УДК 371.15
С. В. Борисова
ВПЛИВ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ
(НА ПРИКЛАДІ ДОСВІДУ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ-МЕТОДИСТА І.Г.АСЄЄВА)
Актуальність теми цієї статті обумовлена двома аспектами. Перше – це очевидне падіння інтересу, мотивації до навчання в системі освіти, насамперед, у загальноосвітній школі. Друге – це досвід неординарного вчителя, методи роботи якого і творчий підхід до педагогічного процесу обумовлені і такими фактами біографії, які мають зацікавити представників фахівців художньо-естетичного напрямку. У науковій педагогічній літературі проблемам художньо-естетичного розвитку та виховання приділяється досить велика увага. Відомо, яке значення вони мають у спадщині, наприклад, видатного українського педагога В. О. Сухомлинського, це також роботи таких фахівців, як Г. О. Анфілов, М. Е. Блудов, В. Г. Бутенко, Н. П. Гвоздєва, О. Н. Дем’янчук, Р. І. Дзвінка, Л. Г. Коваль, І. Я. Ланіна, І. Б. Літинецький, О. В. Лармин, Н. Є. Миропольська, Г. П. Шевченко та ін. Ці аспекти розглядаються в роботах, присвячених удосконаленню міжпредметних зв’язків, активізації пізнавальної діяльності учнів та студентів тощо в дослідженнях Н. Б. Андреєвої, П. С. Атаманчук, Л. М. Кашапова та ін.
Метою цієї статті є спроба аналізу впливу занять художньо-творчого характеру на професійну майстерність учителя та ознайомлення педагогічного загалу із досвідом роботи вчителя-методиста Свердловського ліцею №1 Луганської області, учителя фізики та астрономії вищої категорії Асєєва Ігоря Григоровича, випускника Ворошиловградського педагогічного інституту 1982 року (нині – Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка).
Як відомо, художньо-творча діяльність студентів завжди була однією з активних форм естетичного виховання, яка визначає ставлення молоді до мистецтва. Саме в ній особистість реалізує потреби естетичного спрямування, має можливість одержати насолоду від власної творчості, що, безсумнівно, впливає на її загальну культуру. Саме тому науковці вбачають творчу діяльність важливою умовою культурного прогресу суспільства й виховання людини. В художньо-творчій діяльності відбувається удосконалення смаку, художніх здібностей особистості, розвиток її здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини [1, 119].
Цікаву характеристику саме художньо-творчої діяльності надає С. Х Раппопорт. Так, структура духовно-практичного впливу, за його ствердженням, складається з наступних елементів: художнє пізнання дійсності; художня оцінка в процесі сприймання твору; переживання, роздуми, викликані твором та виконавча чи творча діяльність під впливом отриманих вражень [2, 23-24].
У цьому ракурсі багаторічний педагогічний шлях І. Г. Асєєва є досить показовим і цікавим прикладом впливу індивідуальних та колективних занять художньою творчістю (тут йдеться насамперед про колективне музикування) на розвиток творчих педагогічних здібностей педагога-фізика, що знайшло вираження в його професійних досягненнях.
Ще будучи молодим викладачем він уже звернув на себе увагу, що формально відбито у цікавих фактах його життя: у 1988 році обласною педагогічною конференцією обраний делегатом з’їзду працівників народної освіти СРСР від Луганської області. Наступного року (1989) І. Г. Асєєв – учасник Республіканського фестивалю “Урок фізики – 89” у місті Полтаві, де був нагороджений почесним дипломом за розробку приладу “Електронний електроскоп”. А ще наступного, тобто 1990 року, нагороджений дипломом учасника обласного методичного фестивалю “Урок фізики – 90”, у цьому ж році взяв участь в обласному й республіканському конкурсі “Учитель року” і став переможцем обласного туру та водночас призером республіканського. У 1991 році – учасник методичного фестивалю “Урок фізики – 91”, де представляв відкритий урок за темою “Шкала електромагнітних хвиль”, який було схвалено колегами-вчителями та викладачами педагогічних вищих навчальних закладів. Його неодноразово було нагороджено грамотами Міністерства освіти і науки України, а також знаком “Відмінник народної освіти України”. Він є постійним учасником міських та обласних методичних ярмарків педагогічних ідей. І так – майже кожен рік професійні досягнення й визнання колег.
Звісно, що І. Г. Асєєв– індивідуально обдарована особистість, але ж є такі факти його життя, які дозволяють нам стверджувати про надзвичайне значення занять художньою творчістю в формуванні педагогічної майстерності вчителя фізики. Доречно в цьому контексті буде зауважити, що, наприклад, в багатьох школах США, високо розвинених країн Європи, а також в усіх школах Японії діти вивчають дисципліни художньо-естетичного циклу (вони носять назву «уроки краси») протягом усього періоду навчання в загальноосвітній школі [3, 67]. При цьому в Японії практично всі діти також навчаються грати на музичних інструментах, співати, малювати тощо. Звичайно, це не означає, що японці з усіх дітей намагаються зробити музикантів, або танцюристів, або художників, або акторів. Але очевидним є висновок такий, що не є випадковістю така увага, яка приділяється художньо-естетичній освіті, а точніше – розвитку індивідуальних творчих здібностей дітей в країні, що постійно вражає весь світ видатними досягненнями в сфері новітніх наукових технологій тощо. І загальновідомим є позитивний вплив мистецьких студій на розвиток творчих здібностей особистості взагалі, які, тобто творчі здібності, потім не можуть не проявитися в будь-якій іншій сфері діяльності людини.
Чому ми тут наводимо цей приклад? Сам І. Г. Асєєв у бесідах з автором цієї статті постійно підкреслює, яке велике значення мали для нього заняття музикою.
Як же проходило становлення та вдосконалення талановитого вчителя? Що саме дало той поштовх, що перетворив звичайного студента фізико-математичного факультету в яскраву творчу особистість, Учителя з великої літери, який є автором численних методичних розробок, практична реалізація яких направлена перш за все на те, щоб процес навчання був захоплюючим і цікавим, щоб відпрацювання кожного елементу навчальної діяльності сприяло якісному формуванню розуміння сутності досліджуваних фізичних понять, їхньому практичному застосуванню?
Напевно, у кожного з нас у житті є люди, яких ми любимо, поважаємо, чиї погляди для нас дуже важливі, дружба з якими надає нам натхнення, яка є для нас дорогою. Але є й люди, зустріч з якими відіграє вирішальну роль як у професійному становленні, так і у всебічному формуванні особисті. Думка про те, що тільки сильна й талановита людина може виховати справжню особистість не є новою в педагогіці й широко висвітлена на сторінках багатьох педагогічних видань. Проте, по-справжньому зрозуміти й оцінити цей фактор можливо лише “на сторінках” самого життя.
За висловленням самого І. Г. Асєєва, йому нескінченно пощастило у тому, що в його долі зустрілася така людина, життя, досвід й талант якої стали еталоном професіоналізму, мірилом порядності й честі в різних життєвих ситуаціях не тільки для Ігоря Григоровича, а і для багатьох, багатьох інших людей. Ця Людина – Анатолій Зосимович Хамішон – математик за фахом, талановитий педагог, неабиякий спеціаліст в галузі музики, театру, живопису та надзвичайна людина. Для студента Ігоря Асєєва, хлопця з провінціального містечка з середнім кругозором та бажанням учитися виключно точним наукам, який, до речі, не навчався в музичній школі, було дивовижним запрошення в чоловічий студентський хор “Інтеграл” фізико-математичного факультету, організатором і керівником якого був А.З. Хамішон – заступник декана цього факультету, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри алгебри та математичного аналізу. Як зазначає І. Г. Асєєв, для нього відсутність будь-якого уявлення про спів, музична неграмотність, “комплекси” у спілкуванні та “боязнь” сцени були гарантією безперспективності музичної “витівки”. Можливо, так думала більшість хлопців починаючого “Інтеграла”. Тільки не Анатолій Хамішон. Його унікальні здібності захопити ідеєю, вміння організувати й згуртувати колектив, зробити реальністю досягнення поставленої мети перекреслили всі сумніви та песимізм. “Інтеграл” дійсно став, так би мовити, квінтесенцією людських зусиль та бажань підняти самодіяльний аматорський колектив до майже професійного виконавського рівня.
Робота з “Інтегралом” не вичерпувалася лише репетиціями і виступами, гастролями й участю в концертах та звітах не тільки вузівського, а й районного, міського та обласного рівнів. Спілкування з Анатолієм Зосимовичем Хамішоном подарувало можливість знайомства з численними музичними творами, творчістю видатних майстрів вокалу, хорового і взагалі музичного мистецтва. А головне – в учасників хору формувався естетичний смак, бажання займатися художньо-творчою діяльністю та стійкий інтерес до мистецтва. Потім, уже після закінчення інституту І. Г. Асєєвим, було визнання “Інтегралу” в області, присвоєння звання “Народного колективу”, гастролі по Україні, Росії, Білорусі (тоді республіки СРСР) і навіть за кордоном (Німеччина). Але все це було можливим тільки завдяки зусиллям яркої творчої особистості – А. З. Хамішона.
Слід зазначити, що в різні роки з хором “Інтеграл” співпрацювали разом з А. З. Хамішоном висококваліфіковані викладачі музично-педагогічного факультету (нині – Інститут культури і мистецтв ЛНПУ імені Тараса Шевченка) – концертмейстери, хормейстери, автори обробок та аранжувань. Серед них – Л. Г. Азарова, А. І. Василенко, С. А. Кузьміна, О. М. Литвинов, Л. Г. Шумакова та ін.
Свої перші й найяскравіші враження від занять у хорі І. Г. Асєєв згадує так: “Пам’ятаю, як “Інтеграл” підготовлював до виконання хор “Тихіше, тихіше…” з опери Дж. Верді “Ріголєтто”. Репетиції проходили дуже складно. Кожна партія начебто була відпрацьована, але хор “не звучав”. В той саме час в Луганську на гастролях був Дніпропетровський театр опери і балету. Анатолій Зосимович організував відвідування театру всім складом “Інтегралу” саме на “Ріголєтто”. Це було перше відвідування опери для переважної більшості учасників хору – майбутніх учителів фізики та математики, багато з яких було з маленьких міст та селищ області. Сиділи в залі затаїв дихання. А. З. Хамішон коротко розповів сюжет, приділяючи увагу знаменитим аріям.
****
У першому антракті Анатолій Зосимович запитав у хлопців: «Ну, як вам Джильда?»… «Дуже чудово!» – не маючи що сказати, наперебій вигукували інтегральці… «А мені, здається, - не дуже…» – відповів Хамішон. «Так, так, немов вмправдовуючись, загомоніли хлопці»… «Але, все ж добре, підсумовуючи, зауважив керівник хору». «Так, звичайно, - за гоголівським сюжетом відповідали розгублені «цінувальники» оперного мистецтва»… Далі , щоб не впасти у халепу, ніхто не наважався щось висловити на адресу виконавців... Потім пролунала відома всім пісенька Герцога, і ось, нарешті у останньому акті десь здалеку раптом почулося:
«Тише, тише, уж близок час мщенья,
Не достоин он снисхоженья.
И пусть тот, кто над нами смеялся…»
У серцях кожного з присутніх інтегральців щось вибухнуло! Ні, ні відчуття до болі знайомої та сотні разів відспіваної мелодії. Кожен, раптом, водночас, зрозумів, що цей маленький епізодичний у опері хор ми співаємо набагато краще, точніше, - тонкіше, чутливіше, з усіма відтінками та переливами, що вклав у нас маестро ХАМІШОН! Кожен зрозумів, що ми здатні на справжнє виконання! Після закінчення спектаклю усі в залі аплодували оперним виконавцям чудової опери Верді, і, лише наші оплески та вигуки «Браво!», були, насамперед, на адресу однієї людини, що спромоглася повірити у нас, стала для всіх життєвим «камертоном» , - А. З. ХАМІШОНА )
****
А потім, одного разу на репетиції, в котрий раз, після змаху руки Анатолія Зосимовича ми заспівали заучені партії, і раптом трапилось щось неймовірне – аудиторія заповнилася резонансом чотириголосся, насиченість звуку викликала тремтіння й трепет, здавалося, що неможливо замовчати і порушити гармонію звуків, яка зароджувалася на наших очах. Відчуття чарівності і ясності було божественним та неповторним, воно залишилося на все життя як дотик до справжнього мистецтва, причому дотик не слухача – ззовні, а артиста, творця – з середини.
Після закінчення інституту та служби в армії І. Г. Асєєв, як і багато хто з колишніх учасників хору, продовжував спілкування з А. З. Хамішоном, який, до речі, називав їх усіх “випускниками” “Інтеграла”. Для Ігоря Григоровича ж Анатолій Зосимович і дотепер залишається наставником та великим другом, такою людиною, яка прикладом свого життя допомагала становленню його як особистості. Нагадаємо відому думку Василя Олександровича Сухомлинського про те, що кожен з нас повинен бути не абстрактним утіленням педагогічної мудрості, а живою особистістю, яка допомагає учню пізнати не тільки світ, але й самого себе. Він наголошував, що вирішальне значення має те, яких людей побачить в нас кожен учень. “Ми повинні бути для підлітків прикладом духовного життя; лише за цих умов ми маємо моральне право виховувати. В наших вихованцях дрімають задатки талановитих математиків та фізиків, філологів та істориків, біологів та інженерів. Ці таланти розкриються тільки тоді, коли кожен підліток зустріне у вихователі ту “живу воду”, без якої задатки засихають та хиріють” - стверджував видатний педагог [4, 83].
Відомо, що гуманізація системи освіти потребує відношення до людини як до головного суб’єкта виховання, яке враховує його сутність та місце в природі, суспільстві. Гуманістична направленість системи освіти також передбачає переорієнтацію стратегії виховання на особистісні здібності, інтереси, психологію дитини. Зрозуміло, що в ідеалі гуманізація освіти дає можливість перебороти відчуження вчителя та учня від навчальної діяльності, повернутися до досягнень світової культури, наповнити всі навчальні предмети ідеалами людства, миру, добра, милосердя. Як слушно зазначає відомий вітчизняний вчений І. Д. Бех, “…з усіх фундаментальних ідей гуманістичної педагогіки найбільш інструментально виразною, а отже такою, що була прийнята як методична мета й вимога, виявилася ідея демократизації взаємин педагога і школяра” [5, 45]. Реалізувати все це на практиці може лише вчитель-гуманіст. А вже з проблемою гуманізації змісту освіти тісно пов’язана проблема вибору оптимальних методів, форм та засобів навчання.
Досвід роботи І. Г. Асєєва в школі довів, що в розвитку інтересу до навчальної дисципліни (предмета) не можна повністю покладатися лише на зміст матеріалу, що вивчається. Зведення витоків пізнавального інтересу тільки до змістовного боку навчального матеріалу призводить лише до ситуативної зацікавленості на конкретному уроці. Шкільний навчальний процес, навіть добре побудований, викликає в багатьох школярів нудьгу, страх та інші негативні емоції й переживання, оскільки кожен «учитель-предметник», як правило, створює, так би мовити, культ “заучування” свого предмета. Однак, інтереси школяра неможливо “втиснути” у рамки навчальної програми. Вони значно ширші, різноманітніші та відповідають різним видам діяльності в галузі мистецтва, музики, ігор, спорту і т. ін. Тому інтерес до знань неможливо прищепити інструкціями й наказами.
Як показує шкільна практика, дуже важливо намагатися виховувати в учнів інтерес до предмета, спираючись на вже наявний в них інтерес до інших видів діяльності та галузей знань. Фізику, як і математику, прийнято вважати точними науками, насиченими експериментами, строгими доказами й формулами. А на уроках фізики у І. Г. Асєєва наука дуже тісно пов’язана з мистецтвом, і сам вчитель вважає помилкою думку про те, що наука і мистецтво несумісні на уроках фізики. Можна пригадати, хоча б, мислителів Давньої Греції, які успішно поєднували поезію та науку, Аристотель же прямо говорив про значення музики в навчально-виховному процесі: “Музика здатна справляти вплив на моральну сторону души; і якщо музика має такі якості, то, очевидно, вона повинна бути включеною до числа предметів виховання молоді” [6, 638]. Наука відбиває дійсність у поняттях, законах, теоріях, а мистецтво – в художніх образах, що частіше ближче та зрозуміліше учням, дитині взагалі. Обидві форми пізнання можуть доповнювати та взаємно збагачувати один одного. Естетичний аспект виховання школярів активно здійснюється в основному вчителями циклу гуманітарних наук. Але, як стверджує І. Г. Асєєв, і на уроках фізики можливо дати учням побачити, зрозуміти й відчути красоту науки та самого процесу пізнання, естетичне багатство навколишнього світу, сприяти підвищенню пізнавального інтересу та мотивації школярів.
Спробуємо визначити декілька можливих напрямків реалізації естетичного компоненту при навчанні фізики, які пропонує вчитель-методист вищої категорії І. Г. Асєєв. Наприклад, при вивченні акустики розглядаються питання гучності та висоти звуків. Відомо, що за тим впливом, який відчуваємо ми, звуки розподіляються на дві групи: музичні звуки й шуми. Чим же вони відрізняються один від одного? Встановити відмінність між музикою та шумом доволі складно, оскільки те, що може казатися музикою для одного, може бути шумом для іншого.
Для музичного звука суттєво, щоб коливання відбувалися через рівні відрізки часу (камертон). Музичні звуки видають різні музичні інструменти. Джерела звуків у них різні, тому музичні звуки розділяються на ряд груп: ударні (коливання збуджуються ударами палички або руки); клавішні (коливання струн від ударів молоточків); духові (коливання стовпа повітря всередині інструменту); струнні тощо. Таке поділення часто умовне. Наприклад, орган – ціла “фабрика” звуків. У позаминулому віці на ньому, як на справжній фабриці трудилися робочі, вручну качали важкі міхи. Зараз це завдання виконують потужні електричні вентилятори [7, 22-24].
Висота звука залежить від частот коливань. Найнижчий музичний звук з тих, що чує людина, має частоту 16 коливань у секунду. Такий звук може видобувати орган. Він застосовується не надто часто, бо дуже басовитий. Між тим, 27 коливань у секунду – тон, цілком ясний для вуха, й почути його можна, якщо нажати крайню ліву клавішу рояля. Наступний цікавий тон – 44 коливання у секунду, абсолютно “найнижчий” рекорд чоловічого басу, який був поставлений у ХVIII столітті співаком Каспаром Феспером. 80 коливань у секунду - звичайна нижня нота гарного басу та багатьох інструментів. Подвоїв кількість коливань, тобто підвищив звук на октаву, з’являється тон, який доступний віолончелям й альтам. Тут відмінно почувають себе і баси, і баритони, і тенори, і жіночі контральто. А ще октава уверх – і це вже царина діапазону, який буквально “захлинає” музикою. Недарма саме в цьому діапазоні акустика закріпила еталон висоти тону – 440 Гц (“ля” першої октави). І майже до 1200 коливань у секунду звуковий діапазон наповнений музикою. Ці звуки найбільш чутні. На верхні “поверхи” підіймаються лише скрипки, флейти орган, рояль та арфа, а також дзвінки голоси сопрано.
Звуки більше 3000 коливань у секунду дуже різкі й пронизливі, а з 16000 – 20000 коливань у секунду починається надвисокий, недоступний вуху людини ультразвук. Він свердлує каміння, зачищає іржу, роздроблює матеріали, пере білизну, вимірює глибини морів, краще рентгену просвічує тіла. І все це робить “мовчки”!
Звуки менш ніж 16 Гц – інфразвуки. Одного разу, 60 років тому, в одному з лондонських театрів готувалася до постанови п’єса, дія якої під час ходу спектаклю переносилась у далеке минуле. Режисер хотів підкреслити постанову оригінальним сценічним ефектом. Адже яким? Фізик Роберт Вуд порадив використати інфразвук, який людина не чує, але який при цьому створює, як заповняв Вуд, відчуття “таємності”. Вчений сам виготовив величезну органну трубу й на черговій репетиції її випробували. Ефект перевищив усі очікування! Задеренчали вікна, задзвеніли скляні люстри, вся старовинна будівля затремтіла, жах прокотився по залі, немов почався землетрус. Замішання охопило навіть жителів сусідніх домів. Випадок у лондонському театрі – одинична спроба використати інфразвуки у мистецтві. В науці ж вони використовуються в геофізиці для завбачення штормів, вивчення підземних поштовхів [8, 30-35].
Розповіді про принципи побудови акордів завжди активізують увагу, викликають жвавий діалог та щирий інтерес в учнів, особливо в тих, хто відвідує також і музичні школи.
Не всі комбінації звуків викликають задоволення в того, хто слухає. Привабливе відчуття створюють такі звуки, частоти яких знаходяться в простих відношеннях. Якщо звукові частоти знаходяться у відношенні 2:1, то говорять про октаву, якщо 5:4 – про велику терцію, відношення 4:3 дає чисту кварту, а 3:2 – чисту квінту. Коли ці відношення не дотримуються, відчуття благозвучності втрачається, музиканти називають це дисонансом.
Німецький природознавець Герман Гельмгольц розкрив таємницю тембру (забарвлення звуків), створив теорію людського голосу й слуху і математично довів закономірності гармонії. Якщо основний звук супроводжується близькими йому за висотою обертонами, то звук здається нам м’яким, “оксамитовим”, якщо ж обертони значно вище основного тону, ми відчуваємо неприємний “металевий” голос або звук. Сучасні “металісти” - любителі важкого року і не підозрюють, якого напруження зазнають їх органи слуху на концертах рок-музикантів.
А скільки яскравих прикладів зіткнення естетики й фізики можна знайти, вивчаючи живопис, театр, архітектуру! Знання цікавих фактів й нюансів в цих галузях мистецтва не тільки “оживлює” сприйняття фізичних понять, але й – що важливіше – формує по-справжньому практичну направленість процесу навчання в школі! В умовах профільного навчання це стає головним аспектом змісту освіти. Стає зрозумілим, що “навчальний зміст, спрямований на засвоєння школярем лише певної суспільно корисної суми знань, умінь і навичок, до того ж на основі переважного використання механізмів сприймання та запам’ятання, і позбавлений потужного морально-ціннісного обрамлення, не може вважатися адекватним щодо всебічного розвитку дитини, а отже, є певною формою насильства над нею” [6, 44].
Відвідуючи зали музеїв, ми захоплюємося чудовими картинами художників і зовсім не замислюємося над тим, яку роль відіграє фізика у написанні унікальних шедеврів. Перш за все, привертає увагу різноманітність кольорів та їх відтінків. Адже ще англійський фізик Ісаак Ньютон на початку XVIII ст. довів, що біле світло складається з 7 кольорів - спектру. Спектр відображає величезну гаму почуттів людини, він може і заспокоїти, і збуджувати, створювати гармонію або викликати зворушення тощо.
Кольори розрізняються за температурними враженнями: теплі - красний, помаранчевий, жовтий; холодні - голубий, синій. Розрізняються кольори і за вагою: легкі - світлі, важкі – темні. Закони відбиття й заломлення світла завжди враховується художниками. І про це йдеться на уроках учителя І. Г. Асєєва.
Цікавими є факти про те, що питання природи кольору схвилювали й отже зворушили душу великого німецького поета Гьоте, який в той же час був і природознавцем. Сучасник Бетховена, Шуберта, Гойі, палкий шанувальник природи, геніальний поет не міг задовольнитися абстрактним математичним поясненням природи, відірваної від світу почуттів. Через сто років після Ньютона він висуває свою теорію кольорів. Готе називав кольори, які створені оком, “фізіологічними”, на відміну від кольорів, що відповідають самим предметам. Вже пізніше С.І.Вавілов довів, що “Вчення про кольори” Готе зазнало повної поразки, тому що вчення Ньютона базується на найміцнішому фундаменті – на досвіді [8, 30-35]. Учні на уроках фізики взнають, що, наприклад, завдяки синтезу науки й мистецтва з’явився новий напрямок живопису – глюоризм - так званий лікувальний живопис.
Для музичних театрів дуже важлива архітектурна акустика, що визначається архітектурою театру. Якщо архітектурна акустика кепська, то й естетичне враження від спектаклю гірше. Акустичні проблеми виникли вже на початку будівництва масових театрів Давньої Греції. Для того, щоб спектакль змогли подивиться й почути до 20 тисяч чоловік, “орхестра” (кругла “площа для танців”) знаходилася у глибіні гігантського амфітеатру з розкинутими напівкруглими кам’яними лавами, які було вирублено прямо в схилі узгір’я. Спектаклі ставилися під відкритим небом, але отже шерех паперу був ясно чутим у будь якій точці амфітеатру. Такі приклади поєднують знання фізики та історії, а яскрава розповідь не може залишити байдужою будь-яку дитину.
Архітектурою називають не тільки систему будівель та споруд, які організують просторову середу людини, але найбільш головне – це мистецтво створювати будинки й споруди за законами краси. Архітектура відноситься до тієї галузі діяльності людини, де особливо міцний союз науки, техніки і мистецтва. При вивченні стійкості та рівноваги тіл фізика дає точні розрахунки створення монументальних архітектурних споруд, пояснює помилки існуючих пам’ятників зодчества. Знамениті американські хмарочоси, телевежі в Сіетлі, Торонто, Парижі, Москві та ін. – досягнення архітектурної думки та точний розрахунок на фундаменті естетичного сприйняття світу. І про це вчить своїх учнів Ігор Григорович.
В останній час І. Г. Асєєв у своїй педагогічній діяльності реалізує багато нових ідей та задумів. Переконливим доказом незгасаючої творчої наснаги та пошуку нових педагогічних шляхів стала участь Асєєва І. Г. у роботі Всеукраїнського семінару вчителів фізики, працюючих за комп’ютерними технологіями у листопаді 2006 року, що відбулася у м. Дніпропетровську.
Які висновки можна зробити з цього яскравого прикладу творчої педагогічної діяльності?
Такі видатні професійно-педагогічні досягнення одного з провідних учителів Луганщини демонструє значення художньо-творчого розвитку майбутніх освітян незалежно від їхнього “вузького” фаху. Відновлення та інтенсифікація розвитку мережі художньої самодіяльності як системи виховання й плекання творчих здібностей молодої людини, як на нашу думку, є нагальною потребою сучасної вітчизняної вищої педагогічної освіти, оскільки саме такі вчителі, як Ігор Григорович Асєєв, які віддають свій хист і серце дітям, працюючи часто в дуже незручних умовах української провінції, надають нам можливість загального оптимістичного погляду на перспективи не тільки шкільної освіти, а й країни взагалі. Конкретні форми художньої самодіяльності, як і засоби залучення до неї студентської педагогічної молоді є окремим питанням, вирішення якого не вбачається складною проблемою. Звісно, що йдеться не тільки про традиційні форми (хор, ансамбль, гурток тощо), тут слід враховувати інтереси сучасної молоді, йдеться про загальний принцип, який має стати одним з провідних у професійній підготовці педагога.
На завершення доречним буде навести слова знаменитого фізика Л. Д. Ландау: “Гріш ціна вашій фізиці, якщо вона затьмарює для вас усе інше: шерех лісу, краси заходу, дзвін рими… будь яка замкнутість перш за все свідчить про обмеженість… Фізик, який не сприймає поезії, мистецтва – поганий фізик” [Див.:8]. Вони наведені на плакаті, що знаходиться в кабінеті фізики Свердловського ліцею №1 Луганської області, створеного творчою, енергійною й надзвичайно цікавою людиною, ентузіастом педагогічної праці, який і сьогодні доводить їй свою відданість – Ігорем Григоровичем Асєєвим.
Література
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К, 1997. 2. Раппопорт С.Х. От художника к зрителю. (Как построено и как функционирует произведение искусства). – М., 1978. 3. Юсов Б.П. Современная концепция образовательной области. Искусство в школе // Известия Российской академии образования. – 2001. - №4. – С.64-73. 4. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. Письма к сыну. – К., 1987. 5. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн.: Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – К, 2003.
6. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4 т. – М, 1983. – Т.4. – С. 375-644. 7. Анфилов Г. Физика и музыка. – М., 1964. 8. Ланина И.Я. Не уроком единым. – М., 1991. 9. Блудов М.Э. Беседы по физике. – М., 1973. 10. Литинецкий И.Б. Бионика. – М., 1976.
In this article the questions of influencing. The questions of influencing the lesson of creative character to the professional trade of achers are examined in this article.
As an example, the author is tried to do the best to analyse the pedagogical activity of teacher – Methodist of higher category of Sverdlovsk lyceum of the Luganskaya region Aseeva Igoria Grigorievicha.
