Мрії Т. Шевченка про майбутнє України
У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Де б він не був, куди б не закинула його тяжка доля, він. Для себе він вибрав шлях постійної боротьби за ідеали свободи та рівності, проти царату. Т. Шевченко закликав боротися проти панів-шляхтичів, проти національних поневолювачів, оспівав славу тих, хто не корився силі гнобителів. За це він терпів багато страждань, але назавжди лишився вірним своїй рідній Україні. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля – входити до складу інших країн, жити без самостійності.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...[1, с.12].
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Образ України постає зі сторінок «Кобзаря» в різних постатях, але передусім – в персонажах жіночого роду: вдови, небоги, сирітки.
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем творчості, а згустком крові, що запеклася в його серці. Доля кріпачки у Шевченкових творах завжди трагічна, бо такою вона була в жінок, які зустрічалися поетові у житті. Це і рідна мати, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», в яких «у наймах коси побіліли», це, зрештою, його трепетна юнача любов Оксана Коваленко, котру, як і героїню поеми «Катерина», зганьблено. Отже, жіноча недоля була для великого Кобзаря не тільки загальнонаціональною, а й особистою трагедією.
Поета глибоко хвилювало минуле нашої України. Він був закоханий у запорозьке козацтво і прагнув викликати в сучасників захоплення ним, бажання скинути з себе рабські пута, відродити громадянську мужність. Вона була йому дорогою й жаданою. Найбільше у поета прохань-мрій. Йому хотілось із-за Дніпра святого "хоч крихотку землі", він твердо був переконаний у тому, що "оживе добра слава, слава України".
Рідна Україна ... Безмежна і широкопола, з синьою далиною і зоряними світанками, червоною калиною і вербами снилася вона поету, коли він перебував у засланні. Ця божественна краса надавала наснаги змученому серцю. А як хотілося бачити її вільною та незалежною. Шевченко свято вірив у перемогу народу, скасування самодержавно-кріпосницького ладу, оновлення світу.
Ми зараз живемо у величний час, коли «врага-супостата» земля наша давно позбулася, а от оновлення її продовжується. І мені здається, що пройде ще немало часу, доки наша країна досягне Шевченкового ідеалу. А тому ми просто не маємо права давати тліти тому яскравому вогню поетової мрії , про наше щастя, не підтримувати його палахкотіння. І з вогнем цим у серці , маємо відроджувати прекрасну українську землю – нашу Батьківщину.
Список використаної літератури
1.Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 11-20; 549-570.
2. Анісов, В. Літопис життя і творчісті Т.Г. Шевченка / Анісов В.,Середа Є. .- К.: Дніпро, 1976.- 400 с.
3. Бабинцев, С.М. Тарас Григорьевич Шевченко : биография / Бабинцев С.М. - Л. : Просвещение, 1970.- 160 с.
4. Білецький, П. Шевченко в Києві : Біографічний нарис / Білецький П.- К. : видав художньої літератури, 1962.- 64 с.
550
93 284 
