Здоров’язбережувальні технології і інклюзивна освіта

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра управління освітою

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ

І ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА

ВИПУСКНА РОБОТА

Коломицевої Лариси Петрівни,

слухача курсів підвищення кваліфікації заступників директорів, які відповідають за науково-методичну роботу

заступника директора

КЗ «ЛШ І-ІІ ст.. № 35»

м. Луганська

ЛУГАНСЬК, 2014

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ЯК МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОГО

УСТРОЮ

1.1. Інклюзія та інтеграція, інклюзивна освіта ……………………………….5

1.2. Діти з особливими освітніми потребами …………………………………9

1.3 Батьки та інклюзія ………………………………………………………...12

1.4. Аналіз українського законодавства щодо забезпечення рівного

доступу до якісної освіти………………………………………………………14

РОЗДІЛ 2. ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

2.1. Поняття «здоров’язберігаючі технології»………………………………20

2.2 Здоров’язберігаюча діяльність закладу…………………………………...23

РОЗДІЛ 3 ПЕРШІ КРОКИ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ У ЗАКЛАДІ.

3.1. Перший досвід………………………………………………………………25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..31 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..33

ВСТУП

Освітнє реформування та модернізація в нашій країні віддзеркалюють досягнення держави, яка стала на шлях соціально-економічних перетворень та зумовлюють впровадження освітніх інновацій у відповідності до сучасної світоглядної моделі соціального устрою. В основу цієї моделі покладено концепцію цілісного підходу, яка відкриває шлях до реалізації прав і можливостей для кожної людини і, перш за все, передбачає рівний доступ до здобуття якісної освіти. [8, 2]

Головною метою соціального розвитку сучасного суспільства є повага

до людського розмаїття, встановлення принципів солідарності та безпеки, що

забезпечує захист та повну інтеграцію у соціум усіх верств населення, в тому числі й осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Офіційна позиція європейської спільноти щодо усунення упередженості та дискримінації стосовно осіб з порушеннями психофізичного розвитку була висловлена ЮНЕСКО, Комісією з прав людини: «Освіта має надаватися в межах можливого, у загальноосвітніх школах, без будь-якого вияву дискримінації стосовно дітей та дорослих інвалідів. Таким чином, у більшості випадків інвалідність сама по собі не є перешкодою, дискримінація – ось що перешкоджає дитині отримати освіту у загальній системі. В окремих випадках, відповідно до законодавчих норм, діти-інваліди зобов'язані відвідувати спеціальні школи, що є офіційною сегрегацією» [3].

Вивченням питань впровадження інклюзивної освіти займалися Єфімова С.М., Колупаєва А.А., Акатов Л.І., Большакова І., Бородуліна С.Ю., Брязгунов І.П., Висоцька А.М., Ервін Е., Софій Н. та інші педагоги та психологи. Праці В.Стасенко, В.Волкової , Шиян Б.М., Кравченко Л., Киричука О.В. присвячені вивченню і провадженню здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес навчальних закладів. Мета роботи : розкрити сутність та особливості інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, дослідити проблему впровадження

здоров’язберігаючих технологій в класах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами..

При розкритті цієї теми пропонується розв'язати наступні задачі:

• проаналізувати педагогічну, психологічну літературу і виявити стан досліджуваної проблеми;

• на основі аналізу наукової літератури визначити шляхи впровадження здоров’язберігаючих технологій в інклюзивних класах.

За структурою робота складається зі вступу, 3-х розділів, у свою чергу розбитих на параграфи, висновків та списку використаних джерел. У І розділі розкривається поняття «інклюзивна освіта», у II розділі розкрито поняття здоров’язберігаючі технології, у ІІІ - ому розділі описується досвід роботи школи з методичного супроводу дітей, які потребують інклюзивної освіти, наводяться приклади здоров’язберігаючих технологій у інклюзивному класі. У висновках підбито підсумок роботи.

Об'єкт дослідження – здоров’язберігаючі технології і інклюзивна освіта в загальноосвітніх закладах.

Предмет дослідження – зміст, форми і методи розвитку здоров’язберігаючих технологій інклюзивної освіти.

При підготовці до даної теми мною вивчено ряд джерел, які допомогли краще зрозуміти сутність інклюзивної освіти. Головний підручник у розкритті цієї теми – це книга Колупаєвої А.А., Савчук Л.О. «Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання.» Зміст посібника складають науковоо-теоретичні та методичні матеріали до курсу «Вступ до інклюзивної освіти». Особлива увага приділяється концептуальним засадам інклюзивної освіти; практичним аспектам її впровадження на теренах України; питанням надання корекційно-розвивальних послуг дітям з особливими освітніми потребами.

РОЗДІЛ 1. ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ЯК МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОГО

УСТРОЮ

1.1. Інклюзія та інтеграція, інклюзивна освіта

Термін «інклюзія» є відмінним від терміну «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема в документі «Міжнародні консультації з

питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» вказується на те,

що інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки. Поняття “інтеграції”, „інклюзії” розглядаються як антонімічне щодо

“сегрегації” і позначають відповідний поступ у розвитку системи одержання

освіти особами з порушеннями.

Просте фізичне залучення дітей з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього закладу не є інклюзією, це, за словами В. Лубовського

«вимушена інтеграція» Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоб враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до

навчання та погіршувались навчальні результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно-зорієнтовані методи навчання, в основі яких – індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей – здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за

місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього

закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні

освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та

форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою

до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб

таких дітей.

Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі. Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, ровесників.

Основні принципи інклюзивної школи:

• всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

• школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;

• забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами;

• діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Інклюзивна система освіти є корисною із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей. Загалом, результати наукових досліджень засвідчили, що:

учням з особливими освітніми потребами інклюзивна освіта:

− дає змогу покращувати навчальні результати;

− забезпечує відповідні їхній віковій категорії рольові моделі в особі однолітків;

− створює можливості для навчання в реалістичному/природному середовищі;

− допомагає формувати комунікативні, соціальні й академічні навички;

− забезпечує рівний доступ до навчання;

− дає змогу підвищувати самооцінку й відчувати себе частиною цілого; − розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків.

Учням з типовим розвитком інклюзивна освіта:

− допомагає підвищувати чи підтримувати рівень успішності;

− створює відповідне середовище для виховання поваги до відмінностей і розмаїття;

− розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків;

− надає стимули до співпраці;

− допомагає розвинути в собі такі риси, як творчість і винахідливість;

− дає змогу набувати лідерських навичок;

− забезпечує можливість навчатися на основі ширшого набору форм і

методів роботи.

Педагогічному персоналу інклюзивна освіта:

− допомагає налагодити співпрацю й застосовувати командний підхід до

вирішення проблем і шляхи подолання труднощів;

− забезпечує можливості для професійного розвитку;

− допомагає усвідомити важливість розроблення програм навчання для дітей із різноманітними потребами;

− дає змогу збагатити власну палітру методів і прийомів викладання та навчальних стратегій.

Адміністрації навчального закладу інклюзивна освіта:

− допомагає виробити спільні переконання й цінності щодо інклюзії дітей з особливими освітніми потребами;

− забезпечує можливість користуватися широким набором ресурсів і видів підтримки та обирати оптимальні їх варіанти;

− допомагає сформувати позитивне ставлення до розмаїття, тобто усвідомити, що кожна особистість своїми унікальними рисами та здібностями сприяє збагаченню людської спільноти;

− надає стимули, що надихають до здійснення перетворень, посилює здатність змінювати ситуацію на краще;

− допомагає зміцнити відчуття громади.

Батькам інклюзивна освіта:

− надає можливості для співпраці й активнішого залучення до життя шкільної громади;

− забезпечує можливість вибору в їхньому прагненні забезпечити якісну освіту своїй дитині;

− допомагає краще усвідомити розмаїття шкільної та загальної громади;

− надає стимули й заохочує до спілкування з іншими батьками для отримання підтримки й інформації;допомагає сформулювати чітку мету й створити реальне майбутнє для своєї дитини.

Для громади / суспільства інклюзивна освіта:

− дає змогу зрозуміти потреби й здібності всіх учнів;

− забезпечує відображення школою істинного розмаїття громади;

− демонструє соціальну цінність рівності;

− сприяє утвердженню громадянських прав усіх людей.

1.2. Діти з особливими освітніми потребами

Поняття “діти з особливими освітніми потребами”, широко охоплює всіх учнів, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків тощо). Загальноприйнятий термін «діти з особливими освітніми потребами» робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні особливості розвитку. Вочевидь, прийнятним є визначення, за яким до дітей з особливими потребами відносять дітей-інвалідів, дітей з незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та обдарованих дітей

Діти з особливими потребами

Логічно обґрунтованим видається визначення, яке дає знаний французький вчений G. Lefrancois: „Особливі потреби це термін, який використовується стосовно осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги та послуг, надається можливість розвинути свій потенціал”. До їх числа входять діти, які мають як виняткові здібності або талани, так і діти з фізичними, психічними, соціальними відмінностями. Найбільш поширене та прийнятне стандартне визначення „особливих потреб”, зокрема в країнах Європейської Спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (International Standart Classification of Education): „Особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребуєдодаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути: персонал (для надання допомоги у процесі навчання); матеріали (різноманітні засоби навчання, в тому числі допоміжні та корекційні); фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг)” .

У довідковій літературі обдарованість визначається комплексом задатків і здібностей, які потенційно за сприятливих умов дають змогу осягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей. У шкільному віці обдарованих дітей нараховується близько 3-5 % від загальної дитячої популяції. Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку

мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами. Варто підкреслити, що в Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями ( порушеннями) психофізичного розвитку.

Діти з особливостями психофізичного розвитку

Залежно від типу порушення виділяють такі категорії дітей:

• з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

• з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

• порушеннями інтелекту (розумове відсталі, із затримкою психічного розвитку);

• з мовленнєвими порушеннями;

• з порушеннями опорно-рухового апарату;

• зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

• емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом

Поділяють:

• вроджені порушення, спричинені шкідливим впливом на плід генетичних факторів,інтоксикацій, інфекцій, травм, порушенням живлення, гормональним розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, впливом медичних препаратів, алкоголю наркотичних та отруйних речовин .

• набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та у наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням

специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

Діти з особливостями психофізичного розвитку мають, як і всі інші діти, певні права, серед яких і право на отримання якісної світи. Так, діти з

особливостями психофізичного розвитку мають юридичне право навчатися в

масових загальноосвітніх школах.

Одним із важливих завдань педагога, який працює індивідуально із дитиною з особливими освітніми потребами, є активне включення її в навчально- виховний процес, розкриття особливостей. Таким чином школярі наближаються до розуміння самих себе та вчаться використовувати набуті навички в житті.

1.3 Батьки та інклюзія

Вчителі давно усвідомлювали значення участі батьків у житті школи, однак родини й надалі мають визначальний вплив на дітей упродовж усього їхнього навчання. Отож, пошуки відповідних способів забезпечення участі та співпраці батьків зі школою залишаються у школах потрібним та непростим

завданням, яке набуває особливої ваги у школах інклюзивних. Важливість праці з батьками підкреслюється і в українському законодавстві. Зокрема, Закон України «Про загальну середню освіту» засвідчує, що «батьки є учасниками навчально-виховного процесу» і мають право:

- вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх

дітей;

- приймати рішення щодо участі в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

- обирати і бути обраним до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;

- звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

- захищати законні інтереси дітей .

У контексті існуючого законодавства очікується, що всі школи повинні:

- повідомляти батьків про успіхи дітей

- надавати інформацію про шкільну навчальну програму

- підключати батьків до керівництва

- проводити для всіх батьків щорічні збори

- залучати батьків до визначення особливих навчальних потреб.

Особливої ваги ці тези набувають стосовно батьків дітей з особливостями психофізичного розвитку. Адже освіта таких дітей є спільним завданням батьків і фахівців.

Позитивне ставлення до цього батьків безумовно сприяє інтеграційним процесам як у школі, так і у суспільстві в цілому. Доказом цього може слугувати функціонування відомих своїми інноваційними підходами закладів: Білоцерківського оздоровчого центру «Шанс», Львівського навчально-реабілітаційного центру «Джерело» для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, Львівської СШ №95 та ін.

Відтак, головними ініціаторами у впровадженні програм залучення в Україні, як і в цілому світі, є батьки. Це, найперше, відбувається тому, що батьки є природними носіями ідеї, духу залучення дітей з особливими потребами до загальної системи і, крім того, вони є замовниками і споживачами цього виду освітніх послуг.

Втім батьки, як і будь-яка ланка, дотична до інклюзії, потребують відповідної підтримки і допомоги, що безумовно, підвищить у цьому їхню роль. Обов’язковим є отримання батьками широкого спектру послуг аби надати їм можливість стати компетентними захисниками прав своїх дітей, для подальшого використання цих навичок у відстоюванні права дитини на рівний доступ до якісної освіти, забезпечення економічної та соціальної незалежності дітей у майбутньому. Варто батьків дітей з особливими потребами:

1. Навчити краще розуміти внутрішній стан дітей та стати компетентними захисниками їхніх прав та інтересів.

2. Оцінити потреби та забезпечити надання освітніх, соціальних та інших послуг сім’ям дітей з особливими потребами.

3. Забезпечити інформаційною підтримкою для задоволення їхнього професійного зростання у відстоюванні прав і інтересів дітей з особливими

потребами.

4. Спонукати до розвитку активної громадянської позиції, сприяти створенню батьківських організацій.

1.4. Аналіз українського законодавства щодо забезпечення рівного

доступу до якісної освіти

Конституція України у статті 53 гарантує всім громадянам право на освіту. В Основному Законі не передбачено жодних винятків чи подвійних тлумачень стосовно дітей з особливими потребами. Разом з положенням про охорону державою сім'ї, материнства й дитинства це дає певні підстави говорити про пріоритет інклюзивної форми навчання порівняно з навчанням у школі-інтернаті Закон України «Про освіту» згадує про можливість навчатись екстерном і вдома, але ніяк не згадує про інтегроване навчання. У законі України «Про загальну середню освіту» є згадка про існування дітей з особливими потребами в освітньому полі як «дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах)» без згадки про можливість їх інтеграції. Закон України «Про загальну середню освіту» містить доволі контраверсійне твердження про дітей з особливими потребами. Зарахування та добір дітей для навчання у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах), їх переведення з одного типу

таких навчальних закладів до іншого проводиться за висновком відповідних

психолого-медико-педагогічних консультацій у порядку, установленому

Міністерством освіти України.

У разі якщо батьки або особи, які їх замінюють, усупереч висновку відповідної психолого-медикопедагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою». Тобто, з одного боку, держава нібито підтримує скерування дітей в інтернати, бо так правильно з точки зору комісії, а з іншого – дозволяє вчитися за місцем проживання. Саме положення про індивідуальну форму навчання дозволяє дитині вчитись удома, але ніби то й не забороняє відвідувати окремі або навіть усі заняття у школі за місцем проживання.

Закон України «Про охорону дитинства» у статті 26 «Захист прав дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового або фізичного розвитку» стверджує, що «дискримінація дітей-інвалідів та дітей із вадами розумового

або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям-

інвалідам і дітям з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та

розвитку…». З іншого боку, стаття 27 передбачає, що існують «діти-інваліди

та діти з вадами розумового або фізичного розвитку, які не можуть навчатись

у загальних навчальних закладах» і тим самим заперечує рівність прав дітей з

особливими освітніми потребами на доступ до освіти.

Згадка про «інклюзивну освіту» (інакше кажучи – «залучення»), що означає навчання дітей з особливими потребами разом з іншими дітьми в тих самих загальноосвітніх класах за місцем проживання, в офіційних документах ще не набула поширення. Але близькі за змістом «інтегроване навчання», «інтеграція до загальноосвітніх закладів» у позитивному плані згадуються в офіційних документах на рівні постанов Кабінету Міністрів України та державних програм. Зокрема в Доктрині освіти (2001) є посилання на рівний доступ до якісної освіти, однак інтеграція розуміється не як залучення учнів до загальних шкіл, а більше як наближення спеціальних закладів освіти до загальної системи. Натомість, Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схвалена Постановою Кабміну України № 1545 від 12.10.2000p., серед загальних положень містить фразу, що «на зміну ізольованому інтернатному вихованню дітей-інвалідів повинно прийти інтегроване навчання й виховання», а в «напрямках реабілітації» передбачає «перебування дитини-інваліда в дитячому колективі без ізоляції від суспільства (як це відбувається в закритих інтернатних установах), в умовах звичайного середовища» та про «поступову інтеграцію дітей-інвалідів до дитячих дошкільних закладів і загальноосвітніх шкіл». Тут також задекларовані збереження сім'ї на противагу влаштуванню дитини в інтернат і перевага «інтеграції до учнівського колективу» над домашньою формою навчання.

Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку (Постанова Кабміну

України від 5.07.2004 № 848), однією зі своїх цілей бачить «створення передумов для запровадження інтегрованого навчання дітей». Пункт 9 зазначеного документа зобов'язує всі загальноосвітні навчальні заклади, незалежно від типу, форми власності та підпорядкування, працювати за цим Державним стандартом, якщо в закладі навчаються діти з особливими потребами. Але, на жаль, на сьогодні відсутній механізм упровадження та реалізації положень даного документа, і він не має практичного втілення. Непокоїть також спроба дещо завуальованої заборони відвідування школи дитиною, якій призначена індивідуальна форма навчання, що міститься в листі МОН України № 1/9-3 від 11.01.05, в якому стверджується, що ст. 13 Закону України «Про загальну середню освіту» тлумачить індивідуальну та групову форми навчання як нібито взаємовиключні, хоч із самого тексту статті закону цього не випливає (у листі «за груповою чи індивідуальною формами», а в самому законі – «за груповою та індивідуальною формами»). Слід відзначити, що в попередній редакції «Положення про індивідуальне навчання» (наказ МОНУ № 430 від 05.09.2000) були набагато більш демократичні й розширені тлумачення, сприятливіші для інклюзивного навчання, наприклад: «1.7. Учні мають право індивідуально вивчати один, декілька або всі предмети навчального плану й відвідувати відповідні заняття в навчальному закладі, на базі якого здійснюється їхнє індивідуальне навчання, за власним вибором.

Індивідуальне навчання може проводитись у приміщенні школи, у домашніх умовах, у лікувальному закладі тощо». Більше того, навіть у чинному «Положенні про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» (наказ МОНУ від 20.12.2002 р. № 732 зі змінами) принаймні двічі зустрічається обґрунтування можливості поєднання індивідуальної та групової форм навчання – у лікарнях і в молодших класах за однотипними індивідуальними навчальними програмами: «2.10. У разі здійснення індивідуального навчання за однотипними індивідуальними навчальними програмами учнів 1-4-х класів на окремих заняттях можна об'єднувати у групи чисельністю не більше 5 осіб». З 2001 року Міністерство освіти і науки України спільно з Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України та за підтримки Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» проводить науково-педагогічний експеримент «Соціальна адаптація та інтегрування у суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах». Понад 20 навчальних закладів з різних областей України задіяно в цьому експерименті. Позитивний досвід впровадження інклюзивної освіти нині поширюється на інші навчальні заклади України. Впровадженню інклюзивної освіти в Україні на основі використання найкращого світового досвіду сприяє Національний україно-канадський проект « Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в Україні», в рамках якого відпрацьовуються та удосконалюється нормативно-правова база та інклюзивні технології навчання. Позитивний досвід впровадження інклюзивної освіти нині поширюється на інші навчальні заклади України, які домагаються мати статус експериментального закладу, оскільки статус експериментального майданчика дозволяє застосовувати інші, відмінні від офіційно затверджених навчальні програми та плани, уводити додаткові чи інші, відмінні від типових, ставки персоналу, застосовувати новітні засоби навчання, авторські підручники тощо.

Нижче наведені цитати з окремих документів, які можуть певною мірою стосуватись організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх

школах.

Зокрема, у Наказі МОН України № 849 від 3 листопада 2004 р. йдеться

про те, що в рамках свого індивідуального навчального плану діти з особливими потребами могли би мати, крім загальноосвітнього, ще й корекційний, реабілітаційний, логопедичний компонент тощо: «Для створення оптимальних умов оволодіння навчальним матеріалом з учнями,

які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, підготовчого, 1–4-х класів проводяться індивідуальні та групові заняття з корекції вад розвитку».

Досить цікаві пункти містяться в «Комплексній програмі освіти та фахової підготовки інвалідів», затвердженій спільним наказом МОНУ та АПН України від 26.11.2002: «створити в кожному районі міст і смт не менше однієї загальноосвітньої школи з необхідними умовами для навчання

інвалідів з метою забезпечення ранньої соціальної адаптації дітей-інвалідів,

які не мають відставання в інтелектуальному розвитку», відповідальними за які визначені «Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, міські і обласні державні адміністрації, громадські організації інвалідів (протягом періоду реалізації програми)», і далі – «розробити нормативи чисельності і ввести в спеціальних школах-інтернатах, центрах професійної, соціальної, медичної

реабілітації інвалідів, навчально-виробничих підприємствах і ВНЗ І–IV рівнів акредитації посади вчителів (викладачів) валеології, реабілітологів, психологів, профконсультантів, сурдоперекладачів та інших спеціалістів у межах виділених асигнувань». У зазначеному документі також передбачається кадрове забезпечення навчання дітей з особливими освітніми потребами: «..забезпечити практичними психологами і соціальними педагогами всі дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу, спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, загальноосвітні школи, професійно-технічні училища соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих

умов виховання, загальноосвітні школи-інтернати для дітей, які потребують соціальної допомоги.

Завдяки співпраці психолого-медико-педагогічних консультацій і центрів практичної психології та соціальної роботи розширюються можливості інтегрування дітей з особливими потребами в суспільство, підвищується ефективність ранньої діагностики відхилень у розвитку дітей та здійснюється цілеспрямована розвивально-корекційна робота безпосередньо у навчальному закладі, де навчається дитина». Нині активна робота проводиться над доопрацюванням основних освітніх законів, зокрема в закон «Про освіту», введено поняття інклюзивного навчального закладу, Кабінетом Міністрів України затверджено « Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах

про інклюзивне навчання» ( Постанова Кабінету Міністрів України від

15.08.2011 №872).

РОЗДІЛ 2. ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

2.1. Поняття «здоров’язберігаючі технології»

Здоров’я дітей – одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, вчителів, суспільства в цілому. Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої.

Вступаючи до школи, 85% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання. За даними моніторингового дослідження можна побачити, що з кожним роком кількість здорових дітей зменшується. Так у 2007 - 2008 навчальному році було зафіксовано 42,7% здорових дітей, у 2008-2009 навчальному році кількість практично здорових дітей не перевищує 30%. Також дані показують, що з кожним роком зростає показник надлишку ваги. Це свідчить про недостатню культуру харчування підлітків, батьків та не правильний вибір батьками їжі для школярів. Якщо в школі за раціональним харчуванням учнів слідкує адміністрація, робітники їдальні та медичний персонал, то вдома діти, зазвичай, не дотримуються правил раціонального харчування. Все це не може не хвилювати педагогів та медиків, тому що діти, приходячи до 1 класу, вже мають відхилення у здоров’ї. Тому головним завданням у діяльності педагогічних колективів навчальних закладів на сучасному етапі повинно бути збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у вчителів, учнів та їхніх батьків.

Виділяють три рівні здоров’я:

• біологічний – фізичне здоров’я, що передбачає вдосконалення саморегуляції організму, покращення процесів функціонування і, як результат, оптимальну адаптацію організму до умов побуту, праці, що змінюється, та впливу зовнішнього середовища.

• соціальний – здоров’я як міра соціальної активності людини, усвідомлення цінності життя.

• Психологічний – подолання хвороби. [11]

Основні чинники, від яких залежить стан здоров’я людей.

• 10% - від рівня розвитку медобслуговування

• 20%- від спадковості

• 20% - від довкілля

• 50% - від способу життя

Здоровий спосіб життя – це система поведінки людини, що охоплює культуру руху, харчування, взаємини, повноцінне сімейне життя, творчу активність, високоморальне ставлення до довкілля, інших людей і від самих себе; це захоплення, любов до рідних, а також бажання творити добро.

Мета сучасної школи – підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язберігаючої педагогіки. Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, при постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками та шкільними психологами, планує й організовує свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу. У своїй роботі він звертається до різноманітних педагогічних технологій.

У класифікації освітніх технологій останнім часом виокремилася нова група – здоров’язберігаючі технології.

Поняття "здоров’язберігаючі технології" об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Науковці під здоров’язберігаючими технологіями пропонують розуміти:

• сприятливі умови навчання дитини в школі (без стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

• оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);

• необхідний достатній та раціонально організований руховий режим.

Комплексна програма здоров’я, що запроваджується в дитячому колективі, має складатися з таких компонентів:

• валеологічна освіта;

• фізичне виховання;

• шкільна медична служба

• служба харчування;

• служба здоров'я персоналу школи;

• шкільна психологічна служба;

• соціальні служби;

• участь батьків та громадськості.

Учителі-практики України, які працюють над цією проблемою доповнюють зміст здоров'язберігаючих технологій поняттям "здоров’язберігаючі заходи" і реалізують їх через:

• диспансеризацію учнів;

• "Дні здоров'я" та туристичні походи;

• шкільні спортивні свята;

• бесіди про здоров'я з учнями;

• бесіди про здоров'я з батьками;

• вітамінізацію;

• факультативи з проблем здоров’я та здорового способу життя;

• ведення листків здоров'я та стіннівок на оздоровчу тематику тощо.

2.2 Здоров’язберігаюча діяльність закладу

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя вимагає активного залучення учнів до здоров’язберігаючого навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я. Тому у закладах освіти найбільш доцільними є технології, які:

• мають за основу комплексний характер збереження здоров’я;

• беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров’я;

• враховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

• забезпечують запровадження цілей та змісту політики освітнього закладу зі зміцнення здоров'я учнів та формування здорового способу життя;

• контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров’язберігаючий та профілактичний характер;

• постійно покращують санітарно-гігієнічні умови навчального закладу, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

• заохочують учнів до участі в плануванні оздоровчої діяльності навчального закладу та до аналізу виконаної роботи;

• формують позитивне ставлення учнів до навчального закладу, взаємоповагу та взаєморозуміння між учителями й учнями та учнів між собою;

• обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;

• здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;

• залучають батьків до збереження та зміцнення здоров'я дітей;

• практикують особистісно зорієнтований стиль навчання та стосунків з учнями;

• створюють освітнє середовище, що забезпечує комфортні та безпечні умови життєдіяльності учнів і вчителів.

Аналіз здоров’язберігаючої діяльності загальноосвітніх закладів України дозволив виділити складові моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

• корекцію порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;

• різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням їх психологічного та фізіологічного впливу на учнів;

• контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу; нормування навчального навантаження та профілактику перевтоми учнів;

• медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку учнів;

• розробку та реалізацію навчальних програм із формування в учнів навичок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;

• діяльність служби психологічної допомога вчителям та учням у подоланні стресів, стану тривоги; сприяння гуманному ставленню до кожного учня; формування доброзичливих взаємовідносин у колективі вчителів;.

• організацію та контроль за дотриманням збалансованого харчування всіх учнів школи;

• заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров'я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку.

РОЗДІЛ 3 ПЕРШІ КРОКИ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ У ЗАКЛАДІ.

3.1. Перший досвід

Характерною ознакою новітнього часу є безперервна динаміка змін в економіці, політиці, науці. Більшість таких змін неможливо втілити в окремо визначеній школі, вони потребують втілення на державному рівні. Тому в просторі покращення якості освіти кожна школа змушена шукати свій шлях змін. Але, на нашу думку, і традиційні, і школи нового типу не вирішують головного питання нашого часу: як побудувати гуманну до учня школу, завдання якої буде не тільки дати кожній дитині сучасні знання, а й зберегти та зміцнити її здоров'я? Нашою відповіддю на це питання стало створення класу з інклюзивним навчанням. Низка державних законодавчих актів допомогла запалити зелене світло інклюзивної освіти для учня 2 класу. Світлофор увімкнений, стартувати можна, ентузіасти є, але дорогу ніхто не проклав. Тому цим займаються ті, хто першим прийняв і сформулював у своїй свідомості нову філософію позитивного ставлення до дітей-інвалідів, забезпечив їм конституційні права і державні гарантії на якісну освіту для здійснення комплексної реабілітації й набуття побутових навичок у товаристві здорових однолітків.

Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров'я дітей та підлітків потребує великої уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Однак особливе місце та відповідальність з оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості для того, щоб зробити освітній процес здоров’язберігаючим.

Важливою умовою проведення уроків в інклюзивному класі є застосування на заняттях здоров'язберігаючих технологій, що вимагає:

• урахування періодів працездатності учнів на уроках;

• урахування вікових і фізіологічних особливостей дітей на уроках;

• наявність емоційних розрядок на уроках;

• чергування пози з урахуванням видів діяльності;

• використання оздоровчо-фізкультурних пауз на уроках.

Першим кроком у цьому напрямку стало:

• вивчення списку дітей мікрорайону, які потребують особливих освітніх послуг;

• підготовка педагогічного складу;

• оформлення документів для інклюзивної освіти;

• співпраця з мамою дитини, щодо надання освітніх послуг;

• роз’яснювальна робота з батьківською і учнівською громадою класу;

• переглянуто штатний розклад;

• організація методичного супроводу класу з інклюзивним навчанням;

• Забезпечення психологічного і медичного супроводу освіти;

• створення оптимальних умов для функціонування фізичної культури; забезпечення можливостей для впровадження сучасних інноваційних форм і методів роботи.

• створення інформаційно-комп’ютерного забезпечення оздоровчої системи;

• введення в навчальний процес гуманітарних курсів "Основи здоров’я";

• створення максимально можливих санітарно-гігієнічних умов;

• підготовка класної кімнати, оснащення кабінету психолога і соціального педагога.

При ЛОІППО пройшли навчання соціальний педагог, психолог, вчитель класу. Це сприяло підвищенню професійної майстерності рівня всіх учасників інклюзивного навчання, надало змогу ознайомитися з досвідом інших країн, з формами і методами здійснення навчання дітей з особливими освітніми потребами. Передбачено нові штатні одиниці: дефектолог, логопед.

Школа працює в режимі 5-денного тижня, що дає змогу відпочити дитині.

Предмет «Фізична культура» дає можливість ознайомитися зі світом фізичної культури, здоровим способом життя, збагатити знання про свій організм, вивчити правила гігієни та загартовування, режим дня. Фізичне виховання здійснюється у різних формах:

• уроки фізкультури;

• фізкультхвилинки;

• позакласні виховні заходи, де враховуються рухомі можливості дитини;

• ритмічна гімнастика;

• «веселі перерви».

З урахуванням компонентів і змісту навчального матеріалу в «Програмі з фізичного виховання» представлені такі основні рухи, як ходьба і біг. Ці основні сукупності узгоджених рухів у житті людини відіграють важливу загально фізичну і прикладну роль. Вони належать до циклічних видів руху. Хлопчик не вміє правильно ходити, тому його навчають правильно ходити. Завдання вчителя, щоб позбутися неправильної постанови стопи, пружиністої ходьби, поступово формувати легку невимушену ходу з правильною координацією рухів рук і ніг. За перший рік навчання у закладі дитина навчилася самостійно ходити, за другий – ходити по сходинках тримаючись на перила. На третій заплановано навчити ходити сходинками без допоміжних матеріалів, оскільки соціальні умови у нашому місті не завжди сприятливі для дітей з порушеннями здоров’я.

За попередній рік роботи вчитель запровадила в практику проведення фізкультхвилинок з музичним супроводом та монтажем виконання комплексу на відео із умонтовуванням мультиплікації. Ця форма має багато переваг порівняно з традиційною:

• не потрібно постійно докладно пояснювати кожну вправу;

• є можливість застосовувати індивідуальний підхід, бо діти можуть не тільки чути, а й бачити вправи;

• дитині надається корекційна допомога;

• дібраний до кожної вправи музичний супровід задає темп виконання;

• умонтування анімації в показ вправ дає змогу зосередити увагу, допомагає дітям краще уявити той чи інший образ.

Крім того, вчитель використовує показ презентацій, які спрямовані на вивчення теоретичної частини фізичної культури.

Модель екологічно комфортного освітнього середовища з використанням технології реабілітації працездатності школяра реалізується шляхом оптимізації і гуманізації навчального процесу, які можливі через:

• застосування різнорівневого навчання;

• глибоку диференціацію та індивідуалізацію навчання;

• широке використання сучасних педтехнологій;

• інтерактивне навчання;

• створення фізичного, фізіологічного, психічного комфорту для учнів;

• настанови вчительського колективу на створення відносин "учитель-учень" за формулою "суб’єкт-суб’єкт".

• Забезпечення позитивної мотивації навчання шляхом створення можливості успіху для кожного учня;

• розумне зменшення обсягу домашніх завдань із метою запобігання перевантаження учнів.

Для збереження здоров’я учнів велике значення має організація раціонального харчування. У школі проводиться безкоштовне харчування дітей 1-4-х класів, яке відповідає дієтичним вимогам і фізіологічним потребам дітей і підлітків.

При створенні раціону харчування для учнів дотримується збалансування енергетичної цінності вмісту білків, жирів і вуглеводів. Щодня проводиться аналіз меню. Строго виконуються всі необхідні умови санітарного контролю. Для активізації захисних функцій організму проводиться вітамінізація.

Для збереження здоров’я важливу роль відіграє дотримання санітарно-гігієнічних умов:

• режим вологого прибирання (після кожного уроку);

• створення куточку гігієни (місця для миття рук);

• встановлено очисні фільтри для пиття;

• естетичне оформлення інтер’єру школи, в якому гармонійно використовуються здоров’язберігаючі аспекти:

а) озеленення (вибір квіткових композицій, рослин, які мають терапевтичний ефект);

б) кольорова гама, яка підтримує позитивний психоемоційний фон;

в) створення умов для провітрювання класів та коридорів.

Школа за умовами навчання відповідає санітарним нормам: освітлювання, розміри меблів, поліграфічні параметри підручників та наочних посібників тощо, тобто у всьому, що підлягає нормуванню.

З метою екологічного виховання робота в інклюзивному класі проводиться в таких напрямках: вікторини, походи по рідному краю, ігри та турніри юних екологів.

Учнями класу вивчається вплив підприємств на екологічний стан селища, вплив господарської діяльності на дозвілля. Традицією в школі стало проведення сільськогосподарської виставки-ярмарку "Щедрість рідної землі" з залученням батьківської громади.

Робота соціально-психологічної служби школи спрямована на формування здорового способу життя, її завдання:

• вивчити, як конкретна дитина пізнає і сприймає складний світ знань, соціальних відносин, інших людей і ставлень конкретного школяра;

• як відбувається становлення його індивідуальності.

Іншими словами, вона розглядає й тримає під контролем процес та результат включення індивіда у соціальні відносини. У процесі соціалізації індивід стає особистістю та отримує необхідні для життя серед людей знання, вміння, навички, тобто значимість спілкуватися та взаємодіяти з іншими людьми. Розвиток людини неможливо зрозуміти окремо від родини, соціальної групи та культури. У цьому процесі спостерігають три фази: адаптація – активне засвоєння існуючих норм; індивідуалізація – пошук засобів щодо прояву своєї особистості; інтеграція – поєднання групових та індивідуальних потреб.

У результаті кропіткої роботи в школі створений банк даних про школяра, заведена психологічна карта, карта фізичного розвитку і здоров'я, на основі яких ми можемо вести прогнозовану роботу здоров’яберігаючого напрямку. Співпраця з медичними установами, проведення досліджень у цьому напрямку допомагає оптимізувати роботу щодо впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховний процес, зробити її більш ефективною.

В наступному навчальному році вчителем поставлена задача – розробити оздоровчі динамічні паузи, які допоможуть поновити розумову працездатність. Шкільному психологу – розробити вправи для психологічного розвантаження учнів і запропонувати вчителю до використання на уроці

Сподіваємось, що наша спільна робота принесе дитині радість у навчанні, спілкуванні, надасть можливість адаптуватися і знайти своє місце у суспільстві.

ВИСНОВКИ

Сучасний стан розвитку України зумовлює визначення нових пріоритетів і перспектив у змісті навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Сьогодні відбувається переосмислення цілей і завдань навчання та виховання таких учнів, розробок на цій основі принципів реформування спеціальної освіти та умов для інтеграції дітей з ООП у суспільство, вільного вибору форм навчання й рівного доступу до якісної освіти.

Особливого значення набуває проблема інклюзивної освіти учнів з обмеженими можливостями здоров’я, їхньої інтеграції в загальноосвітній простір.

Враховуючи світові тенденції розвитку освіти, дедалі більшого поширення набувають інтеграційні процеси, які виявляються в різноманітних формах спільного навчання і виховання дітей з особливостями розвитку та їхніх здорових однолітків.

На сьогодні однією з найчастіше застосовуваних форм інтегрованого навчання є спеціальні класи в загальноосвітніх школах, у яких учні здобувають освіту, маючи можливість проживати в сім’ї.

Формування ціннісної мотивації особистості до здорового способу життя, виховання здорової людини – процес досить складний і суперечливий. На нього впливають умови розвитку держави, громадська думка, тобто найчастіше ті чинники, що не залежать від школи. Орієнтація і стан сімейного виховання не завжди допомагають нам у цій роботі. Збільшення кількості проблемних родин, зайнятість батьків, звідси – несумлінне виконання виховних функцій. До того ж, за результатами соціологічних досліджень, багато дітей саме в родині здобувають перший негативний життєвий досвід., Тому слід не один рік працювати над тим, щоб кожна дитина усвідомила той факт, що стан здоров’я і творчих можливостей людини майже на 70 % залежить від неї самої, від рівня і стилю її життя, від її власної культури здоров’я і тільки на 30% - від чинників зовнішнього середовища, а також те, що здоров’я є основною життєвою цінністю людини.

Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров'я дітей та підлітків потребує тільної увага всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Однак особливе місце та відповідальність з оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості для того, щоб зробити освітній процес здоров’язберігаючим, і в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров’я сучасних школярів, а про майбутнє України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья : психологические основы: учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. 350500 – «Социальная работа» / Л.И. Акатов. – М.: Владос, 2003. – 368 с. – (Учебное пособие для вузов).

2. Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников Серия «Учебники, учебные пособия» / С.Ю. Бородулина. – Ростов н/Д: «Феникс», 2004. – 352 с.

3. Выготский Л.С. К психологии и педагогике детской дефективности // Основы дефектологии.- С-П, М.: Изд-во «Лань» 2003.- с.101-106.].

4. Данілавічютє Е.А., Литовченко С.В. Стратегії викладання в інклюзивному навчальному закладі: навчально-методичний посібник / За аг.ред. А.А. Колупаєвої. – К.: Видавнича група «А.С.К.», 2012. – 360 с.

5. Діти з особливими потребами у загальноосвітньому просторі: початкова ланка / За редакцією: В.І. Бондаря, В.В. Засенка – К., 2004. – 152с.

6. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: практ. посіб. / [Тім Лорман, Джоан Деппелер, Девід Харві]; пер.з англ. – К.: – СПД – ФО Парашин І.С.,2010. – 296 с.

7. Козленко Н.А. Физическое воспитание учащихся вспомогательной школы / Н.А. Козленко. – К.: Рад. школа , 1987. – 127 с.

8. Колупаєва А.А., Єфімова С.М. навчальний курс «Вступ до інклюзивної освіти»/С.М. Єфімова – К., 2010) ]

9. Кравченко Л. Вплив різнобічного фізичного виховання на розвиток фізичних і моральних якостей учнів // Здоров’я та фізична культура. -2009. -№9 (141). - С.1- 6 Рябченко С. Фізичне виховання школярів // Здоров’я та фізична культура. -2007. -№26 (86). -С.10-20

10. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник / Автор. Кол. Н. Софій, І. Єрмаков та ін. — К: Контекст, 2000. — 336 с.

11. В. Стасенко, В.Волкова здоров’язбережувальні технології. – К.: , «Шкільний світ», 2013

12. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. -Тернопіль: Навчальна книга "Богдан",-2001. -Ч.1. -272 с.

13. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. -Тернопіль: Навчальна книга "Богдан",-2001. -Ч.2. -248 с.

14. Як досягати змін: Посібник для батьків і педагогів з обстоювання та захисту прав дітей з особливими освітніми потребами та громадської діяльності. – К: ФО-П Придатченко П.М., 2006. – 140 с.

15. Як зробити школу інклюзивною. Досвід проектної діяльності: Методичний посібник / Канадсько-український проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні»/ Уклад. С. Єфімова. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2012. – с.152