Екскурсія- дослідження "Дубовий гай"

МАНГУШСЬКИЙ РАЙОН

ПОРТОВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

МАНГУШСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ДУБОВИЙ ГАЙ

2019

Гекк Анна Олексіївна, учениця 7 класу Портовської ЗОШ

Жукель Валерія Євгенівна, учениця 7 класу Портовської ЗОШ

Чубарова Анастасія Сергіївна, учениця 6 класу Портовської ЗОШ

Керівник- Дегтяр Олена Павлівна, учитель біології, географії, хімії Портовської ЗОШ

Все на землі, все

треба берегти –

І птаха й звіра, і оту рослину,
Не чванься тим, що цар природи ти –
Бо врешті, ти його частинка.
Друже мій, люби життя,
Люби людей, природу,
А кривду кинь у забуття,
Як камінь в тиху воду.
Б.Лепкий

Щодня ми озираємося і бачимо навколо себе дерева, траву, квіти, птахів, комах, тварин. Це все -природа. Від людини залежить чи збереже вона природу чи зруйнує. Нам подобається чисте повітря, прозора вода в річках, зелена трава на лугах, могутні дерева в лісах. Це — життя. І наш обов’язок — зберегти його.Без природи людина загине. Збереження природи-це збереження людини. І дорослі і діти повинні об’єднати свої зусилля у справі захисту довкілля. Кожен школяр може посадити дерево і нагодувати птахів. Ми повинні обережно поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишаючи після себе сміття. Якщо так робитиме хоча б кожен школяр той це буде вагомий внесок у дорослу справу збереження природи.Кожна людина вже від народження тісно пов’язана з природою. Тому бережімо її.

   Чому природу треба берегти?По-перше, бережливее ставлення до природи, віддячується нам здоров’ям. Тоді усі могли би бути здоровими. По – друге, дуже корисно влітку покупатись у прохолодній прозорій річці. Вода та сонце нехай гартує наш організм. По – третє,кожне зрубане дерево не поповнить наше повітря киснем, не прихистить влітку від пекучого сонячного проміння, тому не можна бездумно рубати ліси. Нехай посадить кожен хоча б одне деревце. По – четверте, краса природи милує наш погляд, заспокоює. Нехай панує краса і спокій. По – п’яте, чисте довкілля – це армонія у природі, чудовий спів птахів, багатий урожай. Ще багато можна було б сказати про довкілля, часткою котрого ми є самі. 

   Ось чому бережімо природу.  

В північно- західному напрямку від нашого села на відстані близько двох кілометрів знаходиться дубовий гай (додаток 1). Він був висаджений робітниками сільського господарства з метою снігозатримання та попередження вітрової ерозії ґрунтів. Дуб добре росте в степових районах України з досить суворими умовами. Як одна з найбільш довговічних і стійких деревних порід, він вважається головним деревом для захисного лісорозведення. Дерева висаджені невеличкою смугою довжиною 600 метрів (додаток 2). Місцеве населення називає це місце «дубки». Багато поколінь місцевих жителів отримують задоволення під час відвідування дубового гаю. Учні нашої школи неодноразово відвідували дубовий гай з метою вивчення природи рідного краю.

  Близько 39% усієї лісопокритої площі степової зони припадає на дуби.

Велике, гарне, могутнє листопадне дерево сімейства букових, що досягає 40–50 м у висоту й 2 м у діаметрі, має іноді віку 1000 і більше років. Дуб випаровуєз атеплу пору року більше 100 тонн води, що в 225 разів більше його власної ваги. У нашій країні налічується близько 20 видів дубу. Найпоширеніший з них — дуб черешчатий (додаток 3). Корінь потужний, широко розгалужений; крона — добре розвинена, розкидиста. Кора в молодих пагонів гладка, ледве опушена, оливково-бура, у старих — сіробура, у тріщинах. Листи — чергові, прості, короткочерешкові, видовжено оберненояйцевидні, голі, темнозелені, блискучі з виступаючими жилками. Навесні дуб розпускається пізно, одним з останніх серед листопадних дерев.

Квітне дуб у квітні — травні, коли в нього ще зовсім маленькі листи. Квітки одностатеві, однодомні, дуже дрібні й непоказні. Чоловічі або тичинкові квітки зібрані у своєрідні суцвіття — довгі й тонкі жовтувато-зеленуваті пониклі сережки, що нагадують сережки ліщини. Ці сережки цілими пучками звисають із гілок і майже не відрізняються по кольору від молодих маленьких листів. Жіночі або маточкові квітки дуба сидячі, зовсім крихітні — не більше шпилькової голівки. Кожний з них має вигляд ледь помітного зеленуватогозернятка з малиново — червонною верхівкою. Ці квітки розташовуються поодинці або по 2–3 на кінцях особливих тонких стеблинок. З жіночих квіток до осені виростають жолуді. Після цвітіння спочатку розростається маленька чашоподібна обгортка — плюска, а потім і сам плід — жолудь. Жолуді дозрівають на кінецьвересня — початок жовтня. Жолуді не переносять висихання, втрата навіть невеликої частини води призводить до їх загибелі.

Деревина дуба має високу міцність, твердість, довговічність й гарну текстуру (малюнок на розрізі). Використовується в кораблебудуванні, для будівництва підводних споруджень, тому що не піддається гниттю; застосовується у вагонобудуванні, у меблевому, столярному, бондарному виробництві, будівництві будинків та інше. Склад деревини характеризується, насамперед, великим змістом дубильних речовин. У жолудях міститься до 40 % крохмалю, до 5 % жирної олії, білки, таніди, вуглеводи, завдяки чому жолуді є гарним кормом для диких і свійських тварин. Дубильні речовини (таніди) використовуються для дублення шкір.

Жолуді( додаток 4) йдуть на виготовлення кавовогосурогату й на корм для свиней і деяких інших сільськогосподарських тварин.

Висушену кору молодих гілок і тонких стовбурів дуба черешчатого застосовують як в’яжучий засіб у вигляді водного відвару для полоскання при запальних процесах порожнини рота, зіва, а також для примочок при лікуванні опіків, обмороженнях, надмірній пітливості, для обмивання гнійних ран, полоскання порожнини рота й горла (щоб усунути неприємний запах з рота, при запаленнях), для виведення мозолів. Настій дубової кори ефективний при лікуванні шлунково-кишкових захворювань, виразки шлунку, хвороб печінки, щитовидної залози, рахіту, пієлонефриту.

Офіційна медицина визнає в’яжучи й протизапальні властивості кори дуба. Лікарі призначають також відвари зовнішньо — при гінгівіті, розпушенні ясен, стоматиті, ангіні (для полосканняпорожнини рота й горла), для примочок при опіках і пролежнях та усередину при отруєннях грибами, алкалоїдами або солями важких металів.

Археологічні знахідки в різних частинах світу дозволяють стверджувати, що жолуді були первісною їжею людини. Так розкопки Трипільських поселень у Кіровоградській області виявили, що п’ять тисячоріч тому назад хліб пекли з жолудів. У середні століття жолудеве борошно підмішували до житнього і пшеничного за його нестачею. Американські індіанці дотепер запасають і їдять жолуді, що за поживністю можна порівняти з ячменем.

Дуб — дерево легендарне, з ним пов’язана безліч сказань, легенд, літературних творів. Т.Г. Шевченко, у силу особливого свого відношення саме до дубів, не лишезображував їх на задньому плані низки своїх малюнків і картин, але також створив цілу галерею робіт, цілком присвячених ображенню дуба. До образу дуба зверталися А.С. Пушкін, Тютчев, Фет багато інших поетів і письменники. Краса дуба знайшла своє відображення в латинській назві рослини: «Quercus» — об’єднання двох кельтських слів «quer» — гарний і «cuez» — дерево, разом виходить «гарне дерево».

Для багатьох народів дуб — священне дерево. У дуба, шанованого як царське дерево,відбувалися найважливіші ритуали (жертвоприносини, суди, клятви й т.п.), улаштовувалися свята. В багатьох індоєвропейських традиціях дуби — небесні брами, через які божество може з’явитися перед людьми, житло бога або богів. Стародавні греки присвячували дуб богові сонця, науки й мистецтва Аполлонові. Дубовий вінок служив нагородою за військові подвиги, дубова гілка символізувала могутність. У біблійній традиції дуб (поряд з кедром) символ гордості й зарозумілості; у дуба стає царем Авімелах, під дубом сидить Саул, під дубом ховають Дебору, під дубом Іаків закопує чужих богів, на дубі знаходить свій кінець Авессалом. У християн дуб — емблема Христа (по деяких версіях християнського переказу хрест розп’яття був зроблений з дуба). Слов’яни (як і римляни) вважали, що дуб існувавще до створення світу. Пліній Старший теж вірив у це. Він писав: «…Дуби… не торкнуті століттями, одного віку з Всесвітом, вони вражають своєю майже безсмертною судьбою, як найбільше чудо світу».

Слов’яни вважали, що дуб опікує громовержець Перун, вони вирізалистатуї Перуна неодмінно з дуба (його так і називали Перуново дерево). А перед вирізаним ідолом палили невгасимий «живий вогонь із дубового древня», здобутий тертям дубових паличок. Цей вогонь щорічно відновлявся у купальську ніч. Дубова палиця як знаряддя громовержця або сонячного бога символізувала твердість влади, суворість. Без дозволу волхвів ніхто не мав право зрубати дуб, ранити й псувати його, ламати гілки. Взагалі-то дуби, з остраху прогнівати богів-громовержців, не рубали ні стародавні греки й римляни, ні древні германці. Можливо, тому й збереглися могутні представники дубового плем’я в наші дні.

У слов’янських легендах говориться, що на дубі ростуть золоті молодильні яблука, що дають безсмертя, золоті жолуді, русалки на гілках сидять, під коріннями його — скрині з коштовностями. На Русі дуб також виступав у ролі охоронця: з дубів створювали засіки — розкинуті на сотні верст ланцюги повалених дерев. Засіки стали великою перешкодою на шляху руху кінноти Батия, а через сторіччя — танкових німецьких дивізій.

Учні нашої школи вивчають природу рідного краю. Під час екскурсії ми відвідали «дубки». Наша подорож почалася вранці ( додаток 5), коли ми організованою групою вийшли на маршрут. Вночі йшов дощ, ранок був похмурим, туманним. Ми сподівалися, що вийде сонце і туман розвіється. Так воно і сталося. Нам було дуже цікаво знайомитися з місцевими ландшафтами, хоча в цю пору року на нашому шляху рослин та тварин зустрілося мало. Час минув швидко і ми нарешті дісталися місця призначення. Під дубами ми побачили багато жолудів і почали їх збирати ( додаток 6).

Ми вперше без батьків вирушили далеко від оселі і відчували самостійність, відповідальність за себе і за природу навколо нас. Намагалися не зашкодити природі, коли збирали жолуді та рослини для гербарію

( додаток 7).

Місцеве населення береже «дубки». Насадження навколо села забруднюють, вирубають дерева. Дуби ця доля обминула. Але сміття після себе людина все ж залишає ( додаток 8).

Перед тим, як відправитися в зворотній шлях, ми підвели підсумки нашої екскурсії ( додаток 9) та погралися ( додаток 10). Враження від спілкування з природою незабутні.

Але нам би хотілося зберегти це мальовниче місце недоторканим. Щоб і в майбутньому люди могли отримувати задоволення від відвідування цього незвичного для нашої степової зони насадження. Ми вважаємо, що дуби повинні знаходитися під охороною держави, тому що вони унікальні в нашій окрузі. Треба створити пам’ятку природи, заборонити всі види господарської діяльності людини.

Пам'ятки природи - унікальні, непоправні, цінні в екологічному, науковому, культурному та естетичному відносинах природні комплекси, а також об'єкти природного і штучного походження.

Значення пам'яток природи багатогранно. Їх природничо – наукова цінність полягає в можливості моніторингу стану навколишнього природного середовища та вивченні природних екосистем і їх компонентів. Пам'ятки природи мають еколого – просвітницьке значення (проведення навчально-пізнавальних екскурсій, створення та облаштування екологічних навчальних стежок, зняття відеофільмів, фотографування з метою випуску поліграфічної продукції). Встановлений на територіях пам'яток природи режим особливої охорони дозволяє їм виконувати природоохоронні функції (збереження генофонду видів живих організмів, забезпечення умов проживання рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин).

Дуб приносить людині величезну користь і його потрібно берегти, саджати на землях, не придатних для сільського господарства, скрізь, де він може рости, зокрема, на ярах та в полезахисних лісових смугах, ширше використовувати для озеленення міст і сіл країни.

На завершення пропонуємо Вам віршик про дуб поетеси Лесі Вознюк: «Дуб-Рекордсмен»

У хатині по-під ліс

жив Семен, дуб поруч ріс.

Переконував Семен:

— Дуб мій — справжній рекордсмен:

захищає у жару

всю тутешню дітвору.

Прилаштовують гніздо

Поміж віти галок сто,

а щороку у дуплі

білченята є малі.

Йдуть від дуба жолудці

на всі боки та кінці:

он діброва пишночуба —

діти рекордсмена-дуба.

Поросята й мами-свинки

люблять тут потерти спинки,

восени, в зимову днину

дуб годує їх родину.

То ж запитує Семен:

— Чим вам дуб не рекордсмен?

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

Додаток 8

Додаток 9

Додаток 10

Начало формы

Конец формы