Методи сенсорного виховання дітей з порушеннями зору

Кулікова Тетяна Петрівна

Комунальний заклад

Рубіжанський навчально –

реабілітаційниц центр

«Кришталик» м. Рубіжне

Методи сенсорного виховання дітей з порушеннями зору

Під методами навчання розуміють систему дій педагога, який організовує практичну та пізнавальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння змісту роботи.

Оскільки діти набувають знань у процесі безпосереднього сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності, предметно-практичної діяльності та з повідомлень педагога (пояснення, розповідь тощо), то виділяють такі основні методи сенсорного виховання: словесні, наочні і практичні. Як правило ці методи дуже рідко використовуються ізольовано.

Діти молодшого і середнього дошкільного віку краще засвоюють словесні пояснення, які супроводжуються показом відповідних об’єктів. Але дослідження у галузі тифлопедагогіки і тифлопсихології засвідчують, що за допомогою словесних методів можна сформувати у дитини достатньо глибокі знання про навколишній світ, якщо активізувати вже набуті нею знання та вміло використати їх для отримання нових, більш складних. Це положення має особливе значення для виховання сліпих та слабозорих дітей. Словесні пояснення, які спираються на раніше сформовані уявлення дітей, значно розширюють їх навколишній світ, знайомлять з предметами та явищами, які вони, на відмінну від зрячих, не можуть пізнати безпосередньо. Отже, чим більше у дитини сформованих уявлень про оточуючі предмети, що спираються на їхній чуттєвий досвід, тим ширші можливості словесного методу.

Використання наочного методу в навчанні сліпих та слабозорих дітей - це насамперед їх знайомство з оточуючими предметами за допомогою дотику і залишкового зору. Таким чином, наочний метод направлений на формування у дітей уявлень на основі перцептивної діяльності. Об’єктами пізнання виступають як реальні предмети, так і різні моделі, іграшки, опудала тощо.

Різке зниження зору негативно позначається насамперед на процесі сприймання, що характеризується значною загальмованістю, звуженням огляду, зниженням точності. Через це зорові уявлення дітей недостатньо чіткі, часто спотворенні, носять вербальний характер. У дітей з вадами зору утруднене і просторове орієнтування. Тому наочний матеріал повинен сприяти уточненню уявлень дітей. При підготовці до навчально-виховного процесу педагогам необхідно приділяти увагу добору та використанню наочності, демонстраційного та роздаткового матеріалу, виконувати загальні вимоги:

- педагоги не повинні носити наочність в руках;

- демонструючи наочність, можна запрошувати дитину ближче до себе;

- універсальний фон зелений, темні фігури показують на світлому фоні і навпаки;

- наочний матеріал слід розміщувати на дошці або фланелеграфі у верхній частині, вище від рівня очей дитини;

- демонструється обмежена кількість наочності (1-2). Вся відпрацьована наочність прибирається;

- наочним роздатковим матеріалом має забезпечуватись кожна дитина;

- дидактичні картки та картини повинні бути контрастними, лаконічними, без зайвих деталей, з ясною композиційною структурою, з насиченими кольорами;

- важливо виділяти контуром головне, закони перспективи, динаміку рухів персонажів, їх пози тощо.

Питаннями використання демонстраційного матеріалу у навчанні дітей з порушеннями зору займалася В.О. Феоктістова. Вона рекомендує адаптувати зображення за допомогою контрастного оконтурювання, представлення в кольорі суттєвого, тимчасових рамок.

Для демонстраційної роботи використовують великий (70 см x 100 см) фланелеграф з контрастними фонами, що встановлюється на рівні очей дітей. На кожному робочому місці дитини повинен розміщуватись індивідуальний фланелеграф (20 см х 30 см) з фоном високої контрастності (темний фон рекомендується дітям з міопією, особливо високого ступеню; світлий фон рекомендується дітям з атрофією зорового нерва. Рекомендовано використовувати жовто-червоно-жовтогарячі й зелені тони, особливо для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку (наприклад, оптимальне поєднання кольорів при амбліопії: червоний – жовтий; при міопії: синій – білий, жовтий – чорний, зелений – білий). Крім того, дітям зі збіжною косоокістю необхідно мати на занятті фланелеграф з підставкою (вертикальне положення).

Особливості використання наочності залежно від зорової патології дитини

Під час роботи дітей з наочним матеріалом, обстеження якого значно ускладнюється за рахунок погіршення координації рухів, неузгодженості рухів руки та ока, значно уповільнюється й темп обстеження, що вимагає збільшення часових норм приблизно в 2-3 рази, порівняно з дітьми, які нормально бачать.

У процесі використання наочного методу в сенсорному вихованні необхідно робити акцент на розвиток аналізуючого спостереження, а для цього необхідно навчати дітей різносторонньому вивченню об’єкта, його властивостей та особливостей. Для цього дітям необхідно пропонувати операції порівняння.

Операція порівняння (знаходження однакового та різного) лежить в основі будь-якого пізнавального акту і може бути доступна дітям дошкільного віку. Порівняння двох предметів за допомогою зору та дотикового сприймання – складна пізнавальна діяльність, в процесі якої кожен з об’єктів співвідноситься з іншим за виділеною ознакою. Відношення відповідних ознак виражається за допомогою судження. Порівняння проводиться в процесі поперемінного обстеження двох предметів, як при впізнаванні об’єкта (предмет, який обстежується, зіставляється з його мисленнєвим образом), так і в ході виконання завдання знайти предмет за даною ознакою (кожен із предметів, що обстежується, порівнюється зі зразком, доки не буде знайдений такий самий). При формуванні сенсорних навичок у сліпих та слабозорих дошкільників найчастіше застосовується порівняння двох предметів. Зазвичай дітям пропонується завдання порівняти об’єкти, які не дуже відрізняються один від одного, за декількома параметрами. Наприклад, два олівці порівняти за довжиною і товщиною, два м’ячі – за величиною, матеріалом тощо.

Вивчення особливостей порівняння дітьми предметів дає можливість зробити такі практичні висновки:

1. Для порівняння слід добирати предмети, які відрізняються деякими несуттєвими ознаками (варіанти одного і того ж предмета), предмети, які відрізняються один від одного за суттєвими ознаками, але які можна віднести до однієї категорії (види транспорту, меблі, посуд тощо), і, нарешті, предмети, які відносяться до різних категорій. Найбільш розвиваючим ефектом для сліпих та слабозорих дітей відзначаються другий і третій варіанти, яким необхідно приділяти велику увагу. Порівняння двох варіантів одного і того ж предмета дає можливість пізнавати об’єкти в їх різноманітності. Пізнання як суттєвих, так і несуттєвих ознак різних варіантів предмета сприяє формуванню його узагальненого образу. Діти мають можливість знаходити схоже й відмінне в порівнюваних предметах, які зіставляються за несуттєвими ознаками. Наприклад, дві чашки, які відрізняються за формою і величиною. Порівняння двох предметів, які відносяться до однієї категорії, дозволяє знайти їх суттєві ознаки, які дають можливість використовувати предмет певним чином (тобто з’ясувати функціональне призначення предмета). При порівнянні з’являється можливість знаходити як відмінне, так і спільне у суттєвих чи несуттєвих властивостях і ознаках предмета.

2. Дітям слід ставити запитання, які спрямовують їх увагу насамперед на найбільш суттєві ознаки предметів, що допомагають їм визначати призначення та функціональні особливості предмета. При цьому слід використовувати вже наявні у дітей знання про предмет, які, завдяки продуманим запитанням і поясненням тифлопедагога, постійно розширюються і поглиблюються.

Крім того, необхідно активізувати діяльність дітей з обстеження предметів, що порівнюються. Потрібно враховувати схильність сліпих та слабозорих дітей заміняти обстеження предметів за допомогою дотику чи залишкового зору виключно вербальним порівнянням, що виявляється у заміні практичної діяльності словесним описом. Тому під час розвитку у сліпих дітей процесів порівняння важливо простежити, щоб дитина не почала порівнювати предмети за вивченою схемою, відхиляючись від ознак, які вона безпосередньо сприймає.

Використання практичного методу у навчанні дітей з порушеннями зору. Сліпі та слабозорі діти дошкільного та молодшого шкільного віку пізнають оточуючий їх предметний світ у різних видах діяльності. Пізнання властивостей предметів здійснюється як при їх безпосередньому обстеженні, так і в процесі предметно-практичної діяльності. Предметно-практична діяльність включає в себе власне предметну діяльність, спрямовану на використання предмета відповідно до його функцій, тобто включає знаряддєві дії, маніпулятивні дії, співвідносні дії та ігрові дії.

Знаряддєві дії є найважливішими, базовими. За період дошкільного дитинства вони поступово засвоюються дитиною. Проте слід пам’ятати, що знаряддєві дії малодоступні сліпим дітям, але, в той же час, заслуговують на велику увагу, оскільки їх формування сприяє як сенсорному розвитку дітей, так і їх більшій самостійності (наприклад, дії з ножицями, олівцями, ложкою, виделкою тощо). Характерним для знаряддєвих дій є те, що за їх допомогою змінюється предмет, тобто вони є перетворюючими.

Маніпулятивні дії – це дії, за допомогою яких дитина пізнає ознаки та властивості предметів: на дотик (холодний-теплий, сухий-мокрий, солодкий-гіркий); за формою (круглий, овальний, трикутний, чотирикутний тощо); за кольором (червоний, синій, зелений тощо); за просторовим розташуванням (високий-низький, вгорі-внизу, далеко-близько, глибоко-мілко, довго-коротко). При цьому спеціальної роботи потребує система обстежувальних дій, а саме: для виявлення та осмислення поняття “твердий” слід навчити стискати предмет, “крихкий” – розбивати, “круглий” – прокочувати тощо

Співвідносні дії – це дії порівняння, зіставлення, накладання, прикладання, вкладання маленького у велику ємкість, закривання тощо.

Предметно-практична діяльність включає в себе і продуктивну діяльність, яка спрямована перш за все на створення зображень предмета.

Предметна діяльність, як одна з найважливіших форм діяльності дитини, є первинною відносно розвитку багатьох психічних процесів. У рамках предметної діяльності в ранньому віці відбувається інтенсивний психічний розвиток дитини в кількох основних напрямах: наочно-дійове мислення, мова, початок символічної гри, самосвідомість.

Предметна діяльність стає провідною у розвитку мислення дитини. Дослідження вітчизняного психолога А.В. Запорожця показали, що дитина дошкільного та молодшого шкільного віку здатна розумно і послідовно міркувати, робити висновки, якщо вона спирається на достатній досвід дій з предметами. Це особливо важливо для дитини з серйозними мовними проблемами, тому що дає можливість корекційної роботи на рівні домовленнєвих узагальнень. “Переносячи старе в нове і змінюючи його відповідно до нового, дитина здійснює в практичних операціях узагальнення. Знаменна та обставина, що процес узагальнення здійснюється без допомоги мови”. Надалі такий досвід дій з предметами може створити основу для засвоєння дітьми значень слів. У процесі вирішення практичних завдань мова поступово набуває плануючої функції. “Для дитини визначити предмет чи поняття рівноцінно тому, щоб назвати, що цей предмет робить або, ще частіше, що можна зробити з цим предметом”.

Корекційна робота, спрямована на розвиток предметної діяльності, ґрунтується на закономірності формування такої діяльності у дитини в онтогенезі, що описано в роботах вітчизняних психологів (П.Я. Гальперін, А.В. Запорожець, Л.С. Виготський,  Д.Б. Ельконін та ін.)

Оволодіння функціональними діями з предметами, узагальненими способами дій значно підвищують можливості дитини орієнтуватися в навколишньому світі. В предметній діяльності дитина пізнає зв’язки і взаємозв’язки різних об’єктів, вчиться взаємодіяти з предметами.

У зрячих дітей інтенсивний розвиток предметної діяльності проходить в ранньому віці. У дітей з глибокими порушеннями зору він настає пізніше і протікає більш в’яло.

Стаття « Методи сенсорного виховання дітей з порушеннями зору».

Кулікова Тетяна Петрівна,

Вчитель початкових класів І педагогічної кваліфікаційної категорії, тифлопедагог.

Рубіжанський навчально- реабілітаційний центр « Кришталик».