Науково-дослідна робота

34

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ 1. Український національний символ та оберіг - український вінок 5

1.1 Український вінок: краса та оберіг 5

1.2 Види вінків їх символіка 6

1.3 Стрічка у вінку, її значення, колористика 7

1.4 Різновиди та вікові особливості пов’язані з вінком, що супроводжувалися при плетінні вінків 8

1.5 Легенди та звичаї, пов’язані з вінком 9

1.6. Категорії та види існуючих вінків 10

1.7 Територіальні відмінності вінків та мистецтво вінкоплетіння 11

Розділ 2. Українська хустка - відображення національних звичаїв та обрядів. 13

2.1 Хустка, її роль та значення в житті українців 13

2.2 Якими ж були хустки в давнину? 14

2.3 Традиції та обряди, пов’язані з хусткою 15

2.4 Хустка заміжньої жінки та дівчини 17

2.5 Способи в’язання хустки 18

2.6 Локальні різновиди обрядових хусток 19

Розділ 3. «З БАБУСИНОЇ СКРИНІ» 21

3.1 Використання головних уборів на території с. Піддубне 21

ВИСНОВКИ 25

Список використаної літератури 26

ДОДАТКИ 27

ВСТУП

Науково-дослідна робота має на меті висвітлити тему витоків та історії жіночих головних уборів - хустки та вінка - у звичаях, обрядах українського народу, та відновлення національних традицій, їх збереження і впровадження в життя на основі матеріалу шкільного музею Піддубненської загальноосвітньої школи І ІІІ ступенів «Шляхами героїв - шляхами батьків» з народознавчого розділу «Роде наш красний - роде наш прекрасний», який дає змогу навчатися, дізнаватися, досліджувати, розширювати та поглиблювати свої знання, а найголовніше - усвідомлювати свою приналежність до традицій та національних особливостей української нації.

Актуальність вибраної теми полягає у відновленні втрачених знань з історії українських жіночих головних уборів та їх ролі в житті та традиціях українців; у використанні їх в сучасному житті; у поширенні самобутності, краси використання хустки та вінка у повсякденному житті. Дана робота спонукає до вшанування традицій рідного краю, виховує художньо-естетичного смак.

Об’єкт дослідження: головні убори української жінки.

Предмет дослідження: роль хустки та вінка в обрядах та традиціях на території с.Піддубне.

Мета дослідження: розкрити роль та значення хустки та вінка в житті українського народу в минулі часи та в сьогоденні. Поглибити знання з традицій, обрядів використання хустки та вінка, з’ясувати їх роль та місце у сучасному житті. Формувати художньо-естетичний смак, розвивати інтерес до традицій та звичаїв рідного краю.

Завдання дослідження:

• розглянути історію виникнення хустки та вінка;

• описати історичні умови їх виникнення та використання;

• розглянути різновиди та колористику хустки та вінка; висвітлити особливу роль та їх місце в звичаях, обрядах українців;

• проаналізувати історичні зміни щодо зовнішнього вигляду, колористики, призначення.

Методи, обрані для проведення дослідження: спостереження, збір інформації, опис, аналіз.

Наукова новизна полягає у більш докладному вивченні музейного розділу з народознавства, а саме розділу жіночих головних уборів українців, поширенні інформації серед учнів школи. Дослідження є важливим для історії рідного краю та особливостей використання предмету дослідження – жіночих головних уборів (хустка та вінок), усвідомлення близькості народних традицій до сучасного життя.

Розділ 1.

Український національний символ та оберіг - український вінок

1.1 Український вінок: краса та оберіг

Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе. Тому не просто кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили… Є багато звичаїв, пов'язаних з віночком.

Колись останній сніп з поля женці приносили в село. Несла його найгарніша дівчина. Цей сніп прикрашали віночком, як символ наступного врожаю. Весільним є звичай, віночок одягати віночок з барвінку, зроблений на дівич-вечорі, молодій на голову. Вважається, що зберігати віночок потрібно за образами (щоб шлюб був міцним).

Багато існує національних символів а що ми знаємо про вінок?

Вінок - український національних символол - оберіг. Він - дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір'я тощо. Є обов'язковим у вбранні нареченої (іноді й нареченого) на весіллі, а також у деяких інших звичаях та обрядах (гадання насвято Купала), як символ українських народних пісень.

Вінки є досить різноманітними. На Україні їх налічують 77 видів (лавровий, терновий, весільний,вінок кохання) та інші .

Вінки в Україні плели з живих, сухих та штучних квітів. Вінок -це своєрідний оберіг, “знахар” душі, в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, береже волосся.

До українського віночку вплітали різноманітні квіти, всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка віночка щось символізувала.

Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, яку називають у народі деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й вплели її люди до віночка, як символ нескореності (Додаток 2).

А барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п'ють від простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату,плетуть весільні букети, встелюють дорогу в останню путь. Цілий рік його шанують, вважаючи - символом життя. Безсмертник дарує здоров'я роду людському, і виразки, і ранки гоїть.

У народі кажуть, що Ружа колись була дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри, Мальва та Півонія, лікувала людей від серцевих хвороб. У віночку це символи віри, надії, любові. А любисток і васильки були колись птахами, що вчили людей любити одне одного, бути щирими у розмовах. А як померли, то поросли - двома пахучими рослинами - любистком та васильком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські властивості. В них миють волосся, освіжають помешкання, купають немовлят.

1.2 Стрічка у вінку, її значення, колористика

Стрічки - обереги волосся від чужих очей; відмірювались вони по довжині коси і відрізались трохи нижче коси, щоб її сховати. Існували певні правила та послідовність в’язання стрічок. Найпершу у віночку посередині в'яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Пообіч неї жовті стрічки — символ сонця; за ними світло-зелені — символ краси й молодості. Потім голубі,сині — символ неба й води, що дають силу й здоров'я; далі в'яжуть жовто-гарячу — символ хліба, фіолетову— символ мудрості людини, малинову— дарує людям здоров'я, рожеву— символ достатку, врожаю. Дівчата, вплітаючи у вінок мак, одночасно прив'язували до нього червону стрічку - символ печалі й магічності. Люди вірили у силу стрічок. В'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом.На лівому кінці вишивали сонце, на правому — місяць. Якщо, стрічка не була вишита, її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих. Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Люди вірили, що дівчина, маючи на своїй голові вінок- володіє чарами. А ще вінок на голові і для здоров'я, тому є квіти, які потрібно обов'язково вплести.

Вінком покривали молоду на весілля, щоб засвідчив її чистоту й охороняв він від нечистої сили. Такий вінок обов'язково переплітали барвінком — символом тривалого кохання. Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчинку подарунками, хлібом,грошима, крамом, одежею. Бажали їй стати щасливою та багатою.

Для вінків використовували і пташине пір'я. «Найкращим пір'ям для вінка є пав'яче пір'я. Дівчата на Бойківщині ще й досі вплітають до вінків з квітів пав'яче пір'я. У Старобільському повіті на Харківщині молодиці застромлюють пав'яче пір'я під хустку навколо свого обличчя. На Волинському Поліссі дівчата прикрашають свою голову дрібним курячим пір'ям, пофарбованим у зелений колір. На галицькому Поділлі дівчата оздоблюють своє волосся «качуриками» з хвоста селезня (качура), вмочуючи їх перед тим у розтоплений, пофарбований на зелене, віск. Колись на Київщині зелене пір'я з хвоста селезня дівчата вшивали поміж двома стрічками, а потім вив'язувались цією оздобою понижче вінка[2].

1.3 Різновиди та вікові особливості пов’язані з вінком, що супроводжувалися при плетінні вінків

Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший для трирічної дівчинки, плела мама, змочувала у росах, коли на небі сонце зійде, і купала його, в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися болю голови, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала. У чотири роки плівся інший віночок. Усі кінчики пелюсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні. А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку, крім того, вплітали й волошку. Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіточок. І вперше вплітали цвіт яблуні. То був цілий ритуал, коли батько торкався вінком голівки і промовляв: «Мати-яблуне, дядино моя...» - і просив у неї здоров'я, долі дитині.У центрі віночка гроно калини - символ краси дівочої, далі квітки незабудки барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертник[4]. Мак і волошки в українському віночку з'являються лише в пізніше, то були часи боротьби українського народу за незалежність. Кожна родина когось втратила у тій борні, і розцвіла пролита кров макової квітки в українському вінку. Волошка ж була символом прозріння («Де волошка росте, там верба гине»).

Крім «вікових» віночків, що плелися відповідно до віку дитини, в Україні існували ритуальні, звичаєві, магічні вінки.

Один з них — вінок Спаса плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса (19 серпня). До віночка в'язалися відповідні стрічки: посередині- жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові - кольори Спаса, жовтий - колір сонця.

Йшов Спас до Сонця - Ярила і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідало: «Я тобі дам промінчик мудрості і здоров'я, але мусиш мені принести в долонях дві краплини голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (звідси й сині), радість життя (жовті стрічки) та мудрість людську (фіолетові)» [6].

Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю. А Сонце вручає свій промінь і освячує ним віночок. І Спас, маючи вже магічний промінь, святить дерева, торкається кожної їх гілочки, яблука, сливочки. Одягали дитині той віночок з трьох років, на Спаса, як давали їй свячене яблуко та приказували: «Здоровому тілу - здоровий дух!».

Від історії до сьогодення

Вінок, як головний убір сьогодення, в нашій місцевості зустрічається не так часто. Саме бажання віднайти, відродити традиції, пов’язані з цим головним убором, відкрило дуже цікаві факти використання цього головного убору. Після дослідження його використання на базі школи було виявлено, що у багатьох святах і різноманітних заходах використовуються саме цей головний убір, який відображає самобутність, етнічність, національні традиції, підкреслює дівочу красу.

Так вінок використовується в таких заходах: «День знань», як атрибут національного вбрання українців. Ведучі були одягнені в національні костюми і вінки, що надавало святові національного забарвлення.

На свято «Масляної» використання вінків та хусток було беззаперечним, ці головні убори не лише прикрашали, а й, у випадку з хусткою, ще й зігрівали. Використання національних головних уборів на святі передавало самобутність, національність, загадковість. Використовували їх учні всієї школи, а запрошені гості були заздалегідь попереджені про ці обов’язкові атрибути свята.

Чудове свято «Івана Купала» не обійшлося без широкого використання вінків. Вони були зроблені як зі штучних квітів, так і з живих. Їх роль полягала у використанні вінка, як головного убору, а також як атрибуту для ворожіння на судженого. Величезний вінок було сплетено для прикраси на сцену, а ще танцювальні колективи використовували вінок в своїх номерах.

Ще одним чудовим приводом продемонструвати вінок було свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний», де учні школи широко використовували сучасний вінок-пов’язку у своїх виступахах.

На базі школи в рамках фотовиставки « Вінок – відображення краси» було проведено фотосесію, де всі бажаючі мали змогу сфотографуватися в вінку. Ця ідея отримала широкий інтерес, було багато бажаючих взяти в ній участь.

В рамках екскурсій до шкільного музею учні постійно отримують оновлену і цікаву інформацію про національний одяг українців, головні убори, а експонати музею стають предметами дослідження.

1.6. Категорії та види існуючих вінків

Найбільшої уваги приділяли "вінку кохання". Цей віночок виплітали дівчата віком від 13 років і до заміжжя. Основу такого вінка складають ромашки - символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом - квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю - символ гнучкості та розуму.

Також існує «вінок відданості» Його виплітають з любистку і волошок. Основою вінка є волошки, а поміж ними вплітають квітучий любисток. Колись давно, повідають люди старшого віку, жили в Україні два птахи: Любисток і Волошка. А що були вони дуже гарними від природи, то люди винищили їх до пня. Знайшли вони собі притулок у гущавнику гаю і недоля здружила їх настільки, що всі ставили їх у приклад: «Дай Боже вам такої злагоди і відданості, як у Любистка і Волошки, - благословляли у життя матері своїх дітей». До кінця своїх днів вчили Любисток і Волошка всіх любити й оберігати одне одного, шанувати, бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими квітками.

Дорогі вони нам не тільки за красу. Ними миють волосся, купають немовлят, освіжають помешкання. Колись дівчата дарували вінки з любистку і волошок коханим у хвилю розлуки. І возив козак такий засушений віночок у шовковій хустці коло серця по далеких світах. Але скільки б не носила його недоля по світу, він твердо знав, що його чекають, про нього пам'ятають, його кохають. 

Існує й «чернечий вінок». Його готує своїми руками дівчина, яка ступає на стезю служіння Богові, тобто готується до чернечого постригу. Колись давно у черниці йшло чимало люду, бо сплюндрована Україна була багатою хіба, що на дітей-сиріт. Коли яка з дівчат голосилася до черниць, то ввечері, перед її відходом, до хати збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії - символ чистоти. Дівчина-господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей. Відбувався обряд прощання Господньої нареченої з дівоцтвом. Останні світські пісні, останній танець. Тоді приходили старші жінки з родини перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Дівчата знімали віночок з дівчини і вкладали на голову вінок з білих лілій. На сході сонця дівчина у вінку з лілій у супроводі подруг прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і йшла до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Ставши на коліна, дівчина складала обітницю служіння Господові, скидала вінок, цілувала його і передавала найкращій подрузі. Черниці натомість пов'язували дівчину наміткою послушниці.

В іншому випадку вінок з білих лілій виплітали на смерть дівчини. Подруги в'язали його і вкладали на голову небіжчиці.  Ось іще один - «вінок надії». Цей віночок виплітали дівчата, яким не пощастило у коханні, або для того, щоб освідчитися в ньому нерішучому парубкові. В'язали вінок з волошок і польового маку. Волошка - символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноруч одягне на голову своєму обранцеві. А «вінок розлуки» дарувала дівчина парубкові у тому випадку, коли в них не складалася доля. Наприклад, ходив хлопець до дівчини, а тут почав стрічатися з іншою. Отож, покинута дівчина виплітала вінок з первоцвіту і вересу. Перша квітка-символ кохання, що минає друга - самотності і безнадії, що настає . Про значення такого вінка знали, колись усі парубки. В іншій ситуації, коли причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр. Верба - символ правдивості, айстри - суму. Барвінок у поєднанні з айстрою означає німе благання: "Вибач, але я кохаю іншого».

1.7 Територіальні відмінності вінків та мистецтво вінкоплетіння

Вінки мали значні територіальні відмінності. Так, у Середньому Подніпров’ї  розмір квітів поступово зменшується в напрямку потилиці, коли в інших місцях (на Поділлі) «квітчалися» в протилежному напрямку. На Західній Україні звиті вінки прикрашали уплітами, ґерданами зі скляних намистин, листками позолоченого барвінку тощо; На Івано-Франківщині доповнювали уплітками - жмутами різнокольорової вовни, яку прив’язували до кіс і опускали на плечі. Гуцулки носили звиті вінки зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і павиного пір’я — карабулі. На Західній Україні у вінок - чільце - вплітали маленькі металеві пелюстки. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями, а внизу підвішуючи бляшки чи намистинки. На Вінниччині у святкові дні дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі з різнокольорової тасьми, чорного плису, на які нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була «квітка» - стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками із призбираних стрічок, нашитих, яку оздоблювали намистинками, бісером. Вінки Полісся - свідчили про майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. І в наш час вінок та його елементи збереглися у сучасному весільному обряді, особливо в сільській місцевості, як прикраса весільного поїзду, приміщень, домівок молодих, одягу. Це свідчить про невмирущість народних традицій, та їх активне повернення у весільний обряд сучасних українців.  

Мистецтво плести вінок — ціла наука, яку сьогодні майже забули. А раніше вона передавалася з покоління в покоління. Важливо було знати, як і коли збирати квіти, як вплітати і зберегти, яке зілля з яким поєднувати, як замочувати квіти у рослинних соках щоб вони довше були свіжими, оскільки свіжий вінок — на добро, а зів’ялий — недобрий знак; якщо вінок розвився чи розірвався — чекай біди. Обряд вінкоплетин обов’язково супроводжувався піснями та приказками. Малечі вінки плели старші сестри та матері. Вінки підкладали під подушку, щоб побачити віщий сон.

Розділ 2. Українська хустка - відображення національних звичаїв та обрядів

2.1 Хустка, її роль та значення в житті українців

Одним з символів, який на сьогодні, нажаль, занедбаний і забутий, є хустка. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою. Правда в різних місцевостях її по-різному носили. Хустка є важливим ритуальним атрибутом, значення якого збережено почасти й дотепер. І тому що виткана, й тому що прямокутна, та й голову прикриває. Хустка як берегиня роду була поруч із людиною від народження до останнього подиху. Хустка на хрестинах, на весняних хороводах, на сватанні, на вінчанні, на проводах козака на війну, хустка при закладенні будинку, при похо­ванні. Хустка і в радості, і в печалі.У казці хустка стає чарівним предметом, у пісні — символізує вірне кохання, у сні означає звістку, сватання. Римські жерці під час жертвоприносин богам обов'язково покривали голову - під страхом смертної кари. Цього правила не дотримувались, хіба що офіруючи Сатурну, адже він божество підземне. Плутарх пояснює поведінку жерця як протилежну поведінці самого бога: Сатурна (як і грецького Кроноса) завжди зображали з тогою, накинутою на голову.Жінка, за українською традицією, неодмінно щодня мала бути з покритою головою. Особливо у тих випадках, коли чоловік, навпаки, муси скидати шапку чи капелюха. Тобто в місцях найбільш сакральних: у хаті (де образи святі), церкві, на похороні. Непокрите, розплетене жіноче волосся (як і помело) — давній знак приналежності до потойбіччя, нижньої, хаотичної, смертельної грані світу. Із розпущеним волоссям вилітали на свої шабаші відьми. Русалок уявляли дівчатками з розпущеними косами. На Русальному тижні вони просили в жінок намітки, що можна пояснити так: русалки повмирали, не відбувши обряду посвяти в дорослі члени роду, а тому не мають ні сорочки, ні намітки (деякі дослідники пояснюють це й тим, що русалки — утоплениці, тому вони без одягу). Жінки розпускали волосся, коли чаклували або ворожили, тобто наближалися до антисвіту. Під час ритуалу розпущене волосся додавало його учасниці магічної сили. Жінка - уособлення потойбічної природи, пов'язаної з водою і землею (низом), протиставлена чоловікові, який асоціювався з вогнем, сонцем (верхом). Отже, закони поведінки визначалисяособливостями цих двох начал. Вірили, що "простоволоса", непокрита жінка накликає біду. Жінка не має права "світити волосом проти святого сонця". Деякі дослідники пояснюють звичай укривання жінками голови протиставленням сонця і змії та уявленням, що змії небезпечні для сонця і здатні йому шкодити. Можливо, з цим віруванням пов'язані зображення жінки зі зміями на голові замість волосся на середньовічних малюнках християнсько-моралізаторського характеру.

2.2 Якими ж були хустки в давнину? 

Хустка прийшла на зміну давнішим платовим жіночим головним уборам - обрусу та намітці. У XVII–XIX століттях хустка і намітка побутували поруч. У ХІХ столітті у широкому вжитку опинилися крамні шовкові та вовняні хустки, що проникали з Півдня та Західної Європи. Особливо інтенсивно їх поширення відбувалося у другій половині ХІХ століття. На Півдні України домоткані хустки були витіснені виробами московських мануфактур на початку ХХ століття. Давніше використовували полотняні та  вовняні  хустки домашнього виробництва, потім їх витіснили фабричні зразки. Процес зміни найактивніше проходив поблизу міст з ярмарками та крамницями, пасивніше — у районах, віддалених від промислових центрів. Найдавнішим головним убором українок була, однак, не хустка. Учені-етнологи твердять, що з давніх-давен жінки в Україні вдягали поверх очіпка намітку (серпанок, перемітку). Однак деякі запевняють, що хустка білого кольору (на відміну від кольорових, різнобарвних) така ж давня, як і намітка. Білий колір хустки - найхарактерніший для українок. Такі хустки наші предки колись вишивали шовком, сріблом та золотом. Орнамент був переважно геометричним а ж до XVIII ст., й тільки відтоді почали звертатися до рослинного візерунка (квіти, стебла, листя). Сам білий колір був ритуальним, святковим. Барвисті хустки були запозичені від південних слов'ян, а ті перейняли звичай носити їх від турків та персів.

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, то найбільше вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Найпоширенішими на Буковині  були хустки (турпани) з червоним та зеленим полем, на якому розкинені різні квіти. Ними покривали голову молодій газдині, залишаючи відкритим чоло. Один із кінців турпана випускали наперед, щоб похвалитися його красою. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки ніколи не вживалися окремо.

Проте хустка — це атрибут заміжньої жінки. Колись дівчатам слід було ходити з непокритою головою — але зі стрічкою або у вінку, спустивши на косу кольорові стрічки (бинди). Хустки дівчата носили, захищаючись від спеки чи холоду, однак із-під хустки завжди мала визирати коса.

Хустку як щоденний необхідний найважливіший елемент вбрання дівчина "діставала" вже під час весілля, коли відбувався обряд "покривання голови".

2.3 Традиції та обряди, пов’язані з хусткою

«Перший сповиточок». В багатьох українських сім’ях зберігається традиція- передавати від роду до роду хустину першого сповиточка,коли вперше в зіллячку купали немовля. І росте тоді дитя, сповите м’якою бабусиною хусткою та ніжними маминими колисковими піснями.

«Весільні». Покриванням та розподілом короваю на весіллі завершувався посад. Цей обряд означав перехід до іншого соціального стану, набуття іншого, вже сімейного, статусу. Тепер вона повинна була носити очіпок (або хустку). Коли вносили на короваї намітку або хустку, староста давав дозвіл починати покривання молодої. Наречена тричі відкидала хустину до порога, демонструючи тим самим, що дівування їй миліше. У домі молодої обряд найчастіше здійснювали її заміжні сестри, мати або жінки, які виконували роль "призначеної" на час весілля матері — "матки". Жінки ставали по обидва боки від молодих, похитували білою хусткою (на Буковині весільна хустка була червоного кольору) над їхніми головами, намагаючись поцілуватись. Дружба при цьому їм заважав, замахуючись великою дерев'яною ложкою. Поцілувавшись тричі, жінки покривали наречену. У деяких регіонах на молоду поверх хустки одягали шапку нареченого. Вважали великою ганьбою, якщо наречена скидала шапку. Під час цього обряду молода мала конче плакати: за родиною, за своєю дівочою волею. Часто наречена тримала в хустці цибулю, щоб викликати сльози, які набували ритуального значення. Хустка, або, як називає її весільна пісня, "вічне покривання", символізує тут владу чоловіка. Прикривати волосся — буквально — перекривати зв'язок зі своїм родом, предками. Недаремно в деяких регіонах (Волинь) молоду покривали двічі — у своєму домі й у чоловіковому: свекруха скидала з нареченої намітку, жбурляла її на піч (своєрідна жертва предкам, дух яких — біля печі) і зав'язувала її у свою. Тому в казках хустка переходить до рангу чарівних речей: "а вона як махнула хусткою, море розійшлося...".

Під час весільного обряду хустку використовували не раз. На сватанні дівчина перев'язувала хусткою парубкові руку або затикала її за пояс — на знак згоди бути його дружиною. Староста в день весілля часто заводив молодих за стіл чи виводив із-за столу за допомогою хустки. Цей звичай мав захисне значення: торкатись голою рукою наречених, яких під час весілля ритуально прирівнювали до померлих, не можна. Хустками перев'язували жінок із чоловікового роду, обдаровуючи їх. Весільну намітку чи хустку українські жінки тримали "на смерть". Вихід наміток із "моди" часом пояснюють тим, що їх "баби побрали на той світ" — літніх жінок було заведено ховати в "завитті": білій свитці й намітці.

«На знак кохання і вірності». В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання. Коли козак гинув у бою, нею прикривали обличчя, щоб "орел очей не виймав". Із тим світом пов'язана червона хустка. За народним сонником, вона сниться до недуги. Червоною хусткою чи поясом зав'язували ворота після виносу мерця, щоб за ним "не пішли" бджоли, птиця, худоба.

«Сумна пора прощання з мамою». Коли приходить пора прощання і відголос ся за мамою у багатьох селах під час похоронів, в той момент, коли священик промовить перше прощання «Простіть перший раз», рідні померлої роздають її хустки. Саму ж померлу покривають великою хусткою, котра за життя була їй найбільш до вподоби або найдорожча. А хустка, яку залишала мама – в домі неоцінена реліквія. Після смерті рідних, як жалобу, носять чорну хустку, з темними квітами.

2.4 Хустка заміжньої жінки та дівчини

Хустка заміжньої жінки могла пов'язуватись як самостійно, так і поверх очіпка, кибалки або іншого платового головного убору. У більшості випадків хустку перед вив'язуванням складали по діагоналі.

Очіпок — старовинний головний убір української заміжньої жінки у формі шапочки часто з подовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи заховане під ним волосся. Дуже часто під очіпок підкладали твердий каркас з лубу або шкіри, який додавав цьому головному убору всіляких форм. Такі очіпки були досить високими і нагадували російські кокошники. Очіпки могли бути округлої і яйцевидної форми, циліндрові, розширені вгорі, і навіть сідловидні. Шили очіпки з найрізноманітніших матеріалів — полотна, шовку і навіть парчі, оскільки носили їх у всіх шарах суспільства. Поверх очіпків, а інколи і просто поверх волосся одягали святкову намітку.

Намітка — прямокутний шматок білого полотна приблизно 50-70 см завширшки і 1,5-2 метри завдовжки (і навіть інколи 5 метрів!), який намотували довкола голови різними способами. Намітку намотували завжди так, щоб вузол, який скріпляє весь шматок полотна, був ззаду і закінчувався довгими, майже до подолу одягу, кінцями. Інколи один кінець намітки пропускали під підборіддям. Кінці намітки прикрашали вишивкою. Намітка не менш давній і теж типово слов'янський, як і очіпок головний убір.

2.5 Способи в’язання хустки

Хустка могла бути зав'язана кінцями спереду або на потилиці. Спереду вони могли бути під підборіддям, над чолом, заховані, або стирчали як ріжки. Ззаду кінці опинялися, якщо хустку схрещували на шиї і зав'язували зверху на кінцях, що були на спині; зав'язували під кінцями на спині; на шиї не перехрещували, а накривали потилицю, скроні, вуха і зав'язували на потилиці [7].

Зверху хустку стискали на «дзьобик», на «коник». Інколи кінці великої квітчастої хустки перехрещували на шиї, але не зав'язували, залишаючи вільно спадати на спині.  Багато в чому остаточний вигляд вбрання голови залежав від форми очіпка, на який пов'язувалась хустка.

На півдні Поділля хустку зав'язували у вигляді великої чорної чалми - «турпана».

Ряд авторів кінця ХІХ століття стверджують, що на початку ХІХ століття в деяких місцевостях українські дівчата, так само як і заміжні жінки, не виходили з хати без хустки. Проте зазвичай дівчата влітку ходили з непокритою головою, вбираючись в хустку лише до роботи, захищаючи волосся від бруду та спеки. Ще особливістю було те, що на відміну від жінок, дівчата не прагнули заховати під хустку все волосся [ 5].

Більшість способів пов'язування хусток у дівчат повторює жіночі, але є й особливий — вінкоподібний. Для нього хустку складали по діагоналі, обкручували навколо голови поверх кіс, але так, щоб маківка залишалась відкритою. За способами пов'язування-носіння, можна виділити дівочі налобні вінкоподібні головні убори. Вони у свою чергу поділяються на вінки-шнури, вінки площинні та вінки звиті. Матеріали (стрічки, плетені шнури, шовкова тканина, пір'я птахів, штучні та живі квіти), конструкція, форми й техніки виготовлення таких головних уборів були надзвичайно різноманітними.

Поширений тип вінків-шнурів - тоненькі яскраві стрічки, які пов'язувалися навколо голови і закріплювалися ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку, наприклад, на Чернігівщині з обох боків голови затикали штучні або живі квіти, а на Київщині нашивали задрапіровану різнокольорову тканину, що імітувала плетений вінок.

На Чернігівщині хустку згортали валиком, укладали вінкоподібно навколо голови, зав'язували кінці над чолом і ховали їх «калачиком». На Херсонщині у вінкоподібно пов'язаній шовковій хустці кінці над чолом перехрещувались. На Полтавщині така пов'язка відрізнялась об'ємом та висотою. На Поліссі у вінкоподібній пов'язці хустку зав'язували на потилиці, залишаючи тім'я відкритим[4].

Хустку на свята пов'язували ошатніше ніж у будні, поєднували її з квітами. (Додаток А Рис.1)

2.6 Локальні різновиди обрядових хусток

Нафрамиці  — хусточки, що використовувалися у весільному обряді Південно-Східного Поділля. Нафрамиці мали форму квадрата зі стороною 45-55 см і були виготовлені із домотканого із фабричних ниток полотна. Їх вишивали вовною техніками «качалочка» та «штапівка». Вишивка розміщувалась смугою вздовж двох протилежних сторін квадрата. Кожна орнаментальна смуга складалась з трьох мотивів. Іконографічно мотиви вишивки нафрамиць були ідентичні вишивці традиційного східно-подільського рушника. 

Нафрамиці використовувалися під час весілля. Молода вишивала їх близько 40 штук і обдаровувала найпочесніших гостей. Ті, в сою чергу, вішали отримані нафрамиці вдома на жердку і їх кількість свідчила про пошану до господаря хати серед односельців. Шервети відрізняються від нафрамиць лише тим, що орнаментальна смуга не розділяється на три мотиви, а є суцільною.Нафрамиці і шервети були поширені починаючи від с. Вільшанка Крижопільського району і далі вниз по течії Дністр. Ширинка (ширінка, ширинька, ширінька) - буковинська обрядова хусточка. Ширинка мала форму прямокутника розміром приблизно 50 на 60 см, у кожному куті якого була вишита геометрична або стилізована квітка, а краї підрублені різнобарвною вовною. Ширинку мусила вишити і подарувати своєму нареченому кожна дівчина на Буковині. Саме з ширинок починалось виготовлення посагу. Для кожної окремої хусточки орнамент малювався окремо, однакових ширинок на селі не було. Ширинку дівчина дарувала своєму обранцю на заручинах і на весіллі молодий затикав цю хусточку за пояс. Якщо наречена помирала перед весіллям, хлопець повертав ширинку, накриваючи нею покійній ноги в домовині «аби за собою не потягнула». Якщо помирав наречений, то дівчина приходила і забирала ширинку «аби душа покійника її не переслідувала». Вона прополіскувала хусточку в проточній воді і вішала на придорожній хрест. Також ширинками обдаровували гостей весілля, так само як нафрамицями на Поділлі. Отримані хусточки вішали у світлиці під образами, попередньо склавши кутами до середини. Ширинкою мати брала весільний вінок і клала на голову донці. Повитуха вішала ширинку на хвіртку у випадку народження дівчинки. Також на ширинці подавали хліб-сіль гостям.

Розділ 3. «З БАБУСИНОЇ СКРИНІ»

«Те, чим пишаємося,

з цікавість досліджуємо,

або дань пам’яті національним

скарбам-символам»

3.1 Використання головних уборів на території с. Піддубне

В музейному фонді Піддубненської школи, народознавчого розділу «Роде наш красний, роде наш прекрасний» знаходиться 6 давніх українських хусток які стали предметом дослідження.

Найдавнішою є чорна з відливом хустка - розміром 1,50х1,50м, з китицями, матеріал - шовк,, рік виготовлення - середина ХІХ століття, подарована Яровою Марією Матвіївною, яка розповіла, що це хустка її прабабусі і її використовували як шаль-накидку в зимовий період, одягаючи на верхній одяг.

Не менш дорогоцінними є дві сірі в клітинку хустки - розміром 1,50х1,50м, матеріал - шерсть, приблизний рік використання - 1910-1930 роки для домашнього вжитку в осінньо-зимовий період. Отримані в подарунок від мешканки с. Карла Маркса: Тур Любові Іванівни, якій вони були передані її бабусею Тур Катериною Іванівною.

Ще однією цікавою є історія коричневої хустки з китицями та декорованими білою смугою краями, розміром - 1х1 м, матеріал - шерсть, рік використання 1940-1948 роки для домашнього повсякденного вжитку . Подарована Самойловою Вікторією Петрівною.

Чорна хустка, обрамлена китицями з білими смугами на краях, розміром 1х1 м, матеріал шерсть, рік використання - початок ХХ століття для повсякденного домашнього вжитку. Подарована Лизько Іриною Сергіївною.

Поряд з дорогоцінними давніми хустками повсякденного використання є в музеї і святкова хустка. Це - біла хустка з китицями, квітковим орнаментом – великими яскравими трояндами, розмір - 1х1 м, матеріал шерсть, рік використання 1950-1960 роки для носіння, як головний убір, так і як шаль у святкові дні та до церкви. Подарована ученицею 7 класу Пунгою Роксоланою, якій передала на згадку її бабуся.

Нещодавно до музейного фонду було передано хустки мешканки с. Товстого Ярової Тетяни Олексіївни. Це хустки длядомашного,повсякденного використання, хустки що надівалися в літній період, святкові та щоденного вжитку хустки зимового періоду .

Найцікавішими є хустки білі - ситцеві та шифонові, вид обробки - набивний, з квітковим малюнком розміром 50х50 см та 74х78см, рік виготовлення 1974-1977, для використання в літній період як головний убір та взимку для щоденного використання в приміщенні.

Також цікавими є три хуски чорного кольору, розміром 1х1 м, матеріал - шерсть, з яскравим квітковим орнаментом, обрамлені китицями, період використання 1959-1963 роки, для використання у святкові дні зимового періоду.

Коричнева хустка з китицями,обрамлена білою смугою, розмір-1х1м, матеріал шерсть, на дотик цупка, колюча, період використання 1960 рік для щоденного вжитку в зимовий період.

Хустка темно-синя з геометричним орнаментом (полоски), обрамлена китицями, матеріал - шерсть, цупка на дотик, товста, розмір-1х1метр, період використання кінець ХVІІ століття для зимового періоду.

Біла-святкова хустка матеріал шесть, обрамлена китицями, розмір 1х1 м, з яскравими червоними квітами, матеріал - шерсть, роки придбання 1960-1961. Використовувалась в святкові дні.

Дуже яскравими, незважаючи на роки, є білі хустки розміром 50х50см, матеріал шерсть, без китиць, малюнок яскравий квітковий орнамент, рік використання - 1960-1964, для святкового використання.

Усього зі скрині шкільного музею було досліджено 23 хустки: 8-ситцевих, 5-шифонових,10-шерстяних. Незважаючи на свій поважний вік, а це приблизно від 55 до 100 років, хуски зберегли яскравий зовнішній вигляд і колір, малюнок – яскравий, невигорілий, теплі в зимовий період використання і зручні та нежаркі в літній.

Хустка та вінок, як головний убір сьогодення, в нашій місцевості зустрічається не так часто. Зазвичай хустку носить населення похилого віку –бабусі, використовуючи в повсякденному житті та на свята. Дівчата ж використовують хустку на свята чи до церкви, а вінок лише на свята. Саме бажання віднайти, відродити традиції, пов’язані з цими головними уборами, відкрило дуже цікаві факти використання цих головних уборів. Після дослідження їх використання на базі школи було виявлено, що у багатьох святах і різноманітних заходах використовуються саме ці атрибути, які відображають самобутність, етнічність, національні традиції, підкреслюють дівочу красу.

Так вінок використовується в таких заходах: «День знань», як атрибут національного вбрання українців. Ведучі були одягнені в національні костюми і вінки, що надавало святові національного забарвлення.

На свято «Масляної» використання вінків та хусток було беззаперечним, ці головні убори не лише прикрашали, а й, у випадку з хусткою, ще й зігрівали. Використання національних головних уборів на святі передавало самобутність, національність, загадковість. Використовували їх учні всієї школи, а запрошені гості були заздалегідь попереджені про ці обов’язкові атрибути свята.

Чудове свято «Івана Купала» не обійшлося без широкого використання вінків. Вони були зроблені як зі штучних квітів, так і з живих. Їх роль полягала у використанні вінка, як головного убору, а також як атрибуту для ворожіння на судженого. Величезний вінок було сплетено для прикраси на сцену, а ще танцювальні колективи використовували вінок в своїх номерах.

Ще одним чудовим приводом продемонструвати вінок було свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний», де учні школи широко використовували сучасний вінок-пов’язку у своїх виступахах.

Хустка була використана в українських «Вечорницях»,де вона виступала як головний убір та прикраса на плечах у дівчат.

Ще одним святом, де незамінними були вінок та хустка, стали «Вечори на хуторі близь Диканьки». Головна героїня Оксана широко представила вінок, як головний атрибут української дівчини, а хлопці та дівчата, колядники в національних костюмах, теж використовували хустки.

На базі школи в рамках фотовиставки «Хустка, вінок – відображення краси» було проведено фотосесію, де всі бажаючі могли взяти участь у майстер-класі по вив’язуванню хусток і сфотографуватися чи то в вінку, чи то в хустці. Ця ідея отримала широкий інтерес, було багато бажаючих взяти в ній участь.

Продовженням знайомства з головними уборами українців, був відкритий урок «Хустка – берегиня вроди», що пройшов в класній кімнаті-музеї - «Українська література та духовність», на якому учні детально познайомилися з хусткою, її історією виникнення, існування, використання, стали дизайнерами і власноруч створили орнаменти для власних хусток.

В рамках екскурсій до шкільного музею учні постійно отримують оновлену і цікаву інформацію про національний одяг українців, головні убори, а експонати музею стають предметами дослідження.

ВИСНОВКИ

1. Хустка залишається і до сьогодні досить вживаним елементом одягу. Як головний убір, хустку носять переважно жінки похилого віку. Молоді дівчата та жінки використовують хустки переважно як оздоблення костюма, прикрасу на шию або накидку на плечі.

2. У сучасному житті використовується тільки декілька способів вив’язування хустки: спереду під підборіддя, ззаду під волосся на потилиці, обв’язування навколо шиї одним або двома краями. Останнім часом в моду ввійшли бандани – невеличкі платки прямокутної форми з сучасним малюнком, які вив’язують на верхній частині голови, прикриваючи лоба, причому їх використовують як дівчата, так і хлопці, і навіть дорослі чоловіки.

3. Останнім часом значення хустки дещо підвищується, особливо великої кольорової хустки з квітковим орнаментом та китицями – зараз можна навіть у містах зустріти молодих дівчат у таких хустках, що дає змогу зробити висновок про часткове відродження традицій у сучасному житті.

4. Вінок використовують переважно в обрядовах дійствах (весілля, свято Івана Купала тощо). Дівчата люблять плести вінки на голову із природних квітів під час прогулянок в природу, хоча частіше всього не знають значення квітів у вінку і вплітають їх просто хаотично. Не знають і різноманітних способів плетіння вінків.

5. У процесі виконання дослідницької роботи підвищився інтерес учнів до відродження вікових традицій використання хустки та вінка. Їх стали ширше використовувати у різних шкільних заходах. Підвищилася культура використання хустки у повсякденному житті.

Список використаної літератури

1. Енциклопедія українознавства для школярів і студентів.-Донецьк. Сталкер,2000.- 496 с.

2. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упоряд., передмова та перекл. Михайла Москаленка. — Київ, 1988. — С. 119.

3. Кольбенгаєр Е. «Взори домашнього промислу на буковині».-Чернівці. Колір-Друк, 2008.-100с.

4. Левчук Л.Т. Історія світової культури. – К.: Знання, 1999. – 372 с.

5. Матейко К.І. «Головні убори українських селян до початку ХХ ст.» Народна творчість та етнографія, 1973 рік,500с.

6. Причепій Є.,ПричепійТ.,Вишивка східного Поділля. К.:Родовід,20007.-344с.

7. Стельмащук П.Г. Традиційні головні убори українців. К.:Наукова думка,1993.-240с.

8. Січинський В. Чужинці про Україну. — Київ, 1992. — С. 83, 114.

9. Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., М. Крищук.

Інтернет-ресурси:

1. uk.wikipedia.org

ДОДАТКИ

Додаток А

Рис.1 Способи пов’язування хустки

Додаток Б

Фото 1 Урок «Хустка берегигя роду» Фото 2 Дизайнерскі хустки учнів

Додаток В

ПРО ВІНОК (вірші,пісні)

Тетяна Чорновіл «Вінок»

Через луки навпростець 

Бігла, збивши ранні роси, 

Материнка і чебрець 

Цілували ніжки босі. 

На стежині степовій 

Під гарячим сонцем стала: 

Дико пахнув деревій 

І ромашка відцвітала. 

Вечір сумом на губах – 

Більше рясту не топтати, 

Бо васильки в головах 

І пучок сухої м’яти. 

Автор:Дмитро Луценко

Музика: Дмитро Шамо

Вечір на хвилях Дніпрових

Барвінком пала, розсипає вогні...

Дівчата гадають, віночки пускають,

На хвилях ріки пливуть вінки,

пливуть як сни, мрії ясні.

Приспів:

Ой, пливи, вінок, ой, пливи вінок,

Щастя-долю знайди! | (2)

Де ти, незнаний коханий,

В якому краю усміхнешся мені?

Чи може дівчата з барвінком хрещатим

Перейдуть стежки – мої вінки пливуть,

як сни, мрії ясні.

Приспів.

Вечір ні хвилях Дніпрових

Барвінком пала, і гойдає пісні,

В далеку дорогу дівочу тривогу

На хвилях ріки несуть вінки,

пливуть як сни, мрії ясні.

«ОЙ ВІНКУ МІЙ, ВІНКУ»

Українська народна пісня

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку, на злотім кілочку,

На злотім кілочку, шовковім шнурочку.

А матінка взяла, миленькому дала.

Якби-м була знала, ще б кращего вбрала,

Злотом взолотила, м’ятою обвила .

Додаток Г

ПРО ХУСТКУ (вірші,пісні)

„Хустина” Г. Островська

Подаруй мені, мамо, хустину

Із червоним, як мак, бережком,

Випишалося в ній, як дитина,

Як калина під білим сніжком.

Та хустина мені нагадає,

Як і ти молодою була.

І від років вона не линяє,

Тільки юність твою узяла.

Посивіло волосся в матусі,

І у зморшках вже стало чоло,

А от хустка лишилася й досі,

І на ній все цвіте, що було.

Квіточки про любов пам’ятають,

Як купив ту хустину татусь

І як маму любив, вони знають...

Та заплакала мама чомусь.

Не цурайтесь хустинок, дівчата

Що ж ви носите тільки шапки?

На хустки Україна багата,

І цвітуть ще на них бережки.

************************

Українська народна пісня

Маю хустку вишивану
На чотири роги.
Кого люблю і кохаю –
Стелю му під ноги.

Кого люблю і кохаю,
Того поцілую.
І хустинку вишивану
Йому подарую.

**************************

Автор: Зоя Красуля

Музика: Зоя Красуля

Все минає з часом і з роками

Змінюється мода і пісні,

А в матусі хустка з тороками

Схована у скрині десь на дні.

Приспів:

Біла пелюстка, червона пелюстка -

В'ється мереживо без кінця.

Мамина хустка,мамина хустка,

Як вона доні моїй до лиця!

Сплетені віночком ніжні квіти

Квітнуть, наче долі оберіг,

А бабусі теплий літній вітер

Спомини приносить на поріг.

Приспів.

Ніжні, добрі і ласкаві руки

Білу хустку, мов вінок, зав'ють,

Дивиться бабуся на онуку -

Пригадає молодість свою.

Приспів.

Додаток Д

Анкета для опитування

№з/п	Питання	Так	Ні	Своя відповідь
1	Чи багато ви знаєте про хустку?
2	Чи тагато ви знаєте про вінок?
3	Чи носите ви хустку вдома?
4	Ні які свята вдягаєте вінок?
5	Де ви дізналися більше про хустку?
6	Де ви дізналися більше про вінок?
7	Чи брали ви участь в фото сесії «Хустка,вінок краса та оберіг»
8	Чи подобається вам носити хустку?
9	Чи подобається вам носити вінок?
10	Як ще носите хустку?

Додаток Е

Анкетні дані Ярової Тетяни Олексіївни

Доля цієї жінки не дуже жалувала її. Довелося багато чого пережити і пройти. Народилася 28 лютого 1926 року в с.Піддубне. У родині звичайних селян. Тато Тетяни не повернувся з війни і треба було якось виживати. Будучи старшою донькою, а всього в родині було четверо дітей, Тетяна рано вийшла заміж, познайомившись з майбутнім чоловіком на заручинах. Після весілля перездили до сусіднього села Товсте, де прожили майже 50 років. Свій будинок звели повністю власноруч. Чоловік за професією був ветеринаром, а Тетяна олексіївна працювала на фермі дояркою,а потім скотником.

Першою в родині народилась донечка Галя, а потім син Василь.

ДОДАТОК Є

Значення рослин, вплетених у вінок

№ з/п	Назва рослини	Значення
1.	листя дуба	символ сили
2.	троянда	символ кохання
3.	біла лілія	символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії
4.	волошка	символ простоти, ніжності
5.	вереск	символ самотності
6.	дзвоник польовий	символ вдячності
7.	лавр	символ успіху, слави
8.	мальва	символ краси, холодності
9.	півонія	символ довголіття
10.	ромашка	символ миру, ніжності
11.	тюльпан	символ нероздільне кохання.
12.	барвінок	символ життя
13.	безсмертник	символ здоров’я
14.	вишня,яблуня	символ материнської любові
15.	калина	символ вроди,України