Життєвий шлях Володимира Сосюри

Життєвий шлях В.Сосюри студентка 4 курсу спеціальності “Філологія. Українська мова і література” факультету української філології і соціальних комунікацій ЛНУ імені тараса Шевченка Афрам Еліна

Міста, пов'язані з Володимиром сосюрою

• Лисичанськ

• Дебальцеве

Сосюра Володимир Миколайович (6.01.1898 – 8.01.1965)

“ І сниться, все сниться й донині

берізки тонкий силует.

Хоч знаний я всій Батьківщині,

А все ж я донецький поет.”

Життєвий і творчий шлях

Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве. Мати — із Кам'яного Броду (Луганськ). Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Як писав поет: “ Батько мій був з походження (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище "Соссюр", навіть з приставкою "де" . Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — колишня робітниця Луганського патронного заводу, займалася переважно хатнім господарством.

У 1909—1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині в складі міста Лисичанська) в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (м. Верхнє). 

«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) —  Володимир Сосюра  і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.»

Ярослав Тинченко, український історик, журналіст

В.Сосюра в молоді роки

Ще молодим хлопцем Сосюра пішов добровольцем до війська Української Народної Республіки. Тоді він уперше глянув смерті у вічі, перебуваючи в полоні у «червоних». Пізніше радянська влада намагалася сформувати образ В. Сосюри як палкого пропагандиста комуністичних ідей. Тому замовчувалися обставини вступу В.Сосюри до військ УНР, зате наголошувалося на тому, що поет служив на боці «червоних». Після воєнних заколотів влада не випускала поета із своїх рук, даруючи життя взамін за  «патріотичні» радянські вірші.

По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—1923) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923—1925); належав до літературних організацій «Плуг»,  «Гарт», 

ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

Перший вірш (російською мовою) надрукував 1917 р. В архівах збереглися недруковані твори Сосюри (українською мовою), писані за його перебування в Армії УНР, але перша збірка «Поезії» вийшла 1921 р., а раптову славу принесла йому революційно-романтична поема «Червона зима» (1922), визнана найвидатнішим зразком поетичного епосу громадянської війни в Україні. Цій темі Сосюра присвятив і багато інших творів, в яких органічно поєднується інтимне з громадським і загальнолюдським: збірка «Місто» (1924), «Сніги» (1925), «Золоті шуліки» (1927) і низка інших. 21 липня 1921 року в Харкові відбулися перші збори молодих українських письменників, на зборах читали свої твори В. Сосюра, Г. Журба, Майк Йогансен.

Уже в перших збірках Сосюра виявив себе найсильнішим ліриком в українській поезії своєї доби. Його співучі й повні глибокої ліричної стихії поезії вражають задушевністю, революційним запалом і пристрастю інтимних почувань.

Обкладинка книги та ілюстрація до поеми “Мазепа”

Основні джерела, якими живилася поезія Сосюри (народна творчість, Тарас Шевченко і пізніші лірики), перетопилися в його творах на оригінальний стиль, позначений класичною простотою вірша, співучістю і романтичним піднесенням.

Починаючи вже з раннього періоду творчості, в поезії Сосюри знайшли відображення і суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-их років неможливість поєднати відданість більшовицькій революції з почуттям національного обов'язку (поема про внутрішнє роздвоєння «Два Володьки» (1930), відразу по виході заборонена збірка «Серце» (1931). Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму (недрукована поема «Махно», відомий лише в уривках твір «Мазепа», 1930).

У 1941 р. евакуйований до м. Уфи (тепер Республіка Башкортостан, Російська Федерація). У 1942 р. працював в Українському радіокомітеті у Москві, у 1943 р. — у редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». В той час вийшли збірки «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Олег Кошовий» (1943) та інші.

З повоєнних збірок виділяються «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960). Помітне місце в творчості Сосюри посідають також ширші епічні полотна: поеми «1871» (1923), «Залізниця» (1924), віршований роман «Тарас Трясило» (1926).

На початку 30-их років, через мотиви українського патріотизму у творчості письменника, відбувається конфлікт Сосюри з комуністичною партією, членом якої він був з 1920 р. На тлі голодної смерті мільйонів українських селян і репресій та розстрілів діячів української культури за постишевщини це довело Сосюру до межі психічного розладу. Попри ці несприятливі обставини, у 1930-их роках Сосюра поруч із будівничою тематикою («Дніпрельстан») ще з 1926 р. майже єдиний в Україні культивував інтимну, любовну лірику: «Червоні троянди» (1932), «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли» (1940) та інші.

Останні роки життя

У 1948 р. Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру в «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р.

За таких обставин у поета виникла психічна хвороба і він був змушений декілька разів лягати до лікарні. Незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі за його можливості.

Збірні видання творів Сосюри: «Поезії в 3 томах» (1929—1930), «Твори в 3 томах» (1957—1958), «Твори в 10 томах» (1970—1972).

Надгробок на Байковому цвинтарі

У 1937—1957 рр. мешкав у Києві в будинку письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому згодом встановлено пам'ятну дошку.

У 1958 році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюблений більярд. Підкосив Сосюру другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання. «…вони з мамою поїхали якось у Кончу-Заспу і через день-два тато помер », — згадував син Володимир.

Було це 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор О. О. Банников; встановлений у 1968 році).

Пам'ятна монета та поштова марка на честь поета

Тексти для текстуального вивчення

• “ Вода десь точить білий камінь…”
• “ Два Володьки” (уривок)
• “ Зима”
• “ Любіть Україну”
• “ Мазепа”
• “ Розстріляне безсмертя”
• “ Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…”
• “ Третя рота”