Диференціація навчання

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НАВЧАННЯ

Чи багато цінностей в житті?

Чи не є низькою та вершина,

На яку безпосередньо й в простоті

Може вийти і знайти покликання людина?

Щоб дістать вогонь і засвітити

Світло тим, хто істину шукає,

Двері в світ наук і знань відкрити,

Й вивести з пітьми, тих, хто блукає;

Дати поштовх розвитку дитини,

Її здібності розкрити до кінця,

Допомогти становленню людини

Як особистості, дослідника, творця,

Чи не варто нам заради цього жити,

Роздавати іншим те, що знаєш, вмієш сам,

Научити мислити, творити

І почути крізь роки: "Уклін мій, ВАМ"?

Особливо актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства і школи зокрема, є використання педагогіки співпраці, педагогіки творчості. Як зазначила вітчизняний педагог Софія Русова, основним у діяльності школи має стати девіз: "Допоможи мені це зробити самому". І завдання вчителя полягає в тому, щоб не тільки не " замулити" джерела здібностей, якими обдарувала дитину природа, а й розвинути ці здібності, створити всі умови для самореалізації, самовдосконалення, самоосвіти дитини, спрямовуючи її діяльність у правильне русло. Інтенсивне прискорення науково-технічного прогресу, лавиноподібне наростання інформації про світ і необхідність оволодіти нею поставили перед педагогами і психологами ряд складних завдань. У всіх галузях народного господарства потрібні такі спеціалісти, які б не тільки досконально володіли своєю спеціальністю, але й уміли працювати творчо. Частка розумової праці постійно зростає. Отже, творчі здібності людини, її уміння оволодівати новими технологіями, впроваджувати їх у свою повсякденну практику слід визнати найістотнішою складовою її інтелекту та компетентності, а завдання їх розвитку – одним із найважливіших у педагогічній роботі.

У вирішенні цієї проблеми зацікавлені не лише держава і батьки, а й вчителі. Сьогодні школа покликана створити максимально сприятливі умови для формування творчо активної особистості в цілому, математичного розвитку учнів зокрема. Успіх вирішення цих завдань, в повній мірі, залежить від широкої диференціації навчання, що стимулює навчально-пізнавальну діяльність учнів та сприяє розвитку їх індивідуальних особливостей.

Ж.Санд відзначала " жоден розум не буває тотожним іншому, і ніколи одні і ті самі причини не викликають в різних умовах однакових наслідків". " У школі повинно бути керівництво розумовою діяльністю учнів, керівництво процесом оволодіння, поглиблення, застосування знань, керівництво розумовим розвитком", - писав В.Сухомлинський. Думаюча людина завжди сильна характером. Сформувати таку людину – мета, досягненню якої мають бути підпорядковані всі педагогічні зусилля.

Школа повинна вчити кожного учня і переводити його до наступного класу з тими знаннями, яких він набув протягом року. У класі учні різні за здібностями і мають різні рівні навчальних досягнень. Якщо давати учням однакові завдання, то це викличе негативні відчуття як у слабкого, так і в сильного учня (одним усе не зрозуміло, іншим – нецікаво, бо дуже легко). Що робити вчителю, щоб і учні були задоволені роботою і оцінкою, і щоб правильно оцінити їх працю?

Перед педагогами встало завдання так організувати навчальний процес на уроках, щоб насамперед досягти позитивної мотивації до вивчення всіх предметів шкільного компоненту, зокрема математики, підвищити якість знань з предмета, сформувати в учнів уміння самостійно здобувати й удосконалювати розумові здібності. Цього можна досягти тільки тоді, коли учням буде зрозумілий та доступний матеріал, коли в них з'явиться постійний інтерес до навчання.

Урок математики сприяє формуванню в школярів умінь застосовувати знання на практиці, працювати з бажанням, самостійно порівнювати свої "сьогоднішні" успіхи з "учорашніми". Важливо, щоб кожен учень виконував посильну творчу роботу, в чому проявлятимуться елементи гуманізації та диференціації процесу навчання. Навчити учня досліджувати, відкривати факти та доводити їх – важливе завдання учителя. Це сприятиме розвитку творчих здібностей і "паростків" таланту, потрібних нашому суспільству.

Отже, необхідно "…забезпечити на різних етапах навчання рівневу й профільну диференціацію навчально-виховного процесу на основі базового змісту математичної освіти…" (Концепція шкільної математичної освіти, 1995 р.).

Диференціація навчання – це форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, схильності, інтереси учнів. Диференціація навчання на уроці виявляється через зміни змісту, тривалість завдань, засобів методичної підтримки учнів відповідно до їхньої готовності до навчання ( О.Я. Савченко, Дидактика початкової школи, Київ: "Ґенеза", 2002р.).

При диференційованому підході до навчання реальною фактичною метою є оволодіння кожним учнем практичними вміннями й навичками на рівні, що в даний момент відповідає його навчальним можливостям і професійним намірам.

"Добрий початок – половина справи", - гласить народна мудрість. Ці золоті слова з народної пансофії мають пряме відношення й до роботи вчителя математики. Тому проблема вдалого започаткування навчально-виховної діяльності в школі другого ступеня має принципове значення. У більшої частини учнів, внаслідок різних причин, об'єктивних та суб'єктивних, на момент переходу до п'ятого класу, падає інтерес до вивчення математики, знижуються пізнавальні здібності і , як наслідок, показники математичного розвитку випускників шкіл не відповідають державним стандартам. Така ситуація є типовою.

Одним з надійних способів успішної реалізації програми диференційованого та особистісно орієнтованого підходу у навчанні є якнайповніше використання потенціальних можливостей кожного учня. Досягти цієї мети нелегко, адже діти по-різному сприймають і засвоюють навчальний матеріал. Завдання, що не становлять труднощів для одного учня, для іншого виявляються складними. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначати не тільки його загальну навчально-пізнавальну мету, а й способи досягнення її кожним учнем. У цьому, зокрема, й допомагають диференційовані завдання. Оскільки в умовах класно-урочної форми навчання програмний матеріал подається одночасно для всіх учнів, то для диференційованої роботи здебільшого треба пропонувати завдання, що мають спільну пізнавальну мету, але відрізняються за ступенем складності.

У багатьох випадках диференціація полягає і втому, що учень виконує ту частину завдання, яку встигає зробити за зазначений учителем час.

Диференціація можлива у межах звичайного класу і спирається на такі положення:

а) навчання кожної дитини стає розвиваючим, якщо враховується вже досягнутий рівень її розвитку;

б) виявлений рівень розвитку кожного учня є ознакою для створення найближчих споріднених груп;

в) подальша організація навчальної роботи спрямовується на підвищенні рівня розвитку як з окремих предметів, так і загального;

г) цілеспрямоване формування пізнавальної самостійності шляхом систематичного використання розвивальних завдань оптимальної складності для кожної групи дітей.

Диференціація виявляється у двох аспектах:

а) змістовому – диференціація обсягу навчального матеріалу, складності завдань, як наслідок, диференціація обсягу вимог до школярів;

б) організаційному – диференціація міри допомоги вчителя різним групам учнів і окремій дитині в складі групи.

Здійснити диференціацію (у будь-якому аспекті) можна лише за наявністю у дітей навичок самостійної роботи, а саме: ознайомлення з організацією роботи в групі; вироблення норм робочої поведінки; планування і ефективне використання часу; сприймання варіативного пояснення, здійснення взаємо-, самоперевірки; формування вміння самостійно працювати з підручником, дидактичним матеріалом, наочністю, забезпечення достатнього рівня культури мовлення.

Реалізацію цієї програми необхідно починати вже у п'ятому класі і використовувати для цього різні прийоми диференціювання завдань, а саме: полегшення завдань для слабо встигаючих учнів, ускладнення завдань на основі додаткових вимог для учнів з високим рівнем навченості, різнорівнева допомога у виконанні завдань (а саме: конкретизація завдання, виконання завдань за наведеним початком, подання зразка у виконанні завдань), застосовування додаткових завдань з логічним навантаженням.

Враховуючи об'єктивно існуючі психолого- педагогічні відмінності в рівнях інтелекту, здібностях до засвоєння математичних знань, у темпах оволодіння програмним матеріалом і умінні самостійно працювати, всіх учнів бажано умовно розподілити по чотирьох рівнях.

До четвертого рівня відносяться учні, що в основному оволоділи програмним матеріалом, мають здібності до математики й високий темп навчання. Ці учні фактично засвоюють у процесі першого пояснення загальні схеми, алгоритм розв'язування типових задач, у багатьох випадках можуть самостійно знаходити розв'язування змінених типових або ускладнених задач. Як правило, вони мають оцінку "10" – "12" балів, іноді "8" – "9" балів.

До третього рівня відносяться учні, що мають достатні математичні здібності та достатній темп просування в навчанні, але які, завдяки своїй старанності й відповідальності, змогли б досягти кращих результатів у вивченні математики. В учнів цього рівня засвоєння навчального матеріалу в повному обсязі не викликає особливих труднощів. Способи розв'язування типових задач засвоюються після розгляду 2 - 3 навчальних завдань. Розв'язування змінених і ускладнених задач знаходять, спираючись на вказівки вчителя. Це учні, що встигають і мають оцінку "7" – "9" балів, іноді "6" балів.

Учні другого рівня не завжди досягають обов'язкових результатів навчання, мають суттєві прогалини в знаннях. Вони відчувають певні труднощі при засвоєнні нового матеріалу, потребують додаткових роз'яснень, обов'язковими результатами навчання оволодівають після тривалого тренування. Готовності до самостійного розв'язування ускладнених або змінених задач не виявляють, як правило, мають оцінку "4" – "6" балів, а іноді й "3" бали.

Учні першого рівня мають низькі математичні здібності та низький темп просування в навчанні. Вони майже не засвоюють новий матеріал, потребують детальних додаткових роз'яснень, обов'язковими результатами навчання оволодівають після дуже тривалого тренування. Готовності до самостійного розв'язування найпростіших задач не виявляють, як правило, мають оцінку "1" –"4" бали, а іноді й зовсім не досягають результату. Так, вони мають труднощі навіть у розв'язуванні простих лінійних рівнянь типу ах + в = 0, у виконанні дій з дробовими числами (особливо у визначенні спільного знаменника, при додаванні, відніманні чисел з різними знаменниками); не знають формул скороченого множення; неправильно скорочують раціональні дробові вирази; роблять помилки при зведенні подібних доданків, при застосовуванні властивостей степенів з натуральним показником, мають труднощі з завданнями, де вимагається спростити найпростіші ірраціональні вирази; деякі учні не знають теореми Піфагора й не можуть її використовувати; у більшості відсутні знання означень тригонометричних функцій та вміння їх використовувати для знаходження невідомих сторін прямокутного трикутника за відомим гострим кутом та одній стороні тощо.

Учні в кожній підгрупі не зовсім однакові за рівнем математичних і загальних здібностей, рівнем підготовки та інтересу до вивчення математики, тому виникає необхідність і в підгрупах проводити диференціацію, а кожному учневі надавати можливість самому вибирати завдання, що відповідають його рівневій підготовці. Варто застосовувати в практиці вивчення математики картки- підказки з алгоритмами, схемами, зразками розв'язування аналогічних завдань. Велику роль відіграє й атмосфера співпраці, творчості, доброго настрою. Головне – посміхнутися учням і сказати: "Ви зможете!"

Звичайно на уроці вчителю нелегко – кожен потребує його уваги, але усмішка учня, у якого вийшла задача, варта сил, витрачених на те, щоб зацікавити кожного. Оцінка учня – це плата за його працю. В оцінюванні – гранична чесність і людяність – запорука успішного просування дитини в навчанні Недарма В.Сухомлинський писав, що "…самое главное поощрение и самое главное наказание – это оценка". Тому велику увагу при тематичному оцінюванні слід приділяти корекції знань, а самі тематичні атестації проводити диференційовано і не залежно від форми її проведення (усно, письмово, шляхом тестування, захисту творчих робіт). Обов'язково давати дітям змогу самостійно обирати завдання згідно з їх індивідуальними особливостями. Це дає можливість учням проявити себе, обрати посильні завдання і одержати максимальну кількість балів, відповідно до свого рівня знань, умінь і навичок.

Перед працівниками освіти стоїть складна проблема – як навчити учнів великого обсягу знань з математики за обмежений проміжок часу. У пошуках доцільних технологій навчання за таких умов вони багато експериментують. З початку 90-х років ХХ ст. проблему невідповідності обсягу навчального матеріалу і часу, що відводиться на його вивчення, у поєднанні з неоднорідним складом учнів, намагаються розв'язати застосуванням рівневої диференціації. Як уже відзначалося , її ідея полягає в тому, що виділяється рівень обов'язкової підготовки, і на його основі формуються підвищені рівні оволодіння матеріалом. Відповідно до них і з урахуванням здібностей, інтересів і потреб, учень має право і можливість вибирати обсяг і глибину навчального матеріалу, варіювати своє навчальне навантаження.

Ідея, безперечно, добра, але з її реалізацією не все гаразд. Як відомо, пропонується ділити клас на групи за темпами оволодіння навчальним матеріалом і здібностями самостійно здобувати навички та вміння. За таких умов учитель наштовхується на проблеми психологічного комфорту дитини у процесі навчання. Учні " слабкої" групи перебувають у пригніченому стані, у них виникає почуття неповноцінності, а звідси – втрата інтересу до предмету. З учнями "сильної" групи може статися підвищена самооцінка свого "я". Тож реалізувати ідею рівневої диференціації без ураження психіки учнів можна тільки шляхом індивідуалізації навчання. Тим більше, що в математиці особистісний підхід набуває особливого значення, що пояснюється специфікою цього навчального предмета. Математика об'єктивно є однією з найскладніших дисциплін і її вивчення викликає суб'єктивні труднощі у багатьох школярів. Разом з тим чимало учнів має яскраво виражені здібності до цього предмета. Розрив у можливостях сприйняття курсу математики учнями, що перебувають на різних "полюсах" знань, умінь, навичок і здібностей, дуже великий. Позбутися його можна через відповідну організацію самостійної домашньої роботи учнів. Добре продумана система домашніх завдань допомагає реалізувати ідею різнорівневого навчання в сучасній школі без негативних наслідків. Зміст диференційованих письмових робіт можна змінювати, збільшуючи або зменшуючи об'єм завдань, а також підвищуючи або знижуючи верхню і нижню межі складності, іншими словами, ускладнюючи або спрощуючи завдання на відповідних рівнях з урахуванням можливостей учнів класу, причому робити це необхідно так, щоб не травмувати дітей морально від знання того, що не всі можуть розв'язати ті чи інші завдання і в такому обсязі. Учня потрібно поважати, він має бути впевнений у тому, що вчитель зустрічається з ним, щоб зробити його співвласником своїх знань і вмінь, показати нові шляхи в науці та практичній діяльності.

Розум – умова, необхідна для творчості, проте аж ніяк не достатня. Потрібна систематична цілеспрямована робота вчителя з виявлення та розвитку нахилів і здібностей учнів до творчості , до оволодіння знаннями і навичками у процесі навчання. Недарма народна мудрість твердить, що покликання учителя прекрасне – дбати, щоб іскра знань не згасла. Тож диференційований підхід у навчанні необхідно продовжувати в позаурочний час (гуртки, факультативи, тематичні вечори, конкурси, олімпіади, конференції. КВК тощо) та на індивідуальних заняттях, де теж є потреба розділяти учнів на групи за їх здібностями. Це дає змогу краще підібрати матеріал, одночасно створити компенсуючі умови для відстаючих у розвитку школярів та обдарованих дітей при дотриманні обов'язкового обсягу програмових вимог. Виступи учням бажано пропонувати згідно з їх рівневими можливостями. Цим підвищується престиж учнів, інтерес усіх школярів до предмета, з'являється можливість усім учням дізнатися про нове, таким чином розширити математичну освіту.

Підводячи підсумок всього, вище сказаного, слід відмітити:

• використання різнорівневої диференціації дає можливість учителю з повагою ставитися до кожного учня, а учням – вибирати той рівень, який їм доступний, а за умови належної старанності та при бажанні дає можливість піднятися на вищий рівень;

• при диференційованому навчанні створюються оптимальні умови для роботи всіх учнів, підвищується творчий потенціал особистості;

• диференціація дає змогу враховувати індивідуальні особливості дітей, а це один з провідних принципів дидактики, ігнорувати який ми не маємо права, бо за цим стоїть подальша доля кожної дитини.