Позаурочна діяльність : звичаї та традиції українців (про Т.Шевченка)

Тарас Шевченко – національний герой

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Тарас Шевченко

Уже й осінь золотокоса вкотре завітала до нас. Запалила ніжні свічки вересня. Пофарбувала пензлем майстра усе довкола в жовте, червоне… і моя красуня-вишня під вікном вбралася в багряні шати. Здається, ще вчора вона простягала свої руки-віти з червоними, як жар, вишнями. А навесні буяла білим квітом, мов наречена. Поволі в моїй уяві спливають незабутні рядки поезії Тараса Шевченка:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть…

Моя вишня – це вишня, яку оспівав Великий Кобзар. Я низько вклоняюся його високим думам; простому, але рідному й дужому вкраїнському слову.

Тарас Шевченко – неперевершений поет, талановитий письменник, чудовий художник, філософ… Національний герой…

Так! Шевченко – національний герой. Поет боровся не тільки за рідний край, але й за свій народ. Скільки труднощів йому випадало на долю?! Та він ніколи не здавався і йшов уперед з високо піднятою головою. Серцем палким, душею сповненою добра й тепла говорив своїми віршами до нас.

Моя душа болить, коли гортаю сторінки поеми «Сон», де бачу тих, хто не знає й досі ні своєї мови, ні своєї історії, не цікавиться героїчним минулим своїх предків і живуть у сучасному «рожевому » світі:

…………І всі мови І по-своєму глаголать,

Слав’янського люду – Як німець покаже

Всі знаєте. А своєї Та до того й історію

Дастьбі…Колись будем Нашу нам розкаже…

Завдяки Тарасу Шевченку, його творам пізнаю життя, та й не тільки життя! Ні, пізнаю душу людини від початку і дотепер. Коли читаю вірші Кобзаря, де словами-тугою промовляє поетова душа, знайомлюсь з історією та культурою України. Твори Тараса Григоровича допомагають мені, вчать бути гідною хорошого та щасливого життя.

Збірка поезій «Кобзар» як друга Біблія, що вказує вірний шлях, яким повинна йти, долати всі труднощі: невдачі й поразки.

Моє серце повниться болем, коли читаю поему «Катерина. Адже цей твір вчить і не лише мене (У цьому я переконана!) цінувати норми народної моралі, щоб зростати в радості й злагоді, не забувати про дівочу честь. І як продовженням звучать слова-застереження мого вчителя з української мови та літератури, члена Спілки письменників Республіки Крим – Віри Павлівни Пальохи:

Знов читаю «Катерину», Є і в нашім світі Течуть в мене сльози, Отакі Івани, Як покинув Йван дівчину Що заради слави На слизькій дорозі. Лиш живуть. Без шани!

Шевченкові твори, його життєва мудрість так необхідні мені. Вкотре беру до рук збірку поезій «Кобзар». Знову й знову пізнаю те нове, небачене ще. Спраглими вустами п’ю джерельну воду з криниці поета – національного героя!

Затамувавши подих, перечитую рядки, де Шевченко змальовує пензлем майстра чарівні картини рідної природи. Лиш на мить заплющую очі – і враз хочеться перенестися у той вишневий садок, відчути аромат прекрасних квітів, послухати, як весело гудуть хрущі над вишнями… І так добре стає на серці.

Мине осінь, а за нею – зима, і до мене на обійстя прийде весна. Забрунькує радісно моя вишня-посестра за вікном…