Урок-дослідження: Через віки з любов’ю. Захист учнівських проектів (життєвий і творчий шлях Т. Шевченка).

Урок-дослідження

Тема: Через віки з любов’ю.

Захист учнівських проектів

(життєвий і творчий шлях Т. Шевченка).

Мета: Сприяти формуванню осмислений систематичних знань про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка, всесвітній резонанс його творчості; допомогти усвідомити світове значення його творчої діяльності; розвивати навички проектно-дослідницької роботи, творчі здібності, уміння самостійно працювати з різними джерелами інформації; виховувати повагу до Т. Шевченка та його внесок у скарбницю української поезії.

Тип уроку: презентація пошуково-дослідницьких робіт.

Обладнання: відеопрезентації, буклети, публікації, репродукції картин Т. Шевченка, відеофрагменти фільму «Тарас Шевченко», опорні мультимедійні схеми, картки, на яких записані цілі уроку.

Хід уроку

1. Організаційна частина

1. Мотивація навчальної діяльності школярів

1. Читання легенди «Кобза»

Колись давно-давно в Україні жила дівчина. Звали її Кобза. Не красою славилася, не рукоділлям. Мала вона дивний дар: чула, про що шепочуть трави, чого стогне земля, який біль ховають у собі прадавні могили.

Турецький султан почув про кобзу. Він вирішив викрасти її: «Нехай мою країну славлять пісні», - наказав володар.

Але з дівочих уст – жодного слова.

Тоді в люті наказав султан замучити Кобзу. Лише доторкнувся меч ката до дівчини, як вона зникла. А на землю впав чудесний інструмент.

Відтоді з’явилися в нас кобзарі. Співають вони про рідну землю, про її болі – смутки, радощі, долю, недолю.

1. Вірш «Синові по Шевченка» (В. Довгалюк)

Молися, сину, за Вкраїну

Його замучили колись.

В напіврозваленій хатині,

В сім'ї невольній він родивсь.

І взяла доленька за руку

Малого хлопця й одвела

Його до школи – не в науку –

Носити воду школярам.

Так козаком хотілось стати,

Панів рубати на друзки,

А довелося – у палати

До Енгельгарда, в козачки.

Перед крутим чужинцем-паном

Схилялось гордеє чоло.

Великодушні росіяни

З неволі вирвали його.

Він рідну ниву щедро сіяв,

В надії ждав багатих жнив,

Братів незрячих, гречкосіїв,

Він словом правди просвітив.

За те Микола, цар кривавий,

Його скарав. Один, як перст,

В степу далекім, за Уралом

Він ніс тяжкий життєвий хрест.

Він болі наші взяв на плечі –

Його крізь терни, хащі зла

Аж на святу гору Чернечу

Дорога хресна привела.

Поїдем в Канів. Цій могилі

Ти щирим серцем поклонись,

Молись дитино за Вкраїну

Його замучили колись.

І зрозумій одну причину:

Будеш молитися чи ні,

Йому однаково, мій сину,

Та неоднаково мені.

1. Актуалізація опорних знань учнів

1. Слово вчителя.

Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було сказати, що це – легенда.

Я думаю ви здогадалися, про кого сьогодні піде мова уроці.

Тому прошу налаштуватися на ліричний, і в той же час серйозний лад, бо ми будемо згадувати людину, про яку без трепету говорити не можна. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому після смерті – славу й розквітаючу радість, яку в людських серцях будять його твори. Його вірші знає кожен, книги є в більшості сімей, і не тільки як окраса домашніх бібліотек, а як настільні книжки.

Давайте пригадаємо основні віхи біографії Т. Шевченка.

1. Пісні на слова Т. Шевченка стали істинно народними. Прослухайте одну з них.

Які почуття вона викликає? («Зоре моя вечірняя»)

1. Основна частина

1. Слово вчителя.

Сьогодні у нас урок презентації пошуково-дослідницьких робіт.

1. Запишіть тему в зошит: «Через віки з любов’ю. Захист проектів.»

Наприкінці уроку ви зможете дати власну оцінку думці, висловленій в епіграфі.

1. Метод «Гроно очікувань». Перед вами лежать картки, на яких записані цілі нашого уроку. Ознайомтесь з ними, озвучте їх і доповніть, якщо бажаєте, своїми. Запишіть свої побажання.

2. Основна частина. Робота в групах. (Попередньо клас було поділено на групи, кожна отримала окреме завдання)

Група 1: з’ясувати проблеми, які поет порушує в інтимній ліриці; пояснити, як ці твори пов’язані з його особистим життям (слайди).

Група 2: проаналізувати мистецьку спадщину Т Шевченка (альбом офортів «Живописна Україна», галерея портретів) (слайди).

Група 3: проаналізувати, як зображено у творах Т. Шевченка образи гетьманів (слайди).

Група 4: представити факти, відомості про вшанування пам’яті Кобзаря та про його світову велич (слайди).

(учні представляють свої дослідження)

1. Рефлексійно-оцінювальний етап

   1. Як ви вважаєте, чи досягли ми цілей, поставлених на початку уроку?

   2. Дайте власну оцінку думці, висловленій в епіграфі.

3) Творча робота.

Вільне письмо на тему ключового слова.

Т - талановитий Ш - широка

А - артистичний Е - енергійна

Р - реакційний В – вільна

А - активний Ч - чемна

С - самобутній Е - експресивна

Н - натура

К - криниця

О – образів глибоких

1. Оцінювання роботи груп, аргументування оцінок

1. Домашнє завдання

Знати біографію Т. Шевченка, основні віхи творчості;

підготуватися доповідь «Основні мотиви ранньої творчості Т. Шевченка».

Додатковий матерiал

Вступне слово

Вічна загадка любові. Скільки поколінь намагаються розгадати її, скільки таємниць береже вона у собі.

Хіба дивно, що Пенелопа 20 років ждала Одіссея? Що Петрарка, який бачив Лауру кілька разів за все життя, та й то здалеку, після її смерті думав тільки про те, щоб умерти?

Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін… Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання – не випадковість? І хіба не мають рації люди, які кажуть: «Яке кому діло до мого кохання?»

Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

Ці міркування особливо доречні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні, суголосний з народним ідеал жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна лірика допомагають глибше розкрити нам сутність Поета.

Група 1

Слайд № 1

Оксана Коваленко

Першим почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко, старшої за нього роками. Але у 1829 році Тарас вимушений був покинути рідне село Кирилівку через від’їзд його пана Енгельгарда, в якого він служив козачком. Повернувся Тарас Шевченко лише через 14 років, але вже вільною людиною. Та не дивлячись на швидкоплинні роки Оксана залишилась в його пам’яті. У вірші ми вкупочці колись росли» дівчина згадується як «ота маленька, кучерява, що з нами гралася колись. Проте Валерій Шевчук, один із відомих сучасних шевченкознавців, зазначив, що Оксана – і справді перше захоплення Тараса. Але для Тараса дівчина не була таким вже великим розчаруванням у житті, а скоріше – дитячим враженням, котре надовго закарбувалося і в пам’яті, і в поезіях: «Мені тринадцятий минало», «Не молилася за мене». Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Наймички», «Катерини». І ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи шукати в них ту, «справжню», - подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

Слайд № 2

Феодосія Кошиць

Коханням усього життя була Феодосія Кошиць, дочка сільського священика Григорія Кошиця, у якого колись наймитував Тарас. У своєму рідному селі поет не був з 1829 по 1843 рік. Пізніше у повісті «Княжна він згадуватиме: «Село! О, скільки чарівних привабних видінь прокидається в моєму старому серці від цього милого слова!» Скоріше за все, саме тоді і завітав Тарас Шевченко до отця Григорія, свого Колишнього пана. І вже 1845 рік став для Тараса фатальним. Батьки Феодосії не сприймали вже досить відомого поета як особистість. У часописі 1912 року подано розповідь Григорія Жорнового, безпосереднього свідка тих подій: «Ота гарна була баришня. Частенько мені приходилося бути свідком, як вони зустрічались і щиро розмовляли в гаї. Найбільше се бувало в гарні весняні вечори, коли, як і тепер, співав соловейко. Вона, бувало, приведе мене до себе та й питає: “Грицько, голубчику, проведеш мене сьогодні до калини – мені треба було б побачитись з Тарасом.” І підемо. А він вже тут... Чекає її... Такий радий, веселий, неначе батька рідного побачив! Шуткує, сміється і все руки їй стискає... Як пильно він дивився її

Слайд № 2 (продовження)

у вічі, як приємно, ласкаво розмовляв з нею... А вона, бідолашна, неначе передчувала свою біду, плаче, заливається гіркими сльозами та падає йому на груди. А він її утішає, а у самого теж на очах сльози». На той час батьківське слово було вирішальним. І воно не збігалося із сердечним бажанням Феодосії та Тараса бути подружжям. Отець Григорій Кошиць, дізнавшись, що Тараса Шевченка запрошено бути хрещеним батьком дитини селянина Демченка, вирішив, що хрещеною стане Феодосія. За православними законами куми подружжям бути не можуть. Та дочка зрозуміла батькову хитрість. “Дівчина йде до того самого Демченка і запрошує в куми не Тараса, а іншу людину, і хрестить дитину у другого священника”, - стверджує Валерій Шевчук. Але це нічого не змінило. Проте і Тарас Шевченко не бажав миритися з таким поворотом подій і заслав до Кошиців сватів. Та, на жаль, отримав “гарбуза”, звичайно ж не від Феодосії, а від її батьків.

А от доля Феодосії склалася трагічно. Тодося тяжко захворіла після того, як Тарасові було відмовлено. А як він поїхав, то вона побивалась за ним, так довго і важко плакала. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла у 1884 році.

Слайд № 3

Галина Закревська

Шевченко їде в 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки 1843 - 1847 переживає він справжнє, своє єдине велике кохання. До цього він зовсім не думав про шлюб. Але після подорожі в Україну у поета з’являється те характерне для нього і в незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захіст.

Це бажання невдовзi переросло в гостру душевну потребу. Він намалював її портрет, присвятив вірш "Немає гірше, як в неволi ..." та кiлька вiршiв-спогадiв про Україну.

Слайд № 4

Агата Ускова

Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: «Я полюбил ее  возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей  душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей»

На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність цих взаємин, а але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки.

Слайд № 5

Катерина Піунова

Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко знайомиться з оточенням, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою.

Закохавшись, Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший, щоб пом'якшити відмову. Змучений самотністю, поет мріє про пару. Але…

Розчарування в Піуновій завдало Шевченкові чимало душевних мук. Згодом Піунова, пригадуючи, із сумом писала: «О душевном мире, об уме великого поета позабули – ума не хватило!... Тогда я, конечно, не могла оценить этого великого человека, но зато всю жизнь потом гордилась и горжусь тем, что обратила на себя его внимание».

Слайд № 6

Ликера Полусмакова

Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об'єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю.

Він запропонував їй одружитися і виїхати в Україну. Вірив, що саме поруч з нею вдасться пережити всі негоди і знайти щастя у ''хатині тихій і веселій''. Адже неодмінною умовою ''благодаті'' він вважав сімейну ідилію у власній хатині. Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева.

А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко

зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...'' . 

Шевченко-художник

1. Натхненні поетичні твори Т. Шевченка стали давно вже світовим надбанням. Однак Кобзар був не тільки геніальним поетом. Він великий народний художник-новатор.

2. Доробок художньої спадщини Шевченка.

3. Іван Сошенко почав учити Шевченка рисувати. Вчив так, як учили всіх в академії мистецтв. Система була складною і суворо регламентованою. Події сучасного життя, із життя простого народу, на думку академічних керівників, були непридатними як сюжети картин. Тільки історія та міфологія Греції і Риму достойні. Академія вимагала від художників, щоб вони повністю відмовилися від передачі в картинах реальної дійсності, правдивого зображення побуту, природи.

Звільненого від кріпацтва Т. Шевченка зарахували до Академії, де він вчився як стипендіат Товариства заохочення художників. «…Учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Велике щастя бути вільною людиною», - пише Т. Шевченко до брата Михайла.

З невимовною жадобою Тарас вивчав спеціальні художні дисципліни, одночасно працював над самоосвітою. І протягом трьох років (1838 – 1841) одержує за свої роботи три срібні медалі.

З блискучим початком можна було чекати й блискучого закінчення Академії – золотих медалей, відрядження за державний кошт до чарівної Італії.

Але у 1845 році Рада академії постановила: «Оскільки Шевченко відомий Раді своїми роботами і нагороджений уже за успіхи в живопису, то удостоїти його звання некласного художника» - тобто йому присудили найнижчий ступінь.

Чому ж блискуче розпочатий в академії художній шлях Шевченка не одержав відповідного завершення? Відповісти неважко. Тарас Григорович учився блискуче. Але у картинах намагався показати реальну дійсність, чого категорично не сприймала Академія.

4. Улітку 1843 року Т. Шевченко поїхав на Україну, де не був 14 років і за якою дуже сумував, живучи в Петербурзі. Дикий розгул панської сваволі, трагічне становище кріпаків (і його рідних у тому числі) отруїли радість відвідування рідного краю. Під впливом, що побачив і пережив, написав знамениту поему «Сон», задумав видання «Живописної України». Сюди повинні були ввійти рисунки, які б відображали руїни замків, храми укріплення, кургани, народний побут, обряди, зміст народних пісень і казок. Наприкінці 1844 року Т. Шевченко видав перший випуск із шести офортів : «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Судна рада», «Казка», «Старости», «Дари в Чигирині 1649 року». На жаль, повністю цей задум здійснити не вдалося. Але і те що зробив, має величезне значення. Це видання було визначним явищем свого часу, а його автор виступив як перший історичний художник України.

5. «Живописна Україна». Таку назву має добірка картин і портретів художника.

Т. Шевченко працював у різних техніках. Тому, перед тим як розпочати перегляд альбому, проведемо словникову роботу.

Офорт – вид гравірування, при якому лінії малюнка роблять різцем або голкою на смолярному покритті металевої граверної дошки і протравлюють кислотою.

Естамп – твір друкарської графіки, відбиток на папері, шовку та інших матеріалах. Види естампу – гравюра офорт, літографія.

Гравюра – вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіруванням на дошці (друкарській формі); друкований відбиток на папері з пластини (дошки, на якій вирізьблено малюнок).

Гравірування – виготовлення друкованої форми на металі, камені, деревині.

Сепія – фарба для малювання сіро-бурого кольору; назва малюнка виконаного цією фарбою.

6. Після заслання у 1858 році Шевченко повертається до Петербурга. По приїзді в Академію вирішує бути гравером, сподіваючись зробити що-небудь достойне улюбленого мистецтва. Праця пішла так успішно, що в 1860 році Академія присудила йому звання академіка з гравюри. Шевченко награвірував у Петербурзі 24 офорти. Його визнали першим офортистом у Росії.

7. Автопортрети.

8. Висновок.