Вживання кличного відмінка

Найбільше труднощів викликає утворення кличного відмінка іменників, оскільки цей відмінок є характерним лише для української мови. Цей відмінок успадкований від давньоруської мови. Клична форма утворюється від іменників жіночого і чоловічого роду – назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, предметів при їх персоніфікації.

І. Клична форма іменників І відміни

1. Закінчення –о мають іменники твердої групи: Галино, колего.

2. Закінчення –е (-є) мають іменники м’якої та мішаної груп: Насте, Ілле, Маріє, Ксеніє.

3. Закінчення –ю мають іменники м’якої групи, що позначають жіночі пестливі імена: Галю, Таню, бабусю.

ІІ. Клична форма іменників ІІ відміни

Закінчення – у мають

А) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами –ик-, -ок-, -к-): братику, синку, батьку;

Б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Генріху, Ніку:

В) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): викладачу, товаришу

1. Закінчення –ю виступає в іменниках м’якої групи: вихователю, лікарю, Геннадію, Костю.
2. Закінчення –е мають:

А) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, Іване, Петре (але: діду, сину, тату);

Б) іменники м’якої групи із суфіксом –ець-: молодче, кравче (але: бійцю, знавцю, добровольцю);

В) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре.

ІІІ. Клична форма іменників ІІІ відміни

У кличному відмінку іменники ІІІ відміни мають закінчення –е: любове, Нініле, радосте. Такі форми вживаються переважно у поезії.

ІV. Клична форма іменників ІV відміни

У кличному відмінку іменники ІV відміни мають таке саме закінчення, як і в називному відмінку.

V. Кличний відмінок імен по батькові

Імена по батькові жіночого роду мають закінчення – о, імена по батькові чоловічого роду – закінчення –у: Ірино Петрівно, Петре Васильовичу.

VІ. Звертання, що складаються з кількох назв

1. У звертаннях, що складаються із двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу, тітко Маріє, друже Іване.

2. У звертаннях, із загальної назви і прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: добродійко Прищепа, пане Гожий.

3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму має обов’язково перше слово, а друге може виступати як у формі називного, так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), товаришу майоре(майор).

Зверніть увагу!

1. У звертанні до чоловіка обидві загальні назви краще вживати у кличному відмінку (пане полковнику, добродію директоре), а у звертанні до жінки другу загальну назву доречніше вживати в називному (пані директор).

2. Оптимальна кількість іменникових компонентів у звертанні – не більш як два (конструкції типу Богдане Сергійовичу Кравчук, пані Тетяно Іванівно задовгі й тому недоречні у спілкуванні). Виняток становлять випадки, коли посада або звання є складним найменуванням: пані завідувач кафедри, товаришу начальник відділу.