Виховна година до Дня козацтва "Козацькому роду - нема переводу"

Виховна година до Дня козацтва

Козацькому роду - нема переводу

Мета.

Розширити знання учнів про традиції козацького роду.

Розвивати творчі здібності, аналітичне мислення, уважність.

Виховувати культуру праці, повагу до славного минулого України.

Хід заходу.

Учитель. Є своя принада і у золоті осені. Вона, чарівниця, порозвішувала на гілочках дукати багряного листя. Дерева вдяглись у невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барвів. Кожен литочок, кожна гілочка просвічуються, шепчуться, розмовляють, співають… Щасливі. Що народилися восени і прославляють її в своїх піснях, віршах,танцях.

Назва першого місяця осені „вересень” походить від вічнозеленого куща вересу, який починає цвісти на початку осені. В народі є ще й інші назви цього місяця: „ревун”, тому що голосно ревуть олені, „зарев”, тому що в цю пору жовтіє листя, „сівень”, тому що в цей час сіяли озимину.

 А ще цей місяць називали „бабиним літом”, бо у вересні ми спостерігаємо, як у повітрі пливуть срібні ниточки павутини.

Назва другого місяця осені - жовтень, тому що на деревах жовтіє листя. Ця назва була відома ще за часів Київської Русі. А ще його називали „грязень” (від грузьких доріг), „хмурень” (надто похмурі дні), „листопадник” (період опадання листя), „зазимник” (поява перших відчутних заморозків”. Найточнішою можна вважати народну назву „весільник”. Так називали другий місяць, тому що від Покрови (14 жовтня) дозволялося справляти весілля.

Назва третього місяця – листопад. Під цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає незатишний, природа налаштовується на зимовий відпочинок.

 Осінь дарує нам не тільки щедрий врожай, а й кілька гарних свят. І одне з великих народних свят – Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів до наших днів. Головний мотив, який спричинився до встановлення цього свята, це видіння святого Андрія Юродивого.

 Учень 1. Царгород, столицю Візантії, оточили араби. Все місто було у великій тривозі. У церкві Пресвятої Богородиці було багато народу. Всі молилися про охорону міста. Разом з усіма був і святий Андрій Юродивий зі своїм учнем Єпіфаном. І ось святий Андрій побачив, як перед людьми з’явилася Пресвята Богородиця, зняла зі своєї голови хустку-покров і широко простерла її над народом у церкві. Після того видіння зникло. Андрій і Єпіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що свята Божа Мати прийшла, щоби врятувати місто від ворогів.

Вороги відступили. Місто було врятоване. Від тієї хустки-покрова і свято дістало назву. Покрова стала символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії. Наші князі, козаки та гетьмани радо вибирали Богородицю за свою покровительку та опікунку. Князь Ярослав Мудрий після перемоги над печенігами в 1037 році віддає увесь народ в опіку Божої Матері. Наші славні запорожці мали на Січі церкву в честь Покрова , де знаходилась ікона Покрова – Пресвятої Богородиці. Ідучи в похід і вертаючись з нього, козаки спішили до неї зі щирою молитвою. Ось вже кілька років це свято в Україні стало національним.

Учитель. Давайте прочитаємо приказки та прислів’я про Покрову.

Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови. 
Минула Покрова – з’їла полудень корова. 
Покрова всю землю покриває листям або снігом. 
Прийшла Покрова – всохла діброва.

Господарі на це свято примічали погоду. 
Яка погода на Покрову, такою буде і зима. 
Якщо в цей день сніг не покрив землю, не покриє в листопаді та в грудні. 
Якщо до цього дня не опаде листя з вишень – на теплу зиму.

Учень 2.У світлий день Покрови Пречистої Богородиці, яка українцями завжди вважалася заступницею і покровителькою відзначається національне свято – День козацтва. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення.

Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво – звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.

 У найтрагічніші часи (майже п’ять століть тому) своєї історії, коли землі України були пошматовані ворогуючими державами, український народ, щоб забезпечити своє існування у світі і свій розвиток за таких важких історичних умов, з великим напруженням усіх сил шукав способів захисту, виробляв форми самооборони, винаходив методи активної військової протидії. Не маючи своєї держави, український народ створив потужні збройні сили, що є однією з найважливіших ознак держави. Виконання їхніх функцій покладалося на ту частину українського населення, яка мала напівгосподарський, напіввійськовий характер і в середовищі якої склалися військові традиції, тобто на козацтво. Центром формування збройних сил України була Запорізька Січ. Щоб протистояти могутнім збройним силам тодішньої великої держави – султанської Туреччини, з її як тоді вважали непереможною армією, а також військам Речі Посполитої, склалося Запорізьке Військо. Козацьке військо мало свій флот, артилерію, піхоту, кінноту.

Ми – юне покоління – горді з того, що створивши збройні сили для самоврятування нації, український народ, який за всю свою історію ніколи не прагнув загарбати чужу землю, використовував свою військову міць лише для захисту України, для визволення української землі від чужоземного панування. Козацтво виконало покладену на нього історичну місію і врятувало український народ від загибелі, що має і всесвітнє значення.

Учень 3. Життя козаків було нелегким. Фізично слабка людина витримати, вижити в тих умовах не могла. Можливо тому всі козаки були фізично сильними, дужими.

Тюркське за походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця у суспільстві. Вперше слов’янські козаки з’явилися у 1480-х роках, але тільки з поширенням у середині XVI століття їх кількість значно зросла.

 Спочатку основну масу козаків становили селяни - втікачі. Були серед них також міщани, позбавлені сану, священики, збідніла знать. Спочатку козаки ставили собі за мету відвести напади татар, сприяючи у такий спосіб освоєнню окраїн. Але, в міру того як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи кожен раз переконливі перемоги над татарами, українське суспільство стало дивитися на козаків не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення польської шляхти.

 Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні ключових питань українського життя. Рятуючись від репресій польського уряду та феодального гніту, чимало українських козаків, які не попали до реєстру, та біглих селян рушали у пониззя Дніпра, створюючи укріплення. Вони називалися засіки. А сукупність цих засік дістала назву “Січ”. Першими магнатами, що організовували козаків, були православні українці. До найславетніших з них належав Дмитро Вишневецький (Байда). Канівський староста Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно-розташованому за дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар. Так Дмитро Вишневецький заснував Запорізьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва.

  Учень 4. Саме слово “Січ” означало столицю всього запорозького козацтва, центр діяльності і управління всіма військовими справами. Поряд з цим терміном вживалося й слово “Кіш”, під яким розуміли центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на 1 рік. В XVI-XVII столітті кошовий отаман називався гетьманом. Під час походів він мав необмежену владу. Коли військо виступало у похід суходолом, то воно поділялося на полки, а кожен з них складався з трьох-чотирьох куренів. Курінь - це постійна казарма, де жили козаки і адміністративна одиниця у самій Січі. Козаки були вправними воїнами, і ніякі перешкоди не могли їм завадити досягнути своєї мети.

 Козаки поділялися на 3 роди військ: піхоту, кінноту і артилерію. Піхота виконувала три функції: частина складала гарнізон; частина займала пости; частина або вела війни в воєнний час, або займалася рибальством та звіроловством в мирний час. Жоден кінний загін не виступав у похід без артилерії. Козаки володіли своєю зброєю з неабияким мистецтвом. В цьому козаки не поступалися жодній армії світу. Як відомо, козаки були неперевершеними воїнами. На ворогів козаки кидалися відразу. В бою були дуже рухливі і завжди обходили ворожий табір з боків. Вони билися завзято, забуваючи про своє життя. В полон вони не здавалися. Це пояснювалося тим, що для більшості козаків не було для кого берегти себе.

Учень 5. У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Особливо на січі цінилася освіта. В школі навчалося біля 80-ти школярів, серед яких були дорослі і діти. Вони вчилися читанню, співів і письма; мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; обирали двох отаманів - одного для дорослих, другого для дітей. Головним вчителем був уставник, який крім прямих обов’язків дбав про здоров’я хлопчиків, сповідав і причащав хворих. Начальними предметами були грамота, молитви, закон Божий і письмо.

 Багато випробувань доводилось долати козакам. В бою вони були відчайдушніми, надавали перевагу смерті, аніж полону. Але якщо вже так ставалося, потрапляли в полон, вони покладали всі зусилля, щоб втекти. Вирватися з неволі. І які б перешкоди не стояли на їхньому шляху вони втікали ще й насміхалися із своїх ворогів.

Учень 6. Надзвичайно цікавим було щоденне козацьке життя.

"Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку похожі", оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив чудні козацькі "вимисли".

1.Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом, оселедець; як ця чуприна виростала велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не підстригали, але намазували чим-небудь і закручували вгору до очей; а як у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за вуха — "це ставили собі за особливу козацьку славу і честь".

2. Козаки славилися веселістю й охотою до шуток і насмішок. Особливо ж любили вигадувати прізвища товаришам; такого,що спалив з необережности курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали Паливодою, такому, що' проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або Кошовара і так само пішли призвища Горбач, Малюта, Склизький, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...

3. Козаки вміли оцінити й чужий дотеп. Приходить козак до чужого куріня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм: "Хліб та сіль, пани-молодці!" А вони йому: "їмо, та свій, а ти у порога постій". Але він не погоджується: "Ні, братці, давайте і мені місце", і витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі похвалять: "0т, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!"

Учитель. За сучасних умов, вкрай необхідно звертатися до славної історії козацтва, привертаючи особливу увагу до його найкращих традицій в історії становлення України, як козацької держави.

Ми живемо в цьому світі, де кожний із нас має своє прізвище. А чи задумувались ми над тим, звідки воно взялося?

Підсумок уроку (вікторина).

Зараз перевіримо, що ви знаєте про козаків.