Особистісно-орієнтоване навчання

Особистісно – орієнтований підхід у навчанні

Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

Сьогодні, над проблемами  особистісно-орієнтованого   навчання  працюють психологи і педагоги, зокрема Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.В.Бондаревська, С.В.Кульневич, О.М.Пєхота, С.І.Подмазін, В.В.Рибалка, В.В.Сєриков, А.В.Хуторський, І.С.Якиманська та інші. Особистісно-орієнтоване навчання  передбачає створення умов, за яких освітній процес стає для учня  особистісно  значущим. Організація  особистісно-орієнтованого   навчання  потребує переорієнтації: від спрямованості на запам'ятовування готових знань необхідно перейти до формування особистісних новоутворень, вміння.

      Мета особ. орієнтованої освіти  не оволодіння знаннями, уміннями, навичками, як в авторитарному типі навчання, а вільний розвиток особистості, яка у процесі навчання зберігає свою неповторну індивідуальність, самобутність та гармонію з довкіллям.  Найхарактернішою ознакою особистісно орієнтованого типу навчання є те, що активними співтворцями навчально-виховного процесу стають самі учні. Вони є суб’єктом пізнання. Кожен школяр долучається до співпраці в колективній, груповій діяльності .

        Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету діяльності, об`єкт, суб`єкт, засоби діяльності, результати навчання.Під час спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здобутих результатів. Учні усвідомлюють чого вони досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, як виражають своє емоційне ставлення до об’єкта навчання, як володіють оцінними судженнями, як збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності.

         Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується на всіх його етапах.

        На першому етапі учень, використовуючи способи пізнання, вивчає певний об’єкт дійсності, знаходить і створює знання про нього, конструює суб’єктивні образи, одержує особистісний освітній продукт.

         На другому етапі кожен учень має можливість зіставити власний освітній продукт з освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними аналогами людства в певній галузі. З цією метою на уроці вчитель пропонує дітям різні форми й методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка)

        Третій етап є узагальнювальним, він дає змогу кожному учневі на основі даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного.

        Упроваджуючи особистісно орієнтоване навчання, вчитель дбає насамперед про розвиток особистості. Знання, уміння й навички будуть, але як результат розвитку (реалізації особистістю свого потенціалу, підвищення зацікавленості предметом), а не навпаки.

У центрі уваги цього типу навчання—розвиток особистісно-смислової сфери учнів, ознакою якої є їхнє ставлення до дійсності, переживання її, осмислення цінностей. Учень - суб’єкт не тільки учіння, а й життя. Таким чином, в особистісно орієнтованій освіті акцент переноситься з інтелектуального розвитку дитини на емоційний та соціальний, завдяки чому значно розширюються її можливості. А визначальним принципом побудови навчання, за І.Якиманською, є принцип розвивальної допомоги. Суть його полягає у пробудженні власних сил учня, власної активності, що спонукає його до вибору змісту, цілей, методів, поведінки і цінностей. Завдання вчителя - полегшити, стимулювати самостійну діяльність школяра, яка розглядається як індивідуально значуща для кожного учня і здійснюється на основі власного досвіду під час дискусій і прийняття рішень.

Отже, особистісно орієнтоване навчання програмує народження думки у процесі педагогічної співпраці, де учень ступає на шлях свободи пізнання, дослідницького навчання, а вчитель опановує способи розвивальної допомоги, педагогічної підтримки.

Визначальним в організації дослідного навчання, є розвиток самосвідомості особистості, її саморегуляція. А лінгвістичний матеріал розглядається як засіб і  умова розвитку мислення, творчих здібностей учнів, формування комунікативної компетенції, виховання на засадах гуманізму, демократії, патріотизму.

Для досягнення цих освітніх цілей процес пізнання рідної мови і мовлення має бути організований як дослідження, експеримент, а не як спосіб передачі педагогом готових знань, умінь, навичок.Первинним має стати не вивчення мовного матеріалу, а організація словесної творчості через різні форми і методи проектної діяльності („Ми - поети”, „Ми - казкарі”,  „Ми - лінгвісти”,  „Ми - фольклористи”, „Ми - актори”, (художники, музиканти)”.

Показниками, аналіз яких дозволяє не тільки адекватно описати особистість, а й зафіксувати зміни, що відбуваються в процесі  навчальної діяльності, можуть бути: мотивація, самостійність, рефлексія, і наявність позитивної  Я –концепції.

Мотивація. Займає перше місце серед факторів, які впливають на продуктивність навчального процесу. Внутрішній мотив пов`язаний із потребою пізнання у зовнішньому —знання служать засобом досягнення іншої мети: прагненням отримати гарну оцінку успішно скласти екзамен, задовольнити вимоги батьків тощо. Якщо засвідчено стійке зростання поцінування знань, самого процесу навчання, прагнення до самовдосконалення через навчання, це є безпомильним свідченням задіяння внутрішніх механізмів, а значить, ефективності особистісно орієнтованого навчання.

Самостійність. В умовах ОЗОН учень стає суб`єктом діяльності, тобто активним її учасникомна всіх етапах: цілепокладання, планування, організації, реалізації, аналізу та оцінки результатів. Тому повнота умінь учня самостійно визначати цілі, планувати й організовувати роботу, реалізовувати намічені цілі, аналізувати й оцінювати свою діяльність є критерієм рівня самостійності і ефективності особистісно орієнтованого навчання.

Рефлексії відводиться важлива роль. Її мета: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності - смисл, типи, способи, проблеми, шляхи її вирішення, отримані результати і т.п. Окрім того, рефлексивна діяльність є засобом самопізнання й самооцінки, співвідношення отриманого й планового результатів.

Я- концепція є сукупністю всіх уявлень людини про себе, а також їх оцінки

й потенційної поведінки. Як результат діяльності самосвідомості осмислюється

своя тотожність як особистості: хто я? Який я?, як члена національної спільноти (я українець ? росіянин ? поляк ?) тощо.

Я емоційне є не тільки самооцінкою, а й самоставленням (самоповага, самолюбство, самовпевненість).У ньому присутнє й зіставлення самооцінки й оцінки оточуючих. Якщо негативна думка оточуючих вступає в протиріччя із сформованим позитивним образом Я, вона може відкидатися. Позитивна Я – концепція (Я – чесний, порядний) «змусить» особистість дійсно бути такою. А негативне «Я не здатний, не вмію» обумовить невпевнену поведінку й кінцевий неуспіх.