ПРЕЗЕНТАЦИЯ "ЖИЗНЬ И ТВОРЧЕСТВО УКРАИНСКОГО ПИСАТЕЛЯ М. ХВЫЛЕВОГО".Материалы к уроку.

ПОЕТ. ПРОЗАЇК. ПУБЛІЦИСТ.

Микола

Григорович

Фітільов

М.ХВИЛЬОВИЙ

Микола Хвильовий 

(справжнє ім’я -

Микола Григорович Фітільов) — український прозаїк, поет, публіцист,

один з основоположників 

пореволюційної української прози .

М.ХВИЛЬОВИЙ

13 грудня 1893 р. – народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с. Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) в родині вчителів. Навчався він у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.

1914-1917 Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах.

1919 Вступив до КП(б)У. Одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. 

1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій.

1921 р. – М. Хвильовий демобілізується, переїжджає до Харкова. Видає політтичну збірку “Молодість”.

1923р. – збірка прозових творів “Сині етюди” (“Редактор Карк”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Легенда”, “Свиня”, “Чумаківська комуна”). Хвильовий став членом-засновником літературної організації: «Гарт».

1924р. – збірка оповідань “Осінь” (“Елегія”, “Я (Романтика)”, “Силуети”, “На глухім шляху” та ін.), повість “Санаторна зона”.

Творчість

Перший вірш Миколи Хвильового

«Я тепер покохав город»

був надрукований у Харкові в 1919 році.

У 1921 році побачили світ поема

«В електричний вік» та поетична збірка «Молодість», наступного року —

« Досвітні симфонії» . Вони позначені впливами романтизму та імпресіонізму, вони дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців.Проте якнайповніше свій талант Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням).

Художні твори Миколи Хвильового. 

Творчість

Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Академік О.Білецький  у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року», опублікованій 1926 у журналі «Червоний шлях», назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Новели прозаїка приваблювали не лише тематичною злободенністю, а й стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчували утвердження нової манери письма. Виражальність у його ранніх творах відчутно переважала над зображальністю, це була проза музична, ритмізована, навіть незрідка алітералізована, з потужним ліричним струменем.

Публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років.

1925 –  разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ.

1927 р. — роман «Вальдшнепи»,ІІІ частина якого знищена урядовими органами. 

Трактат «Україна чи Малоросія?» опублікований лише 1990 р.

1927 Працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового.

Грудень 1927 — березень 1928 Перебував у Берліні та Відні.

Січень 1928 Перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим.

1928–1930 Створив журнал «Літературний ярмарок».

1930–1931 Заснував журнал «Пролітфронт».

Творчість

Публіцистичні твори Миколи Хвильового:

«Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”»;

«Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві»;

цикл памфлетів “Камо грядеш?”;

цикл памфлетів “Думки проти течії”;

цикл памфлетів “Апологети писаризму”;

памфлет “Україна чи Малоросія?”.

Погляди письменника:

• українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, а не копіювати досягнення інших літератур;
• протест проти диригентської палички Москви;
• письменник має бути обдарованим від природи;
• ідеї «романтики вітаїзму» (життєлюбства);
• осуд масової і вульгарної літератури;
• до психологічної Європи!

«Хвильовий — це певна сукупність рис, це озброєний ворог, це поза всім іншим розгорнений націоналізм, це явище, що має свою вагу і тим дуже небезпечне».

Станіслав Косіор

Косіо́р Станісла́в Віке́нтійович

  радянський партійний діяч польського походження,

генеральний секретар та перший секретар

ЦК КП(б)У у 1928—1938 роках..

13 травня 1933. На знак протесту проти голодомору

1932—33рр. та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) у Харкові покінчив життя самогубством.

Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х.

Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні. Посмертна записка: «Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію.»

Меморіальна дошка у Харкові на місці будинку, де з 1923 р. по 1930 р. жив Микола Хвильовий.