Стилі та напрями мистецтва.У світі античності.

Мистецтво 8 клас Урок 3

Стилі та напрями мистецтва

Тема. У світі античності.

Мета. Продовжити знайомити учнів з особливостями античного мистецтва: досягненнями давньогрецьких та давньоримських митців, особливості античної скульптури, музики і театру. Поглибити знання про стиль у мистецтві. Навчити учнів класифікувати твори мистецтва за художніми напрямками та стилями; використовувати спеціальну термі­нологію, набуті знання у процесі художньо-творчої діяльності; порівнювати твори різних напрямів та стилів у мистецтві, розвивати уміння аргу­ментувати оцінні судження щодо ролі мистецької спадщини в житті людини та суспільства, виховувати художній смак, любов до мистецтва.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: комп’ютер, мультимедійна презентація, підручник «Мистецтво» 8 клас (автор Кондратова Л.), музичний інструмент.

ХІД УРОКУ

І. Вхід під під звучання Маршу із опери «Аїда» Джузеппе Верді. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань. Індивідуальне опитування.

• У чому полягають особливості давньогрецької архітектури? Назвіть

відомі вам шедеври зодчества Стародавньої Греції.

• Розкажіть про особливості архітектури Стародавнього Риму. Назвіть найвизначніші пам’ятки архітектури епохи Римської імперії.

• Назвіть найбільші досягнення античного стилю в архітектурі

ІІІ. Мотивація навчання.

Продовжуємо нашу віртуальну подорож до країни, яку називають колискою європейської цивілізації – Стародавньої Греції. Сьогодні ви дізнаєтесь про скульптуру, живопис, театр, музичне мистецтво Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. Переконана, що вас зацікавлять і тенденції моди античної цивілізації.

ІV. Вивчення нової теми

Мистецтвознавчий матеріал

Значну частку культурної спадщини античності складає скульптура. Статуї та рельєфи із зображенням богів, героїв і переможців Олімпійських ігор прикрашали храми, палаци, міські майдани. На жаль, чимало високохудожніх творів скульптури Стародавньої Греції були знищені. До нашого часу дійшли переважно мармурові копії, виготовлені римлянами з грецьких оригіналів, однак вони дають нам можливість судити про майстерність не лише давньоримських, але й давньогрецьких скульпторів.

Пригадаймо, що таке скульптура і на які види її поділяють.

Мистецька скарбничка

Скульптура ( з латинської вирізаю, висікаю ) - вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну форму і виконуються з твердих або
пластичних матеріалів – кістки, дерева, каменю(мармуру,граніту),
металу(бронзи), гіпсу, глини, воску тощо.

Види скульптури

Станкова скульптура не залежить від зовнішнього середовища, за розміром близька до натури.

Монументальна скульптура відрізняється величністю, вагомим ідейним змістом, має узагальнені форми.

Декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів.

Скульптура малих форм (не більше метра заввишки) розвивається у двох напрямах – як мистецтво широкого вжитку і як царина індивідуальних мистецьких творів.

За формою розрізняють круглу та рельєфну скульптуру. Витворами круглої скульптури, яка вільно розміщується у просторі, можна милуватися, оглядаючи композицію з усіх боків, незалежно від розмірів

Кругла:

• Голова

• Статуя

• Скульптурна група

• Статуетка

• Погруддя,торс

Рельєфна скульптура

Барельєф – скульптурне зображення, що виступає над площиною менш ніж на половину свого об’єму

Горельєф – зображення виступає більш ніж на половину свого об’єму

Контррельєф – зображення не виступає з площини, а заглиблюється в неї

Стародавня Греція мала значні поклади глини, мармуру, руд кольорових металів, зокрема міді. Перші скульптури майстри виготовляли з

деревини та глини, згодом — із вапняку, мармуру, міді, бронзи. Виразність художніх образів підсилювали розписом та інкрустацією.

Найбільш ранні скульптурні твори, що збереглися до наших днів,

належать до архаїчної епохи. Це куроси — статуї оголених атлетів чи богів та кори — жіночі фігури в одязі. Вони вирізняються статикою, симетричністю, скованістю поз.

Протягом наступних століть майстри намагалися передати у скульптурі

гнучкість і рухливість людського тіла, красу пропорцій та одухотвореність

обличчя.

Найвищого розквіту грецька скульптура, як і мистецтво загалом, досягла в епоху класики й добу еллінізму. На ці періоди припадає злет

творчості видатних майстрів Фідія, Мірона, Поліклета (V ст. до н. е.) та Скопаса, Праксителя, Лісіппа (ІV ст. до н. е.). Вони оспівували прекрасне тіло людини як ідеал фізичної та духовної досконалості. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним.

Непересічним явищем у культурі античності була хрисоелефантинна скульптура, яка потребувала значних матеріальних ресурсів і коштовних та екзотичних матеріалів — рідкісної деревини, золота, слонової кістки. Така статуя складалася з дерев’яного каркаса, на який прикріплювали пластини зі слонової кістки (для зображення неприкритих одягом частин тіла) та карбованого золота (для зображення одягу, зброї, волосся). Відомими хрисоелефантинними статуями були роботи Фідія: Афіна Парфенос для Парфенона і Зевс для храму в Олімпії.

Мистецька скарбничка

Хрисоелефантинна скульптура — твори античного мистецтва, виконані з пластинок слонової кістки та золота.

З історії шедевра

Шедеври монументальної скульптури

Статую Зевса Олімпійського вважали одним із семи чудес світу.

Вона була встановлена у храмі Зевса в місті Олімпія на півострові Пелопоннес. Статуя простояла майже 900 років і загинула під час пожежі

в V ст. Однак численні описи в творах стародавніх істориків, письменників і мандрівників, археологічні знахідки (зменшені копії, зображення на монетах) дають нам уявлення про цей величний твір Фідія.

На масивному п’єдесталі стояв золотий трон, а на троні царствено

сидів могутній чотирнадцятиметровий Зевс. Його голову прикрашав

оливовий вінок, обличчя облямовувала кучерява борода, з лівого плеча

спадав плащ, прикриваючи частину ніг. У лівій руці Зевс тримав скіпетр, увінчаний орлом, а на простягнутій правій руці стояла богиня Ніка.

Фідій наділив свого Зевса людським благородством. Обличчя верховного бога було не лише строгим, а й добрим, поза втілювала велич, гідність і спокій. Оголені частини тіла були виконані зі слонової кістки;

волосся, борода, вінок, плащ і сандалі — із золота, очі — з коштовних каменів.

Не менш знаменита хрисоелефантинна статуя роботи Фідія — Афіна Парфенос — теж загинула в сиву давнину.

Фігура богині стояла в головному залі Парфенона і була невимовно прекрасна. Скульптор працював над нею дев’ять років. У висоту статуя сягала близько 12 м. Урочистість образу богині підкреслювали пишно декоровані атрибути, виготовлені з листового золота. На голові — шолом, прикрашений фігурами сфінксів та грифонів. Лівою рукою Афіна спиралася на щит, з обох боків якого були викарбувані міфологічні сюжети, а біля її ніг

клубком згорнувся змій — символ афінської землі.

Гігантська 32-метрова статуя бога Геліоса — найяскравіший зразок монументальної скульптури епохи еллінізму. Цей витвір інженерного мистецтва, споруджений між 292 та 280 роками до н. е. на вході у

гавань острова Родос, увійшов до переліку семи чудес світу під назвою

«Колос Родоський».

Над статуєю майже дванадцять років трудився учень Лісіппа Харес.

На штучному пагорбі було споруджено три мармурові стовпи: на двох стояли бронзові ноги гіганта, а на третій спиралися складки його плаща. Статую «збирали» з окремих деталей, закріплюючи їх залізними і

кам’яними конструкціями: спочатку формували ступні, потім — литки і т.д. У міру просування вгору фігуру засипали землею, створюючи та-

ким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя

була повністю готова, земляний пагорб прибрали. За задумом майстра,

голову Геліоса прикрашав вінець із семи сонячних променів, що розходили-

ся в різні боки.

Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор’ю, однак проіснував він недовго. Приблизно через 50 років після створення внаслідок сильного землетрусу надламалися коліна статуї і вона звалилася

вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч лежали на

землі, поки в 977 році арабський намісник, який правив у той час на острові, продав їх на переплавку.

Ідеалізм та натуралізм шедеврів античної скульптури

Статуя «Дискобол» — перша класична скульптура, що зображує людину в русі.

Талановитий скульптор Мірон утілив образ спортсмена, який приготувався метнути диск. Фігура юнака напівзігнута; мить — і він випростається й диск полетить у повітря. Митець бездоганно передав анатомію тіла, підкреслив духовну і фізичну красу атлета, ім’я якого залишилося невідомим. Не зберігся й оригінал «Дискобола» — його слід загубився в Середні віки. Відомі численні римські копії цієї статуї, які знаходяться в музеях Рима, Мюнхена, Флоренції, Берліна.

На відміну від Мірона, його сучасник Поліклет зображував атлетів переважно в стані спокою. Прикладом є статуя «Доріфор», яку вважали

еталоном чоловічої краси й іноді називали «Каноном Поліклета», оскільки в теоретичній праці з такою назвою скульптор виклав закон ідеальних пропорцій чоловічого тіла.

Юнак непорушно стоїть перед глядачем, проте його поза суттєво відрізняється від пози архаїчних куросів. Списоносець ледь зігнув одну ногу і переніс масу тіла на іншу. Завдяки цьому створюється враження, що він за мить зробить крок і зійде з постамента. Оригінал статуї був відлитий із бронзи, але до нас дійшли тільки мармурові копії, виготовлені римлянами.

В епоху еллінізму скульптура залишалася невід’ємною частиною архітектурного оздоблення міст. Розвиток різноликих елліністичних держав на обширній території, що охоплювала Грецію, Єгипет, Малу Азію,

Північне Причорномор’я та Середню Азію, зумовив виникнення багатьох художніх шкіл у скульптурі. На передній план виходять нові центри творчості, що вирізняються патетикою і підкресленим драматизмом

скульптурних зображень: Пергам, Александрія, Родос і Антіохія.

Одним із найвеличніших шедеврів доби еллінізму є збережена до наших днів мармурова статуя богині перемоги Ніки Самофракійської.

Вона була споруджена на острові Самофракія приблизно в 220 — 190 рр.

до н. е. на честь перемоги родоського флоту. Ім’я скульптора невідоме —

ймовірно, він походив з Родоса.

Фігура богині встановлена на п’єдесталі, що нагадує ніс корабля: складається враження, ніби вона спускається на нього з небес. Статуя втілює

гармонію і досконалість форм, навіть незважаючи на те, що вона досить пошкоджена і в неї немає голови та рук. Особливо приваблює природність

рухів фігури та майстерно передане скульптором враження, ніби одяг розвівається під сильними поривами вітру. Нині статуя зберігається в Луврі (Париж, Франція).

Статуя Афродіти Мілоської (II ст. до н. е.) — ще один шедевр

мистецтва елліністичної епохи. Прекрасно збережену скульптуру вродливої жінки з білосніжного мармуру знайшли в 1820 році на острові Мілос, який тоді належав Туреччині. Як свідчить напис, автора твору звали Агесандр чи Александр — точно встановити не вдалося, бо кілька літер стерлося.

Майстер зобразив богиню кохання напівоголеною. М’які складки одягу

підкреслюють красу і пружність жіночого тіла. Природності богині надає посадка голови трохи вліво і вниз. Залежно від того, звідки дивитися на статую, вона здається то гнучкою і рухливою, то спокійною та зосередженою.

Цікаво, що обидві руки Афродіта Мілоська втратила в результаті

боротьби між турецькими і французькими моряками за право володіти

нею. Перемогли французи, тому знахідка вирушила в Париж. Її помістили

в окремому залі Луврського музею як один з найцінніших експонатів.

Характерною рисою елліністичного мистецтва було зображення тих аспектів реальності, яких висока класика вперто не помічала: потворність, абсурд, жорстокість, біль, страх. Прикладом такої роботи є скульптурна

група «Лаокоон» (IІ ст. до н. е.) — три фігури, які відчайдушно намагаються звільнитися від смертельних обіймів змій. Твір виконали родоські майстри Агесандр, Афінодор та Полідор за сюжетом одного з міфів про Троянську війну. У «Лаокооні» яскраво втілено патетичний дух мистецтва еллінізму, його пристрасть до певної театральності.

Станкова скульптура

Станковій скульптурі, на відміну від монументальної, більше притаманні тонка психологічна характеристика і ретельне зображення форм.

В античному мистецтві ці особливості якнайкраще втілились у скульптурних портретах епохи Римської імперії. Простота, реалістичність та яскрава індивідуальність таких портретів, імовірно, були зумовлені прагненням римлян зберігати вдома бюсти предків не як мистецькі твори, а як матеріальне втілення родовідної пам’яті. Щоб надати своїм роботам більшої виразності, римські скульптори почали вирізувати зіниці, а іноді й вставляти шматочки гірського кришталю. Цікаво, що до римлян такі прийоми майже ніхто не використовував.

Аналіз творів мистецтва

Розгляньте зображення твору античної скульптури невідомого автора. (Кулачний боєць. І ст. до н.е.)

Проаналізуйте скульптурний твір за питаннями.

• До якого виду скульптури належить твір?

• Яке призначення, на вашу думку, мала ця статуя?

• Які засоби виразності використав у своїй роботі античний майстер?

• Визначте, до якої епохи античного мистецтва відноситься дана скульптура. Доведіть свою думку.

• Розкажіть про свої враження від твору стародавнього майстра. Яка музика, на вашу думку, може «озвучити» цю скульптуру?

У роботі античного майстра втілено образ немолодого чоловіка, який заробляє на життя кулачними боями. Скульптор у найдрібніших деталях передав анатомію атлета й риси його обличчя. Боєць відпочиває після поєдинку. Він стомлено й навіть байдуже дивиться в бік арени, де, напевно, готується до виступу його черговий суперник. Ніс, вилиці, вуха й чоло атлета в кривавих ранах, оскільки в античній практиці кулачного бою основною мішенню було обличчя. На чоловікові немає одягу – лише пов’язка на стегнах. Кисті рук захищають намотані кілька разів смужки грубої шкіри, а передпліччя охоплюють хутряні манжети.

Статуя кулачного бійця виготовлена з бронзи, а губи, рани й рубці на обличчі вкриті міддю. Також із міді були виконані краплі крові на правому плечі, передпліччі та стегні. Камінь, на якому сидить атлет, - сучасна копія, що імітує античний оригінал.

Живопис античності

В епоху високої класики інтенсивно розвивався й давньогрецький живопис, переважно монументальний. На жаль, підтвердженням цього є хіба що описи античних письменників, а самі твори майже не збереглися. Відомим художником того часу був Полігнот, який працював у Дельфах та Афінах. Вагомий внесок у розвиток живопису другої половини V ст. до н.е. зробив Аполлодор. Його ім’я пов’язане з досягненнями в моделюванні об’єму за допомогою світлотіні. А учень Аполлодора Зевксіс першим почав розробляти принципи передачі повітряної та лінійної перспектив.

Живопис Стародавнього Риму. Найбільш вражаючі картини, які дійшли до нас, були віднайдені на стінах житлових будинків та громадських споруд у Помпеях – місті, що загинуло під шаром вулканічної лави й тому зберегло для нащадків справжні шедеври. Ці фрески демонструють майстерне зображення форми та об’ємності тіла людини засобами світлотіньового моделювання, використання багатої палітри й ефекту «обману зору». Також неабияких висот римляни досягли в мистецтві мозаїки, створюючи картини з великої кількості дрібних кольорових камінчиків.

Декоративне мистецтво Стародавньої Греції

Античне мистецтво залишило нам величезну кількість чудових зразків вазопису – орнаментального чи образотворчого декоративного розпису посудин із обпаленої глини, які відігравали надзвичайно важливу роль у житті стародавніх греків. Посудини були різноманітними за формою та призначенням: амфори – для зберігання вина й олії, кратери – для змішування вина з водою, піксиди з кришками у вигляді фігурок тварин або птахів – для пахощів, ойнохої – глечики з фігурними вінцями для розливання вина під час бенкетів.

У вазописі виділяють чотири основні стилі: геометричний, орієнталізуючий, чорнофігурний та червонофігурний.

Геометричний стиль виник в Афінах у ІХ ст. до н.е. і являв собою поєднання в розписі геометричних елементів. На вазах такий орнамент зазвичай розташовували смугами й наносили темно-коричневим лаком по жовтому тлу глини.

Для орієнталізуючого стилю, що набув значного поширення в VII ст. до н.е., характерні запозичені з Близького Сходу мотиви із зображенням грифів, сфінксів і левів, причому будь-який вільний проміжок заповнювався малюнком. Основним центром виготовлення кераміки ів цьому стилі був Коринф.

Чорнофігурний стиль – один із основних у декоруванні античних ваз. Чорні фігури та орнаменти чіткими силуетами вирізнялися на природному червоному тлі глини. Для передачі дрібних деталей чорну фарбу зішкрябували до кольору поверхні. Основними центрами цього стилю був спочатку Коринф, потім – Афіни, а особливої популярності він набув близько VI ст. до н.е. (хоча існують зразки, датовані ще ІІ ст. до н.е.)

Червонофігурний стиль з’явився приблизно в 530 р. до н.е. в Афінах і проіснував до кінця ІІІ ст. до н.е. Художники почали зафарбовувати чорним кольором тло, залишаючи фігури в кольорі самого виробу й домальовуючи деталі.

Власне кажучи, вазопис можна вважати своєрідною формою давньогрецького живопису. Він дійшов до нас у вигляді намальованих на глечиках чи амфорах сюжетних сцен, що стали основним джерелом інформації про спосіб життя стародавніх греків.

Давньогрецьке ювелірне мистецтво витримало випробовування часом і стало однією славною сторінкою в історії античного мистецтва. Стародавні майстри використовували золото, срібло та їх сплав – електр і оздоблювали ювелірні вироби багатим та вишуканим декором.

Аналіз творів мистецтва

Розгляньте зображення давньогрецьких прикрас. Чим, на вашу думку, вони відрізняються від сучасних ювелірних виробів?

Давні греки захоплю валися театром. Трагедії писали на міфологічні

сюжети, у комедіях панувала пародія, сатира. Вистави відбувалися на

круглому майдані — орхестрі. Глядачі розміщалися навколо орхестра на

пагорбах просто неба. Актори (тільки чоловіки) виступали в масках, які

відображали душевний стан і настрій персонажа. Щоб стати вищими, вони

носили спеціальне взуття — котурни. Гру акторів супроводжував хор.

Музику і танці в Стародавній Греції виконували під час народних

свят, зокрема на честь бога Діоніса. Естетика, мистецтво, гра на інструментах були важливими складовими освіти й виховання громадянина. ІІоети — аеди — співали свої вірші й гімни, акомпануючи собі на лірі або кіфарі. Серед духових інструментів набули поширення сиримга (флейта пана) і авлас (подвійний гобой).

Сценічне мистецтво Стародавнього Риму розвивалося під впливом грецького театру та народних уявлень. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику, танці. Пізніше почали ставити комедії і трагедії за грецьким зразком. У Римі вперше виникли професійні акторські трупи і камерні театральні вистави.

• Розгляньте ілюстрацію давньогрецького театру. Поміркуйте, чим античний театр відрізняється від споруд сучасних театрів?

Мода античності. Визначальною рисою античної моди було те, що одяг не кроїли і не зшивали: тканину призбирували вертикальними складками, вигідно підкреслюючи природні лінії тіла, і скріплювали застібками. Найбільшого поширення набув хітон – подібний на сорочку одяг, скріплений на плечах і підв’язаний поясом. Короткі хітони носили простолюдини, воїни і молодь, а довгі – жінки, люди похилого віку й аристократи.

V. «Сходинка творчості». Виконання творчого завдання.

• Поміркуйте, які риси античного стилю присутні в сучасній моді?

Створіть ескіз одягу з використанням елементів античної моди.

VІ. Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія.

• Які види скульптури були найбільш популярними у Стародавній Греції та Стародавньому Римі?

• Назвіть характерні риси скульптури різних епох античного мистецтва.

• Наведіть приклади шедеврів античнох скульптури. Які з цих творів вас найбільше вразили?

• Що ви знаєте про античний живопис і декоративне мистецтво?

• Чим знаменитий давньогрецький театр?

• Що ви дізнались про музичне мистецтво античності?

• Охарактеризуйте моду античності.

VІІ. Домашнє завдання.

Здійсніть віртуальну мандрівку музейними залами, в яких експонуються оригінальні скульптурні твори античності. Поділіться з однокласниками своїми враженнями від «подорожі»

9