Проект «Проблеми профілактики йододефіцитних захворювань в Україні».

Проект «Проблеми профілактики йододефіцитних захворювань в Україні».

Карагаєва Марина Василівна, учитель хімії вищої категорії, старший учитель Краснополянської ЗОШ 1-111ст, Великоновосілківського р-ну, Донецької області

Використання метода проектів у позакласній роботі з предметів дозволяє: навчити учнів самостійно мислити, вмінню міркувати, використовуючи відомі їм факти, закономірності науки, робити обґрунтовані висновки; приймати самостійні аргументовані рішення; навчитися працювати в команді.

Проектна діяльність дозволяє залучити велику кількість школярів, зацікавити їх цими дослідженнями, формує творчу, гуманну особистість, що вміє аналізувати, узагальнювати та застосовувати правильні рішення.

Паспорт проекту

Тема: Проблема профілактики йододефіцит­них захворювань в Україні

Автори: учні 9 класу Черкас Олександр,

Бізбіс Олена,

Задесенець Євген,

Челпан Олена,

Трюхан Наталія.

Координатор: вчитель хімії Карагаєва Марина Василівна.

Учбовий предмет: хімія.

Вигляд проекту: прикладний, інформаційний, методичний.

Мета:

• Вивчити рівень йододефіцитних захворювань в Україні.

• Розглянути сучасні види профілактики йододефіцитних захворювань.

• Оцінити рівень інформованості учнів школи з даної проблеми.

• Визначити основні напрями подальшої роботи з учнями школи по профілактиці йододефіцитних захворювань.

Завдання:

• зібрати і обробити інформацію про йододефіцит;

• вибрати методи для практичного вивчення теми;

• розподілити обов'язки по виконанню проекту;

• розробити форму представлення результатів проекту;

• оформити матеріали проекту;

• підготувати проект до захисту і презентації.

Етапи:

1. Підготовка:

• знайомство з «проектами» (що таке «проект», види проектів, вимоги, до виконання, форма представлення результатів і т. д.);

• уточнення теми, мети, завдань проекту;

• вибір методів;

• обговорення завдання.

2. Планування:

• аналіз проблеми;

• загальна розробка плану виконання проекту;

• визначення джерел інформації.

3. Пошук інформації:

• збір і уточнення інформації;

• вивчення літератури.

4. Виконання:

• опит, анкетування;

• обробка і аналіз отриманих даних.

5. Рефлексія:

• аналіз виконання проекту (досягнуті результати – успіхи і невдачі, їх причина);

• аналіз досягнення мети і завдань;

• оцінка роботи кожного в групі;

• анкетування (до проведення «Тижня проектів» в школі);

• самооцінка проекту.

6. Оформлення:

• оформлення матеріалів проекту;

• робота з комп'ютером.

7. Захист:

• підготовка доповіді до захисту;

• захист на «Тижні проектів»;

• участь в колективному оціннюванні проекту.

8. Презентація:

• презентація проекту на фестивалі шкільних проектів;

• анкетування (після проведення шкільного «Тижня проектів»);

• планування роботи на наступний рік.

Методи: збір і відробіток інформації, робота з літературними джерелами, досвід, анкетування, аналіз рефлексії, робота, з комп'ютером, авторська розробка і написання звіту.

Результативність:

1. Розроблені:

   • Пізнавально-ігрова програма для молодших класів;

   • презентація для 7-11классов

2. Зібрані матеріали для:

• лекцій (з природознавства);

• доповідей;

• для збільшення фонду бібліотеки.

1. Складений список літератури по темі проекту.

Сфера вживання проекту: природознавство, література, початкова школа, позакласні заходи, шкільна бібліотека.

Адресна спрямованість: учням школи, педагогам, класним керівникам і батькам.

Форма презентації: доповідь, тека з інформаційними матеріалами, плакат – презентація, рекламні буклети.

Факти про йод

1. Здобуття йоду. Вперше йод був отриманий випадково в 1811 році. Французький хімік Бернар Куртуа спокійно працював в своїй лабораторії, коли улюблена кішка раптово зістрибнула з його плеча на стіл, де стояла колба з реактивами. Розбилися дві: з сульфатною кислотою і спиртовим розчином золи водорості. Рідина змішалася, і від столу несподівано піднявся дим «чудового фіолетового кольору». Це були пари йоду — результат взаємодії натрій йодіду з водорості з сульфатною кислотою.

2. Назва. Назву новому елементу дав в 1813 році французький хімік Жозеф-Луї Гей-Люссак («iodes» по-грецьки означає «фіолетовий»).

3. Організм людини. Організм людини містить всього 15-20 мг. йоду, і 80% цієї кількості знаходиться в щитовидній залозі.

4. Історія йоду. Історія лікувального вживання йоду налічує більше трьох тисяч років: морську водорость рекомендував для лікування зобу ще китайський медичний кодекс 1567 років до н.е. З другої половини XIX століття йод став використовуватися як антисептик при будь-якій операції: від видалення зуба до ампутації кінцівки, спочатку — у вигляді сухого йодокрахмала (1 г йоду на 100 г крохмалю). У 1904 році російський військовий лікар Н.П. Філончиков ввів у практику 5-10%-ві спиртні розчини йоду для обробки тканини довкола свіжої рани. Приблизно такого ж складу йодна настойка і зараз продається в аптеці.

5. Йод в середні віки. У XVIII столітті у французькій Швейцарії цілі села були населені глухими, потворними і недоумкуватими «бажаними Богові істотами». У 1883 році швейцарський хірург Т. Кохер звернув увагу на розвиток ознак кретинізму (відставання психічного і фізичного розвитку) після видалення щитовидної залози з приводу зобу. Але лише в 1896-м, коли йод був виявлений в тканини щитовидної залози, взаємозв'язок між недоліком йоду, станом щитовидки і рівнем розумового розвитку, стала очевидною.

6. Дефіцит йоду сьогодні. За даними Усесвітньої організації охорони здоров'я, сьогодні майже 3 млрд. населення Землі (тобто кожен третій) відчувають дефіцит йоду, і близько 20 млн. з їх страждають розумовою відсталістю.

Підготувала Бізбіс Олена

Як відбувається накопичення йоду в організмі.

Щитовидна залоза активно витягує йод з крові, яка протікає скрізь неї. При цьому неорганічні сполуки йоду крові перетворюються на органічні сполуки. У крові міститься 60-75% йоду у формі органічних сполук і 25-40% - неорганічного йоду. Загальний вміст йоду в організмі людини складає приблизно 25 міліграм. У нормі близько половини цієї кількості міститься в щитовидній залозі, що приблизно в 300 разів більше, ніж в крові. Щитовидна залоза, створюючи свої запаси йоду з крові, яка протікає через неї кожні 17 хвилин, може втрачати йод:

• при використанні хлорованої води для пиття. Ось чому серед всього населення України переважно з проблемою йододефіцита стикаються міські, а не сільські жителі, які використовують для пиття дехлоровану воду з колодязя.

• при підвищеному вжитку звичайної куховарської солі: натрій заміщає йод.

• при нагріванні йод випаровується, тому при приготуванні їди в ній залишається не більше 20-30% йоду. Наприклад, при вариві м'яса зникає до 48% йоду, капусти - до 50%, буряка, моркви, картоплі - до 30%.

Підготувала Трюхан Наталія

Скільки йоду потрібно людині?

Більшість регіонів України, Росії, а також Європи, Азії і Африки, оголошені територією з пониженим вмістом йоду в грунті, воді, продуктах харчування. Стурбовані загрозою здоров'ю нації, світові лідери в 1990 році прийняли План дій з реалізації Конвенції про права дитини, в якій серед інших завдань було зобов'язання до кінця 2000г. усунути захворювання, пов'язані з дефіцитом йоду. У 2002 році на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченої дітям, міжнародна співдружність підтвердила рішучість довести до успішного завершення процес ліквідації йододефіцитних захворювань (ЙДЗ) шляхом загального йодування солі до кінця 2005 р. Але закінчився і цей термін, і окрім нової проблеми позитивних результатів, судячи з усього, процес не приніс. У медицині із цього приводу говорять, що лікували або не тим, або не те.

Що з себе представляє йод, де він міститься, як потрапляє в організм людини і скільки його там має бути? У таблиці Менделєєва йод знаходиться на 53-їй позиції і відноситься до неметалів. Французький хімік Шатен довів, що йод в невеликих кількостях міститься майже у всіх природних речовинах планети - у воді, грунті, мінералах, рослинах, тваринах. Оскільки йод був виявлений і в дощовій воді, і в росі, був зроблений висновок, що він знаходиться і в атмосфері. Йод леткий при звичайній температурі, а при нагріванні переганяється, утворюючи фіолетову пару. Тобто йод - це дуже агресивна речовина, яка є скрізь і проникає в організм будь-яким шляхом. Людина отримує 59% з рослинною їжею, 33% з тваринною, 4% з повітрям і ще 4% з водою.

Йод з їжи всмоктується з тонкого кишечника у вигляді йодидів. Всмоктування може відбуватися будь-якою слизовою оболонкою, легеневою альвеолою і шкірою. Таким чином, зрозуміло, що вміст йоду в довкіллі впливає на постачання організму йодом незалежно від вмісту його в їжі . В той же час кількість йоду в їжі не може бути однаковою в різних регіонах країни і планети. Це залежить від безлічі причин: близькості морів та океанів, висоти над рівнем моря, середньорічної температури, пори року, умов зростання і проживання об'єктів дослідження і т. д. Не випадково в довідковій таблиці вміст мікроелементів в 100 гр. продуктів у різних авторів розрізняється у декілька разів.

Фактичний вжиток в Європі складає -до 300, в США - до 500, а в Японії і Ісландії навіть до 1500 мкг в добу . В Україні ця цифра не дотягує до 100 мкг. Питання в тому, чи потрібно нам тягнутися до цієї норми, і чи дійсно при постійному дефіциті йоду нам загрожує, якщо не вимирання, то в усякому разі відставання в розумовому і фізичному розвитку аж до кретинізму? І взагалі, на якій підставі була встановлена єдина норма для всіх жителів планети і хто міг встановити, чому раптом за декілька сотень років в більшості регіонів планети Земля стала зменшуватися кількість саме йоду, а не арсена, плюмбума, мангана та інших елементів ? Адже на цій же землі жили, ту ж воду пили наші предки багато мільйонів років, але не вимерли і не перетворилися на кретинів та ідіотів!

Вікові норми добового вжитку йоду:

Діти грудного віку - 50 мкг

Від 2 до 6 років - 90мкг

Від 7 до 12лет - 120мкг

Від 12 і старше - 150 мкг

Підготувала Бізбіс Олена

Де здобути йод?

Основну кількість цих мікроелементів ми споживаємо з їдою. Найбільш висока концентрація йоду - в морській рибі і морепродуктах - приблизно 800-1000 мг/кг; особливо багаті йодом морські водорості. Дуже багато йоду в риб'ячому жирі.

Найпростіший і надійніший спосіб профілактики йододефіцитних станів - використання йодованої солі. Вміст йоду в такій солі повинен дорівнювати 40±15 мкг/г. Якщо врахувати норму добового вжитку солі людиною, яка складає 5-6 г, то це кількість йоду буде сповна достатньою для покриття щоденних витрат (100-200 мкг). Але пам'ятайте: аби зберегти мікроелементи, потрібно солити супи або кашу не на початку, а в кінці приготування, або готувати все недосоленим, а досолювати вже в тарільці кожному за своїм смаком.

Історія йодування солі

Йодування солі вперше було запропоноване колумбійцем Боусингалом в 1833 році для профілактики зобу.

У Європі вперше йодовану сіль з метою масової профилакти­ки запропонував використовувати в Швейцарії Ханзігер у 1915 році.

Масова профілактика:

1. рік - Швейцарія

2. рік - Австрія

3. -1929 роки - Італія

4. -1931 роки - Франція

5. -1937 роки - Німеччина

У 1955 році Міністерство охорони здоров'я затверджує інструкцію «Про йодування кухонної солі».

У 1956 році виданий наказ міністра охорони здоров'я «Про розширення боротьби з ендемічним зобом»

У 2002 році Кабінет Міністрів України приймає постанову №1418 «О затвердженні державної програми профілактики йод­ной недостатності у населення України на 2002-2005 роки»

Підготував Задесенець Євген

Користь йодованої солі:

1. Надлишки йоду виводяться з організму.

2. Отруєння йодованою сіллю неможливе.

3. Йод при кип'ятінні майже не руйнується.

4. Користь для здоров'я не в кількості, а як сіль.

5. Йодована сіль не є загрозою для гіпертоніків.

Як зберігати йодовану сіль

Йодована сіль зберігає свої цілющі властивості протягом трьох-чотирьох місяців. Тому, купуючи сіль, обов'язково погляньте на дату її виготовлення.

Йод випаровується з солі при неправильному зберіганні: якщо сіль була підмочена або деякий час знаходилася у відкритій тарі. Виходить, немає сенсу купувати йодовану сіль, яка злипнулася в грудочки (вір­ний показник того, що в ній міститься волога) або лежачу в откры­том пакеті. При нагріванні, а тим більше, при тривалому кипінні про­дукта, в який ви поклали йодовану сіль, йод майже повніс­тю випаровуватиметься. Тому має сенс солити блюдо не в процесі приго­тування, а безпосередньо перед тим, як поставити його на стіл.

Підготував Задесенець Євген

Йододефіцитні хвороби: історія і сучасність

Історія проблеми дефіциту йоду в організмі людини налічує майже таку ж кількість тисячоліть, як і власне історія людства. Вперше зоб і пов'язана з ним хвороба кретинізм з'явилася ще задовго до нашої ери, за часів стародавнього Китаю та Індії. Найперше зображення зобу було знайдене на фресці буддистів III - II століть до нашої ери в Пакистані. Згадки про зоб зустрічаються і в творах античних авторів: під час завоювання Галії Юлій Цезарь відзначив ознаки зобу у представників місцевого населення.

Найперше зображення зобу в європейських джерелах датоване 1215 роком. Рукописна книга з цим зображенням була знайдена в абатстві цистерианцев неподалік від міста Граця в Штірії (Австрія), розташованого в Альпах. Дуже показово, що на цьому малюнку чоловік з ендемічним зобом тримає в руці так званий "скіпетр дурня", який в епоху Середньовіччя був ознакою слабкого розуму.

Перший науковий опис зобу і пов'язаного з ним кретинізму знаходимо в "Енциклопедії" Дідро (1754 рік). В той же час вперше з'являється і слово "кретин", яке означало у той час "людина із слабким розумом, глуха і потворна, із зобом, який звисає до поясу". У епоху Освіти також вперше була описана щитовидна залоза (вперше це зробив англієць Томас Вартон), але її функцію тодішня наука ще не описала.

Перша спроба здолати проблему ендемічного зобу датована початком XIX століття. Історичні джерела зафіксували накази Наполеона відносно дослідження зобу, адже саме він вперше відзначив, що хворі зобом новобранці з гірських регіонів є непридатними до військової служби із-за недостатнього рівня розумового розвитку і недоліку слуху.

У ці ж часи здійснювалася перша спроба пов'язати наявність зобу з дефіцитом йоду в організмі людини. У 1820 році були рекомендовані препарати йоду для лікування зобу. Але ці рекомендації не сприймалися серйозно до 1896 року, коли, вчені вперше знайшли йод в тканині щитовидної залози. Але йодотерапия була підвергнута критиці, адже цей препарат у людей, які його вживали, викликав токсикоз з великою кількістю побічних наслідків: серцево-судинні порушення, задуха і тому подібне.

Лише на початку XX століття з'явилася ідея профілактики зобу і контролю за його поширенням. В даний час була вперше здійснена спроба використовувати йодовану сіль для профілактики зобу в Швейцарії. Зоб і кретинізм були дуже поширеною хворобою в цій країні через її географічне положення в гірських районах Альп, де природні джерела йоду або мізерні, або зовсім відсутні. Результати вживання йодованої солі вразили спостерігачів: за період з 1925 по 1947 рік питома кількість хлопців, непридатних до військової служби через зоб та кретинізм, зменшилися з 31 до 1 людини на 1000 рекрутів. Окрім цього, наукове дослідження 1966 року, яке було проведено серед населення Папуа Нової Гвінеї, підтвердили, що недостатність йоду в організмі жінки під час вагітності є основною причиною кретинізму.

На підставі цих досліджень в 1981 році австралійський вчений Безил Хетцель сформував поняття про хворобу, пов'язану з дефіцитом йоду. Учений довів, що дефіцит йоду виявляється не лише в наявності зобу: йододефицит загрожує організму вцілому, негативно впливає на розвиток дитини в період вагітності матері, а також на новонароджене немовля. При цьому мозок є органом, який найбільшою мірою підпадає під негативний вплив йододефіциту.

Підготував Черкас Олександр

ЗОБ

Зоб — пухлиноподібне збільшення щитовидної залози, яке видно неозброєним оком, супроводжується у ряді випадків розладом її функції і порушеннями загального стану организ­ма. Розрізняють ендемічний зоб і дифузний токсичний зоб.

Ендемічний зоб зустрічається у жителів гірських місцевостей. Причиною появи його може бути зниження виділення щитовидною залозою гормону при недостатньому введенні в організм йоду, який входить до складу гормону. Цей вигляд захворювання поширений в місцевостях, де вода, грунт, повітря містять недостатню кількість йоду.

Дифузний токсичний зоб (базедова хвороба) — захворювання, обумовлене підвищеною функцією щитовидної залози, яка виділяє в кров надлишкову кількість гормонів.

Порушення функції щитовидної залози призводить до порушення обміну речовин в організмі, зростання, до розладу психіки. У жінки захворювання щитовидної залози зустрічається набагато частіше, ніж у чоловіка. Зовні воно проявляється в різній мірі збільшенням розміру залози; при базедовій хворобі — витрішкуватість, сер­дцебиття, тремтіння пальців рук, підвищена дратівливість, різка зміна настрою.

При зобі слід уникати напруги шиї.

Хворим зобом рекомендується оселитися поблизу моря (морське повітря багате йодом) і щодня споживати якомога біль­ше морської риби: вона містить особливо велику кількість йоду. Споживати її можна у вигляді юшки, а також вареною і смаженою. Риба має бути абсолютно свіжа, оскільки вже через 48 годин після упіймання вона втрачає свої лікувальні властивості. Тому ловом риби корисно займатися самому хворому. Через 5 років такого лікування інколи зникає навіть застарілий, дуже великий зоб, а в початковій стадії зникає дуже швидко. Цікаво, що зоб, вилікуваний одного дня таким спосо­бом, не повертається навіть в тому випадку, якщо хворий після лікування абсолютно не їсть морську рибу протягом декількох років.

Підготувала Челпан Олена

Живлення при ендемічному зобі

До найважливіших профілактичних заходів, які проводяться у вогнищах ендемічного зобу, відноситься раціональне харчування населення.

Важливе значення для попередження захворювань эндемі­чним зобом має також вітамінна повноцінність живлення. Ученими кафедри гігієни живлення Львівського медичного інституту доведено, що недолік в живленні ретинолу, тіаміну, рибофлавіну, аскорбінової кислоти, піридоксину, ніацину, пантотенової і пангамової кислоти, а також кальциферолу і то­коферолів погіршує функціональний стан щитовидної залози, підсилює дію на організм йодної недостатності. На підставі досліджень був зроблений важливий висновок: віта­міни є чинником, регулюючим функцію щитовидної залози.

Для попередження захворювань ендемічним зобом не­обхідно використовувати в живленні продукти, які багаті вітамінами. У вогнищах ендемічного зобу слід обмежити вжиток виробів з муки вищих сортів і цукру, які сприяють виникненню дефіциту вітамінів групи В. Особливої уваги вимагає дотримання пра­вил зберігання, холодної і теплової обробки харчових продук­тів, з метою зменшення втрати аскорбінової кислоти, тіаміну, піридоксину, ретинолу, каротину.

Оскільки основною причиною розвитку ендемічного зобу є недолік в їжі йоду, білків, та віта­мінів, вимоги до характеру живлення людей, які проживають в зоні ендемії, особливо високі. Харчовий раціон має бути всіляким, додатково слід включати йодоутримуюці морепродукти (рибу, краби, молюски, мідії, гребінці, морську капусту). Відомо, що йод з органічних натураль­ных сполук продуктів моря засвоюється значно краще, ніж з неорганічних (таких, як, наприклад, калій йодид). Морської риби необхідно вживати щодня близько 50 г після різної кулінарної обробки.

Велика кількість йоду міститься в креветці (110 мкг/100 г). Особливу біологічну цінність в живленні людей, які проживають у вогнищах ендемічного зобу, має білкова паста «Океан», виготовлена з м'яса дрібної креветки. Паста «Океан» містить білки, ліпотропні речовини, поліненасичені жирні кислоти, мікроелементи, у тому числі йод. З пас­ти «Океан» можна приготувати різні салати, вінегрет та інші страви.

Морська капуста — джерело мінеральної солі, вона містить від 136 до 196 мг/100 г сухої маси йоду. З морської капусти виробляють різні консерви. Розроблена технологія виготовлення сирків з додаванням морської капусти. Ці продукти з успіхом застосовуються для про­филактики ендемічного зобу і атеросклерозу.

Наша промисловість випускає безліч консервів з морських тварин і водоростей (морську капусту з овочами, трепангів з морською капустою і овочами, м'ясо морського гребінця в оцетовому соусі, мідія в м'ясному соку, пасту «Океан» і ін.).

Підготував Черкас Олександр

Засоби народної медицини, використовувані для запобігання зобу і його лікуванню.

1. Носити на шиї нитку натурального жовтого янтарю.

2. Обтирати шию і зоб щодня свіжою дубовою корою. Кору можна прив'язувати на шию і так носити для зменшення зобу.

3. Настій трави зобника.

Дві-три щіпки сухої трави настояти в стакані води. Пити по 1 чашці на день.

4. Зрілі яблука багатьох сортів містять чималу кількість йоду. Це дозволяє рахувати їх одним із засобів профілактики зобної хвороби.

5. Чорноплідна горобина.

Немає жодного плоду з таким великим вмістом йоду. Узяти 1 кг горобини на 1 кг цукру. Приймати по 1 чайній ложці 3 рази на день. Рекомендується медициною Тибету при склерозі та зобі.

6. Лимони і апельсини.

Корисні при початковій формі гіпертонії та збільшенні щитовидної залози. Половину лимона натерти з шкіркою і змішати з цукром. Прий­мать по 1 чайній ложці 3 рази на день.

7.Морська капуста (ламінарія).

Застосовувати для лікування і попередження розвитку атеросклерозу і зобу.

8. Сік пустирника.

Свіжий сік приймають по 40 крапель 3рази на день при базедовій хворобі.

На зиму свіжий сік трави пустирника зазвичай консервують: сік (2 ча­сти) сполучають із спиртом (3 частини); приймають по 20 — 30 крапель.

9. Відвар квіток конвалії травневої.

Узяти 15 г квіток на 200 мл окропу. Приймати по 2 чайних ложки 3раза на день. Застосовувати як сечогінне, збільшуюче сечовипускання, при базедовій хворобі і епілепсії. Можна вживати також і настойку квіток: 15 г квіток на 100 мл спирту. Приймати по 2 чайних ложки 3 рази на день.

10. Дурнішник звичайний.

Узяти 1 столову ложку рослини, подрібнити, заварити 1 стака­ном окропу, кип'ятити 10 хв. Приймати по 1 столовій ложці 4 — 6 разів на день.

11. Пілюля з сажі і мила (узяти порівну).

Зробити пілюлю величиною з горошину; приймати по 1 пілюлі 3 — 4 рази щоденно, запиваючи чаєм з мати-й-мачухою та морквяним соком.

12. Прикладати на зоб розмазню з тертої моркви навпіл з мукою з кінських бобів і невеликої кількості тміну 2 — 3 разів на день.

Листя конопель, яке товчеться з її насінням. Прикладати до зобу щодня вранці і увечері.

Розмазня зі свіжого листя болиголову навпіл з тертою сирою мор­квою.

Прикладати щодня вранці і увечері.

13. Бодяга з щіпкою палених кісток.

Приймати по півзолотника (2 г) бодяги з щіпкою палених кісток 3 рази на день. Розпарену бодягу вранці і увечері прикладати до зобу.

«Прикладати всякі 2 дні наступний пластир: узяти сурику чет­верть фунта (100 г), воску, мила, шевського вару, мілкорізаних по півфунта (200 г), топленого мозку з кісток 12 золотників (50 г) і стільки ж макових масел, розтопити на вільному вогні, часто перемішуючи; після, віднявши від вогню, як стануть простигати, вси­пати в ону суміш трави молодила, болиголову, голки козацького мож­жевельника, по 5 золотників (20 г) в порошку, кореня кірказону, сви­ного хліба, аврана, насіння тмину по 4 золотники з половиною (18 г). Мішати довго все разом, поки не остигне; і берегти для вживання».

14. Ванна з листя і кори з кореня волоського горіха.

Подрібнене листя і кору від кореня залити холодною водою, нас­тояти півгодини, кип'ятити 10 хв., процідити. Ванну (36 — 37°С) приймати на ніч. Застосовувати при екземі, фурункулах, зобі. Курс лікування 14 — 18 ванн.

15. Ванна з кореня перстача гусячого.

Узяти 50 г подрібненого кореня на 1 л окропу. Кип'ятити 30 хв., процідити. Ванну (ЗТС) приймати у будь-який час дня. Застосовується при зобі, ожирінні, діатезі, в період клімаксу. Курс лікування 12 — 14 ванн.

16. Ванна з кореня прангоса.

Узяти 40 г подрібненого кореня на 1 л окропу. Кип'ятити 20 хв., процідити. Ванну приймати на ніч. Застосовувати при свербінні, зобі, діатезі. Курс лікування 12 — 14 ванн. Потрібно пам'ятати, що при базедовій хворобі вживання алкоголь­них напоїв, збуджуючих нервову систему, і куріння виключено.

Підготувала Трюхан Наталія

Йододефіцит на Україні.

За оцінкою ВООЗ, в світі 1,5 млрд. людей відчувають дефіцит йоду, 300 млн. людей страждають збільшенням щитовидної залози в результаті йодного дефіциту(зобом) та 30 млн. - кретинізмом. В Україні більше 35% населення страждають від йододефіцита. За даними ендокринологічного центру українці споживають в день 40-80 мкг йоду, що в 2-3 рази менше його добової потреби! Дефіцит йоду є причиною вираженої розумової відсталості в 43 мільйонів людей в усьому світі. Щорік від браку йоду з'являються на світ 100 тис. дітей з природженим кретинізмом.

2/3 террито­рии України відносяться до регіонів природного йододефицита. В 0,6% населення України спостерігається значний дефіцит йоду в організмі. За останніх 10 років патологія щитовидної залози в Україні виросла в 10 разів. За останніх 5 років в країні кількість операцій на щитовидній залозі та кількість дітей з патологією, викликаною йододефіцитом, збільшилась в 3,5 рази. В Україні щорік доводиться відкривати ще одну школу для розумово відсталих дітей.

Лісостепова зона, південь України — промисловий район і житниця. Тут забруднено важкими металами повітря і водне середовище, йде деградація грунту, засолення, підтоплення. Грунти настільки деградовані, що вміст гумусу в них знаходиться подекуди на межі припинення сільськогосподарської діяльності. Відповідно формується здоров'я населення регіону.

Не у кращому стані і Полісся України, особливо Західне та Центральне. Порушення рівня грунтових вод, деградація мілко- та середньопокладених грунтів в Поліській низовині призвело до порушення балансу органічної речовини, мінеральної солі, а також сприяло парниковому ефекту.

За даними ендокринологічної служби України, патологія ендокринної системи є однією з основних в структурі загальної захворюваності в країні. При цьому близько 50% всіх ендокринних захворювань пов'язано з дисфункцією щитовидної залози.

Загальна кількість хворих з ендокринною патологією з 1993 року по 2007 виросла удвічі (з 1 769 626 до 3 652 435 хворих). Що стосується захворювань щитовидної залози, безпосередньо пов'язаних з дефіцитом йоду за 2003-2007 рік: щорічний приріст хворих тиреотоксикозом в середньому складає 4,5%, тиреоїдитом – 8,9%, раком щитовидної залози – 9,14%.

До регіонів з вираженим йододефіцитом традиційно відносяться 7 західних областей: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька. Проте, останнім часом ця ситуація поширилася практично на всю Україну. Сталося це по цілому ряду екологічних і соціально-економічних причин.

У їх числі:

1. Чорнобильська аварія;

2. забруднення атмосфери промисловістю;

3. великомасштабна осушна меліорація, яка привела до вимивання йодних з'єднань з грунту;

4. очищення води хлоруванням (відбувається заміщення йоду хлором);

5. погіршення рівня життя і, як наслідок, зміни в живленні - вжиток йоду в українців складає 40-80 мкг, що удвічі нижче рекомендованого Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я.

Підготував Черкас Александр

Йододефіцит в Донецькій області.

Донецька область є регіоном, в якому склалася несприятлива медико-соціальна ситуація, пов'язана з природно обумовленим дефіцитом йоду в біосфері. Замість покладених по нормі Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я 150 мікрограмів йоду в день переважна більшість з нас отримує з їжею і водою всього лише 40-50 мікрограмів йоду в добу, а вжиток менше 80 мкг вважається недостатнім. 71,6% населення в Донецької області прожива­ет в умовах слабкого і помірного йодного дефіциту. За останніх 10 років патологія щитовидної залози виросла в 10 разів, 7% жителів області страждають йододефіцитными захворюваннями різної міри тяжкості. За 2007 рік на 12% збільшилося зростання дитячої патології щитовид­ной залози.

Підготувала Бізбіс Олена

Шляхи вирішення проблеми йододефіцита в Україні

Рівень йодозалежного стану захворювань в Україні значно підвищився після чорнобильської катастрофи і у зв'язку з припиненням індивідуальної та групової йодопрофілактики.

Україна включена в програму ЮНІСЕФ і Міжнародного Комітету ВООЗ по контролю за йододефіцитним станом.

Для України йодована сіль – продукт не новий, його виробництво і вжиток було організоване ще в часи колишнього СРСР. Вже тоді була налагоджена система забезпечення населення тих регіонів, де існував ризик таких захворювань, йодованою сіллю. Споживачами такої продукції були жителі західних областей України. Як відомо, водопостачання цих регіонів здійснюється з гірських річок, вода яких не містить достатньої кількості йоду. Після чорнобильської катастрофи йодовану сіль поставляли в регіони, які найбільш постраждали від її наслідків.

Але нинішнє соціально-економічне положення України погіршило ситуацію. Населення останнім часом не отримує достатню кількість йодованої солі, морепродуктів, багатих йодом, виготовлених за новітньою технологією харчових продуктів, біологічно активних харчових добавок, збагачених йодом і мікроелементами.

В Україні проблема виробництва і постачання йодованою сіллю отримала законодавче рішення в 1997 р., коли Кабінетом Міністрів було прийнято Постанову від 28 жовтня № 1171 “Про деякі заходи щодо профілактики йодозалежних захворювань”, яким передбачалося налагодити виробництво йодованої солі. За станом на 1990 р. обсяги виробництва йодованої солі складали до 450 тис. тонн щорік, а вжиток – близько 176 тис. тонн. Не дивлячись на те, що Постановою було передбачено вивчити потребу населення в йодованій солі в розрізі регіонів і давати Держхарчопрому відповідну заявку, регіони лише знижували об'єми заявки на цей продукт. Наприклад, якщо в 1998 р. об'єм заявки на йодовану сіль в цілому по Україні складав 57,8 тис. т, в 2000 р. – 46 тис. т, а в 2001 р. цей показник впав до 32,5 тис. т.

Сіль – один з небагатьох харчових продуктів, який вживається буквально усюди і кожним, незалежно від регіону проживання, віку і стану фінансового забезпечення. Крім того, людина вживає сіль впродовж всього життя. Учені всього світу прийшли до висновку, що саме цей продукт є оптимальним для його йодування, тим більше що йодування солі з технологічної точки зору – дуже проста операція. Під час йодування солі не відбувається побічна хімічна реакція, наслідки якої могли б шкодити вживанню; передозування йоду практично неможливе. Йодована сіль ніяк не відрізняється від нейодованої – ні запахом, ні смаком, ні кольором. Сучасна технологія йодування солі гарантує неможливість передозування йоду. Але йодована сіль, яка застосовувалася в СРСР, базувалася на принципово іншому реагенті. Сьогодні технологія йодування солі в Україні така, як і у всьому світі – на основі реагенту калія трийодата, який стійкий в довкіллі і при приготуванні харчових продуктів. Це принципова різниця між тим, що було до 1986 р. і тією системою, яка упроваджується в Україні зараз.

Міністерством ОЗ України проведена низка заходів. Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 24.05.2001 р. Був визначений комплекс першочергових заходів подолання йодної недостатності. Інститутом ендокринології і обміну речовин проведені розрахунки потреби населення в кухонній йодованій солі на 2002 р. Значна робота проводиться Міністерством аграрної політики і Асоціацією “Укрсоль”: наказом цього міністерства визначений комплекс заходів щодо забезпечення виробництва і постачання йодованої солі в необхідних кількостях. Розпочата широкомасштабна роз'яснювальна робота серед населення. Матеріали освітлюють на сторінках газет і журналів. Так за рік було опубліковано 249 статей, проведено 139 радіолекцій, 47 телерепортажів. 31 травня в 2001 р. від імені Уряду України підписана угода по профілактиці йододефіцита серед населення держав-учасників Співдружності незалежних держав. Угодою передбачена розробка і ухвалення погоджувальних рішень, які регулюють виробництво, закупівлю і реалізацію, контроль якості йодованої солі. Перед керівниками лікувально-профілактичних, дошкільних, загальноосвітніх учбових, оздоровчих установ поставлено питання про використання йодованої солі в приготуванні блюд та виробів. Здійснюється санітарно-епідеміологічний нагляд за роботою підприємств, які виробляють йодовану сіль і контроль якості. Вирішено питання про організацію виробництва вітчизняного калія йодата, використовуваного при йодуванні солі, в об'ємі 10 тон на рік на базі науково-виробничого об'єднання “Йодбром” (Автономна республіка Крим).

Таким чином, в Україні є всі можливості для здійснення широкомасштабних заходів щодо вживання йодованої солі, вжитку йодованої води і продуктів харчування.

Підготувала Челпан Олена

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Визначити, що у вашому організмі недолік йоду, не дуже складно. Про це свідчать багаточисельні нездужання: хвороба щитовидної залози, зниження розумової і фізичної працездатності, сонливість, схильність до простуди, порушення сердечної діяльності, випадання волосся, ламкість нігтів, ожиріння.

Тест для самодіагностики

1.Чи буває відчуття, начебто кому в горлі?

2.Чи страждав хто-небудь з ваших родичів захворюваннями щи­товидной залози?

3.Чи збільшилася ваша вага тіла останнім часом?

4.Чи зменшилася ваша вага тіла останнім часом?

5.Чи збільшився ваш апетит?

6.Чи зменшився ваш апетит?

7. Чи не помічали ви, що стали більше і частіше потіти?

8.Чи мерзнете ви останнім часом, навіть коли тепло?

9.Останнім часом у вас гарячі руки?

10.Останнім часом руки і ноги постійно холодні?

11.Вами часто оволодіває смутний сумнів?

12.З'явилася сонливість, постійна стомлюваність, чого раніше не було?

13.Часто стало охоплювати незрозуміле тремтіння?

14.Чи став частішим пульс в стані спокою?

15.Ваша шкіра стала сухішою?

16.Чи часто буває стан нервового збудження?

Результати тесту

Співвідношення кількості схильних до захворювання, виявлен­их шляхом тестування 146 людей, зведено в діаграму

Цей же тест був запропонований вчителям і батькам учнів. Особлива увага приділялася симптоматиці захворювань.

Опитування провели Трюхан Наталія і Бізбіс Олена