Презентация Дети-герои

Діти-

герої

До війни це були звичайні хлопчики і дівчатка. Навчалися, допомагали старшим, гралися, бігали-стрибали, розбивали носи і коліна. Їх ні імена знали лише рідні, однокласники та друзі.

Та прийшов час – і вони показали, яким великим може стати маленьке дитяче серце, коли спалахує в ньому священна любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів.

Хлопчики і дівчатка. На їхні дитячі плечі ліг тягар горя і бід воєнних років. Та не зігнулись вони під тим тягарем, а стали сильніші духом, змужніли.

Маленькі герої великої війни. Вони воювали поруч із дорослими – батьками, братами. Воювали всюди. На морі, як Боря Кулешин. У небі, як Аркаша Каманін. В партизанському загоні, як Льоня Голіков. В Брестській фортеці, як Валя Зенкіна. В керченських катакомбах, як Володя Дубинін. В підпіллі, як Володя Щербацевич .

І

Вони рано стали дорослими, їхнє дитяче життя було наповнене таким випробуваннями, що в це важко повірити. Але це було. Було в історії нашої країни, було в долі її маленьких героїв – звичайних хлопчиків і дівчаток.

Аркадій Каманін

Він був вихованцем авіаполку, в 14 років вперше сів у бойовий літак. Літав стрілком-радистом. Приймав участь у визволенні Варшави, Будапешту, Вени. Нагороджений трьома орденами. Через три роки після війни Аркадій, коли йому виповнилося 18 років, помер від поранень.

Надя Богданова

Її двічі вбивали гітлерівці, і бойові друзі довгі роки вважали Надю загиблою. Їй навіть пам’ятник поставили. В це важко повірити, та коли вона стала розвідницею в партизанському загоні «дяді Вані» Дьячкова, їй не було ще й десяти років. Маленька, худенька, вона, вдаючи з себе жебрачку, ходила серед фашистів, все підмічала, зам’ятовувала і приносила в загін цінні відомості. А потім разом з бійцями-партизанами підривала фашистський штаб, пускала під укіс ешелон з військовим спорядженням, мінувала об’єкти.

Вперше її схопили, коли вона разом з Ванею Звонцовим вивісила 7 листопада 1941 року червоний прапор в окупованому ворогом Вітебську. Били шомполами, катували, а коли привели до рову – розстрілювати, сил у неї уже не вистачило – упала в рів, лише на мить випередивши кулю. Ваня загинув, а Надю партизани знайшли у рові живою…

Вдруге її схопили в кінці 43-го. І знову – катування: її обливали на морозі льодяною водою, випалювали на спині зірку. Вважаючи розвідницю мертвою, гітлерівці, коли партизани атакували Карасьово, кинули її. Врятували Надю, паралізовану і майже сліпу, місцеві жителі. Після війни в Одесі академік Філатов повернув Наді зір.

Через 15 років вона почула по радіо, як начальник розвідки 6-го загону Слісаренко – її командир – говорив, що ніколи не забудуть бійці своїх загиблих товаришів. І назвав серед них Надю Богданову, яка йому, пораненому врятувала життя…

Тільки тоді і дала вона знати про себе. Тільки тоді і дізналися люди, що працювали разом з нею, про те, яка непроста доля у Наді Богданової, що нагороджена вона орденами Червоного прапора, Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Ніна Куковерова

Свою війну з гітлерівцями вона почала з розповсюдження листівок в окупованому ворогами селі. В її листівках були правдиві відомості з фронтів, що вселяли в людей віру в перемогу. Партизани довірили Ніні розвідувальну роботу. І вона могла впоратись з будь-яким завданням на відмінно. Гітлерівці вирішили знищити партизанів. В одне село увійшов каральний загін. Та його кількісний склад і озброєння не були відомі партизанам.

Ніна зголосилась розвідати сили ворога. Вона запам’ятала все: і скільки вартових, і де зберігаються боєприпаси, і скільки у карателів кулеметів. Ці відомості допомогли партизанам розгромити ворога.

Під час чергового завдання Ніну видав зрадник. Її катували. Не добившись від Ніни нічого, фашисти розстріляли дівчинку. Ніна Куковерова була посмертно нагороджена Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Льоня Голіков

Він ріс звичайним сільським хлопчиком. Коли фашисти захопили його рідне село Лукіно, що в Ленінградській області, Льоня зібрав на місцях боїв кілька гвинтівок, роздобув у фашистів два мішки гранат, щоб передати їх партизанам. І сам залишився в партизанському загоні.

Воював на рівні із дорослими. В свої десять років Льоня в боях з окупантами особисто знищив 78 німецьких солдат і офіцерів, підірвав 9 автомашин з боєприпасами. Приймав участь у 27 бойових операціях, підірвав 2 залізничних і 12 шосейних мостів. 15 серпня 1942 року юний партизан підірвав німецький легковий автомобіль, в якому знаходився поважний гітлерівський генерал

Загинув Льоня Голіков весною 1943 року в нерівному бою. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Марат Казей

Білоруському школяру Марату Казею було трохи більше тринадцяти років, коли він пішов до партизанів разом зі своєю сестрою. Марат Став розвідником. Пробирався до ворожих гарнізонів, помічав, де розташовані німецькі пости, штаби, склади з боєприпасами. Відомості, які добував Марат, допомагали партизанам завдавати ворогам нищівних ударів. Як і Голіков, Марат підривав мости, пускав під укіс ворожі ешелони.

В травні 1944 року, коли Радянська Армія була уже зовсім близько і партизани мали уже ось-ось з нею з’єднатися, Марат потрапив у засідку. Підліток відстрілювався до останнього патрона. Коли у хлопця залишилася одна граната, він підпустив ворогів ближче і висмикнув чеку….

Марат Казей посмертно став Героєм Радянського Союзу.

Зінаїда портнова

Ленінградська школярка Зіна Портнова влітку 1941 року поїхала на канікули до бабусі в Білорусію. Там її і застала війна. Через кілька місяців Зіна вступила в підпільну організацію «Юні патріоти». Потім стала розвідницею в партизанському загоні імені Ворошилова. Дівчинка вирізнялася сміливістю, кмітливістю і ніколи не сумувала. Одного разу її арештували.

Прямих доказів, що вона партизанка, у ворогів не було. Можливо, все обійшлося б, якби Портнову не впізнав зрадник. ЇЇ довго і жорстоко катували. На одному із допитів Зіна вихопила у слідчого пістолет і застрелила його і ще двох охоронців.

Намагалася втекти, так в змученої від катувань дівчинки не вистачило сил. Її схопили і стратили.

Зінаїді Портновій посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Валентин Котик

У свої 12 років, тоді п’ятикласник Шепетівської школи, став розвідником в партизанському загоні. Він безстрашно пробирався в розташування ворожих військ, добував для партизан цінні відомості про пости охорони залізничних станцій, військових складів, дислокацію ворожих підрозділів. Не приховував своєї радості, коли дорослі брали його з собою на бойові операції.

На рахунку Валі Котика шість підірваних ворожих ешелон, багато успішних засідок. Він загинув в 14 років в нерівному бою з фашистами. До того часу Валя Котик уже носив на грудях ордени Леніна и Вітчизняної війни І ступеня, медаль «Партизану Вітчизняної війни» ІІ ступеня. Такі нагороди зробили б честь навіть командиру партизанського з’єднання. А тут пацан, підліток.

Валентину Котику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пам’ятник Валі Котику в Шепетівці

Василь Коробко

Незвично склалась партизанська доля шестикласника із села Погорільці Василя Коробка. Бойове хрещення він прийняв влітку 1941 року, прикриваючи вогнем відхід наших частин. Свідомо залишився на окупованій території. Одного разу на свій страх і ризик підпиляв сваї моста. Перший же фашистський бронетранспортер, що заїхав на міст, рухнув з нього і вийшов з ладу.

Потім Вася став партизаном.

В загоні його благословили на роботу в гітлерівському штабі. Там ніхто і подумати не міг, що мовчазний кочегар і прибиральник прекрасно запам’ятовує всі позначки на ворожих картах і «ловить» знайомі зі школи німецькі слова. Все, про що дізнавався Вася, ставало відомо партизанам. Якось карателі стали вимагати від Коробко, щоб він привів їх до лісу, звідки партизани робили вилазки. А Василь вивів гітлерівців прямо на поліцейську засідку.

В темряві карателі сплутали поліцаїв з партизанами і відкрили по них вогонь, знищивши чимало зрадників Батьківщини.

З часом Василь Коробко став добрим підривником, приймав участь у знищенні 9 ешелонів з живою силою і технікою ворога. Він загинув, виконуючи чергове завдання партизан.

За подвиги Василь Коробко нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, медаллю «Партизану Вітчизняної війни» І ступеня.

Використані матеріали презентації «Пионеры-герои» http://www.viki.rdf.ru/item/1442/