Первоцвіти. Буду я природі другом. Альбом 2.

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

ПЕРША КВІТОЧКА ВЕСНИ - ПІДСНІЖНИК

Перше весняне диво природи – це підсніжники. Вони з’являються найпершими, коли ще лежить сніг. Своїм гострим, як спис, листом пробивають землю, торішнє листя, сніг і гордо виносять свої голівки. Підсніжники одними з перших розпочинають карнавал цвітіння весни. Чому ж такі тендітні, маленькі квіти не бояться морозу? Може тому, що за однією з легенд, богиня Флора роздавала квітам костюми для карнавалу. Підсніжнику подарувала біле плаття. Сніг також захотів узяти участь у святі, однак для нього одягу вже не залишилося. Тоді він став просити квітів, щоб вони поділилися з ним вбранням. Та квіти боялися холоду й відмовляли снігові. Лише підсніжник вкрив його своїм хітоном. І вони закружляли у хороводі квітів і так сподобалися одне одному, що й досі нерозлучні. До речі, назва ця походить від грецьких слів, що в перекладі означають «молочно-квітковий».

Існує ще одна дуже цікава легенда про походження підсніжника. Уранці весняне Сонце нарядилося у золоті промінці та пішло гуляти небом. Воно було дуже гарним. Іноді Сонце скоса поглядало на Землю. А в цей час на Землі царювала Зима. Вона не могла витримати гарячих поглядів Сонця і танула просто на очах, дуже вже хотілося їй сподобатися красивому весняному Сонцю. Вона вирішила прикрасити себе квіткою, білою-білою і дуже тендітною. Сонце замилувалося ніжним цвітом і ласкаво посміхнулося. Зима помітила цю посмішку і всю Землю усипала квітами. Відтоді щороку, коли Зима починає плакати, а на небі радісно посміхається Сонце, з-під снігу з’являються ніжні білі квіти – підсніжники. Це означає, що настає Весна.

Інша давня легенда розповідає, що в день, коли Адама і Єву було вигнано з раю, ішов сніг. Єва дуже змерзла, й тоді кілька сніжинок, прагнучи утішити нещасну, перетворилися на квіти. Побачила їх Єва і стала веселішою. У неї з’явилася надія на кращі часи. Тому і вважають підсніжник символом надії на краще.

А ось коротка легенда.

Плакала Снігуронька, Там, де йшла і плакала,

В лісі за зимою, Гинули морози,

Плакала, зажурена, Виросли підсніжники -

Ставши всім чужою. Снігуроньки сльози.

Про цю дивовижну, ніжну квітку складено багато віршів, загадок. Та гірка слава підсніжника. Його зривають, тільки-но він зацвіте. І яке людям діло до мужності, до боротьби, яку він вів з зимою? Журиться підсніжник і просить людей:

Всіх братів моїх зірвали

І стебельця потоптали,

Відвезли на продаж в місто,

Щоб в букеті ми два дні

Простояли на столі.

Не купуйте ви нас, люди,

Не губіть красу ви всюди!

Квітка у вазі – полонянка, яка приречена на загибель. Мине кілька днів, і викинуть люди їх на смітник. То яка з цього користь? Хай лісові квіти тішать око, серце і душу всіх, хто прийде слідом за вами у ліс. Не зривайте квіти для букетів! Ліпше зробіть кілька фото на галявині підсніжників. Дощової осені чи холодної зими візьміть фотоальбом і згадайте весну. А ще ці весняні квіти можна просто намалювати. Підсніжники занесені до Червоної книги України. Але від цього їх не стає більше. Невпинно щороку зменшується кількість галявин, де ростуть первоцвіти. Люди! Пам’ятайте: природа потребує вашого розуміння і захисту. Живіть у гармонії з природою.

Я первоцвіту не зірву!

Я квітку в серці збережу!

Природі шкоди не завдам

І кривдити її не дам!

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

ПРОЛІСОК

Слідом за підсніжником зацвітає красень-пролісок. Тому й називають його братом підсніжника. Як його багато! Неначе клаптики голубої блакиті впали на землю і засиніли на лісових галявинах. Здається, хтось вкрив землю велетенським голубим покривалом. На земній кулі нараховується близько 92 видів пролісок. А знаєте, проліска дволиста є безпосередньою родичкою нашої цибулі. Синьоока проліска має лікувальні властивості. Товчені листки проліски використовують для лікування виразок та поранень. Болгарські вчені виготовили препарат «Нівалет», до складу якого входить екстракт пролісок. Лікує неврози серця, істерії, неврастенії.

Існує цікава українська легенда про цю дивну квітку. Синьооку дівчину Катерину татари везли на чужину, і там, де сльози красуні падали на землю, виросли квіти проліски, так само блакитні, як її очі.

Сучасна ж легенда про цю квітку така. Старі люди розповідали, що в давнину зима була дуже лютою. Щороку Весна виходила на двобій із нею, але часто перемагала Зима, і тоді панувала увесь рік. Одного разу люта Зима знову перемогла ніжну Весну, посадила її у в’язницю та сказала: «Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли посеред снігу зацвітуть квіти». Зажурилася Весна, а разом з нею і всі звірі та птахи на землі, вони вже знемагали від голоду та холоду. Тоді одна ластівка прилетіла на землю, припала грудьми до снігу і почала гріти його своїм теплом. І сталося диво – сніг почав танути, і з-під ластівчиного крила до сонця потяглася синьоока відважна квітка. Побачила те Зима – і відразу втратила свою силу. Відтоді так і повелося – щойно з’являються перші проліски – Зима тікає щодуху до наступного року.

Але ж проліску не так просто прорости. Він відчуває біль, холод, адже його ніжному росточку доводиться пробивати снігову кірку. Та пролісок дуже хоче зацвісти і порадувати весну своїм цвітом.

Весняні квіти досить уразливі. За короткий час вони мають встигнути вирости, відцвісти, утворити насіння, зробити запас поживних речовин. І якщо ми перериваємо розвиток рослини, на другий рік можемо не знайти її там, де зірвали. Якщо ж ви все таки ненароком вирвали рослину з цибулинкою, посадіть її в тінистому куточку свого саду. І тоді первоцвіти самі прийдуть до вас, порадують навесні вас своєю красою й ароматом.

Проліски занесені до Червоної книги України. Їх не можна зривати, викопувати. Продавати первоцвіти забороняється.

Люди! Будь ласка, навчіться бачити природи казку,

Навчіться слухати мову природи,

Не знищуйте землі ви вроду.

Радійте природі. Любіть природу!

Хай квітне країна від роду до роду!

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

ПЕРВОЦВІТ

Лікувальну силу маю,

Жовтим цвітом зацвітаю,

Називають – ключ весни,

Як я звуся? Ти скажи! ( Первоцвіт або примула)

Наукова назва походить від латинського слова, яке в перекладі означає «перший». А квіти у нього не прості, золоті, до того ж чарівні. Недарма в народі його кличуть «ключиками весни».

• Первоцвіте, що це в тебе за ключі?

• Це – чарівні ключі. Ними я відмикаю землю і випускаю інші весняні квіти.

Одна з легенд твердить, що первоцвіт виріс на місці ключів від раю, які випали з рук апостола Петра. А трапилось це так! Коли Петро почув, що чорти нібито підробили ключі від раю і хочуть заселити райський сад нечистою силою, то він так розгубився, що ключі випали у нього з рук і полетіли на землю.

А ще первоцвіт називають квіткою дванадцяти богів. За грецьким міфом це квітка, на яку перетворили саме дванадцять богів невиліковно хворого юнака, і повеліли нести здоров’я іншим. Свою місію первоцвіт виконує успішно: лікує людей від безсоння, головних болів, захворювань верхніх дихальних шляхів. Це вітаміноносна рослина. Особливо цілющі його листочки – справжні комори вітамінів. За кількістю цих речовин він займає друге місце після шипшини – загальновідомої чемпіонки. При виснаженні, малокрів’ї дуже корисні салати із молодих листків первоцвіту. Усього один листок примули забезпечує денну потребу нашого організму у вітаміні С. У Голландії та Англії первоцвіт розводять як салатну зелень.

Дуже цінували лікарські властивості примули стародавні греки. Вони вірили, що вона

лікує усі хвороби. Наприклад, ця рослина добре лікує кашель.

А ще первоцвіт весняний називають приворотним зіллям. Дівчата шукають його на Великдень. Яка знайде першою – вийде цьогоріч заміж. Також вірили, що ця квітка може вберегти від негоди та біди, зберегти життя. Її зашивали в ганчірку й не розлучалися з нею ніколи.

Первоцвіт занесений до Червоної книги України.

Для ліків бережно збирайте,

Але з корінням не зривайте,

Прошу, шануйте його, люди,

Тоді здоров’я вам прибуде!

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

РЯСТ

Проліска і ряст – нерозлучна пара. Завжди в лісі разом. Проліска – синьоока вісниця весни, її ніжно-лазурні квіточки – справжні блакитні зірочки! Її супутник – ряст, прикрашений тонким мереживом листя та бузковими квітами зі шпорами. Про нього серед людей ходить багато легенд. Ось одна із них. В одному пралісі жила відьма. За ніч вона намотається на мітлі, вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатися від людських очей і перепочити. Лишень задрімає, а півень починає кукурікати і спати намореній відьмі не дає. Розсердилася вона на півня і перетворила його на квітку-ряст, яка дещо скидається за своєю формою на голову півня… Може тому і називають їх у народі ще кукурічками.

Інша легенда розповідає, що напровесні летіли над лісом жайворонки, посварилися між собою та почали битися. Билися так, що аж шпорці та чуби свої погубили. Попадали вони на родючий лісовий грунт і попроростали гарними весняними квітами – рястом.

Ряст дуже ніжний, швидко в’яне, тому не рвіть його! Крім того, його квіточки дуже люблять бджоли, та і людям він приносить користь: з його бульб виготовляють цінні ліки. Він занесений до Червоної книги України.

Первоцвіти - безцінний дар природи, перша посмішка весни, прикраса лісів. Як мало нам відомо про ці дивні рослини. Їм не страшні ані раптовий сніг, ані люті морози – до примх погоди вони пристосувалися. А ось масове зривання їх може призвести до того, що вони опиняться на межі зникнення. Із лісу краще принести гарний настрій, спогади про тишу та аромат весняного повітря, напоєного чарівними квітами. Лісові та польові рослини найгарніші там, де вони виросли, тому давайте залишимо Землі її квіти!

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

СОН-ТРАВА

( Простріл )

На стеблинці волохатій

Шість пелюсток лілуватих.

Гарна квітка – навіть в сні

Усміхається весні.

Упізнали цю квіточку? Так, це сон-трава. А знаєте, за що вона отримала таку назву? У похмуру погоду, на дощ її квіти стуляють пелюстки, нахиляючись до землі, ніби засинають.

А взагалі, у цієї квітки так багато назв, що важко вибрати найкращу. Називають її бобриком, бо пелюстки її, листки, стебло закутані від весняних холодів у теплий кожушок із білястих волосків. І дзвіночком, і сон-зіллям називають, і сончиком, бо квіточки завжди схилені, і, здається, що вона весь час дрімає. А в народі її ще називають простріл за пухнасте, розсічене листя.

Наукова ж назва походить від латинського слова, що в перекладі означає «приводити в рух» або «дзвонити». Пов’язано це з тим, що квіти сон-трави, ніби дзвони, розхитуються від пориву вітру.

Існує легенда про мисливця, котрий побачив, як ведмідь лизав корінь сон-трави, після чого солодко заснув. Мисливець і собі спробував полизати, і також заснув. А ми застерігаємо вас не повторювати дослід мисливця, бо рослина містить отруйні речовини, проте після висушування вони зникають.

А ось і ще одна легенда. Геть замучилася красуня Марися, втікаючи від панських посіпак, котрі, мов хорти, гналися за нею лісом. Ось-ось наздоженуть. А сил не лишилось зовсім. У відчаї заплакала дівчина, і кожна її сльозинка проросла ліловим дзвоником. Озирнувшись, втікачка на свою радість побачила, що її переслідувачі заснули кам’яним сном.

Сон-травою лікують багато недуг. Знавці вважають, що простріл добре допомагає від зубного болю, ревматизму. Цю рослину занесено до переліку лікувальних трав у офіційній медицині. В аптеках продають траву цієї рослини для використання у вигляді відварів у разі підвищення тиску, прискорення серцебиття, для стимуляції дихання. Екстракт із листя прострілу широко використовують як заспокійливий в разі порушення сну.

Старенькі бабусі кажуть,що ця квіточка дуже корисна, якщо носити її при собі, тоді нечиста сила тікає від тієї людини. Раніше її тримали в домі на добро.

Сон-трава занесена до Червоної книги України і знаходиться під охороною.

Лілові дзвіночки зривати я не буду,

Бо дзвін їх заклика рости траву,

Нехай собі бринять ду-ду, ду-ду.

Первоцвіти мають естетичне і практичне значення. Нектаром квітів ласують бджоли, джмелі, метелики, а мурашки з’їдають частину насіння. Отже, перші весняні квіти не тільки звеселяють людей, а й напоюють своїм нектаром, годують пилком і насінням мешканців лісу, лікують їх і нас. Тому ми маємо піклуватися про своє навколишнє середовище

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

ГОРИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ

( Адоніс)

Наукова назва роду запозичена з грецької міфології. Адоніс був юнаком надзвичайної краси, якого дуже любила Афродіта. Та під час одного полювання він загинув від ран, заподіяних диким кабаном. Афродіта була у відчаї, і на її вимогу з крові юнака зробили квіти адоніса. Коли навесні ця рослина зацвітає, здається, що всі трав’янисті пагорби загоряються золотим сяйвом. Саме тому її назвали горицвітом. А в народі його ще називають жовтоцвіт. На початку цвітіння його кущики невеликі, пухнасті і геть усі вкриті блискучими золотаво-жовтими квіткам, які виблискують серед трав.. Росте ця квітка у горах і на високих пагорбах.

Адоніс одна з найдавніших лікарських рослин, траву і корені якої використовували в народній медицині різних країн. Препарати горицвіту застосовують для лікування серцевих хвороб, запалення нирок, задишці, набрякання ніг.

Запам’ятайте ці чудові квіти. Їх стає дедалі менше. Тому адоніс треба охороняти. Горицвіт весняний занесений до Червоної книги України.

Не рвіть квіточок – красу!

Дивіться: квітка п’є росу.

Вітерець гойдає у траві

Листочки всміхнені, живі,

В травичці любо їм рости

І їх не скривдиш, знаю, ти.

Добром хай серце зігрівають

Красуні скромні, лісові,

Не зривайте квіти, діти,

Дайте їм на радість квітнуть.

Хай лісочок прикрашають,

З сонцем, вітром розмовляють.

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

ПІДБІЛ ЗВИЧАЙНИЙ, МАТИ-Й-МАЧУХА

Ця рослина має декілька назв – мати-й-мачуха, мачушник, білух, підбій. Зростає на пагорбах водойм, на схилах ярів, у канавах вздовж доріг по всій Україні.

Ще давні римляни користувались цією рослиною як показником близького залягання підземних вод. Наукова назва походить від латинського слова, що в перекладі означає «кашель». Пов’язано це з тим, що рослина є добрим лікувальним засобом проти кашлю й використовується з цією метою дуже здавна.

З листами пов’язана дивна назва рослини – мати-й-мачуха. Річ у тому, що листки її зверху гладенькі, темно-зелені і навіть трохи блискучі. А ось зі споду – повна протилежність. Тут вони вкриті густими білими волосками, неначе підбиті кожушком. Це захист від прохолоди грунту. Якщо прикласти листок верхнім боком до щоки, то відчуєте прохолоду, а коли прикласти нижнім боком, то відчуєте м’якість і теплоту. От і кажуть у народі, що від листків цієї рослини з одного боку віє холодом, як від мачухи, а з другого – теплом, як від матері. Звідси й пішла назва мати-й-мачуха.

Існує легенда. Колись на Поділлі жив добрий чоловік Данило. Дружина його померла і лишила йому п’ятирічну донечку Одарочку. Така тиха та слухняна дитина була. Зростала на радість батькові, розцвітала, як троянда пишна. Струнка, губки, мов ягідки, коси – як повісма золоті. І не дивно, що парубки вились коло неї, мов ті бджоли біля квітки. Бачить Данило, що дівчина скоро вийде заміж і залишить його самого доживати віку, та й задумав одружитися вдруге. Привів до хати молоду вдовицю, вродливу, чорняву Христю. Вона була бездітною, тому Данило вважав, що стане матір’ю його Одарочці. Та не так сталося, як гадалося. З перших же днів незлюбила мачуха свою пасербицю. Якось поїхав Данило до млина аж за третє село. І тут мачуха дала волю своїй ненависті, сварила пасербицю, докоряла, ганьбила, ледащицею, дармоїдкою називала. А потім з усієї сили шпурнула в груди. Упала дівчина на долівку під ноги мачусі. А та геть сказилася, ногами почала штурхати, проклинати на чому світ стоїть. Заголосила Одарочка з розпачу і почала просити матусю рідну, щоб устала, захистила від мачухи лютої, приголубила свою донечку. Почувши ці слова, Христя аж затремтіла від люті і вигнала бідолашну в ніч із хати. Побрела нещасна до цвинтаря, знайшла материну могилку, припала до холодної землі і гірко заплакала. І чує, що тепла ніжна рука гладить її по голові, а добрий лагідний голос утішає. Підвела дівчина голову і побачила постать матусі у білому вбранні. А тут і зла мачуха прибігла, бо Данило вигнав її шукати Одарочку. І сам за нею прибіг, прибитий тяжким горем. Кинулася мачуха до дівчини, хотіла підвести її та й сама впала. І не стало на могилі ані Одарочки, ані матері, ані мачухи, лише тихий вітер зашелестів. Шукав Данило, кликав свою донечку. Просидів на могилі аж до самого ранку. А вранці побачив на могилі гарну жовту квітку, якої раніше ніде не зустрічав. І почув чи то шепіт, чи зітхання:

• Це я, твоя Одарочка, квіткою зросла на матусиній могилі. А погубила мене зла мачуха, та й сама залишилась тут навіки…

Щоднини ходив Данило на могилу, доглядав квіточку, милувався нею. А коли вона відцвіла, з’явилися листочки. Прикладеш руку до листочка знизу – гріє, зверху – холодить. Поєднались у цій квітці любов і ніжність рідної матері зі злобою лютої мачухи. Чи не тому й назву мати-й-мачуха дали її люди. А що постала вона з доброго серця, то й силу має життєдайну, від усяких недуг лікує.

Мати-й-мачуха є лікарською, медоносною рослиною. У медицині з лікувальною метою використовують листя, рідше квіти. Їх застосовують як відхаркувальний засіб у разі хвороб дихальних шляхів та кашлю.

А ще це рослина – барометр, суцвіття якої з настанням похмурої погоди та перед дощем закриваються. Квіти мати-й-мачухи можуть слугувати за годинник, адже рівно о 5 годині вечора стулюють свої пелюсточки.

Мати-й-мачуха занесена до Червоної книги України. Тому бережіть її, люди!

Дуже квіти бережіть

І ніколи їх не рвіть,

Бо чарівної краси

Не побачим я і ти,

Хай вони ростуть у лузі,

Бо всі квіти – наші друзі!

+

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ

БУДУ Я ПРИРОДІ ДРУГОМ

КОНВАЛІЯ

Я цвіту в весняні дні

Між великим листом,

Виснуть квітоньки мої

Запашним намистом.

Конвалія – королева весняного лісу. Квітки запашні, ніжні, білого кольору, зібрані китицями. Конвалії прикрашають ліс. Мабуть, немає людини, байдужої до чарівної краси цих витончених, дуже ароматних квітів. Наче якісь зачаровані сріблясті дзвіночки, повисають вони на зелених струнких стрілках-ніжках посеред зеленого листя. В одному з давньогрецьких міфів стверджується, що конвалії виникли з краплин поту богині мисливства Діани.

У давніх легендах ідеться, що ці дивні квіти виросли зі сліз нареченої, яка виплакала очі, чекаючи з далекого походу на козака – нареченого.

З українського фольклору можна дізнатися, що ці квіточки, подібні до перлин, - застиглий сріблястий щасливий сміх лісової Мавки.

Дуже любив конвалії П. І. Чайковський. Він присвятив їм один із музичних творів. Мандруючи сонячною Флоренцією, милуючись пишними квітами півдня, Петро Ілліч мріяв про милі серцю конвалії…

У Франції досить часто день Першого травня називають Днем конвалії. Цього дня люди приколюють до грудей – символ оновлення.

Конвалія – лікарська рослина. З її квітів готують ліки для серця. Кореневища також застосовують у медицині.

Влітку, коли квітки відцвітуть, дозрівають плоди конвалії. Своїм червоним кольором ці ягоди ніби подають сигнал: не чіпайте нас – ми отруйні.

Конвалія занесена до Червоної книги України. Їх стає дедалі менше через те, що люди бездумно знищують їх. Тому цю чарівну квітку треба охороняти і нагадувати про це своїм друзям.

Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти?

Конвалії й фіалки ніжні,

І вісник березня – підсніжник?

Невже ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче?

Ми всі господарі природи,

Тож збережемо її вроду.

Юні натуралісти 4 класу Дерезуватської СЗШ