«Забуті імена… Математик у долі України»

98

^{«Забуті імена… Математик у долі України»}

Звучить мелодія Бетховена (виходить «Украї­на» — дівчина).

Дівчина. Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі, —

Панувала...

Знову звучить мелодія Бетховена (виходить хлопець — читає вірш

М. Вороного).

Хлопець. О рідна земле, люба моя нене!

Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей?
Чому надія, що злетить до мене,
Щезає раптом геть з моїх очей?
Чому нараз я чуюся безсилий
І падаю, мов той Ікар безкрилий?
Ні! Не тобі, знеможеній землі,

Подати ліки на моє безсилля,

Сама ти вбога. На твоїй ріллі

Лишилося саме сухе бадилля!

Де ж візьмеш ти на болі та жалі

Цілющого та чарівного зілля?

Гіркий полин, болиголов, бур'ян

Не втішать болю, не загоять ран.

1. й ведучий. Зупинімо свій фізич­ний і духовний зір на цих рядках про безна­дійний стогін поета Миколи Вороного, який напевно тієї миті 1902 року вже відчув свою приреченість... Недовго залишилося йому топтати рясту на рідній землі, яку любив як син.

2. й ведучий. А в цей час його од­нофамілець — одна із найяскравіших особис­тостей в історії математики кінця XIX — по­чатку XX століття Георгій Феодосійович Воро­ний змушений теж прощатися з рідним краєм, де з ласки імперської політики не зміг знайти застосування своєму генію.

1-й ведучий. Чому талановитим людям з козацьким прізви­щем Вороний суди­лися довгі роки за­буття?

2-й ведучий. Сьо­годні ми перегорне­мо сторінку історії української матема­тики. «Забуті імена ... Математик у долі України». Так називається наш вечір, присвячений видатному українсь­кому математику Ге­оргію Феодосійовичу Вороному.

Сценка

(За столом сидить батько Георгія, Феодосій Якович Вороний.

Заходить колега.)

Колега. Доброго дня, Феодосію! Працюєш?

Батько. Так. Підбираю матеріал до завт­рашнього уроку історії.

Колега. Чи можемо ми знову зустрітися тут увечері?

Батько. Звичайно, друже, мій дім завжди відчинений для студентів та літераторів, яким не байдужа доля України.

Колега. Тоді сьогодні в твоєму домі побуває незвичайний гість.

Батько. Цікаво. Цікаво. Не інтригуй, Бог­дане! Хто ж цей незнайомець?

Колега. У Києві зараз перебуває Тарас Шев­ченко, який повернувся із заслання. Батько (встає). Невже ми будемо слухати самого Тараса Григоровича?

Наші вихованці з «Кобзарем» наче зі скарбом дорогим носяться. Повиучували всі вірші напам'ять. Знаєте, що по «Кобзареві» вже й Богу моляться. І нехай собі казиться київська влада! Ми чекаємо Та­расового слова (сідає на лавку).

(За сценою голос. У цей час усі, хто висту­пає, сідають на місця біля сцени.)

Ведучий 1. Того вечора у київській квартирі на Подолі у Феодосія Вороного ніде було яблуку впасти. Тарас Григорович спілкувався з мо­лоддю.

(Заходить Тарас і сідає на місце батька за стіл.)

Учень. Тарасе Григо­ровичу, яке у Вас вражен­ня від України?

Тарас Григорович. По­дорож ця не підбадьори­ла духу, бо в Україні я знову бачу лихо. Народ в ярмі. Рідні брати і сест­ри на панщині. Кругом неправда і неволя.

Учениця. Тарасе Гри­горовичу, прочитайте щось із своїх останніх поезій.

(Шевченко встає і читає вірш «Сестрі». Всі аплодують і дякують Тарасу Григоровичу.)

Звучить пісня «Думи мої, думи».

1-й ведучий. Син Ф. Я. Вороного Георгій на­родився 28 квітня 1968 року в селі з поетичною назвою Журавка (нині Чернігівська обл.).

(Заходить Г. Вороний і сідає за стіл.)

Дівчина читає вірш Тараса Шевченка.

Село! — і серце одпочине.

Село на нашій Україні —

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

2-й ведучий. Садиба батьків знаходилася у мальовничому куточку України. Ще й досі можна почути приємні спогади жителів про порядну родину Вороних. Тут цінували працю, з повагою ставилися до односельців, боготво­рили книгу та рідну мову. Любов до поезії Т. Г. Шевченка виніс Георгій Вороний саме з батьківської оселі. Батько, який заснував у рідній Журавці школу, залишився для сина взірцем на все життя. Мати навчала сина доб­роти та лагідності.

Вірш Т. Шевченка «Доля»

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене ,маленького ,за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

« Учися ,серденько, колись

З нас будуть люде»,- ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо, ж доленько моя!

Мій друже вбогий,нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава -заповідь моя.

Звучить пісня «Лелеча доля».

1-й ведучий. Феодосій Якович став першим учителем сина. Згодом Георгій продовжив на­вчання в Бердянській та Прилуцькій гімназі­ях. Саме в цей час виникло захоплення мате­матикою.

Сценка

(Світло вимикається, запалюється свічка. Г. Вороний сидить за столом — гортає журнал, читає.)

Батько. Синку, досить працювати, вранці дочитаєш свій роман!

Син. Це не роман, тату. Це журнал елемен­тарної математики.

Батько. Ніколи б не подумав, що не можна відірватися від нудного математичного журна­лу.

Син. Нудного? Що ти, тату! Ти не розумієш! Професор Київського університету Ярмаков запропонував тему, пов'язану з властивостями коренів квадратного рівняння. Я обов'язково розв'яжу цю задачу своїм власним способом.

Батько. Ну, сину! Я тепер розумію, що твоє захоплення математикою — це серйозно! Хай удача усміхнеться тобі!

(Світло вмикається, батько виходить, а Ге­оргій залишається сидіти за столом.)

Ведучий 2.. Тоді Георгію не вдалося розв'язати задачу, та важливе інше. У 17 років Вороний зумів оцінити всю складність цієї за­дачі й усвідомив недостатність свого матема­тичного багажу для її розв'язання. Пройдуть роки і він ще раз повернеться до цієї пробле­ми.

Звучить пісня «Повій, вітре на Вкраїну».

2-й ведучий. Цю пісню на слова Степана Руданського, яка стала народною, уперше почув Георгій ще в дитинстві, але по-справжньому зрозумів її зміст, коли доля розлучила його з рідним краєм.

1-й ведучий. Царський уряд не ставив мети готувати національні кадри, і здобути матема­тичну освіту європейського рівня можна було лише за межами України. У 1885 р. Георгій всту­пив до Петербурзького університету на матема­тичне відділення. На той час то був найкращий математичний заклад як за програмою навчан­ня, так і за рівнем викладацького складу.

Звучить мелодія пісні «Повій, вітре...».

1-й ведучий. У 1889 р. Г.Вороний блискуче склав випускні іспити і його залишили при уні­верситеті для одержання професорського зван­ня. Настала пора, коли більшу частину свого часу Георгій Феодосійович зміг віддавати мате­матиці. Що й робив із задоволенням, відмовив­шись від активної участі в політичній і гро­мадській діяльності. Однак демократичний дух виховання, настанови батька, до якого Георгій ставився з великою шаною і повагою, зробили свою справу. Вороний ніколи не був байдужим до долі рідного народу, а його відношення до державного режиму було однозначне.

Вороний. Наш час тяжкий, ми є не що інше, як жертви страшного державного устрою. Зараз не можна говорити прямо навіть найбільш без­невинних речей — зразу ж потрапляєш до рук серцеїдів.

Хлопець читає вірш Б.Грінченка «Доки?».

Минає час, минають люди;

Ми всі ждемо того, що буде,

І кажем всі: давно вже час,

Щоб воля та прийшла й до нас.

А все її нема, не йде, А час не жде, а час не жде!...

А час не жде, а час летить,

А серце змучене болить.

Бо довгий гніт минулих днів

Його украй вже пригнітив,

І тяжко так, що, може, ми

Гіркими плакали б слізьми,

Якби не гніт цей днів тяжких,

Що нас, за довгий час, усіх

І одслід навіть з мук навчив

Ховать в душі без сліз і слів.

І так на світі живемо,

На плечах лихо несемо,

І доки будемо так жить?

Ніхто не скаже — все мовчить!

1-й ведучий. На запитання, як має поводи­тися геній у скрутний для свого народу час — чи кинутися у вир революційних пристрастей, забувши про все на світі, чи своїм генієм підно­сити велич народу, не зрадивши його, — одно­значну відповідь дати важко. Що стосується Г. Вороного, то після десятиліть подвижниць­кої праці ученого можна стверджувати: вибір його був правильним. У сорок років він досяг­нув рідкісних успіхів у математиці і піднявся на такі вершини, які були недосяжні навіть для його великих попередників. Його долею стала цариця наук — математика.

(Входять дві дівчини: дівчина в білому — Біла доля, дівчина в чорному — Чорна доля.)

Дві долі разом. Доля буває різною:

Прихильною та грізною.

Одних чомусь ранить і карає.

Біла доля. Іншим дари посилає.

Доля буває світлою

І до людини привітною.

Чорна доля. Доля буває темною,

Колючою та буремною.

Дві долі разом. Але довіку й понині

Сплітаються долі в єдину,

Йдуть поруч радощі й болі

В людській чорно-білій долі.

1-й ведучий. Наукова спадщина Вороного складається з шести великих мемуарів, трьох статей з теорії чисел, семи повідомлень на з'їздах та конгресах. Він удосконалив алгебраїч­ну і геометричну теорію чисел, проводив фун­даментальні дослідження з математичного аналізу. Мемуари Г. Вороного про паралелоедри — одне із найглибших досліджень у галузі геометрії чисел у світовій літературі.

2-й ведучий. Саме Георгій Феодосійович першим вводить широкий клас методів підсу­мовування розбіжних рядів. Проте це відкрит­тя несправедливо названо іменем скандинавсь­кого математика Нерлунда, хоча він повторив дослідження Вороного лише через 18 років.

Входить дівчина — «Україна». Г. Вороний встає, вона, звертаючись до нього, читає вірш Антоніни Листопад «До українського сина».

Сину, вертайся додому.

Досить уже чужини!

Маємо тільки солому

В темних стодолах вини.

Сину, зірви усі пута

І перепони порви.

Бачиш, всміхається рута

Поміж сухої трави.

Пам'ять ніде не холоне,

Вродиться навіть з роси.

Сину, Вкраїнську ікону

В хату свою занеси.

(«Україна» виходить.)

1. й ведучий. Царський уряд намагався не до­пустити в університет місцеві кадри. Тому ук­раїнцеві Вороному не довелося викладати в Києві чи Харкові.

1. й ведучий. У 1907 р. Російська академія наук обрала Г. Вороного своїм членом-кореспондентом з фізико-математичного відділен­ня. Ця звістка дійшла до вченого в Новочер­каську, але в той час його вже страшенно му­чила жовчнокам'яна хвороба.

.

1-й ведучий. Лікарі рекомендували відпочи­нок, лікування на популярних європейських курортах. Та воістину цілющими виявилися джерела рідної землі. У батьківській садибі в Журавці, серед рідних йому людей, на ук­раїнській землі почував видатний професор себе найкраще.

Звучить пісня «Летять у дім засмучені роки».

(Входять дві долі, стають проти математи­ка. Вороний встає.)

Дві долі разом. Ми не лукавили з тобою

Ми просто йшли,

У нас нема зерна неправди за собою.

Біла доля. Я була прихильною до тебе, Ге­оргію. Подарувала тобі розум, любов і повагу всіх, хто тебе оточував. Твоєю оригінальністю мислення, строгістю аргументації та доскона­лістю форми захоплювалися сучасники — світила європейської математики. Глибокі ма­тематичні знання поєднувалися з людяністю.

Чорна доля. Пробач, що постійно блукала з тобою закордонами, що рідко приводила тебе до рідної батьківської хати, що відпустила тобі на цьому світі всього 40 років. 20 листопада 1908 року упокоїлась на віки твоя світла душа.

(Далі запалюють свічки біля портрета.)

.

(Входить «Україна» зі свічкою, всі встають.)

Я молюся за тих, хто в розлуці,

Відійшли, відірвані від рідних хат,

Я молюся за тих, хто в розпуці

Прагнули позбутись усіх ґрат,

Я молюся за тих, які забуті,

Хоч були вкраїнцями вони,

Чиї руки міцно були скуті,

Я молюсь за вас, мої сини.

Над ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

Звучить пісня «Молитва».