Освітній простір є багатовимірним і поліфункціональним утворенням, через яке проявляється вплив усіх чинників виховання і навчання на процес становлення, розвитку особистості школяра, його творчих здібностей, формування бажання і вміння вчитися. У зв'язку з цим постає питання про необхідність здійснення компетентнісного підходу в освіті. Сучасні підходи до визначення результатів освіти ставлять перед учителем завдання формування компетентностей учнів, як необхідної умови їх самореалізації. Це означає, що освітній процес в школі повинен бути спрямований на досягнення такого рівня освіченості учнів, який був би достатній для самостійного творчого вирішення світоглядних проблем теоретичного і прикладного характеру. Важливе значення для досягнення цієї мети має організація навчальної діяльності дослідницького характеру.
Особливо актуальна ця проблема для учнів початкової школи, тому що саме на цьому етапі онтогенезу навчальна діяльність є провідною і визначає розвиток головних пізнавальних особливостей особистості, що розвивається. Нові підходи в освіті вимагають отримання універсальних результатів освіти, що виявляються, перш за все, в особистісному розвитку учнів. Учень, який володіє дослідницьким досвідом, вміє спостерігати, експериментувати, доводити і перевіряти гіпотези, співпрацювати з учителем і учнями, планувати.
Актуальним в педагогічному процесі сьогодні стає використання методів і методичних прийомів, які формують у школярів навички самостійного добування нових знань, збору необхідної інформації, вміння висувати гіпотези, робити висновки і будувати висновки. Завдання вчителя-допомогти учням освоїти такі способи дії, які будуть необхідними в їх майбутньому житті, допомогти учням цей вибір зробити усвідомлено, тобто об'єктивно оцінити свої сили і можливості, здібності, інтереси і схильності. Всі ці якості особистості формуються при виконанні науково-дослідницьких робіт.