МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ
Луганской народной республики
Государственное учреждение дополнительного профессионального образования Луганской Народной Республики «Республиканский центр развития образования»
| Отдел методики преподавания учебных дисциплин
|
Організація науково-пошукової й дослідницької діяльності учнів на уроках української мови
выпускная работа
Гамаюновой Наталии Геннадьевны,
слушателя курсов повышения квалификации учителей украинского языка и литературы,
учителя ГБОУ ЛНР «Алчевской средней общеобразовательной школы №7»
Луганск
2018
ЗМІСТ
Вступ 3-6
Розділ І. Теоретичні засади проблеми 7-11
§1. Суть і зміст понять «дослідницька діяльність» і «дослідницька культура» учнів 7-9
§2. Використання методу дослідження на уроках української мови і літератури 10-11
Розділ ІІ. Практична реалізація науково-дослідницької діяльності учнів у процесі вивчення мови та літератури 12-20
§1. Особливості організації дослідницької діяльності учнів 12-16
§2. Проектна діяльність як елемент формування дослідницької культури учнів 17-18
§3. Аналіз результатів опитування учнів школи та педагогів щодо зацікавленості в дослідницькій роботі 19-20
Розділ ІІІ. Організація та удосконалення науково-дослідницької роботи учнів старших класів філологічного профілю навчання 21-23
Висновки 24-28
Список використаних джерел 29-30
ВСТУП
Питання про дослідницькі уміння і навички як складові дослідницької культури не нове в педагогічній літературі. Традиційно вміння розглядаються як результат оволодіння новою дією (або способом діяльності), яка базується на певному знанні та використанні його у процесі вирішення певних завдань. Уміння – це творчі дії, які пов’язані з творчим мисленням, бо відображають здатність та готовність дитини до виконання дії. В основі умінь лежать знання теоретичних основ дій (поняття, теорії, закону), способів виконання дій, їх змісту й послідовності (правило).
Теоретико-методологічною основою вирішення зазначених завдань є концептуальні філософські положення про загальний зв'язок, взаємозумовленість та цілісність явищ і процесів дійсності, про природу та функції дослідницьких умінь і навичок (А.Арнольдов, :К.Абульханова-Славська); трактування їх як складного психічного утворення (синтезу інтелектуальних і практичних дій, самоорганізації та самоконтролю, засвоєних та закріплених у способах діяльності), що лежить в основі готовності школяра до пізнавального пошуку (Н.Недодатко); про зумовленості розвитку особистості змістом діяльності, способами її здійснення (В.Давидов, Ю.Жданов); основи загальної теорії діяльності (Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн); ідеї гуманістичної педагогіки (П.Блонський, В.Сухомлинський, А.Ухтомський); положення про навчальну діяльність учнів П.Гальперіна, В.Давидова, Л.Занкова, особистісно орієнтовані моделі О.Савченко, І.Якиманської, твердження "школа-лабораторія для відкриття унікального "Я" кожної дитини" А.Маслоу, К.Роджерса, В.Франкла, теорія, компетентностей І.Єрмакова, В.Краєвського, Л.Сохань, А.Хуторського; методика та технологія інноваційного навчання з новими підходами до сучасного уроку К.Баханова, В.Мисана, О.Пометун, Г.Фреймана, В.Шарка.
Л.М. Фрідман у роботі "Формування в учнів загальнонавчальних умінь" підкреслював, що дослідницькі вміння можуть бути вузькопредметними (специфічними для даного навчального предмета) або загальнопредметними. Д.Г.Левітес, розлядаючи питання про сучасні освітні технології, виділяє такі вміння: організаційно-практичні; інтелектуальні, дослідницькі, комунікативні [7, с.4]. В.І.Андреєв дослідницькими вміннями вважає вміння застосовувати прийом відповідного наукового методу пізнання в умовах розв’язання навчальної проблеми [1, с.4].
У психолого-педагогічній літературі необхідність розвитку дослідницьких умінь, інтелектуальних здібностей і творчості учнів розглядаються в роботах Л.С.Виготського, Д.Г.Левітеса, А.Н.Леонтєва, І.Я.Лернера, Б.Ф.Ломова, Н.Н.Обозова, В.А.Сластеніна, І.Д.Чечель, В.Д.Шадрикова, Т.І.Шамової, Г.І.Щукіної та інших учених.
Поділяємо точку зору Н. Г. Недодатко, яка дослідницькі вміння трактує як складне психічне утворення (синтез дій інтелектуальних, практичних, самоорганізації та самоконтролю, засвоєних та закріплених у способах діяльності), яке лежить в основі готовності школяра до пізнавального пошуку й виникає в результаті управління навчально-дослідницькою діяльністю учнів [9, с.7].
Однією з умов успішного виконання дослідницької діяльності, на думку І.Нікітіної, є відповідність проведеного дослідження методам роботи, а також віковим та розумовим особливостям розвитку школяра [10, с. 34]
Таким чином, дослідницькі вміння можна розглядати як більш високий, творчий рівень розвитку загальнонавчальних умінь. На наш погляд, дослідницькими вміннями варто вважати такі якості та властивості особистості: вміння бачити протиріччя, формулювати проблему, ставити мету й завдання дослідження, висувати гіпотезу дослідження, вибирати й використовувати методи дослідження, збирати й аналізувати інформацію, самостійно планувати діяльність за етапами, апробувати гіпотезу, обґрунтовувати власну точку зору, оцінювати власну діяльність.
Не зважаючи на значну кількість поглядів на проблему, наявності наукових праць, статей тощо, питання формування дослідницьких умінь і навичок як складових дослідницької культури учнів у процесі вивчення української мови на сьогодні залишається ще малодослідженим.
Актуальність представленої роботи зумовлена тим, що організація дослідницької діяльності при вивченні української мови та літератури сприяє формуванню ключових компетентностей школярів, які засвідчують належний рівень життєтворчості.
Реалізація завдань освіти початку XXI століття вимагає нових підходів, що базуються на зверненні до особистості учня з її потребами та інтересами, в основу яких покладено сприйняття навчального процесу як вільного зростання та розвитку цієї особистості. Відповідно основним завданням учителя є сприяння активізації пізнавальної діяльності учнів, створення умов для їх самоактуалізації, самореалізації, самонавчання, самовиховання, саморозвитку, формування ключових компетентностей, на що й націлюють учителів основні нормативні документи. в яких зазначається, що в сучасному світі затребувана соціально активна особистість: творча, толерантна, здатна до самостійного життєвого самовизначення й самотворення, компетентна в багатьох сферах власної життєдіяльності.
На важливості проблеми формування дослідницьких умінь учнів наголошується ще й у таких нормативних документах: Законі ЛНР “Про освіту”, наказі МОН ЛНР от 27.12.2016 № 483 «Об утверждении примерных программ для образовательных программ (учреждений) Луганской Народной Республики по общеобразовательным предметам базового, углублённого и профильного уровня преподавания», наказі МОН ЛНР ОТ 05.12.2016 № 457 «Об утверждении Порядка проведения республиканской олимпиады по учебным предметам в образовательных организациях (учреждениях) Луганской Народной Республики».
Таким чином, аналізуючи ці документи, ми бачимо, що школа потребує нової особистості вчителя, а модернізація сучасної школи передбачає орієнтацію освіти не лише на засвоєння учнем певної суми знань, але й на розвиток його особистості, його пізнавальних і творчих здібностей. Школа покликана формувати цілісну систему універсальних знань, умінь, навичок, а також досвід самостійної діяльності й особистої відповідальності учнів, тобто ключові компетенції, які визначають сучасну якість змісту освіти.
Великий потенціал у цьому має застосування дослідницьких методів, які передбачають співробітництво вчителя й учнів і спрямовані на формування в особистості спроможності сприймати та адекватно відповідати на індивідуальні та соціальні виклики в умовах глобальної трансформації суспільства, самостійно визначати та вирішувати проблеми в певних сферах діяльності.
Мета роботи: визначити шляхи сприяння розвитку творчого потенціалу, інтелектуальних здібностей і дослідницької культури учнів як базового компоненту компетентної особистості, який виражає провідні характеристики її становлення, демонструє універсальні зв'язки з оточуючим світом, ініціює здатність до творчої самореалізації, сприяє перенесенню набутого в різноманітні сфери пізнавальної й практичної діяльності.
Поставлена мета реалізується через наступні завдання:
Теоретично обґрунтувати та проаналізувати суть і зміст понять «дослідницька діяльність» і «дослідницька культура» учнів.
Визначити основні етапи організації навчального процесу, спрямованого на формування в учнів дослідницьких умінь і навичок.
Довести, що наукова робота учнів – це системна навчальна та позанавчальна діяльність учнів теоретичного та прикладного напрямків у галузі науки, яка за формою і змістом відповідає творчому рівню навчальних досягнень.
РОЗДІЛ І
Теоретичні засади проблеми
§1. Суть і зміст понять «дослідницька діяльність» і «дослідницька культура» учнів
У контексті креативної парадигми освіти актуальними стали педагогічні технології розвитку творчої особистості, однією з яких є дослідницька. Характер і сутність цієї технології, зорієнтованої на своєрідну пошуково-дослідницьку пізнавальну діяльність у контексті вироблення учнем власного досвіду творчої діяльності, осмислення досягнутого результату та можливостей подальшого самовдосконалення, розглянуто О. Анісімовою, С. Бондар, М. Гафітуліним, С. Коршуновим, З. Литовою, А. Лудченком, О. Пєхотою, В. Романчиковим, Г. Сазоненко, В. Сіденко, М. Соловей, І. Усачовою, Г. Цехмістровою та ін. Окреслена проблема потребує особливої уваги, дослідження і вивчення.
Креативна педагогічна система передбачає таку організацію навчально-виховного процесу, яка сприяє активізації розвитку учнів засобами навчання творчої діяльності. Творчу діяльність учнів А. Сологуб окреслює як визначальну всієї педагогічної філософії. З цієї причини він замість навчально-урочної діяльності учнів у систему вводить навчально-дослідницьку діяльність та оригінальну типологію уроків.
Креативна освіта передбачає творчість учнів у навчанні завдяки їх особистому залученню до активного дослідження. У цій дидактичній системі учень як суб’єкт творчості – це дослідник, а навчальний матеріал – об’єкт дослідження і головний засіб формування творчої особистості [13, с. 20].
У процесі дослідницької діяльності формується дослідницька культура учнів, яка включає, на нашу думку, дослідницьку творчу активність учня і її технологічний компонент, який містить інформаційний (дослідницькі знання) й операційний (дослідницькі вміння) складові [6, с. 19].
Дослідницька творча активність – це активність дитини у творчій діяльності дослідницького спрямування. Можна виділити такі компоненти дослідницької творчої активності учня:
– пізнавально-діяльнісний компонент – активність дитини в оволодінні знаннями, уміннями і навичками, важливими для відповідної дослідницької, творчої діяльності; стимулює особистість до самостійної дослідницької, творчої праці, забезпечує її вміння використовувати здобуті знання під час розв’язання творчих завдань;
– мотиваційно-вольовий компонент – сформованість у дитини позитивних мотивів творчої діяльності, вольових рис особистості та її ціннісних орієнтирів, що забезпечують включення у творчу діяльність;
– змістовно-операційний компонент – сформованість активно-перетворювального ставлення дитини до власної діяльності, цілісність змісту, форм і методів творчої діяльності, її перспективність, цілісність, мобільність, результативність і надійність;
– емоційний компонент – здатність особистості до активного творчого сприйняття навколишньої дійсності, вміння спілкуватися з іншими людьми (однолітками, педагогами), у процесі якого відбувається налагодження позитивних контактів, зміна особистісних установок, прийняття колективних норм життєдіяльності;
– самооцінний компонент – прагнення дитини до творчого пізнання своєї особистості, виявлення та розвитку власного творчого потенціалу, самооцінка своїх індивідуальних якостей, здатності до самовиховання, вміння аналізувати і реально оцінювати свої вчинки, визначати спрямованість і динаміку саморозвитку.
Важливим механізмом формування технологічного блоку дослідницької культури учнів є безпосередня дослідницька діяльність. Ефективність формування цього блоку дослідницької культури залежить від активності засвоєння знань і надбання вмінь. Формування ціннісного блоку − це, насамперед, формування творчої особистості учня-дослідника у процесі цілеспрямованої дослідницької діяльності. Кожне дослідницьке завдання повинне бути спрямованим не лише на засвоєння дослідницьких знань і набуття відповідних вмінь, а й на формування особистісних дослідницьких якостей, зокрема інтелектуальних. На основі сформованих у процесі дослідницької діяльності дослідницьких особистісних якостей суб’єкта будується мотиваційний блок дослідницької культури, зокрема його потребнісна складова [6, с. 18].
Отже, методологічні засади проблеми формування дослідницької культури учнів на уроках мови та літератури реалізуються через системність, науковість спільної діяльності педагога й учня.
§2. Використання методу дослідження на уроках української мови і літератури
Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.
Основні завдання впровадження методу дослідження на уроках української мови і літератури:
створення умов для зацікавленості учнів предметом;
реалізація індивідуальних можливостей учня через творчість;
використання інтерактивних, проектних технологій;
робота з обдарованими та здібними учнями;
створення на уроках здорової конкуренції.
Вчитель-наставник навчає методиці дослідження, консультує учня в процесі виконання роботи, розв'язанні поставлених проблем, враховуючи інтелектуальні та психологічні особливості дитини, оцінює отримані результати.
У здійсненні продуктивного наукового дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності з самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості. Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою:
вибір теми;
складання плану роботи;
підбір джерел і літератури;
знайомство з джерелами і складання на їх основі плану написання дослідження;
відбір та оцінка фактів;
обробка та систематизація зібраного матеріалу;
написання роботи;
захист роботи.
Впровадження методу дослідження передбачає активне використання проектної технології. Як показує практика: проектна технологія – це особливий вид пізнавальної активності, мотивований проблемним протиставленням відомого і невідомого, що має на меті активізацію процесу пізнання й осмислення нового; проектне навчання не тільки спонукає до розумово вмотивованої доцільної діяльності відповідно до інтересів, а й істотно трансформує роль педагога в керівництві нею.
Педагог сьогодні не стільки той, хто вчить, скільки той, хто розуміє і відчуває, як учень вчиться. У цьому завдання особистісно зорієнтованої педагогіки, становлення якої відбувається нині; підготовка і захист проектів є формою діяльності, що ідеально відповідає потребам сполучення «близької» і «далекої» перспектив. Це практичний шлях придбання навчального і соціального досвіду, активного включення й реалізації життєвих планів особистості.
РОЗДІЛ ІІ
Практична реалізація науково-дослідницької діяльності учнів у процесі вивчення мови та літератури
§1. Особливості організації дослідницької діяльності учнів
Основними складовими практичної реалізації науково-дослідницької діяльності у процесі вивчення мови та літератури виступають:
розвиток умінь та навичок пошуково-дослідницької діяльності учнів середньої школи в урочній та позаурочній діяльності;
організація науково-дослідницької діяльності старшокласників;
залучення школярів до активної проектної діяльності та написання науково-дослідницьких робіт.
Розглянемо шляхи вирішення проблеми та її результативність за допомогою аналізу цих складових.
Засобом розвитку інтелектуальної та емоційної сфери творчої особистості, що формує здатність уявляти, співпереживати, узагальнювати й застосовувати набуте впродовж усього життя, є пошуково-дослідницька робота. Розглянемо розроблену модель її організації, яка охоплює всі види діяльності: урочну, позаурочну та самоосвітню, проходячи від етапу підготовки до дослідження, до звітів дослідників, обговорення й застосування результатів, планування нового дослідження; враховує різноманітні форми й методи, сприяючи розвитку в учнів умінь і навичок свідомого пошуку, що набуваються в процесі вивчення мови та літератури.
Структурні елементи моделі реально взаємодіють між собою, спрямовуючись на виконання мети: виховання компетентної особистості школяра засобами дослідницької діяльності, навчальна ж діяльність набуває при цьому особистісної та соціальної спрямованості.
Робота з формування дослідницьких умінь школярів ведеться поетапно, з урахуванням рівня освіченості, вікових та психологічних особливостей, що в 5-6 класах вимагають організації уроків, побудованих на інтересі, характер мотивації якого формують емоційні чинники; у 7-9 класах - проблемно-пошукових із навчально-пізнавальною мотивацією (створення ситуації новизни, опори на життєвий досвід, відчуття успіху в навчанні), а в 10-11 класах - творчих, зі зміною мотивації на соціально-практичну (показ суспільної та особистісної значущості учіння, заохочення до сумлінного виконання обов'язків, оперативний контроль, бачення результатів дослідницької діяльності).
Основою діяльності п'ятикласників виступає робота з текстом, формування уявлень про мовні одиниці, більш близьке ознайомлення з поняттями «літературні джерела», «бібліографія» уміння з ними працювати, а також досліджувати мовні та літературні одиниці (описувати, аналізувати, зіставляти).
Щоб шлях пізнання не був важким, необхідно пропонувати матеріал, суть якого дитина не тільки зрозуміє, а й відчує. Традиційним знайомством учнів із дослідженням є, наприклад, написання на уроках розвитку мовлення творів-мініатюр про історію власної родини, походження власного імені, прізвища тощо, які потім презентується ними. У 6 класі, коли на уроках української мови починається вивчення морфології, дослідження набуває чіткості й логічності, закладаються основні вміння (встановлювати послідовність і синхронність подій, виділяти найважливіше, зіставляти та порівнювати), які поступово стають основою для формування предметних і ключових компетентностей. Так, досліджуючи граматичні категорії іменника і займенника, учні роблять висновки про спільне та відмінне, вони конструюють алгоритм з опорних слів: лексичне значення, граматичні категорії, питання, синтаксична роль, який дозволяє поступово, виділяючи головні риси, дійти до суті поняття й служить зразком роботи над іншими визначеннями. Така робота допомагає скласти невеличке лінгвістичне повідомлення на мовну тему.
Учні 7-9 класів, застосовуючи реконструктивно-утворюючі методи, набувають уміння описувати об'єкт чи явище у причинно-наслідковому контексті, зв'язках і залежностях; логічно осмислювати, синхронізувати, зіставляти знайдений та досліджений матеріал тощо.
Так, при підготовці до написання твору-опису пам’ятки історії та культури, учні повинні отримати випереджальне завдання відвідати міський історичний музей, переглянути фоторепродукції, знайти історичну довідку і тому подібне.
Таким чином, школярі вчаться не тільки отримувати інформацію з різних джерел, зіставляти її, а й самостійно визначати критерії для порівняння, встановлювати достовірність інформації, визначати мотиви, у тому числі й особисті, робити власні висновки тощо. Прикладом продовження дослідницької роботи в позакласній діяльності може служити пошукова експедиція, пов'язана з вулицею дитинства, „Рідна вулиця моя", матеріали якої будуть розміщені в шкільному збірнику „Нариси з історії мого міста".
Вищою формою дослідницької роботи є творча (наукова), що здійснюється учнями 10-11 класів. Завдання вчителя в цей період: підготувати підлітків до самоосвіти; навчити самостійно здобувати інформацію, розв'язувати проблемні питання, спрямовувати отримані результати на практичне вирішення проблем; розвинути комунікативні здібності. Здійснити це можливо в системі: урок - домашнє завдання - позакласна - позашкільна та самоосвітня робота.
При цьому пошуково-дослідницька діяльність поступово перетворюється в науково-дослідницьку, результатом якої є формування навчальної, громадянської, соціальної та інших компетентностей підлітка.
Таким чином, організація пошуково-дослідницької роботи учнів в атмосфері спільного захоплення не тільки приводить до розвитку дитини, а й об'єднує навчання та виховання, стимулює пізнавальні потреби і творчість, сприяє формуванню особистісних якостей учнів, їхньої системи цінностей, робить навчання особистісно спрямованим. Наші учні легко дають відповіді на класичні питання педагогіки: «для чого я це роблю?», «яким чином?», «навіщо це мені потрібно?», «що я відчуваю під час ведення дослідження?» Фактично це і є емоційно-ціннісна складова ключових компетентностей особи.
Як зазначалося, сучасна освіта покликана озброїти учнів методами дослідження, ввести у світ наукових технологій, генерування нових ідей. Вищою формою такої діяльності є науково-дослідницька.
Організація науково-дослідницької діяльності, через яку реалізуються ідеї індивідуалізації навчання, творчого підходу до набуття інформації, удосконалення самоосвітніх умінь, виховання компетентної особистості, враховує особливості розвитку підлітка, зростаючу потребу в самоствердженні, орієнтацію на майбутню професію, потяг до партнерських стосунків із дорослими. Виступаючи в ній як наставник, консультант, тьютор, своїм основним завданням вважаємо поступове формування умінь та навичок самостійного планування й організації діяльності, добору оптимальних джерел, практичної спрямованості результатів за умови постійного контролю за дослідженням, аналізу, коригування й виправлення помилок, визначення ефективних шляхів його ведення тощо.
Психологічний аспект дослідницького інтересу виявляється в індивідуальних особливостях школяра, у психічних процесах, які складаються з інтелектуального (аналітичність, критичність, уміння порівнювати й робити висновки), мотиваційного та емоційного компонентів, що перетворюють інтерес на стимул. Останній дозволяє дитині свідомо й самостійно включатися в роботу, яка є поєднанням навчальної, пошукової, дослідницької, наукової та творчої діяльності, спрямованої на вироблення нових і поглиблення накопичених знань, реалізацію власних бажань, задоволення інтересів, розкриття здібностей. В основі формування особистості, її інтелектуальної самореалізації лежить розвиток мотиваційної сфери - вияв внутрішньої потреби учня в підготовці до успішного застосування знань.
Досвід показує, що в процесі організації науково-дослідницької діяльності необхідно дотримуватися правил, а саме:
зміст дослідження обов'язково повинен поєднуватися з навчальною метою, вимогами програми, нагальними потребами суспільства, враховуючи при цьому історичні корені та надбання минулого;
науково-дослідницька діяльність - безперервний процес, в умовах якого вона набуває чіткості, проникає у свідомість учня, стає часткою його життя. Тому більшість учнів-дослідників, обравши тему у 8-9 класі, працюють над нею до закінчення школи;
• науково-дослідницька діяльність - обов'язково керований процес, бо приступаючи до роботи, дитина має лише загальне уявлення про неї. Учитель навчає методиці дослідження, надає консультації в процесі виконання роботи, продумує разом з учнями структуру, шляхи вирішення проблем, оцінює отримані результати;
• позитивний результат приносить лише поєднання керованої діяльності із самостійною творчістю (опрацювання джерел, робота в бібліотеці та архіві, опитування свідків тощо), на яку слід спрямовувати учня-дослідника.
Таким чином дотримання цих та інших правил у підході до організації науково-дослідницької діяльності в навчальному закладі, які виступають основою процесу становлення учня-дослідника, дозволяє скеровувати роботу в потрібному руслі.
§2. Проектна діяльність як елемент формування дослідницької культури учнів
Одним із елементів формування дослідницької культури учнів, а також навчання активності та виховання громадянської самосвідомості, яка також передбачає дослідження, є проектна діяльність. Вона ґрунтується на безпосередньому застосуванні набутих знань, умінь, навичок під час практичної діяльності дитини.
Метою проектування є формування соціальних та громадянських компетентностей через стимулювання в школярів інтересу до вирішення проблем суспільства. Робота над виконанням проекту вчить аналізувати літературні твори в комплексі, досліджувати та визначати своє ставлення до них, мотивувати діяльність, встановлювати необхідні контакти, працювати в групі, виробляти спільні напрями та принципи діяльності й реалізувати їх на практиці, презентувати результати та оцінювати їх.
Найголовнішим при цьому є те, що учні практичними діями фактично вирішують проблему, учитель же бере на себе функції менеджера, тьютора, модератора, який не пригнічує авторитетом, а організовує, моделює, координує, коректує і спрямовує роботу. Найбільш доцільним та ефективним метод проектів є на уроках літератури та в позакласній роботі. Результатом такого проекту можуть бути твори різних літературних жанрів: казка, оповідання, вірш, стаття, сценарій, альманах, виставка, фольклорне свято, альбом, газета, екскурсія тощо.
З учнями 6-11 класів можна реалізовувати проекти, різні за тематикою і спрямуванням, як-от: «Володимир Сосюра – співець рідного краю», «Різдвяна кулінарія», «Особливості ворожіння під час Святок», «Особливості односкладних речень у розмовному стилі» і тому подібне.
Слід зазначити, що досвід не потребує специфічних умов організації та впровадження - лише велике спільне бажання вчителя й учня діяти разом заради досягнення поставлених завдань.
Таким чином, можна стверджувати: усе вищезазначене свідчить про необхідність наявності цілісної системи організації дослідницької діяльності при вивченні української мови та літератури, що сприяє розвитку в дітей потреби в самореалізації, виховує особистість школяра, який прагне до максимального вияву свого інтелектуального та творчого потенціалу, і є запорукою формування громадянської самосвідомості учнів, а отже, формування компетентної особистості школяра, здатної вирішувати нагальні проблеми, які поставило перед суспільством XXI століття.
У системі роботи з обдарованими школярами проектна діяльність займає важливе місце. Вона набуває пошукового, дослідницького характеру, спрямовується на розуміння суті понять i явищ, осмислення ідей i концепцій, сучасних проблем сьогодення в різних галузях знань. Творча проектна діяльність здатна виховати молоде покоління, яке вміє працювати, постійно виявляючи свою ініціативу, яке ставить собі широкі практичні завдання і може їх виконувати.
У реалізації проектного навчання створюються умови, за яких учні різних вікових категорій самостійно з інтересом здобувають знання з різних джерел, використовують їх для розв’язання творчих завдань, набувають комунікативних вмінь, формують дослідницькі навички, вчаться спостерігати, аналізувати, прогнозувати, узагальнювати і, як результат – брати активну участь у конкурсах, захисті учнівських робіт.
Кожен сучасний учитель-філолог повинен розуміти, що його основне завдання – учити дітей самостійно мислити, формувати комунікативне мовлення, тому вчитель української мови та літератури повинен перебувати в постійних пошуках нового, цікавого, нестандартного. Будь-який проект є керованим процесом, тож, хоча метод проектів потребує особливої самостійності в роботі учнів, усе ж від учителя великою мірою залежить правильна організація початкового етапу пізнання, формування в них уміння спостерігати, уміння слухати, відчувати й уміло синтезувати побачене, прочитане в підручнику чи почуте від учителя.
§3. Аналіз результатів опитування учнів школи та педагогів щодо зацікавленості в дослідницькій роботі
Як відомо, наукова робота учнів – це системна навчальна та поза навчальна діяльність учнів теоретичного та прикладного напрямків у галузі науки, яка за формою та змістом відповідає творчому рівню навчальних досягнень.
Для формування в учнів дослідницьких умінь необхідно підібрати найбільш придатні методики стимуляції творчого процесу, вибір яких визначається такими критеріями: простотою, доступністю в розумінні, можливістю засвоєння за обмежений час, високою результативністю активізації та стимуляції дослідницької діяльності учнів. Цим критеріям відповідають методики "Пошук аналогій", "Алгоритм розв’язання дослідницьких задач", "Колективний проект" тощо.
Протягом І семестру було проведено опитування 250 учнів та педагогів ДБОУ ЛНР «АСОШ №7» з питань зацікавленості у дослідницькій діяльності, розумінні поняття «дослідницька діяльність», бажання вести дослідницьку діяльність.
Встановлено наступне: зацікавленими у дослідницькій діяльності є 27% опитаних (з них більшу частину - 60% складають вчителі); щодо поняття «дослідницької діяльності» - 12% вважають, що вона більше пов'язана з математичним напрямком, 15% вважають, що це систематична експериментальна пошукова діяльність; 42% впевнені, що це має бути серйозна робота, керівником якої є викладач вищого навчального закладу; 31% практично задіяні у дослідницькій діяльності (виконують творчі проекти, пишуть дослідницькі роботи тощо).
Такий загальний аналіз результатів опитування показує, що необхідним також є поступове ускладнення методик проведення дослідницької діяльності, що досягається за рахунок застосування певних прийомів. Наприклад, прийом тимчасових обмежень, що ґрунтується на врахуванні суттєвого впливу часового фактора на розумову діяльність; прийом раптових заборон (заборона учням використовувати будь-яку довідникову літературу); прийом нових варіацій (вимога до учнів виконати вправу по-іншому); прийом інформаційної недостатності (проблемне завдання подається з неповною кількістю даних, необхідних для виконання); прийом інформаційного перенасичення (включення в умову проблемного завдання зайвих відомостей). Важливим є визначення головних умов здійснення процесу формування дослідницьких умінь учнів.
Педагогічною аксіомою є твердження, що засвоєння одного й того ж змісту відбувається в дітей по-різному. Діти різняться за темпом роботи, за працездатністю, за швидкістю засвоєння. Володіння інформацією про індивідуальні особливості кожного учня допомагає вчителю запланувати й здійснити діяльність із дітьми таким чином, щоб допомогти більш ефективному розвитку особистісних можливостей кожної дитини, тому необхідним напрямом роботи з розвитку дослідницьких умінь учнів є також діагностика, що здійснюється як на початковому етапі для визначення рівня готовності учня до дослідницької діяльності, так і в процесі розвитку в нього дослідницьких умінь.
Отже, при плануванні дослідницької діяльності учнів важливо розпочинати із з′ясування ставлення учасників процесу до означеної проблеми, визначити коло зацікавлених осіб, сформувати проблемні питання, визначити напрямок досліджень, і лише тоді ця робота буде результативною.
РОЗДІЛ ІІІ
Організація та удосконалення науково-дослідницької роботи учнів старших класів філологічного профілю навчання
Значне місце в процесі науково-дослідницької діяльності посідає формування компетентностей в мовній та літературній сфері. Оскільки мова йде про філологічний профіль, то учень має можливість набути загальнокультурну літературну компетентнісь, ціннісно-світоглядну, читацьку та мовленнєву.
Цей напрямок є достатньо проблемним, оскільки не всі учні мають розвинені навички самостійної роботи з додатковими джерелами інформації, не завжди можуть систематизувати, узагальнювати та аналізувати певну інформацію, а частіше і взагалі не мають бажання займатись науково-дослідницькою діяльністю. Ця робота вимагає від педагога вміння організувати дітей у науково-дослідницькій роботі так, щоб кожен учень зумів максимально виявити і розвинути власні здібності. При правильній організації роботи підвищується мотивація учнів до навчання, активно розвиваються навички мислення високого рівня, учні успішно застосовують отримані знання в різних життєвих ситуаціях.
Грамотно організована диференціація дає однакові шанси максимально реалізувати свої нахили і здібності. “Як відомо, під дослідницькою діяльністю розуміють діяльність, пов’язану з роботою учнів над творчою, дослідницькою задачею з заздалегідь невідомим рішенням. Ця діяльність передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері: постановку проблеми, вивчення терії, присвяченої цій проблемі, підбір методик дослідження і практичне оводіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, власні висновки… такий ланцюжок є невід’ємною рисою дослідницької діяльності, нормою її проведення”, - вважає В.А.Леонтович.
Добре відомо, що в учнів 14-16 років добре розвинено логічне мислення, вони цікавляться технікою, культурою, громадським життям, швидко реагують на прояви добра і зла, справедливості і несправедливості, вміють підпорядковувати особисті інтереси суспільним. Вони спроможні набувати не тільки опосередковані знання, а й безпосередні.
Саме тут в нагоді стане навчальна ситуація, яка є вищим ступенем збудження інтересу до знань, усвідомлення необхідності нового пізнання. Саме навчальна ситуація і покликана сприяти підвищенню зацікавленості в знаннях та спонукати до пошукової навчальної діяльності. Через навчальні ситуації формуються навчально-дослідницькі вміння учнів.
Навчально-дослідницькі уміння – це синтез ідей інтелектуальних, практичних, самоорганізації та самоконтролю, засвоєних та закріплених у способах діяльності. Вони лежать в основі готовності школярів до пізнавального пошуку і виникають у результаті управління навчально-дослідницькою діяльністю учнів. Також необхідною умовою для результативної науково-дослідницької діяльності є оволодіння учнями пізнавальними уміннями.
Значне місце в процесі науково-дослідницької діяльності посідає формування компетентностей в мовній та літературній сфері. Оскільки мова йде про філологічний профіль, то учень має можливість набути загальнокультурну літературну компетентнісь, ціннісно-світоглядну, читацьку та мовленнєву.
Головна мета полягає у створенні ефективної системи плекання, розвитку та реалізації пошуково-дослідницьких та пізнавальних здібностей школярів при вивченні мови та літератури.
Дослідницька діяльність - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.
Варто пам’ятати, що саме на уроках обдарована дитина отримує важливу самоосвітню компетенцію, яка виховує внутрішню дисципліну, відсутність страху перед аудиторією, будь-якою роботою, вміння самоорганізуватися, планувати свою діяльність, обирати власні способи вирішення проблем і давати об’єктивну самооцінку своїм здобуткам. На навчальних заняттях відбувається і перше виявлення творчого потенціалу обдарованої дитини, з'являється зацікавленість предметом, що потім приведе її до відповідної наукової діяльності.
Саме на уроках та готуючись до них учні проводять перші міні-дослідження, набувають перші навички самоконтролю на основі введення учителем у структуру заняття ситуацій самооцінювання і взаємооцінювання. Та й індивідуалізовані домашні завдання стимулюють такого школяра до роботи з різними джерелами інформації.
Слушною є думка О. В. Заболотного про те, що учитель, готуючись до уроків, "повинен прагнути підбирати такі запитання, які можуть викликати протилежні думки, й відповідь на які не лежить на поверхні, а народжується під час дискусії".
Дослідницька робота учнів на уроках та у позаурочний час — це підтримка розвитку обдарованої молоді, адже саме у процесі дослідження діти повною мірою можуть розкрити власний потенціал. Варто зазначити, що даний метод дозволяє виявити прихованих обдарованих дітей, які на стандартному уроці не проявляють себе жодною мірою.
ВИСНОВКИ
Навчально-дослідницька діяльність забезпечує створення творчої особистості, її розвиток, навчання і виховання за допомогою активного включення в дослідження змісту будь-якої інформації. Такий процес навчання дозволяє сформувати учня як теоретика, який володіє спеціальними знаннями та інтелектуальним інструментарієм (знаннями-трансформаціями) для їх самостійного придбання; експериментатора, який володіє спеціальними вміннями експериментування; філософа, який володіє системним науковим мисленням, що лежить в основі світогляду вільної особистості, здатної до аналізу явищ, природи, суспільства та їх пояснення, винахідника, який уміє застосовувати отримані знання для розробки інноваційних проектів,громадянина, який гармонійно поєднує особисті інтереси, інтереси сім'ї і держави. Принципова особливість навчально-виховного процесу полягає у тому, що учні є дослідниками, а навчальний матеріал - таким, що досліджується.
Дослідницька діяльність учнів – це процес, що формує майбутнього випускника шляхом індивідуальної пізнавальної роботи, яка направлена на отримання нового знання, вирішення теоретичних та практичних проблем, самовиховання і самореалізацію своїх дослідницьких здібностей та вмінь.
Загальновідомий той факт, що творчість є однією з основних потреб людини, приносить їй велику насолоду, радість, додає їй сили. Дитина втомлюється від рутинної, одноманітної роботи набагато більше, ніж від навчання, в якому вона може проявити себе, зробити маленьке відкриття.
Забезпечити своїх вихованців всіма знаннями,необхідними в житті, школа, звісно, не може. Вона озброює учня лише основами наук і разом з тим повинна навчити його вмінню здобувати знання, творчо застосовувати їх на практиці. Для цього необхідно знайомити учнів з методами наук і прививати їм дослідницькі навики. Як показує практика, діти по природі своїй дослідники, з великою цікавістю беруть участь в найрізноманітнішій дослідницькій роботі. Невтомна жага нових вражень, допитливість, бажання експериментувати, самостійно шукати істину розповсюджуються на всі сфери діяльності дітей.
Успіх у навчальній дослідницькій діяльності визначається не лише рівнем знань і вмінь учнів, але й залежить від мотиваційного, інтелектуального й вольового компонентів, рівня інтересів і нахилів у поєднанні з високою працездатністю. У тому випадку, коли відсутня пізнавальна мотивація, пов’язана з виконуваною діяльністю, відсутня також самостійність знаходження й пошук рішення проблеми.
Для формування в учнів дослідницьких умінь необхідно підібрати найбільш придатні методики стимуляції творчого процесу, вибір яких визначається такими критеріями: простотою, доступністю в розумінні, можливістю засвоєння за обмежений час, високою результативністю активізації та стимуляції дослідницької діяльності учнів. Вважаємо, що цим критеріям відповідають методики "Пошук аналогій", "Алгоритм розв’язання дослідницьких задач", "Колективний проект" тощо.
Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження дозволяє стверджувати, що розвиток будь-якого нового уміння вимагає, щоб дитина знаходилася в стані готовності до діяльності. Для того, щоб дитина могла ефективно виконувати вправи й завдання, вона повинна досягти певної стадії розвитку й володіти низкою попередніх знань та умінь.
Отже, опрацювавши тему «Організація науково-пошукової й дослідницької діяльності учнів на уроках української мови» можна зробити наступні висновки.
По-перше, опрацьована література з теми дає підстави стверджувати, що дослідницькі вміння можна розглядати як більш високий, творчий рівень розвитку загально-навчальних умінь. На цьому наголошують ряд науковців та дослідників.
По-друге, дослідницька культура учнів формується тільки у процесі дослідницької діяльності, яка включає дослідницьку творчу активність учня і її технологічний компонент, який містить інформаційний (дослідницькі знання) й операційний (дослідницькі вміння) складові. Тому ці два поняття невід′ємні одне від одного.
По-третє, системна і чітка організація пошуково-дослідницької роботи учнів в атмосфері спільного захоплення не тільки приводить до розвитку дитини, а й об'єднує навчання та виховання, стимулює пізнавальні потреби і творчість, сприяє формуванню особистісних якостей учнів, їхньої системи цінностей, робить навчання особистісно спрямованим.
По-четверте, проектна діяльність, яка також передбачає дослідження, є одним із елементів формування дослідницької культури учнів, а також навчання активності та виховання громадянської самосвідомості.
По-п′яте, при плануванні дослідницької діяльності учнів важливо розпочинати із з′ясування ставлення учасників процесу до означеної проблеми, визначити коло зацікавлених осіб, сформувати проблемні питання, визначити напрямок досліджень, і лише тоді ця робота буде результативною.
По-шосте, вчителеві варто володіти методикою проведення дослідницької діяльності, що досягається за рахунок застосування певних прийомів і методів.
По-сьоме, значне місце в процесі науково-дослідницької діяльності посідає формування компетентностей в мовній та літературній сфері. Оскільки мова йде про філологічний профіль, то учень має можливість набути загальнокультурну літературну компетентнісь, ціннісно-світоглядну, читацьку та мовленнєву.
Навчально-дослідницькі уміння – це синтез ідей інтелектуальних, практичних, самоорганізації та самоконтролю, засвоєних та закріплених у способах діяльності. Вони лежать в основі готовності школярів до пізнавального пошуку і виникають у результаті управління навчально-дослідницькою діяльністю учнів. Також необхідною умовою для результативної науково-дослідницької діяльності є оволодіння учнями пізнавальними уміннями.
У визначеннях сучасних дидактів наголошується, що методи навчання – це способи взаємовизначальної діяльності вчителя й учнів, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, реалізуються завдання розвитку і виховання школярів, формується їх світогляд. Слід зауважити, що сучасна дидактика збагатилася значною кількістю знань про методи навчання, виник цілий ряд дидактичних систем, кожна з яких будується на тій чи іншій сукупності аргументів. Тому перед нами стоїть перша задача – це визначити місце методу дослідження в загально-дидактичній системі методів навчання. Вихідним у процесі навчання є інформаційний метод (ілюстративно-пояснювальний), другий – репродуктивний. Як відомо, інформаційний метод характеризує таку взаємодію педагога та учнів, при якому вчитель викладає і демонструє навчальний матеріал, а учні його асимілюють. Репродуктивний же метод визначає діяльність учнів, котрі під керівництвом педагога відновлюють навчальний матеріал. Фактично інформаційний метод виступає передумовою для вияву репродуктивного методу. Далі в процесі навчання на основі інформаційного та репродуктивного методів розгортається евристичний (частково – пошуковий) метод. Він відрізняється від них тим, що процеси асиміляції та репродукування навчального матеріалу проходять у вигляді діалогу вчителя з учнями, при якому пошук відповідей на питання (завдання) педагога є оперування тими засобами, які є в учнів, за допомогою яких вони частково вирішують пізнавальні задачі. Над інформаційним методом надбудовується проблемний метод, у якому вчитель демонструє учням вирішення проблем. У формі риторичного діалогу він показує учням не тільки шлях вирішення проблеми, але і засоби, прийоми, за допомогою яких вона вирішується. Проблемний метод у процесі навчання може бути зрозумілий та сприйнятий учнями тільки за умовою, якщо в ньому присутній інформаційний метод. Іншими словами, проблемний метод – це шлях до оволодіння зразками та еталонами минулою творчою діяльністю. Часто методом дослідження педагог організовує самостійну діяльність учнів, котрі вирішують нову для себе пізнавальну проблему. Цей метод створює найкращі можливості для формування та вияву творчих здібностей учнів, пізнавального їх розвитку. Дослідницька робота на уроці і в позаурочний час відкриває безліч можливостей для досягнення успіху. Це запорука формування особистості з власним поглядом на світ, на життя, що дає змогу в майбутньому впевнено почуватися в суспільстві, бути щасливою людиною, яка не боїться труднощів, складних життєвих ситуацій, з яких завжди зможе знайти вихід.
Певний рівень дослідницьких компетентностей формується в процесі урочної роботи за умови використання учителем різних видів дослідницьких завдань. Для досягнення успішного результату саме на уроках повинна розвинутися зацікавленість учнів як навчальним предметом, так і дослідницькою діяльністю. Важливо пройти з учнями шлях від цікавості до зацікавленості, тому вважаю, що варто максимально використовувати місцевий матеріал як об’єкт дослідження. Адже усвідомлення того, що важливе знаходиться поруч, а не тільки десь далеко, додає дітям впевненості та сприяє зацікавленості.
Слід зазначити, що досвід організації науково-дослідницької діяльності і, як результат, формування дослідницької культури учнів не потребує специфічних умов організації та впровадження - лише велике спільне бажання вчителя й учня діяти разом заради досягнення поставлених завдань.
Таким чином, можна стверджувати: усе вищезазначене свідчить про необхідність цілісної системи організації дослідницької діяльності при вивченні мови та літератури, що сприяє розвитку в дітей потреби в самореалізації, виховує особистість школяра, який прагне до максимального вияву свого інтелектуального та творчого потенціалу, і є запорукою формування громадянської самосвідомості учнів, а отже, формування компетентної особистості школяра здатної вирішувати нагальні проблеми, які поставило перед суспільством XXI століття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреев В.И. Эвристическое программирование учебно-исследовательской деятельности: Методическое пособие. – М.: Высшая школа, 1981. – 240 с.
2. Варзацька Л. Дослідницька діяльність у системі особистісно-орієнтованого розвивального навчання // Українська мова та література в школі. – 2004. – № 7-8. – С. 40 – 44.
3. Гаврилюк В. Ю. Творча активність старшокласників як психолого-педагогічна проблема // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Кн. 1. – К., 2005. – С. 95-100.
4. Донченко Т. До проблеми методів навчання української мови // Українська мова та література в школі. – 2005. – № 7. – С. 2 – 5.
5. Дорошенко О. Елементи дослідницької роботи учнів з мови // Українська мова та література в школі. – 1993. – № 4. – С. 20 – 23.
6. Кучерук О. Сучасні технології навчання мови як методична проблема // Українська мова та література в школі. – 2006. – № 6. – С. 17 – 21.
7. Левитес Д.Г. Практика обучения: современные образовательные технологии. – Москва-Воронеж, 1998. – 288 с.
8. Лук’янчикова С. І. Дослідницько-пошукова робота на уроках словесності // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №17 – 18. – С. 2 -8.
9. Недодатко Н.Г. Формування навчально-дослідницьких умінь старшокласників// Дис. Канд. Пед. Наук. – Кривий Ріг, 2000.
10. Нікітіна І. П. Науково-дослідницька діяльність учнів 5-11 класи / Нікітіна І. П., Нікітін Ю. О., Шліхова В. В., Кожем’яка О. Л. – Харків, 2006. – 144 с.
11. Павленко О. П. Формування творчої особистості гімназиста у пошуково-дослідницькій діяльності: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.09 / Волинський державний університет імені Лесі Українки. – Луцьк, 2005. – 20с.
12. Перехейда О. Організація пошуково-дослідницької роботи гімназистів. – Школа//інформаційно-методичний журнал. - №2. – 2011, с.37-52
13. Сологуб А. Технологія креативного навчання // Завуч. – 2005. – № 28 (250). – С. 19-24.
14. Царевська Н. Формування інтелектуальної обдарованості молодших школярів. – Школа//інформаційно-методичний журнал. - №3. – 2011, с.49-56
15. Шалар Л. Технологія організації дослідно-пошукової роботи в економічному ліцеї. – Директор школи. - №37. – 2005, с.27-29.
16. http://h.ua/story/369753/ 20. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/761/21
1 974
31 912 
