник української мови: 3 т. / Ред.кол. О.С.Мельничук та ін. – К.: Наук.думка. 1983. – С. 304-305, 484-485.
18.Семчинський С.В. Деякі питання контрастивного дослідження лексики близькоспоріднених мов // Нариси з контрастивної лінгвістики. – Київ: Наукова думка, 1979. – С. 48-53.
19.Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 348 с. – С. 208-209.
20.Фразеологічний словник української мови//за ред. Бойко Ю.І. та ін. – К.: Наукова думка, 1993. – Т.4. – С. 754.
21.Brachet Aug. Dictionnaire étymologique de la Langue Française. – Paris : Edition Bibliothèque, 1872. – P. 331.
22.Le Petit Larousse Dictionnaire, Isabelle Jeuge-Manyart. – Paris: ADHES, 2008.
1 Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: Абрис, 1991. – С. 34.
13
4 153
10 960 
