Презентація " Історія села Портівське" , присвячена 85-річниці Донецької області

До 85-річчя Донецької області

Історія мого села

Донеччино! Ти у моєму серці:

І пахощі ковилових степів,

Й високі сіро-сині терикони,

І у діброві соловейка спів.

В моєму серці помістилось море

Лани пшениці,багатства землі,

Ніжні троянди , стрункі осокори

Й безмовні свідки- баби камяні.

В моєму серці рідний край квітує,

Пульсує кров у венах й не до сну…

Зозуля щедро накувала ювіляру

Вісімдесят п’яту щедрую весну

Рідний край …Починається він від батьківського порога,стежини , тополі стрункої , твоїх воріт , з барвінку , який ніжно стелиться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова – Україна , Батьківщина . Адже Батьківщина – це не тільки наша Україна , а й рідна домівка і те місце , де ти народився і виріс , де минули найкращі роки твого життя.

Людині визначено Богом місце її народження , країна , місто . Де б вона не опинилася , її батьківщина , рідний край буде завжди з нею.

Сьогодні я вже доросла людина і усвідомлюю такі поняття , як рідний край , батьківщина , що моє село – краплина на рідній землі.

Село Портівське

Село Портівське розташувалося на березі Азовського моря , у південно-східній частині Донеччини.

Географічні й історичні назви промовисті Донецький кряж . Савур-могила. Козацька паланка. Кальміус. А за цими назвами події героїчного минулого:

Де шаблі козаки купали

У водах тихої ріки -

Там з часом місто збудували

Далекі наші земляки.

Губились в пам’яті події,

Мінялись люди і роки,

Чиїсь бажання і надії,

Для нас – історії рядки…

Село Портівське засноване у 1931 році . Так сталося , що ювілей села і Донецької області співпали . Це ж ціле життя …

Історія нашого села записана зі слів тих людей , які знали його історію, жили в ті часи , але пам'ятають і зараз.

Степ… Безкраї лани , низки чепурненьких будиночків край дороги , знову степ:незрівнянні пахощі , хвилясті ковилі , море жовтогарячих соняшників. І ось , нарешті… Портівське .

1931рік-було засновано колгосп . Людей вербували на роботу звідусіль: із Запорізької області , Захар’ївки, Мангуша, Ялти та з Кубані…

Переселенці , які приїздили до села , жили в бараках , які були вириті в землі та землею ж і присипані. Люди працювали:орали землю , сіяли , збирали урожай . Обробляли землю кіньми , волами та навіть верблюдами. Землі було багато…Колись цими землями володіли мангушські поміщики.

Разом оселялися українці , греки , росіяни…Невдовзі було збудовано перший барак , який розташовувався на вулиці садовій . Люди працювали і вдень і вночі . Працювали добре. Видавали навіть премію « карими очками» , так називали тюльку.

Колгосп розділився на три відділення: Огороднє , центральне відділення та Глибоке .

На Огородньому вирощували овочі: щавель , помідори, огірки , кавуни, редис, буряк…

На центральному відділенні сіяли зернові культури:пшеницю , кукурудзу, ячмінь , овес.

У Глибокому займалися вирощуванням скота - корів , свиней, коней, телят, овець. Роботи було дуже багато – врожай овочів був високим . Не вистачало робочих рук . Вдень працювали в полі , а вночі загружали машини . Людей привозили з порту , вони допомагали працювати. Весь урожай господарства допомагав вивозити порт . Також порт допомагав колгоспу з вугіллям . Звідси і пішла назва «Портівське».

Важко було людям в ті часи , але не вішали носа . Посадили сад аж до самого Мангуша . Яких тільки дерев не росло в тому саду : і груші , і яблуні різних сортів , сливи , вишні , абрикоси.

Обрізання дерев 1956 рік

Трохи пізніше з'явилася сушилка для фруктів . Почали розводити бджіл.

А який був малинник , майже до Садової вулиці. Величезний виноградник!!!

Будували будинки швидко – вони були набивні (між двома дошками набивали глину , перемішану з соломою) ,потім дошки прибирали , коли глина висихала , а стіни обмазували . Ще такі хати називали “мазанками”

1936 рік-збудували їдальню

Незабаром у 1936 році з'явилася велика їдальня. А потім мешканці збудували власноруч водокачку . “у нас дуже корисна артезіанська скважина”- так казав інженер Нехлюдов

Робітники їдальні

На місці теперішнього клубу був барак . В ньому розміщувалась медкамера , гуртожиток та дитячий садочок.

Школа була маленькою розташовувалася навпроти пекарні ,на жаль уже і вона не працює.

Жили люди бідно , але молодість , радість , веселощі не давали нудьгувати людям . Ходили на збори , ставили у клубі вистави , співали у хорі і молоді і старі. Ходили на танці, танцювали під баян, гармошку , балалайку. Їздили з концертами до Ялти , Мелекіно.

1941 рік-війна

Не оминула війна і наше село . У 1941 році гітлерівці окупували його . Фашисти ганяли людей на роботу – копати окопи .

Коли визволили село від окупантів , всіх чоловіків забрали на фронт . Було нелегко обробляти землю жінкам . Вони виконували і чоловічу роботу . Навіть прийшлося жінкам сідати за трактор . Трактористками на той час були Счастная Марія Мойсеївна та Бараніченко Марія Архипівна .

Керівники села

Мешканці села згадують , що голови колгоспу змінювалися через рік-два . Першим керівником, головою був Адаріков , потім Кравченко .У роки війни був Городничий Іван Денисович. Згадуємо і Мірошніченка Сергія Кузьмича. Коли він був директором колгоспу – колгосп був міліонером - займалися вирощуванням свиней .

Але на сьогодні хочеться особливо відзначити двох видатних керівників

Заярний Кузьма Олексійович

Був директором колгоспу з 1962 по 1976 рік – 14років . За роки його керівництва люди працювали добре , самовіддано . Були великі показники в районі по збору врожаю пшениці Працівники отримували нагороди , а саме – комбайнер Самсонов Михайло Іванович був нагороджений Орденом Леніна . За роки правління було збудовано контору та нову школу.

Заярний Кузьма Олексійович – ветеран Великої Вітчизняної війни – помер в післявоєнний час.

Федоренко Василь Ілліч

Був призначений директором колгоспу в 1978 році . Працював до 1992 року – 14 років . За час правління було збудовано багато будівель : тік для зернових культур , майстерні та ангари для господарчої техніки . Створено будівельну бригаду ,яка збудувала чотири вулиці. Було заасфальтовано всі вулиці сіл . Збудовано дитячий садок на 90 місць .

Великі нагороди селян

За роки правління цих двох директорів мешканці села отримали нагороди від уряду :

Андрющенко Петро Григорович

Андрющенко Валентина Миколаївна

Джеломанова Людмила Максимівна

Дралюк Любов Іванівна

Золотарьов Володимир Максимович

Костін Василь Іванович

Курдов Костянтин Іванович

Лагутін Анатолій Сергійович

Пилипчук Марія Архипівна

Ручка Віктор Трохимович

Симоненко Віра Петрівна

Сташевський Василь Миронович

Чубаров Олександр Іванович

Маленька крапелька величної держави -    моє село, багато є таких!     Зазнало лиха, бідувань і слави      Воно живе і вічно буде жить!