Презентація "І.Франко", 10 клас

Іван Франко Збірка “Зів ’ яле листя” Основа “ліричної драми”

Ольга Рошкевич

Рошкевич Ольга Михайлівна

( 11 лютого 1857-30 травня 1935)

– перекладач,збирач фольклору. 

Була нареченою Івана Франка. Їх знайомство відбулося у бойківському

селі Лолин (нині Долинського району Івано-Франківської області), де служиив священиком

батько Ольги. Це сталося влітку 1874 року, коли гімназист Іван Франко вперше завітав у гості

до свого товариша по навчанню Ярослава Рошкевича (брата Ольги). Ольга добре володіла

німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів,

мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із

інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і

другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався,

має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.

Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить

блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього

гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила

наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету,

сім місяців він пробув в ув’язненні.

  Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч

напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи

на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки,

пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими,

але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.

Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів

листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки

зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім

проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її

життя.

Юзефа Дзвонковська

  Минуло майже десятиліття, перш ніж уже тридцятирічний Франко написав іншій

жінці, своїй майбутній дружині, яку зустрів “за кордоном” — у Києві: ”повіяло

свіжим вітром” і ”починається нова доба в моїм житті”. Ольга Хорунжинська

закінчила Харківський нститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя,

володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на

фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і

дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала

чоловікові у написанні та виданні творів, переживала

з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записа-

тися до Чернівецького університету — і він здобув вищу

освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до

Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав дип-

лом доктора філософії. Про їхній шлюб говорили, що це

сокровенна мрія українського народу, розділеного кордо-

ном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що

під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що ро-

бити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було).

Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу

Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився

без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто

наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма.

Судженої і конем не об’їдеш”.

Незважаючи на свій могутній талант і яскраву особистість, поет так і не зміг завоювати серце гордої красуні. Вона щиро поважала його, захоплювалася творами, однак Великому Каменяреві так і не вдалося розбити той глухий мур, що їх розділяв. Проте відсутність справжніх почуттів була лише однією з причин, чому Юзефа відмо-вилася поєднати свою долю з Франком.Про зловісну таємницю красуні поет дізнався дещо пізніше. Виявляється, Юзефа була хворою на сухоти (туберкульоз), у ті часи це було невблаганним смертним вироком. Дівчина розуміла, що жити їй залишалося не-довго, тому відмовляла всім закоханим у неї чоловікам, не бажаючи ні для кого ста-вати тягарем. Про її хворобу ніхто не здогадувався: як справжня фатальна жінка,

Юзефа вміла берегти свої таємниці. Франкові ж вона

розповіла всю правду.Вона померла, не доживши

навіть до 30 років. Її могилу нещодавно віднайшли на

колишньому міському цвинтарі, що колись знаходився

за драмтеатром. За сприяння мера міста та місцевої

польської громади на могилі Юзефи було встановлено

меморіальну плиту.Іван Франко присвятив Юзефі

Дзвонковській десять віршів, з яких два — польською

мовою. В останньому вірші, написаному вже після її

смерті, поет гірко оплакує цю втрату: «Вона умерла!

— Ні, це я умер».

Целіна Журовська

Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання

до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької

богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин — вона сиділа

за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов,

поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав. Але гордовита

красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і

простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років.Благо-

говійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о,

ні, люблю я власну мрію!”

Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього,

вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної

ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута

— він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з

них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби

(дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні),

вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...      

” Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча

краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного

щита”, — писав Іван Франко. І хоч великий Каменяр стверджував, що в

Його житті “тричі являлася любов”, дослідники його творчості і життя

знають, що значно більше поет “потерпав” від жіночої вроди. Та й сам

Франко не приховував: ”Значний вплив на моє життя, а значить, також

на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом”