"Зорій довіку поміж нас"

Поетична свічка «ЗОРІЙ ДОВІКУ ПОМІЖ НАС»

Творчості ЛЕСІ УКРАЇНКИ присвячується

Мета. Передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки. Виховувати                   

           любов до українського поетичного слова, до творчої спадщини поетеси, 

           виховувати почуття прекрасного.

Обладнання. Святково прибраний стіл, на столі  свічка. На дошці 

             портрет Лесі Українки.

            Виставка книг та ілюстрацій  до творів поетеси.

Хід заходу

Дівчина (в українському вбранні):

         Усіх гостей ми запрошуємо радо

         На поетичне і радісне свято.

    1-й ведучий. Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і чуйного, сильного і ласкавого, доброго  і мужнього слова. Поезія – це вогник, який запалював душу людини, який схожий на полум’я свічки.(Запалює свічку).

    2 –й ведучий.

         Хай палає свічка. Хай палає,

         Поєднає нас вона в цей час.

         Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музикахай єднають нас.

    Вчитель. На сьогоднішню поетичну свічку зібралися шанувальники поезії  Лесі Українки. І поговоримо ми про її ранню лірику.

                    (Звучить музика П. Чайковського)

1-й ведучий. За вікном зима. Ось в таку пору, 25 лютого, народилася Лариса Петрівна Косач.

         Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами.

2-й ведучий. Вчителями її були мати, письменниця Олена Пчілка, і батько, юрист Петро Антонович, книги і життя. В сім’ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос.

1-й учень. В чотири роки Леся читала її улюблені твори – «Кобзар»

Т. Шевченка, твори Ж. Верна, Д.Дефо.

2-й учень. Жила сім’я Косачів на Волині. Дівчинку вражала бідність селян. Леся була милосердною до всього. Чужий біль сприймала  як власний.

   Дев’ять років було дівчинці, коли несподівано для неї, за революційну діяльність заарештували тьотю  Елю. Так у 1886 році з’явився перший вірш «Надія».

3-й учень.

         Ні долі, ні волі у мене нема,

         Зосталася тільки надія одна:

         Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

         Поглянуть іще раз на рідну країну,

         Поглянуть іще раз на синій Дніпро, -

         Там жити чи вмерти, мені все одно,

         Поглянуть іще раз на степ, могилки,

         Востаннє згадати палкії гадки…

         Ні долі, ні волі у мене нема,

         Зосталася тільки надія одна.

4-й учень. Мати навчила дітей, а їх у сім’ї, крім Лесі, було п’ятеро, шанувати  рідну мову, пісню.

1-й ведучий. Леся була музично обдарованою дитиною, це помітив Микола Лисенко,з сім’єю якого дружили Косачі, Леся швидко сприймала народної пісні, співала.

Диктор. Із спогадів сестри Ольги Косач.

«Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася.

…Скоро потому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю».

Учень. У листі до бабусі Леся пише:

    «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перше я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

                            (Музика Л.Бетховина).

Вчитель. Важко лежати хворій. Що ж воно буде. Ні вишивати, ні писати, ні грати.

         У кімнаті було тихо. Леся насилу дісталася фортепіано.(Його називали Лесиним, бо навчила грати на ньому батькова сестра Олександра. Леся любила грати). Легенько торкнула декілька клавішів, тільки хотіла зіграти, як шпигнуло в ліву долоню, пронизало все тіло.

                            (Тихо лине музика).

Учень. (біля фортепіано).

         Мій давній друже! Мушу я з тобою

         Розстатись надовго…Жаль мені!

         З тобою звикла я ділитися журбою,

         Сповідувать думки веселі і сумні.

         То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

         Пройшло життя дитячеє моє.

         Як сяду при тобі я в час вечірній,

         Багато спогадів тоді встає!

         Коли я смуток свій на струни клала,

         З’являлась ціла зграя красних мрій.

         Веселкою моя надія грала,

         Далеко линув думок легкий рій.

         Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій.

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

2-й ведучий. Йшов час, жорстокий час по відношенню до Лесі. Коли дівчинці було13 років, мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Псевдонім Українка був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови.

Вчитель. Так починала свій літературний шлях юна Українка.

Іван Франко писав: Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою».

Учениця.

         На шлях я вийшла ранньою весною

         І тихий спів несмілий заспівала,

         А хто стрічався на шляху зо мною,

         Того я щирим серденьком вітала.

         «Самій недовго збитися з путі,

         Та трудно з неї збитись у гурті!

         Коли я погляд свій на небо звожу –

         Нових зірок на йому не шукаю,

         Я там братерство, рівність, волю гожу

         Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, -

         Тих три величні золоті зорі, -

         Що людям сяють безліч літ вгорі…

         Чи тільки терни на шляху знайду,

         Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

         Чи до мети я певної дійду,

         Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, -

         Бажаю так скінчити я свій шлях,

         Як починала з співом на устах!