Літературна композиція українською та іноземними мовами до Дня визволення Тараса Шевченка з кріпацтва

Літературна композиція

українською та іноземними мовами

до Дня визволення

Тараса Шевченка з кріпацтва

Підготовила та провела

Класний керівник 7 – А класу

Спеціалізованої школи №43 м.Києва

Бондік О.Л.

Київ – 2015/16н.р.

Мета:

• розширити знання учнів про життя та творчість великого українського поета Т. Г. Шевченка;

• поглибити знання школярів про багатогранний талант Т. Шевченка, ушанування його особистості в англомовному, німецькомовному та україномовному світі;

• ознайомити учнів з деталями його автобіографії та літературної спадщини;

• вшанувати пам’ять видатного українського поета Т. Г. Шевченка;

• формувати культуру мовлення через красу і багатство Шевченкового слова;

• виховувати любов до рідного краю;

• викликати бажання читати твори Кобзаря;

• розвивати творчу уяву, мислення, пізнавальний інтерес учнів

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, рушник, комп’ютерна презентація, виставка книжок, малюнки до творів поета.

Девіз «І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь..» (Тарас Шевченко)

The motto “Learn a plenty of foreign, but don’t forget your own” (T. Shevchenko)

Das Motto „Wer fremde Sprachen nicht kennt, weiß nicht von seiner eigenen“. (T.

Schewtschenko)

Звучить пісня «Поклін тобі, Тарасе!»

Дитина: ( звертається до матері )

Люба мамо, мила мамо!

Ти скажи навіщо хату

Рушниками ми прибрали,

Ніби в свято Великоднє?

День який у нас сьогодні,

Що квіток отак багато?

Мати: Так, у нас сьогодні свято.

Дитина: Мамо, що ж за свято нині?

Мати: Та Тарасове, дитино!

Знай, колись, моє серденько,

Був у нас Тарас Шевченко.

Дитина: Хто ж він був нам, мила ненько?

Мати: Наймиліша всім людина

І найкращая перлина,

Яку має Україна,

Наша рідна Україна .

Ведучий 1: 1814 року 9 березня темної ночі в селі Моринцях на Звенигородщині (нині Черкаська область) в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блимнув у віконці єдиний на все село вогник. Народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець, пророк – Тарас Шевченко.

Чарівниця: Я – Чарівниця, володарка Пера Чарівного. Те перо з’являється раз на сто років. Знаходить людину із серцем відкритим, думками чистими. Потрапляє до рук того, хто не знав змалку щастя – долі. Живе в душі того, хто працьовитий і щирий. Іде до того, хто не про себе – про інших дбає. До кого потрапить те перо, той найщасливішим стає. Я довго мандрувала. Чорну хмару перехитрувала, бо вона туди поспішає, де можна прикрість утворити, біду вчинити. З тим товаришує, хто злий і жорстокий. А найбільше радіє, коли Перу Чарівному справи добрі плюндрує.

Мандрувала я з Пером Чарівним. Придивилась в один бік: уже зима геть збирається, оживає світ навколишній, заяріли цятки талої води на подвір’ї, а он і травинки проклюнулися.

Придивилася в другий бік: тут живуть, мабуть, зовсім бідні люди. Двір маленький, тин старий і низенький. А хатинка й зовсім невеличка, на два віконця. Розміром усього п’ять на сім ступнів. Солом’яна покрівля почорніла та протрухла. Залишу ось тут Перо Чарівне.

Ох і важко тобі буде, хлопче! Тарас. Народився ти в день архієпископа Тарасія. А раз так, то буде тобі ім’я Тарас. Грецьке ім’я, перекладається як бунтар, непокірний, відчайдушний! Чудове ім’я. Тарас… Тарас Шевченко… Тобі Перо Чарівне залишаю!

Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»

(Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Пісня «Думи мої, думи мої…»

Тарас і мати. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда. СЛАЙД 4

Тарас А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це, коли людина на світ приходить. Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, іі свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику.

Мати: Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою.

Ми вбогі, змучені раби

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

згорьованій, сльозами злитій.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

(Під музику йде.)

Інсценізація «До школи».

Дійові особи: Тарас, дід Іван, мати Тараса.

(Подвір’я. Дід сидить на колоді, вирізає ложки. Мати Тараса коло нього латає сорочку. Чути спів пісні.

Лугом іду, коня веду,

Розвивайся, луже,

Сватай мене, козаченьку,

Люблю тебе дуже.)

Дід. - Чия то дівчина так гарно співає?

Мати. - Та то наш Тарас. Ще отченашу добре не знає, а до пісень, як старий. Он як виводить.

(Тарас знову співає.)

Дід. - Добрий голос, дякові б придався.

Мати - Та вже восьмий рочок минув.

Дід - У школу пора посилати, на криласі співатиме. (Пауза.)

Дід. - Тарасику, іди-но сюди, дитинко. ( Тарас підбігає до діда). Оце дивлюсь на тебе, Тарасе, так ти вже справжній козак! А скажи-но мені, онуку, чи не набридло тобі по бур’янах з хлопцями гасати, а, може б, за діло серйозне взятися тобі пора - вчитися в школі, будеш учити азбуку.

Тарас. - Дідуню, а воно трудно?

Дід. - Та ні, онуку, треба лише добре придивлятися, запам’ятовувати, то й грамота швидко даватиметься. Я ж читаю, і батько твій навчився…

Тарас - І я навчуся!

Дід. - Так, ріднесенький, навчися і читати, і писати. ( Гладить онука по голівці).

Тарас. -Дідуню, а малювати я навчуся?
Дід. - Ну, малювати навчишся, як буде кебета..,то не так просто..,треба дуже хотіти і старатися. (Пауза).

Дід. - Тарасику, зайди в хату, там на покуті є Псалтир, принеси його сюди. Оце, перевірю твою пам’ять. (Тарас іде до хати. Через кілька хвилин приносить Псалтир, подає дідові. Дід поправляє вуса, цілує святу книгу, хреститься і поволі читає…) «Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засідання блюзнірів не ступає. Але в Господа в Законі за милування має і над його законом день і ніч розважає. Він – мов те дерево, посаджене над потоками водними, що плід свій дає у свою пору і що лист його не в’яне, і все, що чинить він, йому вдається. Бо про путь праведників Господь дбає, а путь же безбожників пропаде». ( Увесь час, поки дід читає, Тарас пильно придивляється до літер ).

Тарас. - Дідуню, а як оту букву звуть, що хвостик вгору і хвостик вниз?

Дід. - То – «буки».

Тарас. - Яка вона дивна!

Дід. - А це, Тарасе, аз! Ну, кажи: «Аз!». Бачиш, вона неначе дряпак!

Тарас. - Це – аз, аз,аз!

Дід. - А це?

Тарас. - «Буки»!

Дід. - Добре! А тепер дивися: це – «веді», це – «глагол», а це – «добро». Запам’ятав?

Тарас. - Ну, перевірте мене. (Дід показує літери, а Тарас називає).

Дід. - А це яка буква?

Тарас.- Це – дряпак!

Дід. - Та ні ж бо, це ж аз, аз, аз!

Тарас. - Я навчусь читати, писати, а потім – малювати? Я буду малярем! А тоді намалюю і вас, і нашу хату, і Оксаночку.

Дід. - Катре, іди з Тарасом до хати. Приготуй йому на завтра чисту сорочку, змий голівку, бо завтра таки неодмінно відведу онука до школи. А ти, Тарасе, слухайся матері, коли лягатимеш спати – помолися Богу і попроси нього благословення на свою голівку.

Катерина. - Добре, батьку… (Пауза. Встає мати, бере сина за руку, йдуть до хати. Дід встає, хрестить, благословляє їх, знову сідає і знову вирізає ложки).

Ведучий 2:    Як же далі склалася доля Тараса?

Ведучий 3: Ріс хлопчик мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали «малим приблудою».

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками.

Тарас. Ти взяла мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, - ти сказала

Інсценізація

Голос дяка: «Тарасе! Чуєш, Тарасе!..» (Пауза. З дверей показується в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.)

Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний (бере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема... Тарасе! (Витягує з - під стріхи різку). Давно тебе потчевал... (Береться за живіт). Утроба, аки геєна огненна.

(Входить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий в полотняній сорочці, куценьких штанях.)

Дяк. З'явився, приблуда... Та скоріше! Повзеш, яко червь тлєтворная!

Тарас (ставлячи цеберки біля хати). Черев'яку легше, пане дяче...

Дяк. Переробився, бач... Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова, розривається... (Підставляє голову).

Тарас (зливаючи дякові) Не пили б уже...

Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!..

(Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев'язати голову.)

Дяк. Поможи не бачиш?.. (Тарас зав'язує рушник).

Ху!.. (П'є воду). Те, що вчора тобі загадував, - зробив?

Тарас. Псалтир склеїв, часослов зшив, а букви намалюва­ти не встиг...

Дяк . Я так і знав!.. Сновіденіям предавался, окаянний!

Тарас. Ні, пане дяче, я сьогодні ще й не дрімав...

Дяк. А що ж содіяв?

Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням...

Дяк. Малюванням, малюванням... Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене святе писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося... (Тарас вносить старі книжки). Азбуку покажи.

Тарас, (струшуючи книжку). З псалтиря порохня вже сип­леться, пане дяче...

Дяк. Ай-а-ой! Беззаконніє твориться з святими книжками.

Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?

Дяк. Та й надоїв ти мені з своїми малюнками! Не до них мені!

Ведучий 4:   Що ж любив Тарас робити, де любив бувати?

Ведучий 1:        В літній сад він вечорами ходив малювати

Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»

Учень: Beside The Hut The Cherries… Translated by Herbert Marshal (1964)

Beside the hut the cherries are in bloom,

And May bugs over them dance…

the peasants from

The fields return with weary step…

This late…

The young maids as they

go sing songs…

At home

The tables have been laid,

and supper waits.

A family at table sit without…

Dusk slowly comes the evening

stars are out.

Учень:

Учень: Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Учень:

Пісня «І золотої, й дорогої»

Читець

І золотої, й дорогої,

Якби ви знали, мені не жаль

Моєї долі молодої.

А іноді така печаль

Обступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов одірвалось од гіллі,

Одне-однісеньке під тином

Сидить собі в одній ряднині,

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя…

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки, що так

Даремно, марно пролетять

Його найкращії літа.

І він не знатиме, де дітись

На цім широкім вольнім світі.

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

І щоб де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.

Ведуча 2: Так, доля судилася Тарасові справді незвичайна. Але спочатку було

сирітство.

Пісня «Думи мої»

Читець Young masters, if you only knew ("Yakby vy znaly, panychi")

Young masters, if you only knew

How people weep there all life through,

You’d not compose your rhapsodies,

And God for nothing you’d not praise,

Nor mock our tears by twisting truth.

That tranquil cottage in the grove

You call a paradise - I know.

In such a cottage once I dwelt,

It was there my first hot tears were spilt,

My early tears! I know no vice,

No wrong or ill, however rare,

That’s not found in that cottage fair....

Учень: Якби ви знали, паничі, де люди плачуть живучи,

То ви б елегій не творили та марно бога не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що не знаю називають хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись, мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю, чи єсть у бога люте зло,

Щоб у тій хаті не жило? А хату раєм називають.

Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї,

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила і , повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала в свою дитину… В тім гаю

У тій хатині, у раю, я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи і помолитись не дають.

Там матір добрую мою ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми, а ми малі буди та голі,

Не витерпів лихої долі, умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межі людьми, мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Ведучий 3:     Чи довіку залишився Тарас кріпаком?

                   Чи усе-таки звільнився від своїх оков?

Ведучий 4: О, довіку вдячний був Тарас Шевченко,що в саду Петербурзькім

               стрів його Сошенко. Сошенко й Григорович у розумнім колі вирвали талант

вкраїнський з тяжкої неволі.

Читець І виріс я на чужині, і сивію в чужому краї,

Та одинокому мені здається, кращого немає

Нічого в Бога,

Як Дніпро, та наша славная Вкраїна.

Аж бачу, там тільки добро, де нас нема.

В лиху годину якось недавно довелось

Мені заїхати в Україну, у те найкращеє село.

Аж страх погано у тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили, біленькі хати повалялись,

Стави бур’яном поросли, село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть

І діточок своїх несуть.

Звучить пісня «Тече вода в синє море»

Учень : A Reflection ("Dumka" / "Teche voda v synie more")

The river empties to the sea,

But out it never flows;

The Cossack lad his fortune seeks,

But never fortune knows.

The Cossack lad has left his home,

He's left his kith and kind;

The blue sea's waters splash and foam,

Sad thoughts disturb his mind:

"Why, heedless, did you go away?

For what did you forsake

Your father old, your mother grey,

Your sweetheart, to their fate?

In foreign lands live foreign folks,

Their ways are not your way:

There will be none to share your woes

Or pass the time of day."

Учень: ДУМКА

Тече вода в синє море,

Та не витікає,

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде —

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Відео «Реве та стогне»

Учень: Kobzar

The mighty Dnieper roars and bellows,

The wind in anger howls and raves,

Down to the ground it bends the willows

And mountain – high lifts up the waves.

The pale – faced moon picked out this moment

To peek out from behind a cloud,

Like a canoe upon the ocean

It first tips up and then dips down.

The cocks have not proclaimed the morning,

There’s not a sound as yet of man,

The owls in glades call

out their warnings,

And ash – trees creak and creak again.

Учень:

Учень: Реве та стогне Дніпр широкий

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

Ведучий 1:    А звільнившись від кріпацтва

                   Чи став він щасливим?

Ведучий 2:        Не жилось йому спокійно

                   На білому світі:

                   Всю неправду, всі нещастя,

                   Що душили груди

                   Виливав він на папері

                   Піснею між люди.

Ведучий 3:       Серце мліло

                   Від горя людського

                   Й викресало гордо й сміливо

                   Тарасове слово.

Читець: Я так люблю мою Україну убогу,

Що проклену святого бога, за нею душу погублю.

Холоне серце, як згадаю, що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить, людей і господа любить.

Для кого я пишу? Для чого? За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?

Я все-таки люблю її, мою Україну широку,

Свою Україну любіть, Любіть її во время люте,

В останню тяжкую мінуту за неї господа моліть!

Ведучий 4:        А вже цар та пани прелюті

                   Налякались того слова,

                   Бо люди розкуті

                   Підуть волю здобувати,

                   Кайдани ломати,

                   Із неволі

                   Народ визволяти.

Ведучий 1:       Тому й засудили

                   Судом хижим

                   Судді-недоріки

                   І на каторгу заслали

                   Мало не на віки.

Ведучий 2:        Десять літ пробув Шевченко

                   На солдатській службі.

                   Із казахами в їх краю

жив у щирій дружбі.

Пісня «Минають дні, минають ночі»

Учень: The Days Go By

The days go by, The nights go by,

The summer’s passing; yellow leaves

Are rustling; light deserts the eye,

Thoughts fade away and feeling sleep -

All falls asleep. And I don’t know

If I’m alive or but so-so,

Just floundering about the earth,

For I know neither rue nor mirth…

Учень: Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні… то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої! злої!

Ведучий 3:       Повернувсь Тарас з неволі

                   Вже хворим додому.

                   Але пісню, але думу

                   Не забув складати.

                   Як страждала-горювала

                   Україна-мати.

Ведуча 4: Але трапилось те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Однак, будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко написав «Заповіт», який, підхоплений його друзями у ці дні, з новою силою зазвучав по всій великій Російській імперії.

Пісня «Заповіт»

Учень: Testament

Dig my gravel and raise my barrow

By the Dniepre-side

In Ukraine, my old land

A fair land and wide.

I will he and watch the cornfields,

Listen through the years

To the river voices roaring,

Roaring in my ears

Bury me, be done with me,

Rise and break your chain,

Water your new liberty

With blood of rain

Then in the mighty family

Of all men that are free,

Maybe, sometimes, very softly,

You will speak of me?

Учень : Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr

Den Kurgan mir bereiten,

In der lieben Ukraine,

Auf der Steppe, der breiten,

Wo man weite Felder sieht,

Den Dnjepr und seine Hänge,

Wo man hören kann sein Tosen,

Seine wilden Sänge.

Wenn aus unsrer Ukraine

Zum Meer dann, zum blauen,

Treibt der Feinde Blut, verlas ich

Die Berge und Auen,

Alles laβ ich dann und fliege

Empor selbst zum Herrgott,

Und ich bete…Doch bis dahin

Kenn ich keinen Herrgott!

Читець Як умру, то поховайте, мене на могилі.

Серед степу широкого, на Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі,

Було видно, було чути, як реве ревучий.

Як понесе з України у синєє море

Кров ворожу.. отоді я і лани, і гори –

Все покину, і полину до самого Бога

Молитися… а до того я не знаю Бога.

Поховайте і вставайте, кайдани порвіте,

І вражою злою кров’ю землю окропіте.

І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути незлим тихим словом.

Ведучий 1: Друзі виконали заповіт поета. На 40-вий день після його смерті знову зібралися на Смоленському кладовищі. Труну, за козацьким звичаєм, покрили червоною китайкою, яка під мокрим дощовим снігом відразу потемніла, ніби символізуючи, якою нещасливою була доля поета.

Ведучий 2: 6 травня після десятиденної подорожі, домовина Шевченка прибула до Києва. День 10 травня зібрав квіти зі всієї України і сльозою скропив, і вірою повив його останній шлях до вічного і тихого дому на Чернечій горі, що відтоді стала називатись Тарасовою…

Ведучий3: Над широким Дніпром у промінні блакить

І висока, і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні,

Ведучий 4: А довкола лани вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні,

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України.

І гримить «Заповіту» безсмертного спів

На високій Тараса могилі.

Ведучий 1: Це хто сказав, що вже помер Тарас,

Мовляв, сто літ минуло, навіть більше,

Неправда, ні! Він завжди серед нас,

По всіх світах його лунають вірші.

Ведучий 2: Це хто сказав, що одлунав акорд,

Його пісень – і вже не воскресити?

Неправда, ні! Шевченко – це народ!

І, як народ, він буде вічно жити!

Виконання пісні у стилі реп «Заповіт»

Запитання до глядачів після виступу:

1. Дата народження Т.Г.Шевченка . ( 9 березня 1814р.)

2. Місце народження . (Село Моринці на Черкащині)

3. Соціальний стан. (Кріпак)

4. Ім’я пана. (Енгельгард)

5. Здібність поета в дитинстві. (Малювати )

6. Ким був у пана малий Тарас. (Козачок)

7. Друзі, що викупили Т.Г.Шевченка з кріпацтва. (К.Брюллов, І.Сошенко, О.Венеціанов, В.Жуковський, Є.Гребінка)

8. Заклад, у якому навчався Т.Г.Шевченко. (Петербурзька академія мистецтв)

9. Перша збірка поета. (« Кобзар»)

10. Кількість віршів, що входили до першої збірки. (8)

11. Підручник написаний Шевченком для школярів. («Буквар южнорусский»)

12. Композитор, який присвятив Т.Г.Шевченкові 80 композицій. (М. Лисенко)

13. Вчене звання Т.Г.Шевченка. (Академік - гравер)

14. Дата смерті Т.Г.Шевченка . ( 10 березня 1861р.)

15. Місце поховання Т.Г.Шевченка. ( Чернеча гора в Каневі)

29