Презентація "Наша Галактика"

Наша галактика. Будова та еволюція всесвіту . 

Зміст

• Молочний Шлях і Галактика
• Розміри Галактики
• Зоряні скупчення й асоціації
• Рухи зір у Галактиці
• Рух Сонячної системи
• Обертання Галактики

Молочний Шлях і Галактика

Іноді помилково говорять, що Молочний Шлях - це і є наша Галактика.  Молочний Шлях  - видиме на небі світле кільце, а  наша Галактика  - це велетенський зоряний острів. Більшість її зір знаходиться в смузі Молочного Шляху, проте ними вона не вичерпується. До Галактики входять зорі всіх сузір'їв.

Стародавні греки назвали її "галаксіао, тобто молочне коло (від слова гала - молоко). Поступово з'ясувалось, що зорі Молочного Шляху - світлої сріблястої смуги, що оперізує все небо, - це основна частина нашої дуже сплющеної зоряної системи - Галактики. Оскільки смуга Молочного Шляху оперізує небо по великому кругу, то ми знаходимося поблизу його площини, яку називають галактичною. Надалі Галактика простягається вздовж цієї площини. У перпендикулярному до неї напрямі густота зір швидко зменшується, отже, Галактика в цьому напрямі простягається не так далеко.

Розміри Галактики

визначили за розміщенням зір, які видно на великих відстанях. Це цефеїди й гарячі надгіганти. Діаметр Галактики можна взяти приблизно на 30 000 пк, або 100 000 світлових років, проте чіткої межі в неї немає, оскільки зоряна густина в Галактиці поступово зводиться нанівець.

У центрі Галактики знаходиться ядро діаметром 1000-2000 пк- величезне ущільнене скупчення зір. Воно розміщене від нас на відстані майже 10 000 пк (30 000 світлових років) у напрямі сузір'я Стрільця, але майже повністю сховане від нас завісою хмар космічного пилу.

До складу ядра Галактики входить багато червоних гігантів і короткоперіодичних цефеїд. Зорі верхньої частини головної послідовності, особливо надгіганти і класичні цефеїди, становлять молодше населення. Воно розміщується далі від центра й утворює порівняно тонкий шар, або диск. Серед зір цього диска містяться пилова матерія і хмари газу. Субкарлики й гіганти утворюють навколо ядра й диска Галактики сферичну систему.

Зоряні скупчення й асоціації

У деяких місцях на небі в телескоп, а подекуди навіть неозброєним оком можна розрізнити тісні групи зір, пов'язаних взаємним тяжінням, - або зоряні скупчення. Розрізняють два види зоряних скупчень: розсіяні й кульові. Порівняємо їхні властивості. Розсіяні скупчення складаються звичайно з десятків або сотень зір головної послідовності й надгігантів із слабкою концентрацією до центра. Розмір розсіяних скупчень - кілька парсеків. Це, наприклад, скупчення Гіади і Плеяди із сузір'я Тельця. Якщо на скупчення Плеяди навести телескоп, то замість групи з 6 зір, видимих неозброєним оком, у полі зору телескопа побачимо брильянтовий розсип зір. Розмір кульових скупчень із сильною концентрацією зір до центра - десятки парсеків. Усі вони далекі від нас і в слабкий телескоп їх видно як туманні плями. Відомо понад 100 кульових і сотні розсіяних скупчень, але в Галактиці розсіяних скупчень має бути десятки тисяч. Ми бачимо тільки найближчі з них.

Рухи зір у Галактиці

В давнину зорі не випадково називали "нерухомими". Лише у XVIII ст. було виявлено дуже повільне переміщення Сиріуса серед зір, помітне при порівнянні Точних вимірів його положення, зроблених з проміжком часу кілька десятиліть. Власним рухом зорі називається її видиме кутове зміщення по небу за один рік на фоні слабких далеких зір. Воно виражається частками секунди дуги за рік.

Лише зоря Барнарда проходить за рік дугу 10", що за 200 років становитиме 0,5°, або видимий поперечник Місяця. За це зорю Бернарда назвали "летючою".

Власні рухи зір у наш час визначають, порівнюючи фотографії вибраної ділянки неба, зроблені на одному й тому самому телескопі через роки і навіть десятиріччя. Внаслідок того, що зоря рухається, її положення на фоні більш віддалених зір за цей час дещо змінюється. Зміщення зорі на фотографіях вимірюють за допомогою спеціальних мікроскопів. Його вдається оцінити лише для порівняно близьких зір.

Рух Сонячної системи

На початку XIX ст. В. Гершель за власними рухами небагатьох близьких зір установив, що відносно них Сонячна система рухається в напрямі сузір'я Ліри і Геркулеса. Напрям, у якому рухається Сонячна система, називається апексом руху. Згодом, коли за спектрами почали визначати променеві швидкості зір, висновок Гершеля підтвердився. У напрямі апекса зорі наближаються до нас у середньому із швидкістю 20 км/с, а в протилежному напрямі з такою самою швидкістю віддаляються від нас.

Отже, Сонячна система рухається в напрямі сузір'їв Ліри і Геркулеса зі швидкістю 20 км/с відносно сусідніх зір.

Обертання Галактики

Усі зорі Галактики обертаються навколо її центра. Кутова швидкість обертання зір у внутрішній області Галактики приблизно однакова, а зовнішні її частини обертаються повільніше.

Цим обертання зір у Галактиці відрізняється від обертання планет у Сонячній системі, де й кутова, і лінійна швидкості із збільшенням радіуса орбіти швидко зменшуються. Ця відмінність пов'язана з тим, що ядро Галактики не перевищує її маси так, як Сонце в Сонячній системі.

Сонячна система робить повний оберт навколо центра Галактики приблизно за 200 млн. років із швидкістю 250 км/с.

Дякую за увагу!

Підготувала:учениця 11 класу

Овсяннікова Ася