Методичні поради щодо створення моделі інтерактивного уроку-діяльності (з досвіду роботи)

Методичні поради

щодо створення моделі інтерактивного уроку-діяльності

(з досвіду роботи)

Сучасний навчально-виховний процес зумовлює вибір учителем нових тех­нологій навчання, в основі яких — підготовка молодої людини до життя, акти­візація можливостей учня, розширення кругозору.

Не відкидаючи традицій, випробуваних часом методів і прийомів, голосуємо за право існування особливих, нетрадиційних уроків, які б сприяли організації діалогів, живого взаємозв’язку між учителем і учнями, створювали умови для вираження власного «я» кожного школяра. При такому навчанні вчитель вико­нує функції не лише організатора, а й співучасника творчого процесу, учні ж, у свою чергу, стають співавторами уроку.

Сьогодні перед учителем мови та літератури постає нелегке запитання: як зробити, щоб урок був радісним і цікавим для учнів, щоб розкрив потенціал особистості, поставив у ситуацію морального вибору і прийняття самостійного рішення?

А цього можна досягти лише за умови, коли учитель-словесник знайде шляхи найефективнішого досягнення мети навчання та прийомів оптимізації навчального процесу, змінивши сам підхід до здобуття знань з мови та літератури. Імовірно, що саме інтерактивні технології навчання є нині найефективнішими. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціо­нування інтелектуальних та вольових сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, сприяє розвитку творчої особистості. Вчитель має перейматися ефективністю влас­ної та учнівської співпраці й шукати складові успішної взаємодії. А проектуючи урок, включаючи в його структуру той чи інший еле­мент, не забувати ставити собі запитання: «Навіщо я це роблю? Чи досягну я тієї мети, якої прагну?»

Однотипність уроків знижує учнівську активність, притупляє увагу. Нестандартні уроки — це не самоціль, а органічний стиль навчання.

Інтерактивні технології навчання — теоретичний аспект

(інтерактивний — взаємодіючий)

Правила організації такого навчання:

• до роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу;

• вони повинні мати певну психологічну підготовку (скутість, неконтактність, самозаглибленість — заважають);

• клас ділиться на підгрупи;

• виділяється група експертів для допомоги вчителю.

• до заняття відповідно готується приміщення (наприклад, столи ставляться «ялинкою», щоб кожен учень сидів боком до ведучого і мав змогу спілкуватися в малій групі);

• учитель розробляє необхідні для творчої роботи матеріали;

• учні налаштовуються на неухильне додержання процедури і регламенту;

• створюється атмосфера довіри, природності, невимушеності, приємної бесіди.

Урок має бути ефективним, оптимальним за структурою. Вимога до сучасного уроку — інтеграція знань з різних предметів.

На кожному уроці учням дається час для роздуму, переживання, вибору позиції і обов’язково словесного озвучування своїх думок.

На першому плані — потреби дитини у пізнанні, самоствердженні, творчості, емоційній насолоді, спілкуванні, праці, самостійності, теоретичній і практичній озброєності, грі, тобто — самореалізації. Цей етап уроку називають (американські педагоги) — рефлексією (фаза уроку, протягом якої учні осмислюють відкриті й усвідомлені ними на занятті ідеї; в цей час вони запитують, інтерпретують, застосовують, сперечаються, дискутують, змінюють та поширюють набуті знання).

Завдання уроку:

• розв’язання навчальних виконавчих завдань;

• розвиток комунікативних умінь і навичок;

• виконання роботи в команді;

• можливість зміни форм діяльності.

Підготовка учня до інтерактивного уроку:

• визначення теми дослідження та способів її розкриття;

• обґрунтування актуальності теми;

• цілевизначення і добір матеріалу;

• первинне сприйняття;

• спостереження й аналіз;

• ознайомлення з теоретичним матеріалом чи науковою літературою з даного питання;

• систематизація спостережень, установлення певних закономірностей, висновків;

• аргументація висновків прикладами.

Ознаки кооперативного навчання:

• наявність спільної мети для всіх членів групи;

• розподіл праці, функцій та обов’язків;

• співпраця і товариська взаємодопомога;

• діяльність усіх і кожного зокрема.

Ознаки групової роботи:

• поділ групи на підгрупи для досягнення конкретного навчального результату;

• склад групи змінюється для кожного уроку і від характеру навчальних завдань;

• кожна група розв’язує певну проблему, яка може бути однаковою, протилежною чи взаємодоповнюючою;

• робота проводиться так, щоб можна було оцінити індивідуальний внесок кожного учня.

Структура уроку:

• мотивація (проблемні ситуації — місток для оголошення теми: Сьогоднішній урок навчить мене...; активізація опорних знань.

• оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів;

• надання необхідної інформації;

• інтерактивні вправи;

• підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку:

• прояснити зміст опрацьованого;

• порівняти результати з очікуваними;

• проаналізувати, чому так сталося, зробити висновки;

• закріпити чи відкоригувати засвоєне;

• намітити нові теми для обмірковування;

• установити зв’язок між тим, що вже відомо і що потрібно засвоїти;

• скласти план подальших дій.

Методи:

• робота в маленьких групах — в парах; два, чотири; всі разом; змінні трійки; перехресні групи; карусель; акваріум; проектна робота; ти — мені, я — тобі; коло ідей;

• фронтальна робота — робота всього класу: коло знань; мікрофон; мозковий штурм; навчаючись — вчусь; пилка; кейс-метод; дерево розв’язків, згадай, згадай; будьте пильними; павутиння слів; загадки-жарти;

• дискусійне навчання — публічне обговорення питання — піраміда; ток-шоу; дебати; нескінченний ланцюжок; гучна група;

• ігрове навчання — залучення до гри: рольова гра; спрощене судове засідання; урок-мандрівка; урок-казка; урок-турнір; урок-екскурсія; урок-конкурс; урок-зустріч; імітація; плюс-мінус; ти — стиліст; відшукай слово; слідами власних помилок; правописна селекція; лінгвоестафета; мовний (літературний) аукціон; встанови відповідність; літературні ілюстрації; з контексту, авторство і т. д.

Проведення інтерактивних вправ:

• інструктаж, розподіл в групи, розподіл ролей;

• виконання завдання — максимум для самостійності;

• презентація результатів;

• рефлексія результатів: індивідуальна робота, в парах, групах (усно чи письмово) — з якою метою робили? Чому навчились? Чого б хотіли навчитись, на що слід звернути увагу?

Робота «експерта»:

• уважно стежить за ходом виконання завдань членами групи;

• визначає, хто найактивніше, творчо працює. І сам активний;

• визначає, які були допущені помилки і ким;

• виступає після висловлювань всіх членів групи, аналізуючи їхню роботу;

• виставляє оцінку групі за роботу;

• слухає уважно виступи інших груп, висловлює критичні зауваження щодо їхньої роботи на уроці;

• робить висновок, чи корисною була дана робота, чи була творчою.

Інноваційні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови

• Особисті асоціації— допомагають розвинути творчі здібності, інтелект, не- стандартність мислення, уяву, фантазію, орієнтують на пошук нових ідей, фактів, образів і т. д.

• Блок-опора — застосовується опорна схема при подачі нового матеріалу або узагальненні вивченого.

• Лови помилку — свідомо допущена учителем помилка, яку потрібно помітити і виправити.

• Словограй — робота в командах: вибрати те, що правильно; помітити те, що неправильно.

• Чарівна скринька — сприяє активізації та розвиткові розумових і мовленнє­вих здібностей, мислення, пам’яті, уваги, спостережливості. Робота в групах — ви­тягують номерки запитань, на які дають відповіді.

• Конструювання — розвиває мовлення школярів, активізує пізнавальну й творчу діяльність, готує до сприйняття інших тем. Це вправи на побудову речень, словосполучень, текстів, міні-творів і т. д. Конструктивні завдання: скласти речен­ня за поданим початком; перебудувати речення; доповнити речення; перетворити з одного виду в інший; реконструювати речення.

• Я так думаю — в основі лежить інтерактивна технологія навчання «Прес», яка використовується при обговоренні дискусійних питань та проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати власну позицію. Використовується на етапі закріплення нового матеріалу, коли учень повинен аргументувати свій вибір, і на уроках зв’язного мовлення. Сприяє розвитку логічного мислення.

• Я — тобі, ти — мені — використовується під час вивчення нового матеріалу або узагальнення та повторення вивченого. Клас ділиться на групи, окремим уч­ням роздається інформація, яку вони доводять до інших.

• Дидактична гра — мовна, рольова, ситуативна, брейн-ринг, турнір і т. д. Можна використовувати на будь-якому уроці.

• Гра «Ти — оратор» — різне читання, наголошування, виступ і т. д.

• Ситуативна гра — скласти діалог, обіграти ситуацію.

• Мовна гра «Коректор» — знайти помилку, виправити, скласти словосполучен­ня, речення — сприяє культурі мовлення.

• «Відшукай ключ» — вносить елемент гри, творчості — стимулює роботу. У правильно записаних словах підкреслити певні букви, щоб прочитати зашифроване — використовується для перевірки засвоєного матеріалу.

• «П’ятий зайвий» — відкинути зайве, що не стосується даного матеріалу.

• Алгоритмування — система розумових дій, виконання яких допомагає робити правильні висновки. Є алгоритми-схеми, алгоритми-інструкції, альтернативні ал­горитми. Сприяє виробленню вмінь, коли учень здатний використовувати свої знання на практиці — «переносити» правило на аналізоване слово, речення і т. д.

Як планувати такі уроки?

• Мотивація. Чому цей урок важливий? Як він пов’язаний з попереднім і з наступним? Які можливості надає для розвитку критичного мислення?

• Завдання уроку. Розуміння яких проблем буде досягатися? Які дії учнів пе­редбачено з набутими знаннями чи розумінням проблем?

• Передумови. Що школяр має вже знати, що повинен уміти робити для того, щоб успішно засвоювати навчальний матеріал?

• Оцінювання. Яких доказів того, що учні дійсно навчаються, буде знайдено?

• Ресурси та використання часу, необхідних для навчального процесу.

• Групування. Як повинні бути згруповані учні для даного навчального процесу?

• Власне урок. Івокація (актуалізація). Підвести учнів до формування запитань та цілей навчання, до оцінювання своїх попередніх знань.

• Усвідомлення змісту. Яким чином учні досліджуватимуть зміст? Як будуть відслідковувати усвідомлення змісту?

• Рефлексія. Яким чином можна використати зміст уроку? Спрямування на обмірковування нових знань, на запитання, що залишилися, та на розв’язання неясних моментів.

• Закінчення. Яких результатів треба досягти на уроці? Наскільки бажаним є остаточне розв’язання проблем?

Загальновідомо, що багато часу у школі учні витрачають на вивчен­ня правопису, але результат, який ми маємо, на жаль, далекий від бажаного. Чому ж так? Насампе­ред тому, що навчальний матеріал не завжди наближений до дитячо­го сприйняття, а процес навчання вибудовується неоптимально.

Правила у підручниках здаються учням занадто важкими. На який же результат можна сподіватись, якщо навчання перетворюється на «визубрювання» не до кінця зро­зумілих правил?

Отже, нагальна вимога часу зробити так, щоб не учень був для правила, а правило для учня! Зробімо все, щоб найскладніше наукове поняття було доступним, а навчання приносило задоволення.

У ході багатьох років роботи я перевіряю таку гіпотезу: орфографічні уміння та навички можуть формуватися успішно за умови комплексного підходу до організації цього процесу, а саме оптимізації навчального процесу шляхом впровадження у практичну роботу особистісно орієнтованих технологій, інтерактивного навчання, соціоігрової педагогіки, використання образно-асоціативного методу, покрокового алгоритму.

В основі запропонованої методики лежить ряд загальнодидактичних принципів, без глибокого розумін­ня яких неможливе успішне на­вчання.

Дитина в школі не повинна бути в ролі то обвинувачуваного, то пі­дозрюваного. У неї є право на не­знання і право на навчання. Це обов’язок учителя — знати, як допомогти учневі, щоб він навчив­ся, відчув успіх.

Ось із цих слів усе й почалося. Як відчути грунт під ногами, не втратити поваги до себе, вчити всіх: слабких, середніх, сильних? Як уникнути пасивності учнів на уроці? Як свій урок зробити їхнім уроком? Як учительське треба пере­творити в учнівське хочу? І від­повіді на ці непрості питання є. Є, коли впроваджувати у практич­ну роботу інноваційні інтерактивні ідеї, ігрові прийоми, коли будь-який етап уро­ку піддавати режисерській обробці, перетворюючи бездушні елементи дидактичної конструкції на живі та унікальні. Ось тоді й перевірка домашнього завдання, і повторен­ня вивченого, і пояснення нового матеріалу — всі ці елементи уро­ку починають взаємонаповнювати один одного, створюючи для учнів найбільш сприятливі умови для внутрішнього розвитку. Сприятливі умови для того, щоб кожна дитина навчалася, тобто вчила себе, і робила це із задоволенням.

Режисура уроку — це ніби такий особливий стиль. Стиль, який спо­нукає учителя на придумування чогось свого. Чогось, що давало б учням можливість не відсиджу­вати урок, а проявляти себе — як люди, партнери, команда. І в цій взаємодії — через інших — виходити на своє власне особисте розуміння і навчального матеріалу, і людей навколо, і себе самих. Учитель пови­нен на уроках давати дітям мож­ливість нормального життя. Щоб вони могли рухатися, домовляти­ся, припускати і розташовувати, і по-своєму розуміти. Щоб зберегти кожну дитину як людину, що слухає інших, що говорить для інших, що діє разом з іншими.

Робота в групах — основна в інтерактивному навчанні - це чарівна па­личка. Під час такої роботи мож­на почути: «Нарешті я зрозумів!» І це від слабкого учня! І тоді почи­нається справжнє змагання між командами: веселе, азартне, добро­зичливе. Як же хтось може залиши­тися в стороні, коли відбувається життя на уроці.

Кожну навчальну тему розгля­даю п'ять разів, під п’ятьма різ­ними кутами зору. Таке розмаїття етапів слугує необхідною умовою різнорівневої системи навчання, яка дає змогу різним дітям навчатися по-різному, але й гарантує кожному доступні й необхідні основи знань.

Кожен рівень роботи над матеріа­лом теми має свій дидактичний блок, який забезпечує навчальну роботу з набуття знань відповідного рівня:

1. Вступ до нової теми: її суть, міс­це в новому, місце в минулому. Цікаво-розважальна, науково- популярна, театралізована ін­формація.

2. Базовий мінімум з теми: її особливість, відмінність від інших. Терпіння учителя: максимально чіткий алгоритм мінімуму, допомога як самоціль, повага до нерозуміння й незнання, досвід усіх для кожного, максимальний психологічний комфорт.

3. Квазіконтроль з усієї теми: знання базового мінімуму, мимовільне встановлення зв’язків з уже вивченим, спроба творчого підходу до нового матеріалу. Самоконтроль: спроба самостійного прийняття рішення, порівняння з «еталоном», самооцінювання кожного кроку. Квазіконтрольна робота — це робота не на контроль, а на самоконтроль. Розв’язки учням роздаються одразу після уроку. Тут акцентація на суб’єктивності: учні перевіряють самі себе, а вчитель — себе — як навчив! За виконану роботу оцінку в журнал виставляють лише за згодою учня.

4. Весь матеріал теми: базовий мінімум, зв’язок з уже вивченим, творче застосування нових знань. Тренування учнів на матеріалі нової теми: врахування помилок під час квазіконтролю, нарощування вимог, планове введення елементів дискомфорту, доведення навичок до автоматизму, знання — до творчості.

5. Уся тема з її зв’язками: об’єктивний контроль знань мінімуму, наявності зв’язків з уже вивченим, виявлення особистих здібностей. Контрольне заняття усне, письмове або практичне: максимальна самостійність.

Не забуваймо відоме ще з античних часів висловлювання: «Розум дитини — не посудина, яку треба наповнити знаннями, а світильник, що слід запалити».

Надзвичайно дієвим є прийом роботи біля дошки: естафета хвилинних випробувань. Працювати біля дошки в такий спосіб бажають усі.

За п’ять хвилин можна перевірити весь клас, як він закріпив матеріал і на чому треба акцентувати свою та їхню увагу. Біля дошки працюють одразу 3—5 учнів (залежно від розміру дошки). Обов’язкова умова — однакові завдання. Такий вид роботи підвищує емоційний рівень сприйняття завдання іншими учнями, усуває байдужість, знімає втому. Збільшення кількості учнів, які працюють біля дошки, відповідає потребам інтерактивного навчання: з одного боку, збільшується ефективність навчання, а з іншого — вирішуються деякі моральні проблеми взаємин колективу й особистості. Мимоволі виникає порівняння: ефект змагальності й мимовільна увага — ефект цікавості — позбавляють «глядачів» байдужості.

Багато вагань у мене викликав спочатку «диктант на дружбу», описаний В’ячеславом Букатовим та Марією Ганькіною. У моєму улюбленому сьомому класі «на дружбу» означає, що в резуль­таті якоїсь роботи в групі з 4—5 осіб «у всіх зошитах все повинно бути однаково, окрім почерку». І почи­наються розмови-домовляння, які є дуже важливими для учнів. Це й є справжнє «вчитися». Практи­куємо написання словникових дик­тантів «на дружбу». Учні у групах пояснюють одне одному право­пис слів. Адже недаремно роботу в групах вважають одним із «китів» інтерактивного життя на уроці. Така робота дозволяє дітям робити від­криття — і в навчальному матеріалі, і про інших, і про себе. А яке задо­волення отримує учитель, коли чує пояснення учнів, їхні домовляння!

Роботи команд передаються за го­динниковою стрілкою, перевіря­ються, оцінюються й повертаються. Хвилина — і відбувся обмін інфор­мацією між командами. Далі — діти самостійно складають диктанти на ті чи інші правила, диктують їх у класі. Зрозуміло, що зошити пере­віряє й оцінки виставляє не хто інший, як сам автор чергового дик­танту.

Ще один різновид словникового диктанту — «Мільйонер». Кожне правильно написане слово оці­нюється у п’ять карбованців. Після запи­су відбувається перевірка і підрахунок умовно зароблених грошей. Ми знаємо: у майбутньому кожен завдяки знанням зможе заробляти гроші.

Є у нас і своя «аптечка» швид­кої граматичної допомоги. Вели­кою популярністю користуються «діряві» тексти. Щоб виготовити такий текст необхідно знайти «помилконебезпечне» місце у слові і зробити «дірку», тобто порожнє місце, наприклад: зв...язок. Писати необхідно розбірливо, охайно, ну, і «дірки» мають бути просторі (їх же «латати» треба комусь). Пропуски розділових знаків вітаємо в будь - яких обсягах.

Тримає дітлахів «у добрій формі» граматичний тренажер — зошит з плівки. Дві сторінки формату А-4 з надрукованими завданнями закладаємо у файл, і виходить один аркуш зошита з плівки. Пронумеровані аркуші зшиваються разом. Готово!

У плівці працюємо спиртовим маркером. Перше з можливих завдань — це інструкція № 1 — «Вставити пропущені літери». Ця інструкція діє тільки упродовж часу, записаного у кінці вправи (t =1,5 хв). Це принципово! Треба привчити руку бути розумною. Працює школяр у такому зошиті стільки разів, скільки потрібно для того, щоб виконати завдання зовсім без помилок.

У зошитах з плівки учні можуть працювати і в групах. Саме під час групової роботи між школярами виникає жива розмова про тонкощі орфографії!

А в наступному словниковому диктанті, дивись, і помилок поменшало, й написано охайно.

Пам’ятаймо, що учні краще сприймають той матеріал, під час вивчення якого вони можуть дати волю своїй уяві, розглядати та створювати ілюстрації, графіки. Навчання для дитини будь-якого віку має бути творчим й цікавим процесом, а не нудною, виснажливою роботою. Правопис вивчається набагато легше, швидше і цікавіше, якщо використовувати образно-асоціативні інтерактивні методи. Та й запам’ятати вивчене в такій спосіб правило просто.

«Мозкова атака», «Мозкова атака в парах», «Ґроно», «Асоціатив кущ», вільне письмо, метод «Позначки», запитання-відповідь, взаємонавчання, думайте — працюйте в парах — обмінюйтесь думками, сенкан, «Кубування» — весь неповний перелік інтерактиві методів допомагає перетворити орфографію у цікаве дослідження, дозволяє учням робити безліч відкриттів.

Жодні програми не в змозі передбачити, коли й які потрібно виконувати завдання, вправи. Лише вчитель, розробивши власну систему викладання, знаючи програму, сили учнів, може підібрати найефективніші форми і методи.

Пам’ятаймо: «Учитель тільки доти вчитель, доки він учень».

Описана у досвіді роботи методика дозволяє не лише покращити грамотність учнів, а й захистити особистість у колективі, коли всі дії відбуваються на очах у всіх, щоб:

слабкому

• не озвіріти від невдач:

• не плазувати й не кусатись;

• поліпшити свою успішність;

середньому

• отримати ґрунтовні знання про себе, про людей, про природу;

• не кривдити слабкого й не опускатися до нього;

• не нехтувати сильним, а вчитися в нього;

• розвивати всі свої здібності;

• розуміти свої сильні сторони;

• мати хобі;

сильному

• не принижувати, а «підтягувати» до себе;

• не страждати, якщо чогось не зрозумів;

• не нудьгувати, не гаяти часу;

• любити життя й покращувати його;

• розвивати шляхетність без самоприниження;

• працювати творчо;

• мати час на захоплення;

• здобути грунтовні знання.

Самому ж учителеві подібний стиль роботи в класі допомагає не втратити поваги до себе.

Ця система дає вчителю можливість працювати з колективом, але так, щоб кожному в колективі хотілося вчитися і щоб кожен навчав ся успішно. До того ж сам процес «сприяє подальшому успіху через сам успіх».

Методичні поради щодо створення моделі інтерактивного уроку-діяльності

Урок-діяльність — це така взаємодія учителя й учнів, за якої учні беруть активну участь у процесі пізнання, свідомо й міцно засвоюють матеріал. Навчання будується як процес співпраці, взаємообміну думками, спільного пошуку істини.

Здійснюється педагогічна підтримка: підтримка того, що є, розвивається в учневі, пов’язане з його прагненнями, бажаннями, а значить тим, що він тією чи іншою мірою переживає.

Методична та дидактична основа уроку - діяльності

1. Урок має бути особистісно зорієнтованим — це необхідна умова для того, щоб учень був суб’єктом навчальної діяльності.

2. Обов’язкове врахування суб’єктного досвіду учня.

3. Залучення учнів до складання чи обговорення плану роботи на уроці, до вибору способів навчальної діяльності, пропонованих завдань та шляхів їх розв’язання, до контролю та оцінювання через самоконтроль.

4. Створення позитивного настрою на роботу і під час неї, ситуацій успіху, підтримка найменших зрушень.

5. Пріоритетні форми — парна та групова робота.

6. Рефлексія учня над власного діяльністю.

7. Проблемний характер навчання.

8. Використання соціоігрової педагогіки, режисури уроку.

9. Обов’язкове врахування індивідуальних психолого-фізіологічних особливостей дітей даного шкільного віку.

Під час вивчення нового матеріалу учні мають зіткнутися із проблемою, для розв’язання якої не вистачає знань. Виникає необхідність оволодіти новими знаннями, які не даються у готовому вигляді. Опрацьовуючи схеми, таблиці, міркуючи над закономірностями даного мовного матеріалу, школярі самостійно роблять висновки. Тому так ретельно слід підбирати матеріал для спостережень, організовувати роботу у групах. Саме на цьому етапі уроку учитель має заохотити цілу групу, не нехтуючи при цьому жодним учнем, і розвивати почуття єдності.

— Ваша група робить успіхи! Мені приємно працювати з вами.

— Який ви гарний клас. Хоч матеріал був складним, ви намагалися самостійно дошукатися істини.

— Як гарно працює Богдан! Уважно вислуховує всі думки, пропонує власні міркування.

Завдання учителя — допомогти кожному в усвідомленні й подоланні утруднень, підтримати «просування» в навчальній діяльності через колектив.

Щоб бездушні елементи дидактичної конструкції уроку перетворилися на унікальні, учитель має розписати «партитуру» уроку.

Мотивація. Чому цей урок важли¬вий, як він пов’язаний з тим, що вивчали раніше, і з тим, що будемо вивчати?

Покладання мети. Планування роботи. Що на уроці маємо вивчити, повторити, поглибити, зрозуміти? Як цього найкраще досягнути? Які форми роботи будуть цікавими та корисними для учнів?

Передумови. Які вміння, знання слід актуалізувати, щоб учень успішно оволодів новими?

Очікувані результати. Як буде здійс-нена перевірка знань, здобутих на уроці?

Хронометраж. Скільки часу необ¬хідно для успішного засвоєння теми?

Технології. Які інтерактивні вправи дають учням «ключ» до засвоєння навчального матеріалу?

Реалізація. Як підвести учнів до озвучення мети, пропонування форми роботи, оцінювання попередніх знань?

Усвідомлення. Яким чином буде проводитися дослідження матеріалу?

Рефлексія. Як учні можуть застосовувати отримані знання, що вдалося досягнути, над чим потрібно попрацювати?

Девіз уроку. «Тільки той стиль викладання правильний, яким задоволені учні»

(JI. Толстой).

Ще дуже давно JI. Толстой виявив три закони реальної педагогіки:

1. Учитель завжди мимоволі прагне до того, щоб вибрати спосіб викладання, найзручніший для нього.

2. Чим зручніший спосіб викладання для вчителя, тим він незручніший для учнів.

3. Тільки той стиль викладання правильний, яким задоволені учні (Гузеев В. В. Методы и организационные формы обучения.- М.: Нар. образование, 2001.— С.84.)

Тому так важливо знати, які форми роботи подобаються дітям, що не залишає їх байдужими спостерігачами. Сьогодення вимагає від педагога професіоналізму, змін технологій навчання. Було б неправильним відмовитися від традиційного навчання. Лише поєднання інноваційних підходів із традиційними відкриває шлях до оптимальної побудови уроку.

Так, для перевірки домашнього дання найкраще запропонувати естафету хвилинних випробувань (опис методики проведення був вище), роботу у групах. За 3-4 хвилини можна перевірити весь клас: як зрозуміли, на що слід звернути увагу як учням, так і вчителю. У цьому є також момент актуалізації матеріалу для подальшої роботи.

Актуалізація опорних знань. Технологія «Мозковий штурм» — це ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Він спонукає виявляти свою увагу та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми. Тему записуємо на дошці. Наприклад:

7 клас. Тема «Ступені порівняння прислівників»

— Що таке прикметник? Наведіть приклади.

— Чому дієприкметник не має ступенів порівняння, а прикметник має?

— Яка група прислівників схожа за лексичним значенням на якісні прикметники?

На дошці записуємо всі відповіді. Під час «висування ідей» не про­пускаємо жодної та не вносимо ніяких коректив. Спільно робимо висновок про більш вдалі варіанти відповідей.

У класі можна повісити такий пла­кат:

Кажіть усе, що спаде вам на думку.

Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.

Можна повторювати ідеї, запропо­новані кимось іншим.

Розширення запропонованої ідеї за­охочується.

Результатом «Мозкового штурму» може бути складання таблиці ЗХВ (Знаю. Хочу вивчити. Вивчаю).

Можна використати й такі різновиди обговорення, як «Мікрофон», «Прес-метод», «Круговий огляд».

Метод «Мікрофон» дає змогу кож­ному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. ПРЕС-метод краще вико­ристовувати тоді, коли виникають суперечливі питання, й тоді, коли треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми. Метод допомагає учням пояснити свою думку та сформулювати її у вираз­ній і стислій формі.

Краще, щоб учні мали матеріал, в якому зазначено чотири етапи ПРЕС-методу (позиція, обґрунтування, приклад, висновки).

Запитання для актуалізації знань і (методика «Круговий огляд») записуємо на аркушах, які можна розвісити в класі. Учні працюють у гру­пах. Обговорюють своє запитання і записують на звороті відповідь. Потім групи обмінюються аркуша­ми, і кожна, за бажанням, письмово висловлює своє бачення проблеми. Робота закінчується, коли кожна група отримає «власний» аркуш й, обговоривши написане з іншими групами, озвучить результати.

Як на етапі актуалізації, так і на етапі контрольно-оцінювальному можна використати таку форму роботи, як «Кубування». Ця впра­ва застосовується як у групах, так і в парах. На шести гранях куба (його легко виготовити з цупкого паперу) записуються запитання. По черзі кидаючи кубик, учні усно (або письмово) відповідають на них. На гранях куба можуть бути і частини мови. Учні кидають кубик і наво­дять приклад частини мови.

На етапі вивчення нового матеріалу саме обсяг теми визначає необхідні інтерактивні технології. Наприклад, вивчаючи тему «Дефіс у прислівни­ках», діти об’єднуються у групи по 4-5 осіб.

Нехай діти самі спробують вивес­ти правило. Зазвичай у групах їм це легко вдається, та й запам’ятати досліджуване правило набагато лег­ше. Завдання, яке отримали групи, таке:

Розгляньте подані прислівники. Спробуйте сформулювати прави­ло написання прислівників через дефіс (див.табл.).

Коли групи впорались із завданням і готові представити свою інформа­цію, попросіть кожну групу по черзі представити правило, що стосуєть­ся лише одного стовпчика слів. Це дає змогу кожній групі обмінятися всіма результатами своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша гру­па представляє всю інформацію.

Робота в групах дає змогу учням набути навичок, необхідних для спілкування та співпраці. Ідеї, вироблені в групі, допомагають учасникам бути корисними одне одному. Висловлювання думок до­помагає їм відчути особисті можли­вості та зміцнити їх.

Для об’єднання учнів у пари скорис­таймося порадами вчителя-методиста з Канади

М. Вербової-Онух: найпростіша група складається з учнів двох сусідніх парт, але може й бути безліч різних варіантів: ті, хто живе на одній або сусідніх вули­цях і найбільше любить червоний, зелений.... колір; має букву а, б, в... у прізвищі; народився у січні, травні...; має брата, сестричку, росте один у сім’ї; прочитав цікаве опові­дання; має сині, карі, зелені очі.... Зрештою, вчитель і діти самі можуть придумати безліч інших варіантів.

Більшість завдань опрацьовуємо са­ме у малій групі або у парах, тому що учням краще висловитися в неве­личкій групі. Така робота заощад­жує час на уроці, бо зникає по­треба вислуховувати кожну людину у великій групі.

Розпочинаючи роботу, пояснюю учням, чого вони можуть навчитися працюючи в групах, парах. Не лише зачитую правила роботи у групах, а й пропоную учням доповнювати їх власно створеними.

Ось правила роботи у групах, запро­поновані учнями 7 класу:

1. Слухати інших, говорити для ін­ших, працювати разом з іншими.

2. Не боятися помилитися: не по­миляється той, хто не вчиться.

3. Ділитися думками, міркуваннями.

4. Не сміятися з неправильної від­повіді.

5. Цінувати кожну думку.

6. Виконувати завдання якнай­краще.

7. Не ставити запитань учителеві, не порадившись із членами групи.

Цікавим прийомом є написання сенкану (вільний вірш з 5 рядків, що синтезує інформацію, коротко описує тему).

Перший рядок — тема (одне слово, найчастіше іменник), другий рядок — опис теми (два сло­ва, зазвичай прикметники),

третій рядок — пов’язана з темою дія (три дієслова),

четвертий рядок — ставлення до теми (чотири слова),

п’ятий рядок — одне слово (текс­туальний синонім, що передає сут­ність теми). Наприклад:

Орфограма

Помилконебезпечна,

Шукаю, бачу, пишу,

У кожному слові знайду.

Правильно!

Префікс пре-

Прекрасний, премудрий,

Заміни на дуже,

Надає значення збільшеної ознаки.

Премило!

Діти складають сенкан на правила, на словникові слова та ін.

Під час вивчення нового матеріалу можна використати й прийом «Я — тобі, ти — мені». Кожен учень отри­мує можливість побувати і в ролі вчителя, і в ролі учня. Заздалегідь готуються картки, що стосуються теми уроку. Наприклад, вивчаю­чи правопис не з дієприкметника­ми, учні отримують картки такого змісту:

Картка № 1

Не з дієприкметниками пишеться окремо, якщо дієприкметник має при собі залежне слово: не виконане учнем завдання.

Картка № 2

Не з дієприкметниками пишеться окремо, коли є протиставлення: не втомлена, а хвора людина.

Картка № З

Не з дієприкметниками пишеться окремо, коли дієприкметник є при­судком: робота не закінчена.

Картка № 4

Не з дієприкметниками пишеться разом, якщо дієприкметник не має залежного слова: непосаджені квіти.

Картка № 5

Не з дієприкметниками пишемо разом, якщо дієприкметник утворений від дієслова з префіксом недо-: недописана вправа.

Протягом кількох хвилин учні чита­ють інформацію на своїх картках (необхідно з’ясувати, чи розуміють вони прочитане). Потім діти роз­ходяться по класу і знайомлять зі своєю інформацією однокласників. Кожен може одночасно говорити лише з однією особою. Треба поді­литися своїм фактом й отримати інформацію від іншого.

Після цього пропонується відтво­рити отримані знання. Відповіді можуть промовлятися вголос або записуватися на дошці.

Учням 5-6 класів можна запро­понувати ситуативну гру. У парах необхідно скласти діалог, обіграти одну із запропонованих ситуацій. Під час розмови слід пам’ятати про інтонацію, жести, міміку.

Під час вивчення правопису реко­мендую, наприклад, такі теми:

1. Ви — казкові персонажі з відомої казки. До вас за допомогою звер­нувся Буратіно. Спробуйте поясни­ти йому правопис префікса при-.

2. Ви — мешканці країни Орфо­графії: префікс з- і префікс с-. По­знайомтеся з учнями, допоможіть їм вас не плутати.

3. Ви — частинка пів-, напів-. Роз­кажіть про себе, про те, як вас слід писати зі словами.

Елемент гри й творчого азарту вно­сить у навчальний процес і сти­мулює роботу прийом «Відшукай ключик».

У 6-му класі, вивчаючи написан­ня неозначених займенників, для самоконтролю пропонуємо записа­ти подані словосполучення у дві колонки:

1. частини, що в дужках, пишуться разом;

2. частини, що в дужках, пишуться через дефіс.

(Хтозна) які книжки; (будь) чия річ; (аби) яка ряднина; (чого) небудь вчаться; (будь) яке доручення; де (кому) скажемо; (казна) що згадало­ся; (хтозна) скільки доріг.

Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву. Із цих букв прочитаєте другу частину прислів’я: «Краще мало (як нічого)».

Допомагає робити правильні висновки алгоритмування, що включає в себе такі елементи:

1. вихідні дані (матеріал);

2. виділення часткових проблем у процесі розв’язання головної;

3. створення інструкцій, що передбачають розподіл матеріалу на дві групи («Так» чи «Ні»);

4. результат.

Саме дії за схемою алгоритму дозволяють уникати помилок у процесі роботи, оскільки кожний етап алгоритму вимагає поступових кроків, певних вмінь та знань. З часом ланки алгоритму стають менш усвідомленими, розумові операції згортаються за рахунок оперативних суджень, окремі дії узагальнюються, внаслідок чого розширюються межі застосування алгоритмічних дій, обираються оптимальні шляхи вирішення орфографічних задач. І як результат — дії автоматизуються

Наприклад, вивчаючи тему «Подвоєння літер на межі значущих частин слова», використовуємо такий алгоритм-схему:

1. Чи є у слові префікс?

Так. Виділи префікс та корінь. Див.2

Ні. У сло.ві немає даної орфограми

1. Чи збігається кінцевий приголос ний префікса із початковим приго лосним кореня?

Так. Відбувається подвоєння на межі префікса і кореня.

Ні. Подвоєння немає

Альтернативним алгоритмом ко­ристуємося під час вивчення право­пису слів із частинами пів-, напів-.

1. Дане слово — це власна назва?

Так. Після пів-, напів- дефіс.

Ні. Див. 2.

1. Слово — загальна назва починаєть­ся на я, ю, є, ї?

Так. Після пів-, напів- апостроф.

Ні. Пиши разом.

Практикуємо і швидкі бліц-опитування типу: «Слово — речення — запитання — відповідь». Ведучим може бути і учень, який показує на однокласника й говорить: «Слово з орфограмою», далі вказує на іншо­го учня: «Речення з цим словом», потім ставить запитання щодо пра­вопису слова, й, нарешті, вислухо­вує відповідь.

Наприклад:

• Слово з орфограмою «Апостроф».

• Сім’я.

• Речення з цим словом.

• Сім’я вечеря коло хати.

• Чому слово пишемо з апостро­фом?

• За правилом: після губних при­голосних б, п, в, м, ф перед літе­рами я, ю, є, і ставимо апост­роф.

Під час опрацювання орфограм використовуємо вправу «Блукаючі листки». Учні об’єднується у кілька груп. Кожна отримує аркуш паперу, на якому записані слова з невивче- ною орфограмою. Учні занотовують думки, що виникли щодо написан­ня слів, і передають записи іншій групі, отримуючи другі навзамін. Діти читають все, що записано на аркуші, і знову додають свої міркування. Учитель також має пра­во щось написати. Так поступово аркуші заповнюються записами, на основі яких потім відбувається обговорення.

Робота з матеріалом підручника буде ефективною, якщо працювати за технологією «Перефразування». Учні отримують інструкції такого змісту:

1. Уважно перечитай матеріал під­ручника.

2. Перекажи його (правило, окре­мий абзац, частини тощо) своєму сусідові.

3. Сусід, прослухавши виклад, пе­редасть його по-своєму, розпочи­наючи словами: «Якщо я тебе пра­вильно зрозумів, то...», «Чи пра­вильно я тебе зрозумів, що...», «Ти маєш на увазі, що...»

Діти працюють спочатку у парах, потім можуть об’єднатися у групи і продовжити обговорення.

Роботу на уроці пожвавлює техно­логія «Триступеневе інтерв’ю». На запитання вчителя кожен учень шукає відповідь самостійно, а потім, утворивши пару, обмінюється мір­куваннями з однокласником. Після цього пари утворюють четвірки, в яких кожен ознайомлює присут­ніх з міркуванням свого партнера.

Таким чином, питання, які ставить учитель, дозволяють працювати у проблемно-пошуковому напрям­ку. Діти не отримують готові знан­ня, а самі їх здобувають.

Проблемне запитання можна роз­в’язувати й одним із варіантів мето­дики «Карусель». Учень шукає від­повідь самостійно, а потім діти ста­ють у коло обличчям одне до одного і впродовж 1-2 хвилин обмінюють­ся з кожним новим співрозмовни­ком інформацією чи міркуванням.

Проблемне запитання діти можуть обговорювати і в групі з 4-х чоловік. Після цього один з учнів залишаєть­ся на місці, а інші переходять по одному до інших груп. Представ­ник «домашньої» групи розповідає новоприбулим про виконане това­ришами, відповідає на запитання. Повернувшись до своїх груп, учні обмінюються отриманою інформа­цією. Ця методика так і називаєть­ся: «Один удома, троє мандрують».

На етапі первинного усвідомлен­ня вивченого використовуємо гру­пову роботу «Синтез думок». Учні об’єднуються у групи по 4—5 осіб. Кожна група отримує завдання. За 1—2 хвилини учні записують від­повідь. Групи передають роботи за годинниковою стрілкою, зано­товують свої зауваження, роблять доповнення.

На прикладі опрацювання теми «Правопис прислівників» наведемо застосування такої технології.

Завдання 1

Коли прислівники пишуться через дефіс?

Завдання 2

Коли прислівники пишуться ок­ремо?

Завдання З

Коли прислівники пишуться разом?

Цікавим є прийом «Знайди помил­ку». Після опрацювання орфограми пропонуємо учням попрацювати із текстом. Учитель повідомляє, що в написаному свідомо допущено 10 помилок. Дві-три явні, які легко знайде будь-який учень, ще дві-три типові, інші — невловимі. Одна ж з них — надзвичайно складна, яку може виловити тільки спеціаліст. Кожен, хто знайде 7 помилок, одер­жує «4», 8-9 помилок — «5».

Тексти з помилками можуть готу­вати і, команди, які обмінюються записами, виправляють помилки та повертають роботи на оцінювання групі-авторові. Виграє та коман­да, яка знайде найбільшу кількість помилок.

Підбити підсумок роботі на уроці можна за допомогою гри «Загадкова торбинка», вправ «Знайди правиль­не твердження», «Десять запитань учителю».

Організацію повторення матеріалу, що вивчався на уроці, або ж теми проводимо у вигляді вправи «Десять запитань учителю» чи «Двадцять запитань учителю». У групі діти готують запитання, що стосуються теми. Записи передають учителеві. Представник команди зачитує пер­ше запитання, на яке друга група дає відповідь. Учитель доповнює відповідь, і запитання викреслюєть­ся зі списку всіх команд. Робота триває, поки всі питання будуть викреслені.

Для узагальнення певної теми учням (групі) пропонується на вибір під­готувати рекламний плакат, буклет з текстами, малюнками, листівку. Такий міні-проект дозволяє систе­матизувати, поглибити вивчений матеріал. Передбачається отримати певний’ «кінцевий продукт», ство­рити який можна тільки за участі всіх членів групи, які активно пра­цюють, починаючи з моменту виб­ору теми і аж до аналізу й оцінюван­ня зробленого.

Після використання будь-якої інтерактивної вправи, технології роботу необхідно підсумувати: «Що ви відчули, працюючи над впра­вою?», «До чого спонукало її вико­нання?», «Які висновки ви зроби­ли?», «Навіщо проводилася така робота?»

Виконання домашньої роботи з ко­льоровими позначками на полях підвищує увагу до завдань, які діти виконують удома, перетворює домашню роботу на цікавий про­цес. Діти певним кольором роблять позначки:

червоний — виправте все і позначте помилки;

зелений — підкресліть, будь ласка, всі помилки, але виправлю я їх сам;

синій — вкажіть, будь ласка, кіль­кість помилок, я сам їх знайду;

чорний — не ставтесь, будь ласка, серйозно до роботи, я робив її пос­піхом.

Повноцінна співпраця вчителя й учнів і спрямована на те, щоб, як сказав

В. Сухомлинський, «учи­тельський стіл не перетворився на кам’яну стіну, з-за якої ведеться наступ на «супротивника» — учнів.

Як бачимо, навчання можна зробити цікавим. Ці слова повинні стати девізом кожного учителя. Нестандартний урок не забувається, бо, як вважав В. О. Сухомлинський, мислення дитини починається із здивування, звідси аксіоматич­ною є вимога створення емоційної комфортності.

Традиції є у нашому житті, є вони і на уроці, без них не обійтися. Але впро­вадження нових, нетрадиційних форм роботи — це перехід до якісно нової сис­теми навчання, яка позбавлена формалізму, є творчою та гуманізованою, розра­хованою на особистість, а не на відсотковий результат. Перехід до такої системи у наш час неминучий. Якщо вчитель хоче, щоб його предмет був улюбленим для учнів, він просто зобов’язаний пробувати, шукати, експериментувати.

Я у своїй роботі дотримуюся і традиційних вимог до уроку, і нового — тако­го, що зацікавить учнів, зруйнує стереотипи, трохи розслабить школярів. Вва­жаю, що навчання — дуже важка робота, тому воно не може бути перетворене повністю у гру, жарт.

Методичні поради щодо створення моделі інтерактивного уроку-діяльності

(з досвіду роботи)

Автор дає поради щодо того, як зробити, щоб урок мови був радісним і цікавим для учнів, щоб розкрив потенціал особистості, поставив у ситуацію морального вибору і прийняття самостійного рішення. Вчитель має перейматися ефективністю влас­ної та учнівської співпраці й шукати складові успішної взаємодії.